Зарубіжна література. Хрестоматія. Рівень стандарту. Профільний рівень. 11 клас. Столій

Олександр Блок

(1880-1921)

Від Прекрасної Дами до сніжної ночі

Визначний російський поет, драматург і публіцист Олександр Олександрович Блок народився 28 листопада 1880 р. у Петербурзі, у дворянській родині. Його батько, О. Л. Блок, був юристом, професором Варшавського університету кафедри державного права, мати, А. А. Бекетова, — дочкою відомого вченого-ботаніка А. М. Бекетова, ректора Петербурзького університету. Батьки О. Блока розлучились ще до народження сина. Його дитячі роки минули в ректорському домі діда, але про кровний зв’язок із батьком він ніколи не забував.

Поетичні нахили О. Блока виявились дуже рано. Сам поет пригадував, що складати вірші почав чи не з п’яти років. Цьому сприяла атмосфера сім’ї, де панувала любов до поезії, письменства, музики. Проте «серйозне писання» віршів розпочалося лише в сімнадцять років, після закінчення Петербурзької Введенської гімназії. Цей перший етап творчості (1898-1900) був періодом накопичення досвіду і поетичного самовизначення. У той час Блок наче переживав усю російську поезію від Жуковського до Фета: він мислив, відчував, творив у її романтичному дусі. Тоді молодий літератор тримав свою творчість у таємниці, як щось дуже заповітне, сповідальне.

Згодом свою ранню лірику поет розглядав під символічним знаком «Ante Lucem» («Перед світанням»). Це була пора неясних надій, юнацьких мрій, пошуків ідеалу, духовних основ життя, «час блукань» у «передсвітанкових сутінках». Таке сприйняття й визначення раннього періоду творчості у митця виникло після того, як у свідомості Блока склалася його поетична міфологія, пов’язана з важливим образом-символом Вічної Жіночості, Прекрасної Дами, з ідеями перетворення світу.

XX століття поет зустрів із відчуттям неминучості якихось грандіозних змін. 1901 року Блок відкрив для себе творчість філософа й поета Володимира Соловйова. Під впливом його ідей Блока захопила думка про втілення ідеалу у земну дійсність, він повірив у можливість дотикання ідеального («іншого») і реального світів.

Очікування грандіозних перетворень дедалі тісніше пов’язувалось у свідомості Блока з появою на землі Вічної Жіночості, Таємничої Діви, і він жив із вірою, що вже існує на землі її уособлений образ. Маючи на увазі Л. Менделєєву, з якою він познайомився 1898 року, Блок писав: «Я зустрів її тут, її земний образ, який нічим не дисгармонує з неземним...» Це було «містичного», як називав його поет, літа 1901 року.

Цей рік поет узагалі вважав визначальним для своєї долі. Він перейшов з юридичного факультету Петербурзького університету, студентом якого став 1898 року, на історико-філологічний, що більше відповідав його духовним потребам та інтересам. А також познайомився з М. Соловйовим, братом філософа В. Соловйова. До цього часу про вірші О. Блока знали лише близькі люди. М. Соловйов та його дружина були першими «з чужих», хто звернув увагу на блоківську поезію. Важливе значення мало для Блока і знайомство із З. Гіппіус та Д. Мережковським, які активізували його інтерес до релігійно-суспільних та естетичних проблем. 1903 р. у журналі «Новий шлях», який очолював Д. Мережковський, з’явилась перша добірка поезій О. Блока. Того ж року в альманасі «Північні квіти» надрукували цикл «Вірші про Прекрасну Даму». У серпні 1903 р. О. Блок одружився з Л. Менделєєвою.

1904 р. О. Блок отримав пропозицію від московського видавництва «Гриф» видати збірку віршів. Книга під назвою «Вірші про Прекрасну Даму» з’явилася в жовтні. На момент виходу збірки Блок уже відійшов від тих ідей і мотивів, які становили її зміст. Блок дедалі уважніше придивлявся до дійсності, його приваблював «містицизм буденності», який у віршах цього періоду нерідко обертався на «фантастичний реалізм».

1904-1906 роки стали періодом пошуків, коли Блок жадав інших, відмінних від юнацьких мрій, цінностей. Ліричний герой віршів тієї пори — не юний «мрійний містик», а занурений у стихію життя поет, який спізнав розчарування, але завжди готовий прийняти від життя «миттєвість несподіваної радості». Саме так — «Несподівана радість» — назвав Блок свою другу збірку віршів. Ця книга віддзеркалювала суперечливість і «багатосвітність» нової свідомості митця.

Протягом 1906-1907 років Блок написав ліричні драми «Балаганчик», «Король на площі» та «Незнайома», у яких попрощався зі своїм юнацьким містицизмом. Але віднайти нові філософські й естетичні орієнтири було нелегко. Період їхніх пошуків (1906-1908 роки) були для поета кризовими, сам він називав їх «позачасовими».

Вихід із глухого кута «позачасовості» дедалі частіше пов’язувався у свідомості Блока з образом Росії, Батьківщини. Він розмірковував про той важкий шлях, що судився і йому, і його Батьківщині. Таке світосприйняття позначилось на третій збірці віршів «Земля у снігу» (1908). Тема спільності особистої долі людини з долею Батьківщини — одна з провідних тем цієї збірки.

У квітні 1909 року митець виїхав до Італії, звідки повернувся дещо просвітленим і збадьореним. Але трагічне світосприйняття дійсності з часом тільки посилювалось. Про це свідчить четверта збірка віршів «Нічні години» (1911).

Відчуваючи межу двох перших десятиліть XX ст. як завершення певного етапу розвитку. Блок прагнув осмислити шлях, що він пройшов. Саме такий узагальнювальний характер мала його стаття «Про сучасний стан російського символізму» (1910), у якій він виклав своє розуміння символістського мистецтва та схарактеризував сутність власних мистецьких пошуків, обґрунтувавши неминучість кризи і визначивши можливості виходу з неї. Тоді ж виник задум об’єднати найбільш важливі ліричні твори 1898-1910 рр. в єдине ціле, у поетичну трилогію, яку поет назвав «трилогією олюднення». Цей задум здійснився у 1911-1912 рр., коли вийшли три томи «Зібрання віршів» Блока, кожен з яких мав символічну назву: І — «Вірші про Прекрасну Даму», II — «Несподівана Радість», III — «Сніжна ніч».

1913 р. Блок завершив п’єсу «Роза й Хрест», матеріалом для якої слугували середньовічні твори. Провідною у цій драмі стала тема «радості-страждання», мужнього прийняття життя з його надіями й розчаруваннями, злетами й падіннями.

Коли у буденний плин життя «втрутилась загальна й вища містика війни», у Блока виникли слабкі надії на «кінець старого світу». Ці настрої виявились, наприклад, у вірші «Він уже над нами — жезл залізний...», написаному у грудні 1914 р. Однак незабаром поет зрозумів, що «світова війна є нісенітниця». Така оцінка ґрунтувалась і на власному досвіді: у липні 1916 р. поета призвали до армії, і до березня 1917 р. він служив табельником в інженерно-будівельній дружині. Повернувшись у Петроград, Блок став редактором стенографічних звітів Надзвичайної слідчої комісії тимчасового уряду. Результатом цієї незвичної роботи була книга «Останні дні імператорської влади» (1921).

Віршів після 1916 р. Блок майже не писав.

Жовтневу революцію поет сприйняв із піднесенням: він побачив у ній народну стихію, «очисну силу». Ці блоківські настрої передано в поемі «Дванадцять» (1918).

Поема «Дванадцять» та вірш «Скіфи» (1918) стали, по суті, заключним акордом поетичної творчості О. Блока. Митець змушений був визнати, що бажаного перетворення життя й людини не відбулося. Усвідомлення цього, а також зовнішні обставини життя, супроводжувані розрухою, голодом, якого зазнали петроградці, спричинило тяжку душевну депресію. У квітні 1921 р. у поета виявились ознаки тяжкої серцевої хвороби, від якої він помер 7 серпня того ж року.

Творчість Блока передала переживання людини, що задихається в атмосфері лихоліття, але наполегливо шукає свій дороговказний маяк. Значення О. Блока як особистості і художника влучно визначила А. Ахматова: «Блока я вважаю не тільки найвизначнішим поетом першої чверті XX ст., але й людиною-епохою, тобто найхарактернішим представником свого часу...»

Зв’язок лірики О. Блока із символізмом

Творчість Блока багато в чому обумовлена естетикою символізму. Саме з ним пов’язані основні теми, ідеї та образи блоківської лірики, її художні засоби і прийоми. Найбільшою мірою це стосується циклу віршів про Прекрасну Даму.

Хоча цей цикл має автобіографічні риси, проте реальна основа подій ретельно зашифрована, подана особливою, містичною мовою. Кохану жінку — Любов Менделєєву — поет зобразив як земне втілення Вічної Жіночності.

Образ Прекрасної Дами — один із ключових у поезії Блока. Вона — ідеал духовної краси, божество, символ гармонії і світла. Поет не зображує її портрет, адже вона майже безтілесна, схожа на мрію і сон.

Разом із Прекрасною Дамою утіленням Вічної Жіночності в ліриці Блока є Незнайома з однойменного вірша 1906 року.

Тема вірша — поява Незнайомої весняного вечора. У творі виділяють дві частини. У першій змальовано картину підкреслено вульгарного побуту дачного містечка («шал гарячий», «окрики п’яні», «тлінний дух», «нудота вулична», «жіночий виск» тощо), яку охоплює позирком байдужий диск місяця. Ліричний герой, з одного боку, є частиною цього світу, а з іншого — дисонує з ним, тому що йому тут незатишно і самотньо. У другій частині вірша з’являється Незнайома. Її зовнішність різко контрастує з оточенням. Зажурена Незнайома дихає «духами й туманами», від неї віє давніми повір’ями.

Незнайома — іпостась Вічної Жіночності, ідеал ліричного героя, скарб його душі.

Вірш завершується вигуком «Істина — в вині!». Ним поет стверджує думку, що правда не в сірості буднів, а в ухилянні від них, у сп’янінні мріями про високе, в уяві, здатній створити прекрасний ідеал.

НЕЗНАЙОМА

Щовечора над ресторанами,

Де шал гарячий не приглух,

Правує окриками п’яними

Весни хмільний і тлінний дух.

Удалині, в нудоті вуличній,

Над заміським затишшям дач,

Ледь золотіє крендель в булочній

І ріже слух дитячий плач.

І кожний вечір, за шлагбаумами,

Заламуючи котелки,

Серед канав гуляють з дамами

На всякий дотеп мастаки.

Там кочети скриплять над озером,

І чується жіночий виск,

А в небі, все схопивши позирком,

Байдуже скривлюється диск.

І мій єдиний друг, наморений,

В моїм видніє келишку

І, тайним хмелем упокорений,

Як я, таїть журбу важку.

А там, біля сусідніх столиків,

Лакеї заспані стирчать,

І пияки з очима кроликів

«Іn vino veritas!»¹кричать.

І кожен вечір, в час умовлений,

(Чи це не мариться мені?),

Дівочий стан, шовками зловлений,

Пливе в туманному вікні.

Вона повільно йде між п’яними,

І все зажурена, одна,

Духами дишучи й туманами,

Сідає мовчки край вікна.

І віють давніми й оздобними

Повір’ями тугі шовки,

І брилик з перами жалобними,

І персні гарної руки.

Чудною близькістю закований,

За темну я дивлюсь вуаль —

І бачу берег зачарований

І чарами пойняту даль.

Мені всі тайнощі довірено

З чиїмось сонцем заодно,

І душу всю мою незмірену

Терпке пронизує вино.

І, сколихнувшись, пера струсячі

У мозку тріпотять моїм,

І очі сині-сині, тужачи,

Цвітуть на березі смутнім.

В моїй душі є скарб, і вручено

Від нього ключ лише мені!

Потворо захмеліла й змучена,

Це правда: істина — в вині!

1906

(Переклад М. Литвинця)

¹ Істина в вині! (Латин.)

Поміркуйте над змістом тексту

1. Яку картину створюють перші чотири строфи поезії? Визначте характерні деталі цієї картини. Яку роль, на вашу думку, вони відіграють?

2. Блок описував свій душевний стан періоду створення «Незнайомої» так: «зосередженість мовчазної, зверненої до себе душі, для якої світ — балаган, позорище». Як описані настрої відбилися у вірші?

3. Як рефрен і у вступній, і в наступних частинах вірша поет уживає слова «І кожний вечір...». Якого змісту набуває цей рефрен?

4. Які риси Незнайомої вказують на її належність до реального світу? Які риси примушують читача сприймати її як посланницю «інших» світів? Чи можна упевнено стверджувати, що Незнайома — реальна істота, а не мрія ліричного героя вірша?

5. Запишіть у таблицю ключові образи, за допомогою яких у вірші змальовані два світи — реальний та «інший».

Антитеза двох світів у вірші «Незнайома»