Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Щупак (2024)

§ 19. Росія наприкінці ХХ — у першій чверті ХХІ ст. Політична, економічна й ідеологічна експансія Російської Федерації

1. СТАНОВЛЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

12 червня 1990 р. на І з’їзді народних депутатів РРФСР було прийнято Декларацію про державний суверенітет Росії. Через рік, 12 червня 1991 р. Бориса Єльцина обрали президентом РРФСР.

В умовах соціально-економічної кризи в країні посилювалося протиборство виконавчої та законодавчої влади. Президента і його адміністрацію підтримували прихильники реформ, представники бізнесу, демократичні сили. На бік парламенту стали прокомуністичні сили, національно-патріотичні організації антидемократичного напряму.

Після розпуску Б. Єльциним у жовтні 1993 р. Верховного Совету РФ, а згодом і всієї системи совєтів, на референдумі 12 грудня 1993 р. було ухвалено нову конституцію Росії, відповідно до якої Російська Федерація ставала президентсько-парламентською республікою.

Обстріл «Білого дому». 4 жовтня 1993 р.

У серпні 1999 р. прем’єр-міністром став В. Путін. 31 грудня 1999 р. Б. Єльцин заявив про свою добровільну відставку з посади президента і покладання виконання президентських обов’язків на голову уряду РФ В. Путіна. На президентських виборах у 2000 р. В. Путіна обрали президентом РФ. З перших днів свого президентства він звернув особливу увагу на реформування і зміцнення військово-промислового комплексу і силових структур.

До наслідків правління Путіна належать утиски свободи слова, збільшення бюрократії, пригнічення економічних свобод. Зміцнення «вертикалі влади», скасування виборів губернаторів призвели до бурхливого зростання корупції і поглиблення розшарування населення. Соціальне незадоволення стримувалося підвищенням пенсій і бюджетних зарплат з «нафтогрошей» і пропагандою дій Путіна і його уряду.

За часів правління Путіна в Росії відбулося кілька масштабних терористичних актів. Так, 23 жовтня 2002 р. терористи захопили глядачів (близько 800 осіб) мюзиклу «Норд-Ост» у будинку Театрального центру на Дубровці (м. Москва). Через чотири дні, внаслідок операції зі звільнення заручників, усіх терористів знищили, але загинуло близько 170 осіб. Колишні заручники «Норд-Осту» звернулися до суду, але їхній позов не прийняли.

1 вересня 2004 р. в м. Беслані, Північна Осетія, відбувся терористичний акт, що став шоком і для російської, і для світової громадськості, спричинивши масову загибель дітей, зокрема під час операції російських силовиків зі «звільнення заручників».

Особа в історії

Володимир Путін (народився в 1952 р.) — президент Російської Федераціїу 2000-2008 рр., з 2012 р. і до сьогодні. Народився у м. Ленінграді (нині — Санкт-Петербург). Закінчив юридичний факультет Ленінградського університету і був направлений у КГБ СССР. У 1985-1990 рр. працював «розвідником під прикриттям» у Німецькій Демократичній Республіці. У 1990 р. став радником голови Ленінградської міської ради. У 1994 р. — першим заступником мера Санкт-Петербурга (А. Собчака). З 1998 р. — директор Федеральної служби безпеки (ФСБ). З 1999 р. призначений першим віцепрем’єром, головою уряду РФ. 31 грудня 1999 р., після відставки Б. Єльцина, призначений виконувачем обов’язків президента РФ. У 2000-2008 рр. — президент Російської Федерації, 2008-2012 рр. — прем’єр-міністр РФ, з 2012 р. — знову президент. За організацію воєнного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. визнаний Сенатом США і Сеймом Польщі воєнним злочинцем. У березні 2023 р. Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт В. Путіна за незаконну депортацію українських дітей.

У грудні 2007 р. В. Путін оголосив про те, що на президентських виборах підтримає кандидатуру Д. Медведєва, якого і було обрано на цю посаду в березні 2008 р. Натомість експрезидента В. Путіна призначено прем’єр-міністром РФ. А на президентських виборах у 2012 р. вже «Медведєв підтримав Путіна». Ця «чехарда» була потрібна для фактичного обходу конституційних обмежень для В. Путіна.

2. ФОРМУВАННЯ ІМПЕРСЬКОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЇ. ЧЕЧЕНСЬКІ ВІЙНИ

2.1. Перша чеченська війна (1994-1996 рр.)

Чечня є однією з республік, що входять до складу РФ, однак цей статус не визнавало місцеве керівництво. У 1991 р. Чечня проголосила незалежність від Росії. У республіці утвердився режим на чолі з генералом Джохаром Дудаєвим.

Російська влада не визнала незалежності Чечні. 10 грудня 1994 р. російські війська ввійшли до республіки та розпочали штурм м. Грозного, що супроводжувався великими руйнуваннями й жертвами серед мирного населення. Після встановлення російського військового контролю над столицею та іншими районами Чечні прибічники Дудаєва розгорнули бойові дії. Бої тривали до осені 1996 р. Нове керівництво Республіки Ічкерія (Д. Дудаєв загинув у квітні 1996 р.) пішло на укладення угоди про мир (Хасав’юртські угоди). Вона передбачала припинення бойових дій, виведення російських військ із території республіки і вибори президента Чечні. Фактично це було перемогою чеченського народу, який відстояв свій вибір у боротьбі проти могутньої імперії. У 1997 р. президентом Республіки Ічкерія обрано Аслана Масхадова (до того він був прем’єр-міністром Чечні, міністром оборони та начальником штабу чеченської армії).

Унікальне відео! Дудаєв у 1995 р. передбачив війну Росії проти України. 5 канал, 23.08.2018 р.

Джохар Дудаєв

2.2. Друга чеченська війна (1999—2009 рр.)

Російські політичні кола та військові висловлювали невдоволення результатами Хасав’юртських угод. Лунали побоювання, що приклад Чечні наслідують й інші національні автономії та народи, які були історично приєднані до Росії силоміць. Водночас незалежність незалежної держави Ічкерії не отримала міжнародної підтримки у вигляді визнання її суверенітету провідними світовими державами та ООН.

Друга чеченська війна: як Путін піднімав свій авторитет. 24 канал, 08.08.2015 р.

Крім цього, у Росії не зникла загроза реставрації влади комуністів і ліквідація наслідків приватизації. Російському керівництву була потрібна «невелика та переможна війна», яка могла б виправдати в Росії стан військової диктатури, загальмувати демократичні процеси. Війна була величезним ресурсом для збагачення чиновників.

З іншого боку, у самій Чечні наростали економічні та політичні негаразди, пов’язані з наслідками війни та післявоєнної кризи. В Ічкерії діяло багато непідконтрольних уряду воєнізованих формувань. Одне з них у серпні 1999 р. розпочало бойові дії на території Дагестану. Виступ придушили.

Масове поховання загиблих у ході Другої чеченської війни (Чеченська Республіка Ічкерія, лютий 2000 р.)

Слідом за цим у Москві й інших містах Росії прогриміли вибухи в житлових будинках. Уряд Росії обвинуватив у скоєних терактах чеченських бойовиків і вирішив розпочати антитерористичну операцію на Північному Кавказі, що поступово перетворилася на війну.

У червні 2000 р. указом президента РФ главою нового органу влади призначено Ахмата Кадирова. 23 січня 2001 р. В. Путін вирішив частково вивести війська з республіки. Але в Чечні та в інших районах Кавказу продовжували гинути люди. Проти бойовиків воювали як російські підрозділи, так і прокремлівські чеченські сили — кадирівці. Чеченці продовжили війну, перейшовши до партизанської боротьби.

Найбільшими терактами цього періоду були захоплення театрального центру на Дубровці в м. Москві (2002 р.) і школи в м. Беслані в Північній Осетії (2004 р.). У результаті теракту в м. Грозному в травні 2004 р. загинув глава республіки Ахмат Кадиров. Уряд республіки незабаром очолив Рамзан Кадиров (син А. Кадирова).

У 2005—2006 рр. російські війська зуміли розгромити основні збройні формування чеченців, ліквідувати багатьох їхніх командирів. Масштабні бойові дії на території республіки припинилися.

У ході війни загинуло близько 9 тис. російських військових і 15—24 тис. мирних жителів Чечні. Світова спільнота, сусіди Росії практично не реагували на війну та воєнні злочини в Ічкерії. Вочевидь це показало політичному та військовому керівництву Росії можливість продовжити політику сили й агресії.

3. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РОСІЇ ЗА ЧАСІВ ПРЕЗИДЕНТА Б. ЄЛЬЦИНА

Після розпаду союзної держави Росія виступила як правонаступниця СССР на міжнародній арені, зайнявши місце постійного члена Ради Безпеки ООН і затвердивши за собою статус ядерної держави.

Погіршили відносини Росії з НАТО бомбардування авіацією Альянсу території Югославії в 1999 р.

Проте у 2002 р. у м. Рейк’явіку (Ісландія) було підписано угоду про створення органу розвитку взаємин між НАТО і Росією — Ради співробітництва, у рамках якої Росія участь у виробленні важливих рішень НАТО з проблем боротьби проти тероризму, військового співробітництва, врегулювання криз тощо. Зрозуміло, що контакти Росії з НАТО практично паралізовані від початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 р. та відкритих погроз на адресу країн Альянсу, які звучать від сучасного керівництва РФ.

Базовий Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ підписано у 1997 р. в м. Києві. Договір закріплював територіальну цілісність обох держав і непорушність існуючих кордонів, що мало принципове значення для України у зв’язку зі спробами Росії ще тоді поставити під сумнів належність до України Криму і м. Севастополя. Паралельно відбувався процес укладення угод щодо Чорноморського флоту, що набув чинності у 1999 р.

Подробиці

Дію цього Договору Росія порушила у 2014 р., розпочавши агресію щодо України. 6 грудня 2018 р. Верховна Рада України ухвалила внесений Президентом закон «Про припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією».

Напруга між двома країнами систематично виникала й раніше, що було зумовлено спробами силового тиску Росії на Україну. Періодично загострювались «газові війни» щодо цін на постачання російського газу в Україну та умови його транзиту. Територіальні претензії Росії до України виявилися під час конфлікту навколо коси Тузла в Керченській протоці.

Російські маніпуляції у Європі за допомогою газового ресурсу. Карикатура

Після подій «Помаранчевої революції» 2004 р. російсько-українські відносини зазнали серйозних ускладнень. Після обрання президентом України В. Януковича Україна знову повернулася до сфери впливу Росії. Зокрема, у квітні 2010 р. було укладено Харківські угоди, що передбачали збереження бази російського флоту в м. Севастополі до 2042 р. і «знижки» для України на російський газ. Ще тоді значна частина українських опозиційних політиків та експертів вбачала в харківських домовленостях загрозу для національних інтересів України.

4. ПРИДНІСТРОВСЬКИЙ КОНФЛІКТ. АГРЕСІЯ РОСІЇ В МОЛДОВІ

Подробиці

До 1940 р. Придністров’я було частиною УССР (як частина Молдавської АССР). Після захоплення Червоною армією Бессарабії Придністров’я увійшло до складу Молдови, що була перетворена на ще одну союзну республіку СССР. Три основні групи населення Придністров’я, приблизно рівні за чисельністю — українці, молдовани й росіяни. Натомість населення решти Молдови більш однорідне, користується здебільшого румунською мовою.

• Поміркуйте, чому Росії вигідно підтримувати сепаратистські рухи в сусідніх державах. Як можна було б подолати цю проблему?

Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років загострилися протиріччя між придністровською елітою, яка орієнтувалась на збереження СССР, совєтської системи та економічних зв’язків з Росією й Україною, і молдовськими національними силами, які прагнули незалежності Молдови та зближення з Румунією.

Підставою для конфлікту стало мовне питання, але причини полягали також у виборі напряму розвитку регіону та в певних економічних інтересах.

За тих умов переважно російськомовне промислове Придністров’я, спираючись на військову підтримку розташованої тут 14-ї совєтської (пізніше російської) армії, фактично відокремилося від Молдови, яка 27 серпня 1991 р. проголосила незалежність.

Молдова і самопроголошена Придністровська Молдавська республіка (ПМР)

За допомогою російської 14-ї армії придністровська влада здійснила «повзучий путч», захопивши владу на лівому березі річки Дністер. У відповідь збройні сили Молдови здійснили спробу розгромити військові формування в Придністров’ї та встановити суверенітет Молдови над цією територією. Однак молдовські війська не могли протидіяти придністровській армії, посиленій російськими танками; наступ було зупинено; лінія фронту стабілізувалася.

21 липня 1992 р. угоду про припинення вогню підписали два президенти — Мірча Снегур від Молдови та Борис Єльцин від Росії. Мирна угода, під якою стоїть підпис президента Росії, де-факто визнавала Росію стороною конфлікту.

Тирасполь, грудень 2015 р. Фото: hromadske.ua

«Врегулювання» придністровського конфлікту увійшло у формат 5 + 2, де «сторонами» є Молдова та Придністровська Молдавська республіка, посередниками — Росія, Україна та ОБСЄ і спостерігачами — ЄС та США. 22 червня 2018 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, у якій закликає вивести іноземні війська з території Молдови. Йдеться зокрема про «безумовне і невідкладне виведення» оперативної групи російських військ з території невизнаного Придністров’я. Однак Росія відкинула заклик ООН. «Заморожений конфлікт» на території Молдови не врегульовано.

5. ПОСИЛЕННЯ ЕКСПАНСІЇ: РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКА ВІЙНА 2008 р.

Війна розпочалася навколо збройного протистояння в Південній Осетії в серпні 2008 р. У воєнних діях проти Грузії, крім регулярних збройних сил Південної Осетії та Росії, брали участь бойовики з Росії і Абхазії.

Уранці 7 серпня 2008 р. російські регулярні військові сили перетнули кордон Грузії через Рокський тунель і вторглися на її територію. У російських ЗМІ представляють ситуацію так, ніби вони ввійшли на грузинську територію після початку воєнних дій грузинською стороною, а саме 8 серпня.

У ніч на 8 серпня після обстрілів грузинських підрозділів, збройні сили Грузії заявили про намір «відновити конституційний лад» на території невизнаної республіки і в результаті боїв зайняли більшу частину м. Цхінвалі. Того самого дня Росія «офіційно» втрутилась у конфлікт на боці південноосетинських сепаратистів та ввела війська, зокрема танкові бригади, на територію Грузії, бомбардувала грузинські міста, порти та військові об’єкти.

10 років тому почалася російсько-грузинська війна. Радіо Свобода, 06.08.2018 р.

Воєнні дії поширилися далеко за межі Південної Осетії на інші міста Грузії та Абхазію, де з’єднання абхазьких загонів і російських «добровольців» атакували позиції грузинських військ та захопили Кодорську ущелину.

Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто припинення вогню.

Унаслідок відкритої воєнної агресії Росії сотні людей загинули, тисячі зазнали поранень, з’явилася проблема біженців.

Чоловік плаче над тілом брата, вбитого під час нальоту російської авіації в м. Горі. Грузія. 2008 р. Фото: Wojciech Grzedzinski

Але це було лише черговим пунктом на шляху «зростання величі Росії» внаслідок агресії до сусідів РФ. Україна — вже третій, після Молдови і Грузії, об’єкт російської новітньої воєнної агресії.

Подробиці

Серед спільних рис усіх конфліктних регіонів є підтримка Росією діяльності псевдореспублік у зовнішньополітичному напрямі. Москва лобіювала їхнє міжнародне визнання: Абхазію і Південну Осетію визнали Нікарагуа, Венесуела, Науру, Вануату й Тувалу, але Придністровську Молдавську Республіку (ПМР) не визнала жодна держава. 2006 р. керівники невизнаних територій на саміті в м. Сухумі (Абхазія) підписали Декларацію про створення Співдружності з гучною назвою «За демократію і права народів» (т. зв. СНД-2). Було створено Міжпарламентську асамблею Абхазії, Південної Осетії і ПМР.

Порівняльний аналіз участі Росії в розвитку конфліктів на території трьох країн дає змогу говорити про те, що придністровський, південноосетинський, абхазький конфлікти, війна в Грузії, агресія на Сході України й окупація Криму є частинами більшого, системного явища російської зовнішньої політики — російського експансіонізму.

У цій експансії Росія залучає не лише військову силу, а й ідеологічну війну; підкуп політиків, чиновників і журналістів в Європі та інших регіонах; намагається вплинути на вибори в різних країнах світу, навіть використати питання релігії. Сукупність цих методів агресії дає підстави говорити про новий вид агресії — гібридну війну, яку Росія веде проти тих країн, які «заважають» встановленню її гегемонії. Протистояти цьому експансіонізму можна лише за підтримки міжнародної спільноти та укріплюючи власну економіку й військову міць.

6. УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ

Попри декларовану російськими політиками «рівність умов» для розвитку представників різних націй у Росії, в країні проводиться політика русифікації, спрямована на «розчинення» національної ідентичності «неросійських народів». У небезпеці та на межі зникнення перебуває абсолютна більшість мов народів, що населяють Росію. Під жорсткий контроль влади РФ потрапили інституції, пов’язані з національною культурою та історією, яка містить чимало сторінок боротьби корінних народів проти російської колонізації.

У першій чверті XXI ст. у РФ проживає від 1,8 до кількох мільйонів українців. Фактично українці є третім за чисельністю народом Росії після росіян і татар; українська діаспора в Російській Федерації є найбільшою у світі.

Попри це, на відміну від інших країн з великою українською діаспорою, в Росії немає жодної державної школи з викладанням української мови, а ініціатори їх відкриття привертають увагу ФСБ та піддаються залякуванню.

Слово громадського діяча

Михайло Ратушний, голова Всесвітньої української координаційної ради

Протягом останніх двадцяти років українська діаспора в Росії зазнавала шаленого тиску з боку влади як на офіційному, так і неофіційному, побутовому рівнях.

Сергій Пархоменко, директор Центру зовнішньополітичних досліджень імені Олександра Никонорова, співкоординатор комітету «Кубань з Україною»

Якщо говорити про українців і кримських татар, то вони у РФ взагалі є чи не найбільш безправними. Українцем чи кримським татарином бути просто небезпечно. Ходити в українську церкву, вивчати мову (на Кубані факультативно дозволено вивчати як «діалект руского язика» — «кубанскую балачку») — негласно недозволено».

Українці живуть у Росії протягом багатьох століть і зробили величезний внесок у розвиток економіки та культури різних її регіонів. Відомі місця проживання на російських теренах українців, де вони становлять значну частину населення.

Слово історика

Сергій Громенко, експерт Українського інституту майбутнього

Найбільшим регіоном був Зелений Клин між середньою течією Амура та Тихим океаном. У 1897 р. українці становили там 15 % населення, а 1926 р. — понад 18 %. У Південно-Уссурійському окрузі імперії українська мова була найпоширенішою. У 1917—1922 рр. тут розвивався український політичний рух, існувала Українська далекосхідна крайова рада, а в Далекосхідній республіці українська мова була однією з офіційних. Ще з XVIII ст. українці переселялися до Нижнього Поволжя, де на початку XX ст. стали другою після росіян (понад 10 %) етнічною групою в Царицинській, Саратовській та Оренбурзькій губерніях. Ці території дістали назву Жовтого Клину. Нарешті, у Південному Сибіру й Північному Казахстані з XIX ст. розташовувався Сірий Клин, причому в половині районів Степового генерал-губернаторства українці перевищували за кількістю росіян.

Етнічні українці на історично населених ними землях у межах Російської Федерації

За умов розв’язаної Росією війни проти України та українства взагалі, що має ознаки геноциду, національно-культурний розвиток українців у Російській Федерації є неможливим.

В усвідомленні ситуації з українською діаспорою в Росії, що склалася, та у визначенні шляхів подолання проблем велике значення має увага до них з боку української держави.

Мовою документа

З Указу Президента України № 17/2024 від 22 січня 2024 р. «Про історично населені українцями території Російської Федерації» (фрагмент)

Зважаючи на те, що Росія впродовж століть систематично вчиняла і продовжує вчиняти дії, спрямовані на знищення національної ідентичності, пригноблення українців, порушення їхніх прав і свобод, у тому числі на історично населених ними землях... постановляю:

1. Кабінету Міністрів України розробити із залученням міжнародних експертів, представників Світового конгресу українців, вчених, громадськості план дій щодо збереження національної ідентичності українців в Російській Федерації, у тому числі на історично населених ними землях (на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації), передбачивши, зокрема:

опрацювання питання стосовно збору та вивчення фактів і свідчень про злочини, вчинені проти українців, що проживають (проживали) на територіях Росії, історично населених етнічними українцями, про політику примусової русифікації, політичні репресії та депортації щодо українців, відновлення та збереження історичної пам’яті...;
активізацію роботи з протидії дезінформації та пропаганді Російської Федерації щодо історії та сьогодення українців в Росії та всіх поневолених нею народів;
розвиток взаємодії між українцями та поневоленими Росією народами;
забезпечення спільно з Національною академією наук України підготовки й поширення в Україні та світі матеріалів про понад тисячолітню історію українського державотворення, історичні зв’язки земель, населених етнічними українцями, з українськими національними державними утвореннями ...;
висвітлення у навчальних програмах і підручниках... правдивої історії етнічних українців на історично населених ними землях у межах Російської Федерації.

• Проаналізуйте Указ Президента України. Які ви бачите перспективи реалізації його положень? Який внесок можуть зробити громадські організації, громадянське суспільство України в захисті національно-культурних прав українців у Росії?

Варто зазначити, що Указ Президента України від 22 січня 2024 р. активізував суспільну дискусію в Україні та за її межами щодо становища української діаспори в РФ та інших країнах, та щодо «українських етноісторичних територій» (в тому числі й тих, що не зазначені в Указі). Зокрема, варто довідатися про ці «українські етноісторичні території» в Білорусі, яка є членом так званої Союзної держави Республіки Білорусь і Російської Федерації, та про подальшу долю цих земель.

Слово історика

Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук, президент Української академії геополітики та геостратегії, в інтерв'ю Фактам ICTV 22 січня 2024 р.

...Є українські етноісторичні землі, що нині входять до складу Республіки Білорусь, яка є союзницею РФ і суб’єктом так званого єдіного государства, а саме:

• Брестська (Берестейська) область: міста Берестя, Кобрин, Антопіль, Дорогичин, Іванове, Пінськ, Андрижин, Махро, Столін, а також навколишні території;

• Гомельська область: навколо міст Турів, Гомель, Мозир, Єльськ;

• Могильовська область: околиці таких міст, як Славгород, Краснопілля, Кричів, Хоцимськ.

... В указі не йдеться, як можна подумати або як зробила би російська пропаганда, про відторгнення цих земель. Позаяк Україна дотримується міжнародних угод щодо недоторканості кордонів після Другої світової війни. Йдеться про турботу та опіку над українським населенням, повернення до самоусвідомлення, розвиток культури і мови...

Ситуація з територіями Росії, які історично були населені українцями, отримала особливу актуальність після блискучої наступальної операції Сил оборони України в Курській області РФ, що розпочалася 6 серпня 2024 р.

Український журналіст Андрій Цаплієнко 2 вересня 2024 р. у своєму репортажі з підконтрольній Україні території Курської області розповів, що українська комендатура сприймається місцевими як орган влади, і дехто з місцевих жителів вже не хоче повернення до Росії.

Слово політика

Володимир Зеленський, Президент України, з інтерв'ю телевізійному каналу NBC, 3 вересня 2024 р.

Нам не потрібна російська територія. Наша операція спрямована на відновлення нашої територіальної цілісності. Ми захоплюємо російських військових, аби обміняти їх на українських... І щодо територій ставлення те саме: їхня земля нам не потрібна.

Джон Гілі, британський політик, державний секретар з питань оборони Великої Британії, із заяви 10 вересня 2024 р.

Що довше вони [ЗСУ] утримують Курськ, то слабшим стає Путін. Що довше вони утримуватимуть Курськ, то краще буде захищена Україна.

• Прокоментуйте слова Президента України.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

І. Систематизуємо нову інформацію

1. Хто був першим президентом Росії після розпаду СССР?
2. Схарактеризуйте основні риси путінського режиму.
3. Визначте передумови Першої чеченської війни.
4. Які чинники призвели до Другої чеченської війни?
5. Як розвивалися українсько-російські відносини у 1991-2014 рр.?
6. Схарактеризуйте передумови Придністровського конфлікту.
7. Опишіть основні події російсько-грузинської війни 2008 р.
8. Поясніть поняття «гібридна війна».
9. Покажіть на політичній карті світу країни, які стали жертвою російської агресії наприкінці XX — на початку XXI ст.

ІІ. Обговорюємо в групі

1. Схарактеризуйте основні цілі, тенденції й особливості зовнішньополітичного курсу Росії наприкінці XX — у першій чверті XXI ст.
2. Як ви розумієте зміст гібридної війни, яку веде Росія?

ІІІ. Мислимо творчо й самостійно

1. Чи закономірним є зростання російського експансіонізму, чи ця політика є тимчасовою і залежить від особистості керівника Росії?
2. Які чинники визначають різний рівень національної самосвідомості, суспільної активності представників української діаспори в Канаді, США і в Російській Федерації?

ВАЖЛИВІ ДАТИ

1992 р. — втручання 14-ї російської армії в конфлікт у Придністров’ї

1994-1996 рр. — Перша чеченська війна

1999-2009 рр. — Друга чеченська війна

2008 р. — збройна агресія Російської Федерації проти Грузії

20 лютого 2014 р. — початок збройної агресії РФ проти України