Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко (2025)

Міґель де Сервантес Сааведра

(1547-1616)

У кожному суспільстві є люди, які видаються диваками, але пізніше виявляється, що вони випередили свій час.

Соломія Павличко

• 1. Що ви знаєте про Іспанію? Покажіть її на маті, розкажіть про відомі у світі іспанські традиції.
• 2. Охарактеризуйте поняття «лицарський роман», «лицарська поезія». Наведіть приклади. Як лицарі ставилися до жінок?
• 3. Знайдіть в інтернеті й виразно прочитайте один із віршів поетів-лицарів. Визначте провідні теми й мотиви.

23 квітня в Іспанії відзначають свято Сан-Хорхе (Святого Георгія) — День книги, який припадає на день смерті письменника Міґеля де Сервантеса Сааведри, роман якого про Дон Кіхота є однією з найпопулярніших книг у світі. Цього дня іспанці збираються в людних місцях і по черзі протягом двох-трьох днів читають «Дон Кіхота», а також дарують одне одному книжки та троянди.

У житті Сервантеса є чимало загадкового. Вважають, що він народився 29 вересня в День Святого Михайла, тому й отримав при хрещенні ім’я Міґель. Припускають також, що він народився в місті Алькала-де-Енарес і там був хрещений у церкві Святої Марії. А ім’я «Сааведра» взяв для того, щоб відрізнятися від Міґеля де Сервантеса де Кортінас, вигнаного з королівського двору. Але це станеться трохи пізніше, а до того він — один із сімох дітей хірурга Родріґо де Сервантеса та його дружини Елеонор. Міг навчатися в Кордові, Севільї чи Саламанці, а може, ще десь — ми не все знаємо про ті далекі часи.

Маючи неповних 20 років, Сервантес перебрався до Мадрида, але й там надовго не затримався. У 1575 р., перебуваючи на кораблі «Сонце», він потрапив у полон і опинився в Алжирі, де став рабом. За п’ять років полону кілька разів намагався втекти. Зазнавав тортур — і знову тікав. І аж восени 1580 р. його викупили місіонери. Сервантес повернувся до Іспанії, де наприкінці того ж року дістався Мадрида.

м. Мадрид (Іспанія). Сучасне фото

Потрапивши на службу до іспанського короля Філіпа II, Сервантес виконував його доручення на заході Алжиру, де був раніше полоненим. Наприкінці XVI ст. король, готуючись до війни, збирав «Іспанську Армаду» (відому як «Непереможна») — флот зі ста тридцяти кораблів. Сервантес здійснював закупівлі провіанту для флоту. Проте торговцем він був не дуже вправним, навіть потрапив до в’язниці.

Розпочавши літературну кар’єру майже в сорокарічному віці, Сервантес не відразу мав успіх. Ані його новела «Галатея», ані численні драматичні твори не викликали особливої цікавості в публіки, тому він не міг сподіватися на поліпшення свого фінансового становища. Відтак Сервантес зайнявся підприємницькою діяльністю, але й це не принесло прибутків. У 1603 р. перебрався до Вальядоліда, де завершив розпочату першу частину роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», який ми інколи називаємо «Дон Кіхот».

О. Окампо. Видіння Дон Кіхота. 1989 р.

Перша частина роману, опублікована в 1605 р., відразу стала популярною: протягом року було видано п’ять накладів книжки. Твір перекладали й за кордоном, проте розбагатіти Сервантесові так і не вдалося — заробіток був зовсім невеликим. З того часу Сервантес не припиняв писати. Драми, новели, поеми, ще один роман «Мандри Персілеса і Сигізмунди»... А в 1615 р. вийшла друга частина роману про Дон Кіхота.

У 1616 р. митець постригся в ченці й невдовзі помер. Літературознавці й читачі досі сперечаються, що головне в романі — гумор, іронія, глибокий філософський зміст чи щось інше? «Дон Кіхот» сповнений загадок, які ми досі розгадуємо. І немає готових відповідей. Кожен читач чи читачка знайде свою.

Сервантес живий

У місті Алькала-де-Енарес (Іспанія), де народився Сервантес, щороку в тиждень, на який припадає дата його хрещення (9 жовтня 1547 р.), відбуваються присвячені письменникові конференції, концерти, вистави тощо. Найцікавіші місця свята — ринок Дон Кіхота, де відтворені предмети побуту «золотої доби» іспанської культури XVI—XVII ст., а також гастрономічний вернісаж, на якому ресторатори представляють страви часів Сервантеса. І звісно, усі читають і перечитують безсмертний роман. Історична частина міста та університет належать до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

м. Алькала-де-Енарес (Іспанія). Сучасне фото

Коли українці прочитали роман Сервантеса українською?

Перекладений багатьма мовами світу, роман Сервантеса прийшов до українського читача наприкінці XIX ст. Іван Франко, який дуже цікавився західними літературами, здійснив скорочений віршований переспів роману та опублікував його в 1891 р. На початку XX ст. роман переклав Микола Іванов. Значною подією стало видання українського перекладу «Дон Кіхота» 1995 р. — цей переклад почав Микола Лукаш, а завершив Анатоль Перепадя.

«ДОН КІХОТ»

Історія створення роману. Сервантес писав роман «Дон Кіхот» упродовж багатьох років. За його словами, він почав створювати його у в’язниці. В уяві письменника постав образ людини, яка під впливом лицарських романів вирушила здійснювати подвиги, наслідуючи героїв улюблених книжок. Можливо, тодішня Іспанія видавалася Сервантесові духовною «в’язницею» і через образ Дон Кіхота він утверджував ідею внутрішньої свободи. А може, задум роману був зумовлений особливостями соціально-економічного розвитку і культури того часу.

presentation

Кастилія-Ла-Манча (Іспанія). Сучасне фото

Королівство Іспанії було надзвичайно могутнім, але наприкінці XVI — на початку XVII ст. воно поступово почало втрачати свою міць. Тому героїчне минуле багатьом видавалося привабливішим за сучасність. Цим можна пояснити великий успіх в Іспанії лицарських романів — жанру, який на той час в інших країнах втратив популярність. Сервантес акцентував у своєму романі небажання людей позбутися облудних ідеалів. Претензії та амбіції його сучасників були такі самі кумедні, як лицар в іржавих латах на старезній шкапі.

У романі багато автобіографічного. Дружина письменника була родом із Ламанчі, від її родичів митець уперше почув історію про Алонсо Кіхаду — палкого шанувальника лицарських романів. У творі згадано імена багатьох сучасників Сервантеса, перетворених його уявою на художні образи.

Роман має дві частини, які вийшли друком з інтервалом у понад десять років: перша частина — у 1605 р., друга — у 1615 р.

Пам’ятник М. Сервантесу та його героям на площі Іспанії на тлі хмарочоса, м. Мадрид (Іспанія). Сучасне фото

Зв’язок твору з лицарськими романами. Походження слова «роман» виводять від назви романських мов (romanus). За часів Середньовіччя словом «роман» називали будь-які твори, написані народною мовою — романською (французькою, італійською, іспанською, португальською та ін.), а не латиною. Згодом так почали називати епічні твори на різноманітну тематику, які мали великий обсяг.

В епоху Середньовіччя в Європі були дуже популярні лицарські романи, пов’язані з культурою лицарства. На відміну від античних «романів», які мали здебільшого міфологічно-казковий характер, у лицарських романах доби Середньовіччя герой-лицар вирушає в широкий світ і утверджується в ньому. Хоча цей світ чудесний і герой у ньому часто стикається з фантастичними силами, здійснює подвиги (заради високої мети, Прекрасної Дами, перемоги життя над силами зла), та все ж таки в лицарських романах спостерігаються історичні прикмети доби. Оскільки ці романи про випробування героїв, їхні пригоди, то їх називають «авантюрними» (з франц. aventure — пригода). Рушійною силою сюжету лицарських романів було почуття шляхетного кохання, а образи героя і його Дами серця ідеалізовані.

Панування лицарського роману в Європі тривало аж до XVI ст., допоки Сервантес не написав свого «Дон Кіхота», спираючись на традиції європейського роману і водночас ідучи далі.

Сміх є одним із важливих складників роману Сервантеса. Він виявляється через гумор, іронію, пародію, сатиру і дає змогу розглядати образи і ситуації в різних аспектах, показує їх приховані грані й зумовлює широкий філософський зміст роману, який вийшов за межі ідеалізації дійсності й став засобом її пізнання. Сервантес спирався також на досягнення героїчних епосів Античності та Середньовіччя, вибудовуючи твір як розповідь про мандри героя, його пригоди та пошуки незнаного. Але й ця традиція була творчо переосмислена митцем, який прагнув показати реальний світ.

м. Толедо (Іспанія). Сучасне фото

Палац Санта-Крус, м. Вальядолід (Іспанія). Сучасне фото

Іван Франко писав: «“Дон Кіхот” — це не тільки пародія на лицарський роман, не тільки перший і найвизначніший гумористичний роман, у ньому було щось значно більше. Це був перший рішучий крок до реалістичного зображення справжнього життя і народу, а разом з тим і перший роман, в якому автор спробував більше заглибитися в характер свого героя, поруч із смішними сторонами показати і його симпатичні, навіть благородні риси і висловити устами цього героя або інших дійових осіб ряд критичних та позитивних думок про стан тодішнього суспільства, його потреби і прагнення. Одним словом, у “Дон Кіхоті” ми бачимо перший роман новішого крою; це суспільно-психологічний і філософський твір, хоч на його тлі автор виводить ще веселі, іноді карикатурні замальовки в старому лицарському дусі».

Сучасники Сервантеса не змогли належно оцінити цей твір. Публіка сміялася з пригод Дон Кіхота, не звернувши уваги на високі гуманістичні ідеї, закладені автором. Цей роман і досі викликає широкі дискусії серед дослідників і читачів.

Ознаки ренесансної культури в романі «Дон Кіхот»

• 1. Посилення інтересу до дійсності як об’єкта зображення; дійсність показано в постійному русі, змінах.
• 2. Конкретні моменти реальної дійсності та людського життя (перевага конкретики над абстракціями та умовними формами).
• 3. Дійсність набуває суспільно-політичних ознак, хоча вони ще не узагальнені, не проаналізовані.
• 4. Увага до різноманітних типів людських характерів, які взаємодіють між собою.
• 5. Прагнення мотивувати події та вчинки персонажів.
• 6. Активне авторське начало, автор — не сторонній споглядач, а частина реального світу, учасник живого життя.
• 7. Герой роману Відродження — не так конкретна людина (хоча має й індивідуальні риси), як «притча на тему про її безмежні можливості» (за словами літературознавця Дмитра Затонського).

Особливості сюжету й композиції твору. З перших сторінок роману читач потрапляє у відомі ситуації лицарського роману, тільки перенесені з ідеального чудесного часу в реальну Іспанію кінця XVI — початку XVII ст. Окрасою лицарського роману був молодий, вродливий лицар — утілення шляхетності та інших чеснот, закоханий у свою обраницю і здатний перемагати чаклунів, велетнів, юрмища ворогів. Але в романі Сервантеса на його місці — звичайна людина. І потрапила вона у звичайний, а не казковий світ.

У присвяті ясновельможному «Дукові Бекарському» Сервантес пише про свій роман як про твір, «позбавлений коштовних оздоб витворності і вченості, якими красуються звичайно твори, скомпоновані в домах людей освічених». Він наполягає на простоті та щирості свого «літературного подарунка». І починає «правдиву» історію Алонсо Кіхано з Ламанчі — гідальго, який був так захоплений читанням лицарських романів, що мав удома силу-силенну книг, а з решти майна — лише старий щит, спис, шкапу і пса. Однак він уявляв себе мандрівним лицарем, закоханим у Прекрасну Даму і зобов’язаним здійснювати численні подвиги. Красуні поруч не було, тому він обрав на цю роль селянку Альдонсу Лоренцо, перейменовану на Дульсінею з міста Тобос. Знайшовши собі зброєносця із простих селян (Санчо Панса), герой вирушає в мандри на своєму старенькому коні, якого назвав Росинантом.

Композиція роману розгортається в ситуації «великої дороги». Мандрівка — композиційний прийом твору, що дає змогу авторові відтворити широку дійсність, вільно поєднувати різні образи та події. Основою сюжету середньовічних лицарських романів було випробування: герой змагався з різними силами, передовсім чарівними, демонстрував свою духовну і фізичну міцність. А в романі Сервантеса головний герой випробовується самою дійсністю, з якою постійно стикаються його високі прагнення.

Перші п’ять розділів роману називають «протокіхотом», який закінчується новелою про безглуздий, позбавлений будь-яких ілюзій світ. Головне в цих розділах — висміяти популярні, але позбавлені літературної вартості лицарські романи. Починаючи із сьомого розділу й до кінця роману образ головного героя поступово ускладнюється. Поруч із фантастичними видіннями та безглуздими витівками в Дон Кіхота з’являються мудрість і шляхетність.

У романі знаходимо численні згадки про міста, містечка та місцевості Іспанії. У цьому сенсі книгу можна назвати своєрідною енциклопедією іспанського життя.

Замок XV ст., м. Толедо (Іспанія). Сучасне фото

Сцена з балету Л. Мінкуса «Дон Кіхот». Львівський театр опери і балету. Сучасне фото

Образ Дон Кіхота. Цей образ не можна оцінити однозначно, оскільки його зображено в різних ракурсах. З одного боку, він — натура творча, піднесена, натхненна, бо тільки уява справжнього романтика могла перетворити просту селянську дівчину на Прекрасну Даму, заради якої варто здійснювати подвиги. Дон Кіхот вірить у торжество справедливості й готовий за неї боротися. Усі свої сили він ладен віддати людям, котрі, як йому видається, потребують безкорисливої допомоги. Дон Кіхота вирізняє саме ця здатність до дії, ентузіазм, з яким він обстоює справедливість, хоча його зусилля часто бувають марними.

З іншого боку, на відміну від шляхетних героїв лицарських романів, Дон Кіхот комічний у своєму намаганні змінити світ. Його світла мрія і добра воля постійно стикаються з буденністю і неможливістю реалізувати високі наміри. Тому образ Дон Кіхота постає не тільки комічним, а й трагічним.

Дон Кіхот є пародією на лицарство і водночас справжнім лицарем, бо не боїться захищати знедолених і йти вперед до своєї мети. Проте він вирушив у далеку дорогу не в той час. Його оточувала ница, похмура, приземлена реальність.

Створивши собі світ примарних ідеалів, Дон Кіхот живе вигаданими цінностями. Але реальність постійно і владно втручається в ті лицарські сюжети, які придумав для себе герой. І поступово перед читачами замість лицарських історій розгортаються сюжети справжнього життя — широкого, розмаїтого, неідеального, та все ж таки напрочуд цікавого.

О. Дом’є. Дон Кіхот. 1861 р.

Санчо Панса. У мистецтві слова відомо чимало образів, які є парними, тобто не існують окремо один від одного і визначають сюжет твору. Ми пам’ятаємо Орфея і Еврідіку, Дедала й Ікара, Ромео і Джульєтту та багатьох інших. Так само Дон Кіхот і Санчо Панса навіки пов’язані творчим задумом автора.

Дон Кіхот і Санчо Панса — вічні образи в літературі й мистецтві. Вони мандрують дорогами тодішньої Іспанії, і кожен із них по-різному сприймає те, що відбувається довкола. На перший погляд, Дон Кіхот і Санчо Панса пов’язані між собою за принципом контрасту, бо один — надто піднесений, мрійливий, а другий — навпаки, приземлений, прагматичний, подеколи навіть брутальний. Та насправді Дон Кіхот і Санчо Панса доповнюють один одного. Людина буває різною, залежно від обставин, каже нам Сервантес. У ній є і прекрасна мрія, а водночас і прагматизм, здоровий глузд. Крім того, Санчо Панса і Дон Кіхот — це ще й два різні погляди на життя. Санчо Панса часто потерпає через вчинки свого господаря, а це яскраво свідчить про ту реальність, яка існує і має свої закони. Зброєносець втілює народне розуміння правди життя. Його оцінки вчинків Дон Кіхота супроводжуються народним гумором, а народ, який сміється, має майбутнє.

Теорія літератури

Роман (з франц. — твір, перекладений з романських мов) — жанр художньої літератури, прозовий твір, місткий за обсягом, складний за будовою, у якому широко охоплено важливі проблеми, життєві події, розкрито історії багатьох персонажів протягом значного проміжку часу.

Пародія (з давньогрец. — пісня навиворіт, переробка на смішний лад) — жанр фольклору і літератури; гумористичний чи сатиричний твір, у якому імітується творча манера письменника задля висміювання її як невідповідної новим мистецьким запитам.

Дон Кіхот (1605)

РОМАН

(Уривки)

ПЕРША ЧАСТИНА

Розділ І,

де оповідається, хто такий був преславний гідальго Дон Кіхот з Ламанчі та як він жив

• Про що мріяв Дон Кіхот і що він зробив для здійснення своєї мрії?

audio

В однім селі у Ламанчі — а в якому саме, не скажу — жив собі не так давно гідальго, з тих, що мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна. Душенина на щодень (частіше яловичина, ніж баранина), на вечерю здебільшого салатка м’ясна, суботами «бите-різане» (тобто яєшня з салом), п’ятницями сочевиця, неділями ще якесь голуб’ятко на додачу — все це поглинало три чверті його прибутків. Решта йшла на камізелю з дорогої саєти, оксамитні штани й пантофлі про свято; про будень малась одежа з сукна домашнього полотна — і то незгірша. Була у нього в домі ключниця років за сорок і небога, що й двадцяти ще не мала, та ще хлопець-челядинець про польову й надвірню роботу — чи коня сідлати, чи ножицями садівницькими орудувати. Літ нашому гідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні. На прізвище йому було, кажуть, Кіготь чи Віхоть (про се, бачите, одні автори пишуть так, а другі інакше), хоча в нас є певні підстави гадати, що насправді він звався Кикоть. Проте для нашої повісті воно байдуже — аби ми тільки, оповідаючи, од правди ані руш не одбігали. (...)

Так-от, щоб ви знали, гідальго той гулящого часу — тобто замалим не цілий рік — читав лицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання.

І так він до того діла прилюбився та присмоктався, що не один морг орної землі продав, аби книжок лицарських до читання собі накупити: де, було, яку стріне, так зразу й тягне додому. Та найбільше, либонь, припали йому ті до смаку, що їх скомпонував славнозвісний Фелісіян де

Сільва: його проза здавалась нашому гідальгові блискучою, його напушисті речення — правдивими перлами, особливо ж освідчення любовні та виклики на герць, де писалось, приміром, таке: «Ваша безпричинна жорстокість причинилась до того, що я став мов причинний і не без причини мушу нарікати на вашу злочинну ліпоту». Або ще: «Високі небеса, що посполу з зірками божественно утверджують вашу божественність, заслужено надають вам заслуг, яких заслуговує ваша небесна душа». (...)

Г. Доре. Ілюстрація до твору «Дон Кіхот». 1860-ті рр.

Частенько йому траплялось диспутувати з тамтешнім парохом, — а був то чоловік учений, (...) богослов із Сігуенси, — про те, котрий лицар кращий: Пальмерін Англійський чи Амадіс Гальський. Проте майстер Ніколас, цилюрник у тому ж таки селі, вважав, що обом тим воякам далеко до Лицаря Феба; якщо хто може йому дорівняти, то хіба лише Дон Галаор, брат Амадіса Гальського, бо то кругом лицар: не такий манірник і тонкослізий, як брат, а в юнацтві ніколи задніх не пас.

І так наш гідальго у те читання вкинувся, що знай читав, як день, так ніч, од рання до смеркання, а од смеркання знов до рання, і з того недосипу та з того перечиту мозок його до решти висох — ізсунувся бідаха з глузду. Його уява переповнилась різними химерами, вичитаними з тих книжок: чарами та чварами, битвами та боями, викликами та ранами, зітханнями та коханнями, розлуками та муками і всякими такими штуками. <...> Похваляв наш гідальго велетня Морганта, що з усього пихатого й нечемного великанського кодла єдиний був люб’язний і ґречний. Та над усіх поважав він Рінальда Монтальбанського; любо йому було бачити, як той левень, виїхавши зі свого замку, грабував на шляху кого попадя або, перелинувши через море, викрадав Магометового боввана, що був, як славить історія, геть увесь щирозлотий. А за те, щоб надавати носаків зрадникові Ганелону, наш кавальєро віддав би радо свою ключницю — та вже й небогу заодно.

Збожеволів він отак до послідку, і вроїлася йому в голову дивочна думка, яка жодному шаленцеві доти на ум не спливала: що йому випадає <... > шукати пригод і робити все те, що робили, як він читав, мандровані лицарі, — тобто поборювати всілякого роду кривди, наражатися на різні біди й небезпеки, щоб, перебувши їх і подолавши, окрити ймення своє несмертельною славою.

Поперед усього вичистив прапрадідну збрую, що вже бозна-відколи занедбана в кутку валялася і добре іржею та цвілизною взялася. Вичистив, вилагодив, як міг, аж бачить — щерб у ній великий: заборола бракує, є самий-но шишак. Однак же хитро зумів тому лихові зарадити: вирізав з картону такий ніби начілок, примостив до шишака — от тобі й шолом повний. Щоправда, як добув меча, щоб перевірити, чи кріпкий той шолом, чи витримає в разі чого удар, та рубонув раз і вдруге, то одним махом знівечив усе, над чим цілий тиждень морочився. А що легкість, із якою шолом на шмаття обернувся, була йому не до смаку, він вирішив забезпечити себе перед таким випадком і переробив його, вправивши всередину кілька залізних обручиків. (...)

Дж. Давид. Обряд посвяти Дон Кіхота. 1888 р.

Тоді огледів свою шкапу і, хоч вона в нього була куксовата й мала більше всякої ґанджі, ніж горезвісна Гонеллина коняка, що, кажуть, tantum pellis et ossa fuit (лат. була сама шкура та кості), визнав, що ні Олександрів Буцефал, ані Сідів Баб’єка його коневі не рівня. Чотири дні над тим думав, як його назвати — бо де ж видано, щоб кінь такого лицаря, та ще такий сам собою добрий, не мав якогось голосного імені? Отож і старався прибрати йому таке ймення, що ясно показувало б, чим був той кінь, поки не служив мандрованому лицареві, і чим тепер став — гадав, бачите, що як у пана стан змінився, то й кінь відповідно мав змінити ім’я на якесь нове, славне та гучне, гідне нового звання і нового покликання його пана. Крутив мізком туди й сюди, перебирав сотні ймень, вигадував і відкладував, подовжував і скорочував, перевертав на всі боки — і назвав нарешті Росинантом, себто Перешкапою. Се ім’я здалось йому благородним і милозвучним, а до того ще й промовистим.

Назвавши так собі до любості вірного свого коня, став наш гідальго думати-гадати, яке б уже самому собі ймення прибрати, і те думання взяло йому вже не чотири дні, а цілих вісім. Кінець кінцем він нарік себе Дон Кіхотом; звідси ж то й висновують автори сієї правдивої історії, що в дійсності його прізвище було Кикоть, а не Віхоть, як твердили деякі інші. Проте, згадавши, що одважний Амадіс не задовольнявся своїм голим іменням, а долучив до нього назву рідного королівства, щоб його прославити, і йменувався Амадісом Гальським, наш завзятий лицар поклав теж додати до свого імені назву отчизни своєї і величатися Дон Кіхотом з Ламанчі. (...)

express-lesson

Г. Доре. Ілюстрація до твору «Дон Кіхот». 1860-ті рр.

О, як же радів наш добрий кавальєро, виголосивши в думці таку промову, а надто знайшовши нарешті ту, кого мав назвати своєю дамою! То була, як гадають, проста собі дівчина із сусіднього села, хороша на вроду, що він у неї був деякий час закоханий, хоч вона, здається, про те не знала й не дбала. Звали її Альдонса Лоренсо. Вона ж то й видалась йому гідною носити титул володарки його думок. Вишукуючи таке ім’я, щоб і на її власне було схоже, і личило принцесі чи якійсь панні високого коліна, він назвав її Дульсінеєю Тобоською (бо родом була з Тобоса). Це ім’я здавалось йому доброзвучним, витворним і значливим, до пари тим, що він приклав уже собі й коневі своєму.

(Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді)

АКТИВНОСТІ

Комунікація

• 1. Яким є побут простого гідальго?
• 2. Розкажіть про вплив лицарської літератури на героя Сервантеса. Наведіть відповідні цитати.
• 3. Як герой надає собі ознак лицарства? Чому, на вашу думку, йому недостатньо тільки певних предметів та об’єктів? Доведіть, що Дон Кіхот створює навколо себе «світ назв».

Аналіз та інтерпретація

• 4. Якими художніми засобами створено образ «комічного лицаря»? Як ви вважаєте, автор висміює свого героя чи співчуває йому?

Творче самовираження

• 5. Герой роману обирає собі Прекрасну Даму в дусі героїчних фантазій Середньовіччя. Опишіть з погляду Дон Кіхота Дульсінею Тобоську (а не Альдонсу Лоренсо).

Цифрові навички

• 6. Відшукайте в інтернеті інформацію про те, з чого складався лицарський обладунок за часів Середньовіччя. Чим замінив його Дон Кіхот? У чому полягає мета цієї заміни?

Дослідження і проєкти

• 7. Знайдіть слова й вирази, які пародіюють стиль лицарських романів. Розкрийте їхній прихований зміст. Над чим, на вашу думку, сміється письменник?

Життєві ситуації

• 8. Чи варто перетворювати світ силою фантазії? Чи корисна уява?

Г. Доре. Ілюстрація до твору «Дон Кіхот». 1860-ті рр.

Розділ VIII

про велику перемогу, здобуту премудрим Дон Кіхотом у страшенному й неуявленному бою з вітряками, та про інші вікопомні події

Родина і друзі гідальго намагаються боротися з його манією: потайки спалюють його книги, а двері до бібліотеки замуровують — це подається як справи могутнього чаклуна. Зовні ніби примирившись із цим, Дон Кіхот підмовляє свого сусіда Санчо Пансу вирушити з ним на пошук пригод, обіцяючи посаду губернатора на якомусь острові. Мандрівники вийшли на поле, де стояли тридцять чи сорок вітряків, які видалися Дон Кіхотові велетнями. Він сміливо стає на бій з ними...

• Чи можна назвати вчинок Дон Кіхота подвигом? Висловте ваше особисте ставлення до його дій.

audio

Тут перед ними заманячило тридцять чи сорок вітряків, що серед поля стояли. Як побачив їх Дон Кіхот, то сказав своєму зброєноші:

— Фортуна сприяє нашим замірам понад усяке сподівання. Поглянь, друже мій Санчо, що там попереду бовваніє: то тридцять, якщо не більше, потворних велетнів, що з ними я наважився воювати і всіх до ноги перебити. Трофеї, що нам дістануться, зложать початки нашому багатству. А війна така справедлива, бо змітати з лиця землі лихе насіння — то річ спасенна і Богові мила.

— Та де ж ті велетні? — спитав Санчо Панса.

— Он там, хіба не бачиш? — одказав Дон Кіхот. — Глянь, які в них довжелезні руки: у деяких будуть, мабуть, на дві милі завдовжки.

— Що-бо ви, пане, кажете? — заперечив Санчо. — То ж зовсім не велетні, то вітряки, і не руки то в них, а крила: вони од вітру крутяться і жорна млиновії ворочають.

— Зразу видно, що ти ще лицарських пригод несвідомий, — сказав Дон Кіхот, — бо то таки велетні. Як боїшся, то ліпше стань осторонь і помолись, а я тим часом зітнуся з ними в запеклому й нерівному бою.

Дж. Давид. Дон Кіхот розмірковує. 1888 р.

По сім слові стиснув коня острогами, не слухаючи криків свого зброєноші, який усе остерігав його, щоб не кидався битись, бо то не велетні, а вітряки. Та лицареві нашому так ті велетні в голові засіли, що він не зважав на Санчове гукання й не придивлявся до вітряків, хоч був уже од них недалеко, а летів уперед і волав дужим голосом:

— Не тікайте, боягузи, стійте, підлі тварюки! Адже на вас нападає один тільки лицар!

Тут саме звіявся легкий вітрець, і здоровенні крила вітрякові почали обертатись. Як побачив те Дон Кіхот, закричав:

— Махайте, махайте руками! Хай їх у вас буде більше, ніж у гіганта Бріарея¹, і тоді не втечете від кари!

¹ Бріарей — прізвисько одного з античних велетнів, так званого гекатонхейра Егеона. В античній грецькій міфології гекатонхейри — сторукі велетні, сини землі, символи могутніх природних сил. Стаючи до бою з велетами — а про це Дон Кіхот марить протягом усього роману, — він здійснює головне завдання лицаря: бути «культурним героєм», що вносить порядок у життя світу та бореться з хаосом.

Сеє сказавши, припоручив душу свою володарці Дульсінеї, просячи її допомогти йому в такій притузі, затулився добре щитом і, пустивши Росинанта вчвал, угородив списа крайньому вітрякові в крило. Тут вітер шарпонув крило так рвучко, що спис миттю на друзки розлетівся, а крило підняло коня й вершника, а потім скинуло їх із розгону додолу. Санчо Панса прибіг на всю ослячу рись рятувати свого пана: наблизившись, він побачив, що той і поворухнутись не може — так тяжко грьопнувся з Росинанта.

— Ах, Боже ж ти мій, Господи! — бідкався Санчо. — Чи не казав я вам, пане, щоб стереглися, бо то вітряки, воно ж усякому видно, хіба тому ні, в кого вітер у голові ганяє.

— Мовчи, друже Санчо, — одказав Дон Кіхот, — бойове щастя переходить. Я оце думаю, та так воно і є, що то мудрий Фрестон, той самий, що вкрав у мене книжки вкупі з кімнатою, навмисне перетворив тих велетнів на вітряки, щоб не дати мені слави перемоги, бо на мене дуже ворогує. Але кінець кінцем мій доблесний меч розіб’є ті зловорожі чари.

— Та дай Боже, — сказав Санчо Панса.

Дж. Давид. Дон Кіхот після битви з вітряками. 1888 р.

Він допоміг Дон Кіхотові встати й посадив його на Росинанта, що теж був ледве живий та теплий. Міркуючи так і сяк про недавню пригоду, вони рушили далі до Ляпіського перевалу, бо там, казав Дон Кіхот, на тих розиграх, чекають їх, без сумніву, численні й різнорідні пригоди. Одне тільки смутило нашого лицаря, що не було вже в нього списа; розповівши про те горе-джурі своєму, він сказав:

— Раз якось читав я, що один гишпанський¹ лицар на ймення Дієго Перес де Варгас, поламавши в бою меча, одчахнув од дуба здоровенну гілляку і того дня стільки подвигів учинив, стільки маврів нею перетовк, що йому дали прізвище Гілляка, а нащадки його й досі пишуться Варгас-і-Гілляка. Я до того річ веду, що й сам думаю собі дубця уломити з першого дуба чи падуба, що ми по дорозі вбачимо. І буде той дубець незгірший, ніж у Варгаса був, і доконаю я з ним таких подвигів, що ти можеш себе за щасливця вважати: рідко кому доводиться бути свідком і самовидцем майже неймовірних подій.

¹ Гишпанський (або гішпанський) — це стара форма від прикметника «іспанський»; вона використовується в дещо іронічному значенні.

— То все в Божих руках, — одказав йому Санчо, — я вірю всьому, що ваша милость мені каже. Тільки сядьте-бо рівніше, а то ви якось аж перехнябились у сідлі — мабуть, таки добре забились, як упали.

— Правда твоя, — промовив Дон Кіхот, — але, як бачиш, я не кволюся, що те й те мені болить, бо мандрованим лицарям не подоба на рани скаржитись, хоч би з них і тельбухи вилазили.

(Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді)

АКТИВНОСТІ

Комунікація

• 1. Чому вітряки здалися Дон Кіхотові саме велетнями, а не, наприклад, лицарями? За якими ознаками він «оцінює» їх?
• 2. Які почуття рухають Дон Кіхотом, коли він кидається в бій?

Аналіз та інтерпретація

• 3. Чому Дон Кіхот вважає, що перемога над вітряками — то свідчення його сміливості й звитяги?
• 4. Поясніть, чому для лицаря вітряки постають велетнями, а для зброєносця — це просто вітряки. Порівняйте позиції Дон Кіхота і Санчо Панси під час та після бою: які якості втілює кожен з них?

Творче самовираження

• 5. З’ясуйте значення фразеологізму «боротися (битися) з вітряками». Складіть з ним 2-3 речення.

Цифрові навички

• 6. З якою метою будували вітряки за часів Сервантеса? Як змінилися вигляд і призначення вітряків у наш час? Підготуйте повідомлення, доберіть світлини.

Дослідження і проєкти

• 7. Якими лексичними засобами автор досягає іронічного звучання історії? Випишіть їх (4-5 засобів).

Життєві ситуації

• 8. Чи були у вашому житті випадки, коли ви боролися з проблемами, які вам особисто здавалися надто серйозними, але насправді були незначними? Які висновки ви зробили для себе?

Розділ XVII,

де оповідається про нові незліченні турбації, що спіткали премудрого Дон Кіхота і його бравого джуру Санчо Пансу в корчмі, котру наш лицар собі на лихо вважав за замок

Лицар та його зброєносець вирушають до міста Пуерто Лапіс, де Дон Кіхот сподівається здійснити багато подвигів. Коло міста їм зустрічаються монахи-бенедиктинці та жінка з Біскайї, яка їхала до чоловіка в місто Севілью. Один з її супровідників нападає на Дон Кіхота, проте тому вдається перемогти біскайця. Натхненний цим подвигом, мандрівний лицар рушає далі й дорогою зустрічає погоничів коней. Росинант, випущений пастися, прибився до коней, однак погоничі палицями відігнали та побили його мало не до смерті, а потім — так само побили Санчо і Дон Кіхота.

Відійшовши від побоїв, герої заночували в корчмі, де Дон Кіхот спробував приготувати чудодійний бальзам, від якого Санчо Пансі стало зовсім кепсько. На ранок вони вирушили в дорогу, не заплативши за нічліг.

Корчмар одказав йому так само спокійно:

— Пане лицарю, я зовсім не жадаю, аби вашець за мої кривди на комусь помщався: як прийде до діла, то я й сам зумію одсіч дати. Я одного лише вимагаю — нехай вашець заплатить мені за ночівлю в моїм заїзді, себто за обрік для скотини, а також за харч і за дві постелі.

— Як то? — спитав Дон Кіхот. — Хіба се заїзд?

— Авжеж заїзд, та ще й незгірший, — одказав корчмар.

— Виходить, я помилявся до сієї хвилі, — промовив Дон Кіхот, — бо гадав, правду кажучи, що се замок, і то неабиякий. Але якщо се не замок, а таки заїзд, то мушу вам сказати, що вже плати вибачайте, бо я не годен переступити законів мандрованого лицарства: ніхто з таких лицарів, скільки я знаю з романів, ніколи не платив за ночівлю в заїзді та інші подібні речі, бо по праву і правді всі повинні приймати їх гостинно за нестерпучі муки, що вони в пошуках пригод набираються вдень і вночі, влітку і взимку, пішо і кінно, на безхліб’ї й на безвідді, в студінь і в спеку, зносячи од неба всяку негоду і терплячи на землі всяку недогоду.

Дж. Давид. Дон Кіхот і Санчо Панса. 1888 р.

— Мені про те все байдуже, — заперечив корчмар. — Платіть гроші та й квит, а ті лицарські штучки нам без інтересу. Не треба мені ані помсти, ані відплати, лише звичайнісінької плати.

— Тоді ти просто нікчемний трактирник, — сказав Дон Кіхот. Стиснув Росинанта острогами, взяв ратище на перехил та й виїхав ніким не спинений із корчми — так розігнався, що не оглянувся навіть, чи їде за ним зброєноша.

Корчмар, побачивши, що лицар поїхав і не розплатився, надумав стягти постояле з Санчо Панси, але той сказав, що раз пан не захотів платити, то й він не заплатить, бо, будучи джурою в мандрованого лицаря, мусить тим робом, що й пан його, ходити, тобто не платити ні шеляга по шинках та заїздах. Господаря взяло за печінки, і він загрозив Санчо, що коли той добром не розплатиться, то хай начувається, бо він свого не подарує. На ті нахвалки Санчо одказав, що буде дотримувати правил лицарського ордену, до якого належить його пан, і нічогісінько не заплатить, хоч би йому за те й життям довелось наложити, бо не хоче ламати давнього доброго звичаю мандрованого лицарства, не хоче, щоб потомні джури нарікали й жалкували на нього за порушення такого праведного закону.

На Санчову лиху біду серед постояльців корчемних було в ту пору четверо сукновалів із Сеговії, троє голкоробів з кордовського Жереб’ячого плацу і двоє тандитників із севільського ярмарку, люди все веселі, шутковиті, вигадливі і на все зле проворні. Так ніби їх одна думка пройняла, кинулись вони гуртом до Санчо, стягли його з осла, кинули на хазяйську ковдру (хтось швиденько по неї збігав), а потім, побачивши, що підсіння корчемне занизьке для тої забави, що вони намислили, вийшли на подвір’я, під високий небесний намет, почали підкидати Санчо на тій ковдрі, гуляючись ним, як собакою на карнавальних ігрищах.

Вітряки, м. Кампо-де-Кріптана (Іспанія). Сучасне фото

Несвітський репет бідолашного підкиданця долетів до слуху Дон Кіхота. Лицар пристав, наслухаючи пильно, думав уже, що то якась нова пригода йому трапляється, але зрештою розчув, що то ж його джура так верещить. Тоді повернув коня і важкуватим чвалом покатав назад до корчми, але ворота були вже замкнуті, і він поїхав кругом, шукаючи, кудою б туди дістатись. Добравшись до муру, не такого і високого, яким було обведене подвір’я, він побачив, як над його джурою збиткуються: Санчо літав у повітрі то вгору, то вниз так шпарко, що якби наш лицар не був такий лютий, то сам би розреготався. Він спробував перелізти через мур із коня, але був такий замлілий і захлялий, що і з сідла встати не здужав. Тоді, сидячи верхи, почав шпетити і паплюжити підкидачів такими словами, що на письмі їх і переказувати негоже. Але вони на те не зважали і своє робили та все, знай, гигикали, хоч як той несамохітний літун кричав, стогнав, погрожував і благав. Аж тоді бешкетники Санчо пустили, коли підкидати втомилися. Потому підвели осла й підсадили на нього Санчо, накинувши йому на плечі кобеняк. Як побачила жаліслива Маріторна, який він змучений та змордований, принесла йому з колодязя води свіженької — душу одволожити.

(Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді)

АКТИВНОСТІ

Комунікація

• 1. Представників яких професій зображено в цьому фрагменті роману?
• 2. Чи завжди Дон Кіхот перебуває в полоні своїх лицарських фантазій?
• 3. Чому він не заплатив за нічліг?

Аналіз та інтерпретація

• 4. Як тлумачать справедливість Дон Кіхот, Санчо Панса й трактирник?
• 5. Чи можна сказати, спираючись на цей епізод, що є певна відповідність між сценою біля трактиру і прислів’ям «Пани чубляться — у холопів чуби болять»?

Творче самовираження

• 6. Створіть список лицарських правил, які встановив для себе Дон Кіхот.

Цифрові навички

• 7. Випишіть із цього уривка твору незрозумілі слова. За допомогою інтернету дізнайтеся їхнє значення. Доберіть сучасні відповідники.

Дослідження і проєкти

• 8. Робота в групах. Підготуйте повідомлення та презентації про втілення образу Дон Кіхота в різних видах мистецтва (музика, кіно, живопис, скульптура, театр).

Життєві ситуації

• 9. Чим різняться світ фантазій і світ буденності? Який світ вам більше до вподоби?
• 10. Якби в наш час хтось не заплатив за нічліг у готелі, якими були б наслідки?

Лист Дон Кіхота до Дульсінеї Тобоської

Не маючи змоги написати листа до прекрасної Дульсінеї Тобоської, Дон Кіхот розповідає його Санчо Пансі, а той покладається на свою блискучу пам’ять.

• Чи справді Дон Кіхот кохає Дульсінею?

«Достохвальна і можновладна сеньйоро!

Зранений вістрям розлуки і вжалений жалем у саме серце, найсолодша Дульсінеє Тобоська, зичить тобі щастя й здоровля той, хто сам їх не має. Якщо краса твоя мною гордує, якщо цнота твоя мною нехтує, якщо зневага твоя мене к землі прибиває, то хоч я собі й терпливий удався, не здолаю більше тої муки зносити, що не тільки важка понад силу, а й довго понад усяку міру триває. Вірний мій зброєносець Санчо розповість тобі докладно, прекрасна невдячнице, кохана ворогине моя, в який розпач я упав з твоєї причини. Якщо рачиш порятувати мене — твій єстем, а ні, то чини собі як сама знаєш, а я, збавивши собі віку, задовольню жорстокість твою і моє жагуче прагнення.

Твій до гробу Лицар Сумного Образу».

(Переклад Миколи Лукаша, Анатоля Перепаді)

Сцени з балету Л. Мінкуса «Дон Кіхот». Львівський театр опери і балету. Сучасне фото

АКТИВНОСТІ

Комунікація

• 1. Який образ створив для себе Дон Кіхот з образу реальної селянки? Чому для нього це було так важливо?
• 2. Які емоції та почуття втілено в листі Дон Кіхота?
• 3. Яким Дон Кіхот уявляв ставлення Дульсінеї до нього?

Аналіз та інтерпретація

• 4. Чому герой обирає для себе ймення «Лицар Сумного Образу»? Який саме сум він мав на увазі?
• 5. Як ви вважаєте, Сервантес змальовує образ Дон Кіхота з іронією чи із захопленням? Поясніть.

Творче самовираження

• 6. Перекладіть лист Дон Кіхота сучасною українською мовою.

Цифрові навички

• 7. Уявіть, що Дон Кіхот і Дульсінея спілкуються в месенджері. Створіть чат з їхніх повідомлень (7-8 меседжів).

Дослідження і проєкти

• 8. Робота в групах. Відправляючи послання до Дульсінеї Тобоської, Дон Кіхот, звичайно, очікує від неї відповіді. Спробуйте написати відповідь Дон Кіхоту від імені Дульсінеї Тобоської: 1) таку, яку б хотів отримати герой; 2) таку, якою б вона могла бути насправді.

Життєві ситуації

• 9. Донкіхотство — особливість свідомості й поведінки людини, яка має наміри втілити ідеал у життя, але через відірваність від реальності такі наміри спричиняють її конфлікт з дійсністю та середовищем. Як ви вважаєте, чи існує донкіхотство в наш час? Наскільки корисна чи небезпечна ця риса?
• 10. Чи завжди нерозділена любов є трагедією для закоханого/закоханої? Як вона впливає на людину?
• 11. Чи бачите ви несправедливість у сучасному світі? У чому це виявляється? Про які вади суспільства свідчать ваші приклади?
• 12. Чи маєте ви особисто бажання боротися з несправедливістю? У який спосіб?
• 13. Кого із сучасників ви можете назвати дон кіхотами? Чому?

check yourself

exercises

games