Зарубіжна література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Ніколенко

Гомер

приблизно VIII ст. до н. е.

Легендарний Гомер заклав засади європейської культури.

Леся Українка

«Гомерівське питання», міф, героїчний епос, епічна поема, «вічний» образ, гекзаметр

1. Що ви знаєте про Гомера? Які його твори вам відомі? Хто з героїв подобається?
2. Чим прославився Одіссей під час Троянської війни?
3. За допомогою інтернету з’ясуйте, у чому полягає сутність «гомерівського питання». Висловте власну позицію.
4. Висловте враження про кінофільм «Троя» (реж. В. Петерсен, США. 2004 р.) за мотивами творів Гомера.

Ім’я співця Гомера давно стало легендою. Ніхто достеменно не знає, де він народився й скільки років прожив. І досі вчені сперечаються, чи насправді Гомер був автором поем «Іліада» та «Одіссея». Можливо, їх створив не один автор, а група авторів, а Гомер — той, хто зібрав і майстерно відшліфував пісні, що побутували в усній формі... Які б версії не висували вчені, так сталося, що саме цьому поетові приписують створення найдавніших пам’яток літератури.

Імовірно, Гомер був уродженцем одного з міст Малої Азії. Згідно з давніми переказами, він був сином одного з богів, багато мандрував Грецією, брав участь у військових баталіях. Відповідно до античної традиції, Гомера зображують сліпим (слово гомер іноді тлумачать як «сліпий»).

Ж.-Б. О. Лелуар. Гомер. (Сліпий аед читає гекзаметри). 1841 р.

Поеми «Іліада» та «Одіссея» було створено приблизно у VIII ст. до н. е., тривалий час вони існували як зібрання різноманітних фольклорних творів, поєднаних спільним сюжетом. Їх поширювали усно протягом тривалого часу — від покоління до покоління, від краю до краю. Слово й музика, міф і магічні обряди були тісно поєднані в «Іліаді» та «Одіссеї». Лише в VI ст. до н. е. поеми Гомера було записано спеціальною комісією за часів правління Пісістрата в Афінах. Ці тексти дійшли до наших днів.

Теорія літератури

«Вічний образ» (у художній літературі) — літературний образ, який за глибиною художнього узагальнення виходить за межі конкретних творів і зображеної в них історичної доби, містить невичерпні можливості для філософського осмислення буття.

Міф (з грецьк. mythos — слово, переказ, звістка) — розповідь, у якій явища природи або реальні події були творчо переосмислені колективною свідомістю давніх людей як пояснення світу й утілення уявлень про нього.

Поема — великий твір, як правило, віршований, у якому поєднано елементи лірики (вираження внутрішніх переживань, мрій, прагнень) та епосу (відображення зовнішніх подій, фактів), зображено значні події та яскраві образи персонажів. На ранніх етапах розвитку літератури поема мала яскраво виражений епічний (розповідний) характер, це був синкретичний жанр, у якому поєднували слово, музику й магічне дійство, фольклорні твори різних жанрів, міфологічні, пригодницькі й реалістичні елементи. Тому поеми Гомера називають епічними.

Гекзаметр (з грецьк. шестимірник) — метричний вірш шестистопного дактиля. Остання стопа завжди двоскладова, із цезурою (паузою) переважно на третій стопі. Метрична схема гекзаметра така:

«ОДІССЕЯ». Сюжет великої подорожі. За основу сюжету твору взято пригоди царя острова Ітаки Одіссея, який після закінчення Троянської війни протягом тривалого часу намагається повернутися додому, де на нього чекають дружина Пенелопа й син Телемах. Уже давно всі учасники війни повернулися на батьківщину, і тільки Одіссей поневіряється світом. На нього розгнівався грізний бог морів Посейдон за те, що Одіссей осліпив його сина — велетня Поліфема. Десять років минуло з того часу, як греки за порадою Одіссея завели в Трою дерев’яного коня й зруйнували місто. Десять років мандрує Одіссей, переслідуваний Посейдоном, і мріє про повернення на батьківщину.

Нарешті богиня Афіна звертається до Зевса з проханням дозволити Одіссеєві повернутися додому. Вона пропонує скористатися відсутністю Посейдона й послати вісника волі богів прудконогого Гермеса до німфи Каліпсо, на острові якої сумував у полоні Одіссей. Боги вирішили, що Каліпсо допоможе Одіссеєві збудувати пліт, на якому він попливе до Ітаки. Афіна готова допомогти Телемаху навести лад на його рідній землі та позбавитися від претендентів на шлюб з його матір’ю і владу над Ітакою. Цариця Пенелопа протягом трьох років усіляко вводила в оману «женихів», пообіцявши стати дружиною одного з них, як тільки вона витче тканину для савана престарілого Лаерта (батька Одіссея). Але те, що Пенелопа ткала вдень, вона розпускала вночі...

Одіссея в переносному смислі — складний та тривалий шлях до своєї мети.

Образ Одіссея називають «вічним». У ньому втілено одвічну жагу людства до пізнання нового й любов до батьківщини.

Сонет «Навсікая» М. Зерова

Один із найчарівніших жіночих образів у творчості Гомера — Навсікая, символ краси й чистоти. Донька феакійського царя Навсікая покохала Одіссея, але той, сумуючи за батьківщиною, не відповів їй взаємністю. Однак краса зцілює людину, позбавляє її мук і страждань, лікує душу. Така основна тема сонету українського поета М. Зерова «Навсікая».

Феацький квіте, серце Навсікає,

Як промінь злотний на піску морськім!

Перед тобою — вбогий пілігрим

І море пурпурове і безкрає.

Твій царський жест скликає бистру зграю

Служниць, пройнятих острахом німим,

І вроди, й гідності струмистий німб

Над чолом ніжним і дитячим сяє,

А Одіссей стоїть, і сам не свій,

Під чарами стрільчастих брів і вій

Ладен забути безліч мук і горя.

Ясна й цілюща, мов жива роса,

Рожевим сплеском Еллінського моря

Йому сміється радісна Краса.

Зевс підтвердив своє рішення допомогти Одіссею повернутися в Ітаку, незважаючи на спротив Посейдона. Афіна зійшла з Олімпу й постала перед Телемахом в образі одного з друзів батька — старого Ментора. Вона радить йому вирушити на пошуки батька. А тим часом Одіссей на плоту залишає острів німфи Каліпсо... Проте Посейдон, який повертається здалеку, побачивши Одіссея в морі, підняв бурю, щоб потопити героя. Однак інші боги допомогли Одіссею, і він, знесилений та втомлений, опиняється на березі острова феаків. Донька феакійського царя Алкіноя — красуня Навсікая — знаходить Одіссея на березі моря й приводить у дім свого батька. Афіна підтримує Одіссея і постає вже у вигляді феакійської дівчини. Алкіной гостинно приймає Одіссея, улаштовує на його честь бенкет, а Демодок співає пісні про Троянську війну, які розчулили серце мужнього героя та викликали спогади про минуле...

«В Одіссеєві кожне покоління побачить себе та свої тяжкі випробування. Але маючи батьківщину в серці, ми завжди повертаємося додому й наводимо лад і мир у своїй домівці» (Д. Чижевський).

«Особливістю еллінського типу творчості є його співвіднесеність із людиною та людським світом» (Д. Наливайко).

«Кожна оповідь про пригоди Одіссея є закінченим твором, за основу якого взято певний міф. Усі разом вони відтворюють історію поневірянь Одіссея, історію боротьби, втрат і надій, наполегливого прагнення повернутися на батьківщину» (З. Кирилюк).

Я. Йорданс. Зустріч Одіссея та Навсікаї. XVII ст.

Цар Алкіной, помітивши хвилювання гостя, розпитує його про життєві колізії. Одіссей розповідає багато цікавого й жахливого: про перебування в печері кіклопа Поліфема, який зжер деяких його супутників; про країну жорстоких людожерів — лестригонів; про острів чарівниці Кірки (Цирцеї), яка перетворила супутників Одіссея на свиней, а його цілий рік тримала на острові; про свою подорож у царство мертвих — царство Аїда — і зустрічі з тінями героїв, соратників у троянському поході — Ахіллом, Агамемноном, Аяксом. Розповів Одіссей і про те, як він уникнув небезпечного співу сирен, які заманювали мандрівників, як зумів завдяки розуму й хитрості пройти через протоку, з обох боків якої були небезпечні потвори — Сцилла та Харибда.

Навсікая закохується в Одіссея, але він, гнаний тугою за батьківщиною, не одружився з нею і продовжив свій важкий шлях.

Феаки співчувають Одіссеєві й допомагають йому на швидкому кораблі дістатися до Ітаки. Афіна радить йому, як поводитися у своєму домі та перемогти «женихів» і врятувати Пенелопу та весь свій рід. Як жебрак Одіссей проникає в домівку й повідомляє Пенелопі, що її чоловік живий. На другий день Пенелопа запропонувала влаштувати змагання зі стрільби з лука, пообіцявши переможцеві стати його дружиною. Вона знала, що ніхто з претендентів не зможе навіть натягти тятиву лука Одіссея. Так воно й сталося. Тоді жебракові задля розваги запропонували взяти участь у змаганнях. Під насмішки й вигуки «женихів» Одіссей узяв свій лук і прострелив усі кільця. Потім він направив стрілу на найбільш нахабного «жениха», і це стало сигналом для Телемаха до початку бою. Одіссей, Телемах, Лаерт та їхні товариші наводять лад на острові, виганяють чужинців, установлюють мир на Ітаці.

«Одіссея» написана поширеним розміром античної поезії — гекзаметром.

Сюжет випробування й мандрівки розкриває перед читачами не тільки світ міфів і пригод, а й реальні людські якості та почуття. Духовна міцність людини — запорука подолання перешкод і небезпек.

Пінтуріккіо. Повернення Одіссея. 1509 р.

Одіссей — мандрівник і патріот. Образ Одіссея наділений Гомером рисами справжнього героя. Розум і мудрість поєднані з великою фізичною силою, військовою вправністю, надзвичайною волею та цілеспрямованістю. Іноді Одіссея називають хитромудрим, бо він виявляє у випробуваннях хитрість, поміркованість і розважливість, щоб подолати небезпеки. Наприклад, він заліпив своїм супутникам вуха воском, щоб вони не почули співу сирен, від якого мандрівники, утративши пильність, гинули в морських хвилях. Так само за допомогою хитрості й спритності Одіссей урятувався в печері кіклопа Поліфема.

Герой мандрує десять років і бачить чимало різних країн і людей. І скрізь він учиться, пізнає світ, відкриває для себе щось нове. Але найбільша чеснота Одіссея — це його любов до батьківщини й родини. У фіналі поеми оспівано возз’єднання героя зі своїм родом і рідною землею.

ОДІССЕЯ

Поема

(Уривки)

Одіссей у кіклопа Поліфема

Пісня 9

180 (...) Швидко дістались ми так недалекої тої країни,

Обік побачили там, край скелі над морем, високу,

Лавром порослу печеру. До неї збиралося на ніч

Кіз і овечок багато; навкруг простягався високий

185 Двір, обгороджений муром з укопаних в землю великих

Каменів, зверху ж і сосни росли, і дуби височенні.

Велетень жив там потворний, що кіз і овечок отари

Сам випасав собі, інших оподаль. Ні з ким він не знався

У самотині своїй і ніяких не відав законів.

190 Був він потвора страшна, на людину, що хлібом живиться,

Зовсім не схожий, скоріше скидавсь на гірську верховину,

Лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо.

Товаришам своїм вірним на місці звелів я лишатись,

При кораблі, й стерегти корабля свого якнайпильніше;

195 Сам же, дванадцять обравши між ними супутців найкращих,

Вирушив. Мав із собою я козячий міх із солодким

Темно-червоним вином, що Марон мені дав, син Еванта,

Жрець Аполлона, який опікується Ісмаром-містом. (...)

215 Швидко добралися ми до печери, але не застали

Велетня в ній, — десь пас він отару свою густорунну.

От увійшли ми в печеру і стали усе оглядати:

Сиру там кошики повні стояли, ягнята й козлята

220 В стійлах тіснились вузьких, за віком поставлені різним:

Старші — окремо, окремо від них середульші, й окремо —

Новонароджені; в цебрах стояло сироватки повно,

Глеки й дійниці були приготовані там для удою.

Товариші почали всіляко мене умовляти, —

225 Сир той забравши, негайно тікать відтіля і найшвидше

Позаганяти на наш корабель бистрохідний з кошари

Тих козенят і ягнят та й умкнути по водах солоних.

Та не послухав я їх, хоч було б набагато це краще, —

Хтілось побачить його, чи не дасть мені сам він гостинця?

230 Товаришам же моїм не здавався, проте, він привітним.

От ми розклали вогонь, і жертву принесли, й самі вже,

Сиру набравши, поїли, і ждати в кутку посідали,

Поки той прийде із стадом. Приніс тяжкий оберемок

Дров він сухих, щоб мати на чому вечерю варити.

235 3 грюкотом скинув ті дрова серед кам’яної печери.

Ми ж із перестраху всі аж в найдальший зашилися закут.

Позаганяв до печери опасистих кіз і овечок

Тих, що доїти їх мав, а самців — баранів із козлами —

Він за дверима лишив, на своєму подвір’ї широкім.

240 Потім камінь підняв величезний і вхід до печери

Ним завалив, — не могли б того каменя зрушити з місця

Й ковані міцно аж двадцять два вози чотириколісні, —

Ціла то скеля була, що нею заклав свої двері.

Сидячи, сам подоїв уже й кіз, і овець мекотливих,

245 Всіх за чергою... (...)

Сир віддавивши, поклав у плетені кошики зразу;

Другу ж у глечиках він залишив половину, щоб мати

Й свіжого ще молока — напитися після вечері.

250 Швидко із справами цими упорався, потім ще й ватру

Сам розпалив, і нарешті побачив він нас і промовив:

«Хто ви, чужинці? Шляхом відкіля ви пливете вологим,

В справі якій чи так, навмання, ви блукаєте морем,

Наче розбійники ті, що гасають у водних просторах,

255 Важачи власним життям і біду несучи чужоземцям?»

Так говорив він, і любими ми зажурились серцями:

Сповнив нас жахом страшний його голос і вигляд потворний.

В відповідь все ж я до нього з такими звернувся словами:

«Родом усі ми ахеї, додому вертаємо з Трої,

260 Та, супротивними гнані вітрами над хланню морською,

Збились з путі, і на інших шляхах та на іншій дорозі

Ми опинились, — Зевсова, видно, на те була воля.

Горді ми бути людьми Агамемнона, сина Атрея,

Слава якого тепер до високого неба сягає, —

265 Місто велике бо він зруйнував і люду багато

Винищив. Ми ж прибули аж сюди, і от припадаєм

Всі до колін твоїх, — виявиш ти нам гостинність чи, може,

Ще й подарунок даси, що гостям їх звичайно дарують.

Отже, могутній, богів пошануй, благаєм тебе ми,

270 Зевс бо є сам покровитель гостей і усіх, що благають.

Він і гостинний, і гостям супутник, достойним пошани».

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

«Ну ж і дурний ти, чужинче, та й здалеку, мабуть, прибув ти,

Що шанувати й боятись богів мене так умовляєш!

275 Нам, кіклопам, байдуже й до Зевса-егідодержавця,

І до блаженних богів, самі бо від них ми сильніші.

Страх перед Зевсом мене не примусить тебе пощадити

З товаришами, якщо того власний мій дух не накаже.

Краще скажи мені, де корабель твій оснащений нині

280 До суходолу пристав — далеко чи близько, щоб знав я».

Так він випитувать став, але це не укрилось від мене,

Мав бо я досвід і хитрими мовив до нього словами:

«Мій корабель розтрощив Посейдон, землі потрясатель,

Кинувши ним о скелі стрімкі при самім узбережжі

285 Вашого краю, — вітром сюди його з моря загнало.

Наглої смерті, проте, із супутцями я врятувався».

Так я сказав. Не відмовив безжалісний серцем нічого,

Скочив раптово і, руки свої на супутців наклавши,

Двох, як щенят, ухопив і з силою ними об землю

290 Вдарив... (...)

Пошматувавши їх геть, спорядив собі з них він вечерю.

Все він пожер, наче лев, що годується в горах, нічого

Не залишив — ні утроби, ні м’яса, ні кості із мозком. (...)

І між овець у печері своїй спочивати розлігся,

Духом відважним тоді таку я подав собі раду:

300 Ближче підкрастись і, меч свій нагострений з піхов добувши,

Вдарити в груди йому, рукою намацавши місце,

Де печінки під осердям, — та інша затримала думка:

Всі ми в печері отут загинули б марною смертю,

Бо від високих дверей не змогли б одвалити руками

305 Камінь той величезний, що велетень ним завалив їх.

Так ми в журбі та зітханнях на світлу Еос дожидали. (...)

Уранці кіклоп зжер на сніданок ще двох супутників Одіссея та пішов виводити отару на пасовисько. Побачивши важку кіклопову палицю, з допомогою товаришів Одіссей загострив її і заховав. Увечері Поліфем повернувся й знову схопив двох мандрівників собі на вечерю. Маючи хитрий задум, Одіссей запропонував Поліфему випити вина. Тричі він підносив те вино кіклопові, який розпитував героя про його ім’я та пригоди.

(...) «Ти про ім’я моє славне питаєш, кіклопе? Назву я

365 Зараз себе, та гостинця віддай, що мені обіцяв ти.

Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати,

Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають».

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

«Отже, Нікого я з’їм наостанку, раніше ж поїм я

370 Товаришів його всіх, — оце тобі й буде гостинець».

Так він сказав, похитнувся і навзнак упав, і, зігнувши

Набік грубезну шию, лежав, і відразу всевладний

Сон подолав його. (...)

375 Кия тоді я у попіл гарячий засунув, щоб знову

Він розігрівся, як жар, а тим часом відваги словами

Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку.

Отже, оливний кілок, хоча й був він сирий, розпаливши

Так, що вогнем він узявся й яскраво почав пломеніти,

380 Вийняв з вогню я і ближче підніс до кіклопа, навколо ж

Товариші поставали — бог дав їм одвагу велику.

Взявшись за дрюк той оливний з кінцем загостренним, дружно

В око встромили йому ми. А я, натиснувши зверху,

Став ним крутити, як бантину тесля свердлить корабельну

385 Свердлом, а інші з-під низу ремінням його обертають,

Взявшись обабіч, і жваво він крутиться сам безустанно.

Так от і ми, узявши розпечений дрюк, ним свердлили

Велетню око... (...)

395 Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглась по печері,

З ляку ми кинулись врозтіч усі, і зразу він вирвав

З ока оту деревину, гарячою кров’ю облиту,

З люттю від себе її жбурнув обома він руками

Й гучно кіклопів волати почав, що з ним у сусідстві

400 Теж у печерах жили на овіяних вітром узгір’ях.

Крик той страшенний почувши, вони звідусіль позбігались,

Вхід обступили в печеру і стали розпитувать, що з ним:

«Що, Поліфеме, з тобою, що голосно так ти волаєш

В ніч божественну й солодкого сну позбавляєш усіх нас?

405 Може, хто з смертних отару твою силоміць виганяє?

Може, самого тебе хтось насильством і підступом губить?»

А. Беклін. Одіссей та Поліфем. 1896 р.

В відповідь так із печери волав Поліфем премогутній:

«Друзі, Ніхто, й не насильством мене він, а підступом губить!»

Відповідаючи, мовлять вони йому слово крилате:

410 «Що ж, коли сам ти, й ніхто насильства тобі не вчиняє,

То чи не Зевс тобі хворість наслав, і поміч тут марна, —

Краще ти батька свого, владику благай Посейдона!»

Мовили це й відійшли; любе серце моє розсміялось,

Як обманув я ім’ям його й задумом цим бездоганним.

415 Стогнучи тяжко і в корчах увесь аж звиваючись з болю,

Камінь руками намацав кіклоп і відсунув від входу,

Сів посередині в дверях і широко руки розставив,

Щоб упіймати того, хто з отарою хтів би умкнути.

От якого він дурня знайти у мені сподівався!

420 Я ж міркувати почав, як найкраще зарадити справі,

Щоб і супутників всіх, і себе від жорстокої смерті

Урятувати. Всілякі тут засоби й хитрощі ткав я —

Йшлось тут про душу, велике бо лихо уже насувалось.

Зрештою визнав у серці я раду таку за найкращу:

425 Гарних, ставних там чимало було баранів густорунних,

Добре вгодованих, з темною, аж фіалковою шерстю.

Всіх я їх нишком позв’язував сплетеним віттям вербовим

З ложа жорсткого, що велетень спав нечестивий на ньому.

Я їх по троє зв’язав, — ніс когось під собою середній,

430 Інші ж обидва з боків тим часом його прикривали.

Кожні так троє несли одного чоловіка. А сам я...

Був поміж ними баран, над усіх в тій отарі найкращий,

Міцно вхопившись за карк, під черевом в нього кудлатим

Я заховався і, вп’явшись руками у шерсть божественну,

435 Так і тримавсь терпеливо, відважного сповнений духу.

Так ми в журбі та зітханнях на світлу Еос дожидали. (...)

(Переклад Бориса Тена)

Кадри з кінофільму «Повернення Одіссея» (реж. М. Камеріні, Італія. Франція. США. 1954 р.)

КОМПЕТЕНТНОСТІ

КЛЮЧОВІ. Спілкування державною мовою. 1. Визначте пряме й переносне значення слів і висловів: Одіссей, одіссея, праця Пенелопи, бути між Сциллою та Харибдою, сирена. Математична компетентність. 2. Заповніть (у зошиті) таблицю.

Художній простір	Персонажі	Події
Ітака
печера
острів Еола
Аїд
острів феаків

Інформаційно-цифрова компетентність. 3. Випишіть із пісні 9 імена богів. За допомогою інтернету з’ясуйте, за які сфери вони відповідали. Складіть словник. Уміння навчатися. 4. Придумайте запитання для літературного лото за поемами Гомера. Ініціативність і підприємливість. 5. Який спосіб вигадав Одіссей, щоб урятувати своїх супутників і себе від люті Поліфема? Які риси характеру героя виявилися в пісні 9? Соціальна та громадянська компетентності. 6. Напишіть твір-роздум на тему «У кожного своя Ітака...» (10-12 речень). Обізнаність і самовираження у сфері культури. 7. Прокоментуйте 1-2 ілюстрації на тему «Одіссеї», уміщені в підручнику (за вибором). Екологічна грамотність і здорове життя. 8. Використовуючи текст пісні 9, доведіть, що автор поеми й Одіссей добре обізнані зі звичаями та трудовими процесами свого часу. Наведіть цитати.

ПРЕДМЕТНІ. Знання. 9. Розкажіть про міфологічну основу «Одіссеї». 10. Охарактеризуйте образи Одіссея, кіклопа Поліфема, автора. Наведіть цитати. Діяльність. 11. Порівняйте поеми «Іліада» та «Одіссея». Цінності. 12. Назвіть духовні ідеали античного світу, які відображено в поемі «Одіссея».

ВИСНОВКИ

• Античність і середньовіччя — ранні етапи розвитку культури й літератури, коли панувало уявлення про митця як посередника між божественним і земним світом.

• Як і поема «Іліада», «Одіссея» Гомера має міфологічну основу, у ній також відображено особливості побуту, звичаї, мораль, ідеали давніх греків.

• «Одіссея» є епічною поемою, у якій поетика обумовлена риторикою (настановою на розповідь про події).

• Образи Одіссея, Пенелопи й інших персонажів поеми «Одіссея» вважають «вічними», вони надихали митців наступних епох.