Зарубіжна література. 6 клас. Ніколенко

Гаррієт Бічер-Стоу. 1811-1896

Ця маленька жінка написала книжку про найдорожче — людську свободу.

Марк Твен

Книжка письменниці Г. Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома» має незвичайну долю. Цей художній твір вплинув на історію США. «Якого кольору людська душа?» — колись сміливо запитала Г. Бічер-Стоу у своїх білих співвітчизників і відкрила їм усю глибину страждань чорношкірих героїв свого роману. Її слова пролунали в країні, де тоді панувало рабство, фізичне й моральне приниження людей, і розбудили свідомість американців. Кілька років після того країна була охоплена вогнем великої Громадянської війни: демократична Північ повстала проти рабовласницького Півдня. З того часу боротьба за свободу не припинялася, поки в Америці не перемогли демократичні цінності.

Гаррієт Елізабет Бічер народилася в 1811 р. в м. Лічфілді (США, штат Коннектикут) у родині священника. Батьки прищепили дітям релігійні почуття, любов до рідної країни, відповідальність за свої вчинки. Уразлива Гаррієт на все життя запам’ятала проповіді батька про захист темношкірих рабів, а також про необхідність подолання жорстких законів у суспільстві.

Дівчинка дуже любила вчитися, з 13 років вона навіть викладала латину в школі, багато читала, писала наукові роботи на релігійні й історичні теми.

1832 р. родина переїхала до м. Цинциннаті (США, штат Огайо) на кордоні півдня та півночі Америки. Знущання над безправними рабами тут були дуже поширеними, і родина постала на їхній захист. Гаррієт допомагала переховувати невільників-утікачів, навчала їхніх дітей грамоти, активно виступала проти гноблення людей.

Згодом дівчина вийшла заміж за священника Кальвіна Стоу. Незважаючи на домашні клопоти — у подружжя було семеро дітей, — чоловік підтримував дружину в її літературній праці та громадській діяльності.

Гаррієт уболівала за принижених і безправних. Разом із подругою вона здійснила небезпечну поїздку півднем Америки. Тут вони вивчали умови життя і праці рабів, спілкувалися з місцевими мешканцями та работоргівцями, ретельно занотовуючи факти насилля і беззаконня. Усі ці матеріали письменниця збирала для своєї майбутньої книжки.

1851 р. роман «Хатина дядька Тома» Г. Бічер-Стоу був надрукований частинами. Через рік книжка вийшла друком окремим виданням значним накладом.

Музей Г. Бічер-Стоу. м. Гартфорд (США)

Її популярність перетнула кордони країни й набула світового масштабу. На сьогодні роман «Хатина дядька Тома» перекладений 130 мовами світу.

Роман «ХАТИНА ДЯДЬКА ТОМА». Головний герой твору — Том, незважаючи на його почесний вік, внутрішню порядність і відповідальність у роботі, був проданий работоргівцю. Через цей страшний факт Том був назавжди розлучений із дружиною та дітьми. Том і читачі стають свідками ганебної торгівлі «живим товаром», яка розлучає родини й забирає дітей від матерів. Пройшовши життєві випробування і духовне очищення, Том став непохитним у своїй вірі. Слова Христа про те, що кожна людина, незалежно від її статі, кольору шкіри, становища в суспільстві, має безсмертну душу, Том прийняв усім серцем і зробив головним законом свого життя. Якщо в реальному житті він пізнав підступність і підлість у відповідь на чесність і порядність, то в духовному світі знайшов вічні цінності, які не зраджують і не продають. «З тілом робіть, що хочете, а душа моя належить мені й Господу Богу!» — відповідає він своїм мучителям. У Тома відібрали його чисту заквітчану хатинку, де він жив із дружиною і дітьми, але Том побудував собі нову, яку вже ніхто не зможе відібрати та зруйнувати. Ця нова хатина дядька Тома не матеріальна — це його безсмертна, загартована, світла душа! Хоча Том загинув, роман просякнутий ідеєю життєствердження. Світло душі Тома допомогло тим, кого він устиг навчити й показав шлях крізь зло й темряву до оновлення. Роман Г. Бічер-Стоу дає надію на краще всім тим, хто бореться за свободу.

Літературна прогулянка

Жахливе поняття «рабство»

В Америці рабство виникло з появою колоній. Офіційне рабство в США існувало до середини XIX ст. Тодішні закони життя чорношкірих рабів були такими: «Раб повинен підкорятися господареві. Раб повинен працювати на господаря. Рабу заборонено вільно пересуватися. Діти рабів — власність господаря. Раба можна купувати, продавати й дарувати. Рабу заборонено навчатись і т. д.». Продаж і купівля людей викликали обурення серед прогресивних митців, священників і політиків. Вони засуджували рабство, протестували проти нього, закликали людей різних рас і національностей до боротьби із цим ганебним явищем. Лише 1865 р., після завершення Громадянської війни (1861-1865), був прийнятий закон про скасування рабства. Автором цього закону, що поклав шлях демократичним змінам у суспільстві, був президент Сполучених Штатів Авраам Лінкольн.

19 червня 2009 р. (за часів правління першого в історії США чорношкірого президента Барака Обами) сенат США від імені американського народу вперше попросив вибачення в усіх афроамериканців за несправедливість і жорстокість стосовно них.

Президент США А. Лінкольн. 1864 р.

Історія дядька Тома, його родини, друзів і господарів нікого не може залишити байдужим, адже письменниця постійно звертається до читачів у пошуках співчуття та милосердя. Її твір спрямований проти расизму, він захищає не тільки права чорношкірих рабів, а й честь і гідність кожного громадянина США, головним здобутком яких є демократія. Американська письменниця Г. Бічер-Стоу та її роман залишилися в історії літератури як приклад реальної сили слова, здатного зламати найміцніші кайдани й захистити найцінніше — людську свободу.

Книжка Г. Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома» допомагала не тільки американцям, а й людям інших країн боротися з рабством. Ще за життя письменниці роман із захопленням читали й в Україні, де на той час панувало кріпацтво. Перший український переказ роману було зроблено М. Грінченко 1918 р. під назвою «Томова хатка». Українською твір перекладали О. Дігтяр, В. Митрофанов, Л. Кузнецова.

Готуємося до читання

Зверніть увагу на опис дядька Тома. Про які риси характеру героя відразу повідомляє авторка? Яку родину мав Том? Які стосунки панували в ній? Чому місцеві раби збиралися на молитву саме до хатини дядька Тома?

Хатина дядька Тома (1851)

Роман

(Уривки)

Розділ IV

Вечір у хатинці дядечка Тома

Дядько Том жив у невеличкій дерев’яній хатинці, що стояла неподалік від «панських хоромів», як негри, зазвичай, називають будинок своїх господарів. Перед хатинкою красувався чепурненький садочок із грядками, де дбайливо вирощували полуницю, малину й чимало інших ягід та овочів. Пишні помаранчеві бегонії та в’юнкі рожі сплелися в таке щільне мереживо, що за ним майже не було видно фасаду хатинки. У квітнику барвисто всміхалися своїм цвітом майорці, нагідки, петунії та вербена, сповнюючи радістю і гордістю серце тітоньки Хлої, дядечкової дружини. А тепер, читачу, ласкаво просимо до самої хатинки.

У панському домі закінчилася вечеря, і тітонька Хлоя, яка була головною на кухні й керувала приготуванням страв, залишила прибирання та миття посуду кухарчукам, а сама пішла до своїх затишних володінь «погодувати старого й дітей». Тож навіть не сумнівайтеся, що це саме вона стоїть біля кухонної печі й пильнує за тим, що шкварчить на пательні, час від часу піднімаючи кришку та випускаючи на волю апетитні аромати, які свідчать, що там готується щось смачненьке.

Обличчя тітоньки Хлої, кругле та чорне, так вилискує, ніби його змащено яєчним білком, як чайні сухарики, які вона полюбляє готувати. На голові в неї чистенький, накрохмалений картатий тюрбан. Вона має спокійний та радісний вигляд, навіть дещо самовдоволений. Та це не дивно для жінки, яка славиться найсмачнішими стравами в усіх довколишніх маєтках. (...)

Фрагмент ілюстрації до першого видання роману Г. Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома». 1852 р.

І цього вечора тітонька Хлоя зосереджено заглядала до каструлі. Вона займатиметься цією милою її серцю справою, поки ми з вами, читачу, не оглянемо всієї хатинки.

В одному кутку хати стоїть ліжко, акуратно застелене білосніжним покривалом. Перед ліжком — великий килим, що мав би засвідчувати про те, що тітонька Хлоя не остання людина в цьому світі. Цей куток — особиста територія господині, тож він вельми шанований та якомога ретельніше оберігається від дитячих наскоків і дурощів. Узагалі ця частина кімнати слугує не будь-чим, а вітальнею. Під протилежною стіною кімнати — ще одне, дещо скромніше, ліжко. Воно, мабуть, спальне. Стіну над кухонною піччю прикрашено кольоровими літографіями з мотивами біблійних сюжетів і портретом генерала Вашингтона, виконаним у досить самобутньому стилі. Якби цьому добродієві пощастило побачити той шедевр, то його довго довелося б переконувати, що на ньому зображений саме він.

Того вечора, коли ми непрохано завітали в гості до цієї хатинки, на дерев’яній лавці в кутку сиділо двоє круглолицих кучерявих хлоп’ят із блискучими чорними очима. Вони із цікавістю спостерігали, як їхня крихітна сестричка робить перші самостійні кроки. Вона спиналася на ніжки, намагаючись хоча б на мить утримати рівновагу, та все одно щоразу падала на підлогу. Кожне таке падіння активно обговорювали глядачі, але це зовсім не заважало їй продовжувати свої спроби.

Перед піччю стояв стіл, по всьому було видно, що він старий та немічний. Але його болячки, набуті віком і працею, турботливо прикривала його подруга-скатертина. Вона теж не ледарювала: на ній красувалися чашки, тарілки й інший посуд, зібраний із залишків різних сервізів, — усе це чекало вечері. За столом сидів найкращий слуга містера Шелбі, дядько Том, якого ми опишемо читачеві якомога детальніше, адже він — головний герой нашої розповіді. Отже, дядько Том — міцний мужчина, кремезний, широкоплечий, з типовими африканськими рисами обличчя, яке світиться мудрістю, теплом і добродушністю. Увесь його образ сповнений власної гідності, довірливості й водночас душевної простоти.

Літературна прогулянка

Г. Бічер-Стоу не вигадала життя Тома. Письменниця знала реальну людину — Джозаю Хенсона, характер і події із життя якого вона втілила в образі головного героя роману. Доля Хенсона склалася щасливіше за Томову. Він був діяльною та енергійною людиною, зумів виїхати до Канади разом із родиною, створив містечко втікачів у провінції Онтаріо, де згодом став пастором місцевої церкви. Перед тим Дж. Хенсон пройшов усі кола пекла — катування батька, розлуку з матір’ю, підступність господарів, яким він служив вірою та правдою. Дж. Хенсон переконався, що неможливо жити покірно в країні, де узаконено владу людини над людиною. Дж. Хенсон — національний герой афроамериканців. У Канаді на фермі Дж. Хенсона відкрито музей, який має назву «Хатина дядька Тома».

Дядечко Том сидів і пильно дивився на грифельну дошку, що лежала перед ним. На ній він повільно й старанно виводив літери під наглядом містера Джорджа, веселого тринадцятирічного хлопчака, який добре усвідомлював свою відповідальність як учителя грамоти.

— Не так, дядечку Томе, не так, — терпляче мовив юний учитель, побачивши, що дядько Том старанно виводить літеру «Е» задом наперед. — У тебе вийшла цифра «3».

— Та невже? — вигукнув із повагою та захопленням чоловік, спостерігаючи, як вправно молодий господар пише спершу літеру «Е», а за нею цифру «3», щоб він міг побачити, чим вони різняться.

Потім дядько Том узяв товстими зашкарублими пальцями грифель і так само ретельно, як досі, заходився писати. (...)

— Таких розбишак світ не бачив! — з ніжністю в голосі мовила тітонька Хлоя та, змочивши водою з тріснутого чайника старенький сірий рушничок, витерла ним замурзані ручки й обличчя доні. Потім вона посадила її на коліна Томові, а сама заходилася прибирати зі столу посуд. Дівчинка, не гаючи часу, ухопила батька за носа й натхненно запустила свої пухкенькі рученята в кучеряву копицю його волосся, щосили за неї смикаючи.

— Оце бешкетниця! — задоволено крекнув Том, тримаючи доню перед собою на витягнутих руках. Потім чоловік посадив її собі на плечі й почав хвацько стрибати, тупцяти та витанцьовувати.

Це видовище захопило всіх: юний Джордж розмахував хустиною, Моз і Піт (вони повернулися, зацікавившись веселим гамором, що линув із хатини) бігали й ревли, удаючи ведмедів, і лише тітонька Хлоя вдавано гнівалася, що в неї «голова на плечах не тримається» через цей тарарам. Але оскільки голова її щодня якимсь чином таки поверталася на своє місце, це не розчулило нікого з присутніх, і веселощі в хатині стихли лише тоді, коли всі добряче потомилися від крику, біганини та танців. (...)

Через певний час у хатинці дядька Тома зібралися негри різного віку, від старенького вісімдесятилітнього дідуся до юнаків із дівчатами. (...)

У релігійних питаннях дядька Тома вважали мало не духовним пастором усієї околиці. Високі моральні принципи, мудрість цієї людини природно спонукали його старших і молодших друзів ставитися до нього як до священника, з особливою повагою, а зрозумілість і душевність його проповідей, безсумнівно, могли б розчулити навіть учених людей. Та апогею проникливості він досягав під час молитви. Щось більш зворушливе, ніж серйозність та одухотвореність його молитви, годі собі уявити. Він так глибоко сприймав окремі фрази зі Святого Письма, що вони ніби ставали його власними й у молитвах звучали дуже органічно.

(Переклад Лариси Кузнецової)

Готуємося до читання

Яка драма відбулася на аукціоні? Як натовп сприймав продаж людей, розлучення матері й сина? У яких художніх деталях ви помітили авторське ставлення до персонажів і подій?

Розділ XII

Трохи інформації про один цілком законний бізнес

(...) Наступного ранку, близько одинадцятої, біля приміщення суду зібралася публіка. Люди по-різному очікували початку аукціону: хто курив, хто жував тютюн, плюючись навсібіч, хто лаявся, а деякі просто спілкувалися. Негри, яких зараз повинні були пустити з молотка, сиділи неподалік і впівголоса перемовлялися. Жінка, на ім’я Агар, була типовою негритянкою. Вона виглядала старшою за свій вік. Мабуть, виснажлива праця та хвороби зарано зробили з неї стару бабу. Достатньо було одного погляду на цю жінку, аби зрозуміти, що вона майже не бачить, а її ноги й руки нещадно покрутив ревматизм. Поряд із нею був її син Альберт. Виглядав він розумним хлопчиною. Він — єдина дитина з великого колись сімейства, яка досі залишалася при матері, решту одного за одним продали на Південь. Мати тремтячими руками чіплялася за сина та щосили намагалася роздивитися кожного, хто підходив оглядати його.

— Не бійся, тітонько Агар, — заспокоював її найстарший із виставлених на продаж мужчин-негрів. — Я замовив у містера Томаса словечко за тебе. Він обіцяв, якщо вийде, продати вас одному господарю.

— Хто каже, що я ні на що не здатна, — схвильовано говорила стара, здіймаючи тремтливі руки. — Я й куховарити, і посуд мити, і прати можу. Чого б таку й не купити за копійки? Ти їм так і скажи. — І вона вирішила ще раз повторити: — Так і скажи їм. (...)

— Ану, хлопче, — сказав аукціоніст, тягнучись молоточком до Альберта, — покажися, пройдися вперед.

— Виставте нас разом... Разом! Будьте такий ласкавий, пане! — благала стара, намертво вчепившись у синову руку.

— Ану, киш! — безжально крикнув аукціоніст, грубо відпихаючи її. — Ти завершатимеш торги. А ти, чорнопикий, піднімайся! — верескнув він, підштовхуючи Альберта на поміст.

Позаду них пролунав розпачливий стогін. Хлопчина озирнувся, але зупинитися не міг, тож, змахнувши сльози зі своїх довгих чорних вій, заскочив на поміст.

Його прекрасне гнучке тіло, живий колір обличчя змушували покупців за нього добряче поторгуватися. Він кожного разу перелякано дивився туди, звідки лунав вигук. І ось аукціоніст ударив молотком — Альберта купив Гейлі. Його спихнули з помосту до нового власника. Він на мить спинився, щоб подивитися на матір, яка, тремтячи, тягнулася до нього всім тілом.

Н. Цейтлін. Ілюстрація до роману Г. Бічер-Стоу «Хатина дядька Тома». 1960 р.

— Пане, купіть мене, заклинаю вас іменем Бога... Купі-і-іть! Я без нього помру!

— У мене теж довго не витримаєш, — відрізав Гейлі. — Відчепися! — кинув він, повернувшись до нещасної жінки спиною.

Стару теж продали швидко. Її за безцінь купив співрозмовник Гейлі, мабуть, схильний до співчуття. Поволі натовп почав розходитися.

(Переклад Лариси Кузнецової)

Коментарі

У маєтку Шелбі работоргівець придбав рабів за рекомендаціями господаря: Тома — як порядну людину й спритного працівника, а сина Елізи — як додаток до основного «товару». Цей страшний факт зруйнував дві родини: Еліза була вимушена тікати, щоб урятувати сина, а Том був назавжди розлучений із дружиною та дітьми. Письменниця протестує проти такого протиприродного ставлення до людей.

Готуємося до читання

Чому авторка називає Єву маленькою проповідницею? Які християнські цінності вона втілює? Який урок дівчинка дала дорослим?

Розділ XXV

Маленька проповідниця

(...) Діти сиділи на підлозі обличчям одна до одної. Топсі вперто зберігала на обличчі свій насмішкувато-лукавий вираз, а Єва, схвильована, дивилася на неї очима, повними сліз.

— Топсі, чому ти така неслухняна? Невже ти нікого не любиш, Топсі, і зовсім не хочеш виправитися?

— Я не розумію, як це — любити. Ну, льодяники я люблю, солодощі різні. А людей?..

— Ну, тата й маму ти любиш?

— Їх у мене ніколи не було. Я ж вам про це казала, міс Єво.

— Вибач, казала, — сумно погодилась Єва. — А в тебе були сестри чи друзі?

— Ніколи нікого в мене не було, — відрізала Топсі.

— Якби ти захотіла виправитися, постаралася б...

— Та я ж усе одно залишуся негритянкою, як би не старалася! — сказала Топсі. — Вони нас б’ють, думають, що здеруть чорну шкіру, а під нею — біла, і тоді ми змінимося. Але там лише м’ясо та кров...

— Бідолашна Топсі... — не стримуючи сліз, поспівчувала Єва. — Але це нічого, що ти чорна, Топсі. Міс Афелія тебе полюбила б, якби ти її слухалася.

Топсі розсміялася тим уривчастим коротким смішком, який означав недовіру.

— Не віриш? — запитала Єва.

— Ні! Вона мене ненавидить, бо я — негритянка. Їй краще до жаби доторкнутися, ніж до мене. Ніхто не любить негрів... І нехай! Мені байдуже! — вигукнула Топсі, почавши насвистувати веселий негритянський мотив.

— Топсі, бідненька, та я тебе люблю! — щиросердно сказала Єва й поклала свою тонку прозору ручку їй на плече. — Я люблю тебе, бо ти самісінька, без мами й тата, без друзів, бо ти нещасна. Мені так хочеться, щоб ти була хорошою. Я дуже хвора, Топсі, і мені вже недовго залишилося жити. Мені так би хотілося, щоб ти виправилася. Постарайся, будь ласка, хоча б заради мене. Адже ми з тобою скоро розлучимося...

З круглих очей чорнушки Топсі полилися сльози. Великі каплі градом падали на ласкаву Євину руку. Тієї хвилини промінь віри та любові дістався її душі! Вона вперлася головою в коліна й розплакалася навзрид, а дівчинка, яка схилилася над нею, була мов янгол, який рятує грішника.

— Бідолашна Топсі! — говорила Єва. — Хіба ж ти не знаєш, що Христос любить усіх однаково? І нас обох теж. І я тебе люблю, але Його любов сильніша, бо Він — кращий, добріший. Він допоможе тобі виправитися, тож колись ти потрапиш на небо й станеш янголом. Те, що в тебе чорна шкіра, нічого не значить. Тільки подумай, Топсі, ти будеш такою, як і світлі духи, про яких співає дядечко Том!

— Міс Єво! Міс Єво! — щиро й серйозно вимовила Топсі. — Я виправлюся... Я обіцяю, слово честі!

Сен-Клер опустив портьєру.

— Як Єва мені нагадує мою маму! — мовив він до міс Афелії. — Вона була права: щоб сліпці прозріли, потрібно вчиняти так, як Христос, — покликати до себе й покласти руки їм на голову.

— Не можу я сприймати негрів, — з глибоким видихом зізналася міс Афелія. — Це правда, що я гидую цією чорнушкою, але я й гадки не мала, що вона це усвідомлює.

— Дитину обдурити важко, — сказав Сен-Клер, — бо діти відчувають, як до них ставляться. Якщо ви відчуваєте до них відразу, удячності від них не купити жодними подарунками, турботою та подачками. Дивно, але це так.

— Я не можу себе перебороти, — сказала міс Афелія. — Мені неприємні всі негри, а надто ця дівчинка. Важко перебороти відразу.

— А Єва цього не відчуває.

— Бо вона добра, як янгол! Вона подібна до Христа. Як би я хотіла бути такою, як наша Єва! У неї можна багато чого навчитися.

— Дорослі й справді мають багато чого навчитися в дітей, — погодився Сен-Клер.

(Переклад Лариси Кузнецової)

Опишіть репродукцію картини англійського художника XIX ст. Е. Лонгсдена Лонга «Дядько Том і маленька Єва» (с. 122). Зверніть увагу на розташування персонажів на полотні. Чи всіх героїв роману ви впізнали? У яких кольорах зображено людей, світло й тіні на картині. Кого (або що) зробив художник центром композиції? Як ви думаєте чому?

Е. Лонгсден Лонг. Дядько Том і маленька Єва. 1866 р.

Готуємося до читання

Які вчинки Тома викликали гнів наглядачів і господаря? Чому Том відмовився від «підвищення», яке запропонував йому Легрі?

Розділ XXXIII

Непокірна Кассі

(...) Легрі покликав Тома.

— Пам’ятаєш, Томе, коли я тебе купував, то казав, що ти мені не для того потрібний, аби працювати на звичайній роботі. Слухай, отримуєш підвищення — будеш наглядачем, як Сембо та Квімбо. От зараз і починай виконувати нові обов’язки. Відшмагай для початку оту жінку. Ти ж бачив, як це робиться. Упораєшся?

— Вибачте, господарю, — сказав Том, — не змушуйте мене цього робити. Я до такої роботи не звик, ніколи таким не займався... Та я і не зможу, рука не підніметься.

— Тобі доведеться ще й не до такого звикнути — у страшному сні не присниться! — ревів Легрі, хапаючись за ремінь. А потім як ударить ним Тома по обличчю раз, і другий, і третій. — Ну! — сказав він, зупинившись, щоб перевести дух. — Відмовляєшся й далі?

— Відмовляюся, господарю, — відповів Том і витер рукою кров, що струменіла з його обличчя. — Я можу працювати вдень і вночі, до останнього подиху, але проти совісті своєї не піду нізащо, господарю.

Том завжди був покірним, поводився чемно, говорив тихим, м’яким голосом. Легрі думав, що із цього негра можна шнурки вити, що він — безхребетний боягуз. Але останні Томові слова перекреслили це хибне враження. Невільники аж охнули від здивування, нещасна мулатка стиснула руки й прошепотіла: «О Господи...» — а всі решта завмерли, знаючи, що зараз гримне грім. І справді, Легрі розгнівався не на жарт.

— Ах ти ж, скотино чорнопика! Ви чули? Совість йому не дозволяє виконувати накази господаря! Та вам, худобі безмозкій, думати не дозволено! Ти що, святим і божим прикидаєшся? Містер Том повчає господаря, що справедливо, а що ні! Кажеш, совість тобі не дозволяє відшмагати цю стару відьму?

— Не дозволяє, господарю, — сказав Том. — Вона квола та хвора. Хіба можна бути таким жорстоким? Я ніколи не погоджуся нікого бити. Ви, господарю, якщо хочете, мене вбийте, а я на неї руки не підніму. Мені легше самому лягти трупом.

Том говорив тихо й спокійно. Та в цьому голосі вчувалася нескорима воля. Легрі аж трусився від гніву. Він знав таких рабів, їх лише могила виправить, але впасти обличчям у багно він не міг.

— Ах ти, страднику святий! Надумав учити нас, грішних! Та ти, мабуть, забув, що в Біблії написано, то я тобі нагадаю: «Раби, коріться своїм господарям». А твій господар — я! Хто за тебе, пса паршивого, заплатив тисячу двісті доларів? Тепер твої тіло й душа — мої! — І Легрі копнув Тома в живіт.

Це спричинило неочікувану реакцію раба. Він випростався і, піднявши до неба залите кров’ю впереміж зі сльозами обличчя, гордо сказав:

— Ні, господарю, ви помиляєтеся! Душа не продається! З тілом робіть, що хочете, а душа моя належить мені й Господу Богу! Вам до моєї душі зась!

— Зась, кажеш? — сказав Легрі, злісно шкірячись. — Зараз я тобі покажу... Гей, Сембо, Квімбо! Відшмагайте цього божого пса, — ха-ха-ха! — та так, щоб він місяць рачки лазив!

Умовляти цих двох не довелося — вони радо схопили свою жертву. Мулатка із жахом скрикнула, усі решта позіскакували зі своїх місць і проводжали Тома співчутливими поглядами. А він покірно дозволив повести себе на місце покарання.

(Переклад Лариси Кузнецової)

Компетентності

Обізнаність. 1. Які історичні факти відображено в романі Г. Бічер-Стоу? 2. Назвіть головних героїв та основні сюжетні лінії. Читацька діяльність. 3. Поясніть назву твору. Визначте його головну думку. 4. Використовуючи текст роману, розкрийте ставлення Г. Бічер-Стоу до рабства. Людські цінності. 5. Поміркуйте, чому дружбу Єви й Тома американці вважають найкращим прикладом спільного існування білого й чорного населення США. Які цінності мають бути взяті за основу такого існування? 6. Хто з героїв утілює християнські цінності? Охарактеризуйте. Ми — громадяни. 7. Розкрийте поняття «раб», «рабовласництво», «работоргівля», «демократія», «свобода». Які з них є неприйнятними, а які є основою для цивілізованого суспільства? Доведіть. Сучасні технології. 8. Знайдіть в інтернеті інформацію про боротьбу проти рабства в США. Підготуйте повідомлення та презентацію. 9. Слово негр і похідні від нього вважають застарілими етнонімами, неввічливими, образливими, расистськими, політично некоректними. За допомогою інтернету та словників з’ясуйте, які слова потрібно використовувати замість цього слова. Творче самовираження. 10. Продовжте речення «Толерантність — це...». Продумайте кроки, спрямовані на формування та розвиток толерантності в суспільстві. Довкілля та безпека. 11. Поясніть, у чому полягає небезпечність расизму. Навчаємося для життя. 12. Створіть плакат на тему боротьби за мир, порозуміння між людьми різних рас і національностей.

Радимо прочитати

Бічер-Стоу Г. Хатина дядька Тома / переклад Л. Кузнєцової. — Київ, 2012.

Бічер-Стоу Г. Хатина дядька Тома / переклад В. Митрофанова. — Київ, 2006.