Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття. Скляренко

Марко Поло та його «Книжка»

«Панове імператори і королі, герцоги і маркізи... і всі решта! Якщо ви хочете відчути розмаїття світу, тоді візьміть цю книжку і прочитайте її». Так починається одна із найславетніших класичних книг епохи раннього Відродження — «Опис світу», автором якої був відомий мандрівник Марко Поло.

Історія життя Марко Поло така ж цікава, як і створена ним книга. Він народився 1254 року у Венеції, в заможній і шанованій родині, яка мала міцні торговельні зв’язки з Близьким Сходом. Не відомо, чи були Поло шляхетного походження, але навряд чи це й важливо. 1260 року брати Поло — Нікколо та Маффео — зуміли передбачити політичні зміни в Константинополі (1261 року впала Латинська династія, і венеціанців вигнали з міста), ліквідували свою власність, вклавши її в ювелірні вироби, і вирушили в кримський улус Золотої Орди, а потім на Волгу. У ті часи монголи, переконавшись, що комерція дає більший прибуток, ніж розбій, заохочували торговців до далеких подорожей по Великому шовковому шляху. Тому не дивно, що ділові інтереси привели братів у Китай, у володіння Кубілая — онука Чінґісхана.

Марко Поло

У Китаї братів Поло зустріли радо. Великий хан зацікавлено розпитував їх про європейські землі. Як і інші монгольські правителі, він сповідував шаманізм, але переймався питаннями релігії і доручив братам передати лист Папі Римському з проханням надіслати сто освічених мужів для читання християнських проповідей серед своїх підданих і обговорення питань про переваги істинної віри. Ще він просив привезти трохи бальзаму для душі й тіла — священної олії з лампад, які невгасно горіли у Храмі Гробу Господнього. Поло обіцяли виконати доручення і вирушили у зворотний путь із подарунками і листами Кубілая для Папи Римського.

1269 року на аудієнції в папського легата брати виклали новини, що заслуговували уваги. За їхніми розповідями, Кубілай був освіченим правителем. Він був прихильний до наук і мистецтв, виявляв інтерес до християнства. Брати показали легатові золоті плитки з викарбуваними на них розпорядженнями Кубілая про те, що їм повинні видавати все, що знадобиться у дорозі, — знамениті пайцзи.

Папський легат Теобальдо Вісконті ді П’яченца вислухав розповідь дуже уважно. Він розумів, яким корисним може стати союз хрестоносців із монголами, з якими в них був спільний ворог — єгипетські мамелюки, але не мав повноважень укладати такий договір. Брати Поло повернулися до Венеції відвідати родичів. Сину Нікколо — Марко — виповнилося на той час 15 років.

У 1271 році венеціанська галера з братами й Марко пришвартувалася в Акрі. Поло повідомили легату, що вони мають намір вирушати до Китаю, і наприкінці серпня знялися з якоря. Тим часом був обраний новий Папа, який відразу ж віддав наказ повернути галеру Поло. Брати одержали подарунки для Кубілая та вірчі грамоти, а також повеління їхати в Єрусалим по священну олію. Папа спорядив експедицію двома ченцями — братом Ніколасом із Вінченци і братом Вільямом із Тріполі, найвпливовішими францисканцями на Святій Землі. Пізньої осені 1271 року Поло прийшли до Гробу Господнього. Роздобувши священної олії, вони вирушили до Туреччини — у порт Айас. Незабаром прокотилися чутки, що султан Байбарс наступає з Дамаска із великою армією, і паніка охопила порт. Приставлені Папою ченці втекли в Акру, але Поло продовжили свою подорож до Китаю, яка в разі успіху могла зробити їх багатими.

Марко Поло з батьком і дядьком виряджаються з Венеції в подорож на Далекий Схід. Мал. ХІV ст.

Марко зацікавлено дивився на все, що зустрічалося на його шляху. Він говорив потроху кількома мовами, що побутували тоді в Азії, — фарсі, монгольською й одним із діалектів тюркської. Його нотатки містять безліч спостережень. На базарі «шати із шовку малинового кольору й інших кольорів були прекрасні і багаті». Марко згадує також «фонтан, що викидав багато олії» (джерело нафти). У ті часи нафта ще не набула того значення, як нині, і записи Марко підтверджують це: «Вона добре горить, і нею корисно натирати коростявих верблюдів».

Примхливі скельні ландшафти провінції Юньнань майже не змінилися з часів Марко Поло

Марко Поло описав древнє місто Хотан, де упродовж століть добували смарагди. Але набагато важливішою для міста була торгівля нефритом, що зі століття в століття надходив звідси на китайський ринок. Мандрівники могли спостерігати, як у руслах висохлих рік робітники відкопують шматки коштовного каменя — так це робиться там і тепер.

Спочатку Поло хотіли плисти до Китаю морем, але вирішили, що це надто небезпечно і дійшли думки добиратися в Китай суходолом. На шляху мандрівників кожен крок був пов’язаний із небезпекою. Піщані бурі надовго створювали на дорогах темряву. Марко вважав це занурення в пітьму чимось магічним — змовою грабіжників. «Вони можуть весь день перетворити на темряву своїми заклинаннями... Потім нападають, убивають старих, забирають молодих і продають їх у рабство». У місті Бадахшан в Афганістані вони затрималися майже на рік через хворобу Марко, вірогідно малярію.

Поло виявилися першими європейцями, котрі перетнули Памір. Подолавши лавини й снігові бурі, вони зійшли з гір, і за два місяці їхній караван досяг Кашґара.

Дуже цікавий розділ книги Марко, в якому він розповідає про давній звичай використання замість грошей черепашки каурі, про крокодилів (Марко вважав їх зміями з двома ногами) і способи їхнього лову. Він розповідає і про жахливий звичай юньнаньців: якщо в них у будинку зупинявся гарний чи знатний незнайомий чоловік або будь-яка людина «з доброю славою, впливом і вагою», уночі його отруювали чи позбавляли життя в інший спосіб: «вони убивали його не для того, щоб пограбувати його гроші, і не з ненависті до нього», а для того, щоб його душа залишалася в будинку, де він був убитий, і приносила щастя.

Марко завжди писав про звичаї народів і релігії регіонів, у яких перебував. У Ташкургані, де він прожив рік через хворобу, підхоплену на Памірі, йому довелося спостерігати мирне співіснування найрізноманітніших народів і поглядів. Тут були несторіанські християни, котрі вірили в потойбічний світ для тварин, і маніхейці, переконані в тому, що Сатана всесильний, як Бог. Тут були уйгури, що топили небажаних новонароджених дівчаток і вбивали старих, насильно загодовуючи їх масною їжею. Тут були буддисти, мусульмани й індуїсти. Марко поділяв упередження християн проти ісламу, але захоплювався буддійськими ченцями і писав, що Будда, якби він був християнином, став би святим.

Вхід до палацу Моголів у Лахорі (Пакистан)

Дорогою до Китаю Поло мусив пройти пустелю Такла-Макан (її назва приблизно означає «Ввійди і не вийдеш»). У цьому суворому царстві вітрів, де опади сягають 12 мм на рік, вони їхали на двогорбих верблюдах, долаючи менше 25 кілометрів на день. У пустелі Ґобі одного разу «треба було пройти день і ніч, щоб знайти воду». Мандрівники, збожеволівши від спраги, могли збитися з дороги, йдучи за міражами.

Великий хан Кубілай — правитель Монгольської імперії в період її розквіту і монгольський імператор Китаю з 1259 року — був другим сином Толуя, молодшого з чотирьох синів Чинґісхана від його улюбленої дружини. Він став великим ханом 1260 року, і всі монгольські князі, в тому числі правителі Золотої Орди й ільханату в Персії, визнали себе його васалами і платили йому данину. Марко назвав його «наймогутнішою і найбагатшою людиною світу».

Кубілай дізнався про наближення Поло і вислав їм назустріч почесний ескорт, коли вони були за 40 днів шляху від його літньої столиці. Поло пройшли загалом 12 тисяч кілометрів і у травні 1274 року опинилися в палаці Кубілая в Шеньду. Вони вручили Кубілаю вірчі грамоти і лист від Папи Григорія Х. Кубілай був помітно засмучений тим, що церква не змогла надіслати сто мудрих мужів. Але Поло виконали інше його прохання і піднесли священну реліквію — олію з Храму Гробу Господнього.

Скелястий кряж у пустелі Такла-Макан

Посівши почесні посади, венеціанці зуміли швидко пристосуватися до монгольського суспільства. Старші Поло торгували коштовностями, а Марко, який знав чотири мови, Кубілай призначив посланцем з особливих доручень у віддалені райони Китаю та інші країни. Великий хан був зворушений жвавим інтересом Марко до Китаю, і молодий дипломат став улюбленцем Кубілая. За текстом його книги, він упродовж трьох років був губернатором Яньчжоу.

Кубілай ставив перед собою високу політичну мету — зробити Китай центром світу. У серії війн він завоював В’єтнам, Бірму та Кампучію. Марко Поло відвідував ці райони з дипломатичною місією. Він був вражений ефективністю монгольської адміністрації в Китаї, шляхами, поштовою системою, переписом населення, будівництвом, ринками та паперовими грошима. За однією з версій книжки Марко, вугілля, на той час не відомого в Європі, було тут так багато, що будь-який житель міг приймати гарячу ванну тричі на тиждень. Однак ніщо так не полонило Марко, як Кришталевий палац у Шеньду — місті 108 храмів, де, за його словами, великий хан міг пити «молоко раю».

Поло «дуже розбагатіли завдяки коштовностям і золоту» і мали намір повертатися додому. Але Кубілай і слухати не хотів про їхній від’їзд. Допоміг випадок: три емісари з Персії прибули сватати монгольську наречену для ільхана Аргуна. Кубілай після довгих вагань дозволив Поло супроводжувати дівчину в Персію. Імператор обдарував їх щедро і попрощався.

У 1291 році, коли флотилія з чотирнадцяти кораблів покинула Зайтун, Марко виповнилося 37 років, його батькові й дядьку, мабуть, близько сімдесяти. Північно-східний мусон на цей час заспокоївся, і весільний кортеж зробив зупинку на Суматрі. Марко побачив, що життя тут чудесне. На острові були «найкраща риба у світі» і «дуже гарне вино» із соку кокосових горіхів. Утім, Суматра аж ніяк не була земним раєм: тут траплялися жахливі зливи, було безліч отруйних комах, а епідемії лихоманки укоротили віку багатьом мандрівникам — вижили в цій подорожі лише 18 із 600 пасажирів. Через п’ять місяців знову повіяли сприятливі вітри, поріділа флотилія взяла курс на захід уздовж Нікобарських островів, Цейлону, західного берега Індії і досягла Ормуза в 1293 році або на початку 1294 року. Весільне посольство вирушило в Хорасан, де їх чекала новина про смерть нареченого. Принцесу видали заміж за його сина — Махмуда Гасана.

Марко Поло на шляху до Китаю. Фрагмент каталонської карти ХІV ст.

У «Книзі» Марко Поло містяться відомості про африканські країни, що прилягають до Індійського океану, які мандрівник, скоріше за все, не відвідував: про велику країну Абасії (Абіссинії, тобто Ефіопії), про розташовані біля екватора й у південній півкулі острови «Зангібар» і «Мадейгаскар». Але він змішує Занзібар з Мадаґаскаром, а обидва острови — із приморською областю Східної Африки і тому дає про них багато невірних відомостей.

Марко свідчив, що перська знать обдарувала їх дорогими подарунками і золотом. У супроводі почесного кавалерійського ескорту Поло прибули в Трабзон. Тут монгольські володіння закінчувалися і золоті плитки з охоронними розпорядженнями Кубілая втратили свою силу. Правитель Трабзона поставив Поло перед вибором: або віддати половину коштовностей, або втратити все. Звичайно, вони надали перевагу першій пропозиції.

Навесні 1294 року Поло наздогнала звістка про те, що великий хан Кубілай помер. Нові правителі Китаю не підпускали до себе іноземців. У 1295 році Поло прийшли до рідного порога. Мандрівники в лахмітті були схожі на татар. Але під подертим одягом були сховані рубіни, діаманти й смарагди.

Португальські судна в Китаї

Через рік Венеція та Ґенуя розпочали чергову війну. Марко потрапив у полон і опинився в ґенуезькій в’язниці. Його співкамерником став, завдяки щасливому збігу, учасник бойових дій із Пізи — письменник Рустічеллі, чиї романи про лицарів були тоді в моді. Марко почав диктувати свою історію. Після перемир’я 1299 року Марко повернувся у Венецію з готовим манускриптом. Він відновив свій звичайний бізнес, одружився, а після смерті у сімдесятилітньому віці залишив трьом дочкам чимале майно.

Велика Китайська стіна у сутінках

Відомо близько сорока копій книжки Марко Поло у вигляді манускриптів. З винаходом друкарства перші примірники побачили світ 1477 року в Нюрнберзі і мали величезний успіх. Завдяки ченцям-переписувачам, перекладачам і друкарям їх кількість сягнула ста п’ятидесяти. Найближча до оригіналу версія нині зберігається в Національній бібліотеці Парижа.

Марко Поло був сином торговця, зацікавленим у дохідному бізнесі, тому інколи його книга нагадує довідник із торгівлі. Вона містить основний список товарів для продажу на караванних маршрутах, інформацію про місця походження предметів східної розкоші та конкретні поради, де робити запаси продовольства, в яких місцях уникати грабіжників і як перетинати пустелю.

Разом із цим Марко Поло наводить явно записані з чужих слів історії, завдяки яким він набув слави фантазера. Деякі читачі «Книги» були впевнені, що він усе вигадав, сидячи в Константинополі, і його розповіді про канібалів Суматри, про камінь, що горить, і одяг, який не горить, — це міфи. Одним із аргументів на користь того, що Марко Поло справді не відвідав і половини земель, які він описує, є те, що в його творі немає жодної згадки про Велику Китайську стіну і споживання чаю.

Проте сучасні китайські вчені зазначають, що Велику Китайську стіну, про яку знає весь світ, було побудовано після монгольської династії. На той час, коли в країні з’явився Марко, від давньої стіни династії Хань залишалися занедбані руїни. Що ж до чаю, мабуть, він був просто не цікавий для Марко. З іншого боку, дослідники стверджують, що китайська хроніка тієї пори не містить жодних згадувань про Поло. Але під яким ім’ям він жив при дворі Кубілая? Можливо, під китайським або монгольським. До того ж багато документів династії Юань було знищено.

Але відомо, що Марко Поло захищав свою книжку від нападок до самої смерті. Другові, який благав його зректися своїх вимислів, перш ніж він постане перед Господом, Марко відповів: «Я не написав і половини того, що бачив».

У XІ—XV столітті «Книга» Марко Поло служила одним із посібників для картографів. Організатори і керівники португальських і перших іспанських експедицій XV—XVІ століть користувалися картами, що були складені під великим впливом Поло, а сам його твір був настільною книгою для видатних космографів і мореплавців, у тому числі і для Колумба.