Хрестоматія з української літератури. Базовий рівень. 10 клас. Фасоля
Микола Вороний
(24 листопада 1871 - 7 червня 1938)
Любов, краса і шукання правди (світла, знання, початку чи Бога) - це сфери символічної поезії, вона найкраще може про це оповісти.
Микола Вороний
Ім’я Миколи Вороного міцно вписане в історію нової української літератури... Визначний майстер поетичного слова, талановитий перекладач «Інтернаціоналу», «Марсельєзи», творів прогресивних російських і західноєвропейських письменників, - він своєю плідною діяльністю сприяв розширенню горизонтів української літератури, виробленню нею нових форм, налагодженню нових зв’язків з іншими літературами світу»
Олександр Білецький
КРАСА!
Мій друже! Я Красу люблю,
І з кожної хвилини
Собі ілюзію роблю,
Бо в тій хвилинності ловлю
Я щастя одробини.
Що є життя? Коротка мить.
Яке його надбання?
Красою душу напоїть
І, не вагаючись, прожить
Хвилину раювання.
Краса! На світі цім Краса -
Натхненна чарівниця,
Що відкриває небеса,
Вершить найбільші чудеса,
Мов казкова цариця.
Її я славлю, і хвалю,
І кожну їй хвилину
Готов оддати без жалю.
Мій друже, я Красу люблю...
Як рідну Україну!
1912 р.
ОСМИСЛЮЄМО ПРОЧИТАНЕ:
- 1. Визначте тему та головну думку вірша. Поясніть, чому в заголовку поет використовує знак оклику. Наведіть приклади художніх творів, назви яких виражені окличними формами.
- 2. Проаналізуйте ставлення митців до краси як естетичної категорії в поезії модернізму, зокрема у вірші Ш. Бодлера «Гімн красі». Чи можна М. Вороного вважати послідовником традицій французького символізму?
- 3. Яке поняття М. Вороний ототожнює із поняттям краси? На які світоглядні переконання поета вказує таке ототожнення?
- 4. Які художні засоби використовує поет для розкриття образу Краси? Наведіть приклади та поясніть їх значення. Розкрийте зміст авторських неологізмів «промінострунними», «мрійнотканному», «вогнелунними», «яснозоряно».
ІНФАНТА
Різьблю свій сон... От ніби вчора ми
Зійшлись, - і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.
Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.
У завивалі мрійнотканому
Дрімала синя далечинь, -
I от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.
Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.
Ви йшли, як сон, як міф укоханий,
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас - мій дух сполоханий,
Рум’яне сяйво і блакить.
Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали,
Коли величною інфантою
Ви поуз мене перейшли.
Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей, -
I я схилився упокорено,
Діткнутий лезом двох мечей.
Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла...
А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.
1907-1922 рр.
ОСМИСЛЮЄМО ПРОЧИТАНЕ:
- 1. Якою постає інфанта у вашій уяві? Процитуйте рядки, що описують інфанту. Поясніть значення художньої деталі у створенні цілісного образу.
- 2. Проаналізуйте авторське ставлення до головної героїні.
- 3. Прослідкуйте за динамікою картин природи. Зробіть висновок про роль пейзажу в творі, його зумовленість появою героїні.
- 4. Яка роль контрасту в творі? Чому зміст останніх двох рядків протиставлений змісту всього твору? Чому така авторська композиція не порушує цілісності вірша?
БЛАКИТНА ПАННА
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах...
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгождана, нездоланна...
Ось вона - Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля -
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»
А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Голосні
І сплітаються в гротески.
1912 р.
ОСМИСЛЮЄМО ПРОЧИТАНЕ:
- 1. Визначте тему та головну думку вірша «Блакитна Панна».
- 2. Охарактеризуйте символічний образ весни у творі.
- 3. Які образні вислови вірша найбільше вразили вас змістом і формою?
- 4. Доведіть, що «Блакитна Панна» - це зразок поезії символізму.
ІВАНОВІ ФРАНКОВІ
(Відповідь на його Посланіє)
La poesie n’a pas la verite pour objet, elle n’a qu’elle-meme.
Charles Baudelaire
Hi, мій учителю і друже,
Про мене все це не байдуже.
Життя з його скаженим шалом,
З погонею за ідеалом,
З його стражданням і болінням
І невгамованим сумлінням,
Життя - се дві противні сили,
Що між собою в бій вступили.
Одна з них - велетень-гнобитель,
А друга - геній-визволитель;
Його двосічна гостра криця
Влучна, як з неба блискавиця;
Але і велетень могучий
В руці тримає меч блискучий?
Страшні, тяжкі його удари,
А ще страшніш таємні чари...
Як маю я його цуратись
Чи від ударів ухилятись?
О, ні! Я, взявши в руки зброю,
Іду за генієм до бою.
Рубаюсь з ворогом, співаю,
В піснях до бою закликаю
Всіх тих, що мляві, чи недужі,
Чи під укриттям сплять байдужі.
І знаю я, що замість плати
Мене чекають кари, страти...
Та чи ж грізний удар обуха
Там, де буяє творчість духа?
Одна хвилина раювання
Там відкупляє всі страждання.
Бо то чуття свобідні, щирі
Бринять у святобливій лірі.
І прикро, як ураз зі мною
Стають, немовби теж до бою,
А справді для пихи своєї
З порожнім серцем фарисеї
І паперовими мечами
Вимахують над головами.
Хто кликав їх? Чого їм треба?
Чи хробакам потрібно неба?
Нехай ідуть всі ті нездари
На торговиці та базариї
Нікчемний крам, дрібні вигоди -
От їх найвищії клейноди
Але коли повсякчас битись,
То серце може озлобитись.
Охляти може, зачерствіти,
Зав’януть, як без сонця квіти.
Душа бажає скинуть пута,
Що в їх здавен вона закута,
Бажає ширшого простору -
Схопитись і злетіти вгору,
Життя брудне, життя нікчемне
Забути і пізнать надземне.
Все неосяжне - охопити,
Незрозуміле - зрозуміти!
О, друже мій, то не дурниці, -
Всі ті щасливі небулиці
Про райських гурій, про нірвану,
Про землю ту обітовану.
Вони тягар життя скидають
І душу раєм надихають.
Чи все ж те розумом збагнути,
Що дасться серцеві відчути?
І чи можливо без утрати
Свобідний творчий дух скувати?
І хто Поезію - царицю
Посміє кинуть у в’язницю?
Хто вкаже шлях їй чи напрямок,
Коли вона не зносить рамок?
В ній всі краси кольори сяють,
В ній всі чуття і змисли грають!..
До мене як горожанина
Ставляй вимоги - я людина.
А як поет - без перепони
Я стежу творчості закони;
З них повстають мої ідеї -
Найкращий скарб душі моєї.
Творю я їх не для шаноби;
Не руш, коли не до вподоби.
І ще скажу, мій славний друже,
Я не беру життя байдуже.
Високих дум святі скрижалі,
Всі наші радощі і жалі,
Всі ті боління і надії
І чарівливі гарні мрії, -
Все, що від тебе в серце впало,
Не загубилось, не пропало...
Моя девіза: йти за віком
І бути цілим чоловіком!
1902 р.
ОСМИСЛЮЄМО ПРОЧИТАНЕ:
- 1. За епіграф до поезії М. Вороний бере поетичні рядки французького символіста Шарля Бодлера: «Предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність». Спробуйте аргументувати вибір українського поета.
- 2. Що вам відомо з біографічних нарисів підручника та інших інформаційних джерел про взаємовідносини І. Франка та М. Вороного? Чи допомагає вам зробити висновки про ставлення М. Вороного до І. Франка звертання «учителю і друже», яким починається вірш?
- 3. Чиє розуміння поезії, - І. Франка чи М. Вороного, є більш близьким для вас? Чому?
- 4. Пригадайте, що таке антитеза. Наведіть приклади із поезії. Суперечливими чи взаємодоповнюючими є метафори «велетень-гнобитель» і «геній-визволитель», що використовує автор для зображення життя? Думку аргументуйте цитатами із вірша.
- 5. Чому М. Вороний розмежовує поняття «поет» і «громадянин»? Чи можуть ці поняття бути тотожними? Назвіть імена поетів, які своєю творчістю втілюють цілісність поняття «поет-громадянин».
