Всесвітня історія. Повторне видання. 7 клас. Пометун

Словник

Варварське королівство — держава, створена варварськими племенами, здебільшого на території Західної Римської імперії в середині І тисячоліття.

Васалітет — особливі відносини всередині стану феодалів, згідно з якими одні феодали — сеньйори — надавали земельні володіння за службу іншим — васалам.

Велике переселення народів — рух племен і народів у IV-VII ст., унаслідок якого виникли нові народи та нові держави.

Велике розселення слов’ян — масова міграція слов’янських племен під час Великого переселення народів на території Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.

Відродження — епоха в історії Європи (XIV-XVI ст.), для якої характерні інтерес до людини та її внутрішнього світу, повернення до античних цінностей, світський (нецерковний) зміст культури.

Генеральні штати — вищий станово-представницький орган Франції, де окремо засідали представники трьох станів: духівництво, дворянство та бюргери великих міст.

Готичний стиль — художній стиль (приблизно XII — середина XVI ст.), поширений у Західній та Центральній Європі, для архітектури якого властиві великі споруди зі стрілчастими склепіннями і велика кількість кам’яного різьблення та скульптурних прикрас.

Гуманізм (від лат. — «людяний, «людський») — течія в західноєвропейській культурі, яка визнає людину вищою цінністю, проголошує повагу до її природних прав.

Гусити — послідовники Яна Гуса, виступали за повернення до ідеалів бідної та справедливої церкви періоду раннього християнства, за богослужіння чеською мовою, за рівність у таїнстві причастя.

Гуситські війни (1419-1434 рр.) — боротьба чеського народу проти засилля католицької церкви та німецького панування.

Династична унія — об’єднання двох держав, яке управляється однією династією, водночас кордони держав, закони та інтереси залишаються різними.

Єретик — особа, що заперечує основи (канони) віровчення панівної церкви, віровідступник.

Індульгенція (від лат. — «милість») — повне або часткове звільнення від покарання за гріхи.

Інквізиція — спеціальний церковний суд, створений Папою Римським для боротьби з єретиками.

Іслам (з араб. — «покірність, смирення») — одна із трьох світових релігій, яка сповідує віру в єдиного Бога — Аллаха. Виник у VII ст.

Історія середніх віків — період історії, який тривав від падіння Західної Римської імперії (кінець V ст.) до початку відкриття європейськими мореплавцями Америки та інших земель наприкінці XV ст.

Касти — закриті групи людей в Індії, які займалися певним видом діяльності та посідали відповідне місце в суспільстві.

Коран — головна священна книга мусульман, запис проповідей, виголошених пророком Мухаммадом переважно у Мецці та Медині (610-632 рр.).

Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків при поверненні боргу.

Міська комуна (від італ. «комуніс» — «спільний») — у середньовіччі міська громада, що домоглася незалежності від феодала та права на самоврядування.

Новгородська боярська республіка (XII-XV ст.) — держава в Північно-Східній Русі, вищою владою якої вважалося віче — загальноміські збори всіх дорослих чоловіків. Віче розглядало питання війни і миру, обирало посадовців, зокрема й князя, розподіляло повинності.

Реконкіста (від ісп. і порт. — «відвоювання») — боротьба за звільнення Іспанії та Португалії від арабів-завойовників, що тривала у VIII-XV ст.

Романський стиль — перший загальноєвропейський стиль в архітектурі (Х-ХII (XIII) ст.), для якого характерні масивні споруди-фортеці: храми, замки, монастирі.

Станово-представницька монархія — централізована держава, де влада монарха обмежується станово-представницьким органом.

Суд присяжних — суд, у якому беруть участь присяжні засідателі — люди, яких на певний час залучають до участі в розгляді судових справ.

Суспільні стани — великі групи людей, об’єднані майновим становищем, правами й обов’язками.

Університет (від лат. — «сукупність, спільнота») — вищий навчальний заклад, де готують спеціалістів із різних галузей знань, ведуть наукову роботу.

Феодальна ієрархія — послідовне підпорядкування феодалів.

Феод — спадкове земельне володіння, яке надавалося людині за несення військової або придворної служби. Феодалізм — суспільний устрій середньовіччя, для якого характерні власність феодалів на землю та працю селян; особливі феодальні відносини між різними верствами населення.

Халіфат — держава, очолювана халіфом. Перші Арабські халіфати існували за династій: Омейядів (VII-VIII ст.), столиця — Дамаск; Аббасидів (VIII-XIII ст.), столиця — Багдад.

Цех — об’єднання середньовічних ремісників однієї або споріднених професій, поширені в містах Західної Європи, починаючи з ХІ-ХII ст.