Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ніколенко

Література другої половини XX — початку XXI ст.

«Театр абсурду»

Немає інших норм, окрім норм моєї уяви.

Немає іншого світу, окрім абсурду довкола й усередині нас.

Е. Йонеско

«Театр абсурду» (або «драма абсурду») — це сукупність явищ театрального авангарду другої половини XX ст. Сформувався у Франції в 1950-1960-і роки, вплинувши певною мірою на розвиток європейської та американської літератури другої половини XX ст.

Термін «театр абсурду» увів англійський літературознавець М. Есслін в однойменній монографії (1961). Він визначив типологічну спільність між творчістю драматургів різних країн і генерацій, зазначивши, що назва «театр абсурду» не означає «ані організованого напряму, ані мистецької школи», а сам термін лише «сприяє проникненню у творчу діяльність, не дає вичерпної характеристики, не є всеохоплюючим і винятковим».

У філософському аспекті «драма абсурду» значною мірою ґрунтується на теоретичних положеннях С. К'єркегора, А. Камю, Ж. П. Сартра. Генетично «театр абсурду» пов'язаний із художньою практикою екзистенціалізму.

Ознаки, які притаманні творам «театру абсурду»

  • Створення абсурдного художнього світу, де відсутні логічні, причинно-наслідкові зв'язки, порушені моральні норми, спотворені людські стосунки;
  • просторово-часові зсуви, що є вираженням загального абсурду буття;
  • бунт проти здорового глузду, нормативності;
  • мотиви розгубленості, відчуженості, самотності, невлаштованості, приреченості людини у світі;
  • гротеск як засіб викриття безглуздості й штучності життя;
  • дія послаблена, нерідко вона відсутня або ілюзорна, умовна;
  • «мовна революція» (Е. Йонеско): гра слів, неузгодженість реплік, незрозумілість монологів і діалогів, порушення граматичних і синтаксичних норм, каламбур, підтекст тощо;
  • персонажі нагадують не людей, а маріонеток, це — образи-схеми, образи-ідеї, образи-символи, що втілюють авторську думку про абсурд, який торкнувся й людської душі;
  • ігнорування будь-яких канонів у побудові п'єси;
  • використання елементів різних жанрів (трагікомедія, трагіфарс, комічна мелодрама тощо);
  • синтез мистецтв (до «драми абсурду» нерідко належать пантоміма, хор, цирк, мюзик-хол, кіно);
  • поєднання комічного й трагічного.

С. Беккет

Намагаючись знайти виразні засоби для відображення абсурдності людського існування, трагізму буття, тривоги й болю за особистість, «театр абсурду» став новим кроком у розвитку драматургії, збагативши світову театральну систему новою технікою, новими художніми прийомами, увів у літературу нові теми й нових героїв.

Найяскравішими представниками «театру абсурду» були Е. Йонеско, С. Беккет, Ж. Жене, А. Адамов (Франція); Ф. Аррабаль (Іспанія); Д. Буццаті, Е. д' Ерріко (Італія); Г. Пінтер, Н. Сімпсон (Англія); С. І. Віткевич, С. Мрожек (Польща) та ін. В українській літературі «драма абсурду» представлена п'єсами І. Костецького, В. Діброви, О. Лишеги.

Е. Йонеско — яскравий представник «театру абсурду»

Е. Йонеско

Французький драматург румунського походження Ежен Йонеско (1909-1994) разом із С. Беккетом та А. Адамовим виступив фундатором «театру абсурду». Творчість Е. Йонеско розвивалася в руслі екзистенціалізму. Стрижнем його п'єс були абсурдність повсякденності й туга за сенсом буття та справжнім життям. Поетика Йонескових драм відображає також ідеї сюрреалізму з властивою йому підвищеною увагою до підсвідомого. Сміливі експерименти з формою, які заперечували усталені канони драми, настанова на епатування публіки — усе це дає підстави розглядати драматургію Е. Йонеско як явище авангардистського мистецтва. Класичними зразками «театру абсурду» стали такі п'єси Е. Йонеско, як «Урок» (1950), «Стільці» (1954), «Безкорисливий убивця» (1957), «Носороги» (1959), «Повітряний пішохід» (1963), «Король вмирає» (1963) та ін. Для театру Е. Йонеско характерними є «дивовижні», подібні до сновидінь сюжети, у яких зруйнована звична логіка речей, а реалістичне переплетене з фантастичним; зосередженість на проблемах сенсу життя, відчуження та розладу між людьми, знеособлення індивіда, ворожих взаєминах особистості з владою, ідеологією, історією; герої, які уособлюють певні стани духовного буття та яким притаманні зовнішній схематизм та одноманітність; зображення людей-маріонеток, занурених в автоматичний плин життя й мислення; тяжіння до жанру притчі, у якому, проте, значно послаблюється елемент повчальності; перевага малих форм (одноактних п'єс); відтворення на сцені всіляких порушень комунікацій, що свідчать про «мовну катастрофу»; використання словесної нісенітниці, гри зі словом та ін.

Е. Йонеско. Голомоза співачка. 2016 р.

Трагікомедії Ф. Дюрренматта

Ф. Дюрренматт

Фрідріх Дюрренматт (1921-1990) — швейцарський драматург і прозаїк. Він став відомим завдяки трагікомедіям, які водночас можна назвати й драмами-притчами (параболами). Разом із своїм співвітчизником М. Фрішем сприяв поширенню швейцарської драми у світі. Становлення світовідчуття та поетики Ф. Дюрренматта відбувалося під впливом його ознайомлення з творчістю Ф. Достоєвського, Ф. Кафки, письменників-екзистенціалістів. Для творчості митця характерним є синтез різних традицій, у його творах можна знайти елементи античної, шекспірівської драми, класичного театру XIX ст. та ін. Однак Ф. Дюрренматт не належав до жодного напряму та течії. Письменник узагалі заперечував свою належність до будь-якого угруповання. Справді, він створив особливий тип драми, що походить передусім з особливостей його світосприйняття. Це гротескна драма іронічна й повчальна водночас. Найвідоміші драми Ф. Дюрренматта: «Гостина старої дами» (1956), «Фізики» (1962), «Ахтерлоо» (1963).

Ф. Дюрренматт. Гостина старої дами (реж. Дж. Дойл). Бродвей, 2015 р.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Назвіть ознаки «театру абсурду» та його представників. Читацька діяльність. 2. Пригадайте твори «нової драми» (Г. Ібсена, Б. Шоу, А. Чехова та ін.), які ви читали раніше. Чим «театр абсурду» відрізняється від «нової драми»? Людські цінності. 3. Визначте здобутки «театру абсурду». Комунікація. 4. Дискусія «Мистецтво абсурду — це мистецтво?» Ми — громадяни. 5. Знайдіть інформацію про українські переклади й театральні вистави представників «театру абсурду» на українській сцені. Сучасні технології. 6. В Інтернеті подивіться кінофільм «Чекаючи на Годо» (реж. М. Ліндсей-Хогг, Ірландія, 2001 р.) за однойменною п'єсою ірландського драматурга С. Беккетта. Визначте у фільмі ознаки «театру абсурду» і трагікомедії. Поясніть, чому драма митця була визнана фахівцями «найвпливовішим драматичним твором ХХ ст.». 7. В Інтернеті подивіться кінофільм «Візит дами» (реж. М. Козаков, СРСР, 1989 р.) за п'єсою Ф. Дюрренматта «Гостина старої дами». Які явища (соціальні та психологічні) викриває автор? Якими засобами? 8. В Інтернеті є кілька кінофільмів, знятих за однойменною п'єсою «Носороги» Е. Йонеско. Подивіться один із них. Висловте враження. Розкрийте значення центрального символу — носорогів, на яких перетворюються люди. Навчаємося для життя. 9. Е. Йонеско вважав, що «Носороги» — «антифашистська п'єса». Поясніть зміст п'єси та її актуальність для боротьби з негативними явищами суспільства.