Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)

Розділ V. Міжнародні відносини

§ 19. Міжнародні відносини періоду «холодної війни»

1. Динаміка «холодної війни». Протистояння НАТО й ОВД

Промова Вінстона Черчилля у Фултоні, «план Маршалла», поділ Німеччини на дві держави, події в Західному Берліні в 1948-1949 рр. — ці й інші прояви «холодної війни» свідчили про поглиблення розколу між Заходом і Сходом, насамперед між США та СССР. У відповідь на совєтську експансію Сполучені Штати проводили політику стримування, намагаючись ізолювати Совєтський Союз. НАТО було стурбоване тим, як у разі агресії СССР захистити територію між кордоном Східної Німеччини та м. Франкфуртом у Західній Німеччині, якою совєтська армія могла прорватися до Атлантики. США намагалися запобігти цьому, розмістивши тисячі одиниць тактичної ядерної зброї на території своїх союзників — Італії та Туреччини.

Натомість Совєтський Союз розмістив балістичні ракети великої дальності, які могли досягти території Сполучених Штатів. Оскільки на той час обидві держави володіли ще й водневими бомбами, то мусили шукати шляхи покращення відносин, щоб не допустити фатального зіткнення. «Холодна війна» перестала бути справою двох держав або тільки НАТО й Організації Варшавського договору, протистояння загрожувало перерости в «гарячу» світову війну.

Короткочасні «потепління» відносин закінчувалися гострими міжнародними кризами: арабо-ізраїльське протистояння 1956 р., придушення того ж року совєтськими військами повстання в Угорщині та ін. Підтримку Совєтським Союзом націоналістичних рухів в Азії та Африці США та їхні партнери по НАТО справедливо розцінювали як експансію, що мала на меті прибрати до рук сировинні ресурси, позбавивши доступу до них усі інші країни.

Та все одно США та СССР час від часу мусили домовлятися хоча б про часткове роззброєння. Спробу укласти угоду про роззброєння було зроблено в середині 1950-х років. У першій після Потсдамської конференції зустрічі світових лідерів узяли участь президент США Дуайт Ейзенгауер, британський прем’єр-міністр, голова уряду Франції та совєтські керівники Микола Булганін і Микита Хрущов (на той момент у владній верхівці ще не було вирішено, хто керуватиме Совєтським Союзом).

Американський президент запропонував план «Відкрите небо», згідно з яким США та СССР дозволяли одне одному спостерігати з повітря за своєю територією. Безперешкодні польоти літаків (а згодом і супутників) мали забезпечити прозорість, прояснити наміри потенційного супротивника, що сприяло б пом’якшенню міжнародних відносин. Проте, не бажаючи знижувати рівень секретності, совєтські керівники відхилили цей план.

• Як, на вашу думку, імовірна домовленість між США та Совєтським Союзом про безперешкодне спостереження за військовими об’єктами одне одного вплинула б на безпекову ситуацію у світі, зважаючи на напруженість відносин між Заходом і Сходом?

Секретний центр совєтських ракетних випробувань, сфотографований з американського літака спостереження. 1957 р.

Для обговорення проблем, що накопичилися між Заходом і Сходом, було заплановано провести навесні 1960 р. в Парижі зустріч керівників США, СССР, Великої Британії та Франції. Проте за два тижні до події над СССР був збитий американський розвідувальний літак U-2. Його пілот урятувався і був ув’язнений. Через два роки його обміняли на совєтського шпигуна, викритого в США.

Свідчення

• Ознайомтеся з оцінкою американськими сенаторами ситуації, що виникла внаслідок інциденту з U-2. Що їх найбільше непокоїло за обставин, що склалися?

«На тлі майже психопатичного захоплення таємницями, характерного для російського уряду, розслідування цієї таємниці... у поєднанні з розчаруванням та обуренням Совєтів упродовж майже чотирьох років може призвести до найжорсткішої реакції, якщо це проникнення на їхню територію стане публічним».

Зі стенограми засідання Комітету із закордонних справ Сенату США від 16 травня 1960 р. (Wright Quincy. Legal Aspects of the U-2 Incident // American Journal of International Low. (May 1960). Cambridge University Press, 2017. Vol. 54, № 4. P. 836)

Побоювання сенаторів підтвердилися. За часів «холодної війни» взаємне шпигування було буденною справою, але Совєтський Союз використав інцидент із літаком-розвідником не тільки для зриву зустрічі, а й для скасування державного візиту до СССР американського президента Дуайта Ейзенгауера.

За президентства Джона Кеннеді (1961-1963) Сполучені Штати застосували оборонну стратегію гнучкого реагування, яка також була офіційно прийнята Північноатлантичним альянсом. Стратегія передбачала різні варіанти відповіді Совєтському Союзу в разі його нападу, однак наголошувала на важливості взаємного стримування. Мета стратегії — застерегти Совєтський Союз, що він зазнає поразки, якщо зважиться розпочати війну. Аби тримати ситуацію під контролем, НАТО розмістило в різних частинах світу озброєння; Варшавський договір діяв так само.

Свідчення

• Чому, на вашу думку, усвідомлюючи загрозу ядерної війни, економічно слабший Совєтський Союз намагався змагатися зі США в гонці озброєнь? Чого він домагався і на що розраховував?

«Тотальна війна не має жодного сенсу в той час, коли великі держави вважають себе невразливими для ядерної зброї та відмовляються поступатися одна одній, не застосовуючи цю зброю. ...Накопичена кількість ядерної зброї вдесятеро перевищує вибухову силу бомб, скинутих усіма повітряними силами Заходу під час Другої світової війни. ...Дехто стверджує, що немає сенсу говорити про мир чи світове роззброєння, поки лідери Совєтського Союзу залишаються непоступливими. Сподіваюся, що вони змінять свою позицію. Я вважаю, що ми можемо допомогти їм зробити це».

З виступу президента США Джона Кеннеді перед випускниками американських університетів 10 червня 1963 р. (Safeguarding the Republic. Essays and Documents in American Foreign Relations. 1990-1991. Edited by Howard Jones, McGraw-Hill inc. 1992. P. 234)

2. Прояви міжнародної напруженості

Наступним після блокади Західного Берліна й поділу Німеччини проявом міжнародної напруженості стала Корейська війна 1950-1953 рр. Наприкінці Другої світової війни Корею було звільнено від японської окупації, а Корейський півострів поділено по 38-й паралелі на дві окупаційні зони: США — на півдні та Совєтського Союзу — на півночі. Надії на єдину незалежну Корею не виправдалися, і в 1948 р. було утворено дві окремі держави: підтримувана Сполученими Штатами Республіка Корея — на півдні та комуністична Корейська Народно-Демократична Республіка — на півночі. Північну Корею підтримували СССР і Китай.

Через п’ять років після поділу країни комуністичний лідер Північної Кореї Кім Ір Сен вирішив возз’єднати Корею під владою комуністів. Улітку 1950 р. він раптово вторгнувся до Південної Кореї. Протягом двох днів після вторгнення Сполучені Штати зібрали Раду Безпеки ООН і заявили про підтримку Південної Кореї. У ній було розміщено збройні сили коаліції ООН із 15-ти країн, причому більшість становили американці, очолювані генералом Дугласом Макартуром.

До серпня північнокорейські сили захопили майже всю Південну Корею. Американські війська утримували тільки невелику територію на південному сході країни поблизу м. Пусана. Однак у вересні війська ООН розпочали контрнаступ і невдовзі відтіснили північних корейців до кордону по 38-й паралелі й готові були рухатися далі у глиб Північної Кореї.

Наприкінці листопада 1950 р. у війну втрутився Китай, який направив 300 тис. своїх вояків до Північної Кореї. Китайці та північні корейці, які значно переважали війська під прапором ООН, суттєво заглибилися на територію Південної Кореї і навіть захопили її столицю місто Сеул.

Совєтська військова авіація та засоби протиповітряної оборони, десятки тисяч військових (офіційно СССР це заперечував) також брали участь у боях на стороні Північної Кореї. У результаті сили ООН мусили відступити. Але до весни 1951 р. вони поновили наступ і знову вийшли на кордон по 38-й паралелі. Упродовж наступних двох років тривали запеклі бої, але без просування жодної зі сторін.

У 1953 р. було підписано перемир’я, яке визнало довоєнний кордон, що розмежував Північну та Південну Корею по 38-й паралелі демілітаризованою зоною завширшки 4 км, яка існує і донині. У війні загинули десятки тисяч американських солдатів, а також кілька мільйонів вояків і цивільних із Південної та Північної Кореї.

• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет із серії «День в історії» про початок Корейської війни. Яку роль у цій війні відігравали СССР, Китай і США ?

• Хто, на вашу думку, переміг у Корейській війні? Аргументуйте вашу точку зору.

Пригадайте

• Які домовленості існували між учасниками антигітлерівській коаліції щодо статусу післявоєнного Берліна?

Наприкінці 1950-х років СССР, усупереч міжнародним договорам, висунув вимогу, щоб США, Велика Британія та Франція відмовилися від своїх зон у Берліні. Країни Заходу не погодилися, і впродовж кількох наступних років посилення напруженості між Заходом і СССР спричинило Берлінську кризу. Оскільки нещодавні союзники не збиралися потурати совєтській експансії, то на початку серпня 1961 р. влада Німецької Демократичної Республіки за вказівкою з Москви розпочала перекривати шляхи втечі «східних» берлінців до Західного Берліна, яка набула масового характеру.

Словник

Берлінська криза — загострення напруженості між Заходом і Сходом щодо питання про статус Західного Берліна, кульмінація якого припала на серпень 1961 р. Символом кризи став Берлінський мур.

• Розгляньте фото, зроблені 15 серпня 1961 р. біля будинку, розташованого на межі між східним і західним секторами Берліна. Опишіть дії різних людей, зафіксовані об’єктивом фотокамери. Свідком чого став, на вашу думку, фотограф? Які настрої берлінців відображають ці фото?

У середині серпня за одну ніч, мобілізувавши тисячі людей, НДР спорудила Берлінський мур, який розділив центр міста, Німеччину, Європу та світ. На пунктах пропуску постійно виникали конфлікти між військовими НДР й німцями, які хотіли потрапити до Західного Берліна.

• Перегляньте відеосюжет про появу Берлінського муру.

• Яким було призначення цієї споруди й у чому її символізм?

https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/196.html

• Як ви вважаєте, чи був мур споруджений тільки через забаганку влади Східної Німеччини?

Наприкінці жовтня 1961 р. СССР розмістив за 100 м від американського контрольно-пропускного пункту «Чарлі» свої танки, що ледь не спровокувало бойові дії з американськими військовослужбовцями. Зрештою здоровий глузд переміг — і військового конфлікту між Сполученими Штатами та Совєтським Союзом удалося уникнути.

Ще одним жорстким протистоянням часів «холодної війни» й тестом на можливість застосування ядерної зброї стала Карибська криза в жовтні 1962 р. Після невдалої спроби США повалити на Кубі комуністичний режим Фіделя Кастро СССР розмістив на острові понад 20 тис. совєтських військовослужбовців та ядерні ракети середнього радіусу дії.

Незважаючи на високу технічну оснащеність розвідувальних служб, США проґавили замасковане доставлення ракет із СССР на Кубу. Виявивши їх у середині жовтня 1962 р. за 90 миль від свого узбережжя, американці були шоковані.

Словник

Карибська криза — протистояння між США та СССР у другій половині жовтня 1962 р., спричинене таємним розміщенням Совєтським Союзом на Кубі ядерних ракет, здатних уразити територію США.

Скупчення військової техніки на пропускному пункті «Чарлі». 1961 р.

Совєтські ракети на Кубі. Американська аерофотозйомка. 1962 р.

Деякі радники рекомендували Джону Кеннеді негайно завдати авіаудару по совєтських ракетних установках на Кубі, але президент обрав інший варіант: 22 жовтня США оголосили Кубі «карантин», тобто морську блокаду острова. Джон Кеннеді та Микита Хрущов обмінялися різкими листами.

Свідчення

• Який висновок про гостроту Карибської кризи ви можете зробити з тональності листування керівників США та СССР?

«Першим кроком, що став початком нинішніх подій, було таємне доставлення на Кубу наступальної зброї. Сподіваюся, що Ви негайно дасте вказівку Вашим суднам дотримуватись умов карантину, що розпочнеться о 14-й годині за Гринвічем 24 жовтня. ...Ракета, запущена з території Куби проти будь-якої країни Західної півкулі, вважатиметься нападом Совєтського Союзу на Сполучені Штати Америки, який вимагатиме адекватного удару у відповідь по Совєтському Союзу».

З листа Джона Кеннеді до Микити Хрущова від 22 жовтня 1962 р. (http://microsites.jfklibrary.org/cmc/oct22/doc4.html)

«Ви, пане Президенте, кинули нам виклик. ...Ви ...оголошуєте не карантин, а висуваєте ультиматум і погрожуєте, якщо ми не підкоримося Вашим вимогам, застосувати силу. ...Совєтський уряд вважає, що порушення свободи користування міжнародними водами та міжнародним повітряним простором — це акт агресії, який штовхає людство до безодні світової ракетно-ядерної війни».

З листа Микити Хрущова до Джона Кеннеді від 24 жовтня 1962 р. (https://history.state.gov/historicaldocuments/frus1961-63v06/d63)

Президент США виступив із телевізійним зверненням, у якому дав зрозуміти, що США готові застосувати військову силу, якщо Совєтський Союз не забере з Куби ракети. Коли напруженість досягла найвищої точки, катастрофи вдалось уникнути: СССР погодився забрати ракети з Куби в обмін на гарантії США не направляти на острів війська. Джон Кеннеді також погодився прибрати американські ракети з Туреччини.

Для того щоб у майбутньому лідери двох держав могли без зволікань контактувати один з одним (особливо в кризові моменти), було налагоджено прямий телефонний зв’язок між ними, названий «гарячою лінією». Опинившись на межі ядерного конфлікту, обидві наддержави розпочали підготовку до підписання договору про заборону ядерних випробувань.

• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет про Карибську кризу 1962 р.

• Порівняйте виправдання Совєтського Союзу, чому він розмістив ракети на Кубі, з виправданнями Росії, чому вона напала у 2014 р. й розв’язала війну проти України. Що споріднює ці виправдання, а також СССР і РФ?

У 1963 р. представники Сполучених Штатів Америки, Великої Британії та СССР підписали Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою. Сторони не дійшли згоди щодо заборони випробувань ядерної зброї під землею та спостереження за територіями одна одної, бо СССР розцінював таку відкритість не як прояв взаємної довіри, а як форму шпигунства.

Наземні й надводні ядерні випробування продовжували здійснювати Франція та Китай, які не підписали договір. Однак завдяки міжнародним протестам вони значно обмежили кількість таких випробувань. Цей договір безстроковий, до нього може приєднатися будь-яка держава. Нині учасниками договору є понад 130 держав, зокрема й Україна.

Укотре інтереси США та СССР перетнулися в Південно-Східній Азії під час війни у В’єтнамі. Як і участь у Корейській війні, утручання в події у В’єтнамі США пояснювали необхідністю запобігти поширенню комунізму. В’єтнам був частиною французької колоніальної імперії, але після завершення Другої світової війни розпочав боротьбу за незалежність. У відповідь Франція в 1945 р. відправила до В’єтнаму свої війська, які відновили контроль над південною частиною країни. В’єтнамські націоналісти та комуністи під проводом Хо Ші Міна об’єдналися для боротьби з французькими колоніальними військами. Французи утримували більшість великих міст, але створена Хо Ші Міном у роки війни організація «В’єтмінь» («Ліга боротьби за незалежність В’єтнаму») мала широку підтримку в сільській місцевості й успішно застосовувала методи партизанської боротьби. У вересні 1945 р. було проголошено створення на півночі країни Демократичної Республіки В’єтнам (ДРВ) на чолі з комуністами.

Франція за підтримки США розпочала бойові дії в джунглях В’єтнаму. У 1954 р. французи зазнали великої військової поразки під Дьєнб’єнфу й здалися військам Хо Ші Міна. США розглядали війну у В’єтнамі з погляду «теорії доміно»: потрапляння однієї з країн Південно-Східної Азії в тенета комунізму могло викликати ланцюгову реакцію, що призвело б до захоплення комуністами влади в сусідніх державах. США були стурбовані тим, що комунізм може поширитися в Америці.

Після поразки Франції в Женеві відбулася міжнародна мирна конференція (1954), на якій обговорювали майбутнє Індокитаю. Як наслідок, В’єтнам було поділено по 17-й паралелі на дві держави: на півночі існувала Демократична Республіка В’єтнам, а в Південному В’єтнамі США та Франція привели до влади антикомуністичний уряд. Оскільки цей уряд не був популярним серед населення, то там набирали сили комуністичні партизани — В’єтконг, який поступово встановив контроль над великими територіями в сільській місцевості.

Щоб не допустити перемоги комуністів, у 1964 р. в події активно втрутилися США. Американці брали участь у наземних операціях і в бомбардуванні Північного В’єтнаму. У В’єтнамі на полі бою протистояли американські та совєтські вояки. На стороні Півночі проти американців воювали майже 12 тис. совєтських військових, СССР відправив до В’єтнаму тисячі мінометів, гармат і танків, сотні літаків і вертольотів, багато іншого озброєння. Майже вся система протиповітряної оборони Північного В’єтнаму була совєтською.

Великі втрати, яких зазнали американці у В’єтнамі, спричинили протести в США, часом дуже радикальні, проти участі Америки в цій війні.

• Перегляньте хронікальні відеокадри з акції протесту в м. Вашингтоні (США) проти війни у В’єтнамі (1969). Визначте характер акції: вона мирна чи радикальна.

https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/199.html

• Який вік більшості учасників акції? Чому, на вашу думку, американці саме цієї вікової групи були найактивнішими учасниками антивоєнного руху?

Потрапивши під сильний суспільний тиск, президент США Річард Ніксон у 1969 р. віддав наказ розпочати виведення американських військ із В’єтнаму. Однак бомбардування північнов’єтнамських баз і маршрутів постачання зброї, а також таємних баз В’єтконгу в сусідніх Лаосі та Камбоджі тривали.

Останній американський солдат залишив В’єтнам у 1973 р. Через два роки після цього північні в’єтнамці вторглись у Південний В’єтнам, швидко перемогли й об’єднали країну під владою комуністів. Війна закінчилася, забравши життя понад 1,5 млн в’єтнамців і понад 58 тис. американців, серед яких були й українці за походженням.

Наприкінці 70-х років XX ст., у відповідь на прихід до влади за підтримки СССР просовєтських режимів в Ефіопії, Анголі, Мозамбіку, Лаосі, Камбоджі, Афганістані, Нікарагуа й деяких інших країнах, а також розміщення совєтських ракет середньої дальності в Східній Європі, країни — члени НАТО домовилися про розміщення понад пів тисячі ракет у Великій Британії, Бельгії, ФРН, Італії. Уторгнення в 1979 р. Совєтського Союзу до Афганістану стало додатковим аргументом для американських та європейських платників податків щодо збільшення фінансування військових програм.

Війну в Афганістані (1979—1989) СССР розпочав, щоб зберегти в країні приведений ним до влади маріонетковий режим. Стотисячне совєтське угруповання взяло під контроль великі міста й шосе, але в гірській місцевості афганські повстанці — моджахеди — за підтримки Ірану, Пакистану, Китаю та Сполучених Штатів Америки успішно воювали проти совєтських та урядових військ. Брутальні дії совєтських окупантів щодо цивільного населення зумовили зростання рядів моджахедів.

Моджахеди зі «Стінгером» на бойовій позиції. 1980-ті роки

Дії Совєтського Союзу засудила Організація Об’єднаних Націй, Захід запровадив санкції, США припинили переговори із СССР про укладення договору щодо скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Понад пів сотні країн бойкотували Олімпійські ігри 1980 р. в Москві.

Совєтська армія зазнавала тяжких втрат від моджахедів, які воювали на своїй землі, захищали свою батьківщину й віру. Вони були вмілими воїнами, мали вдосталь схованок у горах, їх підтримувало населення. Поворотним моментом у війні стала поява на озброєнні в моджахедів американських переносних зенітно-ракетних комплексів «Стінгер», якими вони успішно збивали совєтські літаки й вертольоти.

Наприкінці 1980-х років технологічно відстала, скута путами державного регулювання совєтська економіка вже була неспроможна фінансувати війну в Афганістані й витримувати гонку озброєнь із США. Америка витрачала на військові потреби щонайбільше 4 % свого валового внутрішнього продукту (ВВП), а Совєтський Союз — до 40 %, позбавляючи своїх громадян гідних умов життя. Як результат, гонка озброєнь із США розорювала совєтську економіку й стрімко наближала крах СССР.

Саме ці обставини, а не «нове політичне мислення» змусили Михайла Горбачова підписати Женевські угоди про закінчення війни. У середині лютого 1989 р. останні совєтські військові вийшли з нескореного Афганістану, залишивши після себе майже мільйон убитих афганців і 5 млн біженців, заплативши за війну життями 15 тис. совєтських солдатів (2,4 тис. з них — вихідці з України). Просовєтський режим в Афганістані майже відразу після цього впав.

3. Період розрядки в міжнародній політиці. Гельсінська конференція 1975 р.

Головним питанням у відносинах між Заходом і Сходом було обмеження ядерної зброї. Тривалий час його не вдавалося вирішити, оскільки сторони не могли домовитися про те, як саме країни контролюватимуть одна одну. Оскільки СССР і США не довіряли одне одному, гонка озброєнь не тільки не припинялася, а й посилювалася: з’явилися міжконтинентальні балістичні ракети й бомбардувальники, атомні підводні човни. Після того як у 1963 р. США, Велика Британія та СССР підписали Договір про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах, крига недовіри поступово почала танути й виникли передумови для процесу, який назвали розрядкою.

Свідчення

• Розгляньте обкладинку американського журналу «Time», присвячену третій зустрічі президента США Річарда Ніксона та совєтського керівника Леоніда Брежнєва влітку 1974 р. (ліворуч від Ніксона зображений впливовий американський державний діяч і політолог Збігнєв Бжезінський).

• Як, на вашу думку, художник оцінює рівень довіри між керівниками двох країн?

Розрядка досягла піку в 1972 р., коли Річард Ніксон першим з американських президентів відвідав СССР. Його візит і підписання договорів про запобігання випадковим військовим зіткненням, контроль над озброєннями, спільні дослідження в різних сферах, зокрема вивчення космосу, розширення торгівлі послабили загрозу ядерної війни між Сходом і Заходом. Наступного року Леонід Брежнєв відвідав у відповідь США. У результаті двосторонніх візитів було підписано важливі договори про обмеження систем протиракетної оборони, про обмеження стратегічних наступальних озброєнь, про відвернення ядерної війни та ін.

Після тривалих переговорів у столиці Фінляндії м. Гельсінкі 30 липня — 1 серпня 1975 р. відбувся завершальний етап Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) на рівні вищих політичних і державних керівників 33-х європейських держав, а також США й Канади. Доброзичлива атмосфера на нараді та підписані документи стали символом періоду розрядки.

Словник

Розрядка — період покращення відносин між Сполученими Штатами Америки та Совєтським Союзом, між Заходом і Сходом, який розпочався приблизно в 1971 р. й тривав до совєтського вторгнення в Афганістан у 1979 р.

Результати Гельсінської наради створили передумови для розширення міждержавного співробітництва. Основу Заключного акта — підсумкового документа наради — становлять десять принципів («Гельсінський декалог»).

«Гельсінський декалог»

• 1. Суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету.
• 2. Незастосування сили або погрози силою.
• 3. Непорушність кордонів.
• 4. Територіальна цілісність держав.
• 5. Мирне врегулювання суперечок.
• 6. Невтручання у внутрішні справи держав.
• 7. Повага до прав людини й основних свобод, зокрема свободи совісті, релігії та переконань.
• 8. Рівноправність і право народів вирішувати свою долю.
• 9. Співробітництво між державами.
• 10. Сумлінне виконання міжнародних зобов’язань.

Опозиційно налаштовані до комуністичного режиму інтелектуали, яких називали дисидентами (від латин. dissidens — незгодний), наступного після підписання Заключного акта року створили в СССР Групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Згодом з’явилися українська, литовська, грузинська та вірменська Гельсінські групи, правозахисні організації в Польщі та Чехословаччині.

Проте утиски громадянських прав і свобод, прояви антисемітизму в СССР тривали, що погіршило відносини між Сполученими Штатами Америки та Совєтським Союзом. Уторгнення СССР до Афганістану завершило період розрядки, повернувши відносини між Заходом і Сходом до часів «холодної війни».

Основні події

• 1945-1991 рр. — «холодна війна».
• 1950-1953 рр. — війна в Кореї.
• 1954-1975 рр. — війна у В’єтнамі.
• 1961 р. — Берлінська криза.
• 1962 р. — Карибська криза.
• 1975 р. — Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі; Гельсінська конференція.
• 1979-1989 рр. — війна в Афганістані.

Запитання і завдання

1. Поясніть історичні поняття «Берлінська криза», «Карибська криза», «розрядка».

2. Визначте на карті атласу регіони, пов’язані з проявами міжнародної напруженості в період «холодної війни» та з воєнними конфліктами, які відбувались у 1940—1980-х роках.

3. Охарактеризуйте міжнародні кризи й конфлікти періоду «холодної війни»: Берлінську та Карибську кризи, війни в Кореї, В’єтнамі й Афганістані. Чи було їхнє виникнення випадковим? Якими були наміри США та їхніх союзників, з одного боку, та СССР — з іншого, у час цих криз?

4. Чому, на вашу думку, у роки «холодної війни» СССР не погодився на американську пропозицію «Відкрите небо» та не захотів, щоб за важливими військовими об’єктами обох країн вільно спостерігали з повітря літаки й супутники?

5. Як ви думаєте, чи виправданим було рішення Сполучених Штатів воювати в Кореї? Якими могли бути наслідки, якби США самоусунулись і не стримували комунізм у Кореї?

6. Які дії США й СССР та їхніх союзників щодо роззброєння дали підстави назвати цей період розрядкою?

7. Охарактеризуйте основні рішення та значення Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі.

8. Під час одного з виступів Джон Кеннеді сказав:

«Якого світу ми прагнемо? Хіба насильницького світу Pax Americana [панування Америки], що тримається на силі американської зброї та війні? Хіба світу, оповитого небезпекою? Ні, я кажу про справжній світ.., який допомагає людині та народам зростати й будувати краще життя для своїх дітей, а не просто світ для американців, світ для всіх сучасних чоловіків і жінок, але мирний світ на всі часи».

Як ви вважаєте, це риторика в стилі «холодної війни» чи розрядки? Поясніть вашу точку зору.

9. Застосуйте «Гельсінський декалог» до політики Росії щодо України напередодні та під час російської агресії проти нашої країни? Які з десяти принципів Росія порушила?