Історія України у питаннях та відповідях. Масальський
Тема 3. ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКА ДОБА В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
(40-і роки XIV ст. — середина XVII ст.)
3.1. ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ЗАХОПЛЕННЯ — УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ПОЛЬЩЕЮ В СЕРЕДИНІ XIV СТ.
Боярська змова, через яку загинув у 1340 р. галицько-волинський князь Юрій II Болеслав, стала сигналом до вторгнення Польщі, яка бажала розширити власні території та сфери впливу, в українські землі. Польський король Казимир III вже через кілька днів після смерті Юрія захопив Львів та пограбував княжий палац на Високому замку. У відповідь місцеве населення підняло повстання, на чолі якого став боярин Дмитро Дядько (Дедько), один з найближчих радників покійного Юрія-Болеслава. Повстанці не тільки визволили власні землі, а й, заручившись допомогою татар, спустошили польські землі до Вісли. Протистояння завершилося досягненням компромісу: Казимир III був змушений визнати Дедька правителем Галичини, а той — формальне верховенство польського короля. Під титулом управителя, або старости, Руської землі він здійснював до своєї смерті у 1344 р. по суті незалежну політику, визнаючи себе васалом одночасно трьох сусідних володарів — польського короля Казимира III, короля Угорщини Лайоша Великого та литовського князя Любарта (Дмитра) Гедиминовича, який після смерті Юрія був запрошений на волинський престол одним з боярських утрупувань.
Після смерті Дедька відбувається активізація боротьби Польщі, Литви та Угорщини за галицько-волинські землі. У 1344-1345 рр. Казимир зумів відторгнути від галицьких теренів Сяноцьку землю, а в 1349 р. здійснив масштабний похід на Русь, захопивши Львів, Белз, Холм, Берестя та Володимир. Наступного року Володимир, Берестейщину і Белзьку та Холмську землі волинцям вдалося відбити (але у війнах 1365-1366 та 1376-1377 рр. Холм та Белз знов повернуті Польщі), боротьба за Галичину продовжувала тривати з перервами та перемінним успіхом аж до 1387 р., коли Польща остаточно приєднує Г аличину.
До смерті короля Владислава Яґайла (у 1434 р.) анексована територія Галичини ще не була перетворена на провінцію Польської держави, вважаючись персональною власністю королівського трону як домен Казимира Великого та його онуки Ядвіґи, а далі її чоловіка й спадкоємця Яґайла. Той, правда, Єдлинським привілеєм 1430 р. поклав початок переведенню руських околиць з особливого статусу на загальний, проте остаточно це було завершено вже його сином, королем Владиславом III, який у 1434 р. поширив дію Єдлинського привілею на всю Галичину та Західне Поділля. Згідно з новозапровадженим адміністративним поділом тут віднині створювалося Руське воєводство з землями Львівською, Перемишльською, Сяноцькою, Галицькою і Холмською та Подільське воєводство з центром у Кам’янці-Подільському. У 1462 р. норми Єдлинського привілею були розповсюджені і на приєднане від Мазовії Белзьке князівство (віднині воєводство). В нових воєводствах відмінялося руське судочинство та вводилося польське. Розпочинаються форсовані процеси полонізації, латинізації та окатоличення галицької знаті, яка намагалася отримати рівний з поляками правовий статус, фіксуються релігійні та національні утиски місцевого населення.
Нові терміни і поняття
Васал (від лат. «васус» — слуга) — у середньовічній Європі феодал, що знаходився у системі відносин особистої залежності від іншого феодала - сеньйора, який надавав своєму васалу феод — земельне володіння за умови несення певної (передусім, воєнної) служби.
Домен (віл лат. «домініум» — володіння) — сукупність спадкових земельних володінь короля, на які поширювалася й його політична влада.
