Література (українська та зарубіжна). Інтегрований курс. Частина 2. 8 клас. Ніколенко

Літературний міст у сьогодення

Сергій Гридін

(нар. 1971)

Підлітки змінюються весь час і змінюються часом. Тут треба і тему дібрати, і написати про неї так, щоб і гострота не втратилась, і простота викладу. І головне, актуальність.

Сергій Гридін

• Що для вас означає бути «таким/такою, як усі» і «не таким/такою, як усі»? Чи легко бути «не таким/такою»? До якої групи належите ви? Чи можуть усі люди бути однаковими?

Письменник С. Гридін народився в місті Здолбунові на Рівненщині. Після закінчення середньої школи вступив на економічний факультет Рівненського інституту інженерів водного господарства. Працював за спеціальністю, однак літературна діяльність стала для С. Гридіна тривалим захопленням. Коли його синові Олександру виповнилося одинадцять років, батько всіляко намагався залучити його до читання. З того часу почав писати книжки, адресовані дітям.

Був учасником АТО з 2014 р., а після початку повномасштабного вторгнення ворога 24 лютого 2022 р. став на захист держави в лавах Збройних сил України. Його син, для якого він писав підліткові книги, теж воїн ЗСУ.

С. Гридін створив пригодницькі повісті для дітей — тетралогію «Федько, прибулець з Інтернету», «Федько у віртуальному місті», «Федько у пошуках Чупакабри», «Федько: пригоди у Вірусляндії», повість-казку «Кігтик Ковбаско». Підліткам адресував реалістичні твори — повісті «Не такий», «Незрозумілі», «Не-Ангел», «І паралельні перетинаються», «Дорослі зненацька», «Крейзі», «Іграшка», «Не так, як здається», а дорослим — повісті «Сапери», «Віраж», «Чужий».

Згадуючи про власне дитинство, С. Гридін зазначив: «У дитинстві я любив читати все. (...) Булочки і тістечка відходили на другий план, і нова книжка була чи не найбільшою радістю. Була сусідка із повною скринею дитячих книжок. Де вони у неї взялись, я не знаю. Щоразу це пахло магією, коли із дерев’яної старої скрині виймався черговий екземпляр». А ще письменник вказує на такий цікавий факт свого дитинства: у підлітковому віці він мав надмірну вагу, і тому вирішив зайнятися спортом. Імовірно, саме цей факт став поштовхом до створення повісті «Не такий».

«НЕ ТАКИЙ»

Головний герой повісті «Не такий» — Денис Потапенко, або Потап — так його називають у школі. Як і багато підлітків у його віці, хлопчик не задоволений власною зовнішністю. Він страждає від надмірної ваги, а на день народження батьки купили йому гантелі замість омріяного мобільного телефону, ще більше поглибивши його душевні муки.

Минуло три роки, але зайва вага нікуди не поділася. Денис потерпав не лише від насмішок однолітків, а й від насилля місцевих вуличних «авторитетів». Страждань хлопця не помічав ніхто, навіть учителі. Уроки фізкультури стали для Дениса справжнім випробуванням.

А тим часом виникли сімейні проблеми: батько полишив родину. Мати намагається налагодити особисте життя і відправляє Дениса в оздоровчий табір. Там він знову наштовхнувся на цькування, ігнорування, неможливість усамітнення, перше кохання без відповіді тощо.

Поряд з Денисом не було авторитетного дорослого, який йому був дуже потрібен. Справжнім другом став трохи старший від нього хлопець Жека на прізвисько Торнадо. Жека допоміг Денисові скласти програму тренувань, і через деякий час той почав змінюватися зовні — замість обвислого тіла з’являлися «кубики» пресу. Та все одно він «не такий». Занадто багато має інакшості: у поглядах, думках, поведінці з дівчатами, ставленні до шкідливих звичок, навчання тощо.

presentation

Модель самоствердження і самореалізації хлопця, яку пропонує письменник, побудована на принципі постійної роботи над собою. Унаслідок наполегливих тренувань Денис скинув зайву вагу, набув упевненості в собі й перестав бути об’єктом кпинів. У цьому образі, за словами автора, є дещо автобіографічне. Головний герой повісті може стати чудовим прикладом для наслідування, що акцентовано в підзаголовку до твору: «Повість для підлітків, які шукають себе».

Не такий (2013)

Повість для підлітків, які шукають себе

(Уривки)

Денисові Потапенку тринадцять. Він згадує попередні дні народження, невдалі подарунки батьків і найбільше приниження, яке пережив у десятирічному віці, коли троє підлітків били його та ображали.

Розділ 2

1. Чи доводилося вам відчувати на собі недоброзичливість однолітків? Як ви давали собі раду?

2. Чи отримували ви подарунки, які вас розчарували? Як ви поставилися до них і до тих, хто їх подарував?

(...) Потап нетерпляче зірвав останній шар обгортки, і від захоплення в нього аж дух забило. У коробці лежали справжні високі баскетбольні кросівки! Оце так подарунок! Денис ураз забув і про кульки, і про недоречні мамині пестощі та кинувся на шию татові, який усе ще стояв поруч.

Для чого йому ті кросівки, Потап навіть не задумувався. Одного разу він побачив такі самісінькі у Севки Говорухіна з десятого «Б» і здобув нову мрію. І от — омріяна річ лежала перед ним!

Але... Потапенко ріс, і разом з ним збільшувалася його зайва вага. Його талія зовсім розпливлася, дитяче обличчя «прикрашало» друге підборіддя, надаючи йому якогось бульдожого виразу. Тому спортивне взуття насправді було йому без потреби і мало на меті одне: задовольнити незрозумілі та безглузді бажання, які на мові його однокласників називалися коротко і змістовно — «понти».

Проте, як на зло, сьогодні був вихідний. Денис узув обнову і пів дня ходив по хаті, не знімаючи. Передзвонив Матвію, похвалився подарунком, та Самоха відреагував на те якось прохолодно.

Останнім часом їхня дружба теж почала змінюватися. Самохін не зрадив своєму захопленню паркуром і в неповні чотирнадцять став визнаним у місті майстром цього своєрідного мистецтва. Матвій по кілька годин на день відшліфовував свою вправність на спортивних майданчиках і часто набивав синці та ґулі, відпрацьовуючи який-небудь «Drop», «Monkey» або «Wallflip». Його основним принципом стало висловлювання: «В житті немає кордонів — є тільки перешкоди, і будь-які з них можна здолати». І він доводив це, переміщуючись по вертикальній стіні, долаючи височенні паркани та широкі прірви між будинками або роблячи сальто в повітрі. Оце було видовище!

На відміну від Потапа, Матвій був високим і сухорлявим. Його сила вражала. Він міг зробити мало не сто відтискань від землі, міг заввиграшки 20-30 разів підтягнутися на перекладині і навіть не захекатися. За ним сохли всі дівчата з їхнього класу і не тільки. Всі вони намагалися якось здобути його прихильність. Але Самоха майже не звертав на них уваги, бо його цікавила лише улюблена справа. Був час, коли він перестав учити уроки, щоб мати більше часу на паркур. Однак вечірня бесіда з мамою та її сльози змусили Матвія поєднувати приємне з можливо колись корисним. А Денис тоді допоміг йому надолужити згаяне. І Матвій став фактично ідеальним сином, учнем, хлопцем...

Потап заздрив товаришеві. Не раз увечері, перед сном, він уявляв себе разом з другом, або й самого, на даху якогось закинутого складу чи на майданчику із зарослими мохом бетонними плитами — в ідеальних для паркуру місцях. У своїх фантазіях Денис стрибав чи не краще за Матвія і виконував такі трюки, від яких кров холола у жилах. Потім він засинав, задоволений і щасливий, і дивився барвисті сни.

У понеділок Потапенко летів до школи, наче на крилах. Йому не терпілося побачити захоплені очі однокласників, коли вони угледять його новенькі кросівочки, тож усілякі шкільні прикрощі просто вилетіли хлопцеві з голови.

Фізкультура, на щастя, була першим уроком. Намагаючись приховати своє черевце, Денис швидко перевдягнувся у футболку та шорти і взявся натягувати на ноги кросівки. Робив це не поспішаючи, повагом заправляв шнурки та підтягував язички.

Першим його обнову помітив Вітько Лобода. Він витріщився на Денисові ноги так, ніби побачив там живого скорпіона.

— Ні фіга собі! — крикнув Лобода. — Народ! Подивіться, які у Потапа кроси!

Всі, хто був у роздягальні, почали зглядатися на Дениса.

— Кльові! — то підійшов Ромко Загорський. Присів, помацав задник кросівок і прицмокнув від захвату. Потім відвернувся, сів на лавку і тихо додав: — Тільки як свиню не вдягай, а вона свинею і залишиться!

Денис його не почув, але ті слова долетіли до вух кількох хлопців, які сиділи найближче до Ромка. Вони почали голосно сміятись, тицяючи пальцями один в одного та хитро косуючи на Потапа.

— Чого іржете, наче коні? — в роздягальню зайшов Матвій. — Вівса нажерлися чи що? — глянув на хлопців, які веселилися. Вони знітилися під його важким поглядом, швиденько зібралися і побігли до зали.

Самоха зсунув на підлогу чиїсь речі, що лежали на лавці біля Дениса, і вмостився на те місце. Він теж помітив нове взуття, підняв трохи насмішкуваті очі на Потапа, промовив:

— Класні кросівки! Здоровий зноси та ще кращі купи!

Потім почав неквапом перевдягатись. А вже через кілька хвилин увесь восьмий «А» вишикувався у спортивній залі. (...)

На уроці фізкультури Денис не зміг підтягнутися жодного разу. З нього сміялися всі однокласники і цього разу за нього не заступився ніхто, навіть найкращий друг Матвій Самохін. Хлопець образився на всіх і перестав спілкуватися з Матвієм. Йому було складно «жити без найкращого друга». Він не мав з ким обговорити шкільні події. Удома теж були проблеми. Їх з мамою покинув тато.

Розділ 6

• Як Денис сприйняв розлучення батьків? Чи допомогло йому щось у цій ситуації?

Потапенко сидів у своїй кімнаті і почувався так, ніби його з усього маху пригрів правицею один із братів Кличків. На столі він знайшов записку: «Любий синку! Я знаю, що ти мене зараз не зрозумієш, але впевнений — ми все одно залишимося друзями. Я йду від твоєї мами (ми не можемо більше жити разом), та твоїм татом я буду завжди». Розглядаючи швидкий, нерівний почерк, Денис не дуже уявляв своє життя без батька. Так, той увесь час був заклопотаний, часто їздив у відрядження і пізно повертався з роботи, однак завжди була можливість порадитися з ним про щось своє, чоловіче: чи то як виправити «глюки» комп’ютерної гри, чи щодо правильної поведінки в дворових розбірках, чи... та купа всього! Більшість своїх секретів Потап довіряв мамі, проте в критичних ситуаціях одразу біг до тата. Той ненадовго — і дуже кумедно — насуплював брови, а потім легко знаходив шляхи вирішення проблеми.

— Чорт! — сказав Потап. — Навіть не дочекався мене!

Він гнівно зіжмакав записку і жбурнув її під ліжко. «Немає у мене більше батька!» — вирішив хлопець. І раптом, наче ножем по серцю, згадка: «Залишимося друзями...». Ех, та й друзів більше немає!

Денис встав, клацнув кнопкою музичного центру, який вони купували, приносили і встановлювали разом з татом. Причому батько радів, здавалося, більше, ніж Денис. Він розповідав, що в дитинстві завжди хотів мати окрему кімнату. Батько всі свої нездійснені мрії прагнув утілити за допомогою сина... «Ще й спортсменом хотів зробити!» — згадав Потап нещасні гантелі, які досі валялися під ліжком.

У центрі щось клацнуло, диск завантажився. З динаміків почувся голос «Бумбоксів»:

Коли ти наодинці,

всі навколо золотоординці,

у чужій хатинці...

Останнім часом Потап дуже полюбив пісні цього гурту: після того, як посварився з Матвієм, міг слухати «Наодинці» годинами і без перерви. Він додав гучності, щоб заглушити свою самоту. У вухах дзвеніло, проте на душі полегшало. «Бумбокс», здавалося, знищував рештки Матвієвої зради і пом’якшував нову — зраду людини, яка була для Потапа ще ближчою і ріднішою.

Несподівано до кімнати влетіла мама. Вона щось крикнула, але Потап нічого не почув. Крутнув регулятор звуку — музика стихла.

— Ти знову зі своєю музикою! — напустилася вона. — Як ти можеш? Ти ж бачиш, що зі мною робиться! Бовдур ти безсердечний!

— Мамо! Та ж я!.. — Потап хотів сказати, що переживає, мабуть, більше за неї, і тільки музика допомагає йому, але мама не слухала. Вона, як фурія, підскочила до сина і вліпила йому замашного ляпаса.

Український гурт «Бумбокс». Сучасне фото

Денис вимкнув музику. Щока горіла вогнем. До всього додався майже фізичний біль від нерозуміння, у чому він винен. Чому мама так несправедливо його покарала? «А тато мене ніколи не бив! — подумав Потап, і враз йому в голові майнуло: — А може, плюнути на все і втекти з дому разом із батьком? Або...» Він підійшов до вікна, подивився вниз. Шостий поверх, не дуже високо. Але не важко і на дах залізти! Дев’ять поверхів — це таки висота! Колись вони з хлопцями лазили на дах по іржавій драбині... Найхоробріші підходили до хиткої огорожі та, обережно вистромивши голову за край, роздивлялися землю внизу. Потап на таке не наважився, тому тільки зі слів сміливців знав, що з такої висоти люди нагадують мурашок, а машини — різнокольорових комах.

«А це був би вихід! — ніяк не відступала страшна думка. — Один крок — і всі проблеми далеко позаду!»

Але тут до кімнати знову влетіла мама. Денис інстинктивно нахилився і закрив руками голову, побоюючись, що його думки якимось телепатичним чином дійшли до матері і вона прибігла чинити над ним розправу.

— Вибач мене, синку! — мама несподівано впала перед ним на коліна. — Сама не знаю, що роблю!

Денис погладив її ледь розкуйовджене волосся і раптом відчув відповідальність за цю ще день тому сильну і впевнену в собі жінку, яка зараз нагадувала ображену дівчинку, у котрої відібрали улюблену іграшку. Вона так і не підвела голови з Потапових колін, і для неї в цю мить він був єдиним сенсом життя, захистом і підтримкою. Потап почував себе справжнім чоловіком. (...)

А потім у школі був медогляд. Для Потапенка настав час «Х». Після слів хірурга про дзеркальну хворобу з хлопця знову всі сміялися. Тепер він знав, що завтра розпочне нове, цілком відмінне від попереднього, життя.

Розділ 9

• Як Денис вирішив змінити своє життя? Як ви гадаєте, чи це правильне рішення?

(...) Потапенко знайшов у шафі скакалку, яку ще років із три тому придбав для нього тато. Вона трохи потріскала від бездіяльності, але на перший час підійде і така. Потім хлопець витягнув на світ Божий запилені гантелі, дбайливо протер їх і поклав на видному місці. Тепер він пожалкував, що так по-дурному повів себе із батьковим подарунком — кросівками. От зручно було б бігати! «Стоп! — враз осяяло Потапа. — Тепер зрозуміло, ЧОМУ він мені їх подарував!» Денис заходив по кімнаті, як розлючений тигр у клітці. «Відкупитися хотів! Раніше нічого не можна було допроситися, а тут тільки захотів — і на тобі!» — не міг заспокоїтися хлопець. Тепер він з подвійною впертістю прямував до нового життя. Перед ним постала ще одна мета — довести батькові, що без нього йому, Потапові, жити набагато краще! «От схудну наперекір ЙОМУ! Тоді побачимо, хто був правий!» Денис забув, що саме цього рішення тато марно добивався від нього протягом кількох років...

Потап витягнув із шафи зошит у клітинку і розграфив у ньому табличку, в яку збирався записувати результати своїх занять. Ліворуч він позначив дати, а праворуч мав фіксувати значне зниження маси, на яке дуже сподівався. Приніс із маминої спальні невелику вагу (яку ще ніколи не «використовував» із власної волі) і став на неї. Спочатку заплющив очі, постояв, налаштувався і таки опустив погляд на шкалу. «Біс тебе забирай!» — несподівано навіть для себе вилаявся Потап. Він чудово знав багато цікавих слів, за допомогою яких його однокласники складали докупи речення та виражали свої емоції, однак намагався ніколи не повторювати їх у повсякденному житті. Але зараз хлопець просто втратив контроль. І було від чого: стрілка застигла на відмітці 87 кг. Денис попереминався з ноги на ногу. Позначка зупинилась на 86,5 кг. Потап важко зітхнув. На зріст він був 167 см, тож його вага... гм... трохи перевищувала норму. Він іще раз пересвідчився у цьому, звіривши свої показники з даними в інтернеті. Тепер він зрозумів, про що йшлося Рудій, коли вона казала про поїздку до Японії та борців сумо...

Підліток. Фото К. Гольцберг

Потап червоною ручкою і великими цифрами написав сьогоднішню дату, кілька разів обвів її і, ще раз зітхнувши, записав результат зважування.

Потім вийшов до передпокою, зібрав розкидані речі, розклав усе на свої місця — не хотів шокувати маму такими кардинальними змінами — і взявся розігрівати собі їжу. Після останнього в житті повноцінного потапівського обіду, який складався із майже літрової миски борщу та картоплі з котлетою, що займала практично пів тарілки, Денис роздрукував табличку, на якій великими літерами було написано «Після 18.00 не їсти!!!» і причепив її магнітом до холодильника. На листку, крім напису, був чорний череп з перехрещеними кістками і порожніми очницями, який Потап вставив у табличку для того, щоб відлякувати свій вечірній голод.

Задоволений собою, хлопець поплескав живіт, і йому здалося, що він уже скинув кілограмів із п’ять, однак спокушати долю повторним зважуванням не став — вирішив відкласти це на завтра. Адже завтра — великий день. Завтра Денис розпочне свою спортивну кар’єру! Він запланував пробігти один-два кілометри та з сотню разів стрибнути через скакалку.

Уклавши свій спортивний розклад, Денис пішов учити уроки. Він нетерпляче чекав наступного ранку. (...)

Заняття спортом давали результати. І коли одного разу Дениса знову зупинили старші підлітки і вимагали грошей, він не мав страху, а чинив спротив. Потапенко заступився і за однокласницю Віку, коли інші дівчата знущалися з неї.

Канікули хлопець провів у літньому таборі.

Розділ 16

• Чи доводилося вам відпочивати в оздоровчих таборах? Пригадайте, які емоції ви переживали на початку зміни, а які — у кінці?

Новоявлений колектив щасливих «табірників» був доволі строкатий. (...)

Серед тих, хто вирізнявся, був і високий, міцної статури хлопець років шістнадцяти у потертих шортах, нових кросівках від провідної спортивної фірми та синій майці із написом «Зроблено в СССР» на грудях. «Ти тоді тільки в проєкті був, коли Союз розпався! От гальмо!» — злорадно подумав начитаний Денис. Крім того, «виходець із минулого» мав поголену налисо голову, що поблискувала незасмаглою синявою, товстий, наче відібраний у сусідського собаки, цеп на шиї та витатуйований на плечі великий чорний трайбл з переплетеними візерунками незрозумілого для Потапа значення. Біля хлопця весь час тусувався майже його брат-близнюк, із такою самою блискучою лисиною, однак без ланцюгів і татуювання. Лишень одне вухо «двійника» прикрашала невеличка сережка і на підборідді було помітно ще ріденьку, але акуратно підголену борідку. І серед цього збіговиська Потап ураз відчув себе «не таким», білою вороною, що різко виділялася на тлі загалу.

Татуйований хлопчина, судячи з усього, в таборі був не вперше. Він голосно розповідав усім, хто зібрався навколо нього, про те, що «він тут вже третій строк мотає», описував порядки в цьому закладі, перемішуючи українські слова з російськими та нецензурними, і, вочевидь, вважав себе крутим, «відавшим віди» пацаном. Потім він вирішив піти до вбиральні, про що теж повідомив присутнім. І тут, як на зло, зачепився за Потапову сумку, яка сумирно стояла біля ніг свого власника і чекала, доки з’явиться відповідальний за поселення дітей і покаже їм їхні нові оселі.

— Ти шо ето, дятєл, свої манаткі тут разбрасиваєш? — «наїхав» на Дениса татуйований пацан (його звали Канава, або Коновалов Сергій Степанович, як було зазначено у його свідоцтві про народження). — Ти на каво, свінья в’єтнамская, батон крошиш?

У Потапа від несподіванки похололо у грудях. «Чорт! Знову починається! Зараз відгребу на очах у всіх!» — промайнула думка. Раптовий викид адреналіну в кров примусив його руки затремтіти.

— Ти, казьол толстий, знаєш, хто я такой? — наступав Канава, ніби хотів розчавити Дениса своїм чималим міцним тілом. Зацікавлена публіка почала підсуватися ближче, сподіваючись на видовище, бо хліба (а всім же відомо, що «хліб і видовища» — це те, чого люди потребують найбільше) наїлася дорогою.

— Стоп, пацани! — гукнув хтось позаду. — Ти на фіга малого пресуєш? Він тобі щось зробив? — розпихаючи роззяв, до них підходив невисокий худорлявий хлопчина. На ньому були невизначеного кольору, обрізані нижче коліна джинси, старі сандалі та футболка із зображенням Брюса Лі.

— Не твайо сабачє дєло! — не оглядаючись, кинув Канава.

— Майо, Сєрьога, майо! — передражнив його нежданий Потапів заступник.

— А-а-а! Ето ти! — впізнав його Канава і скривився так, наче із пригоршнею смачних ягід розжував смердючу комаху. — Ну шо ти лєзєш всьо время, Торнадо? Оно тєбє надо? Ти будь акуратно, а то знаєш, я могу і тєбя зацепіть случ...

Торнадо блискавичним рухом гепнув лівою ногою Коновалова у вилицю. Той, проковтнувши останні слова, труснув головою і осів на зігріту сонцем плитку. Очі його в цей момент були вибалушені і нагадували погляд відомої всім рогатої худоби, що шукає ґандж на нових воротах.

expresslesson

Ранкова пробіжка. Фото з відкритих джерел

— Не люблю, коли мені грубіянять! — нахилився над ним Торнадо і спокійно, мовби нічого не сталося, додав: — Я тобі ще минулого року пояснював, а ти ніяк не розумієш... Я — Жека! — новий знайомець глянув на Потапа і простягнув йому правицю.

— А я Денис Потапенко! — несподівано голосно відповів Денис і вдячно потиснув руку тому, хто врятував його від неминучого сорому.

Жека підбадьорливо підморгнув Потапенкові, посміхнувся і згадав про недавнього супротивника.

— Чуєш, Канаво! Ще раз малого зачепиш, твій стоматолог заробить на тобі купу грошей! — майже прошипів Торнадо, звертаючись до Коновалова. — Ти зрозумів?

Канава, в голові якого ще літали важкі жирні мухи, мовчки кивнув. Навколо висіла німа тиша. Кожен із прибулих на відпочинок боявся подати голос, щоб не накликати на себе гнів такого непоказного на перший погляд, але, як виявилося, дуже серйозного Жеки на прізвисько Торнадо.

Денис продовжував займатися спортом, тепер під керівництвом Жеки. На дискотеці познайомився з Олесею, яка йому дуже сподобалася, але виявилося, що вона закохана в його друга. Після тренувань і спілкування з Жекою образа на світ відступила. Табірні дні збігли дуже швидко. Денис повернувся додому.

Розділ 26

1. Які емоції ви переживаєте напередодні початку навчального року? Чим вони зумовлені?

2. Чому радів Денис першого вересня? Чи досяг він омріяного результату?

— Дай мені-і-і си-и-или прожити цей день! — співав Потап, крутячись перед великим дзеркалом у вітальні. У нього сьогодні був піднесений настрій. Здавалося, що і сонце сяє яскравіше, і пташки співають тільки для нього — Денис збирався до школи.

То було першого вересня. А радів хлопець тому, що перший раз за декілька років куплений шкільний костюм не довелося перешивати! Яке це було задоволення — приміряти вибрану вдяганку і відчути, що вона сидить на тобі як влита!

Денис Потапенко перейшов у дев’ятий клас і майже домігся того, чого прагнув. І хоча кубики пресу були наразі ледь помітні, але ж вони таки були! Потап у новому темному костюмі та синій сорочці з краваткою виглядав неначе голлівудський актор і дедалі більше собі подобався.

«Не дарма пів року потом обливався!» — подумав хлопець, поправляючи ледве помітний вихор у зачісці. Він із вдячністю згадав свого наставника — Торнадо, — який стільки всього йому пояснив. Тепер Денисові руки зміцніли від відтискань та підтягувань, кістки кулаків добре натренувалися, і подаровану Жекою «лапу» він дубасив без жодних больових відчуттів. Залізна перекладина його теж уже не лякала — він підтягувався двадцять разів. Тіло хлопця стало міцним і повністю підкорялося йому.

У Дениса була єдина проблема — після тієї сцени у спальні змінилися їхні стосунки з мамою. Кілька тижнів вони майже не розмовляли, аж мама схудла і постаріла мало не на очах. Тож Потап помирився з нею і ніби заспокоївся, але колишньої теплоти й близькості їм так і не вдалося відновити.

— Я пішов! — гукнув він углиб квартири. Мама сьогодні залишилась на кілька годин вдома, щоб випровадити його до школи. Вона вийшла до передпокою.

— Який ти у мене став! Стрункий, високий! Тепер усі дівчата — твої! — хотіла чмокнути сина в щоку, але Денис вивернувся і виставив перед собою руки.

— От не потрібно цих ніжностей, будь ласка! Я вже з того віку виріс!

Він дійсно витягнувся за літо: мама ледве діставала йому до підборіддя.

— Ну все, до вечора! — сказав Денис, ще раз поглянув у дзеркало і вийшов із квартири. Перескакуючи через сходинку, вилетів на вулицю. На мить зупинився, роззираючись навколо. Він вже сьогодні був на вулиці — бігав. Але тоді було сіро і похмуро, а тепер визирнуло сонце, і вітерець приємно холодив обличчя й додавав святкового настрою.

Упродовж літа Потап не спілкувався зі своїми однокласниками. Кожен із них мав свої плани на літо: хтось насолоджувався відпочинком на дачі або в селі, у дідуся з бабусею, хтось знемагав від спеки на морському узбережжі, а хтось мучився у розпечених джунглях міста перед телевізором або монітором... У глибині душі Потап скучив за ними, хоча не зізнавався в цьому навіть самому собі.

На самоті. Світлина з ФБ-сторінки «Україномовна освіта»

Вчора вони з Ромком Загорським домовилися зустрітись на їхньому місці — на перехресті неподалік від школи. Денис уже довгенько чекав приятеля. Ромко, як завжди, запізнювався. Озирнувшись, Денис побачив, що Загорський стоїть буквально за кілька десятків метрів від нього і теж глипає навсібіч.

— Загора! — підійшов до нього Потап. — Ну чого ти тут стовбичиш і мовчиш? Я тебе вже пів години чекаю!

— О-о-о-о! — очі Ромка розширилися. — Нічого собі! Ти куди Потапенка подів, інопланетянине!? Слухай, Потане, ти прямо наче з картинки! Як це так? Що з тобою сталося?

Денис відчув, що у нього за спиною виростають крила. Заради цього варто було стільки вистраждати, намотуючи кола по стадіону!

— Та так якось... — стримано відповів. — І ти теж нічого!

Загора так само підріс за літо. У нього навіть з’явився темний пушок над верхньою губою, який з натяжкою можна було назвати вусами. Хлопці всміхнулися і подалися до школи, дорогою ділячись враженнями.

— А ти не знаєш, що із Кропивою сталось!? — чомусь згадав про однокласницю Денис. — Вона ж до канікул так у школі і не з’явилась!

— Тю на тебе! Ти наче з іншої планети впав! — аж пригальмував Ромко. — Її матінка, як дізналася про «цікавий стан» своєї донечки, відразу взяла її під домашній арешт! До Маринки ж наші вчителі ходили після уроків — вчили премудростям не дівчисько, а живого колобка! — Загорський зобразив рухом руки великий живіт. — Вона в кінці літа народила, пацана ніби. Причому татусь його так і не знайшовся! Я чув, як мій батя мамі розповідав! Прикинь! Кропивина мамаша всиновила те дитя і на себе записала, а потім всі вони зірвались, продали хату та переїхали кудись, подалі від сорому! — завершив розповідь Загора.

— Блін! Просто тобі серіал! — почухав потилицю Потап.

— Та на біса вона тобі! Я вже й забув про цю шмару! — махнув рукою Загорський. — Ходімо швидше! Треба наших шукати! — майже вбігли вони на територію школи.

У шкільному дворі все вирувало. Перший день вересня — це завжди свято. І передусім — свято зустрічі. Дівчата з виском кидались одна одній на шию і без угаву торохтіли, демонструючи «морську» засмагу чи нову зачіску. Хлопці міцно потискали руки, перекидалися стислими фразами і оцінювали зовнішність однокласниць. Потап і Загора підійшли до своїх.

— Доброго ранку, восьмий «А»! — голосно крикнув Роман.

— Уже дев’ятий! — хором озвалися хлопці.

— Здоров, Загора! А це хто з тобою? Новенький? — запитав Олесь Максименко, в якого підупав зір, але він соромився вдягати окуляри.

— Дев’ятий «А»! Радо представляю вам, — витримав паузу Ромко, — нового і покращеного Дениса Потапенка, власною персоною! — вклонився він, мовби на королівському прийомі.

Всі присутні обернулися до них. Потап почував себе як у золотій пастці: і приємно, і втекти неможливо. Він почервонів і почав штрикати під ребра Загорського, мовляв, годі вже цього цирку.

— Потап! Ну ти просто Бред Піт! — вражена Юля Сосновська не зводила з Дениса своїх ясних очей.

— Ні, радше цей, як його... Ну той, що Горобця в якомусь фільмі грав... Джонні Деп, о! — заперечив Генка Довгоп’ятий.

Дев’ятий «А» дружно загув, вітаючи нового Потапа. Проте Денис хотів зловити на собі погляд людини, яка колись дуже багато для нього важила. Так! Самоха не зміг приховати здивування. Та іноді в його очах помітно було ще і якусь тінь. Можливо, злість, хоча йому ніби й не було за що сердитись на Дениса. Потім Матвій відвернувся і вдав, що навіть на помічає колишнього друга. Потап позадкував і сховався за спини однокласників. Розпочалась урочиста лінійка. (...)

Яку музику любить головний герой твору?

Денис Потапенко слухає музику, яка допомагає йому віднайти емоційну рівновагу. Зокрема, це пісні гурту «Бумбокс». Пісню «Наодинці» після сварки з Матвієм хлопець слухав годинами. Голос Андрія Хливнюка підбадьорював і дуже точно передавав емоції. Денис щоразу в текстах пісень знаходив нові сенси, які відповідали його настрою.

Андрій Хливнюк виконує пісню «Ой у лузі червона калина». 2022 р.

Український гурт «Бумбокс» створений у 2004 р. в Києві вокалістом Андрієм Хливнюком, гітаристом Андрієм Самойлом («Мухою») та Валентином Матіюком (DjВаліком). Найпопулярнішими є їхні композиції «Квіти у волоссі», «Наодинці», «Люди» та ін. Андрій Хливнюк у лютому 2022 р. на початку повномасштабного вторгнення ворога в Україну вступив до територіальної оборони Києва й опублікував відео, у якому проспівав уривок української повстанської пісні «Ой у лузі червона калина», що стала символом незламності українського народу.

Запропонуйте головному героєві повісті С. Гридіна іншу цікаву, на ваш погляд, музику.

АКТИВНОСТІ

Комунікація

• 1. Хто і чому ображав Дениса Потапенка?
• 2. Чому хлопець не любив фізкультуру?
• 3. Чи мала право мама підняти на Дениса руку?
• 4. На кого сердився хлопець найбільше? Чому?
• 5. Як Денис навчився протистояти кривдникам у таборі?
• 6. Як відреагували однокласники на «перевтілення» Дениса першого вересня?

Аналіз та інтерпретація

• 7. У чому виявляється іншість/інакшість Дениса?
• 8. Відшукайте у творі приклади булінгу. Як протистояти таким випадкам?
• 9. Проаналізуйте стосунки Дениса з батьками. У яких ситуаціях мають рацію або не мають батьки, а в яких — Денис?

Творче самовираження

• 10. Уявіть, що ви друг або подруга головного героя. Напишіть йому лист з порадами та словами підтримки.

Цифрові навички

• 11. Відшукайте і послухайте пісні, які подобаються Денисові Потапенку. Створіть власний плейлист, який би супроводжував читання повісті й відтворював емоційний стан героя.

Дослідження і проєкти

• 12. Робота в групах. Створіть правила спілкування в класі, презентуйте свої напрацювання. Обговоріть їх.

Життєві ситуації

• 13. У нашій державі діє Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18.12.2018 р. Що вам відомо про нього?
• 14. Як би ви вчинили, якщо б стали свідком булінгу щодо однолітків, учителів, інших дорослих?

check yourself