Чернівецька область

Хотин

Хотинська фортеця є визначною пам’яткою фортифікації ХІІІ-XIV ст. і стоїть на крутих схилах правого берега Дністра. Вважається, що назву місто отримало на честь засновника - легендарного вождя даків Котизона. Воно виникло у Х ст. на перетині найважливіших торговельних шляхів із Польщі в Молдову, Іран і Туреччину.

У другій половині ХІІІ ст. на місці дерев’яних укріплень генуезці побудували кам’яну фортецю, залишки якої виявлені в північній частині внутрішнього двору замку. У другій половині XV ст. фортецю суттєво перебудували, спорудили потужні мури завтовшки 4,5 м і заввишки 30-32 м. Вежі мали висоту 30-35 м. Найбільша - Північна (11,5х13 м) - охороняла фортецю з півночі й була її останнім укріпленням. Із західного боку височіли Комендантська вежа і палац.

У середині XVІ ст. молдавський владика Стефан ІІІ розширив і зміцнив Хотинську фортецю. Вона успішно витримала облогу турецької та польської армій. 1621 р. під Хотином відбулася славнозвісна битва, де 100-тисячній регулярній турецькій армії протистояла 30-тисячна польська армія на чолі з Яном Каролем Ходкевичем. На допомогу полякам 1 вересня прибуло 40-тисячне козацьке військо гетьмана Сагайдачного. Буквально відразу його атакували турецькі війська. Безуспішні бої тривали кілька днів. Розгніваний турецький султан заявив: «Не буду їсти і спати, доки ви мені цього пса сивого, Сагайдачного, не приведете!» 7 вересня турки оточили Хотинську фортецю. Запеклі штурми тривали до кінця вересня, але не принесли успіху. Врешті-решт султан Осман ІІ змушений був укласти Хотинський мир. Попри те, що козаки допомогли обстояти незалежність Речі Посполитої, їхні вимоги не були виконані, і Хотин перейшов під владу султана.

Внутрішній двір фортеці

1673 р. польський король Ян Собеський завдав туркам під Хотином нищівної поразки, але на початку XVIII ст. Туреччина знову захопила Хотин і з допомогою французьких інженерів побудувала Нову фортецю, яка оточила Старий замок потужними земляними ровами із сімома бастіонами для далекобійної артилерії та п’ятьма воротами. Згодом вона перейшла до Російської імперії, яка за проєктом арх. Штауберта у 1832 р. побудувала гарнізонну церкву Олександра Невського.