Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський

§ 11. Утворення незалежних держав у Латинській Америці

Пригадайте

• Як відбувалася колонізація Латинської Америки європейцями?

1. Народи Латинської Америки на початку XIX ст.

Під назвою Латинська Америка мають на увазі сукупність країн, розташованих у Південній, Центральній і частково Північній Америці й на островах Карибського моря, — усього понад 30 країн. Історія цих країн, незважаючи на їхню певну регіональну відокремленість, є складовою історії західного світу. Більшою мірою життя в колоніях було підпорядковане інтересам і потребам метрополій. Латинська Америка для іспанців і португальців — це насамперед постачальник дорогоцінних і кольорових металів, джерело отримання продукції плантаційного господарства: бавовни, цукру, рису, прянощів тощо.

Колоніальна економічна спеціалізація країн Латинської Америки

У колоніях швидко розвивалася добувна промисловість, зокрема королівські копальні. Натомість обробна промисловість майже не розвивалася, до того ж було заборонено торгівлю між самими колоніями.

У політичному плані в колоніях панував деспотизм влади, жорстка ієрархія між колонізаторами і місцевим населенням. Ідеї демократії та лібералізму не вкорінилися в свідомості населення; авторитет сили переважав над авторитетом демократично ухваленого колективного рішення.

Ці особливості витворили в регіоні незвичну й неповторну державну модель. Латиноамериканський лібералізм не привів до докорінних суспільних змін. Основна маса населення, як і раніше, не брала участі в політичному житті. Лібералізм тісно переплітався з консерватизмом, що пояснювало відсутність серйозних соціальних конфліктів.

2. Війна за незалежність іспанських колоній (1810-1826)

У процесі становлення іспанських колоній у Латинській Америці (їх також називали Іспанською Америкою) зростала потреба в зовнішній торгівлі. Креоли-поміщики (нащадки іммігрантів з Іспанії, Португалії та Франції), власники копалень і плантацій, купці, інші верстви населення пов’язували економічні реформи з відокремленням від Іспанії і готувалися до боротьби за незалежність. До внутрішніх причин додалися сприятливі зовнішньополітичні обставини — ослаблення Іспанії внаслідок вторгнення в країну наполеонівських військ. Поєднання внутрішніх і зовнішніх чинників привело до війни за незалежність іспанських колоній (1810-1826).

Прикладом для народів Латинської Америки став рух рабів-афроамериканців французької колонії Сан-Домінго на Карибських островах у Північній Америці, який виник ще наприкінці XVIII ст. Очолював повстанців колишній раб Туссен-Лувертюр. Як представник революційного уряду Франції він оголосив про звільнення рабів і розпочав демократичні реформи. Після наполеонівського перевороту його заарештували, і він помер у французькій в’язниці. Однак невдовзі після цього було проголошено незалежну республіку Гаїті.

На початковому етапі війни за незалежність іспанських колоній у великих містах Іспанської Америки креоли створили хунти — повстанські організації і захопили владу в багатьох колоніях. У перші п’ять років війни визвольний рух набрав розмаху в провінціях Ла-Плати, унаслідок чого відокремилася республіка Парагвай, було проголошено створення незалежної республіки, згодом перейменованої в Аргентину. У наступні два роки армія повстанців перейшла через Анди й здобула перемогу над іспанськими військами в Чилі.

Активні воєнні дії розгорнулися на півночі Південної Америки, де визвольний рух очолив генерал Симон Болівар.

Іспанців вигнали з Нової Гранади (нинішня Колумбія), за кілька років — з Венесуели й Еквадору. Усі звільнені землі були об’єднані в Колумбійську республіку, головою уряду якої став С. Болівар.

У південній частині Латинської Америки було проголошено незалежність Чилі та Перу. Останнім оплотом Іспанії стало Верхнє Перу. Після кількох років боротьби армія С. Болівара здобула важливу перемогу. З часом повстанці знищили майже всі іспанські війська, а ті, кому пощастило вціліти, покинули країну. Верхнє Перу проголосили незалежною республікою, яку на честь С. Болівара назвали Болівією.

Утворення незалежних держав у Латинській Америці

Особистості

Симон Хосе Антоніо Болівар (1783-1830) — герой воєн з Іспанією за незалежність країн Південної Америки (Венесуели, Колумбії, Еквадору, Панами, Болівії та Перу), їхній перший президент. Рано залишився сиротою. Від гувернера дізнався про ідеї Руссо й Вольтера. Навчався у військовій академії у м. Каракасі, певний час жив у Європі. Виступав за об’єднання всіх латиноамериканських держав у конфедерацію.

Свідчення

«Він [С. Болівар] завжди ставився до смерті як до неминучого професійного ризику. У всіх війнах він постійно наражався на небезпеку, але не отримав жодної подряпини й діяв під перехресним вогнем із таким вражаючим спокоєм, що навіть його офіцери зрештою погодилися з простим поясненням: він, певно, невразливий. Він залишився неушкодженим після численних спроб убити його, а кілька разів йому рятувало життя те, що він не ночував у своєму ліжку. Він ходив без охорони, їв і пив без жодної перестороги, що й хто б йому не запропонував. ...Його байдужість — не бездумність чи фаталізм, а сумна впевненість у тому, що він помре у своєму ліжку, голий і осиротілий, ні від кого не чуючи подяки й розради».

Габріель Гарсіа Маркес, колумбійський письменник (Генерал у своєму лабіринті. — http://royallib.read/markes_gabriel/general_v_svoyom_labirinte.html#0)

У Мексиці визвольний рух тривалий час не міг здобути перемоги, і тільки в 1821 р. країна зрештою відокремилася від Іспанії, а ще за три роки її проголосили республікою.

3. Результати та значення Війни за незалежність (1810-1826)

Війна за незалежність латиноамериканських народів, здобуті ними перемоги й утворення самостійних держав мали велике історичне значення. Хоча в новостворених державах корінне населення — індіанці, афроамериканці й надалі перебували в залежному становищі, однак у жодній із них не існувало узаконеної расової дискримінації.

Під час Війни за незалежність утворилися дві федерації країн Латинської Америки, які, проте, виявилися недовговічними. Країни, що входили до цих об’єднань, вийшли з них і стали незалежними державами: Венесуела, Еквадор, Колумбія, Гватемала, Коста-Рика, Нікарагуа, Гондурас і Сальвадор.

4. Країни Латинської Америки в другій половині XIX ст.

Із середини XIX ст. кожна латиноамериканська країна йшла своїм шляхом, час від часу вступаючи в прикордонні конфлікти із сусідами. Іспанія залишила свої колишні колонії погано підготовленими до самоврядування. Нечисленні привілейовані групи європейців і метисів (нащадків від шлюбів європейців та індіанців) намагалися утримати владу, але це ставало дедалі складніше. Ці групи, які використовували примусову працю неписьменних селян, установили олігархію як форму політичної системи.

Століття авторитарного правління Іспанії не навчили місцевих олігархів перебирати владу один від одного мирним шляхом. Як наслідок, у регіоні панував політичний безлад, амбіції жорстоких лідерів, яких називали каудильйо (від ісп. caudillo — ватажок), створили жорстку систему влади. Каудильйо, наділені фактично необмеженими повноваженнями («каудильйо відповідальний перед Богом та історією»), зазвичай були військовими. Вони стали ознакою політичного життя латиноамериканських країн.

Для новоутворених держав Латинської Америки був характерний державний контроль над економікою. Держава також виступала в ролі посередника в стосунках між роботодавцями й робітниками. Панування католицизму сприяло встановленню контролю над сім’єю. Цим пояснюється сприйняття населенням диктаторських методів керівництва як цілком природного способу зміцнення держави. Цементуючим чинником держави традиційно вважали сильного лідера — каудильйо.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. до латиноамериканських країн посилився потік емігрантів з Європи. Перші українці — емігранти з Галичини — почали прибувати до Аргентини в останнє десятиліття XIX ст. Незважаючи на складні умови проживання в країні, українці засновували національні церкви, школи, культурно-просвітницькі організації. Нині найбільше вихідців з України проживає в Аргентині та Бразилії.

Час від часу на континенті спалахували повстання, відбувалися революційні виступи. Республіканський устрій багатьох країн тяжів до авторитаризму. Нерідко президенти цих країн приходили до влади в результаті кривавих військових переворотів чи змов. Значні привілеї мали великі землевласники (латифундисти) і католицька церква.

В економічному плані країни Латинської Америки залишалися переважно «господарським двором» США. За окремими територіями зберігався статус колоніальних і залежних володінь Великої Британії, Нідерландів, Франції та США. Водночас процеси індустріалізації відбувалися певною мірою і в країнах Південної та Центральної Америки, зокрема в найбільш розвинених із них — Бразилії, Аргентині, Венесуелі, Чилі.

• Перегляньте відеосюжет з панорамою міста Ріо-де-Жанейро (1909). Яким за рівнем ошатності постає у ньому одне з найбільших бразильських міст?

• Як Ви вважаєте, люди, які потрапили в об’єктив телекамери — це пересічні мешканці з їхніми повсякденними турботами чи представники верхніх прошарків суспільства? А може це туристи?

Початок XX ст. вніс суттєві зміни в господарське життя Латинської Америки. Основною ознакою стало економічне, зокрема фінансове, проникнення на континент індустріальних держав. Це явище було неоднозначним. З одного боку, ці держави встановлювали контроль над господарським життям латиноамериканських країн, а з іншого — ширилася приватна ініціатива, розширювався приватний сектор, розвивалися підприємства комунального господарства, сфери обслуговування та туризму, з’являлися нові робочі місця. Іноземні інвестиції сприяли також появі в країнах регіону сучасних підприємців із місцевого населення.

Основні події

1810-1826 рр. — Війна за незалежність у Латинській Америці.

Запитання та завдання

1. У чому полягали особливості ситуації в Латинській Америці на початку XIX ст.?

2. Ознайомтеся з висловлюванням лауреата Нобелівської премії Г. Г. Маркеса. Чому, на Вашу думку, він назвав свою Нобелівську промову «Самотність Латинської Америки»? Висловте припущення, у чому полягала самотність Латинської Америки, про яку говорив письменник.

«Мені здається, що далекоглядні європейці, які борються за справедливе й гуманне правління, допомогли б нам значно більшою мірою, якби поглянули на нас іншими очима. Завдяки лише солідарності з нашими прагненнями, яка не переростає в практичну та юридично обґрунтовану допомогу народів усього світу, які шукають місце під сонцем, ми не уникнемо своєї самотності. ...Нескінченні страждання та насилля, на яких замішана вся наша історія, є наслідком багатовікової несправедливості й накопиченої запеклості...»

Габріель Гарсіа Маркес (Самотність Латинської Америки (Нобелівська лекція, 1982) — http://1576.ua/uploads/files/6424/markes_Nobellekcia_1576ua.txt)

3. Назвіть основні внутрішні причини та зовнішні обставини, що прискорили початок Війни за незалежність народів іспанських колоній у Латинській Америці.

4. За допомогою історичної карти (с. 101) охарактеризуйте основні етапи Війни за незалежність у Латинській Америці.

5. Назвіть результати й оцініть значення визвольної війни 1810-1826 рр.

6. Охарактеризуйте особливості розвитку країн Латинської Америки в другій половині XIX ст.

7. Якими були позитивні й негативні наслідки впливу іноземних держав на країни Латинської Америки? Які, на Вашу думку, наслідки переважали: перші чи другі? Аргументуйте Вашу точку зору.