Зарубіжна література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко

Золоті сторінки далеких епох

Стародавня Греція. Скарби античності

У прекрасних словах розкриваються весь світ і краса розуму.

З античного трактату «Про піднесене»

Античність, трагедія, комедія, лірика

1. Назвіть цикли давньогрецьких міфів, богів і героїв.
2. Які твори й жанри давньогрецької літератури ви знаєте? Назвіть і розкрийте їхній зміст.
3. Доведіть, що в давньоримській літературі відображено сюжети й образи давньогрецької міфології.

В історії літератури Європи є епохи, які називають ранніми, — це античність і Середньовіччя. У ті далекі часи сформувалися засади мистецтва слова, літературні роди та жанри.

Античністю називають сукупність надбань давніх греків і римлян, що становить фундамент європейської культури. Хронологічні межі античності охоплюють період приблизно з VIII ст. до н. е. до V ст. н. е. Давньогрецька й давньоримська культури (а частиною їх є література) входять до поняття «античність». Давньогрецька література більш давня порівняно з давньоримською, створена давньогрецькою мовою, а її появі передував тривалий період розвитку фольклору й міфології. Давньоримська література виникла на п’ять століть пізніше й створена латиною. І давньогрецька, і давньоримська літератури ґрунтуються на міфології, що стала невичерпним джерелом для художніх творів від давнини до сучасності.

У добу античності було поширене уявлення про поета як деміурга, богом натхненного й такого, що має силу бога. Таке уявлення було в Гомера, який у поемах «Іліада» та «Одіссея» називає поета «божественним співцем», а Гесіод у «Теогонії» характеризує поезію як «божественний дар» муз. Згодом ці уявлення вплинули на теорію божественного походження поезії у філософії (Арістотель, Платон, Сократ) і художній практиці.

У давньогрецькій культурі одне й те саме слово позначає поняття «мистецтво» та «ремесло» — techne. Звідси — і походження слів поезія (poiesis) і поет (poietes) від спільного кореня роблю (роіео).

Згідно з уявленнями доби античності, поет є посередником між божественним і людським світом, бо він володіє словом. Давньогрецькі й давньоримські митці вважали, що поетичне слово має подвійну природу: воно нерозривно пов’язане з людською думкою та водночас утілює вищий порядок і гармонію. Тому в давніх традиціях провідною стає ідея сакральності й могутності слова, яке влучно та майстерно використано. В античності такою була ідея Логоса, світового розуму, який виражає себе в мові.

Від міфопоетичного розуміння слова й поезії як слова закономірним є перехід у теоріях давнини та середньовіччя до утвердження слова як основної категорії літератури й науки про літературу.

Л. Кленсе. Акрополь. 1846 р.

Розуміння того, що слово відіграє визначальну роль (звідси — культ слова), а поезія — це особливе мистецтво слова, вишукана, майстерно впорядкована мова, побутувало в Європі впродовж доби Середньовіччя й до доби Ренесансу.

Риторика (мистецтво красномовства) для античності й середньовіччя мала велике значення. В античному сприйнятті різниця між ораторською прозою та творами епосу, лірики, драми, між прозовими й поетичними стилями не була суттєвою. Арістотель, аналізуючи у своїх трактатах «Поетика» та «Риторика» особливості художнього мовлення (ораторську мову вважали художньою), більшість постулатів поширює і на ораторське мистецтво, і на поезію. В античному світі риторика й поетика були невіддільні одна від одної. Це твердження прийнятне й для доби Середньовіччя, і для Ренесансу. Ще в добу античності риторика дала поштовх для розвитку літературних форм. Вона ставала передусім ученням про літературні форми: з п’яти її традиційних частин (inventio — знаходження матеріалу, dispositio — розміщення матеріалу, elocutio — словесне втілення, вираження, memoriа — запам’ятовування, pronuntiatio — промовляння) на перший план висувається elocutio. У галузі словесного вираження центральним стає розділ про «прикрашання» (ornatus) — переважно тропи й фігури. Отже, у практичному застосуванні до поезії риторика перетворюється на науку про оздоблену літературну мову.

Орфей грає серед тварин. Давньоримська мозаїка

Важливою ознакою античної літератури є оспівування краси людини, її фізичної та духовної сили, зв’язку зі своїм родом і землею. Для митців античності особистість була носієм розуму й гармонії. Античну культуру називають антропоцентричною, бо людина була поставлена в центрі світобудови. У людських образах найчастіше втілювали богів і міфологічних героїв, які відображали уявлення митців про побудову світу, явища природи, людську сутність, добро і зло. За часів античності сформувалися такі важливі поняття, як «громадянський обов’язок», «доброчесність», «краса», «мистецтво» тощо. Античні митці створили еталонні зразки духовної культури, дали світові повчальні уроки гуманізму.

Античність справила вплив на всю подальшу долю світової культури. І. Котляревський та Леся Українка, І. Франко й М. Вороний, Р. М. Рільке та М. Зеров — це неповний перелік митців, які черпали натхнення з античності.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Етап	Різновиди літератури, представники
*Архаїчний* (до VIII ст. до н. е.): долітературний період, гомерівський період.	Міфи, твори героїчного епосу (поеми «Іліада» та «Одіссея» Гомера).
*Класичний* (VIII—IV ст. до н. е.): післягомерівський період, аттичний період.	Драма (Феспід, Есхіл, Софокл,Евріпід, Арістофан), лірика (Алкей, Сапфо, Анакреонт, Тіртей, Архілох та ін.), історіографія (Геродот, Фукідід), красномовство (Демосфен), філософія (Сократ, Платон, Арістотель), байка (Езоп).
*Елліністичний* (кінець IV—II ст. до н. е.).	Філософія (Діоген), комедія (Менандр), інтимна лірика (Феокріт).
*Римський* (середина II ст. до н. е. — IV ст. н. е.).	Наукова проза (Плутарх), роман на міфологічній основі.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ДАВНЬОРИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Етап	Різновиди літератури, представники
*Література доби республіки* (до 31 р. до н. е.): долітературний період, період ранньої римської літератури, література періоду громадянських війн.	Міфи, переклади й наслідування грецьких творів, драма (Плавт, Теренцій), історіографія, лірика (Публій Валерій Катон), філософія (Епікур).
*Література епохи імперії* (31 р. до н. е. — 476 р. н. е.): література ранньої імперії, або «золота доба»Августа, «срібна доба» римської літератури, література пізньої імперії.	Епічна поема («Енеїда» Публія Вергілія Марона), лірика (Квінт Горацій Флакк, Гай Корнелій Галл, Публій Овідій Назон, Альбій Тібулл та ін.), філософія (Луцій Анней Сенека), драма (Луцій Анней Сенека), байка (Федр), сатира (Марк Валерій Марціал), роман (Луцій Апулей).

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Розкрийте значення слів античність, античний. Доберіть до них синоніми. 2. Як ви розумієте поняття «трагедія», «комедія», «лірика», «мелос»? Математична компетентність. 3. Намалюйте в зошиті схему «Жанри античної літератури». Компетентності в природничих науках і технологіях. 4. Назвіть і покажіть на мапі місця, де відбуваються події в поемі «Іліада» Гомера. Інформаційно-цифрова компетентність. 5. За допомогою інтернету знайдіть відомості про митця чи мисткиню доби античності (на вибір). Підготуйте повідомлення. Соціальна та громадянська компетентності. 6. Які громадянські якості втілено в образах «Іліади» Гомера та «Енеїди» Вергілія? Обізнаність і самовираження у сфері культури. 7. Підготуйте культурологічний коментар (3-5 речень) до одного із шедеврів античності (живопис, скульптура, архітектура тощо), що дійшов до наших днів.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 8. Що ви знаєте про мистецтво й митця в добу античності? Діяльність. 9. Порівняйте специфіку давньогрецької та давньоримської літератури.

Зміст