Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Струкевич

§ 25. Українські суспільство та держава у 2005-2013 рр.

  • Якщо вам запропонують покращення життя за умови, що доведеться час від часу виконувати чиїсь накази, якою буде ваша поведінка?

1. Суспільно-політичне життя України у 2005-2009 рр.

Після перемоги Помаранчевої революції переважна частина суспільства певний час жила в передчутті сприятливих глибоких перетворень. Здавалося, що швидке й безкровне повалення корумпованої влади гарантує не менш швидкий розвиток демократії, очищення влади, утвердження вільного ринку, прорив в економіці, зміни в соціальній політиці тощо. Цим настроям сприяло й зростання авторитету України в Європі та світі. Перші візити В. Ющенка до Європи та США стали тріумфом самоповаги українців, які побачили, з яким захопленням сприймає світ нового лідера України та його гучні заяви.

Проте В. Ющенко, маючи протягом першого року президентства широкі повноваження для здійснення радикальних перетворень, ними не скористався. Тим часом Кабінет Міністрів, очолений Ю. Тимошенко, поступово наповнював бюджет, зменшував суму державного боргу, створював рівні умови для бізнесу, підвищував рівень доходів громадян.

На жаль, перші успіхи були знівельовані внутрішніми конфліктами «помаранчевої» команди, які й призвели до відставки на початку вересня 2005 р. уряду Ю. Тимошенко. Водночас В. Ющенку для проведення реформ не вистачало також пропрезидентської більшості у Верховній Раді. Зате існувала потужна опозиція, що відстоювала інтереси олігархів. Тому для підтримки нового прем’єра Ю. Єханурова президенту довелося заручитися підтримкою парламентської опозиції В. Януковича.

Новий уряд зосередився на вирішенні поточних завдань, зберігав економічну стабільність і передбачуваність. Успішна політика посприяла визнанню України державою з ринковою економікою Європейським Союзом, а потім — США.

Успішній діяльності уряду Ю. Єханурова дедалі більше перешкоджала Російська Федерація, забороняючи український експорт м’яса, молока, металу, піднявши на початку 2006 р. ціну на газ майже вдвічі. Підвищення цін на всі товари й послуги, інфляція зумовили зниження реальних доходів українців.

З 1 січня 2006 р. Україна стала парламентсько-президентською республікою. Тепер демократичні перетворення залежали насамперед від рішень парламенту та сформованого ним уряду. Оскільки вибори 26 березня 2006 р. до Верховної Ради відбулися на негативному економічному тлі, в умовах відчуження та суперництва «помаранчевих» сил, протистояння їм олігархів, найбільше місць у Верховній Раді здобула Партія регіонів України (ПРУ) — 186 місць. Далі розмістилися «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ) — 129, «Наша Україна» — 81, Соціалістична партія України (СПУ) — 33, Комуністична партія України (КПУ) — 21 депутатське крісло. Оскільки жодна сила не набирала парламентської більшості (226 голосів), щоб запропонувати свого прем’єра, деякі партії мали об’єднатися в коаліцію. Упродовж квітня-липня в парламенті проводилися виснажливі переговори щодо утворення правлячої коаліції. Лідер соціалістів О. Мороз спочатку схилявся до коаліції з БЮТ і «Нашою Україною» — «коаліції демократичних сил», але зрештою приєднався до ПРУ та КПУ, отримавши посаду спікера. Утворена «антикризова коаліція» на посаду прем’єра висунула кандидатуру лідера «регіоналів» В. Януковича.

Виступ В. Ющенка в Конгресі США. 2005 р.

Здобувши провідні позиції в державі, «антикризова коаліція» вирішила позбавити Президента України В. Ющенка можливості впливати на політичний курс країни за допомогою президентського вето. Для подолання вето потрібна була конституційна більшість — 300 голосів. Для цього правляча коаліція, усупереч засадам парламентської демократії, почала «перетягувати» до себе депутатів з опозиційних фракцій БЮТ і «Нашої України». Протистоячи антиконституційним діям, президент 2 квітня 2007 р. розпустив Верховну Раду України. Восени відбулися позачергові вибори. Новий уряд на чолі з Ю. Тимошенко в грудні 2007 р. сформував коаліцію з фракцій БЮТ, «Нашої України» і «Народної самооборони». Діяльність уряду знову суттєво гальмувалася протистоянням В. Ющенка та Ю. Тимошенко. З 2008 р. на успішну діяльність уряду дедалі більше впливала світова економічна криза.

Однак визначальною причиною невдач «помаранчевої» влади стала спроба використати для оновлення суспільства стару колосальну бюрократичну адміністративну систему, завжди налаштовану на обслуговування лише власних інтересів. Цей системотворчий «недолік» передбачалось усунути шляхом заміщення старих чиновників новими — революційними. На шкоду реформам це відбувалося не з огляду на професійні якості, а з огляду на лояльність до нової влади та позірний «патріотизм». Тому до системи управління потрапило багато з тих, хто шукав владних переваг. Щирі ж реформатори, хоча й прагнули підпорядкувати владу потребам суспільства, проте не мали для цього належної компетентності чи політичної волі. Зрештою, управлінську систему охопив справжній хаос, у якому вижили досвідченіші старі кадри, які з часом перетворилися на рушійну силу для реваншу В. Януковича.

Головним здобутком Помаранчевої революції стало повернення України до давньої демократичної традиції, за якою влада не призначається й не передається в спадок. Владу може обирати лише народ та усувати, якщо вона не виконує своїх обов’язків. Отже, незважаючи на поразку, Помаранчева революція утвердила Україну як демократію, на жаль, нестабільну, з такими проявами, як корупція, відсутність незалежних масових профспілок, залежні від олігархів партії, ЗМІ, суди та ін.

2. Суспільно-політичне життя України у 2010-2013 рр.

Поступовий відхід від курсу реформ, зниження життєвого рівня та внутрішні чвари «помаранчевої» команди призвели до реваншу В. Януковича та Партії регіонів на президентських виборах 2010 р.

З приходом до влади «біло-синіх» в Україні розпочався період реакції, реваншу олігархічних сил сходу України. Ця влада базувалася як на опануванні всіма гілками влади, так і на потужній розгалуженій Партії регіонів, яку підтримували найбагатші олігархічні клани.

Щойно отримавши президентські повноваження, В. Янукович розпочав відкриту узурпацію влади. Завдяки депутатам-перебіжчикам було сформовано уряд.

Конституційні зміни восени 2010 р. Конституційний Суд під тиском олігархату й В. Януковича виніс антиконституційну ухвалу, що скасовувала конституційну реформу 2004 р. Україна знову стала президентсько-парламентською республікою, у якій, на думку експертів, президент мав майже не обмежену владу. У такий спосіб В. Янукович отримав владні повноваження, набагато ширші за ті, з якими його обирали, зокрема право звільняти весь уряд, формувати склад міністерств і відомств, Генеральної прокуратури тощо. Нова «партія влади» («донецькі») узяла під контроль підприємництво. Левову частку економіки особисто контролював старший син В. Януковича. Нову владу формували за принципом особистої відданості. Тому на більшість чільних посад призначали вихідців з Донеччини.

В Україні було встановлено авторитарну владу кримінально-олігархічного угруповання сім’ї В. Януковича та його найближчого оточення. Країну охопили повальна корупція, масові порушення прав людини, утиски свободи слова, переслідування опозиції. Правоохоронна система поєдналася з криміналом. Її головною метою став захист інтересів можновладців. Люди без влади та великих грошей не мали ніяких можливостей домогтися правосуддя.

Історичне джерело

Колишня уповноважена Парламентської асамблеї Ради Європи в справах України Ханне Северінсен так прокоментувала формування влади В. Януковичем: «Я дуже занепокоєна. Я завжди знала, що в Україні вразлива демократія. Алея навіть не уявляла, що за два місяці, відколи працює новий президент, він використав усе для того, щоб підпорядкувати собі уряд, скасувати результати виборів 2007 р., повністю підкорити собі Вищу раду юстиції, Верховний Суд, СБУ й навіть парламент».

У національно-культурній сфері під гаслами протистояння націоналізму посилювався тиск на українство й українську культуру. Одночасно розпочалося «загравання» з національними меншинами в контексті політики так званої полікультурності. Політика ПРУ поставила під сумнів європейські перспективи України. Відхід від них для українського громадянського суспільства означав втрату навіть віддалених перспектив утвердження принципів верховенства права, демократичних прав і свобод особистості. Відверте нехтування ними викликало глухе обурення українського суспільства.

Наступ на громадянське суспільство проявився й у посиленні тиску на його соціально-економічну основу — малий та середній бізнес. У цивілізованому світі він є локомотивом економіки, а «донецькі» розглядали його винятково як джерело надходжень до бюджету. Ухвалений владою Податковий кодекс ускладнив роботу малого бізнесу й призвів до «податкового Майдану», який, проте, зазнав поразки.

Використовуючи владу, донецький напівкримінальний «бізнес» здійснював активний переділ власності на користь своїх або споріднених підприємницьких структур. Суспільно-політичне життя 2011 р. було збурене скасуванням пільг для «чорнобильців» і хвилею масових протестів з цього приводу. Реакція на ініціативи влади засвідчила, що в суспільстві зростає недовіра до влади, яка однією рукою «загвинчує гайки» для більшості, а іншою потурає корупції й безкарності для «обраних».

«Податковий Майдан». 2010 р.

Суспільно-політичне життя характеризувалося й відвертим глумом над громадянським суспільством. «Партія влади» відверто демонструвала свою могутність і посилювала в суспільстві відчуття зневіри, безнадії, байдужості, особистої нікчемності, безпросвітної бідності й залежності від «сильних світу цього». Так, коли світ справедливо обурювався ув’язненням Ю. Тимошенко та вимагав її звільнити, В. Янукович давав чітко зрозуміти, що він цього ніколи не зробить, незважаючи на те, що 30 квітня 2013 р. Міжнародний суд визнав її невинною. Коли «чорнобильці», голодуючи, падали на коліна перед чиновниками, суд заборонив їм акцію протесту «у зв’язку із загрозою тероризму». Коли мітингувальники поламали огорожу перед Верховною Радою, її швидко відновили, пояснюючи тим, що це огорожа Маріїнського парку, а парки «у всьому світі мають огорожу».

У 2012 р. суспільно-політичне життя завирувало з приводу ухвалення Верховною Радою Закону «Про засади державної мовної політики». Закон створював переваги для вживання російської мови. Як наслідок, улітку розгорілись акції протесту — «мовний Майдан».

Злочинне привласнення державного, громадського й особистого майна стало способом існування влади. Грабіжницький тиск на підприємців швидко виснажував економіку. Якщо в перший рік після приходу В. Януковича до влади її рівень за інерцією ще зростав, то 2013 р. розпочалося різке зниження.

Історичний факт

За оцінками експертів, режим В. Януковича за неповні чотири роки вкрав з державного бюджету та вивів з країни від 20 до 30 млрд доларів.

Саме в ці роки Україна посіла 3-є місце у світі за витратами на президента країни, поступившись лише РФ і США. Офіційні витрати на один день Президента України становили 229 тис. доларів.

Системне пограбування держави та приватного бізнесу загострило соціально-економічну ситуацію. Масового характеру набуло затримання зарплат працівникам бюджетної сфери. Ситуацію не рятували навіть великі позики за кордоном.

Режим В. Януковича розпочав цілеспрямовану зміну зовнішньополітичного курсу України. Хоча з вуст лунали проєвропейські слова, справи засвідчували проросійський рух. Так, було заявлено про відмову від вступу до НАТО, ухвалено закон про позаблоковий статус України. Розпочалось укладання з РФ відверто шкідливих для українських інтересів угод, на зразок Харківських — про продовження перебування російського флоту в Криму.

Україна почала втрачати іноземних інвесторів. їх жахали корупція, несправедливі українські суди, часта зміна норм господарювання, вузькість ринку, зумовлена бідністю українців. У 2010-2013 рр. Україну залишили майже 30 потужних іноземних компаній. їхнє місце займали російські, опановуючи насамперед стратегічні галузі виробництва: кольорову металургію та енергетику.

Отже, наростала історична небезпека втягнення нашої держави до Митного та Євразійського союзів, заснованих РФ. Перейнявшись примарними ідеями відновлення імперії, Кремль потребував українських ресурсів — природних, геополітичних і людських, тому всіляко підтримував в Україні злодійську владу.

3. Загострення відносин з Російською Федерацією

Російські політики у відносинах з Україною й на початку нового тисячоліття продовжили керуватися імперськими історичними міфами, нібито Україна є частиною Росії, а тому має перебувати в нерозривному зв’язку з нею; росіяни й українці є одним народом; незалежна Україна є історичною аномалією, зумовленою «зрадництвом» українців і «підступами» європейського Заходу й іншими нісенітницями.

Коли Україна чітко визначила свій курс на євроінтеграцію, Російська Федерація відразу ж вирішила вдатися до газового шантажу, демонстративно закривши крани 4 січня 2006 р. Сторони уклали договір, за яким Україна купувала газ по 95 дол. США за 1000 м3. З того часу тема газу та його транспортування теренами України стала постійним джерелом напруження між державами. Унаслідок чергової російсько-української «газової війни» на межі 2008 і 2009 р. український прем’єр Ю. Тимошенко підписала контракт, за яким у 2009 р. середньомісячна ціна газу становила 228 дол., а до 2012 р. зросла до 426 дол. за 1000 м3.

Москва в будь-який спосіб перешкоджала зближенню України з ЄС і НАТО. Коли у 2008 р. на Бухарестському саміті Північноатлантичного блоку вирішувалося питання про надання Україні та Грузії плану дій щодо набуття членства в НАТО, Москва використала всі важелі впливу на європейські держави, щоб Франція та Німеччина відмовилися від такого рішення. Водночас Кремль заявляв, що іншою справою є асоціація України з Євросоюзом, яка нікому не зашкодить.

В Україні Москва організувала антинатівські виступи, підтримувала проросійські рухи, неадекватно реагувала на тему Голодомору 1932-1933 рр., визнаного в Україні геноцидом українського народу. Російські ЗМІ проводили справжню українофобську інформаційну політику. Як наслідок, у 2008 р. більшість росіян вважали Україну ворожою державою.

Президент В. Янукович і прем’єр-міністр України М. Азаров проводили відверто проросійську політику, нехтуючи національними інтересами України. Так, у квітні 2010 р. були укладені Харківські угоди, за якими Севастополь мав залишатися базою Російського флоту аж до 2042 р. За це Україна отримувала знижку на російський газ.

4. Харківські угоди

У 1996 р. була ухвалена Конституція України, яка забороняла базування на її теренах будь-яких іноземних військових формувань. Тому в 1997 р. між Україною та РФ було підписано міждержавну угоду про умови тимчасового перебування флоту РФ у Севастополі до 2017 р. Однак росіяни планували взяти під повний контроль щонайменше Севастополь як головну базу флоту й після 2017 р., тому постійно впливали на українських політичних діячів. Найбільш податливим став проросійський виходець з Донбасу В. Янукович. Ще будучи у 2006 р. прем’єр-міністром, він заявив, що ймовірним є перебування Чорноморського флоту РФ на території України й після 2017 р., на вигідних для обох сторін умовах.

Через 4 роки, коли В. Янукович за підтримки РФ став президентом, доля Чорноморського флоту РФ на теренах України після 2017 р. була вирішена. 21 квітня 2010 р. в Харкові було підписано, а потім за 6 днів ратифіковано нову міждержавну угоду про перебування російського флоту в Севастополі. Угода продовжила термін дії ще на 25 років — до 2042 р. Оплата за перебування флоту складалася з щорічних платежів 100 млн дол. і додаткових коштів — за рахунок зниження на 100 дол. ціни на газ, установленої чинним контрактом.

Однак поступки на користь РФ не покращили відносини. РФ лише посилювала тиск. Вона вимагала контроль над українською газотранспортною системою, вступ України до Митного союзу. Прагнучи економічного підпорядкування України, РФ, усупереч «Договору про зону вільної торгівлі між країнами СНД», обмежувала ввезення українських товарів на російський ринок, розпочала спорудження обхідних газогонів до Європи.

В. Янукович вирішив використати геополітичне становище України. Звичайно, головну роль відіграли економічні й цивілізаційні потреби України. Упродовж 2012-2013 рр. переговори про асоціацію з ЄС проводилися прискореними темпами. З’явилися ґрунтовні підстави сподіватися на підписання відповідної угоди на Вільнюському саміті ЄС у листопаді 2013 р.

Це відразу ж призвело до напруження відносин з РФ на всіх рівнях. У серпні 2013 р. Росія розпочала експортну блокаду українських товарів. У російських ЗМІ розпочалася безпрецедентна антиукраїнська істерія з погрозами відреагувати на угоду економічними санкціями.

Політична карикатура на Харківські угоди

Водночас за лаштунками політичної вистави щодо зневажання захисту українських інтересів, демонстрованої для української та світової громадськості, РФ готувалася до вирішального удару по суверенітету України. За домовленістю з В. Януковичем, на більшість керівних посад у силових відомствах, уключаючи міністра оборони, керівника розвідки, внутрішніх військ, СБУ та ін., були призначені російські офіцери, російські громадяни, російські агенти, які розгорнули діяльність на шкоду інтересам України.

Запитання та завдання

  • 1. Пригадайте з всесвітньої історії, які країни на пострадянському просторі зуміли стати демократичними чи хоча б нестабільно демократичними.
  • 2. Визначте чинники, через які «помаранчева» команда не зуміла сформувати уряд після виборів 2006 р.
  • 3. Використовуючи попередній матеріал, прослідкуйте, які політичні сили намагалися маніпулювати формою республіки, з якою метою.
  • 4. Пригадавши матеріал 10 класу про закономірності функціонування радянської номенклатури, поясніть причини кар’єрного зростання В. Януковича.
  • 5. Охарактеризуйте внутрішню та зовнішню політику України за президентства В. Януковича.
  • 6. Поясніть, чому, незважаючи на проросійський курс, відносини з Російською Федерацією залишалися напруженими навіть за президентства В. Януковича.
  • 7. Поясніть, чому українська демократія виявилася такою вразливою перед натиском команди В. Януковича.