Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко (2025)

Літературний міст у сьогодення

Барбара Космовська

(нар. 1958)

Не можна розв’язати всі проблеми, не можна виграти всі битви, не можна жити й не помилятися...

Головне — ми повинні не шкодити іншим і робити цей світ кращим.

Маршалл Розенберг

• 1. Які сучасні твори для молоді ви читали? Чим вони привернули вашу увагу?
• 2. Про які проблеми підлітків вам би хотілося поговорити й прочитати?

Барбара Космовська народилася в м. Битові (Польща). Навчалася у Ґданському університеті, працювала вчителькою польської мови в рідному місті. Згодом сферою її наукових інтересів стала художня література для молоді. У 1999 р. захистила кандидатську дисертацію на тему «Між дитинством і дорослим життям. Про романи Зофії Урбановської». Викладаючи на кафедрі історії літератури романтизму й позитивізму в Поморській академії у м. Слупську, Барбара Космовська спостерігала за життям молодих людей, які стали головними героями та героїнями її творів. Хоча мисткиня почала писати в 1970-ті роки, її перший роман «Голодна кішка» було видано лише у 2000 р. З того часу вийшло з друку понад півтора десятка її повістей і романів, найпопулярніші серед яких — «Буба» (2002), «Буба: мертвий сезон», «Позолочена рибка» (2007) та ін. Юні персонажі в романах Барбари Космовської живуть у реальному світі, де, на жаль, подеколи зникають справжні почуття, де люди більше цінують гроші, ніж духовність, де іноді ніхто нікому не потрібен. Проте письменниця вірить у сучасну молодь. На її думку, підлітків не треба надто повчати й не можна обмежувати їхню свободу, їх просто треба зрозуміти, і тоді вони в усьому розберуться самі. А ви як вважаєте?

Лист Барбари Космовської до молоді України

Барбара Космовська написала особисто вам лист. І надіслала його 14 травня 2022 р., через три місяці після повномасштабного вторгнення в Україну. Сердечно дякуємо пані Барбарі за це! Отже, читайте лист від Барбари Космовської і висловлюйте свої враження та слова вдячності в коментарях на сторінці мисткині у фейсбуці.

«Мої дорогі Друзі, Читачі “Буби” і поціновувачі літератури!

Для мене велика честь і нагорода мати можливість у цей нелегкий час потрапити до вас з візитом на урок зарубіжної літератури. Українською мовою — чудовою, мелодійною, яка зараз лунає у всьому світі. Світ дивиться на вас, ще юних і дорослих героїв України, зі здивуванням, що не слабне.

Одним із своїх найбільших досягнень я вважаю літературну мандрівку в Україну, а саме мить, коли в книгарнях вашої країни з’явилися переклади моїх книжок, а особливо сьогодні, коли перекладені повісті супроводжують вас у такий звірячий час і, сподіваюся, приносять вам хоч ледь помітну усмішку чи навіть на мить дають змогу забути жахіття війни.

Ви чудові Читачі! Я переконувалася в цьому неодноразово, коли приїжджала на Книжковий форум до Львова і Києва. Щось магічне було в чергах дітей і молоді, які охоче купували книжки, розглядали їх з такою ніжністю, торкалися до обкладинок. Для автора немає більшої радості, ніж бачити таке. Я ношу це в серці досі.

Однак найбільше мене втішило, коли та “моя Буба” стала нашою спільною героїнею і “пішла” з вами до школи. Я писала цю оповідь з надією, що ви полюбите цю розважливу і чуйну дівчину-підлітка, яка показує світові те, що молодість часом буває більш зрілою за зрілість. Я трохи глузливо насміхаюся в цій книзі з нас, дорослих. Бо й нам іноді доводиться бути більш дитячими, ніж ви. Але я поставила Бубі набагато серйозніше завдання: це саме вона має всі риси, які в молодих людях є найкращими й завидними... А нам є чому вам заздрити! Молодість справедлива і щира. Мудра і чутлива. Винахідлива і скромна. Молодість — як Буба...

presentation

Старе місто, м. Варшава (Польща). Сучасне фото

Мені б хотілося, щоб ви читали мою книжку в мирній країні. У своїх домівках. Перебуваючи в безпеці, будучи щасливими. Я знаю, що зараз усе інакше, але оптимізм Буби дрімає і в мені. Я вірю, що ви повернетеся до шкіл і звичного життя. Я вірю, що ще багато зустрічей і розмов у нас із вами попереду. Що в довгому і мирному житті ви познайомитеся з великою кількістю чудових літературних героїв та їхніх авторів. Тим часом залишається надія на те, що саме література дозволить вам пережити важкі дні з надією. А книжка, мудра й потрібна, стане пігулкою для спокійного сну.

Переповнена захопленням — обіймаю з недалека, по-сусідськи. Щодня я надсилаю вам свої найкращі думки і з нетерпінням чекаю дня, коли подарую вам ще одну книжку. Бо писати для такого хороброго Народу навіть невеликі романи — це завжди радість і гордість.

Барбара Космовська. Сучасне фото

Вітаю вас якнайщиріше! Не сама, з мільйонами моїх співвітчизників! Бажаю вам і собі витримати все погане, щоб ми могли з радістю перемогти будь-яке зло.

Слава Вам, мої кохані! Слава Україні!

Ваша письменниця, “мама” Буби —

Бася Космовська. 14 травня 2022 р.»

(Переклад Людмили Сакович)

«БУБА»

Сучасні дорослі та підлітки. Розгортаючи книжку Барбари Космовської, ми потрапляємо у світ сучасної сім’ї. Дія відбувається в Польщі, проте кожен з нас упізнає в колізіях польської родини власні проблеми й життєві ситуації. Розповідь ведеться від імені головної героїні твору — шістнадцятирічної школярки Агнешки, яку називають у сім’ї Бубою. Агнешку оточує багато дорослих — мати Марися, батько Павел, дідусь Генрик, сестра Олька та її чоловік Роберт, сусіди Вальдек і Віолетта Маньчаки, хатня робітниця Аня Бартошова та ін. Хоча всі вони поруч з дівчиною, насправді між ними немає справжнього порозуміння і довіри. Світ, змальований письменницею, ніби порожній для Буби. Ніхто не цікавиться тим, як вона живе, як навчається в школі, як почувається, про що думає, що її хвилює. Усі забули навіть про її день народження. Атмосфера духовної порожнечі панує в будинку, ущент наповненому людьми.

Немає теплих стосунків і поміж батьками Буби та її дідусем Генриком, котрого «дорослі діти» прагнуть контролювати й навіть намагаються відібрати в нього пенсію. Із сусідами Маньчаками сімейство Агнешки поєднують не дружні стосунки, а лише гра в бридж і суто прагматичні інтереси. Чи зустрічали ви у своєму житті таких людей?

Родина Буби не бідує: її мати — відома письменниця, авторка жіночих романів, а батько працює на телебаченні. Однак основні конфлікти твору відбуваються не через нестачу грошей, а через відсутність духовного зв’язку поміж людьми. Тому Буба невипадково порівнює свою сім’ю із симфонічним оркестром, у якому втрачено гармонію.

Постійно сваряться між собою батьки Буби, її сестра Олька зі своїм чоловіком, сусіди. Приводи для сварок зазвичай дріб’язкові, але вони призводять до постійної напруги, через що Буба страждає і почувається в безпеці від дорослих тільки за зачиненими дверима своєї кімнати.

Дорослі, змальовані в повісті Барбари Космовської, постають «смішними й трагічними водночас». Так про них каже мудрий дідусь Генрик. Кожен з них має свої вади і позитивні якості. Письменниця прагне не засудити сучасних дорослих, а радше придивитися до них, спробувати їх зрозуміти, як це зробила Буба. Навіть якщо дорослі не завжди мають рацію, у них усе одно є право на власне життя, помилки, розуміння й прощення дітей. Але для цього треба мати мудрість і дорослим, і дітям.

Сучасний світ складний, заплутаний і непередбачуваний, стверджує письменниця. У ньому не можна поділити людей на хороших і поганих, вони всі різні. І тільки любов здатна відновити сімейні стосунки. У фіналі твору помирилися батько й мати Буби, а також сестра Олька з чоловіком. Нарешті мрії героїні про щасливу родину збулися. Однак для багатьох її однокласників ці мрії залишилися нездійсненними. «У нашому класі більше розлучених батьків і матерів, аніж тих, що живуть разом», — із сумом констатує Буба. Це одна з болючих проблем сучасності, яку порушила письменниця у творі.

Образ юної героїні. Барбара Космовська створила образ звичайної дівчинки Буби, змалювала її стосунки з родиною, шкільне життя. Буба не була «ані вродливою, ані гарною, ані високою, ані низенькою». Це звичайна школярка, яких багато в Польщі, в Україні та інших країнах. Вона має успіхи у грі в бридж, але не може впоратися із вправами на фізкультурі та з фізикою. Буба на початку повісті постає дуже нещасливою. Вона болісно переживає родинні негаразди, а також перше нерозділене кохання та зраду найкращої подруги. І все це приголомшило її майже одночасно!

Заради Адама Куницького Буба готова сидіти годинами біля телефона, знайти будь-який привід, щоб побачитися з ним. Однак він був байдужий до неї, а захопився найпривабливішою дівчиною в класі — Йолькою. Допомагали долати самотність і відчуженість улюблені книжки, музика, а ще — дідусь Генрик, із яким вона завжди могла відверто порозмовляти.

Упродовж роману Бубі доведеться подорослішати, розібратися в собі, однолітках та своїх почуттях. Вона навчилася розрізняти «справжнє» і «фальшиве», «виросла» зі свого уявного кохання до Адася й «доросла» до відкриття дорослого світу через любов до Мілоша. Пройшовши «школу виживання» і набувши певного життєвого досвіду, Буба може тепер порадити Адаму Куницькому: «Ти повинен сам вирости з Йольки, Адасю». Справді, кожен сам долає свій шлях дорослішання.

Звичайна дівчинка Буба виявилася насправді незвичайною. Незважаючи на те що, за її словами, «зараз усі схожі одне на одного», вона залишилася сама собою, справжньою.

Дідусь Генрик повірив у здібності внучки й підтримав її на чемпіонаті Польщі з бриджу, де Буба перемогла. Це значно підняло її авторитет в очах однокласників. Проте вона залишилася тією самою Бубою — доброю, відкритою, уважною до інших. Буба здатна співчувати Агаті, проблеми котрої значно складніші, бо та зіткнулася з алкоголізмом і жорстокістю батьків. Буба не тримає зла на Йольку, котра, крім Адася, ладна «захопити» й Мілоша. Також помирила сестру Ольку з Робертом. А головне — вона завжди обирає внутрішню гідність і порядність.

express-lesson

Старе місто, м. Варшава (Польща). Сучасне фото

Актуальні проблеми твору. Барбара Космовська порушила чимало важливих проблем сучасності: самотність особистості в суспільстві, взаємини дітей і батьків, ставлення до людей похилого віку, стосунки в школі, дорослішання і входження у великий світ, перше кохання, розлучення і необхідність збереження почуттів. А ще — такі важкі й болючі проблеми нашого часу, як залежність від алкоголю, жорстокість, надання переваги матеріальному, а не духовному тощо. Письменниця не пропонує готових рішень цих проблем. Кожен із персонажів твору переживає їх по-своєму. Хтось — ніби «граючись на дитячому майданчику», хтось — не помічаючи їх існування взагалі, а хтось — серйозно і глибоко, як Буба. Нікого не повчаючи, Барбара Космовська пропонує нам, своїм сучасникам, вдивлятися у знайомий реальний світ і бачити в ньому не тільки те, що зовні, а й те, що приховане за звичайними життєвими ситуаціями. «Ніхто не народжується Фелліні. Зате ним може стати кожен, хто вміє дивитися», — зробила для себе висновок Буба, котра, як і дідусь Генрик, уміла бачити серцем. І саме серце їй підказувало вихід зі скрутних ситуацій. Великою любов’ю до людей зігріті всі сторінки повісті Барбари Космовської «Буба». Незважаючи на труднощі, цей світ вартий того, щоб у ньому жити і любити людей, які поруч. І тільки любов’ю можна цей світ зробити добрішим!

Буба (2002)

ПОВІСТЬ

(Уривки)

Півтори партії

• 1. Чого бракувало Бубі в спілкуванні з родиною?
• 2. Як Буба ставилася до своєї зовнішності й своєї особистості? Що для неї було важливим у житті?

Буба не була ані дуже вродливою, ані негарною. Не була й надто високою, хоча низенькою її теж не назвеш. Можна було б сказати, що вона товста, проте насправді гладкою вона також не здавалася. Деякі продавчині навіть зверталися до неї «крихітко», коли дівчина приміряла чергову пару джинсів. Бо Буба ходила лише в джинсах. Так, ніби в усіх крамницях з лахами продавали виключно вилинялі й витерті «Левіси».

Через оті джинси найбільше гнівалася Бубина мати.

— І коли ти лише виростеш із цих жахливих штанів? — питала вона щоразу, натрапляючи на доньку в їхньому просторому помешканні на третьому поверсі багатоповерхівки на вулиці Звіринецькій, у якому, проте, не бракувало пожильців. Буба не вдавалася в дискусії, бо не збиралася ні з чого виростати. Тим більше, що її дорослішання ніхто з родичів, певне, й не помітив би. Дівчина не раз замислювалась, чи хтось у сім’ї знає, як її звуть насправді. Про всяк випадок нікому не задавала цього незручного питання. Зрештою, байдуже, яке її справжнє ім’я, якщо його взагалі не використовують. Щось схоже відбувалося і з Бубиним прізвищем. Теж незручним. Завжди її запитували про маму або тата. «Дитинко, ти випадково не донька цієї відомої письменниці?» Або: «Це твій татко веде передачу “Обрій надії”? Цю програму про хворих на серце?». А Буба знала, що вона донька аж ніяк не «випадково», та ніколи не вимовляла цього вголос.

— Я? — удавала вона в таких ситуаціях щире здивування.

Барбара Космовська. Сучасне фото

І люди приймали це лаконічне пояснення й більше не мучили запитаннями таку посередню людину, як Буба. Вона чудово пригадувала кошмар під час поїздки зі своїми знаменитими батьками на відпочинок. Буба просто повинна була навчитися зберігати анонімність. Коли поруч були батько з матір’ю, вона перетворювалася на об’єкт суворої критики численних шанувальників їхніх талантів, котрі були гірко розчаровані тим, що Буба виглядає так, а не інакше, а до того ж не настільки розумна, дотепна й вродлива. Якби ж то йшлося лише про вроду! Буба відчувала, що від неї очікують усього, чим природа обдарувала її батьків аж надто щедро. А може, навіть трохи більшого. Вона швидко зрозуміла, що мусить боротися за власне право залишитися Бубою. Подобається це комусь чи ні. Тому щоразу, коли вона не признавалася до свого відомого прізвища й тим самим відмовлялася дати комусь автограф, дівчина відчувала себе знаменитою актрисою після чергової вдалої вистави.

Зараз вона теж так почувалася. Проте цього разу Буба нікому не збрехала, не зіграла жодної зі своїх чудових ролей, а просто поверталася з ліцею, стусаючи каменюки носаками мартенсів. Водночас уявляла собі, що коли переступить поріг рідної домівки, її відразу огорне атмосфера загального зацікавлення. Пролунають важливі запитання: «Ти зголодніла? Як ти написала контрольну з фізики? Що думаєш про нові квіти на балконі пані Пенцикової?». Або інші, які стосуються, наприклад, хатніх справ, у яких її голос виявиться вирішальним. Важливо, аби Бубу запитували й очікували її відповідей.

Дівчина натиснула на кнопку домофона. Знову забула вдома ключі.

— Знову забула ключі? — почувся невдоволений голос Бартошової. Двері із глухим рипінням відчинилися, і Буба усвідомила, що, окрім їхньої хатньої робітниці, ніхто її ні про що більше не запитає. І їй не доведеться нічого вигадувати. (...)

* * *

Лише за дверима своєї кімнати Буба відчула себе в безпеці. Зняла мартенси, які досі тримали в ув’язненні її змучені ноги, і залізла під кольоровий плед. Дозволивши собі вперше за цілий день розкішну хвилину блаженних лінощів, вона подумала, про що можна мріяти о пів на одинадцяту вечора, після жахливого вечора з Маньчаками та перед не менш жахливим ранком у ліцеї. Зате, понишпоривши під подушкою, Буба сказала собі, що в неї є чудова книжка, на яку очікує пів класу. Заради дружби я мушу прочитати її до завтра, вирішила дівчина, і навколишній світ видався їй майже досконалим. Майже, бо шістнадцятирічний життєвий стаж навчив її з обережністю захоплюватися світом, який готував їй тисячу непередбачених ситуацій, котрі тут, на Звіринецькій, траплялися постійно. (...)

Буба болісно переживає розрив із хлопцем Адасем, який без пояснень припинив їй телефонувати й проводжати її зі школи. Дівчина здогадується, що Адась закохався в Йольку — колишню її подружку, але намагається боротися і повернути минулі стосунки.

Хліб не надто насущний

• Прослухайте авдіотекст. Чи варто було Бубі боротися за Адася? Дайте їй пораду.

audio

У родині Буби нові проблеми — батьки сваряться і говорять про розлучення, сестра з маленьким племінником Францішеком переїхала до батьків, а Адась остаточно перейшов у повну власність красуні Йольки.

Грибочки для душі

• 1. Яких почуттів прагнула позбутися Буба? Поясніть.
• 2. Чому Буба вважала себе «відмінницею в школі виживання»?

— Що ти робиш, Бубо? — у дверях кімнати стояла мама й занепокоєно дивилася на доньку.

Буба лежала на підлозі в чудній позі. Вона непорушно дивилася на стелю. Її руки безвладно спочивали, простягнуті вздовж тулуба, а ноги були химерно вигнуті. Від цієї неприродної композиції віяло незбагненним жахом, який змушував маму нервово діяти, щоб повернути Бубиному тілу більш звичний вигляд.

— Бубо, підведись, — рішуче зажадала вона, переступаючи поріг кімнати.

Її голос розбудив дідусеву пильність. Сива голова старенького заповнила решту місця у дверях. Буба скоса глянула на присутніх і неохоче повернулася до сидячого положення.

— Бубо, давай поговоримо, — мамин голос затремтів, ніби вона от-от заплаче. — Я це знала, відчувала, — голосно жалілася мати, — що не зможу тебе вберегти, захистити, попередити...

Вона сіла на матраці, не знімаючи руки зі свого чималого бюсту.

— Кажи, що ти приймаєш. Гриби, амфетамін, похідні? Кажи правду.

— Грибочки, напевне, — утрутився дідусь. — Позавчора з’їла п’ять крокетів із грибами, а я лише два.

— Якби ви, тату, з’їли п’ять, то теж лежали б у дивній позі, — сердито відповіла мати. — Крім того, це серйозна розмова. Бубо, я питаю тебе, що ти приймаєш?

— Нічого я не приймаю! — Бубу дратувало, коли випадкові розслідування ставали приводом до ідіотських дискусій. — Я медитувала, от і все! (...)

— То що це за медитація? — звернулася вона до Буби. — Давно ти цим займаєшся?

— Відтоді, як Йолька ходить на курси для моделей.

— Вона марить! — до матері знову повернулася впевненість. — Бубо, ти мариш. Зводиш нас на манівці! Я мушу довідатися всю правду. Це Йолька фарширує тебе якоюсь гидотою?

Буба ліниво підвелася з підлоги. Сягнула по підручник з йоги й простягнула матері.

— Йолька — моя подружка, й Адась від неї дуріє. У цій ситуації я намагаюся позбавитися почуття ревнощів і розчарування. Тому медитую. Це дає можливість відсторонитися від справ, на які я однаково не можу вплинути.

— У тебе нещасливе кохання? — здивувалася мати ще більше. Немовби ніколи не думала, що її донька може закохатися. Тим більше, закохатися нещасливо. — Це ще гірше, бо ти в групі підвищеного ризику! — вона грізно глянула на Бубу й дідуся. — Тобі треба лікуватися.

— Але ж вона не колеться, то навіщо їй лікуватися? — дідусь почухав розкуйовджену чуприну. — У цьому домі є й серйозніші кандидати на лікування...

Буба зціпила зуби й примусила себе не зважати на дідусеві коментарі. Її асертивність, яка давалася нелегко, спонукала Бубу зазирнути вглиб себе, де вона виглядала гармонійно й зовсім не нагадувала дурненьку. А навпаки. Усередині самої себе Буба була відмінницею в школі виживання, свідома власної переваги над усім, що її оточує. Ну, може, не над усім, але, напевне, над світом, у якому більшість її рідних та знайомих бавилася в піжмурки. Гралися мати й дідусь, а поруч із ними крутилася, наче дзиґа, довгонога Йолька. Поміж них з певною гідністю вештався Адась. І в усіх на очах були пов’язки. Крім Буби, яка знову сплела ноги, вирівняла дихання й виключилася із гри. (...)

Хепі-енд із «Трабантом»

• Прослухайте авдіотекст. Як Буба ставиться до навчання? Що для неї важливіше — успіхи в навчанні чи в коханні?

audio

У Бубиних батьків з’явилися ті самі проблеми, як і в їхньої доньки. З відпочинку подружжя повернулося із взаємними претензіями і купою ревнощів. Сімейний спокій знову порушено, але в шкільному житті Буби з’явилися зміни на краще. Виявляється, що вірні друзі завжди були поруч, просто дівчина їх не помічала.

Кухонне пекло

• 1. Кого можна вважати справжнім другом Буби? Поясніть чому.
• 2. Чому Мілош просить Бубу не порівнювати його з Адасем?

Коли ввечері Буба слухала свій улюблений диск із найкращими скрипковими концертами, їй спало на думку, що домашній оркестр трохи «розстроївся». Ця відсутність гармонії не була новою, але чомусь дивно її засмутила. Уперше в родинній опері з’явилася анонімна солістка, якій удалося цілковито вивести матір з рівноваги. Досі батьки ніколи не відкривали перед Бубою своїх слабинок. Були настільки зайняті собою, що навіть не помічали решту членів оркестру. Тим часом хтось сфальшивив, з’явилася зайва нота, когось підвів смичок, і першокласний оркестр почав грати як дует музик-самоуків. Подумавши про дует, вона раптом побачила перед собою Адася з Йолькою, які танцювали самбу на безлюдному пляжі. Рухалися важко й неритмічно, ніби зовсім не чули скрипки, чиї ідеально злагоджені звуки розливалися Бубиною кімнатою, тихенько розповідаючи якусь важливу й сумну історію одного знайомства. І Буба чомусь зраділа, що скрипка грає не для батька з матір’ю і не для Адася з Йолькою. Вона грає для неї, для зіщуленої клубочком Буби, ледь наляканої несподіваним відкриттям, що іноді краще бути самій, аніж із кимсь, хто зробить твоє життя сірим і безпорадним. (...)

* * *

— Чому не приходиш на зібрання? — Адась не рахувався з маленькими Бубиними кроками і навіть не зауважив, що вона мусить підбігати, аби почути його запитання. Хлопець і не чекав на її відповідь. Просто собі говорив. — Тепер у нас так класно, дивись, шкодуватимеш! Йолька придумала харцерський театр. Навіть сценарій сама написала, такий, знаєш, про кохання.

— Харцера до харцерки? — встигла запитати Буба, прискорюючи кроки.

— То ти вже читала? — Адась уперше глянув на Бубу, причому з повагою. — Нізащо не вгадаєш, хто яку роль виконуватиме!

— Йолька буде харцеркою, — цього разу Буба швидше ствердила, аніж запитала, і знову її відповідь зустрілася з Адасевим схваленням.

— Ну, — підтвердив він задоволено. — У нас є ще одна маленька роль. Така другорядна, дівчини з харцерського хору. Навіть говорити нічого не треба. Якщо це тебе цікавить...

— Я у хвості не плентаюсь, — пояснила Буба Адасевій спині, бо сам хлопець уже увійшов у двері ліцею. — Зрештою, я взагалі не вмію грати.

Учні Нової української школи. Сучасне фото

— От за це я тебе й люблю, — заявив Адась, трохи сповільнивши кроки. — За щирість. Не кожна дівчина в цьому зізнається.

— У чому це я зізнаюся? — Буба вже знала, що Адась думає виключно по-своєму, а її слова, які насправді були протестом проти будь-якої фальші й нещирості, незрозумілі йому так само, як будова космічного корабля.

— Ну, у тому, що ти гірша за Йольку.

— Авжеж, — дурнувато відповіла Буба, гірко подумавши, що навіть урок математики приємніший, ніж розмова з Адасем.

Після математики вона вже точно знала, що це саме так. Отримала четвірку за декілька доречних зауважень, які стосувалися систем рівнянь, а решта класу дивилася на неї мало не перелякано.

— Як тобі це вдалося? — зацікавився Мілош, чесно ділячи яблуко на дві половинки.

— Якщо тебе цікавлять подробиці, — відповіла Буба, відкусивши шматок, — то заскоч після уроків. Там справді немає чого робити.

— Це Сокирі й тобі. Але якщо мені трохи поясниш, що й до чого, я щодня приноситиму тобі яблука.

— Звучить майже як обітниця раю, — усміхнулася Буба й дивно порожевіла.

Вона й сама не знала, чому такі звичайні, найзвичайнісінькі яблука можуть так помітно впливати на її шкіру. І на те, що на її вуста знову повернулася усмішка, до якої Мілош приглядався з явним задоволенням. Аж до останнього уроку.

З ліцею поверталися разом.

— Ти вже чув про харцерську виставу? — спитала вона, силкуючись удавати байдужість. — Йолька грає головну роль. Мабуть, вона непогана...

— Хто це непоганий? — Мілош витягнув два батончики й почастував одним Бубу. — Оця наштукатурена швабра на дибах? Там хіба що диби й мають відношення до театру. Ну і ще, може, те, що ці виконавці — справжня трагедія. Про ліричний монолог я взагалі мовчу, бо він, на жаль, схожий на комедію, — говорив Мілош, наминаючи батончик.

Буба глянула на нього спершу з радісним здивуванням, а за мить з виразом німого співчуття.

— Певне, Йолька тебе відшила, тому ти про неї так погано говориш, — прошепотіла вона з відчаєм у голосі.

Мілош ледь не вдавився батончиком і здивувався ще більше, ніж Буба.

— Відшила? Вона мене? Ти що, здуріла? Мої старі мало не змінили номер телефону, щоб від неї відкараскатися! Я ховався в льоху, щойно стукіт її підборів лунав на нашій вулиці... Слухай, — Мілош раптом зупинився й запхав руки до широких кишень куртки, — те, що я дебіл у математиці, — це факт, те, що я колекціоную одиниці, як філателіст марки, — теж, але не порівнюй мене із кретином, який збирає ляльки Барбі. Я ними охоче бавився, коли був малим, але в молодості кожен помиляється, — промовив він тоном дорослого. А тоді тихо додав: «Не порівнюй мене з Адамом». (...)

Гуру на телефоні

• Прослухайте авдіотекст. Поясніть, чому раділи Буба й Мілош і що спричинило дивну поведінку Йольки.

audio

Дрозди прилетіли

• Які нові почуття переживали Буба й Мілош? Чи подорослішали вони протягом розвитку сюжету? Що усвідомили?

На Звіринецьку весна приходила пізніше, ніж до інших районів міста. Крім фікусів пана Копішка, які пнулися догори, немов ціни в поблизькому супермаркеті, ніщо не зеленіло, не росло й не викидало бруньок.

Буба ділила свій час між дідом та Мілошем, намагаючись знайти пару хвилин для англійської й Добавки. Батьки, зайняті своїми кар’єрами, котрі, на щастя, розвивалися поза вітальнею, не помічали жодних змін у власному оточенні. Навіть того, що Буба виросла зі старих джинсів і доведеться купити нові, довші, але на номер менші. (...)

— Що з тобою? — турботливо запитав дідусь, побачивши, що Бубині думки витають далеко.

Учні Нової української школи. Сучасне фото

— Е-е-е, нічого, — збувала вона старого, силкуючись говорити невимушено.

— Мене не одуриш, — дід стежив за онукою поверх окулярів, але не міг здогадатися про причину її смутку.

— У нашому ліцеї буде дискотека. З нагоди першого дня весни, — почала Буба.

— Мабуть, десь через пів року? — до прогнозу погоди пан Генрик ставився надзвичайно скептично.

— Мається на увазі календарна весна, — Бубі не хотілося сперечатися з дідом через дрібниці.

— То й що?

— А те, що в мене є хіба черевики, які ще можна носити, а решта лахів... ну, — дівчина зітхнула, — просто вийшла з моди.

— Отакої, — засмутився старенький, бо від проблем, які вони намагалися обговорювати, він був так само далекий, як і від ідей баби Рити. — А батькам ти про це говорила?

— Ні, бо в них немає часу, крім того, я з радістю пішла б на забаву в нових джинсах.

— Дорогенька, — дід швидко перейшов у наступ, — є справи, котрі можна залагодити в джинсах, але для деяких ситуацій люди вигадали сукенки. І я думаю, що Мілош зрадів би, побачивши тебе в чомусь легшому, ніж твої штани.

— Авжеж! Я теж про це подумала, — дівчина була вдячна старому, який розумів її навіть без слів.

— Завтра йдемо в похід магазинами! — дідусь Генрик задоволено потер руки, хоча Буба добре знала, що той не терпить жодних крамниць, окрім алкогольних та іграшкових.

— Дзвони до Маньчакової й дізнайся, де вона одягається, — наказав він онуці.

— Навіщо? — перелякалася Буба. Їй аж стало зле від однієї думки, що доведеться одягнутися так, як Маньчакова, чиї екстравагантні шати завжди приваблювали дідуся, і вона мудрувала, як уникнути втілення дідового божевільного задуму.

— Дзвони, дзвони, — пояснив той. — Треба ж знати, які крамниці краще оминати десятою дорогою!

* * *

— Від часів війни тут так усе змінилося, — дідусь недовірливо роззирався вулицями, заповненими автомобілями й людьми.

— То ти так давно тут не був? — здивувалася Буба.

— Я ж кажу «від часів війни», а не за два місяці. Взагалі-το в січні я прогулювався тут з моєю... гм... знайомою, але дивився на неї, а не на поступ урбаністики. Справжній мужчина, перебуваючи з дамою, повинен... — почав було дідусь, але Буба його перебила.

— Ось цей магазин, — вказала вона на вітрину, що мінилася всіма відтінками синього кольору.

— Але він виглядає точнісінько як твоя шафа, — розчаровано протягнув дід. — А я гадав, що це буде щось незвичайне. Мені здавалося, що ми шукаємо щось суперкласне?

— Але в моєму стилі, дідусю, — з гідністю підкреслила Буба й разом зі стареньким увійшла до крамниці, полиці якої аж угиналися від розмаїття джинсового одягу.

— Ти говорив про сукенку? — кокетливо спитала вона, приклавши до себе невеличку шматинку кольору індиго.

— Поміряй, — прошепотів спантеличений дід. Він навіть не підозрював про існування джинсів у такому варіанті.

Коли Буба вийшла із примірочної, старий зробив висновок, що його онука нічим не відрізняється від усіх кралечок, яких він звик бачити по телевізору. Ну, може, тим, що жодна з них насправді не така красуня й не вміє так чудово грати в бридж, — подумав він, ніжно вдивляючись у щасливі Бубині очі, синіші, ніж її джинсова сукня.

* * *

Уся родина, разом з Бартошовою, милувалася того дня Бубою. Спершу всі дивувалися, що дівчина так довго просиджує у ванній. Потому терпляче чекали, доки вийде зі своєї кімнати. Та коли вона невпевнено стала на порозі, несміливо посміхаючись, і батьки, і дідусь, і навіть Бартошова привітали її захопленим вигуком.

— Справжня жінка! — заявив дідусь трохи патетично.

— А ти не виглядаєш занадто серйозно? — якось боязко прошепотів тато, який раптом засумував за своєю маленькою донею.

— Вона виглядає чудово! — заспокоїла його мати, вражена доньчиною красою. — Ти все-таки дуже схожа на мене, — пригортаючи Бубу, мама не відмовилася від того, щоб зробити комплімент самій собі.

— Але фігура в неї моя, — затявся батько. — У тебе чудова фігура, Бубо, — серйозно похвалив він дочку й себе. — Ви так не думаєте?

Кадр із кінофільму «Попелюшка» (режисер К. Брана, США, Велика Британія, 2015)

Дідусь мовчав, наче був усемогутнім Пігмаліоном, і лише скромно потупився. Така його поведінка мала допомогти родині зрозуміти, що досягнутий Бубою ефект — це значною мірою його заслуга.

— Панна Олька в підметки не годиться нашій панночці, — грубувато урвала родинні захоплення Бартошова, показуючи цим своє ставлення до «нашої» й «не нашої» панянок. — Обід, — додала вона, прикидаючи, чи під новим Бубиним платтям залишилося трохи місця для телячих биточків із гречаною кашею.

* * *

До ліцею Буба вбігла, ледь запізнившись. Пошукала очима Агату, але її ніде не було. У класі вже тривала підготовка до спільної забави, проте й там вона не побачила подруги. Зраділа, угледівши Мілоша, який чекав біля їхнього улюбленого підвіконня, та водночас спохмурніла, бо біля хлопця була Йолька, котра, немов так і треба, зайняла місце її улюбленої подруги й розповідала про щось, жваво жестикулюючи.

Буба залишила їх і з жахливим настроєм спустилася в хол. Музика вже лунала в класах, які тимчасово перестали бути місцем учнівських мук, зате перетворилися на притулок для закоханих парочок. Сіла на сходах, з усіх сил намагаючись не забути, що коли на тобі сукенка, слід по-іншому сідати й ходити. Подумки подякувала феміністкам за брюки, які були, мабуть, їхньою найбільшою перемогою, і здивувалася, побачивши Міхала із четвертого класу, який стояв напроти й недовірливо до неї придивлявся.

— Краще нічого не кажи, — ледь роздратовано попередила вона.

— А що тут скажеш! — озвався він. — Мені аж мову відібрало. Слухай, ти ж марнуєшся у своїх вічних джинсах! — цмокнув він захоплено, а Буба, замість того щоб образитися, кокетливо затріпотіла віями. Танцювала з Міхалом неохоче й трохи незграбно, озираючись, щоб роздивитися Мілоша з Йолькою. Бо ж вони десь поруч... І так віддалася власним думкам, що не помітила, як Мілош зайняв її місце на сходах і звідти вражено й захоплено спостерігав за нею.

Кадр із кінофільму «Попелюшка» (режисер К. Брана, США, Велика Британія, 2015)

Коли Міхалові однокласники оточили Бубу, дівчина зрозуміла, що відчувала на балу Попелюшка. І так само, як героїня казки, запрагнула якомога швидше втекти звідси до кухні з великим вогнищем, де можна тихенько поплакати в куточку. Вибираючись із тісного кола нових шанувальників, вона зрозуміла, що, крім Мілоша, ніхто для неї не існує.

— Попелюшка для мене й принцеса для старшокласників? — глибоко зазирнув їй в очі.

— Якби моя туфелька була в тебе, не було б проблем, — різкувато відказала Буба, — але туфелька, з якою ти балакав, не моя! Якщо я не помиляюся, ти сам колись назвав так Йольку...

— Дурненька! Дурненька красуне, — швидко виправився Мілош. — Я чекав лише на тебе. І ти про це добре знаєш, правда? Але я тебе не впізнаю. Я й не сумнівався, що ти найвродливіша на світі, але зараз волів би, щоб ти була звичайніша. Бо тоді...

— Що тоді? — злетіли пухнасті вії.

— Бо тоді ти найвродливіша лише для мене, — прошепотів хлопець.

І вони пішли танцювати. З-над Мілошевого плеча Буба бачила небагато. Хіба що здивовану Йольку, яка пильно міряла поглядом скромні сантиметри Бубиної сукенки, немовби та могла відповісти на всі її запитання. Помітила й Адася, який, угледівши її, припинив жувати й, здається, проковтнув жуйку. І музикантів, які підштовхували одне одного, побачивши Бубу. І ще кількох однокласниць, які недовірливо хитали головами. А потому не бачила більше нічого, бо її підхопила ніжна балада, у якій розповідалося про чиєсь щасливе кохання. Мілош теж мовчав. І лише коли стихла музика, прошепотів якісь чарівні слова, і Буба, зашарівшись, радісно глянула на нього.

— І завжди будеш моїм синім дроздом, — закінчив він, надягаючи Бубі на палець перстеника із блакитним камінцем.

Бо з усіх птахів на світі Мілош найдужче любив синього співочого дрозда.

(Переклад Божени Антоняк)

Мистецькі вподобання Буби

У романі неодноразово зустрічаємо ім’я Федеріко Фелліні (1920-1993) — відомого італійського режисера і сценариста. У його фільмах зазвичай зображені повсякденні ситуації, але за ними криються філософські й моральні проблеми. Стилю Ф. Фелліні притаманні поєднання комедійного і трагедійного, символічність образів. Як дізнаємося з тексту Барбари Космовської, Буба обізнана із творчістю цього митця, їй імпонує його «уміння бачити глибше».

Ще в романі є асоціації з творами В. Шекспіра. Дідусь Генрик жартома каже, що мама і тато Буби нагадують Ромео і Джульєтту. З «данським королівством» (асоціація з трагедією «Гамлет» В. Шекспіра), де панує атмосфера відчуження і фальші, Буба порівнює ситуацію у своїй родині. Примиривши Ольку і Роберта, героїня повідомляє: «...тепер у “королівстві данськім” потепліло від сонця кохання».

АКТИВНОСТІ

Комунікація

• 1. Як стосунки в родині впливали на настрій і світовідчуття Буби?
• 2. Проаналізуйте взаємини Буби з однолітками. Чи добре знала вона тих, кого називала друзями?
• 3. У яких випадках героїня помилялася? Чим були зумовлені її помилки?

Аналіз та інтерпретація

• 4. З якими проблемами зіткнулася Буба в житті? Які з них вона могла здолати самостійно, а які — з допомогою інших? Які проблеми неможливо було розв’язати? Чому?

Творче самовираження

• 5. Створіть власне продовження історії про Бубу у формі оповідання або коміксу.

Цифрові навички

• 6. Підготуйте буктрейлер за однією з прочитаних книжок про Бубу.

Дослідження і проєкти

• 7. Поділіться своїми спостереженнями над особливостями стилю роману та його мовою. Спробуйте пояснити, чому його легко і цікаво читати.
• 8. З якою казковою героїнею авторка порівнює Бубу у фіналі твору? Поясніть значення порівняння. Знайдіть подібності й відмінності між обома героїнями.

Життєві ситуації

• 9. Які вчинки Буби або її однолітків можуть бути прикладом для наслідування? Поясніть.
• 10. Чи переживали ви стани самотності, непотрібності в родині або в колективі? Поділіться досвідом, як ви долали ці стани.

check yourself

exercises

games