Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ніколенко

Японія

Ясунарі Кавабата

1899-1972

Споглядання краси пробуджує найсильніші почуття — милосердя й любові, і тоді слово людина звучить як слово друг.

Я. Кавабата

Чимало творів післявоєнної літератури Японії наповнені тривогою за долю людини в стрімкому світі нових технологій, що дедалі більше віддаляли особистість від природи та вікових традицій. На початку 1950-х років деякі митці зверталися до минулого, намагаючись відшукати там відповіді на запитання про майбутнє Японії. Особливо виразно це виявилося у творах Ясунарі Кавабати. Його герої охоплені ностальгією за минулими часами, вони намагаються відродити колишні цінності й ідеали. Недарма давні міста Японії — Кіото, Камакура й інші — знаходяться в центрі художньої оповіді письменника. Вони стають своєрідним символом протесту проти прагматизму сучасності, нагадують про необхідність збереження традицій.

Ясунарі Кавабата народився 11 червня 1899 р. в м. Осаці (Японія) у сім'ї лікаря. Коли хлопчику виповнилося два роки, помер батько, а ще через рік померла мати. Ясунарі виховували бабуся та дідусь.

У шкільні роки Я. Кавабата захоплювався живописом, мріючи стати художником. Але у 12 років він вирішив випробувати свої сили в літературі. Перший твір — «Щоденник шістнадцятирічного» (1914, опубл. 1925) — відтворює щирі й безпосередні почуття підлітка, на очах якого відбулося багато життєвих трагедій. Ще в юнацькі роки в Я. Кавабати проявився талант спостереження за іншими людьми. У його творах є чимало цікавих думок про людей, які його оточували, про їхнє співчуття, безкорисливість, душевну щедрість. «Люди приділяли мені увагу, — писав він у «Літературній автобіографії», — і я став одним із тих, хто не здатний образити чи ненавидіти інших».

Великий вплив на становлення майбутнього письменника справили твори японської класики, зокрема «Ґендзі-моногатарі» та ін. Однак не тільки середньовічні епопеї з батальними сценами й кодексом честі самураїв привертали увагу Я. Кавабати. Він із захопленням читав твори Дж. Джойса, Ґ. Стайн, А. Стріндберґа, Ф. Достоєвського, І. Тургенєва, А. Чехова.

У 1920 р. Я. Кавабата вступив до Токійського університету. Разом з іншими студентами видавав літературний журнал «Сінто» («Новий рух»). Після закінчення університету в 1924 р. взяв участь у створенні журналу «Бунгей дзідай» («Сучасна література»). На сторінках цих видань друкував свої твори.

Невелика повість Я. Кавабати «Танцівниця з Ідзу» (1925), створена в традиціях класичної японської літератури, одразу привернула увагу літературної критики й здобула авторові популярність. Однак справжній успіх і заслужене визнання прийшли до письменника після опублікування повісті «Снігова країна» (1934-1947).

У повістях «Тисяча журавлів» (1951), «Голос гір» (1954), «Древня столиця» (1962) Я. Кавабата порушує проблеми моралі й краси, намагаючись застерегти суспільство XX ст. від бездуховності. Тривоги та хвилювання поколінь, їхні моральні й естетичні ідеали дали поштовх для творчих пошуків письменника. Думка про те, що минуле знищити неможливо, що воно продовжує існувати, що в «давно покинутих місцях ми зустрічаємо втрачений час», надає особливого забарвлення художній творчості Я. Кавабати. Митець упевнений, що зв'язок часів не розпався, що минуле існує в теперішньому.

Ясунарі Кавабата — один із визначних прозаїків XX ст., якому в 1968 р. була вручена Нобелівська премія за «мистецтво, що виражає сутність японського мислення». Традиційне мислення японців передбачає цілісне сприйняття світу, тобто погляд на речі «зовні» і «зсередини» одночасно. Згідно із вченням школи дзен (різновид буддизму), до якої належав Я. Кавабата, кінцева мета «споглядання» — відчуття єдності зі світом і природою, минулим і сучасним. Велике значення мають інтуїція, внутрішнє просвітлення, відмова від традиційної логіки. У японському мистецтві часто використовують прийом йодзю (натяку), який допомагає відчути те, що не можна побачити очима й осягнути розумом, а лише інтуїтивно, зрозуміти серцем.

16 квітня 1972 р. важкохворий Я. Кавабата покінчив життя самогубством у себе вдома в м. Дзусі (Японія). Мотиви самогубства залишилися нез'ясованими.

Повість «Тисяча журавлів» (1951). Чайна церемонія — основа композиції твору. Традиції чайної церемонії в Японії сягають часів епохи Середньовіччя. Чайний обряд тут називають тядо, що означає «шлях чаю». У Японію чай був завезений в VII-VIII ст. із Китаю буддійськими монахами, які вживали його під час медитацій. Дзен-буддизм (різновид буддизму) поширювався в Японії, а з ним — і своєрідна традиція вживання чаю.

Чайна церемонія передбачає чотири основні правила: 1) гармонія (рівновага, усвідомлення взаємозв'язку зі світом і природою, прагнення внутрішнього вдосконалення); 2) спокій (уникнення суєти, внутрішнє споглядання, зосередження на сутності речей та існування, пошук істини); 3) чистота (тіла, думок, помислів, почуттів); 4) чемність (повага до співрозмовників (якщо вони беруть участь) і до самого себе, до минулого й до предків, до місця та предметів, що завжди мають особливе значення в чайній церемонії).

Традиційна чайна церемонія, як правило, відбувається в спеціальних чайних будиночках. Фоном для чайної церемонії є сад, а композиція з квітів, яку японці називають ікебана, чи навіть одна квітка у вазі сприяє зосередженню. Традиція чайної церемонії (відповідно до пори року або дня) вимагає певного оздоблення й чайного посуду (простого, але завжди символічного). Отже, чайня церемонія для японців, згідно з давніми уявленнями, — це шлях самозосередження, самопізнання й наближення до прихованої істини.

З чайною церемонією тісно пов'язані долі та життєві колізії героїв твору Я. Кавабати «Тисяча журавлів». Кожному з них доведеться пройти власний шлях пізнання себе, світу й усвідомлення складних життєвих питань.

Традиція в дзеркалі сучасності. Я. Кавабата зазначав, що його головною метою був не докладний опис чайної церемонії, а застереження людей від розриву з минулим, від вульгаризації традиції сучасністю. Чи здатне юне покоління зберігати традиції? Які вчинки й висновки воно робить? Чи розуміє й пам'ятає батьків? Чи прагне самопізнання? Який світ довкола себе будує? Такі важливі питання порушує письменник у повісті «Тисяча журавлів».

У повісті небагато персонажів. У центрі оповіді — юнак Кікудзі Мітані, який утратив батька і матір й тепер мусить сам вирішувати життєві проблеми. Поруч із ним опиняються літні жінки з його минулого, а точніше — з минулого його батька: Тікако Курімото, учителька чайної церемонії, і пані Оота. З ними були пов'язані історії кохання, які пережив свого часу батько Кікудзі — старий Мітані-сан. Ці історії давно в минулому, але минуле не відпускає ані серця жінок, ані юного Кікудзі, який підсвідомо відчуває зв'язок із батьком і вплив тих жінок на нього самого.

О. Косон. Журавлі на снігу 1930 р.

А ще в житті Кікудзі з'являються дві дівчини — Юкіко Інамура та Фуміко Оота, донька пані Оота. Кожна з дівчат по-своєму принадна для Кікудзі й викликає щирі почуття, але із жодною йому не вдасться побудувати своє щастя — Фуміко йде з життя, а Юкіко залишається для нього недосяжною мрією. Молоді й літні люди, минуле і сучасне невидимими ланцюгами тісно пов'язані між собою. На думку Я. Кавабати, як би не намагалася людина втекти від своєї родини, близьких, минулого, вона все одно пов'язана з ними — принаймні в думках і почуттях. Та й чи варто тікати? Можливо, треба переосмислити те, що довкола, і своє місце в ньому? Зосередитися на тому, що не видно зовні? Кікудзі та героїні твору проходять складний шлях до пізнання себе, особистих стосунків і почуттів. Але навіть у фіналі повісті (для деяких із них — у фіналі життя) те, що було приховано від інших і них самих, не прояснюється. Не всі таємниці життя можуть бути розгадані.

Японські уявлення про красу та їхнє відображення у творі. У нас, європейців, розуміння краси сформувалося під впливом античної естетики. Ми вважаємо красивим переважно правильні, гармонійні, симетричні, співрозмірні форми. А в Японії ще в далекі часи виникли зовсім інші уявлення про красу, що у свідомості японців постає в різноманітних проявах, суголосних природному світові. У японській культурі існують різні поняття для означення прекрасного. Наприклад, вабі — принадність простоти, надання переваги справжній, внутрішній витонченості речей на противагу зовнішній декоративності чи розкішності. Сабі — краса давнини або старовини. Шібуй — неяскрава краса, що характеризує глибину й простоту, принадність внутрішньої стриманості. Міябі означає елегантність, вишуканість на противагу вульгарності.

Ще одним важливим поняттям японської культури є юґен, що передбачає інтуїтивне осягнення сутності об'єкта (природи, витвору мистецтва, ситуації, людини тощо). Юґен виражається не прямо, а через натяки й асоціації. Це поняття дає змогу сприймати речі в їхній символічній, прихованій сутності. Юґен є в переліку Десяти форм прекрасного, визначених поетом Фудзіварою. А письменник Дзеамі Мотокійо розумів юґен як елегантність, спокій та внутрішню глибину.

Філософія дзен-буддизму визначає сім ознак прекрасного: фукінсей — асиметрія, неправильність; кансо — простота; коко — невибагливість і принадність минулого; сидзен — відсутність лицемірства, природність; юґен — глибинна вишуканість, неочевидність; дацудзоку — свобода від загальноприйнятих норм, правил, уявлень; сейдзяку — спокій. Це основні, але не всі японські поняття на позначення краси.

Чашка як знак духовної культури

Для традиційної чайної церемонії в Японії використовують спеціальне приладдя. Чашки — важливий елемент чайної церемонії. Чашка-піала, у якій заварюють чай (зазвичай зелений), має назву тяван. Тявани прийнято зберігати в японських сім'ях десятки й навіть сотні років, їх передають у спадок: загортають у шовкову тканину й ховають у спеціальні скрині, на стінах яких записують історію чашок. Деякі тявани — не просто предмети побуту, а шедеври японського гончарного мистецтва, які зберігають у музеях Японії. Чайним чашкам іноді дають імена. Інколи їх називають за стилем чи за іменем майстра, що їх створив. У повісті Я. Кавабати «Тисяча журавлів» персонажі використовують чашки в стилі сіно, карацу й орібе. Їм по 300-400 років, і вони перейшли до юних героїв повісті в спадок від предків. Як молоді люди будуть зберігати їх і як будуть ставитися до національних традицій? Це питання у творі залишається відкритим.

Чайна чашка в стилі орібе

Кожна з героїнь твору — як літніх, так і юних — утілює різні грані прекрасного, що в японській культурі пов'язане з природою та життям. На початку повісті Кікудзі пригадує сцену, коли у віці восьми чи дев'яти років побачив коханку батька — Тікако Курімото, яка стригла волоски на великій родимій плямі. Ця картина тоді його глибоко вразила й викликала відчуття відрази, як і стосунки батька з Тікако. Але, згідно з японською естетикою, людське тіло є проявом природи. А всі прояви життя, навіть фізична непривабливість чи вада, не можуть стати на заваді щастю людини. Не випадково мати й батько Кікудзі в розмові про Тікако глибоко співчувають їй, говорять про те, що вона могла б мати сім'ю.

Образ Тікако огорнений серпанком трагедії. Вона дуже мріяла про сім'ю та дітей, але її доля не склалася. «Заміж вона так і не вийшла. Невже родима пляма визначила її долю?» — думає молодий Кікудзі. Любовний роман Тікако з батьком Кікудзі швидко закінчився, і вона все своє подальше життя була лише помічницею матері й батька, який кохав і інших жінок. На перший погляд, цю жінку з фізичною вадою можна засудити за легковажність, але насправді в глибині її душі було приховане велике почуття, заради якого вона готова була терпіти будь-які випробування й моральні страждання. Почуття прихованої й нереалізованої любові обумовлювало всі її вчинки в минулому й у теперішньому.

Після смерті матері й батька Кікудзі Тікако піклується про юного Мітані-сан. Поняття обов'язку (японською його називають ґірі) є важливим елементом японської культури. Це моральна необхідність, яка інколи спонукає людину діяти всупереч своїм бажанням, але з почуття обов'язку. Людина, яка виконує обов'язок (а тим більше — перед покійними) і пам'ятає про добро, викликає повагу. Проте хоча Тікако й виконує свій обов'язок перед батьком Кікудзі, її піклування про сина позбавлене делікатності. Образ Тікако — багатогранний, вона викликає в Кікудзі асоціації з «нечистою силою» (не випадково її появу супроводжує шурхіт пацюків) і водночас є символом нереалізованої жіночої долі та швидкоплинного кохання (не випадково біля веранди Тікако цвіло персикове дерево як символ весни й надії).

Під час чайної церемонії Тікако знайомить Кікудзі з донькою Інамури — юною Юкіко, щоб згодом вони взяли шлюб і жили в домі батька. Чому Тікако Курімото це робить? На це запитання, як і на інші, у повісті немає однозначної відповіді. Можливо, вона так виявляла свою вдячність до старого Мітані-сана. Можливо, вона хотіла вберегти Кікудзі від спокус сучасного життя. А можливо, у такий спосіб Тікако виявляла свою нереалізовану жіночність, потяг до сім'ї, якої в неї ніколи не було... Так чи інакше, а саме Тікако, учителька чайної церемонії, коханка батька Кікудзі, відіграє вирішальну роль у долі юного Мітані-сана та всіх інших персонажів. Вона ніби пересуває долі людей, як чашки, і це позбавляє й саму чайну церемонію, і життєві ситуації чистоти й природності. Не випадково Кікудзі постійно не залишає відчуття сорому й огиди, коли поруч знаходиться Тікако Курімото. Йому неприємно бачити, як вона хазяйнує в чайному павільйоні його батька, торкається його речей, одягає халат його матері для прибирання. Ще раніше, як згадує Кікудзі, Тікако хотіла використати дітей (малих Фуміко та Кікудзі), щоб припинити роман батька з пані Оота, хоча Тікако не мала ніякого права приймати рішення за батька. Не родима пляма Тікако, а її грубе втручання в долі людей викликає в юнака внутрішній спротив. Кікудзі інколи думав про те, що якби його знайомство з Юкіко відбулося без участі Тікако, то їхні стосунки склалися б зовсім інакше. Але життя продовжується.

Юкіко Інамура — утілення внутрішньої вишуканості й стриманості. Побачивши дівчину, він помітив у неї крепдешинове фуросікі (хустку), на якому були зображені білі журавлі на рожевому фоні. Журавлі, згідно з давньою японською традицією, — символ щастя, надії, молодості й краси. Образ Юкіко постійно супроводжує світло, вона й сама ніби випромінює сяйво. Кікудзі видалося, ніби в руках дівчини під час чайної церемонії розпускалася червона квітка (шовкова серветка). Спогади про Юкіко викликають у Кікудзі потяг до чистоти, світла й краси. Але життя юнака без батьків складається непросто...

Колись доля звела батька Кікудзі з пані Оотою. Її чоловік (його друг) помер, і батько Кікудзі (як людина, вірна обов'язку щодо свого друга) допомагав удові та її дочці впоратися з негараздами. У часи війни він дбав про них, як і про свою сім'ю. Тоді, у лихі часи, коли головним завданням було вижити, коли повітряні нальоти на Японію не припинялися, коли голод і холод з'єднали всіх, людські долі тісно переплелися, як гілки дерева. Кікудзі згадав, що батько приносив додому трохи їжі, а потім виявлялося, що про неїдбала донька пані Ооти. Вона також проводжала його батька під час повітряних нальотів до їхнього будинку, ніби оберігаючи від небезпеки.

У повісті пані Оота втілює природну й чутливу красу, яка свого часу приваблювала батька Кікудзі, а потім викликала емоційне відлуння в душі його сина. «Якщо природа хотіла створити шедевр, вона створила пані Ооту», — зазначає автор. Юнака й жінку, на двадцять років старшу за нього, поєднало не тільки кохання, а й минуле. А можливо, кохання минулого? У повісті Я. Кавабати немає однозначного трактування подій та ситуацій. Почуття молодого Кікудзі до пані Ооти були відвертими й палкими, з нею він міг вільно говорити й про батька, і про Тікако, і про все, що відбувалося в його житті. Імовірно, через зв'язок із пані Оотою він, гостро відчувши самотність і сирітство, прагнув відновити зв'язок із батьком, повернути з минулого тепло, яким колись вона зігрівала його батька. Та й пані Оота, яка кохала старого Мітані-сан, через його сина, імовірно, жила минулим.

Образ Фуміко — це ще один тип непоказної краси, але дуже глибокої, відданої й жертовної. Фуміко володіє даром розуміти людей та співчувати їм. Вона зрозуміла почуття своєї матері, щиро поважала й любила батька Кікудзі, оберігаючи нетривкий зв'язок дорослих. Батько подарував Фуміко на згадку перстень — як знак її мужності й моральної стійкості.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Храми в повісті Я. Кавабати

Багато років письменник Я. Кавабата жив у м. Камакурі, яке було засновано ще у ХІІ ст. У цьому місті знаходиться одна з найбільших статуй Будди й знамениті буддійські храми. Один із них — Енгаку-дзі, величний храм школи Дзен. Саме тут розпочинається сюжет повісті «Тисяча журавлів». Головний герой Кікудзі опинився на території цього храму й іде на чайну церемонію, де відбувається знайомство з жінками, які відіграли велику роль у долі його батька та всієї сім'ї, а також з юними Юкіко та Фуміко, котрі визначать долю самого героя.

Дзен — один із напрямків буддизму, у якому важливу роль відіграють споглядання та просвітлення. Основним поняттям учення дзен є саторі, що подібне до спалаху блискавки, миттєве пробудження, осяяння. Існують два види саторі — мале саторі, що відкриває справжню сутність речей на короткий час, і велике саторі — просвітлення духу.

У ключовий момент повісті, коли пані Оота наклала на себе руки, і Фуміко просить допомоги в Кікудзі, він раптово побачив у своїй уяві заграву над лісом навпроти храму Ікегамі Хонмон-дзі (у районі Ота, Токіо). Героєві здалося, немов білі журавлі знялися з фуросікі Юкіко у вечірнє небо, що все ще палало в його заплющених очах. Чи був то момент саторі? Можливо... На короткий чи тривалий час? Що тоді раптово (інтуїтивно, емоційно) усвідомив герой? Над цим варто поміркувати.

Згідно із філософією дзен, кожна людина має в собі природу Будди, тому її завдання полягає в реалізації цієї природи, у відкритті нерозривної єдності «Я» і зовнішнього світу.

Храм Енгаку-дзі. м. Камакура (Японія)

Водночас Фуміко приймає на себе провину за свою матір. Вона просить пробачення в Кікудзі за передчасну смерть його батька, а можливо, і його матері. Дівчина, чиста й невинна, страждає через провину дорослих, відчуваючи глибокий зв'язок із минулим і відповідальність за все, що сталося. Фуміко приймає й нову провину — за зв'язок юного Кікудзі з пані Оотою. І за смерть своєї матері, хоча там, найімовірніше, винною була Тікако, котра повідомила пані Оота про можливий шлюб Юкіко й Кікудзі й сказала: «Не заважайте!» Але Фуміко страждає й навіть карає себе за смерть матері, бо не вберегла, не змогла зупинити, не переконала... «Мертві потребують тільки одного — щоб їх простили», — каже Фуміко. Дівчина прагне принаймні врятувати молодого Кікудзі. Урятувати ціною своєї чистоти, а потім — щезає з його життя. А він, який нарешті позбавився почуття до пані Ооти й оцінив глибинну сутність Фуміко, утрачає дівчину, яка відродила його до життя. «Після вчорашнього вечора Кікудзі й не думав порівнювати Фуміко з кимось. Для нього вона стала незрівнянною. Стало його долею». Якщо раніше йому здавалося, що пані Оота перевтілилася у Фуміко, то тепер Фуміко була тільки Фуміко, але вона померла, і Кікудзі знову залишився самотнім.

Образ Кікудзі. Юний Кікудзі позбавлений однозначності, як і образи героїнь. Персонажів прози Я. Кавабати не можна оцінювати критеріями «чорне — біле», «правильне — неправильне». У творчості японського письменника людина постає багатогранною та непізнанною, вона навіть сама не здогадується, які незвідані глибини в ній приховані. Кікудзі не знав, що з часом із ним будуть відбуватися дивні речі, не знав, на які почуття здатний. Це сучасний юнак, який живе на свій розсуд після смерті батьків. Він ніколи не вивчав чайну церемонію й не цікавився традиціями. Хлопець не надто прив'язаний до батьківського будинку, планує продати його. Але несподівано для себе через чайну церемонію й через людей, які приходять у його будинок, він несвідомо відчуває глибокий зв'язок і зі своїм батьком, і з минулим, і з долями інших людей. Для Кікудзі по-новому розкривається його життя. Минуле ніби висвітлює його життя спалахами, і він поступово змінюється. Юний герой, який ніколи не замислювався над тим, як раніше жив його батько, кого він кохав, з якої чашки пив, тепер гостро відчув потребу подолання самотності й відновлення втраченого зв'язку.

Пані Оота та її донька Фуміко показали йому сумну принадність речей із минулого, які тепер для Кікудзі багато означають. Навіть Тікако, яка діє вульгарно й грубо втручається в його життя, насправді мимоволі розкрила йому такі речі, на які раніше Кікудзі не звертав уваги. Якщо спочатку Тікако викликає в нього невдоволення та огиду, коли вона в домашньому халаті матері порається в сімейному чайному павільйоні, то потім Кікудзі сам (уже без Тікако) іде в чайний павільйон, щоб подумати про важливі речі. Він повертається до чайного павільйону, щоб відчути спомин про запах Юкіко, яка була там напередодні на запрошення Тікако. Він по-новому дивиться на мініатюру поета, яку любив колись його батько — «образ поета здавався величним, від нього віяло свіжістю». Кікудзі відшукує скриньку з батьківською чашкою, витирає їх від пилу, й нарешті дві чашки — пані Ооти (яку принесла Фуміко) і батька — знову стоять поруч. «Пам'ять про померлих — скарб наших сердець. Тож оберігаймо його все життя», — каже Кікудзі.

Почуття самотності й відчуженості Кікудзі прагне подолати через зв'язок із жінкою з минулого його батька — пані Оотою. Згодом Фуміко, яка теж належить минулому, але водночас і сучасному, відкриває для Кікудзі новий світ і нові істини. Але у фіналі твору Кікудзі знову залишається самотнім. Померли й пані Оота, і Фуміко. Юкіко стала для нього недосяжною мрією, бо він навіть не знав, де вона й чи вийшла заміж. «Зосталася на мою голову тільки Курімото...» — це останні слова героя повісті, якого темне минуле так і не відпустило. Та все ж таки він відчув в окремі моменти саторі — миттєве духовне просвітлення, а все інше в нього попереду, бо життя триває...

Приладдя для чайної церемонії

Символіка. Повість «Тисяча журавлів» сповнена виразної символіки. Речі з минулого й сучасного героїв набувають прихованої принадності, бо втілюють їхні складні життєві долі. Уже на початку твору в описі чайної церемонії, яку влаштовує Тікако в храмі Енгакудзі, з'являється давня чашка орібе (це стиль кераміки). Їй кілька століть, вона перейшла від пані Ооти до батька Кікудзі, а той потім подарував її Тікако. А тепер у цій чашці, на прохання Тікако, Юкіко подає чай молодому Кікудзі. Отже, чашка орібе стає символом заплутаного минулого й водночас символом поєднання людських доль у сучасності.

У повісті з'являються й інші чашки для чайної церемонії. Жіноча й чоловіча, червона та чорна чашки — сіно й карацу (пані Ооти й батька Кікудзі), які їхні діти зберігали у своїх будинках, а через багато років нарешті стали поруч у чайному павільйоні юного Кікудзі. І це символ не тільки минулого кохання батьків, але й початку нових стосунків між Фуміко та Кікудзі.

Ваза сіно (стиль кераміки) викликає у Фуміко й Кікудзі особливі почуття, бо вона належала пані Ооті. А після її смерті ця ваза, проста й вишукана, у яку Фуміко поставила червоні троянди й білі гвоздики, які прислав Кікудзі, ніби зберігає принадність її хазяйки. Фуміко передає цю вазу на згадку про матір Кікудзі, і він милується нею, відчуваючи теплі почуття до пані Ооти навіть після її смерті. Тепер хлопець ставить у неї білі троянди й бліді гвоздики. Що призвело її до смерті, відчуття провини чи невгасима любов? Коли Тікако помітила сіно в домі Кікудзі, то відчула сильні ревнощі навіть до померлої жінки. Згодом Кікудзі не ставив у сіно квітів, «бо серце в нього надто починало калатати»...

Чашка пані Ооти зі стійкими слідами її помади має особливу принадність для Кікудзі. Розуміючи нематеріальну цінність цієї речі для нього, Фуміко приносить її героєві. Але вона просить його розбити цю чашку (у листі, який порвала на його очах). Після ночі кохання Фуміко сама розбила чашку й пішла, залишивши в саду тільки чотири черепки сіно. Кікудзі спробував зібрати їх докупи, але бракувало шматочка на вінцях, і юнак залишив цю справу. Він побачив зорю на небі й подумав: «Безглуздо збирати черепки, коли на небі сяє зірка свіжим блиском.». Фуміко стала його новою яскравою зіркою. Та невдовзі зникла.

Прихована принадність речей

Одним з естетичних принципів Японії є моно-но аваре, що означає «сумна чарівність речей». Він виник дуже давно, ще в період Токугави, і полягає в пошуку глибинної сутності, що прихована за буденними, на перший погляд, речами. Згідно з японською культурною традицією, кожна річ має не тільки практичне призначення, а й певну історію, поєднуючи долі людей, викликаючи естетичний або емоційний відгук у тих, хто користується річчю чи споглядає її. Особливо шанують японці старі речі, які ніби втілюють зв'язок поколінь, поєднують історію й сучасність. Юні герої повісті «Тисяча журавлів» Я. Кавабати отримують у спадок від батьків старі будинки, старовинне чайне приладдя, але вони ще не усвідомили справжньої цінності того, що мають. Можливо, тому вони роблять багато помилок у житті?..

Образи персонажів огорнені серпанком символіки природи. Образ пані Ооти супроводжує пташине щебетання, Фуміко — запах півоній, троянд і гвоздик. Коли Фуміко й Кікудзі згадують про батьків, в описі простору з'являються червоні й білі олеандри. Образ Юкіко викликає в уяві героя спогади про жовте латаття, сонячну заграву, ранкову зорю. Скромна й тендітна квітка іпомея, яку служниця Кікудзі поставила в трьохсотлітню вазу з висушеної дині, нагадує героєві про поєднання в житті вічного та швидкоплинного. А сам Кікудзі зображений на тлі батьківського саду — занедбаного, покинутого хазяїном, заплутаного. Щось від цього саду є і в долі, і в характері самого Кікудзі.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Розкрийте сутність японських уявлень про прекрасне. 2. Які різновиди краси втілені в персонажах повісті «Тисяча журавлів»? Поясніть. 3. Розкажіть про зв'язок героїв і героїнь із минулим. Яку роль відіграє минуле в їхньому житті? Читацька діяльність. 4. Знайдіть у повісті епізоди, у які юний Кікудзі відчував: а) самотність; б) кохання; в) огиду; г) просвітлення; д) співчуття; е) невизначеність. Прокоментуйте. 5. Назвіть явища природи, пов'язані з образами Кікудзі та героїнь. Розкрийте зміст символів природи в повісті. Людські цінності. 6. Я кі цінності, на вашу думку, Кікудзі спочатку не розумів, а потім усвідомив? Чого навчила Кікудзі кожна з героїнь повісті? Комунікація. 7. Дискусія на тему: «Журавлі, яких людина шукає все життя». Ми — громадяни. 8. Як ви розумієте поняття «вульгаризація», «традиції», «забуття традиції», «вірність традиції»? З якими персонажами повісті «Тисяча журавлів» вони пов'язані? 9. Які національні традиції існують у вашій місцевості? Розкрийте ваше ставлення до них. Сучасні технології. 10. За допомогою Інтернету знайдіть інформацію про особливості чайної церемонії в Японії. Підготуйте презентацію. Поясніть, яку роль відіграє ця традиція в розкритті характерів і доль персонажів повісті «Тисяча журавлів». 11. Кікудзі побачив у чайному павільйоні мініатюру Содацу із зображенням поета Мунеюкі або Цураюкі. За допомогою Інтернету визначте, чому саме ці митці згадані в повісті. Творче самовираження. 12. Фуміко порвала лист на очах у Кікудзі. Використовуючи подальший діалог героїв, напишіть лист від імені дівчини. Лідери й партнери. 13. Командна гра «Про що “розповіли” речі?». Команди виготовляють картки із зображенням предметів, що згадані в повісті «Тисяча журавлів». Потрібно визначити їхню роль у житті персонажів або створенні характерів. Наприклад: халат, перстень, чашка сіно, чашка карацу, чашка орібе, скринька для чайного приладдя, червона й біла троянди, глечик орібе, рожеве фуросікі, іпомея тощо. Довкілля та безпека. 14. Проти чого прагнув застерегти сучасників Я. Кавабата в повісті «Тисяча журавлів»? Чи актуальні ці застереження для нашого часу? Навчаємося для життя. 15. Усне малювання. Розкажіть про якусь стару річ, яка має особливу «життєву історію», пов'язану з вашою родиною або близькими для вас людьми.