Українська мова. 7 клас. Семеног
Короткий словник мовознавчих термінів
(за Великим тлумачним словником СУМ, Малою філологічною енциклопедією (укладачі: О. Скопненко, Т. Цимбалюк)
Абревіатура — скорочення слова чи словосполучення, уживане в усному та писемному мовленні (МВС — Міністерство внутрішніх справ, ДАІ — Державна автомобільна інспекція).
Алфавіт — Сукупність усіх літер, розміщених у певному порядку (походить від назв перших літер грецького алфавіту альфа і бета, або віта).
Апостроф — надрядковий знаку вигляді коми, уживаний у деяких мовах для позначення роздільної вимови.
Афікс — морфема, що має в слові додаткове словотвірне чи морфологічне значення (префікс, суфікс, інфікс, флексія).
Відміна — клас однієї з іменних частин мови, об'єднаний спільними особливостями відмінювання. У сучасній українській літературній мові виокремлюється чотири відміни іменника.
Відмінок — граматична категорія іменних частин мови (іменника, прикметника, числівника, займенника), дієприкметника, яка служить для вираження синтаксичних зв'язків, а також семантичних відношень до інших слів. У сучасній українській літературній мові сім відмінків (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний).
Відмінювання — зміна іменних частин мови, дієприкметника за відмінками. Для іменника — ще й за числами, для прикметника, порядкових числівників, займенників, дієприкметників — зміна за відмінками, родами й числами.
Власні назви — індивідуальні назви окремих предметів (Михайло Григорович, Закарпаття, Дніпро). Інша назва — оніми.
Граматика — галузь мовознавства, що вивчає закономірності формотворення і словозміни, типи словосполучень і речень у певній мові. У складі граматики виокремлюють морфологію й синтаксис.
Дієвідмінювання — зміна дієслів за особами, числами, родами.
Дужки — парний розділовий знак, що використовується для виділення слів, словосполучень, речень.
Енциклопедія — наукове чи науково-популярне довідкове видання.
Епіграф — афоризм, крилатий вислів, цитата тощо, які автор розмістив перед текстом твору.
Есе — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію.
Ескіз — незакінчений твір, загальний начерк, що характеризує задум твору.
Жива мова — мова, яка в конкретний історичний момент є розмовною мовою народу, змінюється внаслідок впливу інших мов, розвитку народу.
Загальні назви — узагальнені назви предметів, явищ (місто, село, учень, країна).
Заголовок — назва твору (частини, розділу), що визначає тему (ідею) твору (частини, розділу).
Знак оклику — розділовий знак, який свідчить про емоційність висловлення.
Знак питання — розділовий знак, який ставиться в кінці питального речення.
Ідея — головна думка у творі.
Інтерв'ю — бесіда з конкретною особою, розрахована на оприлюднення, що дає змогу показати погляди цієї особи на якесь важливе питання, подію.
Інтерфікс — 1. Частина слова, що служить для з'єднання інших морфем (гра-(в)- ець). 2. Єднальний звук, що об'єднує дві і більше основи в одне слово (пар-(о)-плав, вод-(о)-гін).
Інфінітив — неозначена форма дієслова, яка позначає дію або стан безвідносно до часу, способу, числа та роду.
Кома — розділовий знак, яким розділяють однорідні члени речення, частини складного речення, або виділяють відокремлені члени речення чи слова.
Курсив — похилий друкарський шрифт, схожий на рукописні літери, яким виокремлюють частини в тексті, що набраний прямим шрифтом.
Лапки — парний розділовий знак для виокремлення прямо мови, цитат, назв творів, газет, часописів, установ, підприємств, фірм, товариств, а також слів, що вживані не у своєму власному значенні.
Мова — система фонетичних, лексичних і граматичних засобів, яка виконує комунікативну функцію та забезпечує формування й вираження думок, почуттів людини.
Мовна норма — сукупність усталених елементів мови, які в процесі розвитку відібрала й закріпила мовна практика певного суспільства. Мовна норма функціонує як сукупність загальноприйнятих правил. Розрізняють лексичні, орфоепічні, граматичні, стилістичні норми.
Морфологія — розділ граматики, що вивчає форми, змінювання, будову слів, угруповання їх за частинами мови.
Непрямі відмінки — усі відмінки, крім називного.
Орфограма — унормоване написання, що відповідає чинним правилам правопису.
Орфографія — 1. Загальноприйнята система правил передачі певної мови на письмі; правопис. 2. Розділ мовознавства, що вивчає і розробляє систему таких правил.
Орфоепія — 1. Правила, норми літературної вимови. 2. Розділ мовознавства, який вивчає правильну вимову голосних і приголосних звуків, а також звукосполучень, граматичних форм, особливості вимови чужомовних слів, установлює норми наголошення та інтонації.
Писемна мова — різновид загальнонародної мови, зафіксований на письмі, зі стійким збереженням літературної норми. Одна із двох форм реального існування мови як засобу комунікації.
Підтекст — внутрішній, прихований зміст якого-небудь висловлення
Піктограма — малюнкове зображення предмета, понять, що заміняє слово.
Повнозначні слова (частини мови) — слова, які мають самостійне лексичне значення, виконують номінативну функцію, називаючи предмет, дію, якість, властивість, відповідають на питання, є членами речення. До повнозначних слів зараховують іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово й прислівник. Інша назва — самостійні слова (частини мови).
Службові слова (частини мови) — неповнозначні слова (частини мови), які не називають реалій, а тільки вказують на відношення між ними. До службових слів (частин мови) належать прийменники, сполучники, частки.
Теза — коротко сформульовані основні положення статті, повідомлення, доповіді, лекції.
Тема — предмет судження, зображення, дослідження, обговорення
Частини мови — граматичні класи слів, які мають спільні ознаки: 1) єдине узагальнене значення; 2) спільні граматичні категорії; 3) синтаксичну функцію. Виокремлюють: 1) повнозначні (самостійні) частини мови (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник; 2) неповнозначні (службові) частини мови: прийменник, сполучник, частка; 3) вигук.
