Історія України. Підручник для осіб з особливими освітніми потребами (F70). Повторне видання. 7 клас. Косенко

§ 45. Розвиток ремісництва та торгівлі у Великому князівстві Литовському

На минулому уроці ви дізналися про важке життя селян у Литовській державі. Пригадайте, на які групи поділялися селяни у Великому князівстві Литовському. Чим вони відрізнялися? Що таке фільварок? Хто такі кріпаки? Що таке панщина? Якою була панщина в Литовській державі? Чому пани обмежували перехід селян від одного землевласника до іншого?

На цьому уроці ви дізнаєтеся про розвиток ремісництва та торгівлі у Великому князівстві Литовському.

Після монгольської навали тривалий час великі руські міста стояли в руїнах. Люди боялися сюди повертатися. Після приєднання більшої частини українських земель до Литовської держави міста починають поступово відроджуватися. Засновуються нові поселення.

Спочатку життя в місті мало чим відрізнялося від сільського життя. Міщани були залежними від магнатів, сплачували їм данину та відбували повинності. Вони обробляли землю, тримали худобу, займалися промислами, ремеслами та торгівлею. У прикордонних містах головною повинністю населення була служба у війську.

Поступово міське населення відходить від землеробства та скотарства. Основним видом діяльності міщан стає ремісництво. Деякі ремесла після монгольського панування були повністю втрачені, інші відновилися частково. Відродження ремісництва розпочалося із західноукраїнських земель. Тут розвиваються традиційні ремесла: ковальство, гончарство, кравецтво, слюсарство, теслярство тощо. Розпочався поділ ремесел на більш дрібні. З’являються ремісники: рукавичники, шабельники, поясники, рушничники, годинникарі, друкарі, гравери та інші.

У XIV (14) — XV (15) століттях ремісники об’єднуюся у власні організації — цехи. Цехи згуртовували майстрів одного фаху.

Серія малюнків ремісників XV (15) століття із домових книг Нюрнберга

Палітурник

Ювелір

Керували цехами виборні цехмістри. У цехових майстернях працювали майстри зі своїми помічниками — підмайстрами та учнями. У цехах переважала ручна праця з використанням примітивних пристроїв. Цехи стежили за якістю і кількістю виробленої продукції, встановлювали податок і ціну на вироби. Цехи мали право судити своїх членів за виготовлення неякісної продукції або за продаж виробів за заниженими цінами. Також цехи не допускали на ринок продукції сільських ремісників. Всіх, хто виготовляв схожу продукцію, але не був членом цеху, називали партачами. Цехи намагалися витіснити з ринку партачів.

Перші цехи з’явилися у Львові. Згодом вони виникли в Києві, Луцьку та інших містах. Цехи виготовляли продукцію для продажу як за кордоном, так і для внутрішнього ринку. У великих містах існували спеціальні торгові ряди — хлібні, рибні, суконні тощо. Сприяли розвитку торгівлі в українських містах ярмарки, на які приїздили купці та ремісники з інших міст і країн. Ярмарки постійно існували у Львові, Києві, Луцьку та інших містах. Ярмарки влаштовувалися кілька разів на рік і тривали вони декілька днів.

Слюсар

Швець

Аптекар

Капелюшник

Українські купці активно торгували з іншими країнами. За кордон вивозили пшеницю, жито, ячмінь, овес. Велика частина цього збіжжя потрапляла до Італії, Німеччини та Франції. Також торгували худобою, деревиною, медом, сіллю, вовною, полотном, поясами, хутряними виробами, зброєю, ювелірними прикрасами тощо. З інших країн до України ввозили шовк, оксамит, килими, прянощі, фарби, коштовності, вино, зброю.

У цей час товар уже не обмінювали, як це було раніше. Його продавали й купували за гроші.

Бондар

Кушнір

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ

Цех — об’єднання майстрів одного фаху.

Цехмістр — виборний керівник цеху.

Партач — майстер, який не входить до складу цеху.

Ярмарок — захід, на якому купують і продають товари.

З історичних джерел

Михалон Литвин у книзі «Про звичаї татар, литовців і московитів» про розвиток торгівлі в Києві (середина ХVІ (16) століття)

«Київ дуже багатий на іноземні товари, бо немає шляху більш звичного, як давня і добре відома дорога, що веде з чорноморського порту, міста Кафи ... степом у Київ ... Цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії ...всі східні товари, а саме: дорогі камені, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець і інші прянощі. Цією дорогою часто йдуть купці: вони створюють загони, іноді в тисячу осіб, які називаються караванами, і супроводять обози, що складаються з численних навантажених возів і нав’ючених верблюдів.

При приході каравану великі прибутки здобувають київські жителі: воєводи, митники, купці, міняйли, човнярі, візники, трактирники і шинкарі.

У непоказних київських хатах трапляється не тільки достаток, але навіть величезна кількість плодів, овочів, меду, м’яса, риби, зверх того ... вони так переповнені дорогим шовковим одягом, коштовним камінням, соболиним та іншим хутром, а також прянощами, що мені самому довелося бачити шовк, який обходився дешевше, ніж льон у Вільні, і перець, дешевший за сіль».

ЗАПИТАННЯ

• 1. Коли почали відроджуватися українські міста?
• 2. Які ремесла існували в українських містах?
• 3. Як називалося об’єднання майстрів одного фаху?
• 4. Хто працював у цехах?
• 5. Які повноваження мали цехи?
• 6. Що таке ярмарок?
• 7. Чим торгували українські купці?

ЗАВДАННЯ

• 1. Опрацювавши текст і документ, запишіть у таблицю товари, які вивозили з України та які ввозили на нашу землю.
• 2. Випишіть у зошит назви ремесел, які розвивалися в українських містах.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Протягом багатьох десятиліть країни Західної Європи купували зерно та худобу у Візантії. Після її завоювання турками європейці почали купувати зернові культури в українських і литовських купців. Це призвело до розвитку торгівлі та збільшення посівів на українських землях пшениці, жита, вівса та ячменю. Зростання цін і попиту на худобу призвело до її масового розведення в Україні.

На ярмарках у Львові, Луцьку, Галичі та інших містах волів продавали тисячами. Воли — це тяглові бики особливої породи. Дуже цінувалися воли сірої української породи. Вони були виведені від диких і могутніх турів. Це були сильні, витривалі та спокійні тварини.

Сьогодні ця порода стала вкрай рідкісною. Її не побачиш у звичайних сільських господарствах. У заповіднику «Асканія-Нова» та в деяких інших організаціях худобу породи сіра українська розводять й охороняють.

Віл сірої української породи