Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття. Скляренко
Розділ II. Епоха Великих Географічних відкриттів
Незважаючи на певний обсяг географічних уявлень, що їх дістало людство протягом свого існування, рівень географічних знань наприкінці Середньовіччя залишався дуже обмеженим. Європейським та арабським ученим, які розвивали географічну науку того часу, була відома лише невелика частина нашої планети, обмежена Європою, певною частиною Азії та Африки. На півдні межа відомого світу доходила лише до африканського мису Нон. Назву цього мису ще за часів Давнього Риму перекладала як «ні». Відтоді і європейці й араби вважали, що далі на південь шляху немає, бо за мисом починається небезпечне Зелене Море Темряви і панує жахлива спека, яку живі істоти не в змозі витримати. Море там кипить, вітрила спалахують, а люди перетворюються на чорношкірих страховиськ.
Карта з ранньохристиянського молитвослова (у центрі — Єрусалим)
Але йшов час, і найдопитливіші почали замислюватися, чи так це насправді? Чимдалі більшого поширення набувала ідея, що Земля має форму кулі. Це, природно, давало підставу для міркувань щодо можливості обійти земну кулю навкруги. Для цього треба було відійти від берегів в Атлантичний океан і пливти весь час на захід. Втім, для того, щоб подолати страх і реалізувати цю ідею, потрібен був час і серйозні економічні підстави.
Кораблі XV ст.
Відповідні умови склалися десь у середині XV століття. В той час в Європі дуже великого поширення набули прянощі, які привозили з Індії і островів Малайського архіпелагу, які навіть називали Островами прянощів. Перець, корицю, гвоздику та деякі інші прянощі європейці використовували як консерванти при заготівлі м’яса. Тому вони й були такими важливими, бо інших зручних способів консервування продуктів середньовічна Європа ще не знала. Крім того, східні країни були багаті на золото, срібло, коштовні камені, перли. Там виробляли гарні шовкові тканини, яких тогочасна Європа виробляти не вміла.
Але дістатися до Індії в той час європейці не мали змоги. Мусульмани вороже ставилися до християн і не пропускали їх через свої землі. Прянощі та інші товари доставляли до Європи довгим шляхом. Зібрані на островах Малайського архіпелагу, дорогоцінні порошки надходили до Сінґапуру, далі — до Ормуза або Адена, потім — до Єгипту. На цьому шляху на кораблі міг налетіти жорстокий тайфун, напасти пірати, а в кожному порту з купців стягували подорожні збори. З Єгипту прянощі везли суходолом, давнім караванним шляхом через Басру, Баґдад, Дамаск до Бейрута і Трапезунда, або через Джедду до Каїра. Тут їх уже стерегли пірати пустелі — бедуїни, а піщані бурі й смерчі віщували мандрівникам люту смерть. Нарешті, дорогоцінні вантажі потрапляли до Александрії, звідки їх забирали венеціанські кораблі, котрі везли їх на аукціон до Ріальто. Там прянощі купували німецькі, фламандські й англійські маклери, аби везти їх далі, до європейських країн. Цілком природно, що порошки з прянощів коштували дуже дорого. Зазвичай купці, коли важили дорогоцінний товар, зачиняли всі вікна і двері, щоб не втратити жодної пилинки перцю чи кориці.
Звісно, європейці дуже потерпали від такої торгівлі. Певний зиск з цього мала лише Венеція, але й вона була не в змозі купувати прянощі безпосередньо у виробника. Тому європейські країни почали шукати морський шлях до островів прянощів і до Індії, яка до того ж була багата на золото та коштовні камені.
Морський шлях до Індії і Островів прянощів можна було знайти на двох напрямках: якщо пливти навколо Африки або ж на захід через Атлантичний океан. Саме це й стало ключовим моментом епохи Великих географічних відкриттів, які спричинили зміни в історичному розвитку людства на всіх континентах планети і кардинально вплинули на долю багатьох країн і окремих людей.
Генріх Мореплавець і португальська морська експансія
Рано чи пізно люди б подолали страх перед незвіданим і вийшли б на простори Світового океану, обійшли б навколо Землі і відкрили б Америку та інші континенти планети. Питання лише в тому, хто з них став би першим. А першою стала невелика, провінційна на той час країна Португалія. Саме вона першою стала на шлях свідомої політики географічних відкриттів.
На початку XV століття невелике незалежне королівство Португалія нарешті позбулося загрози завоювання маврами й іспанцями. Для подальшого розвитку їй був необхідний вихід до моря. Але на Середземному морі вже панували інші країни, зокрема Венеція. Залишався вихід лише до Атлантичного океану, де не існувало ніяких перешкод, за винятком вже відомих читачеві середньовічних забобонів. І Португалія розпочала справжні наукові розвідки задля того, щоб прокласти нові морські шляхи до східних країн.
Цю роботу очолив португальський принц Енріке. Він не брав участі в жодній морській подорожі, але завдяки організації великої кількості експедицій став відомим в історії як Генріх Мореплавець. Результатом його діяльності стало відкриття всього західного узбережжя Африки і вихід Португалії на передові рубежі колоніальних захватів, яким сприяли географічні відкриття португальських мореплавців.
Генріх Мореплавець
Принц Енріке був третім сином португальського короля Жоао Великого. Ще хлопчиком він чув захоплюючі розповіді про війни з маврами і таємничу Африку. У 1415 році під час облоги марокканської фортеці Сеута він зажив слави і батько посвятив його в лицарі. Але лицарський спосіб життя не дуже приваблював юнака. Він прагнув до наукових розвідок на користь Португалії. На мисі Сагреш (зараз він називається Сент-Вінсент) у провінції Алгарві принц побудував палац. Тут була створена бібліотека, тут у секретному архіві зберігалися карти з усього світу. За допомогою італійців — кращих мореходів того часу — була створена обсерваторія, влаштована школа мореплавства і морський арсенал. Сюди принц запросив кращих учених — астрономів, картографів, навігаторів, знавців навігаційних приладів. Вони складали найточніші для того часу карти. В Англії замовлялися найкращі у світі навігаційні прилади. Кожний капітан, який повертався з морської експедиції, мав з’явитися перед очі Енріке і розповісти йому про свої мандри. В дуже короткий час завдяки принцу португальці спромоглися побудувати замість рибацьких човнів потужні морські кораблі для дальніх морських експедицій.
Пам’ятник Генріху Мореплавцю в Лісабоні
Перша експедиція, яка відбулася в 1412 або 1416 році, за планом Енріке Мореплавця мала обійти мис Нон. Кораблі досягли мису Бохадор (200 км на південь від Канарських островів), але далі, налякані сильними вітрами та бурхливими течіями, мореплавці пливти відмовилися і повернули назад. І тривалий час для участі в експедиції, що піде далі на південь, сміливців не було. Нарешті на прохання принца Папа Римський пообіцяв тим, хто здійснить експедицію, повне прощення гріхів. Тільки тоді зібралася команда відчайдушних моряків, які добре нагрішили протягом життя і прагнули здобути прощення. Експедицію очолив Жіл Еанніш. У 1434 році він обійшов страшний мис Нон і з Ґвінеї сповістив, що «пливти далі під парусом тут так само легко, як і у нас вдома». У подарунок Енріке капітан привіз троянди на знак того, що землі за мисом Нон не позбавлені рослинності.
У наступні два роки португальці спромоглися просунутися вздовж західного узбережжя Африки ще на 290 км. Але 1437 року морські експедиції були перервані війною держави з Танжером. Енріке був змушений очолити португальське військо. До наукових розвідок принц зміг повернутися лише в 1441 році. Відтоді морські експедиції для вивчення західного узбережжя Африки здійснювалися регулярно. В результаті португальці відкрили все північно-західне узбережжя Африки, в тому числі гирло річки Сенеґал і Зелений Мис. На цьому мисі існувала рослинність, що суперечило географічним уявленням того часу. Це давало надію на можливість просування далі на південь. Але за життя Енріке португальці не спромоглися досягнути південної межі Африки. Він помер 1460 року. До відкриття мису Доброї Надії залишалося ще 30 років. Втім, на всьому шляху вздовж берегів Африки португальські капітани ставили так звані падрани — кам’яні стовпи з дерев’яними хрестами на вершині. Це означало, що відкриті землі належать королю Португалії. Так, без відома тубільців, справжніх володарів африканського континенту, західне узбережжя Африки перейшло у володіння португальців, що стало початком колонізації нововідкритих земель європейцями. Португальці стали також першими работоргівцями. На африканському узбережжі й островах вони захоплювали тубільців і вивозили їх до Португалії, де бідолашні люди ставали рабами.
Справу Енріке Мореплавця продовжили королі Португалії. Так само як принц, вони посилали морські експедиції вздовж західного узбережжя Африки. Таким чином португальські мореплавці крок за кроком просувалися далі на південь. Нарешті в серпні 1487 року за наказом короля Жоао ІІ три каравели під командуванням Бартоломеу Діаша з найбільшого порту Португалії Лісабона рушили вздовж африканського узбережжя на південь.
Бартоломеу Діаш
Бартоломеу Діаш, відомий у Центральній Європі як Варфоломій Діас, був досвідченим капітаном. Він походив із сім’ї, де всі чоловіки були мореплавцями на службі португальських королів. Його предок Жуан Діаш першим обійшов мис Бохадор, а Дініш Діаш відкрив Зелений Мис. Сам Бартоломеу був фідальгу, тобто дворянином, і плавав вздовж африканських берегів у складі експедиції Діогу Азамбужа.
За тропіком Козерога шторм відніс флотилію далеко на південь. Тридцять днів не бачили мореплавці суходолу. Нарешті побачили землю, знайшли зручну бухту і зійшли на берег. Ця бухта була розташована вже за мисом Доброї Надії — найпівденнішої частини Африки. Діаш збагнув, що експедиція обійшла материк, лише тоді, коли побачив, що його кораблі далі рушили не на південь, а на схід. Він прагнув пливти далі, але виснажена труднощами плавання і голодом команда вимагала, аби капітан повернув назад. На зворотному шляху мореплавці першими з європейців побачили величний мис, який назвали мисом Бур. Але король Жоао зрозумів, що шлях до Індії відкритий, і наказав назвати його мисом Доброї Надії. Втім, до Індії було ще дуже далеко, кораблі Діаша перебували в морі 16 місяців.
