Історія України. Підручник для осіб з особливими освітніми потребами (F70). Повторне видання. 7 клас. Косенко

§ 44. Життя селян у Литовській державі

На минулому уроці ви дізналися про суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського. Подумайте, чому цю державу називають Литовсько-Руською. Що запозичили литовці в наших предків? Хто очолював Литовське князівство? На які територіально-адміністративні частини були поділені українські землі? Хто такі магнати? Що вам відомо про українських магнатів? Як називали дрібних землевласників?

На цьому уроці ви дізнаєтеся про життя селян у Литовській державі.

У XIV (14)-XVI (16) століттях найбільш розповсюдженим ремеслом було землеробство. Більшість мешканців тогочасних українських земель становили селяни. Для орання землі вони використовували залізні та деревяні плуги й сохи. Тягловою силою були воли. Селяни сіяли пшеницю, жито, ячмінь, овес, просо та інші культури.

У ті часи збільшуються магнатські володіння. Вони розширювалися за рахунок дарувань землі великим литовським князем, привласнення незайнятих земель, лісів і лугів, захоплення силою общинних земель. До середини XVI (16) століття вільних земель не залишилося. Селянських общин, які б жили самостійно, також не було. Отже, вся земля з містами та селами належала магнатам і шляхті. Були магнати, у власності яких перебувало більше 200 міст.

Землевласники створювали власні багатогалузеві господарства — фільварки, на яких працювали селяни. Вони поділялися на декілька груп. Найбільш численною групою були селяни, яких називали данниками. За те, що ці селяни проживали на панських землях й користувалися їхніми угіддями, вони сплачували данину. Звідси й назва — данники. Данину сплачували грішми або натурою (зерном, м’ясом, хутром, медом тощо).

Селянин

Крім цього, селяни платили землевласникам данину за збирання ягід і грибів у лісах, за зрубані дерева, за проїзд панськими мостами і дорогами. Сплативши всі податки, такі селяни були вільними у веденні власних господарств.

Звичайно, багато селян не могло вчасно платити різноманітні збори. У них з’являлися борги, за які пани забирали в цих селян землю. Скрутне становище деяких селян змушувало їх продавати власні наділи землі. Такі селяни ставали безземельними і перетворювалися на тяглових. Для прожиття пан давав їм землю, за що вони повинні були відпрацювати зі своєю худобою та інвентарем (тяглом) на нього. Така робота отримала назву панщина. Спочатку панщина становила 14 днів на рік. Але поступово вона зросла до 4-5 і навіть 6 днів на тиждень.

Селяни, які працювали у панських маєтках і виконували їхні доручення, називалися службовими, або слугами.

Спочатку селяни могли залишати свого пана й переходити на землі до іншого. Потім їм дозволили переселятися в інші села лише один раз у рік — на Різдво. Згодом у селян забрали й цю можливість. Тепер вони були прикріплені до землі пана назавжди, тобто перетворилися на кріпаків. Пан отримав повну владу над селянами. Він міг їх продати, обміняти, стратити тощо.

Таким чином, у житті селян протягом XIV (14) — XVI (16) століть відбулися значні зміни. З вільних землевласників вони перетворилися на закріпачених селян, змушених відбувати панщину.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ

Пан — землевласник.

Фільварок — панське багатогалузеве господарство.

Панщина — примусова праця селян у панському господарстві.

Данники — селяни, які платили данину пану.

Тяглові — селяни, які не могли заплатити данину пану й були змушені відбувати панщину.

Службові — селяни, які працювали в панському маєтку.

Кріпак — закріплений за паном селянин.

ЗАПИТАННЯ

• 1. Як у Литовській державі ставали землевласниками?
• 2. Що таке фільварок?
• 3. Хто такі данники?
• 4. Чим платили селяни данину панам?
• 5. Хто такі тяглові селяни?
• 6. Що таке панщина?
• 7. Як називали селян, які працювали в панських маєтках?
• 8. Чому пани обмежували право селян переходити на інші землі?

ЗАВДАННЯ

• 1. Випишіть групи селян Литовської держави.
• 2. Запишіть значення нових слів.

ЦІКАВО ЗНАТИ

У Литовській державі в XIV (14) — XVI (16) століттях найважче жилося селянам. Вони працювали зі сходу сонця й до його заходу. Відпочивали лише в неділю та на великі релігійні свята.

Великі розміри данини та збільшення повинностей розорювали селян, робили їх жебраками. З’явилися селяни, яких називали підсусідками. Ці люди не мали можливості сплачувати податки і тому селилися при дворах більш заможних селян. Також були селяни, які взагалі не мали власного житла й винаймали в інших родин маленькі кімнатки (комори). Їх так і називали — коморники.

Селян, які мали у своїй власності зовсім мало землі, називали городниками. Ті, які мали у власності лише хати, а не мали земельних наділів, отримали назву халупники.