Історія України. 7—9 кл. Документи. Матеріали. Скирда

9 КЛАС

РОЗДІЛ VIII. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЙ НАПРИКІНЦІ XVIII — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Із книги В. Сочинського «Чужинці про Україну»

Чеський поет Франтішек Рігер (1818—1903): «Я визнаю українців за самостійний нарід, знаю Галичину особисто і знаю рівно ж їхню літературну мову... Поважайте національні прагнення цього переслідуваного, але до самостійности покликаного народу».

Чеський письменник Карел Гавлічек-Боровський (1821—1856): « Малорусь-Україна — це постійне прокляття, котре самі над собою проголосили її гнобителі. Так над ними метиться пригноблена воля України... Доки не буде направлена кривда, зроблена українцям, доти неможливий справді міжнародний спокій».

Німецький поет Фрідріх Боденштедт (1819—1892): «Нехай запашні українські пісні, мов жалібні вітри, віють на німецькі левади і оповідають, як діти України колись побили й боролися. У ніякій країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і правдиво, як серед українців. Який захопливий подих туги, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніжність у парі з мужеською силою пронизує його любовні пісні... Справді, нарід, що міг співати такі пісні й милуватися ними, не міг стояти на низькому ступені освіти. Цікаво, що українська народна поезія дуже подібна іноді за своєю формою до поезії найбільш освічених народів Західної Європи... Важливу роль усюди відіграє жінка з її м’якими, ніжними почуттями, бо ж і в історії України багато схожого з лицарським середньовічним світом. Дуже тісно живе українець із природою і бере з неї ці чудові малюнки, що є в його піснях».

Французький письменник Оноре де Бальзак (1799—1850): «Країна ця дивна з того погляду, що поруч із надзвичайним блиском бракує в ній найнеобхіднішого комфорту».

«Можливо, що мені вдасться Вам подякувати за цю приятельську послугу, як Ви приїдете на Україну, у цей рай земний, де я запримітив уже 77 способів приготування хліба, що дає високу ідею про винаходи населення комбінувати найпростіші речі. Чи так воно само й на Литві? Готуєте Ви там каші на 77 відмін?» (Лист до п. Ширковичевої від 29.ХІ.1848.) [114, с. 212—217]

1) Як наведене джерело відображає становище українського населення у складі Російської та Австрійської імперій?

2) Яке враження на іноземних авторів справило відвідування українських земель?

3) Порівняйте розвиток українських земель у складі Російської та Австрійської імперій. Зробіть висновки.

Зі статті Я. Головацького «Становище русинів у Галичині»

Серед усіх слов’янських народів руський або малоруський народ занепав найбільше. Найчисленніший після великорусів, він, однак, не міг у відповідній пропорції розвинути свій дух у літературі. <...> Звідки така духовна мертва тиша? Мала прихильність Росії і Австрії до духовного і літературного національного розвитку русинів не може, очевидно, бути виною цьому всьому. <...>

Уже кілька десятиліть, як великі і малі слов’янські народи Австрії збудилися до нового життя; кожен із них звеличує мову своїх предків, розвиває свою літературу, поширює знання серед свого народу. Чехи, хорвати, словенці й далматинці, серби та словаки змагаються між собою. Такі жменьки людей, як словенці, далматинці, лужицькі серби, словаки, видають часописи, а 3 млн русинів не можуть похвалитися чимось таким, що могло б бути ознакою їхнього літературного життя. Навіть болгари, що знемагають у мусульманському ярмі, показують ознаки своєї духовної діяльності; а русини під ласкавим пануванням Австрії живуть без літератури, без часопису, без національної освіти, без шкіл, як варвари.

Яка ж причина цієї апатії русинів? Де першоджерело такого духовного конання?..

Передусім бракує руському народові здібних керівників і проводирів, центру й органічного зв’язку окремих частин, а освіченим русинам — необхідної моральної сили, знання справи, любові до батьківщини і самопожертвування. Народ розчленований, пригноблений і ледве животіє без самосвідомості, а його вожді, денаціоналізовані й чужі йому, спокійно присипляють його дальше в цьому сні. А зверху, нарешті, дивляться на цей гнилий застій цілком спокійно і відхиляють посередньо і, можливо, несвідомо, кожний рух, який міг би розбудити сплячих.

Друга головна біда — у численному розпорошенні русинів у політичному, соціальному й церковному відношеннях. Дещо менша частина народу перебуває під австрійським пануванням, але навіть і ці неповні 3 млн політично поділені. Майже 2,5 млн належать до Галичини, а 0,5 млн до угорської корони. Нарешті, галицькі русини в релігійному відношенні діляться на уніатів і неуніатів (на Буковині близько 150 тис.). [104, с. 247—249]

1) Як наведене джерело відображає становище українців у складі Австрійської імперії?

2) У чому автор статті вбачає причини такого становища?

3) Запропонуйте власний варіант розв’язання «українського питання».

З «Історії України-Руси» М. Аркаса про місце України в російсько-турецьких війнах першої третини XIX ст.

Коли була війна з Турками (1806—1812 рр.), то главнокомандующий Російською армією генерал Міхельсон знов послав «одкритий пригласительний лист» у Задунайську Січ та закликав козаків переходити до Руських. Іван Губа та Хведір Бучинський присогласили нате чоловіка з 500 і вивели їх із Туреччини. Із тих козаків склалося Усть-Буджацьке військо, котре після війни було скасоване, і частину його, а з ним і військові клейноди, корогву, печать, бунчук і пернач, одпроваджено в Чорноморья, а другу — повернено в казених поселян і оселено в Бесарабії. <...>

Готуючись до [нової] війни з Турками, Російський уряд через свого коменданта города Ізмаїла, ген. Тучкова, послав у Задунайську Січ заклик до Запорожців, щоб вони вернулися з Турції, до того він додав, що ті козаки, котрі вернуться, здобудуть собі усякої ласки та вільгот. <...> Гладкого обрано було Кошовим. Він зараз завів нові порядки. <...> Тим часом султан Турецький готувався до війни з Росією; він вислав своє військо до Дунаю і звелів, щоб до Сілістрії вийшло 13 000 Запорожців. Гладкий зібрав 2000 козаків <...>, повів їх до Сілістрії і там став якраз на Великдень. <...> Вернувшись до Січи, забрав церкву Січову, увесь скарб, клейноди і всякі фірмани (султанові укази) і грамоти, сів із своїми однодумцями-козаками на байдаки і поплив Георгієвським гирлом повз Катерлез у море. Усього з ним було чоловіка 500. Увійшовши в Кілійське гирло, вони пропливли ним до Ізмаїлу. Там їх стрів комендант Тучков, котрий і привів Кошового та його товаришів, Задунайських козаків, до царя Миколи І. Гладкий поклав до ніг Цареві військові клейноди та грамоти і з товаришами своїми прохав царської ласки. — «Бог Вас простить, рідний край прощає і я прощаю», — промовив Царь. <...>

Із початку цієї війни, ще в 1828 році, з останків Усть-Дунайського козацтва і з усяких людей, котрі приставали до його <...>, складено було нове військо козацьке і найменовано його «Дунайське». Після войни йому дали були землі в Буджаці (Акерманському повіті). Князь Воронцов, котрий був у той час Новоросійським генерал-губернатором, чимало клопотався про козаків. Кіш, або головна кватиря того війська, був в Акермані. У 1855 році Дунайське військо перейменоване було в «Новоросійське», а в 1868 році зовсім його скасовано.

Гладкий із тими козаками, що він вивів з-за Дунаю, увесь час допомагав Москалям на війні і, як ми бачили, став їм у великій пригоді. Як же Російське військо зайняло Дунайську дельту (гирла і плавні), то він разом із Москалями прийшов у Січ на Дунавці і знов почав скликати до себе козаків. Чи багато пристало до нього людей, не знаємо, але в 1830 році всі козаки Гладкого вийшли з-за Дунаю та оселені були коло Азовського моря, між Бердянськом і Маріямполем: прозивалися вони «Азовське військо». Гладкий, уже з чином генерал-майора, настановлений був Наказним отаманом того війська. [4, с. 364—368]

1) Що ви дізналися про участь українських козаків у російсько-турецьких війнах першої третини XIX ст.?

2) Визначте місце України в цих подіях.

3) Яким чином було утворено Азовське козацьке військо та як склалася його подальша доля?

4) Аргументовано доведіть або спростуйте твердження: «Російські царі здавна використовували українське козацтво у власних військово-політичних інтересах».

З урядового розпорядження про утворення українського козацького війська для боротьби проти наполеонівської навали (1812 р.)

Військо це передбачається утворити на Україні з людей, до козачої служби здібних і здавна відомих звичкою і охотою до неї.

Воно повинно складатись із 4 полків: кожний полк із 8 ескадронів, а ескадрон зі 150 козаків...

Зброя повинна бути для козаків і для всіх нижчих чинів: піка, шабля, один пістоль і по 16 на ескадрон штуцерів або рушниць, якого б калібру вони не були. Зброя для цього береться із зібраної по Київській губернії на міліцію, а чого не вистачає — зі старої, що зберігається в арсеналі. Патронів призначається для рушниці по 25, а для пістолей — по 10, які відпускаються з артилерії. Як мине в українських полках потреба, усі вони розпускаються по своїх домівках, але вже назавжди залишаться приналежними війську і за першою потребою повинні з’явитися на службу і скласти знову свої полки, для чого вони повинні мати в постійній справності зброю, одяг і коней, утримуючи все це своїм коштом, але звільняючись зате від усяких інших по державі повинностей. Діти їх, які народжені від (часу) вступу у військо, належатимуть також до нього. А тим із них, яких поміщики не знайшли для себе вигідним прийняти в селища свої, відведуться для оселення землі казенні, про що буде ухвалена тоді окрема постанова... [124, с. 12—14]

1) Якими були плани Наполеона Бонапарта щодо України?

2) Яким чином формувалося українське військо? Як воно було озброєне?

3) Що обіцяв царський уряд тим, хто вступить до українського козацького війська? Чи виконав він свої обіцянки по закінченні війни?

4) На що сподівалися українці, вступаючи до цього війська? Чи виправдалися їхні сподівання?

Із листа І. Котляревського Малоросійському губернатору про формування 5-го Полтавського козацького полку (1812 р.)

За дорученням Вашого сіятельства 10 числа цього місяця почав я прийом козаків для сформування 5 козацького полку. Через повільне спочатку приставления козаків не так успішно це робиться, як би хотілося. А втім, люди, прийняті мною, хороші, старих нема і дуже молодих мало; більша частина вступає в козаки із задоволенням, охоче і без ніякого засмучення; усі з піками і шаблями, але багато є шабель, із кіс перероблених; є з рушницями та пістолями, але ця зброя в посередній справності. Коні невеликі, але до служби придатні, одяг увесь новий; треба тільки буде привести все до одноманітності, в одних лише шапках не додержано розміру, бо в одних вони дуже високі, а в інших низькі, але всі (майже) однакові на вигляд. [70, с. 315]

1) Який внесок у спорядження козацького війська зробило українське дворянство?

2) Хто такий І. Котляревський? Як наведене джерело відображає його участь у формуванні Полтавського козацького полку?

3) Поясніть, чому «більша частина вступала в козаки із задоволенням»?

Нагородні реляції на солдатів та унтер-офіцерів Київського драгунського полку за здійснені подвиги в битві під Бородіном (1812 р.)

Вахмістри:

1. Бобров Микола.

Перебував в ескадроні, який прикривав із лівого флангу батареї, де в атаці поранили ескадронного командира й іншого офіцера; то він із хоробрим запалом вступив у командування його, вів ескадрон уперед і на ворога в порядку, у якому й відступав після атаки. <...>

3. Дубицький Станіслав.

На оточену ворожою піхотою батарею, підбадьорюючи нижчих чинів, кинувся зі своїми товаришами, чим не допустив ворога скористатися гарматами.

4. Лазаренко Дмитро.

Коли ворог оволодів на правому фланзі гарматами, то в атаці ескадрону на ворога першим підбадьорив своїх товаришів і кинувся на юрбу, яка стояла вже біля 2 гармат, тим самим звільнив гармати. [1, с. 66]

1) Що вам відомо про битву під Бородіном?

2) Як наведене джерело відображає героїзм і мужність українських солдатів та унтер-офіцерів у цій битві?

3) Поміркуйте, яким був внесок українців у перемогу над наполеонівською армією? Яким чином російський уряд «віддячив» українцям за внесок у цю перемогу?

4) Визначте результати та наслідки війни 1812 р. для українського народу.

Із передмови українського вченого О. Бодянського до першого видання визначної пам’ятки історичної думки «Історії Русів»

Давно вже малоросіяни бажали бачити друкованою «Історію Русів, або Малої Росії, твір Преосвященного Георгія Кониського». Багато слів було час від часу, що той чи другий збираються видати її, навіть друкують; але до сих пір її як нема, так нема! Маючи кілька списків цієї історії, я вибрав ліпший з-поміж них, підвів до нього з інших різночитання, а потім запропонував Імператорському Товариству Історії і Старожитностей Російських видати його у світ, що і здійснюється нині. Час від часу я маю намір те саме зробити і з іншими писемними джерелами Малої Росії, літописами, записками, описами і т. ін., наприклад, із Шафонським, Симановським та ін. А тому я просив би всіх, хто тільки має і бажає бачити за короткий час ці та подібні до них пам’ятники надрукованими, надсилати їх мені як секретареві Товариства для зняття з них списків і негайного поміщення в «Чтеніяхъ». Щира вдячність і признання сучасників, які займаються історією, а також і самого потомства, буде найкращою нагородою тим, хто відгукнеться на цей заклик. Пора вже, давно пора не затаювати подібного скарбу і тим, оскільки можливо, полегшити вивчення і пізнання історії Південних Русів для всіх і кожного, особливо ж самих Руських. Добре, що є певна і скора нагода виконати цей священний обов’язок справжнього сина свого народу і батьківщини.

О. Бодянський

Лютого 9, 1846, Москва. [63, с. 32]

1) Що вам відомо про проблему авторства «Історії Русів»?

2) Якими були основні ідеї цього твору?

3) Яку роль у національному відродженні українців, у формуванні їхньої історичної пам’яті та національної самосвідомості відіграла ця праця?

4) Доведіть або спростуйте думку дослідника В. Шевчука: «Історія Русів» — великий, навіть епохальний твір, незважаючи на всі його історичні недоладності й неточності — одна з найвидатніших пам’яток української духовності, політичного й історичного мислення, і саме в цьому його головна цінність».

Із листа П. Куліша до І. Срезневського з пропозицією про публікацію рукописів українських козацьких літописів (1846 р.)

Між нашими малоросійськими літераторами панує якась недовірливість. Один одному боїться дати в руки свій збірник або який-небудь рукопис. На це навіть дивитися з боку соромно. Микола Іванович Костомаров подавав мені Вас і Метлинського найнедовірливішими людьми, але Ви надсилкою своїх пісень довели протилежне. Утім, можливо, Ви будете більш обережними щодо Бодянського, і я мучуся вже при одній думці, що Ви йому не надішлете жодного свого літопису. Якщо б у мене чорт попросив що-небудь для видання, я і йому дав би охоче, якщо б лише був переконаний, що він не кине мого рукопису в пекельний вогонь; а ви боїтеся літераторів, які все життя своє присвячують поширенню корисних книг. Із цього, як Бодянський прийняв мій Літопис Самовидця, як він нічого, жодної примітки не хоче присвоїти собі, як він дякує мені за інші літописи, я роблю висновок, що він найблагородніший літератор, і що йому можна вручити найдорогоцінніший матеріал із такою довірливістю, із якою мати передає дитя на руки своєму чоловіку. [53, с. 19—20]

1) Що вам відомо про українське культурне відродження на Слобожанщині?

2) Яка роль у цьому відродженні належить І. Срезневському? Що вам відомо про його діяльність?

3) Яким було значення публікації рукописів козацьких літописів?

Із передмови М. Шашкевича до розділу «Старина» альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р.)

Старина є то пісня хороша звеняча, що різним способом у наші часи загомонює, що різним настройом озиваєся з передвіка до нас — и раз тихим миленьким голосом промовляє, обнимає солодким чувством серця, а знова піднімає величною силою душу, чудує казав-бись надприродними ділами ум послідних, — то знова залебедит тужно, плачем голубиним дідів розпланує сини, — то знова обвітує потіхою и радощи в серця нагортає, а в душах зводит святую почесть покійним праотцям. — Старина є то великій образ, є то зеркало, як вода, чистое, у котрім незмушеноє являвся лице столітей. Там тобі, внуче, глянути, а взриш, як твої отци, твої діди жили, що діяли, що їх веселило, радувало, а що печалило, якоє сонце ежи ними сияло, як думали, яким духом обнимали природу, охрестности, світ цілий, с ким стирали, и як се на них ділало, який їх світ внутренний, а який зверхний, що їх наділяло до сильного діяння, а що їм силу віднимало, який їх язик, яка бесіда, який хотіли перед тобою явитися, и що по тобі ждали.

Се всьо для нас не бридня. Чужина нас займає, чому ж би нашина не прилягла до серця, не промовила до душ наших сильним словом. — Окрухи, ба великі кусні сего образа, сего чудного зеркала придержались до нині, переховались по церквах, по монастирських книжницьох, по чести их священиках, по піснолюбних дяках, нещоби и під низними стріхами, по сановитих господарах, — которе вони честят и переховуют, мов святий подарок із неба. — Сукромі голоси бринят по всей Руси (то піснев, то казков, то небилицею, то поведінкою, то приповідкою, то заганкою, то обрядом), лиш їх скликати в одно, а стане піснь велика, довга, безконечна, що цілим світом загуде, що сильно розгремит славу перідних и нинішніх літ усього народа. [103, с. 115—116]

1) Що вам відомо про погляди та діяльність автора джерела?

2) Яке місце в національному відродженні належало збиранню інформації про історичне минуле нашого народу?

3) Із тексту джерела визначте, яким було ставлення до старовини М. Шашкевича.

Зі статті М. Павлика про альманах «Русалка Дністровая»

...Руська інтелігенція, яка говорила тоді польською, німецькою або церковнослов’янською, теж засудила новий дух. Найсуворішим було те, що її видання викликало переслідування з боку уряду і власної ієрархії: трьох згаданих юнаків віддано ще в 1838 р. під суворий поліцейський нагляд, а після закінчення греко-католицької семінарії їм було відмовлено в tiulum mensae. Тогочасний митрополит, противник русинів, із цієї причини десять років відмовляв Вагилевичеві в посвяченні в сан священика і погодився нарешті не інакше, як на письмовій декларації, що вищезгаданий не буде публікуватися ні в місцевих, ні в закордонних виданнях. Також особисте життя Вагилевича представляло собою цілу смугу терпінь: голоду, холоду і всякого роду поневірянь. А була це людина надзвичайної в той час ерудиції в слов’янських питаннях, надзвичайно працьовитий і, розуміється, простий літератор, без революційних амбіцій.

Невдача з першою спробою найбільш діткнула М. Шашкевича, ініціатора всього руху. Хоча його й було висвячено, але надано невелику парафію, де він утратив також і зір, і слух. Але, незважаючи на те, він один усе витримав до кінця, а його дух залишився в подальшому провідною зіркою для руху в Галичині. [104, с. 305—306]

1) Чому видання «Русалка Дністровая» викликало переслідування з боку австрійського уряду? У чому останній убачав небезпеку альманаху?

2) Яких переслідувань зазнали автори альманаху? Чи вплинуло це на їхні погляди?

3) Доведіть або спростуйте твердження: «Дух Шашкевича залишився в подальшому провідною зіркою для руху в Галичині».

4) Складіть історичний портрет одного з лідерів «Руської трійці» (за власним вибором).

5) Визначте історичне значення видання альманаху «Русалка Дністровая» та діяльності «Руської трійці».

Зі статті І. Франка про історичну роль альманаху «Русалка Дністровая»

«Русалка Дністровая», хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані, — була свого часу явищем наскрізь революційним. Бо зважимо лишень, що становило головну суть тодішнього літературного руху в нас! Передовсім традиція церковна. <...> А «Русалка Дністровая» <...> поставила й обговорювала предмети зовсім світські, зовсім не обняті тісним церковним світоглядом, обговорювала їх зовсім не так, як би сього жадали церковники, ба навіть у письмі і правопису відбігла від старої традиції, значить, рішучо встала проти літературно-церковного авторитету. Се вже було діло сміле та й неабияк сміле на свій час. Але «Русалка Дністровая» не стала на тім. Авторитет літературний тих часів не був єдиним авторитетом; побіч нього і понад ним стояв другий, далеко більший і тяжчий — авторитет політичний і соціальний, під котрим стогнав-мучився народ. І проти тої страшної сили проважилася виступати «Русалка». Супроти гнітючого <...> абсолютизму, нівелюючого всі народності, вказує «Русалка» зараз на вступі далекий ясний образ свобідної, всеслов’янської федерації в совісті і спільній роботі політичній, — вказує, правда, невиразно, як на наш час, але аж надто виразно, надто сміло на тодішній. <...> «Русалка», вказуючи виразно єдність малоруського народу на Україні і в Галичині і признаючи свою цілковиту солідарність із тим новим рухом, котрий там розпочався враз із видавництвом збірників народних пісень та з виступленням літературним Квітки, Максимовича і Метлинського, підносить другий протест против розполовинення одного народу між дві держави. <...>

...Чи ж се не протест — увести в літературу бесіду і пісні того народу, котрий між освіченими панами вважається худобою, а не чоловіком? Чи ж се ж не протест проти суспільного гніту — вказувати, бодай у маленьких картинках («Олена» Шашкевича), його життя, розказувати про його бувальщину та характер («Передговор к народним руським пісням» Вагилевича)? [128, с. 89—91]

1) Чому І. Франко стверджував, що «Русалка Дністровая» «була свого часу явищем наскрізь революційним»? Чи погоджуєтеся ви з таким твердженням автора джерела? Свою відповідь аргументуйте.

2) На яких поглядах видавців «Русалки Дністрової» І. Франко акцентує особливу увагу? Чому саме на них?

3) Яку роль у суспільно-політичному та культурному житті українського суспільства відіграв альманах «Русалка Дністровая»?

Академік ВУАН Д. Багалій про масонство в Україні

Дух незадоволення всіх класів українського суспільства, свідомого дворянства (офіцерів), неможливість вільно викладати свої думки, плани і проекти необхідних змін державного і соціального ладу призвели до організації таємних товариств, що існували у XVIII ст. в Західній Європі та Росії і що ними була вкрита в початку XIX ст. Україна. <...> До них входило дворянство, іноді дуже вельможне і багате, офіцерство. Масонство з його штучною організацією, містикою і символікою, політичною і соціальною уміркованістю <...>, коріння свої на Україні мало в російському і польському масонстві. Головною його метою було духовне відродження окремої людини і філантропія, тому вони з початку не тільки не зустрічали перепони з боку влади, а навпаки; членом Київської ложі на Україні був відомий потім борець із революцією, правитель «3-го отделения» Дубельт; близько стояв до Полтавської ложі Малоросійський ген-губ. кн. М. Рєпнін, та і сам Олександр був близький до масонської ідеології правої її течії, завдяки свойому містицизму і захопленню біблейськими товариствами. <...>

На Україні масонство було досить поширене. У Києві було ще у XVIII ст. дві ложі, а в 1818 р. ми бачимо там ложу сполучених слов’ян. <...> На Київській Контрактовій ярмарці збиралися на неї великі внески. Число членів її доходило до 81, були дійсні і почесні члени. Основоположником її був Київський губерніяльний маршал (губернський предводитель дворянства) Росцишевський. Членом її був магнат-поляк Г. Олізар, Київський губерніяльний маршал (губ. предв. двор.), прогресист, що одстоював думку про її знищення кріпацтва, із заміною панщини оброком <...>. Рядовими членами цієї ложі були представники української інтелігенції — учителі, лікарі, професор. <...>

...Найбільш яскраву самостійницьку течію ми бачимо в «Малоросійському товаристві», що його утворював Лукашевич, бориспільський поміщик. На жаль, одначе, ми не маємо про нього певних відомостей <...>, бо Лукашевич, притягнутий до слідства <...>, рішуче зрікався «Малоросійського Общества» <...>, але доказів на його ролю в цій справі було наведено чимало: казали, що він склав катехізиса про відродження гетьманщини. <...>

Гніздом таємних товариств була Одеса. [10, с. 31—35]

1) Поясніть значення виділених слів.

2) Як Д. Багалій пояснює причини виникнення масонських лож в Україні?

3) Якою була головна мета масонів?

4) Хто входив до масонських організацій? Ви можете пояснити таку строкатість соціального складу їх членів?

5) За допомогою наведеного документа та матеріалу підручника складіть таблицю «Масонські організації в Україні».

Назва	Дата	Учасники	Провідні ідеї

6) Які ідеї масонів вам здаються справедливими, а які — утопічними?

Характеристика дворянських революційних організацій за спогадами управителя справами Слідчої комісії у справі декабристів

Хотіли утворити в республіканському дусі слов’янський союз із восьми колін: Росії, Польщі, Богемії, Моравії, Далмації, Кроації, Угорщини з Трансільванією, Сербії з Моравією і Валахією, не порушуючи, утім, незалежності кожного коліна. Товариство це, засноване підпоручником артилерії Борисовим у 1823 році, було незначним і за званням, і за кількістю членів. [38, с. 298]

1) Хто такі декабристи?

2) Про існування яких декабристських організацій ви дізналися з тексту джерела?

3) За допомогою наведеного документа та матеріалу підручника складіть таблицю «Декабристські організації».

Назва	Дата	Лідери	Провідні ідеї

4) У чому полягало історичне значення діяльності декабристських організацій?

Із «Православного катехізису» С. Муравйова-Апостола

Запитання. Яке ж правління схоже із Законом Божим?

Відповідь. Таке, де нема царів. Бог створив усіх нас рівними і, зійшовши на землю, обрав апостолів із простого народу, а не зі знатних та царів.

Запитання. Отже, Бог не любить царів?

Відповідь. Ні! Вони прокляті є від нього як гнобителі народу, а Бог є людинолюбець. <...>

Обрання царів суперечить волі Божій, бо єдиний наш цар повинен бути тільки Ісус Христос. <...>

Запитання. Чому ж згадують про царів у церквах?

Відповідь. Від нечестивого наказу їх самих, для обдурювання народу <...>.

Запитання. Що ж, нарешті, повинно робити христолюбиве російське воїнство?

Відповідь. Для звільнення сімейств своїх стражденних і Батьківщини своєї і для виконання святого закону християнського, помолившись із теплою надією Богові, що перемагає по правді і захищає наявно тих, хто твердо сподівається на нього, ополчитися всім разом проти тиранства і поновити віру і волю в Росії.

А хто відступить, той буде, як Іуда, — зрадник, і буде анафемі підданий. Амінь! [19, с. 128—129]

1) Що вам відомо про життя та діяльність автора документа?

2) Поміркуйте, чому С. Муравйов-Апостол обрав саме форму катехізису для викладення своїх поглядів.

3) Яким було ставлення автора документа та його прихильників до царської влади? Які інші погляди автора джерела знайшли відображення в його творі?

4) До яких дій закликає С. Муравйов-Апостол у своєму документі?

Із праці С. Єфремова «Від легенди до історичної правди (місцеве підґрунтя в декабристському русі)» про ідеї учасників «Товариства об’єднаних слов’ян»

«Никакой переворот не может быть успешен без согласия и содействия целой нации: посему прежде всего должно приготовить народ к новому образу гражданского существования и потом уже дать ему оный... Хотя военные революции быстрее достигают цели, но следствия оных опасны: они бывают не колыбелью, но гробом свободы, именем которой совершаются».

Відповідно до цього кожному членові ставиться в повинність дбати про викуп кріпаків, про народну освіту, а також провадити серед народу та солдат пропаганду в дусі переказаних тут правил. Але й під час пропаганди члени не повинні були спускати з ока, що «свобода покупается не слезами, не золотом, но кровью», і мати на увазі останній засіб, себто збройне повстання. Проте слова «ты еси славянин», начертані в катехізисі П. Борисова, вимагали й особливої уваги до питань національних. <...>

України як нації вони ще не згадують у своїх слов’янських комбінаціях, хоча «народ» уже чільне займає в них місце. <...>

...І нехай що говорять скептики, а загальне підґрунтя тодішніх настроїв вимальовується зі столітньої перспективи цілком ясно.

Цим підґрунтям була ідея українського відродження, що виникла із самих підстав тодішнього українського життя й непереможно тягла людей із демократичних і демократизованих класів назад до народу, конкретного українського народу. Із цих причин сталося літературне відродження України, ці ж причини владно і неминуче провадили й до політичного відродження, що, своєю чергою, нерозривно зв’язане було з великою соціальною проблемою. <...>

Так власне зрозуміли їх і оцінили наступні покоління, що стоять нерозривними кільцями між ними і нами. Так оцінили їх Кирило-Мефодіївські мрійники 1847 року, а між ними Костомаров, кладучи в основу своїх федералістичних і визвольних концепцій думки «З’єднаних Слов’ян», але піджививши їх національною ідеєю. Так, опісля вже, оцінив їх і один із найвизначніших братчиків, Шевченко, пишучи у своєму щоденникові про «перших благовісників свободи». Так оцінив і великий небіж юнкера Драгоманова Михайло Петрович Драгоманов, висліджуючи науково нитки, що зв’язували отих «благовісників» із пізнішими поколіннями... [48, с. 7—10]

1) Хто був автором статуту «Товариства об’єднаних слов’ян»? Використовуючи додаткову літературу, підготуйте невелике повідомлення про погляди та діяльність цієї людини.

2) Як ви зрозуміли основну мету товариства?

3) Поясніть значення поняття «федеративний союз». Чому саме такій формі об’єднання віддавали перевагу члени товариства?

4) Які методи боротьби пропонувало «Товариства об’єднаних слов’ян»?

5) Як ідеї товариства впливали на наступні покоління?

6) Визначте історичне значення діяльності цієї організації.

Зі спогадів декабриста І. Горбачевського про поразку Чернігівського полку

Тільки-но колона вийшла з околиці та зробила не більше чверті версти, гарматний постріл уразив слух здивованих солдатів, які побачили на досить значній віддалі гармати, прикриті гусарами. За цим пострілом послідувало кілька інших, але жоден із них не завдав найменшої шкоди колоні: можливо, стріляли холостими зарядами. Полк ішов уперед.

Муравйов наказав оглянути гвинтівки і приготуватися до бою. Наказ цей підбадьорив солдатів, але запал збудженої мужності був зупинений справжніми гарматними пострілами. Перший картечний постріл поранив і вбив кількох осіб. С. Муравйов хотів викликати стрільців: новий постріл поранив його в голову; поручик Щепила і кілька рядових упали на землю мертвими. С. Муравйов стояв, ніби оглушений. Кров текла по його обличчі, він зібрав усі свої сили і хотів зробити потрібні розпорядження, але солдати, бачучи його скривавленим, завагалися: перший взвод кинув рушниці й розсипався полем; другий наслідував його прикладу; решта, зупинившись, самі собою, здається, готувалися дорого продати своє життя.

Кілька влучних картечних пострілів змінили цей намір. Дія їх була вбивчою. Багато солдатів померло в лавах своїх товаришів. <...>

Вигляд убитих і поранених, відсутність С. Муравйова завдали рішучого удару мужності повсталих чернігівців: вони, кинувши рушниці, побігли в різні боки. Один ескадрон гусарів переслідував утікачів, які розсипалися полем; інший оточив офіцерів, які залишилися на місці, що займала раніше колона, між пораненими і вбитими. <...>

За наказом генерала Гейсмара гусари оточили офіцерів і поранених солдатів та відібрали в них зброю.

Таким чином закінчилося згубне для багатьох повстання Чернігівського полку. Близько 60 осіб і 12 селян, які перебували в обозі, було вбито або тяжко поранено. <...>

5 січня розпочалося слідство... [54, с. 53—56]

1) Якими були причини виступу Чернігівського полку?

2) Використовуючи текст джерела, розкажіть про результат виступу Чернігівського полку. Якими були причини поразки декабристів?

Зі спогадів онука декабриста В. Якушкіна про долю керівників повстання Чернігівського полку — братів Муравйових-Апостолів

Груднева катастрофа 1825 р. застала Матвія Івановича, тоді вже відставного підполковника, на півдні. Він гостював у свого брата Сергія і взяв участь у заколоті Чернігівського полку. У коротких спогадах він сам розповів про хід цього заколоту. Із січня 1826 року відбулася зустріч повста

лих чернігівців із надісланим проти нього загоном. Усвідомлюючи неможливість нерівної боротьби, Сергій Муравйов хотів зупинити перестрілку, яка розпочалася, щоб припинити даремне кровопролиття, але в цей час упав, поранений картеччю. Із Муравйовими був і третій брат, Іполит, якому ще не було 20 років. Тільки що, після блискучого екзамену зведений в офіцери і призначений до штабу 2-ї армії, він дорогою заїхав побачитися з братами, але застав їх уже на чолі повстання. Незважаючи на їхні переконання, Іполит залишився з ними, бажаючи поділити їхню долю. Коли він побачив, що брат Сергій впав, він застрелився з пістолета. Заарештовані Матвій і Сергій Муравйови насилу добилися потім дозволу проститися з тілом молодшого брата. Після арешту Матвій Іванович не був спочатку розлучений із братом Сергієм і міг за ним доглядати, як того вимагала його рана. Але їх скоро розлучили. Після допитів у головному штабі 20-ї армії їх було відправлено до Петербурга і ув’язнено в Петропавлівській фортеці. їх з усіма декабристами судили у Верховному кримінальному суді. Сергія Муравйова віднесено було до першої категорії без розряду і з іншими чотирма товаришами засуджено до четвертування. Матвія Івановича віднесено до першого розряду, засуджено до смертної кари відсіченням голови. Відомо, що за височайшим повелінням четвертування безрозрядних було замінено повішанням, а першому розряду смертну кару — довічною каторгою.

Таким чином, І. Муравйов-Апостол одразу втратив трьох синів. [147, с. 110]

1) Що автор джерела розуміє під «грудневою катастрофою 1825 р.»?

2) Яким було покарання братів Муравйових-Апостолів? Чи не надто суворим воно було? Свою відповідь аргументуйте.

3) Як наведене джерело відображає моральні риси братів Муравйових-Апостолів? Підготуйте невеликі повідомлення про їхні погляди та діяльність.

4) Поміркуйте, який вплив мав декабристський рух на розвиток української суспільної думки.

З оповідань полкового осавула Азовського козачого війська А. Матвієнка про переселення Задунайських запорожців в Україну в 1828 р.

...Із-за Дунаю нас виводив кошовий отаман Осип Гладкий, під час війни з Туреччиною. Ось як розповідав про це покійний батько. Коли пронісся слух, що Росія оголосила війну, турки стали вимагати на кораблі 1000 відбірних козаків і наказали бути напоготові проти росіян. У цей час з Ізмаїлова приїхав у Кіш ад’ютант Писаренко і таємно почав умовляти кошового, щоб перейшов на бік російського Царя, при цьому Писаренко прочитав якийсь папір, де обіцяв такі ж вольності в Росії, як і за Дунаєм. Кошовий порадився з отаманами і сказав: «Ні, ми на такі умови не згодні, у нас половина населення — утікачі з Росії, і якщо нам передатися Російському Царю, то за нами повинні піти і всі втікачі. А яка шана їх чекає в Росії? Якщо залишаться — турок усіх їх переріже..». Отамани загомоніли: «Правду говорить кошовий: відповідь ми повинні дати перед Богом. Тоді на чиїй душі гріх?». Писаренко повернувся в Ізмаїл і привіз другий папір. У ньому вже було сказано, що і втікачам дана буде воля й однакові з козаками права. Кошовий погодився, а з ним отамани й старші козаки. Чути стало, що Цар Микола прибув із військом в Ізмаїл. Піднялась страшна метушня... Козаки стали збиратися в Ізмаїл, а інше населення кинуло хати і повалило до перевозів через Дунай. Кошовий Гладкий по всіх станицях розіслав військових і видав наказ, щоб до дунайського перевозу з усіх кінців збирали пороми, байдаки, дуби і перевозили день і ніч. Дехто встиг забрати хазяйське добро і навіть худобу, хто захопив лише дітей та святих (ікони), а було багато й таких, котрі виривалися з душею... Не всі, однак, встигли піти від турка! Ті, що жили в горах, далеко від Дунаю, взнали про це не скоро, інші побажали залишитися на насиджених місцях.

Через два-три дні після того, як запорожці присягнули Миколі І, взнав турок, але спинити переселення запорожців не міг, оскільки в нього не було зайвого війська. Тоді турецькі паші відібрали зброю в тих запорожців, що були на кораблях, і відправили кудись далеко розбирати старі судна, а ниці веліли пустити димом (спалити)... Багато жорстокостей учинили тоді турки до російського населення, що залишилося, але зате багато років не переставали вони йти звідти і селитися в станицях, заснованих Гладким. Коли велася війна з Туреччиною, мій батько з козаками брав участь в битві під проводом Гладкого, а після закінчення війни Гладкому був пожалуваний генеральський чин і призначено наказним отаманом козачого війська. Перший рік після переселення козаки стояли по квартирах у слободах, а потім, на вибір Гладкого, їм була дана земля поблизу Азовського моря і військо назване Азовським. Гладкий заснував там станиці: Нікольську (по річці Кальчик), Стародубівку, Покровську, Новоспасівську і Петровську, де спочатку були влаштовані землянки, а потім уже хати. Усім заслуженим козакам дарована була земля: генералу Гладкому 1600 дес., полковникам і військовим старшинам по 400 дес., військовим осавулам, хорунжим і сотникам по 200 дес. Усі ці чини завели свої хутори і садиби поблизу станиць...

Азовське козаче військо скасоване при Олександрі II у 1865 році, і козаки протягом трьох років переселялися на Кубань; у 1867 році туди ж переведена їхня військова канцелярія. Це все, що можу сказати про колишнє Азовське військо та отамана Гладкого. [90, с. 82—84]

1) Який кошовий отаман виступив ініціатором переселення задунайських козаків в Україну? Складіть його історичний портрет.

2) За яких умов відбулося переселення?

3) Як турецька влада відреагувала на перехід задунайців на бік Росії?

4) До якого регіону було переселено козаків із-за Дунаю? Яку назву дістало їхнє військо?

5) З’ясуйте, як склалася подальша доля переселенців.

Із книги «Росія 1839 р.» про кріпосницький лад Російської імперії за враженнями французького мандрівника маркіза А. де-Кюстіна

Найбільшим нещастям для кріпаків є продаж землі, на якій вони народилися. їх продають тепер разом із тим шматком землі, із яким вони нерозривно пов’язані, у чому полягає одне-однісіньке благодіяння нового закону, який забороняє продаж людей без землі. Але цей закон поміщики обходять всілякими засобами: так, продають не весь маєток з усіма селянами, а окремі ділянки й окремо сотню-іншу селян. Коли такий незаконний продаж доходить до відома властей, останні карають власників, але це буває дуже рідко, бо між даним діянням і його найвищим суддею, тобто царем, перебуває стіна людей, які зацікавлені в тому, щоб усі ці зловживання приховати і продовжувати. Поміщики страждають від подібного стану речей не менше, ніж їхні кріпаки, особливо ті, у яких справи йдуть погано. Маєтки продавати дуже важко, і дворяни, обтяжені значними боргами, змушені для покриття їх одержувати позички і закладати свої маєтки в державному банку. Звідси випливає, що цар є казначеем і кредитором усього російського дворянства, яке, пов’язане таким чином по руках і ногах верховною владою, не може виконати обов’язку щодо народу.

Якийсь знатний поміщик хотів продати свій маєток. Селяни відправили до нього найстаріших зі свого середовища, які, упавши на коліна, зі слізьми молили не продавати їх. «Я мушу, — відповів поміщик, — я не хочу — це суперечить моїм правилам — підвищувати оброк, який сплачують мені селяни, і я не досить багатий, щоб зберігати за собою маєток, який мені нічого не приносить». «Якщо тільки в цьому справа — то ми самі достатньо багаті, щоб залишитись у вас». І вони одразу ж подвоїли оброк, який із незапам’ятних часів сплачували своєму панові.

Інші селяни, менш м’якосердні і хитріші, повстають проти своїх панів із єдиною надією стати державними кріпаками. У цьому найвища межа честолюбності російського селянства. Якщо б раптом усіх цих людей звільнили, то вся країна була б охоплена вогнем. У той момент, коли кріпаки, відокремлені від землі, побачили б, що її продають, наймають, обробляють без них, вони піднялись би всією масою, вигукуючи, що в них віднімають їхню власність.

Нещодавно в якомусь далекому селі, де спалахнула пожежа, селяни, які знемагали від жорстокості свого пана, скористалися з метушні, можливо, ними ж і викликаної, схопили свого ворога, убили його, посадили на кіл і зжарили у вогні пожежі. Вони розраховували, що зможуть виправдатися, засвідчивши під присягою, що нещасний власник хотів спалити їхні хати і вони змушені були оборонятися. У таких випадках цар зазвичай висилає в Сибір, і це називається в Петербурзі «заселяти Азію».

Коли я думаю про подібні та інші більш або менш таємні жорстокості, які щоденно відбуваються в цій величезній державі, де відстані сприяють і бунтам, і їхнім придушенням, мені стають ненависними і країна, і уряд, і весь народ, я відчуваю невимовну відразу і мрію лише про те, щоб скоріше звідси поїхати. [87, с. 66—67]

1) Як наведене джерело характеризує становище селян і поміщиків у Російській імперії в першій половині XIX ст.?

2) Які факти свідчать про кризу кріпосницького ладу в Росії? Визначте причини цього кризового стану.

3) Якою була реакція селян на свавілля поміщиків? Як влада реагувала на селянські виступи? Чи могла така реакція розв’язати проблеми, які існували в імперії?

4) Яким міг бути вихід зі становища, яке склалося в Російській імперії в першій половині XIX ст.?

Визначення інвентарними правилами 1848 р. панщинної повинності селян Правобережної України

§ 2. За надані селянам земельні ділянки й інші угіддя вони повинні відробляти поміщику панщину кожний тиждень; тяглове сімейство — по три дні тяглових з урядкою і по одному дню жіночих; напівтяглове — по два дні піших і по одному дню жіночих.

Примітка. Працездатними вважати чоловіків від 17 до 55, жінок — від 16 до 50, якщо, між іншим, вони не мають особливих фізичних або розумових вад.

§ 13. Кожний робітник зобов’язаний відробляти за один день одне з таких завдань.

Із робочою худобою:

1. Зорати землі чорноземної, глинистої і суглинистої 1/4 десятини, піщаної — 1/3 десятини і багаторічного перелогу 1/6.

2. Зорати одним ралом свіжої оранки — 1/2 або давньої зарослої 1/3 десятини.

3. Заборонувати землі глинистої та суглинистої 1/2 десятини, піщаної і чорноземної — 1 десятину.

4. Перевезти на відстань до 25 верст в один кінець різного вантажу на одній коняці від 15 до 20 пудів, а на двох конях або на парі волів — від 25 до 35 пудів.

Без робочої худоби:

5. Засіяти хліб на 4 десятинах.

6. Вижати хліба озимого або ярого 1/2 десятини; викосити того або іншого хліба 1/3 десятини.

7. Зв’язати скошеного хліба при доброму врожаї з чверті десятини, а при поганому з 1/3 десятини, а в маєтках, де простір землі невідомий, зв’язати такого хліба 3 копи.

8. Змолотити озимого хліба, з 1 квітня до 1 жовтня, по 1 копі на день, а в інші пори року — по 2/3 копи, провіяти вимолочене збіжжя і зібрати солому.

9. Змолотити ярого хліба, з 1 квітня по 1 жовтня, по 1 1/2 копи на день, а в інші пори року — по 1 копі, провіяти змолочене збіжжя і зібрати солому.

10. Скосити сіна на перелогах 1/2 десятини і на луках та на низинах із купинами — 1/3 десятини.

11. Зібрати сіна і скласти в копиці на гарних луках з 1/3 десятини, а на поганих — з 1/2 десятини.

12. Розкидати гній на десятину.

13. Нарубати 1/4 кубічних сажені триполінних дров.

14. Напрясти пряжі 5 паем у 30 ниток, довжиною у 2 1/2 аршина.

15. Виробити селянського полотна, 50-аршинну штуку, за стільки днів, якої ширини буде полотно.

Примітка. Кожний робочий день вважати від сходу до заходу сонця, а з 15 травня до 15 серпня — із 5 годин ранку до заходу сонця. [135, с. 626—627]

1) Які повинності мали відробляти селяни?

2) Як наведене джерело відображає становище українського селянства в першій половині XIX ст.?

3) Проаналізуйте стан сільського господарства в першій половині XIX ст. Поміркуйте, чому в цей час відбувається занепад феодально-кріпосницької системи господарювання.

Із книги О. Афанасьєва-Чужбинського «Поїздка в Південну Росію» про взаємодопомогу селян у землеробстві та на будівництві

Землеробство в хліборобній Малоросії провадиться, за переказами, способом, заведеним споконвіку. Важкий плуг, запряжений трьома або чотирма парами волів, борознить землю, яка щедро нагороджує працю плугатаря. Якщо з’являться які-небудь несприятливі умови: занадто сухе або дуже мокре літо, сарана, град, хробаки, ховрашки, то вони знищують іноді жниво, головний предмет доходів простолюдина. Не можна не зауважити, що в Малоросії існує звичай взаємної допомоги в роботі. Три або чотири пари волів, необхідних для плуга, можна зустріти лише в дуже заможного селянина, а в кого не вистачає робочої худоби, той відшукує товариша, і орють вони разом. Така ж сама допомога потрібна іноді для будівництва, рубання і перевезення лісу, але ніколи за це не сплачують гроші. Само собою зрозуміло, господар повинен добре годувати та пригощувати добровільних працівників, які завжди сумлінно виконують свій обов’язок. [8, с. 34]

1) Якими методами обробітку землі користувалися селяни в першій половині XIX ст.? Чи можна їх вважати прогресивними?

2) На яку рису українських селян звертає увагу автор джерела? Поміркуйте, чи можливо було селянам в умовах кріпосництва вижити без цієї риси.

Із записок О. де Бальзака про Україну

...Як Ви приїдете на Україну, у цей рай земний, де я запримітив уже 77 способів приготовления хліба, що дає високу ідею про винаходи населення комбінувати самі прості речі. <...>

Я бачив північний Рим, місто православ’я з 300 церквами, багатствами Лаври, св. Софії, степів. Цікаво раз побачити. Маємо тут цікавий союз розкоші й мізерії. Такий спектакль дає Київ. <...> Протягом 15 або 20 днів контрактів [ярмарку] у Київ приїздять зі всіх кутів Росії. <...> Відчай бере! Уяви собі, що за кордон не можна переслати грошей. Усупереч царській забороні жиди беруть 15 і 20 % за свою комісію, таким робом, хоч і бажав би й міг би післати — це дійсна руїна! Не можна уявити собі ненажерливости тутешніх жидів. <...> Що ж до позичок, то іноді беруть 50 % і навіть жид у жида. (Лист до сестри з дня 18 січня 1849 р.). [114, с. 217—218]

1) Ким був автор наведеного джерела?

2) Яке враження на нього справило відвідування України, зокрема міста Києва?

3) Які визначні пам’ятки, будівлі привернули увагу автора джерела? Чому саме вони?

4) Як наведене джерело відображає повсякденне життя українців першої половини XIX ст.?

Про чумацький промисел в Україні

Ті, що займаються візникуванням солі з Криму і Бессарабії, а також риби з Криму і Дону, звуться тут чумаками. Великий зріст, фізична сила,

мужні риси обличчя і довгий жмут волосся, закручений за вухо (малоросійською чуприна, або оселедець), рухи, які свідчать про міцність м’язів, поважна постава з виразом самосвідомості на обличчі, гордість — із мовчазною веселістю, одяг — надто широкі шаровари, нарозхрист свита і висока смушева шапка — становлять відмітні риси чумака...

Візникування своє чумаки провадять зазвичай валками (малоросійською фура), які складаються з кількох десятків возів (по-чумацьки паровиці). Валка, або фура, має свого отамана, який від імені цілої валки наймається для візникування, приймає заробітки і робить розкладку за участю кожному. Таке товариство зветься в них артіллю. Кожний чумак у своїй артілі підкоряється в суворому розумінні всім умовам і в разі відходження від них карається і навіть виганяється з артілі. Отаман розв’язує всі суперечки остаточно, він призначає кару, і вся артіль підкоряється йому безумовно.

...У дорозі ж чумак піддає себе всіляким злигодням: завжди тверезий, помірний у харчах, пшоняна каша із салом або галушки, шмат хліба із сіллю — оце все його харчування. У дорозі, не маючи у своєму розпорядженні грошей, чумак обмежений. До кінця візникування гроші всієї артілі зберігаються в отамана. [3, с. 256—258]

1) Поясніть значення виділених слів.

2) Що ви дізналися з тексту документа про розвиток чумацького промислу, життя та побут чумаків?

3) Яку характеристику чумакам дає автор джерела?

4) Яку роль в економічному розвитку українських земель відігравав чумацький промисел?

Із журналу Штабу корпусу гірничих інженерів про перші спроби виробництва заліза на Луганському казенному ливарному заводі (1836 р.)

На Луганському заводі не виробляється залізо. Різні залізні речі для Чорноморського флоту виготовляються на ньому із заліза, одержуваного з уральських заводів. На початку 1835 р. зроблено там тільки спроби виковки цього металу, для яких улаштовано було відбиваючу піч і молот. Для дослідів використано: чавуну єкатеринбурзького 6 пудів, чавуну в речах, відлитих на Луганському заводі, 46 пудів, чавунної крошки 318 пудів і кам’яного вугілля 2350 пудів. Заліза одержано 44 пуди 12 фунтів, яке обійшлося по 85 крб за пуд.

Із виробленого на Луганському заводі заліза доставлено було певну кількість у Санкт-Петербург. [51, с. 99—100]

1) Звідки Луганський завод отримував сировину?

2) Поясніть значення поняття «промисловий переворот». Використовуючи текст джерела та матеріал підручника, доберіть факти, які свідчать про його початок в українських землях.

3) Як наведене джерело відображає особливості розвитку промисловості в Україні в першій половині XIX ст. і, зокрема, гірничої справи? Поміркуйте, якими були наслідки такого становища для української економіки.

Опис гірничим інженером Олівером умов праці на шахтах Лисичанських кам’яновугільних копалень (1838 р.)

Спуск робітників у копальню і підняття їх на поверхню від початку заснування лисичанських розробок до 1834 р. здійснювались тільки тими ж <...> засобами на канаті. Такі спуски... були часто пов’язані з великими небезпеками для всіх, хто зобов’язаний бувати на роботах у копальні.

Раптовий обрив підйомного каната, пошкодження коловорота <...>, падіння якогось тягаря зверху, переляк коня, що підіймає людину, і занадто швидке охолодження робітників під час їх підйому <...>, часті від того непритомності <...>, темнота у вертикальних шахтах уночі, а іноді і вдень через густі пари, що виходять із копальні <...>, і багато інших випадків — були причиною численних тут нещасть. <...>

На лисичанських копальнях перебувають верхові, погоничі, сортувальники, штейгери і виливальники води. Обов’язок верхових є приймання на поверхні шахти кам’яного вугілля в правильні купи біля шахти; погоничі приставляються до управління кіньми в машині для підняття ваги з копальні; сортувальники відбирають вугілля колчеданисте і шиферне від чистого; штейгер перевіряє правильність проходження гірничих робіт, але найбільше робітників — виливальники, як сама назва їх показує, займалися виливанням із шахт води. [51, с. 111—112]

1) Як наведене джерело відображає становище робітників та умов їх праці? Дайте власну оцінку.

2) Спрогнозуйте наслідки такого становища робітників.

Витяг зі статистичного опису стану промисловості в Станіславській окрузі (Східна Галичина) за 1923 р.

У Кривотулах була фабрика сукна і ковдр, де виробляли обидва види кращого сорту. Кілька років тому вона занепала.

У Нижневі є фабрика кременю, яка у зв’язку з відсутністю збуту занепала.

У Горішньому Майдані є скляна гута, яка виробляє тільки звичайне скло.

Льняне полотно середніх та грубих сортів виготовляють у Станіславі, Богородчанах і Тисмениці, столову білизну — у Станіславі, тик — у Солотвині, Надвірній і Бучачі, рушникову тканину, муслін — у Богородчанах, грубе біле сукно — у Тисмениці, Богородчанах і Надвірній, а також у багатьох інших місцях.

Червону сап’янову шкіру виробляють у Надвірній, чорний сап’ян та фарбову шкіру коричневого кольору — у Станіславі, Тисмениці і Надвірній, оленячу шкіру — у Надвірній, телячу шкіру — у Тисмениці.

Цією роботою займаються окремі мешканці і [вони] мають достатній збут в окрузі. Це доказ того, що виробництво незначне.

...Загалом не можна відмовити підданим у нахилі до промисловості. Він відповідає рівневі їхньої культури та їхнім потребам. Мешканець гір виготовляє свій одяг сам. Жінка пряде нитки з льону. Багато підданих займаються виготовленням грубого полотна, із якого вони роблять свої сорочки і полотняний одяг. Вовну, яку отримують з овець, прядуть, із неї тчуть і валяють звичайне сукно на сукмани. Із цього сукна жінка виготовляє одяг для родини. Зі шкірок ягнят селянин робить взуття (ходаки), яке звуть також постолами... [51, с. 75—76]

1) Які галузі промисловості головним чином розвивалися в західноукраїнських землях?

2) Як наведене джерело відображає стан розвитку промисловості в цьому регіоні? Якими були причини такого становища?

3) Використовуючи текст документа та матеріал підручника, порівняйте розвиток промисловості в західноукраїнських землях та Наддніпрянській Україні. Зробіть власний висновок.

Із праці німецького вченого, мандрівника Й. Г. Коля «Подорожі Росією та Польщею» про Україну, яку відвідав у 1838 р.

Першим більшим українським містом, що його описує Коль, був Харків. «Його торгівля більша від торгівлі Києва, його університет ривалізує з Вільною і Казанню, його ярмарок досягає нижнєгородського, завдяки головно торговельним шляхам». Харківським ярмаркам автор уділяє досить місця. Отже, за 14 днів приходило до Харкова два рази стільки краму, що до Риги за цілий рік. Найбільше продавалося тут коней і текстильних виробів (бавовняних, льняних, конопляних, вовняних і шовкових). Далі йшли металеві вироби, цукор, конфітури, солодке печиво, футра, південні овочі, риба. У Харківських ярмарках «головна роля у всіх відношеннях, як у розумінні продуцентів, так і посередників, належить великоросам. Значно більше половини всіх виробів походить із їх (московських) великих фабрик, і значно більше половини купців-гуртівників належить їх племені... Вони беруться геть чисто за всі вироби без винятку і не можна назвати ні одного предмета, збуття котрого би переважало. їх брати (українці), навпаки, можуть братися на увагу менше всіх (торгівців). Вони самі не постачають навіть небагатьох своїх власних виробів, своїх килимів, вовни, чудових барашків та ін. Вони навіть усе більше і більше випускають зі своїх рук і віддають великоросам невелику посередницьку торгівлю (перекупництво) поміж гуртівниками та окремими невеликими ринками збуту».

Цікаві відомості подає автор про Одесу з різнорідним складом населення, де Коль нарахував щось 16 ріжних мов, які можна було почути на вулиці. Крім російської мови, тут найбільше була поширена італійська, особливо на біржі та серед більших купців. Написи вулиць були російсько-італійські, на біржі італійські оголошення, у театрі дуже часто йшла італійська опера. До одеської пристані 1837 р. причалило 650 кораблів, із чого половина були італійські (переважно під австрійським і сардинським прапором). За ними численно найсильніші були англійські та грецькі кораблі. Експорт найбільше складався з пшениці (до Англії та Італії), лою (до Англії) і вовни. Імпорт — із мануфактури і колоніальних товарів. Товарний оборот одеської пристані дорівнював Ризі, а з російських уступав лише Петербургу.

Торгівля Одеси була жвава та велика; на базарі, крім згаданих виробів, було багато харчових продуктів — доброї якості і дешевих. Ятки чисті й апетитні, кращі від віденських... При м’ясі були українці і москалі. Але якщо йдеться про сало, то лише українці, бо вони «люблять сало, як ведмеді мед». Дуже багато було також риби і кавяру. Загалом, каже Коль, до Одеси зійшлося не найліпше з усіх націй, але якраз найбільш авантюрніше. [114, с. 195—200]

1) Як наведене джерело відображає розвиток торговельних відносин в українських землях?

2) Які відомості про повсякденне життя українців містить документ?

Із донесення військового міністра Аракчеева про придушення повстання чугуївських поселенців (1919 р.)

Ніякі <...> умовляння не діють на заколотників, і що всі вони одноголосно з жінками і дітьми кричать таке: не хочемо військового поселення, яке є не що інше, як служба графу Аракчееву, а не государю, і ми вжили рішучих заходів, щоб знищити графа, і напевно знаємо, що з його знищенням розпадеться і військове поселення. <...>

Після всіх <...> попередніх заходів, приведених до виконання, і коли військовий суд був закінчений і поданий мені на конфірмацію [затвердження], за якою засуджено до позбавлення життя 204 злочинці, я дав наказ дивізійному командирові Г. І. Лисаневичу, що стверджую його погляд на покарання їх шпіцрутенами кожного через тисячі чоловік по дванадцять раз із тим, щоб кару цю було вчинено в перший день тільки 40 із найголовніших злочинців, до яких включив я усіх унтер-офіцерів, поселених і резервних ескадронів, і тих відставних унтер-офіцерів, які до заснування військових поселень були в м. Чугуєві головноуправляючими і дії яких серед заколотників мали великий вплив.

Винесену кару виконано в місті Чугуєві 18 серпня. <...>

Озлоблення злочинців досягало такого ступеня, що із 40 осіб тільки троє, каючись у своєму злочині, просили про помилування, і вони на місці були прощені, а решта 37 покарані. [39, с. 154—158]

1) Якими були умови життя військових поселенців?

2) Чому на початку XIX ст. їхні виступи проти влади стають регулярними?

3) Яким було покарання учасників повстання? Чи було воно, на ваш погляд, справедливим?

4) Чому повстанці не хотіли каятися за свій «злочин»? Поміркуйте, про що це свідчить.

Легенда про У. Кармалюка

«Я ще пам’ятаю ті часи, — казав мені один чоловік, — як за Кармалюка говорили: отам він то зробив, а там то...» Раз так було. Іде одного часу Кармалюк по полю та бачить, як запряг мужик пару воликів та примушує їх до роботи. «Чого ти такі малі мучиш?» — питає його. — «А що ж, каже, маю діяти, як нема за що більші купити?».

«На тобі, — каже Кармалюк, — 100 рублів та купи собі дві пари старих волів». Той подякував і так зробив. Як же зобачив пан у мужика такі гарні воли, та все допитується, де він їх украв. Мужик каже, що якийсь чоловік дав йому 100 рублів і на ті гроші він купив. Пан не вірить і одбирає воли. Здибав знов Кармалюк того мужика (а він такий був, що як проходить коло того, то той не бачить його) і питається, де він гроші подів і чому не купив волів, як йому було наказано. Мужик усе розказав, як було. «Ну, на тобі знов 100 рублів, а цього листа занеси до пана і скажи йому, що я в нього в гостях буду, а я — Кармалюк». Як почув це пан, то зараз зібрав дворню, людей і думав, що Кармалюк не доступить до нього. Та не тут-то було. Кармалюк добрався-таки та й вийшов на ґанок і каже людям — усі чують його голос, а самого не бачать, — що можуть розходитись, бо панові їх уже не потрібно.

Кармалюк був чоловік справедливий, провчав панів, котрі знущалися над людьми. Бідні його дуже поважали, бо як що візьме в багатих, то все їм віддасть.

...Питаються одного селянина: «А в цих Медоборських горах ховався Кармалюк?» — «Він не ховався. А нащо ж йому було ховатися, коли він був Кармалюком?!» [126, с. 278—279]

1) Що вам відомо про життя та методи боротьби У. Кармалюка? Які риси ватажка селянських повстань відзначено в наведеному джерелі? Складіть його історичний портрет.

2) Які методи боротьби використовував У. Кармалюк?

3) Поміркуйте, чому в народній пам’яті зберігся саме такий образ У. Кармалюка. Чому цій людині присвячено стільки народних пісень, легенд і переказів? На ваш погляд, ким саме він був насправді — розбійником чи народним героєм? Свою відповідь аргументуйте.

Із повідомлення Буковинської обласної президії коломийському обласному старості про антипоміщицьку агітацію Л. Кобилиці (1848 р.)

За відомостями, які до нас надійшли, депутат рейхстагу Лук’ян Кобилиця своїм місцевим однодумцям прищепив ідею, що домінії припинили діяльність та що він одержав від його величності цісаря вповноваження вибирати нових війтів і десятників, які будуть урядувати окремо без усякого втручання доміній. Усі піддані повинні звертатися до дідичів із проханням видати дрова в разі потреби з панських лісів, а якщо дворазове прохання не буде задоволене дідичами, то в таких випадках належить повідомити його, Кобилицю, а він уже дасть відповідні вказівки.

Кобилиця в деяких громадах провів нові громадські вибори, а в горах ніби він роз’яснив місцевому населенню, що ліси і полонини належать їм, що тут тільки він і цісар повинен давати розпорядження та що наступного року будуть усі звільнені від податків. [109, с. 186—187]

1) Складіть історичний портрет Л. Кобилиці.

2) Визначте причини селянських виступів у західноукраїнських землях.

3) Які методи боротьби використовував Л. Кобилиця?

4) Якими були результати соціальних виступів селян у першій половині XIX ст.? Визначте причини поразки селянських повстань.

Із «Книги буття українського народу»

...[57]. Племено слов’янське ще до принятія віри не йміло ані царей, ані панів і всі були рівні, і не було в них ідолів, і кланялись слов’яни одному богу-вседержителю, ще його й не знаючи. <...>

[59]. І скоро слов’яни прийняли віру христову так, як ні один народ не приймав.

[60]. Але було два лиха в слов’ян: одно — незгода між собою, а друге те, що вони, як менші брати, усе переймали од старших; чи до діла, чи не до діла, не бачучи того, що в їх своє було лучше, ніж братівське. <...>

[63]. І покарав господь слов’янське племено гірше, ніж другі племна, бо сам господь сказав: кому дано більше, із того більше і зищеться. І попадали олов’яне в неволю до чужих; чехи і полабці — до німців, серби і болгари — до греків і до турок, москалі — до татар... <...>

[70]. По многих літах стало в Слов’янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і Московщина. <...>

[75]. І поєдналась Україна з Польщею як сестра із сестрою, як єдиний люд слов’янський до другого люду слов’янського нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються всі народи слов’янські поміж собою.

[76]. І не любила Україна ні царя, ні пана, а зкомпоновала собі козацтво, єсть то істеє братство, куди кожний, пристаючи, був братом других — чи був він преж того паном чи невільником аби християнин, і були козаки між собою всі рівні, і старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову христовому, і жодної помпи панської і титулу не було між козаками. <...>

[82]. А коли пани та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб українці-християни повірили, буцімто справді все так і єсть, що папа каже, тоді на Україні з’явились братства, такі, як були в перших християн, і всі, записуючись у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се для того, щоб бачили люди, що в Україні осталась істинная віра і що там не було ідолів, тим там і єресі жодної не з’явилось. <...>

[87]. І хотіла Україна знову жити з Польщею по-братерськи, нерозділимо і незмісимо, але Польща жодною мірою не хотіла одрікатись свого панства.

[88]. Тоді Україна пристала до Москви і поєдналась із нею як єдиний люд слов’янський со слов’янським нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі божої нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються всі народи слов’янські між собою.

[89]. Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своей простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель. <...>

[92]. Але сього не второпали ні ляхи, ні москалі. І бачуть ляцькі пани і московськії й цар, що нічого не зробить з Україною, і сказали поміж собою: не буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпр її розполовинив: лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік — польським панам на поталу.

[93]. І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна найти в історії. <...>

[100]. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

[101]. Бо голос її, голос, що звав усю Слов’янщину на свободу і братство, розійшовся по світу слов’янському. <...>

[108]. Бо голос України не затих. І встане Україна зі своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в хорутан, ні в сербів, ні в болгар.

[109]. Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім.

Тоді скажуть усі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу». [73, с. 102—169]

1) Хто був автором наведеного джерела? Що вам відомо про погляди та діяльність цієї людини? Складіть її історичний портрет.

2) Як автор джерела намагається обґрунтувати право українців на власну державність?

3) Чи справдилося пророцтво автора джерела «І встане Україна зі своєї могили...»?

4) Спрогнозуйте реакцію царського уряду на цей документ.

Відозва Кирило-Мефодіївського братства до українців (кінець 1845—1846 рр.)

Брати українці!

От сю розказу полагаючи перед ваші очі, даєм вам уважити, чи добре воно так буде.

1. Ми приймаємо, що всі слов’яни повинні із собою поєднатися.

2. Але так, щоб кожен народ зкомпонував свою Річ Посполиту й управлявся незмісимо з другими так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну. Такії народи, по-нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани, ілліро-серби і болгари.

3. Щоб був один сейм, або рада слов’янства, де б сходились депутати од усіх Речей Посполитих і там розважали б і полишали такі діла, котрі б належали до цілого союзу слов’янського.

4. Щоб у кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года.

5. Щоб у кожній Речі Посполитій була б посполита рівність і свобода і станів не було вовсі.

6. Щоб приймано депутатами й урядниками не по роду, не по достатку, не по розуму і просвіщенності народним вибором.

7. До того, щоб віра Христова була основою закону й общественно! справи в цілому союзі і кожній Речі Посполитій.

От се вам, братіє українці обох сторон Дніпра, подаєм на увагу, прочитайте пильно і нехай кожен думає, як до сього дійти, і як би лучше воно було. Як багато голів, то багато розумів, кажуть. Коли ви об сім станете думати, то в той час, як прийде пора говорити об сім, вам Господь Бог дарує смисл і уразумєніє. [73, с. 170—172]

1) Яким терміном можна визначити устрій, запропонований членами Кирило-Мефодіївського братства? Висловте власну думку щодо цього устрою.

2) Чи справедливими, на ваш погляд, були пропозиції щодо впорядкування життя слов’янських народів?

3) У програмних документах якої організації ви вже зустрічалися з подібними закликами?

Із таємної інформації шефа жандармів графа О. Орлова губернаторам про Кирило-Мефодіївське братство

Нещодавно виявлено, що молоді вчені люди в Києві, майже всі уродженці Малоросії, утворили Українсько-Слов’янське товариство Святих Кирила і Мефодія. Засновниками товариства були: колезький секретар Гулак, ад’ютант Костомаров і кандидат Бєлозерський, але з ними зближалася й інша молодь, яка здебільшого вчилася в університеті Святого Володимира.

Товариство ставило собі за мету приєднання до Росії іноземних слов’янських племен, а засобами до цього вважало піднесення слов’янських племен до поваги власної їх народності, усунення звичаїв з усього іноземного, знищення ворожнечі і встановлення згоди між ними, схиляння їх до сповідання однієї православної віри, відкриття училищ і видання книг для простого народу.

У декого з учасників Українсько-Слов’янського товариства було знайдено не застосований, проте, до товариства: статут, за правилами якого в слов’янських племенах мало встановитись народно-представницьке правління, рукопис найзлочиннішого змісту, який нібито витлумачував цей статут; інший рукопис, що називається «Закон Божий» або «Подністранка»; перероблена з Міцкевичевої «Пілігримки», у якому містилися революційні і комуністичні правила, а в кінці підбурливі відозви до слов’янських племен, та інші злочинні твори.

Треба ще зазначити, що ідеї про відновлення в кожній країні народності, мови, власної літератури й об’єднання слов’янських племен в одно ціле, не належить тільки особам, причасним до згаданої справи, а становлять об’єкт міркувань багатьох учених, і тих, хто з них займається дослідженням узагалі про слов’ян, називають слов’янофілами.

А в Києві і в Малоросії слов’янофільство перетворюється на українофільство. Там молоді люди більше піклуються про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, мріючи навіть про повернення часів колишньої вольниці козацтва і гетьманщини.

Причетні до справи про Українсько-Слов’янське товариство, як уродженці Малоросії, були, власне, українофілами. Усі вони у своїх листах, а художник Шевченко, колишній учитель Куліш і Костомаров навіть у надрукованих ними творах, зображаючи неправильно справжній стан України, яка ніби перебувала в тяжкому становищі, захоплено говорили про колишню Малоросію, надаючи їй надзвичайно великого значення; історію цього краю подавали мало не визначнішою за всі історії, наїзди гайдамаків описували як лицарства, наводили приклади колишньої вольниці, натякаючи, що дух свободи не охолонув і досі таїться серед малоросіян. Вірші Шевченка на малоросійській мові, особливо рукописні: «Сон», «Послання до мертвих і живих», «Три душі» та інші, одні пасквільного і величезною мірою зухвалого, інші прямо підбурливого змісту, за височайшою затвердженою ухвалою зі справи про Українсько-Слов’янське товариство, винуваті засуджені до суворого покарання; крім того визначено:

1. Надруковані твори: Шевченка — «Кобзар», 1840 р.; Куліша — «Повість про український народ», 1846 р., «Україна» 1843 і «Михайло Чернишенко» 1843 р.; Костомарова, під всевдонімом Ярема Галка — «Українські балади», 1839 і «Вітка» 1840 р. заборонити і вилучити з продажу. <...>

3. Генерал-ад’ютантам Бібікову і Кокошкіну повідомити, щоб вони стежили у ввірених їм губерніях, чи не лишилися в продажу вірші Шевченка, рукопис «Закон Божий» та інші підбурливі твори. [13, с. 253—254]

1) Хто був ініціатором створення Кирило-Мефодіївського братства? Складіть історичний портрет одного з його учасників.

2) Якою була мета діяльності братства?

3) Що ви дізналися з тексту джерела про програмні документи Кирило-Мефодіївського братства? У чому автор джерела граф О. Орлов убачав їх «найзлочинніший зміст»?

4) Сформулюйте основні ідеї Кирило-Мефодіївського братства.

5) Якими засобами братчики збиралися втілювати свої ідеї в життя?

6) У чому російський уряд убачав небезпеку творів братчиків? Чому їх наказали заборонити і виключити з продажу?

7) Які покарання дістали члени товариства?

8) Дайте власну оцінку діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

З обвинувального вироку у справі Т. Шевченка

а) З обвинувального акта

Шевченко, замість того, щоб довічно відчувати благоговійні почуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з кріпосництва, писав вірші малоросійською мовою, найобурливішого змісту. У них він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зухвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваючи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює людей зі слабим характером, Шевченко набув між друзями своїми славу знаменитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще більш шкідливі й небезпечні. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорінятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість існування України як окремої держави. Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шевченка і до його віршів усі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористуватися у своїх задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на перший погляд, і а другого, і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще з 1837 р., коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа доводить, що Шевченко не належав до Україно-слов’янського товариства, а діяв окремо, захоплюючись власного зіпсованістю. Проте, за підбурливий дух і зухвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати з найважливіших злочинців.

б) Із вироку суду

Художника Шевченка, за писання підбурливих і надзвичайно зухвалих віршів, як наділеного міцною будовою тіла, призначити рядовим в окремий корпус із правом вислуги, доручивши начальству найсуворіше наглядати, щоб від нього, ні в якому разі, не могло вийти підбурливих і пасквільних творів.

Власноручна приписка імператора до вироку: «Під найсуворіший нагляд, заборонивши писати і малювати». [133, с. 139—140]

1) У чому обвинувачувався поет Т. Шевченко? Чи справедливим, на ваш погляд, було покарання поета за його творчість?

2) Якою була основна тематика творів Т. Шевченка? У чому полягали їх «підбурливий дух» і «зухвалість»?

3) У чому царський уряд убачав небезпеку творчості Т. Шевченка?

Про надання Т. Шевченкові звання академіка (1860 р.)

З імператорської Академії мистецтв. Академіку її Тарасу Григоровичу Шевченкові в тому, що він удостоєний цього звання 4-го числа вересня 1860 року, на урочистих річних зборах Академії, що відбулися і що в силу наймилостивіше дарованої йому привілеї має він право на затвердження, за цим званням, у чині титулярного радника (відповідає військовому званню штабс-капітан). Унаслідок чого і дано йому, панові Шевченку, це свідоцтво, для пред’явлення поліцейському начальству на час проживання на квартирах у Санкт-Петербурзі.

Листопада 5 дня 1860 року. [142, с. 237—238]

1) Як наведене джерело характеризує визнання творчого доробку Т. Шевченка?

2) Про що свідчить той факт, що, незважаючи на переслідування, поета та художника Т. Шевченка було удостоєно звання академіка імператорської Академії мистецтв?

3) Яким було місце Т. Шевченка в українському національному відродженні? Складіть повідомлення про життя та творчість цієї непересічної особистості. Дайте власну оцінку його діяльності.

Із книги М. Грушевського «Ілюстрована історія України» про революційні події 1848 р. на західноукраїнських землях

Та налетів бурхливий 1848 р. і зараз перемінив усю обстановку. Європейська революція сильним відгомоном відбилася по австрійських краях, викликавши більш або менш значні рухи; у Галичині поляки начали ладити повстання для визволення Польщі. Австрійське правительство тоді знову пригадало собі галицьких українців і заходилося коло них, щоб ослабити польський рух. Виходять наверх такі справи, як розділення Галичини (недорічно зв’язаної з українських і польських земель) на частину українську і польську; заведення в українській Галичині української мови по школах вищих і нижчих; визволення українського селянства з власті польських панів — усе те, про що думало в 1770—1780-х рр. правительство Марії Терезії і Йосифа II, а потім забуло, підпавши під вплив польської шляхти і власних своїх гасителів-реакціонерів. Галицькі українці підняли голови і собі заворушилися. <...> Засновано політичне товариство «Головна Рада», свого роду українське національне правительство, що мало вияснити і представити центральному правительству політичні й національні потреби українців, а як орган його стала виходити газета «Зоря Галицька». Проти польських революційних ватаг організовано українську гвардію, українські батальйони стрільців. Восени 1848 р. скликано «Собор руських учених» — усіх прихильників культурного і національного розвитку Галицької України, щоб вияснити культурні і національні потреби та виробити програму дальшої діяльності для розвою українського народу.

Сей «собор» став рішучо на національнім українськім ґрунті, відріжняючи українську народність, з одного боку, від польської, із другого — від великоруської. <...> «Собор» уважав конче потрібним, щоб була уставлена одна одностайна граматика й одностайний правопис для всього «руського народу в Австрії й Росії» («руським» далі називали свій український народ і мову), — аби була вона згідна з язиковими прикметами української мови, а незалежна від граматики і правопису польського і російського. Домагався, щоб у всяких школах галицьких заведено українську мову, а для розвою письменства було засноване просвітнє товариство на взір «Матиці». Підтримував домагання, щоб українську частину Галичини відділено від польської, і таке інше.

...Правительство йшло назустріч українським бажанням. Воно обіцяло завести українську мову в усіх школах, гімназіях і університеті, серйозно думало про поділ Галичини, і в 1850 р. дійсно був виданий такий закон, тільки не ввійшов у життя. Зате велике значення мало і сильно вплинуло на настрій українського громадянства проголошене в 1848 р. скасування панщини і визволення селян із власті поміщиків. [29, с. 495—498]

1) Які проблеми населення західноукраїнських земель було порушено під час революційних подій 1848 р.?

2) Яким чином революційні події 1848—1849 рр. сприяли активізації національно-визвольної боротьби в західноукраїнських землях?

3) Що вам відомо про видання першої української газети «Зоря Галицька»? Яким було значення цієї події?

4) Що ви дізналися з тексту наведеного джерела про діяльність «Собору руських учених»? Кого об’єднав цей собор? Якою була мета його діяльності? Які вимоги він висував? У чому полягає значення діяльності собору?

5) Якими надбаннями революції 1848—1849 рр. змогли скористатися українці? Які проблеми українського суспільства були розв’язані?

Із відозви Головної Руської Ради до галицьких русинів, опублікованої на сторінках першої української газети «Зоря Галицька» (1848 р.)

«Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 мільйонів виносить, із котрого півтретя мільйони на землю галицьку замешкує. Той народ був колись самодільний, рівнявся в славі найможнішим народам Європи, мав свій письменний язик, свої власні устави, своїх власних князів; одним словом, був у добробуті, заможним і сильним». І далі, згадавши про нещастя, які впали на Русь, про відступництво панів і про занепад мови та народності руської, Рада вказує на надання конституції і ось якими словами відзивається до русинів:

«<...> Вставайте ж, браття, вставайте з довгого сну вашого, бо вже час! Вставайте, але не до завади і незгоди! Но двигнімся разом, щоби піднести народність нашу і забезпечити дані нам свободи. Пожиткуймо з тої спосібності, абисьмо не покрилися ганьбою перед світом і не стягнули на себе нарікання поколінь наступних. Поступаймо з другими народами в любові і згоді. Будьмо тим, чим бути можемо і повиннісь-мо, будьмо народом!»

Для свого ділання Рада народна визначує ось які три точки:

«1. Першим нашим завданням буде заховати віру і поставити обряд наш, і права церкви, і священиків наших нарівні з правами других обрядів.

2. Розвивати і підносити народність нашу у всіх її частях видосконалення язика нашого, запровадженням його в школах нижчих і вищих, видаванням письм часових, утримуванням кореспонденцій із письменниками так нашими, як іншими, до щепу слов’янського належними, розширенням добрих і ужиточних книжок у язиці руськім і усильним старанням впровадити і <...> поставити язик наш на рівні з іншими в урядах публічних.

3. Будемо чувати над нашими правами конституційними, розпізнавати потреби нашого народу і шукати поправи биту нашого на конституційній дорозі, а права наші від усякої напасті й оскорбления стало і сильно хоронити». [129, с. 116—117]

1) Укажіть рік створення Головної Руської Ради.

а) 1847 р.;

б) 1848 р.;

в) 1849 р.;

г) 1850 р.

2) Поміркуйте, які особливості національно-визвольного руху на західноукраїнських землях знайшли своє відображення в документі Головної Руської Ради.

3) Якою була мета діяльності Головної Руської Ради? Які шляхи реалізації цієї мети бачили її члени?

4) Дайте власну оцінку програмних засад і діяльності Головної Руської Ради.

Вірш І. Гушалевича «Мир вам, браття», який Головна Руська Рада проголосила 1848 р. національним гімном українців

Мир вам, браття, всім приносим,

Мир — то наших отців знак,

Мира з неба всі днесь просим,

Чи багатий, чи бідак.

Разом руки си подаймо

І, як браття, ся любім,

Одні другим помагаймо,

К спільній меті поспішім!

Що ж нам нині на заваді?

Все вже зникло, тепер час!

Далі й в мирі, далі й в ладі

В ім’я Боже, лише враз!

Мир вам, мир вам, руські діти.

І гаразд вашим хатам!

Разом сили сполучіте,

Добре, добре буде нам! [112, с. 102]

1) До чого закликає автор у вірші українців?

2) Поміркуйте, що ставало на заваді консолідації української нації в першій половині XIX ст.

3) Про яку спільну мету йдеться в наведеному творі?

4) Поміркуйте, чому саме цей вірш було проголошено національним гімном українців.

Із листа Я. Головацького до О. Бодянського про пожвавлення українського культурно-освітнього руху у Східній Галичині під впливом революції 1848—1849 рр.

Від місяця червня завелася в нас Матиця галицько-руська, із подібним наміренням, як-то чеська і другі слов’янські, і має вже сто кількадесят сочленів. Не маючи, однако ж, значительних грошей, не могла ще більших сочиненій видавати. Першу увагу звернуло те общество на ізданіє добрих учебних книжок для дітей. У тім наміренні видала Матиця «Буквар язика малоруського», написаний Ан[тоном] Добрянським, парохом із Валяви, і зачала печатати «Граматику малоруську», мною сочиненную. Вийде також ізданієм Матиці галицько-руської. Тая ж Матиця зізвала була в місяці жовтні минувшого году собраніє учених руських, котрі нараджували над піднесенням народних шкіл і народної словесності. Сбор той, поділившися на відділи, держав свої засідання через цілий тиждень і працював у відділах. Накінець, установив «Общество галицько-руське просвіщенія народного». Ділання того собору вчених будуть напечатані іждивенієм Матиці. Матиця має намірення видавати часописьмо наукове, но недостаток фонду ділає ще таке ізданіє невозможним. Міністерство справедливості (юстиції) учредило перевід законів государственних австрійських на руський язик, і комісія, зложена з 10 членів, роботає неустанно над тим. [104, с. 73]

1) Яким чином революційні події 1848—1849 рр. вплинули на пожвавлення українського культурно-освітнього руху у Східній Галичині?

2) Що вам відомо про діяльність Галицько-руської матиці? Яким був внесок цієї діяльності в розвиток української освіти та науки?

3) Яким був внесок членів «Руської трійці» й зокрема Я. Головацького в розвиток українського культурно-освітнього руху?

Із листа Г. Гинилевича до С. Добрянського про необхідність якнайширшого запровадження української мови в громадському житті й побуті (червень 1848 р.)

Не виставите собі, як тут, у Празі, усе пестро і мальовничо виглядає. Опріч різних уніформів гвардій тутешніх додайте народні убори різних слов’ян: сербів, кроатів, далматів, словенів, моравців, поляків, — яко русин в уборі сарматськім виступив гр. Отецький, — а будете мати образ слов’янського колориту. Кожний слов’янин один до другого у своїм язиці промовляє і якось ся розумієм; а най-но рік, два, а в зрозумінню одного слов’янина з другим, здає ми ся, не буде вже жадної трудності. <...> Много нам, однако ж, ще потреба працювати, аби нашая милая руськая народовість так ся розвинула і вздвигла, як ту чеськая. Тому прошу і взиваю вас, вправляйтеся, кілько лиш можете, у руськім; бесідуйте межи собой по-руськи, призвичайте діти ваші до так милого і від слов’ян улюбленого язика; таже то не тільки вимагає від нас милість до народовості, але і власний пожиток, бо, як видите з укладів наших, урядники мусять по-руські говорити і писати, але теж і повноє для ваших дітей отворилося поле, де нам уже не будуть на заваді чужії насланники. <...> Для того іще раз взиваю <...>, най у ваших домах іншая мова не постане, як наша руська, най ваші діти з матернім молоком висисають замилування до любої нашої народовості і нашого над слов’янські краснішого язика. <...> Най жаден день не мине, у котрім би ваші діти поступки в язиці руським не учинили; не говоріть інакше до них, як лиш по-руськи, аби ся до того язика призвичаїли; прецінь і на научення ся інших язиків досить їм ще часу зістане. Не тільки поляки нам закидали, але і чехи ся нам дивують, що так наш язик занедбали. Жичив-бим собі, щоби всі наші, особливо священики, у Празі були, аби ся навчили шанувати і любити свою народовість, як ту кождий з слов’янських народів, хоть ані так історичних, ані так великих — п’ятнадцять мільйонів — свою народовість любить. [127, с. 330—332]

1) Як наведене джерело відображає зростання національної свідомості українців під час революції 1848—1849 рр.?

2) Які заходи пропонує автор джерела для відродження української мови? Поміркуйте, чи достатньо було б реалізації цих заходів для відродження української мови в громадському житті й побуті.

3) У чому ви вбачаєте актуальність цього документа для нашого часу?

Зі справи Львівського кримінального суду про збройне повстання у Львові (1—2 листопада 1848 р.)

Перші барикади виникли під керівництвом легіонерів поблизу будинку університету, для їх будівництва з бруківок виймали каміння, а з будинків частково добровільно, а частково насильно приносили маняття. При цьому, на вимогу черні, зайнятої будівництвом барикад, вікна повинні бути освітлені... Від пізнього вечора 1 листопада до ранку 2 листопада чернь, частково під керівництвом гвардійців і легіонерів, почала нападати на склади із залізом і крамниці зі зброєю, забирати коси, рушниці та іншу зброю, озброюючись проти війська. У найбільших розмірах і головним чином це мало місце на Сербській вулиці в складах Ісака Пордеса і Аврама Панцера. <...>

Окремих приватних осіб, щодо яких припускали, що мають зброю, змусили в їх же квартирах віддати її. Так, один польський емігрант Хаєнцький, який раніше вештався в Журавному і намагався організувати там національну гвардію, відібрав у домовласника Товарницького прекрасну збірку рідкісної зброї. Далі, помічник міського будівельного управління Ейтельбергер, тоді сержант гвардії, над ранком 2 листопада видав пролетаріатові для будівництва барикад і озброєний усе будівельне знаряддя, як тачки, сокири та інше, із міського складу будівельних матеріалів, ключ від якого він із погрозами відібрав у сторожка Вольфмеєра. <...>

Посланий для попередження повстанців на барикаду на Галицьку вулицю генерал Бордольо був відправлений звідти назад із насмішками.

Тоді почався обстріл із багатьох пунктів у такий спосіб, що охопив головні вулиці і площі, а також університетський будинок. На початку обстрілу заворушення в місті збільшилось настільки, що легіонери закріпили на вежі ратуші червоний прапор і заохочували людей до відсічі. Один офіцер міських гренадерів звернувся до зібраної перед вартівнею національної гвардії і вимагав, щоб бажаючі боротися виступили вперед і напали на військо. Однак, коли виступили дуже нечисленні, він порадив їм розійтися, чого, однак, вони не послухали. Більше того, багато з них поспішили на вежу ратуші і зірвали піднятий там за той час білий прапор і закріпили знов червоний. Коли два члени міського комітету поставили вимогу перед студентським легіоном здатися і скласти зброю, їм учинили опір перш за все емігранти. Тим, хто цього вимагав, вони погрожували смертю як зрадникам батьківщини. Тому депутація міського комітету і комітету безпеки відправилася до генерала фон Гаммерштейна і заявила йому, що місто бажає спокою, але студентський легіон неможливо спонукати здатися.

Однак, коли обстріл почав давати наслідки, особливо коли багатьох керівників озброєної юрби, як Никодим Пшестшельський, було вбито картеччю, повстанців охопив страх. Вони розбіглися, і місто опустіло. Коли, нарешті, і університетський будинок був охоплений полум’ям, то і легіон склав зброю... [52, с. 407—413]

1) Назвіть причини збройного повстання у Львові. Якою була позиція українців щодо цього повстання? Чому саме такою?!

2) Як наведене джерело відтворює перебіг подій повстання?

3) Чим закінчилося повстання у Львові? Якими були його наслідки?

З оголошення ради Київського університету про його урочисте відкриття

...Затверджений у цьому краї університет, перетворений із Волинського ліцею, призначений переважно для навчання юнацтва губерній Київської, Волинської і Подільської; спадкова увага жителів їх до користі освіти і на майбутні часи зміцнила добробут учбових закладів цього краю.

Місцем заснування цього закладу обрано місто Київ, столицю святого рівноапостольного князя Володимира. <...> Хай це обрання провіщає успіхи розсадника освіти, у дусі благочестя і моральності.

Засновуваний університет названо імператорським університетом Святого Володимира, на честь великого просвітителя Росії. <...>

Університету Святого Володимира даровано всі права і привілеї, які надано іншим університетам у державі. Йому привласнено всі прибутки з фундушів і капіталів, пожертвуваних дворянством та іншими станами Київської, Волинської і Подільської губерній для Волинського ліцею і Київської гімназії; по-недостачі цих коштів всемилостивіше наказано збільшити їх значними асигнуваннями із загальних державних прибутків, відповідно до потреб на утримання університету. [132, с. 133—134]

1) Укажіть рік відкриття університету в Києві.

а) 1805 р.;

б) 1834 р.;

в) 1865 р.;

г) 1868 р.

2) Де в українських землях у першій половині XIX ст. було ще відкрито університет?

3) Якою була мета заснування університетів в українських землях?

4) Жителі яких губерній могли навчатися в Київському університеті?

5) На честь кого було названо університет у Києві? Чи справедливим, на ваш погляд, було таке рішення?

6) На які кошти мав існувати Київський університет?

7) Доведіть або спростуйте твердження: «Українські університети в XIX ст. стали центрами науки та культури».

8) Яким було значення діяльності університетів? Дайте власну оцінку цій діяльності.

Із некрологу, надрукованого на смерть видатного українського вченого-математика М. Остроградського

Хоча талановиті трудівники чистої науки оцінюються не багатьма, однако ж не можна було не помітити серед присутніх душевного смутку: ім’я Остроградського було популярне на його батьківщині, навіть у тих верствах громадськості, до яких учена відомість досягає тільки як темна чутка. Походячи зі старовинної малоросійської родини, одержавши початкову освіту в Полтавській гімназії, покійний академік зберігав у спілкуванні, мові і поглядах на багато що відбиток своєї батьківщини і завжди виявляв живе і діяльне співчуття до її успіхів розумових і матеріальних. Під час частих приїздів до Малоросії Петроградський жив звичайно в Полтаві, яку любив як місто, що нагадувало йому роки дитинства, або у своєму маєтку, який розташований неподалік Полтави; земляки не пропускали нагоди, усякий раз чимось виявити йому свою повагу, цінуючи в ньому власну славу. Він завжди бажав скласти свої кості на улюбленій батьківщині; так і сталося. Спеціалісти визначають значення цього вченого в історії науки, але вже тепер можна, здається, сказати, що в досить довгому ряді чудових особистостей, яких батьківщиною була Полтавська губернія, Остроградський буде завжди посідати поважне місце. [117, с. 107]

1) Схарактеризуйте розвиток науки в Україні в першій половині XIX ст.

2) Визначте внесок М. Остроградського в розвиток науки. Підготуйте невелике повідомлення про його життя та наукову діяльність.

Із книги «Видатні постаті в історії України (IX—XIX ст.)» про П. Гулака-Артемовського

Другим після Котляревського, який зажив гучної слави як український письменник, був Петро Петрович Гулак-Артемовський.

Він народився 6 січня 1790 р. в м. Городище на Черкащині в родині священика. Навчався в церковній школі, потім — у Київській духовній академії, 1817 р. став вільним слухачем словесного (історико-філологічного) факультету Харківського університету. Із 1818 р. Гулак-Артемовський викладає французьку мову в Харківському інституті шляхетних дівчат і польську — в університеті. Захистивши магістерську дисертацію 1821 р., він стає професором історії й викладає в університеті російську історію, географію та статистику. У 1838—1841 рр.

Гулак-Артемовський обіймає посаду декана словесного факультету, у 1841—1849 рр. — ректора університету.

Літературна діяльність П. Гулака-Артемовського розпочалася 1813 р., коли він навчався в духовній академії і переклав поему французького поета Н. Буало «Налой». Із 1817 р. він робить вільні переклади російською мовою творів Ж. Ж. Руссо, Ж. Расіна, Дж. Мільтона та Ж. Деліля, які публікує в журналі «Украинский вестник». Початком україномовної літературної творчості П. Гулака-Артемовського прийнято вважати 17 вересня 1817 р., коли було опубліковано його вірш «Справжня Добрість (Писулька до Грицька Пронози)», адресований Г. Квітці-Основ’яненку, у якому звеличується доброта як висока моральна цінність, утверджується громадянська мужність і засуджуються зло та жорстокість.

У нову українську літературу П. Гулак-Артемовський увійшов як поет-байкар. Переклавши десять байок польського поета І. Красіцького українською мовою, він започаткував віршовану байку в новій українській літературі. Новаторство його перекладів полягає в тому, що кілька рядків Красіцького перетворюються в Гулака-Артемовського на півтори сотні, а то й більше. <...> У творчому освоєнні жанру П. Гулак-Артемовский ішов від широкої байки-казки через байку-приказку до власне байки. Він перший в українській літературі зробив вільний переклад сентиментально-романтичної балади А. Міцкевича «Твардовський» і балади Й. В. Гете «Рибалка», кількох од Горація, а також низки віршів побутового характеру, віршованих і прозових послань, філософських віршів, гуморесок тощо. [16, с. 254—255]

1) Яку освіту здобув П. Гулак-Артемовський?

2) Що ви дізналися про його викладацьку діяльність?

3) Схарактеризуйте літературну спадщину П. Гулака-Артемовського. Визначте його внесок у розвиток української літератури.

4) Доведіть або спростуйте твердження: «П. Гулак-Артемовський був і залишається видатним та оригінальним українським поетом, оскільки міг навіть творам на запозичені сюжети надати українського національного колориту та виявити в них власну яскраву індивідуальність».

Із повідомлення газети «Северная пчела» про підготовку Т. Шевченком видання альбому «Живописная Украйна» (1844 р.)

Призначення всіх образотворчих мистецтв подати очам або уяві красу і страхіття природи, життя держави і побут окремої людини, силу пристрастей і події, що вражають душу або сповнюють нас почуттям спокійним і безтурботним. <...> Що ж сказати про те, коли одного погляду досить, щоб воскресити в нашій пам’яті і батьківщину, і звичаї предків, і події, що яскраво виділяються із звичайного побутописання землі, де ми почали жити і відчувати! Великий подвиг досягнути цього, а посильна допомога йому має бути нашим обов’язком. Сповнений цього переконання, відомий і улюблений поет-художник Т. Шевченко вирішив розписати видання, назване ним «Живописною Украйною». Сюди ввійдуть такі малюнки:

Види Південної Росії, відомі своєю красою або історичними подіями. Усе, що час зберіг від цілковитого знищення: руїни фортець, храми, укріплення, могили знайдуть тут собі місце.

Народний побут теперішнього часу, обряди, звичаї, повір’я, зміст народних пісень і казок.

Найважливіші події, відомі з побутописання Південної Росії, починаючи від заснування Києва, які впливали на долю населення того краю... Естампи будуть гравіровані на міді, завширшки 6 і заввишки 5 вершків. Перші чотири картини вже готові і зображають: 1) Вид у Києві, 2) Мирську сходку, 3) Зміст відомої казки «Солдат і Смерть», 4) Дарунки від трьох держав Богдану і українському народу в 1649 році.

«Живописная Украйна» продаватиметься в Санкт-Петербурзі, у крамницях Ольхіна, Іванова і Прево; у Москві, у конторі «Московітянина»; у Києві, Харкові, Одесі та Варшаві. [143, с. 78]

1) Як наведене джерело характеризує розвиток образотворчого мистецтва в Україні в першій половині XIX ст.?

2) Схарактеризуйте діяльність Т. Шевченка як художника та письменника. Визначте роль і місце цієї непересічної особистості в українській культурі.

Із праці німецького вченого, мандрівника Й. Г. Коля «Подорожі Росією та Польщею» про Україну, яку відвідав у 1838 р.

«Розірвання було колись великим нещастям українського племені, також і відносно політики. Власне, лише дуже короткий час було воно одне та дуже велике — за Володимира, що княжив у Києві. Сьогодні одна частка українців за Карпатами в угорській державі, друга в австрійській провінції Галичині, деякі залишилися при Туреччині, інші над горішнім Доном, прилучені до російських губерній. Але головна маса залишилася над Дніпром у черенній Україні. Якщо було би можна всі ці частини політично об’єднати, то українське плем’я у відношенні до московського було би доволі сильне». <...>

«Усе навколо, уся природа була чарівна... Україна, де так багато привіту і краси... Хати, повиті зеленню й буйним зіллям, розкинулися по узбіччях балок і поховалися в ярах. Високо поза селом, де продувають вітри, стоїть 50 і 100 вітряків. І так перед мандрівником, що йде високим, голим і пустим степом, несподівано розкривається дуже мальовничий та небуденний образ, коли з яру виринає українське село».

Українці «жиють у чисто утримуваних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожного тижня їх миють, як це роблять Голяндці, але ще що два тижні їх білять. Тому їхні хати виглядають білі, неначе свіжовибілене полотно». <...>

«Я був дуже мило заскочений внутрішнім уладженням назовні так мало обіцяючої хати. Лише жити в цій чепурненькій світлиці. Надворі було дуже гаряче, а тут мило та холодно. Повітря було гарне, свіже та запашне. Земля була вкрита травою, а на стінах зілля — усе було чисте та чепурне. Я не можу, щодо цього, нахвалити українців, якщо рівняти їх із поляками та москалями».

По городах українських хат багато «посіяних і посаджених квітів і зілля, із дзвіночками, туберозами й айстрами, із кавунами, гарбузами, огірками й іншою на Україні плеканою городиною. У неділю йдуть дівчата в ці городи, рвуть величаві квіти і заквітчуються, неначе князівки. Ба навіть ці українські стрункі дівчата так дуже люблять квіти, що в будні при роботі заквітчуються й тоді подобають на жрекині Фльори. А що вони люблять співати, то переживається по цих землях таке, що рідко деінде стрінеться. Жінки, завінчані, за найтяжчою працею без упину співають, мов солов’ї. І тяжко живо переказати читачеві лише словами цю повну життя картину!» <...>

«Українець, що старанно робить туалету, плекає своє тіло та бере козацький або гвардійський однострій, виходить своїм обличчям більш ніжно вироблений і ближчий досконалості, ніж москаль, а також шляхетніший і кращий». [114, с. 193—195]

1) Як наведене джерело характеризує традиційно-побутову культуру українців?

2) Яке враження справила ця культура на німецького мандрівника?

3) Яку характеристику Й. Г. Коль дає у своїй праці українцям?