Перший український король. 7 клас. Гісем
Відновлення влади
Мозаїка «Данило Галицький» на станції метро «Золоті Ворота» в Києві
Данило Галицький. Скульптор Е. Мисько
1. «...Данило... розтрощив військо його, і хоругов його роздер навпіл... Ростислав побіг, і повернули угри навтікача». Битва під Ярославом (17 серпня 1245 р.)
Монгольська навала лише відтермінувала завершення боротьби за галицький стіл. Тільки-но монгольське військо залишило територію Галицько-Волинської держави, боротьба спалахнула з новою силою. Після монгольської навали на галицький стіл залишилося лише два претенденти: Ростислав Михайлович, син чернігівського князя Михайла Всеволодовича, і Данило Романович. До того ж Ростислав був племінником Данила.
Скориставшись відсутністю Данила, який перебував в Угорщині, Ростислав захопив Галич. Однак уже за кілька місяців він його залишив, наляканий чутками, що монголи повертатимуться з походу до Європи через Галич. До міста повернувся Данило. Ростислав тим часом поїхав до свого тестя, угорського короля Бели IV, прохати надати допомогу, а також почав створювати коаліцію, спрямовану проти Данила.
У 1244 р. Ростислав здійснив першу спробу заволодіти Галичем, але далі Перемишля просунутися не зміг. Кампанію проти Ростислава очолив Лев Данилович. Як пише літописець: «А оскільки йому не можна було піти в бій, молодим будучи [на той час йому було 16 років], Данило послав синівця свого Всеволода Олександровича, двірського Андрія і стольника Якова Марковича та інших бояр. Билися вони на річці Січниці, й одолів Ростислав, бо він мав багато піших воїнів [набрані в Перемишльській землі]. Але Андрій і Яків билися і рубалися люто, тільки Всеволод не допоміг їм, а повернув свого коня навтікача, і хоча билися вони багато, та од’їхали цілі. Данилові тим часом надійшла вістка про все, і він пішов, зібравши воїв многих і піших людей, і прогнав Ростислава із землі Перемиської. І пішов той в Угри».
ЦІКАВО ЗНАТИ
Михайло Всеволодович, дізнавшись про одруження сина, у 1244 р. вирушив до Угорщини. Однак «Король же Угорський і син його Ростислав, — розповідає літописець, — честі йому не створили. Розгнівавшись на сина, повернувся до Чернігова». Причина батькового гніву швидше за все полягала не в тому, що «честі йому не створили», а через зневаження Ростиславом попередніх домовленостей між Михайлом Чернігівським та Данилом Галицьким, його участь у нікому не потрібній усобиці на догоду тим або іншим боярським угрупованням. Молодий князь відверто діяв усупереч родинним зобов’язанням і піддався шкідливому впливу інтриганів із Галича. Своїм категоричним несприйняттям політики свого батька Ростислав ставив Михайла Всеволодовича в незручне становище.
Наступного року Ростислава підтримали угорський загін на чолі з досвідченим воєводою (баном) Фільнієм (був особистим ворогом Данила) і малопольський загін на чолі з воєводою краківського князя Болеслава V Сором’язливого Флоріаном Войцеховичем. Хоча поляки й не дуже бажали йти в похід, однак союз Данила з мазовецьким князем Конрадом їх підштовхував. Загалом Ростислав зібрав близько 3 тис. воїнів.
Схема битви під Ярославом
Коли військо Ростислава підійшло до Ярослава, жителі міста заявили, що вони визнають владу Данила й закрили ворота. Похід Ростислава опинився під загрозою зриву. Однак йому на допомогу прийшли жителі Перемишля, які привезли із собою облогові машини. Князь почав готуватися до штурму й одночасно влаштовував розваги для знаті, навіть було проведено рицарський турнір. Проте ці розваги закінчилися для Ростислава погано: противник збив його з коня, і він вивихнув плече.
Турнір під Ярославом. Бій Ростислава Михайловича з польським рицарем. Художник П. Васін
Угорський рицар XIII ст. Малюнок невідомого художника
Історична панорама міста Ярослав
Атака князівської дружини. Малюнок А. Єжова
Загроза втратити важливе місто змусила Данила діяти надзвичайно рішуче.
Разом із Васильком він вирушив із Волині до Ярослава, спішно збираючи сили й пославши гінця із проханням по допомогу до литовського князя Міндовга (Міндаугаса) та давнього польського союзника мазовецького князя Конрада (допомога від цих володарів прийшла, але трохи запізно, коли битва вже закінчилася).
Попереду основних сил Романовичів рухався авангард під командуванням двірського Андрія. Він зумів непомітно підійти до Ярослава і повідомив міщанам, що незабаром на допомогу прийде військо Данила. Він також довідався, що переправи через річку Сян не охороняються.
ДОКУМЕНТИ ТА ДЖЕРЕЛА
Орли над військом напередодні битви під Ярославом. Художник П. Андрусів
«Коли військо Данила й Василька наближалося до Ярослава, над військом налетіло багато орлів і воронів, наче велика хмара. Птахи гралися, а орли клекотіли, плавали крилами і підривалися в повітрі. Військо князів Данила й Василька, що саме зупинилося, щоб одягти обладунки і взяти зброю, сприйняло це явище як знак і, підбадьорене, сіло на коней й рушило вперед...».
Здолавши Сян і вишикувавши військо в кілька полків, Романовичі розпочали бій навальним наступом. За традицією княжих часів Данило очолював чоло (центр), Василько — праве крило, Лев Данилович — ліве, авангардом, як уже згадувалося, командував Андрій. Його противники також розділилися на три полки. У центрі стояв Ростислав, ліворуч — польські загони Флоріана Войцеховича. Праве крило складалося з галицьких бояр. Досвідчений Фільній очолював резерв — засадний полк, сподіваючись, що гарячі русичі швидко виснажаться через власний нестримний наступ і настане слушний час для вирішального удару.
Згідно з літописом, першими в бій вступили авангард Данила на чолі з Андрієм і ворожий центр — молодий і запальний Ростислав Михайлович, що кинувся на противника, здолавши глибокий яр. Сутичка була жорстокою й затятою. Данило кілька разів надсилав своєму полководцеві підкріплення, оскільки Ростислав почав брати над ним гору, і частина авангарду відступила до берега Сяну. Тим часом Василько на своєму фланзі вступив у бій із польськими рицарями, що йшли в бій, грізно співаючи традиційну «Богуродзіцу». Бій тривав зі змінним успіхом, полк Василька ледь стримував натиск поляків.
Далі сталася центральна в історії Ярославської битви подія — Данило разом із частиною війська, кількома боярами і сином Левом зумів прорватися через ворожий фронт (а можливо, і здійснив фланговий обхід) і напасти на резерв противника — засадний полк здавна ненависного князеві бана (правителя) Фільнія. Незважаючи на величезний ризик, володар Галичини бився на списах з охороною Фільнія, ледь не потрапивши до бана в полон. Цьому завадила атака Лева Даниловича, який, захищаючи батька, зламав об міцні обладунки угорського воєначальника свій спис. Повторна кінна атака воїнів і бояр Данила розметала угорський полк. Фільній кинувся тікати й згодом потрапив у полон. Здобувши перемогу, Данило розірвав угорський прапор. Ці дії деморалізували військо Ростислава, який, можливо, на цей момент уже вважав себе переможцем. Однак, спостерігаючи відступ союзника, Ростислав, щоб не потрапити в оточення, кинувся тікати. У цей момент під ним було вбито коня, і врятуватися Ростиславу вдалося лише завдяки угорському рицарю Лаврентію, який віддав йому свого коня.
ЦІКАВО ЗНАТИ
Під час Ярославської битви Леву було 17 років. Лев, як розповідає літописець, був хоробрим воїном: «Об того гордого Філю Лев, ся дитина, зламав списа свого». І далі: «І Лев стояв на місці бою, як воїн, посеред трупів, знаменуючи побіду свою».
Портрет князя Лева Даниловича. Художник Л. Долинський. XVIII ст.
ДОКУМЕНТИ ТА ДЖЕРЕЛА
«Літопис Руський» про битву під Ярославом
«І коли побачив Данило, що ляхи кріпко ідуть на Василька, «кєрліш» співаючи, і сильним голосом ревли у війську їх, коли ж побачив Данило зблизька битву Ростиславову і Філю, воєводу угорського, що стояв у задньому полку із хоругвою і казав:"Руси скорі є на битву, але вистіймо перед натиском їх, бо вони не видержують довгий час у січі", — бог, однак, не послухав нахваляння його, — то рушив на нього Данило зі стольником Яковом Марковичем і з боярином Шелвом. Шелв тоді був збитий списом, а Данила Філя схопив. Він вирвався з рук його і виїхав із битви, але, побачивши угрина, що йшов на поміч Філі, списом збив його, і спис, загнаний в нього, зламався, а він упав з коня і спустив дух. А об того гордого Філю Лев, ся дитина, зламав списа свого. І знову Данило скоро прийшов на нього, [Філю], і розтрощив військо його, і хоругов його роздер навпіл. Побачивши ж це, Ростислав побіг, і повернули угри навтікача».
Втеча Ростислава не припинила битву. Незрозумілою лишалася доля бою на фланзі Василька. Василько, щоб переломити ситуацію, особисто повів воїнів в атаку і змусив противника відступати. Зрештою польські рицарі кинулися тікати. Переслідувати їх рушили союзні Романовичам половці.
Полки Романовичів зустрілися на пагорбі неподалік Ярослава. Данило наполягав на переслідуванні противника, але Василько відмовився, імовірно, через значні втрати волинян. Двірський Андрій під час нетривалого переслідування зумів захопити в полон самого Фільнія, якого за наказом Данила відразу було страчено. Така сама доля спіткала й частину галицьких бояр та угорців. Однак не слід вважати Романовичів жорстокими катами. Так, ще під час бою Ростислав наказав стратити боярина князя Данила, який потрапив у полон. Через відсутність джерел ми не знаємо, яка саме доля спіткала Флоріана Войцеховича, який також потрапив у полон.
Битва під Ярославом завершила 40-річну боротьбу за галицький стіл. Данило став повним володарем Галицько-Волинської держави. Було приборкано опозицію галицьких бояр.
Ростислав утік до Угорщини й остаточно втратив будь-яку можливість посісти галицький престол. Там він став баном Славонії та Мачви. Щоправда, Ростиславу й Данилові довелось за кілька років знову взятися за зброю, але вже разом, допомагаючи королю Белі IV й сину Данила Роману в боротьбі за австрійську спадщину. Згодом племінник Данила став самопроголошеним болгарським царем (помер у Белграді 1264 р.).
ЦІКАВО ЗНАТИ
Після поразки під Ярославом король Бела IV у 1246 р. надіслав посла, кажучи Данилу: «Візьми мою дочку за сина твого Лева». Слід зазначити, що саме тоді Бела IV розпочав війну з Австрією й сподівався на допомогу Романовичів. Варто зауважити, що Данило не поспішав приймати пропозицію короля. Бела IV просив галицького митрополита Кирила посприяти в укладенні миру з Данилом. Кирило умовив галицького князя погодитися на шлюб сина з королівською донькою та укладення мирної угоди.
ЦІКАВО ЗНАТИ
Княгиня Галицько-Волинська Констанція
Меморіальна дошка Констанції Угорської на храмі Івана Хрестителя у Львові
Після одруження з Левом Констанція залишалася католичкою. І це не дивно, адже її сестри Кунегунда та Маргарета зараховані до почту католицьких святих, а Йолента — до блаженних. Легенди пов’язують її ім’я із закладенням у Львові храму Івана Хрестителя та костьолу Божого Тіла (домініканців). Констанція згадується в історичних джерелах як глибоко віруюча людина, духовні справи були для неї найважливіші. Історики зазначають, що жорсткий і нестримний характер Лева Даниловича завдавав Констанції болісних переживань.
Угорський король Бела IV уклав у 1247 р. мир із Данилом і видав свою доньку Констанцію (на той час їй було 14 років) за княжого сина Лева Даниловича. Вірогідно, як посаг Лев отримав ще й частину закарпатських земель у районі Мукачева. Також, уклавши союз з угорським королем, Данило віддав йому полонених угорських воїнів, що були захоплені під час битви під Ярославом.
