Історія України у питаннях та відповідях. Масальський
4.7. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ГЕТЬМАНЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТ.
Лівобережна Україна (Гетьманщина), що перебувала у складі Російської держави, зберігала певні атрибути національної державності, що склалися в роки національно-визвольної війни. Після Б. Хмельницького гетьмана обирали на військовій раді з наступним затвердженням царем. При ньому дорадчим органом залишалася генеральна старшина. Військово-адміністративний устрій стабілізувався. Територія Лівобережної України поділялася (після Андрусівського перемир’я 1667 р.) на 10 полків (Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський). Усі вони були поділені на сотні (до 20 у кожному). Сотні складалися з куренів. Аналогічний устрій склався й на Слобідській Україні. Із переселенців з України були сформовані слобідські полки (5): Острозький, Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський. Вони теж поділялися на сотні. Вища військова влада належала бєлгородському воєводі.
Запорозька Січ підпорядковувалася формально Російській державі та Речі Посполитій. Вищим органом влади виступала козацька рада. Лівобережжя, Слобожанщина й Запоріжжя зберігали власні збройні сили.
На Правобережній Україні перепліталися адміністративний устрій Речі Посполитої та Української козацької держави: діяли полки (Білоцерківський, Корсунський, Канівський та інші) й водночас зберігалися воєводства (Київське, Брацлавське, Подільське і Волинське). Північна Буковина входила до складу Хотинської райї, Закарпаття у складі Австрійської монархії поділялося на чотири жупи.
На об’єднаних з Росією українських землях зберігалася власна судова система. Вищою судовою установою був Генеральний військовий суд.
На державно-адміністративний устрій Лівобережної України щодалі більше впливала російська адміністрація. У 1662 р. було створено Малоросійський приказ, що проводив політику, спрямовану на зміцнення російської присутності на українських землях, звуження компетенцій місцевих органів влади. Через Малоросійський приказ обмежувалися дипломатичні стосунки гетьманського уряду з зарубіжним світом. Представниками російського уряду на Гетьманщині були воєводи.
У ході Визвольної війни український народ скинув із себе не тільки польський гніт, а й знищив кріпосне право. Посполиті жили на землях феодалів, виконуючи помірну феодальну ренту власнику землі, одночасно виплачуючи державні податки. Юридично посполиті були вільними. Вони самовільно займали землі, що пустували, не маючи на те юридичного права. Цей процес був названий «займанщиною». Селянство Гетьманщини поділялося на кілька розрядів з різним рівнем особистої залежності. Характерною особливістю соціальних відносин на Лівобережжі стало переростання особистої залежності селян на залежність кріпосницького характеру (так зване повторне закріпачення селянства).
Друга за чисельністю верства українського суспільства - дрібні та середні козаки - мали юридичне право на дрібний земельний наділ, на носіння зброї та участь у Чорних радах. Козаки також займалися «займанщиною», багато хто мав свої промисли або ж наймалися до більш заможних козаків, розвиваючи капіталістичні відносини. Міські жителі у більшості вважалися вільними та платили державний податок. Панівний клас складали козацька старшина й українська шляхта, що підтримала Визвольну війну. Вони володіли великими земельними угіддями, промислами, худобою. Пануючий стан не був однорідною групою; феодали умовно поділялися на дві групи: старі шляхетські роди, що були близькі до польсько-католицької культури та заможні козаки, які висунулися в ході Визвольної війни й не мали шляхетного походження. У свою чергу, названі групи були розбиті на клани, що переслідували власні інтереси. Вони ворогували між собою, що не сприяло зміцненню українського суспільства у другій половині XVII ст.
Православне духовенство Гетьманщини перетворилося з переслідуваного на привілейований стан суспільства. Це дало змогу українському духовенству тривалий час протистояти спробам московського патріархату підкорити собі Київську митрополію. Проте, у 1687 р. залишки автономії Київської митрополії були ліквідовані і вона підкорялася московському патріархату.
Майже безперервні бойові дії негативно позначилися на демографічному становищі українських земель. Кількість населення зменшилася. Водночас відсутність кріпацтва, вільні землі та свобода господарської діяльності притягували в Гетьманщину російських селян, ратних людей тощо. Зацікавлений у колонізації слобідських земель і захисті своїх південних кордонів російський уряд надавав українським переселенцям різні пільги та привілеї.
Економічною основою розвитку України традиційно залишалося сільське господарство. Основну галузь сільського господарства становило зернове землеробство. Переважала трипільна система землеробства. Врожаї зернових досягали в середньому «сам» - 4. Важливе місце у господарстві займало тваринництво (розведення коней, волів, свиней тощо). Великі тваринні господарства виходили за межі звичного феодального виробництва, оскільки базувалися на використанні переважно найманої робочої сили.
Національно-визвольна війна справила значний вплив і на розвиток української промисловості. Склалися сприятливі умови для розвитку міст, що були звільнені від польсько-шляхетського володарювання (Київ, Ніжин, Чернігів, Полтава тощо) і перетворилися на великі промислово-торговельні центри. Ремесло поступово перетворювалося на дрібнотоварне виробництво, проте на шляху цього стояли корпоративні інтереси цехових об’єднань, на захист яких виступали й правлячі кола. Швидкими темпами розвивалися промисли.
Таким чином, в Гетьманщині існували сприятливі умови для подальшого економічного розвитку, але воєнні дії, постійна агресія з боку сусідніх держав істотно гальмували його.
Нові терміни і поняття
Курінь — нижчий військовий підрозділ козацького війська (від 10 до 40 осіб). Очолював курінь обраний курінний отаман.
Слобідська Україна або Слобожанщина — історико-географічний край у північно-східній частині України (територія сучасних Харківської, частини Сумської, Донецької, Луганської областей України та частини Воронезької, Курської і Бєлгородської областей Росії). Слобожанщина межувала на заході з Гетьманщиною, на півдні із Запоріжжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною.
Райя - (raya [р’а:я] ) в Османській імперії — не мусульманське населення з низьким соціальним статусом, що підлягало високому податковому тиску й дискримінаціям.
Жупа - (округа) назва адміністративно-територіальної одиниці у південних та західних слов’ян.
Малоросійський приказ - або Приказ Малі Росії — центральний орган керування, що було створено у 1662 р. у Москві, який відав питаннями взаємостосунків між царським урядом та Лівобережною Україною.
