Географія. Повторне видання. 9 клас. Пестушко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 1. Національна економіка та світове господарство

Тема 1. Національна економіка

ВАМ ЦЕ ПОТРІБНО, ЩОБ:

  • уміти характеризувати національну економіку, її основні показники, структуру та особливості розвитку;
  • розуміти, як впливають природні і суспільні чинники на господарську діяльність людини;
  • усвідомити особливості розміщення та діяльності народного господарства загалом і його окремих секторів;
  • уміти оцінювати рівень економічного розвитку країни;
  • більш свідомо обирати свою майбутню професію, а згодом і реалізовувати свої здібності в будь-якій галузі господарства.

§ 2. Національна економіка. Економічний розвиток і його показники

ПЕРШ НІЖ ЧИТАТИ, ПРИГАДАЙТЕ!

  • Чинники, що впливають на якість життя сучасної людини.
  • Найбільш розвинуті країни у світі.

Що таке національна економіка. У найдавніші історичні часи (понад 10 тис. років тому) люди майже нічого не виробляли. А все необхідне для життя брали з навколишнього середовища. Основними видами діяльності було збиральництво, мисливство та рибальство. Проте з розвитком людської цивілізації змінювалися і види діяльності. Людство почало не тільки брати блага від природи, а й виробляти їх. Вирощування рослин та одомашнення і розведення тварин сприяли розвиткові сільського господарства. Використання природних ресурсів для виробництва різноманітних товарів сприяло формуванню ремісництва, а із часом і промисловості. Окремим видом діяльності людини ставало надання послуг.

Формування товарного виробництва та ринкової економіки на певній території зумовило утворення національних економік (національного господарства). У межах кожної держави формується національний господарський комплекс. Це сукупність усіх організацій, установ, закладів, підприємств країни, які об’єднуються в одне ціле не лише спільною територією, а й тісними та постійними господарськими зв’язками.

Отже, національна економіка - це історично сформована в певних територіальних (національних) межах система суспільного виробництва. Вплив на особливості національної економіки мають історичні, культурні традиції, географічне положення держави, його роль у міжнародному поділі праці тощо.

Основою національного господарського комплексу є єдиний господарський простір - територія, де розміщені господарські об’єкти (підприємства, установи тощо) і здійснюється господарська діяльність.

Головними суб’єктами національної економіки є домогосподарства, господарюючі одиниці (фірми, підприємства) і держава (мал. 2). Кожен із цих суб’єктів має свої інтереси та прагне до найповнішого їх задоволення. Але національна економіка є насамперед сукупністю підприємств (фірм) та інших організацій чи закладів, що здійснюють виробництво благ і обмін ними.

Мал. 2. Суб’єкти національної економіки

Так як і інші народи, українці об’єднані певною територією, мовою, побутом, культурою, вирізняються і самобутнім господарюванням, адже розвивають свої національні традиції. Основою національної економіки України є галузеві й міжгалузеві комплекси, підприємства, організації, домашні господарства, які об’єднані в єдину систему економічними відносинами й виконують певні функції в суспільному розподілі праці щодо вироблення товарів і послуг.

Національна економіка України - це сукупність галузей, які виконують певні господарські функції і розміщуються на території, обмеженій державним кордоном, за певними закономірностями.

За таких умов господарство України із часом перетворилося на взаємопов’язане та взаємозумовлене поєднання складових господарства на певній території, що працює, мов єдиний організм, забезпечуючи матеріальні й духовні потреби людей.

На сучасному етапі Україна зі своїм національним комплексом є складовою частиною світового господарства. Тобто вона має економічні зв’язки з національними комплексами багатьох країн, обмінюючись з ними товарами, науковою інформацією, робочою силою тощо. Первинними ланками господарства є підприємства й установи. Підприємства (заводи, фабрики, шахти) в основному виробляють певну продукцію, а установи (лікарні, школи, театри) переважно надають різні послуги.

За формою власності підприємства в Україні можуть бути: приватними, державними, колективними, у власності інших держав чи міжнародних організацій.

Економічний розвиток і його показники. Економічний розвиток країни належить до найважливіших понять, що характеризують національну економіку. А зважаючи на тісний зв’язок між рівнем економічного розвитку і вирішенням соціальних проблем, використовують також термін «соціально-економічний розвиток».

Економічний розвиток — це безперервна зміна процесів виробництва, що позначає перехід від одного етапу розвитку економіки до іншого, при цьому не лише збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а й починається виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій.

НАУКОВІ ДИСКУСІЇ

Економічний розвиток - це складний і водночас суперечливий процес, у якому взаємодіють позитивні і негативні чинники, а періоди зростання змінюються періодами спаду. Політичні і військові потрясіння, соціальні конфлікти, екологічні катастрофи можуть призупинити розвиток економіки будь-якої країни, відкинути її на кілька десятиліть назад, а іноді призвести і до повного занепаду, як це було з давніми цивілізаціями.

Загалом у світі відбувається безупинний позитивний розвиток економіки, що має назву економічне зростання. Воно ґрунтується на досягненнях науки та технічного прогресу. Постійно збільшується асортимент продукції і послуг, одні ресурси заміщуються іншими, знижується загальна ресурсоємність виробництва, дотримуються екологічні вимоги й обмеження, які диктує суспільство. Економічне зростання є необхідною умовою підвищення добробуту будь-якого народу. Що вищий виробничий потенціал країни, то вищі темпи економічного зростання і вищі рівень та якість життя.

Економічне зростання є однією з найважливіших характеристик економічного розвитку країни. Власне економічний розвиток конкретизують ряд показників (мал. 3).

Мал. 3. Показники економічного розвитку

ВВП і його структура. Поняття економічного розвитку тісно пов’язане з кількісною зміною обсягів виробництва і споживання ВВП. Власне валовий внутрішній продукт - це показник, що вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні впродовж року.

Показник ВВП розраховують різними способами, тому він має різну структуру, зокрема, за витратами, за доходами та за галузями господарства, які беруть участь у його створенні. Валовий внутрішній продукт створюється в усіх галузях господарської діяльності.

Показник ВВП є динамічною величиною і постійно змінюється - збільшується чи зменшується. Зростання ВВП свідчить про позитивний розвиток господарства країни, а його зниження вказує на певні кризові процеси і проблеми в економіці.

Економічний розвиток знаходить своє вираження насамперед у двох показниках: загальній величині ВВП (абсолютний показник) та у величині ВВП на одну особу (відносний показник). Більш точним показником рівня добробуту є величина ВВП на одну особу, тобто відносний показник, який ілюструє вартість тієї кількості товарів та послуг, яка не загалом виробляється в економіці, а припадає в середньому на одну особу. Показник ВВП на одну особу більш придатний для виміру рівня життя, ніж абсолютний показник (величина ВВП).

Рівень життя значною мірою залежить від темпів приросту населення. З одного боку, чисельність населення країни визначає кількість робочої сили, тобто трудових ресурсів. Тому країни з більшим населенням (наприклад, США, Японія) мають набагато більший ВВП, ніж країни з невеликою кількістю населення (наприклад, Люксембург, Нідерланди).

З іншого боку, зростання населення зменшує показник ВВП на одну особу, тобто веде до зниження рівня життя.

За показником валового внутрішнього продукту на душу населення визначають рівень розвитку країн світу та розраховують продуктивність праці. З обсягом виробленого ВВП тісно пов’язані показники рівня життя населення, зокрема, рівень заробітної плати і середній дохід сім’ї, її платоспроможність, рівень цін на товари і послуги, так званий рівень споживчих цін, вартість споживчого кошика і навіть рівень безробіття. Якщо ціни зростають вищими темпами, ніж доходи населення, то рівень життя знижується. Якщо ціни не змінюються або зростають меншими темпами, ніж доходи, то рівень життя населення зростає.

За даними Світового банку, у 2019 р. серед 174 країн світу найвищі показники ВВП на душу населення були в Люксембурзі (121 293 дол. США), Сінгапурі (101 376), Катарі, (96 491), а також Ірландії, Швейцарії, Об’єднаних Арабських Еміратах, Норвегії, США, Швейцарії, Німеччині. Найгірші показники у світі зафіксовано в Демократичній Республіці Конго (1143), Центральноафриканській Республіці (984) та Бурунді (783 дол.).

Україна в цьому рейтингу займає 93 місце (13 341 долар США).

Завдяки високим темпам економічного зростання за останні 100 років, Японія наприклад, змогла вийти вперед, а Велика Британія та Аргентина втратили свої позиції внаслідок низьких темпів зростання.

Щодо України, то в період з 2000 по 2008 р. у країні відбувалося зростання ВВП як екстенсивним, так і інтенсивним шляхами. Світовий досвід показує, що задовільним для будь-якої країни є щорічне зростання ВВП на душу населення на рівні 4-6 %. За цей період Україна мала реальні темпи зростання, вищі у 3 рази (6,9 % у середньому за період), ніж у таких розвинених країнах світу, як США - 2,3 %, Японія - 1,4 %, а також у ЄС - 2,2 %.

НАУКОВІ ДИСКУСІЇ

Близьким за змістом до валового внутрішнього продукту, але дещо відмінним від нього є показник валового національного продукту (ВНП). Відмінність між ними полягає в тому, що ВНП враховує все, що створили громадяни країни не лише на власній території, а й за її межами, проте не враховує створене негромадянами країни з використанням іноземних ресурсів на території країни. Валовий внутрішній продукт, навпаки, враховує все, що створили громадяни і негромадяни країни з використанням власних ресурсів і залучених ззовні в межах території країни, але не враховує того, що громадяни країни створюють за її межами.

Основною причиною економічного зростання в цей період можна назвати зовнішню політику держави, яка сприяла реформуванню економіки: структурні перетворення, дерегуляцію, баланс стабільної грошової політики і підтримку розвитку експорту.

Проте розвиток української економіки не супроводжувався структурними змінами в регіонах, а мав екстенсивний характер, коли зростають традиційні потужні промислові центри та залишаються у стані стагнації регіони з більш низьким рівнем промислового потенціалу. Ринкові перетворення в Україні було обмежено реформуванням виробничих відносин (приватизацією, роздержавленням, демонополізацією), а науково-технологічне вдосконалення виробництва, зміни структури економіки залишились осторонь, хоча без них неможливий успішний розвиток країни.

У державі відбувалося зростання без розвитку. Вочевидь таке зростання не можна назвати ні сталим, ні перспективним для країни.

Ситуація значно погіршилася через фінансово-економічну (2008-2009 рр.) та соціально-економічну кризи (2014-2015 рр.), які спричинили зростання інфляції, рівня безробіття, кризу платежів, скорочення обсягів виробництва, знецінення національної грошової одиниці тощо.

Щодо України, то показник номінального (у фактичних цінах) ВВП протягом майже 20 років, був різним (табл. 1).

Таблиця 1

Номінальний ВВП України з 2002 по 2020 р.

(розмір ВВП в доларах, за даними Світового банку та МВФ)

млн грн.

млн дол. США

2002

225 810

42 393

2003

267 344

50 133

2004

345 113

64 883

2005

441 452

86 142

2006

544 153

107 753

2007

720 731

142 719

2008

948 056

179 992

2009

913 345

117 228

2010

1 082 569

136 419

2011

1 316 600

163 160

2012

1 408 889

175 781

2013

1 454 931

183 310

2014

1 566 728

131 805

2015

1 979 458

90 615

2016

2 383 182

93 270

2017

2 982 920

112 154

2018

3 558 706

130 832

2019

3 974 564

153 781

2020

4 194 102

155 582

Сутність показника «індекс людського розвитку». Якісний економічний розвиток не може бути ефективно відображений лише одним показником. Для цього необхідна їх цілісна система, адже поліпшення життєвих стандартів супроводжується підвищенням не лише ВВП на душу населення, а й таких показників, що визначають якість життя. Одним з таких є індекс людського розвитку (ІЛР). Це узагальнений показник, що складається з декількох компонентів, який розраховують співробітники і співробітниці ООН для порівняння країн між собою.

ІСТОРІЯ ГЕОГРАФІЇ

Концепцію індексу людського розвитку розроблено 1990 року в Організації Об’єднаних Націй для здійснення міждержавних порівнянь, адже відомо, що країни дуже різняться між собою, щоб для їх зіставлення можна було обійтися якимось одним показником, наприклад ВВП на душу населення. Учені запропонували зведений показник, заснований на декількох критеріях. При цьому у процесі використання індекс зазнав достатньо серйозних змін: так, у 2010 році було розширено перелік критеріїв, що враховуються під час його визначення, а у 2013 році індекс, який раніше мав назву «Індекс розвитку людського потенціалу», перейменовано на «Індекс людського розвитку».

Для розрахунку індексу людського розвитку використовують три основні групи показників. Так, перша група показників дає оцінку очікуваної тривалості життя людини, яка, зокрема, залежить від екологічної ситуації, рівня розвитку медицини та інших чинників.

Другу групу показників використовують для оцінки рівня грамотності населення держави. Вона, своєю чергою, базується на кількості і доступності освітніх установ, якості освіти у країні, розвитку бібліотек і підготовчих курсів та інших характеристиках країни.

Нарешті, третя група показників ґрунтується на оцінці рівня життя населення в конкретній державі. Рівень життя, на думку фахівців ООН, залежить від рівня доходів, продуктивності праці, рівня цін у державі, інфляції, а також ВВП на одну особу.

Так, у 2019 році в ООН розрахували цей індекс для 189 країн.

У процесі здійснення розрахунків країни розподіляють на 4 групи:

- країни з дуже високим ІЛР (наприклад, Норвегія, Ірландія, Австралія, Швейцарія, Нідерланди, США, Німеччина);

- з високим ІЛР (Уругвай, Чорногорія, Білорусь, Румунія, Україна (88 місце з 189 країн));

- із середнім ІЛР (Мальдіви, Монголія, Туркменістан, Індонезія, Єгипет);

- з низьким ІЛР (Афганістан, Ефіопія, Центральноафриканська Республіка, Чад, Нігер).

Детальніше прочитати інформацію про ІЛР можна за посиланням (див. QR-код):

ГЕОГРАФІЧНИЙ ІНТЕРАКТИВ

Користуючись додатковими даними, визначте рівень економічного зростання України за декілька періодів з 1991 року. Для цього використайте формулу річних темпів зростання:

де Т - рівень економічного зростання; Υ1 та Υ0 - відповідно ВВП у поточному і базисному роках. Підготуйте презентацію для обговорення на уроці.

ГОЛОВНЕ

• Національна економіка (господарство) - це історично сформована в певних територіальних (національних) межах система суспільного виробництва. Україна зі своїм національним комплексом є складовою світового господарства.

• Економічний розвиток - це безперервна зміна процесів виробництва, при цьому збільшується виробництво не тільки тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а й створюються нові товари і послуги з використанням нових технологій.

• Економічне зростання є необхідною умовою підвищення добробуту населення.

• Економічний розвиток знаходить своє вираження насамперед у двох показниках: загальній величині валового внутрішнього продукту (абсолютний показник) та у величині ВВП на одну особу (відносний показник).

• Індекс людського розвитку - це узагальнений показник, що складається з декількох компонентів, який розраховується Організацією Об’єднаних Націй для порівняльної оцінки країн між собою.

ПЕРЕВІРИМО СВОЇ ЗНАННЯ І ВМІННЯ

  • 1. Дайте визначення понять: «національна економіка», «валовий внутрішній продукт», «індекс людського розвитку».
  • 2. Що є основою національного господарського комплексу?
  • 3. Чому економічне зростання є необхідною умовою підвищення добробуту населення?
  • 4. Які показники враховуються при розрахунку індексу людського розвитку?
  • 5. Схарактеризуйте місце України в загальносвітових рейтингах за показниками ВВП на душу населення та ІЛР.