Чернівецька область

Чернівці

Перша письмова згадка про Чернівці датується 1407 р. У XVI ст. Чернівці в складі Молдавського князівства переходять під владу турецького султана, а в XVII ст. стають місцеперебуванням буковинського старости. У 1775 р. Туреччина поступилася Буковиною Австрії, після чого край став швидко розвиватися. Розквіт Чернівців почався 1849 р., коли Буковина була проголошена особливою коронною землею Австрійської монархії зі статусом герцогства. У ті часи у Чернівцях знайшла яскраве втілення віденська архітектурна школа модерну. В 1918-1940 рр. Чернівці разом з Буковиною входять до складу Румунії, а в червні 1940 р. Чернівці разом з Північною Буковиною возз’єднуються з Україною.

Час виявився прихильним до Чернівців. Поряд із чудовими зразками віденського модерну (сецесіону) в місті збереглося безліч прикладів автентичного оформлення інтер’єрів і архітектурного декору - вітражів, ліпнини, різьблення, литого вручну скла. Сучасники називали це місто «маленьким Віднем на Пруті». Щоб відчути «віденський дух» кінця XIX - початку ХХ століття, досить поблукати чарівними вулицями міста і насамперед вулицею О. Кобилянської (колишня Панська), Головною, Руською, Вірменською.

Бані Свято-Миколаївського собору

Особливе враження справляє центральна міська площа Ринок. Її архітектурною домінантою є будинок Ратуші, зведений за проєктом архітектора Андреаса Микулича у 1847 р. Окрім Ратуші, привертає увагу будинок Чернівецького художнього музею, спорудженого у 1901 р. за проєктом Губерта Гесснера в стилі віденського сецесіона. Він вражає декором і прекрасним інтер’єром з вітражами. А на величезному майоліковому панно у верхній частині фасаду в алегоричній формі зображені землі Австро-Угорської імперії. На площі стоять і будинки колишніх готелів - «Золотий лев», «Під Чорним Орлом» та ін. Ансамбль площі завершує споруджений у 1999 р. пам’ятник Тарасові Шевченку.

Не менш чарівна й Театральна площа, окрасою якої слугує Музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської. Він побудований у 1905 р. за проєктом знаменитих віденських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера й вирізняється чудовою акустикою.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича

Архітектурним символом міста по праву визнана велична Резиденція митрополитів Православної церкви Буковини і Далмації, зведена у1882 р. за проєктом і під керуванням чеського архітектора Йозефа Главки. Вона занесена до Списку культурної спадщини ЮНЕСКО. В ансамблі органічно поєднуються мавританські, візантійські, романські, іудейські та готичні мотиви. Для будівництва цього величезного комплексу на пагорбі над річкою Прут у Чернівцях були споруджені цегельний і керамічний заводи, а для підготовки фахівців була відкрита спеціальна школа. У центрі ансамблю стоїть Митрополичий корпус (1876 р.) - найрозкішніший будинок резиденції. Композиційним центром будинку є парадний вестибюль і розміщений над ним Мармуровий зал (колишній Синодальний). Його стіни облицьовані мармуром, прикрашені розписом, а стеля - різьбленими дерев’яними панелями. З ним суміжний Червоний зал, також оздоблений різьбленим дерев’яним декором. Блакитний зал вирізняється суворістю і вишуканістю і використовується для офіційних церемоній. Домінанта Семінарського корпусу (1870 р.) - церква Трьох Святителів: Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Її багатий інтер’єр прикрашає розкішний іконостас. З другого боку парадний двір оточує Будинок для приїжджих (1874 р.). Парадний двір відокремлений від вулиці огорожею з розміщеними в центрі монументальними воротами з трьох проїздів. Оригінальність ансамблю підкреслюють високі крутосхилі дахи, прикрашені барвистою черепицею, що утворює візерунки з мотивами буковинського народного орнаменту. За Митрополичим корпусом розкинувся парк зі штучною водоймою, гротом і рідкісними породами дерев. Тут встановлене бронзове погруддя Й. Главки. У наш час у цьому комплексі розміщуються корпуси Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, заснованого як німецький університет у 1875 р. Спочатку університет перебував у корпусах на вул. Університетській. В одному з них у 1890-1891 рр. навчався Іван Франко.