Література (українська та зарубіжна). Інтегрований курс. Частина 2. 8 клас. Ніколенко

Іван Котляревський

(1769-1838)

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз.

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Іван Франко

• Кого з письменників/письменниць світу та України можна назвати національними геніями? Що визначного вони зробили для своїх націй, народів, країн?

Іван Котляревський — зачинатель нової української літератури, письменник, громадський діяч, педагог-просвітитель. Славу йому принесли поема «Енеїда» (1794-1809, перша публікація 1798) і п’єса «Наталка Полтавка» (1819), що відкрили нову епоху української літератури. Митець порушив важливі проблеми суспільства, створив яскраві національні образи, а його персонажі заговорили живою народною мовою. Тому внесок І. Котляревського в розвиток української літератури та мови безцінний.

Музей-садиба І. Котляревського, м. Полтава. Сучасні фото

Іван Петрович Котляревський народився в м. Полтаві. Його батько служив у міському магістраті, а мама походила з козацької родини.

Навчався в Полтавській духовній семінарії. Вивчав літературу, філософію, іноземні мови, зокрема латину і давньогрецьку. Особливо любив античних поетів — Горація, Овідія, Вергілія та ін.

Закінчивши навчання, служив в адміністративних установах, учителював на Полтавщині. У 1786-1808 рр. І. Котляревський перебував на військовій службі, брав участь у воєнних кампаніях, побував у різних країнах Європи. Вийшовши у відставку, оселився в Полтаві, де обійняв посаду наглядача дому виховання дітей бідних дворян. Усе своє життя І. Котляревський відчував велику цікавість до письменницької творчості та історичних студій.

Перше видання «Енеїди» І. Котляревського. 1798 р.

Під час війни з Наполеоном у 1812 р. сформував на Полтавщині український козацький полк, за що був нагороджений пам’ятною медаллю і відзначений чином майора.

На той час Полтава була центром культурного життя краю. У місті активно розвивалися різні види мистецтва, зокрема театр. І. Котляревський був директором Полтавського театру, виконуючи обов’язки не лише адміністратора, а й драматурга, режисера, актора.

У 1827-1835 рр. обіймав посаду попечителя Полтавського благодійного закладу. Через хворобу змушений був піти у відставку. Перед смертю роздав майно знайомим, бідним людям, відпустив на волю кріпаків.

Музей-садиба І. Котляревського, м. Полтава. Сучасні фото

Творча і громадська діяльність І. Котляревського справила значний вплив на культурний розвиток і національне самоусвідомлення українців, долучення їх до здобутків західного письменства.

Спадщина І. Котляревського велика і багатогранна. У ній виявилися ознаки художніх напрямів XVII—XVIII ст. — бароко, класицизму, а також просвітницькі тенденції, що утвердилися в Європі XVIII ст. Його твори щоразу повертаються різними гранями й дарують нам світло і красу крізь віки.

День встановлення пам'ятника І. Котляревському в Полтаві — свято для української культури

30 серпня 1903 р. в Полтаві було встановлено пам’ятник І. Котляревському. Скульптор пам’ятника — Леонід Позен. Попри заборони на все українське з боку тодішньої влади, відкриття пам’ятника перетворилося на національну акцію, у якій узяли участь видатні діячі й діячки української культури — Христина Алчевська, Михайло Старицький, Сергій Єфремов, Панас Мирний, Олена Пчілка, Олександр Олесь, Василь Стефаник, Леся Українка, Гнат Хоткевич, Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко та ін. Представники й представниці інтелігенції під час урочистостей виступали українською мовою, порушуючи тим самим установлену царською владою заборону. А Михайло Коцюбинський сказав: «Сто літ минуло, як те занедбане і закинуте під сільську стріху Слово, мов Фенікс з попелу, воспряло знов і в устах батька нової літератури І. П. Котляревського голосно залунало по широких світах».

Пам'ятник І. Котляревському, м. Полтава. Сучасне фото

Під час урочистого встановлення пам’ятника І. Котляревському в м. Полтаві. 1903 р. Архівні фото

«НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

Історія створення п’єси. На той час, коли І. Котляревський керував Полтавським театром, сцену заполонили французькі й англійські водевілі та мелодрами. Тоді також поціновували п’єси літератора О. Шаховського на українську тематику, але вони були надто далекими від реального життя українського народу. П’єса «Наталка Полтавка» стала своєрідною відповіддю І. Котляревського на тиражування низькопробної літератури.

Уперше «Наталку Полтавку» було надруковано в «Українському збірнику» у Харкові 1838 р. У передмові засновник збірника І. Срезневський писав: «Я почав “Український збірник” Наталкою Полтавкою Івана Петровича Котляревського і, здається, не міг вибрати кращого початку, бо: а) Наталка Полтавка була не тільки одним із перших книжно-народних творів України, але разом з тим і першою збіркою пам’яток української народності, взірцем для всіх наступних; б) Наталка Полтавка мала сильний вплив на вивчення української народності, можна сказати — пробудила її, і досі залишається найкращим покажчиком майже на всі найважливіші сторони, з яких потрібно вивчати українську народність. (...) Наталка Полтавка з книжково-народних українських творів великого розміру за своєю внутрішньою гідністю посідає перше місце, вона найбільше улюблена по всій Україні...».

Прем’єра п’єси «Наталка Полтавка» відбулася 22 липня 1819 р. на сцені Полтавського театру. Цю дату вважають початком становлення українського професійного театру. У різні часи Наталку Полтавку грали найкращі акторки — Марія Заньковецька, Марія Садовська-Барілотті, Єфросинія Зарницька, Оксана Петрусенко та ін. Режисерами вистави були такі генії театрального мистецтва, як Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський, Панас Саксаганський та ін.

Сюжет і композиція п’єси. У п’єсі «Наталка Полтавка» основна сюжетна лінія, як у багатьох творах класицизму, є чіткою і передбачуваною: палке кохання Наталки і Петра — їхня тривала розлука й очікування — нова зустріч закоханих. Але сюжет ускладнений певними обставинами — сімейно-побутовими та соціальними. Терпилиха і Наталка потерпають від злиднів; Наталку мати готова віддати за нелюбого, але багатого пана, Петро змушений заробляти на чужині, а Наталка мучиться від тяжкого вибору поміж матір’ю і своїм коханням.

У п’єсах, які ставили в театрах Західної Європи того часу, традиційною була тема долі дівчини чи жінки, яка потерпала від бідності та домагань з боку багатіїв. Цей сюжет інтерпретує також І. Котляревський. Однак якщо в європейських драмах сюжет про страдницьку долю дівчини чи жінки був перенесений у площину екзотики чи давнини, то І. Котляревський робить цю історію цілком достовірною, зумовленою конкретними життєвими обставинами.

Опера «Наталка Полтавка». Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка. Сучасне фото

Зображення Наталки Полтавки в харківському альманасі «Ранкова зірка». 1834 р.

Європейській драматургії часів І. Котляревського були притаманні захоплива інтрига, постійне утримування уваги глядачів у напрузі, стрімкий і несподіваний розвиток подій. Європейські митці досягали цього зазвичай за допомогою таємничих обставин, які зумовлювали вчинки й переживання персонажів. І. Котляревський також використав художній прийом таємниці. Тривалий час Наталка не знає, де мандрує її коханий Петро. Вона навіть не знає, чи кохає він її досі, бо минуло вже чотири роки, як вони розлучилися. Петро таємно повертається в село. Певний час страждає, бо не знає, кого ж висватали Возний і Виборний — яку ж таку Наталку? Петро не певен, чи кохає його Наталка. А коли дізнався, що висватали саме його Наталку, для нього залишається великою таємницею, чи з власної волі йде вона за Возного. І Петро в пориві великодушності шляхетно віддає свої зароблені тяжкою працею гроші, щоб Наталка не йшла без посагу.

Таємниці у п’єсі Котляревського, на відміну від європейських п’єс, не відірвані від реальності. У «Наталці Полтавці» немає надуманих, вигаданих, несправжніх ситуацій — усі вони зумовлені реальним життям і характерами персонажів.

У європейських п’єсах XVII—XVIII ст. виявилися тенденція до повчання і чіткий поділ персонажів на позитивних та негативних, що відповідало традиціям класицизму. На перший погляд, так і в п’єсі І. Котляревського. Наталка і Петро — позитивні персонажі, вони втілюють добро й людські чесноти, а Возний і Виборний втілюють зло й суспільні вади, що загрожують коханню молодих. Але І. Котляревський у пошуках нових шляхів для української драматургії пішов значно далі. У фіналі ми бачимо ніби «перевертання» традиційної моделі класицизму. Негативні персонажі під впливом позитивних змінюються, стають кращими. Великодушність Петра зворушує серця і Виборного, і Возного. У фіналі Возний благословляє щасливих молодих, і радіють не тільки закохані, а й уся полтавська громада.

Марія Заньковецька

У фіналі виявляється антична традиція катарсису, коли душа людини очищується від усього лихого. Але І. Котляревський змалював катарсис не античний, а український, бо персонажі діють не як герої античності, а як герої-українці.

Отже, традиції античності — морально-дидактична тенденція і катарсис — накладаються письменником на ситуації і долю персонажів з реального середовища, що робить їх життєвими й сучасними.

Зображення героїв і героїнь по-новому. У п’єсах класицизму характери персонажів були статичними, схематичними, у них домінувала якась одна провідна риса. У п’єсі «Наталка Полтавка» автор досягає більшої психологічної гнучкості персонажів. Їхні монологи, діалоги, пісні відображають багатство переживань героїв та героїнь, любовні колізії, а також пошук власної долі, прагнення до щастя, намагання подолати лихі обставини й знайти себе у світі.

Лиходійство в п’єсі наявне, однак воно не є абсолютним злом. Наталці й Петрові чинять перешкоди Терпилиха (але ж вона матір, яка бажає своїй дочці кращої долі) і Возний (який по-своєму кохає Наталку). Виборний допомагає Возному реалізувати його мрію. Звернімо увагу на те, що образи Возного і Виборного позначені комізмом, у цих персонажах І. Котляревський висміює деякі негативні риси характеру та вади, яких необхідно позбутися.

Фінал п’єси втілює мрію про гармонійне суспільство. Возний благословляє Наталку і Петра. Терпилиха обіймає Петра. Микола і Виборний порозумілися в тому, що полтавці здатні «добро зробити» . У такий спосіб митець утверджує ідею духовного розвитку людини та єднання суспільства на підставі добра, любові, злагоди й віри в Бога.

Опера «Наталка Полтавка». Дніпровський академічний театр опери та балету. Сучасне фото

Вистава «Наталка Полтавка». Полтавський академічний обласний музично-драматичний театр імені М. В. Гоголя. Сучасне фото

Отже, п’єса «Наталка Полтавка» тісно пов’язана із життям народу, насичена реальними соціально-побутовими колізіями, відображає багатство внутрішніх переживань персонажів. І. Котляревський оновив європейську драматургію, створивши актуальний вітчизняний сюжет, народні характери та український музично-пісенний контекст, який сприяв розширенню і поглибленню сюжету, психології персонажів, а також утіленню народного духу та авторської позиції.

Пісні в п'єсі «Наталка Полтавка»

Особливістю твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є наявність у структурі фольклорних та авторських пісень, різноманітних за тематикою та функціями. Наприклад, пісня «Віють вітри, віють буйні...» увиразнює тему важкого життя дівчини в розлуці з милим; пісня «Ой, мати, мати! Серце не вважає: Кого раз полюбить, з тим і умирає...» акцентує мотив вірності в коханні; пісня «Сонце низенько, Вечір близенько...» поетизує кохання парубка до дівчини.

Над музичним оформленням п’єси І. Котляревського працювали Адам Барцицький, Алоїз Єдлічка, Опанас Маркович, Микола Васильєв, Володимир Йориш та ін. Опера Миколи Лисенка, поставлена в 1889 р., стала класикою українського оперного мистецтва.

У п’єсі є також авторські ліричні тексти для увиразнення образів. Наприклад, у пісні «От юних літ не знал я любові, Не ощущал возженія в крові...» Возний розповідає, як відчув пристрасть до Наталки. У піснях поєднані трагічна і комічна стихія («Ой під вишнею, під черешнею Стояв старий з молодою, як із ягодою...»).

Вистава «Наталка Полтавка». Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Сучасне фото

І. Котляревський вийшов за межі любовного сюжету. У піснях до п’єси «Наталка Полтавка» йдеться також про історичні шляхи українського народу («Гомін, гомін по діброві...», «Ворскло, річка невеличка...»); про тяжку долю козака; про чесноти й гріхи світу («Всякому городу нрав і права, Всяка імієт свій ум голова...»); про долю людську («Ой доля людськая — доля єсть сліпая! Часто служить злим, негідним і їм помагає...»); про стосунки батьків і дітей («Чи я тобі, дочко, не добра желаю...») тощо. Завдяки музичному контексту життєві історії персонажів розгортаються в контексті минулого, сучасного і майбутнього. Згадки про битви, у яких брали участь українські козаки, про випробування, що випали на долю українського народу, накладаються на сучасні події. Можна стверджувати, що в «Наталці Полтавці» змальовано не лише долі окремих людей, а й долю всього українського народу.

presentation

Наталка Полтавка (1819)

П’ЄСА

(Уривки)

Дійові особи

Возний Тетерваковський. Горпина Терпилиха — бідна удова. Наталка — її дочка. Петро — коханий Наталки. Микола — далекий родич Терпилихи. Макогоненко — виборний села.

Дія І

На сцені село на річці Ворскла, вулиця, що веде до річки, хата Терпилихи.

Ява 1

1. Які емоції та почуття переживає Наталка?

2. У чому вона вбачає рівність між нею і Петром?

Наталка виходить з хати, несе на коромислі відра, підходить до річки й співає в задумі:

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. (...)

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плаче), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене — і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

Ява 2

1. Які почуття Возного увиразнює пісня?
2. Чи вірить Наталка його почуттям? Що вона відповідає йому?

Наталка і возний.

Возний. Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Наталка (кланяється). Здорові були, добродію, пане возний!

Возний. «Добродію»! «Добродію»! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом’янутим ім’ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

Возний. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительное названіє, сообразное моєму чувствію. Послушай:

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смішалась;

Настал мой час! (...)

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл — теє-то як його — столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоей! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Наталка. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

Возний. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Наталка. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

Возний. Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть — теє-то як його — для любові ничтожні. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — теє-то як його — ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» — і аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.

Наталка. У вас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

Возний. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

expresslesson

Вистава «Наталка Полтавка». Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Сучасне фото

Наталка. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.

Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же, читая — теє-то як його — благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі — теє-то як його — без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственноє владініє тебе — движимоє і недвижимоє імініє для душі моєй — з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі — теє-то як його — розпоряджать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить — теє-то як його — мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?

Наталка (співає)

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,

Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стиджуся прясти, шити і носити воду. (...)

Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть...

Ява 3

1. Що викликає сміх у цьому тексті?
2. Які вади людей критикує І. Котляревський?
3. Що ви дізналися про Наталку з розмови Возного і Виборного?

Наталка, возний і виборний. (Виборний співає).

Дід рудий, баба руда,

Батько рудий, мати руда,

Дядько рудий, тітка руда,

Брат рудий, сестра руда,

І я рудий, руду взяв,

Бо рудую сподобав. (...)

Наталка, набравши відрами воду, йде додому.

Возний. Чи се — теє-то як його — нова пісня, пане виборний?

Виборний. Та се, добродію (кланяється), не пісня, а нісенітниця. Я співаю іногді, що в голову лізе, — вибачайте, будьте ласкаві, я не добачив вас. (...)

Возний. Я наміревал — теє-то як його — посітити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (зітхає), остановився побалакати з нею.

Виборний (лукаво). Наталку? А де ж (оглядається) вона?

Возний. Може, пішла додому. (...)

Возний починає розпитувати про Наталку, а виборний її нахвалює. Хоч сирота та бідна, але «Золото — не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, — яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить...». І дяк до неї залицявся, і писар, а вона всім відказує.

Виборний. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хіба в ченці постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очі не нависла? Хіба хочете, щоб вам на весіллі сю пісню співали? Ось слухайте. (Виборний співає).

Ой під вишнею, під черешнею

Стояв старий з молодою, як із ягодою.

І просилася, і молилася:

«Пусти мене, старий діду, на улицю погулять!».

«Ой я й сам не піду, і тебе не пущу:

Хочеш мене, старенького, да покинути. (...)

Возний. Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся. Наталка многим женихам піднесла печеного кабака; глядя на сіє, і я собі на умі.

Виборний. А вам що до Наталки? Будто всі дівки на неї похожі? Не тілько світа, що в вікні; сього дива повно на світі! Та до такого пана, як ви, у іншої аж жижка задрижить! (...)

Возний признається, що він полюбив Наталку, але вона його цурається.

Виборний. Що ж вона говорить, чим одговорюється і що каже?

Возний. Она ізлагаєть нерезоннії — теє-то як його — причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бідною, а мене багатим; себе простою — теє-то як його — а мене возним; і рішительний приговор учинила — що я їй, а она мні не рівня — теє-то як його.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

Виборний. А вона ж вам що?

Возний. Що для мене благопристойніє панночка, ніж простая селянка.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний. Що она — теє-то як його — одна моя госпожа.

Виборний. А вона ж вам що?

Возний. Що она не вірить, щоб так дуже — теє-то як його — можна полюбити.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний. Що я її давно люблю.

Виборний. А вона ж вам що?

Возний. Щоб я одв’язався од неї.

Виборний. А ви ж їй що?

Возний (с жаром). Що? Нічого!.. Тебе чорт приніс — теє-то як його — Наталка утекла, а я з тобою остався.

Виборний. Ой ви, письменні! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рівня. У неї не те на серці...

Возний. Не те? А що ж би такеє?

Виборний розповідає возному про Петра, який жив у родині Терпила. Наталка з Петром були як брат із сестрою. А коли підросли, покохали одне одного. Петро був славний, роботящий хлопець, а батько Наталки пив, гуляв, поки не змарнував усе своє багатство, а тоді вигнав і Петра зі свого дому. Помер Терпило, а Терпилиха з дочкою з міста до нашого села подалася. Петро ж, «як пішов з двора, то мов в воду упав, і чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує...».

Возний. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловіка, которого — теє-то як його — можеть бить, і кістки погнили. Лучче синиця в жмені, як журавель в небі.

Виборний. Або, як той грек мовляв: «Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник»... А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

Возний просить виборного, щоб той засватав Наталку для нього.

Виборний (трохи подумавши). Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тілько Наталка не промах!.. О, розумна і догадлива дівка!

Возний. Осмілься! Ти умієш увернутись — теє-то як його — хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.

Виборний. Для обману? Спасибі за се! Брехать і обманьовать других — од бога гріх, а од людей сором.

Возний. О, простота, простота! Хто тепер — теє-то як його — не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мені: єжелі б здесь собралося много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: «Брехуни і обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» — єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда — теє-то як його, — що часто лжем ілі ради своєй вигоди, ілі на упад других.

Виборний. Воно так, конечне, всі люди грішні, однако ж...

Возний. Що «однако ж»? Всі грішні, та іще і як!.. І один другого так обманюють, як того треба, і як не верти, а виходить — кругова порука. Слухай. (Співає).

Всякому городу нрав і права,

Всяка імієть свой ум голова,

Всякого прихоті водять за ніс,

Всякого манить к наживі свій біс.! (...)

Сцена змінюється — являє кімнату в хаті Терпилихи.

Ява 4

1. Чого хоче Терпилиха від дочки? Які аргументи наводить?
2. Чи дослухалася Наталка до матері?

Терпилиха пряде, Наталка шиє.

Терпилиха. Ти оп’ять чогось сумуєш, Наталко! Оп’ять щось тобі на думку спало?..

Наталка. Мені з думки не йде наше безталання.

Терпилиха. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покойний твій батько довів нас до сього.

Наталка. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.

Терпилиха. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорность.

Наталка (припиняє шити). Через мою непокорность ви біду терпите? Мамо!

Терпилиха. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе — розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надежду?

Наталка. В надежду на Бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, як на мені сватались. Уже нічого сказать — хороші люди!

Терпилиха. А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він і письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко — чому не люди? Кого ж ти думаєш — може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, — мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею. Знаю, чом тобі всі не люб’язні; Петро нав’яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нім ні слуху нема, ні послушанія.

Наталка. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам’ятує об нас, та боїться вернуться.

Терпилиха. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде.

Наталка (підходить до матері, бере її за руку й співає).

Ой мати, мати! Серце не вважає,

Кого раз полюбить, з тим і умирає.

Лучче умерти, як з немилим жити,

Сохнуть з печалі, щодень сльози лити. (...)

Плаче та говорить:

О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй!

Терпилиха (з почуттям). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна. Але що ж! Хто відає — може, де запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так буває, що одну нібито любить, а о другій думає.

Наталка. Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує, що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер такі бідні — о, з кінця світа прилинув би до нас на помощ.

Терпилиха. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в світі, та і о Петрі так думай. А лучче, якби ти була мені покорна і мене послухала. (Співає):

Чи я тобі, дочко, не добра желаю,

Коли кого зятем собі вибираю? (...)

Крізь сльози говорить:

Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідность, сльози і перебори твої положать мене в домовину.

Наталка. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати.

Терпилиха. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на світі! Прошу тебе: викинь Петра з голови — і ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вікна, чи не йде хто до нас?

Ява 5

Наталка (одна, в задумі). Трудно, мамо, викинуть Петра із голови, а іще трудніше із серця. Но що робить!.. Дала слово за первого вийти замуж — для покою матері треба все перенести. (...)

Вистава «Наталка Полтавка». Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Сучасне фото

Ява 6

• Як Наталка та її мати ставляться до життя і до бідності? Як ви вважаєте, чим зумовлені їхні позиції?

Наталка, Терпилиха та виборний.

Виборний. Помагай-бі, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?

Наталка. Ат, живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне.

Терпилиха. На нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть.

Виборний. Хто ж тобі виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то і мала, хто вас обороняв би.

Терпилиха. Я сього тілько і хочу, так що ж... (...)

Виборний. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не із города ти таку примху принесла з собою? О! Там панночки дуже чваняться собою і вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, інший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли і воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послі і на їх ніхто не гляне.

Наталка. Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую і не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене із мосту та в воду?

Виборний. Правда, замуж вийти — не дощову годину пересидіти; але мені здається, якби чоловік надежний трапився, то б не треба ні для себе, ні для матері йому одказовать; ви люди не багаті.

Терпилиха. Не багаті! Та така бідність, таке убожество, що я не знаю, як дальше і на світі жити!

Наталка. Мамо! Бог нас не оставить: єсть і біднійші од нас, а живуть же.

Терпилиха. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!

Наталка. Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачніший од м’ягкой булки, неправдою нажитої.

Терпилиха. Говори, говори! А на старості гірко терпіти нужду і во всім недостаток. (До виборного). Хоть і не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обіщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.

Виборний. Об розумі і добрім серці Наталки нічого і говорити; всі матері приміром ставлять її своїм дочкам. Тілько нігде правди дівати, трудненько тепер убогій дівці замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрійша од царя Соломона, а краща од прекрасного Іосифа, то може умерти сідою панною.

Терпилиха. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалій послі на себе, а не на другого кого.

Наталка (зітхає). Я і так терплю горе!

Виборний. Та можна вашому горю і пособити; (лукаво) у мене єсть на приміті чолов’яга і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподобав.

Виборний говорить, що возний хоче взяти шлюб з Наталкою. Терпилиха радіє із цієї звістки, а Наталка опирається, згадує Петра.

Виборний. І Наталка так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра? І Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рідну свою при старості, в убожестві, всякий час з заплаканими очима і туж-туж умираючу од голодної смерті, — не зжалиться над матір’ю? А ради кого? Ради пройдисвіта, ланця, що, може, де в острозі сидить, може, умер або в москалі завербовався!..

(Поки виборний говорить, мати й дочка плачуть).

(...)

Терпилиха. Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизні і здоров’я мені придаєть. За твою повагу і любов до мене Бог тебе не оставить, моє дитятко!

Наталка. Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, і коли мені Бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливіша буду на світі, тілько...

Виборний. А все-таки «тілько»! Вже куда не кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, — мовчи та диш!

Терпилиха. Так, дочко моя! Коли тобі що і наверзеться на ум, то подумай, для кого і для чого виходиш за возного замуж.

Наталка. Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тілько щоб не спішили з весіллям.

Виборний. А нащо ж і одкладовать в довгий ящик? Адже ми не судді.

Терпилиха. Да треба ж таки прибраться к весіллю: хоть рушники і єсть готові, так іще дечого треба.

Виборний. Аби рушники були, а за прибори на весілля не турбуйтеся: наш возний — чоловік, не взяв його кат — на свій кошт таке бундючне весілля уджигне, що ну! Послухайте ж сюда: сьогодня зробимо сватання, і ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собі з паном женихом і за весілля. Прощайте! Гляди ж, Наталко, не згедзайся, як старости прийдуть! Пам’ятуй, що ти обіщала матері. Прощайте, прощайте!

Терпилиха. Прощайте, пане виборний. Спасеть вас Бог за вашу приязнь.

(Йде разом з виборним).

Ява 7

• Чому Наталка відчуває розпач?

Наталка (одна). (...) Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. (...)

(Стає на коліна, піднімає руки вгору).

Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, ти вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навіки... (Встає й співає):

Чого ж вода каламутна, чи не хвиля збила?

Чого ж і я смутна тепер, чи не мати била?

Мене ж мати та не била — самі сльози ллються;

Од милого людей нема, од нелюба шлються. (...)

ДІЯ II

На сцені сільська вулиця.

Ява 1

• Що єднає Миколу із козаками-запорожцями?

Микола (один). Один собі живу на світі, як билинка на полі; сирота — без роду, без племені, без талану і без приюту. Що робить — і сам не знаю. Був у городі, шукав міста, но скрізь опізнився. (Думає). Одважусь в пекло на три дні! Піду на Тамань, пристану до чорноморців. Хоть із мене і непоказний козак буде, та єсть же і негіднійші од мене. Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п’ють, то людей б’ють, а все не гуляють. Заспіваю лиш пісню їх, що мене старий запорожець Сторчогляд вивчив.

Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві,

Туман поле покриває, мати сина виганяє. (...)

Ява 2

1. Що хвилює Петра?
2. Хто і як йому допомагає?

Петро і Микола.

Петро (виходить на сцену, він ще не бачить Миколи, співає).

Сонце низенько,

Вечір близенько,

Спішу до тебе,

Лечу до тебе,

Моє серденько! (...)

Микола (в сторону). Се не із нашого села і вовся мені незнакомий.

Петро (в сторону). Яке се село? Воно мені не в приміту.

Микола (підходить до Петра). Здоров, пане брате! Ти, здається, не тутешній.

Петро і Микола знайомляться, відчуваючи приязнь один до одного.

Ява 3

Петро, Микола, возний та виборний.

Возний та виборний виходять з хати Терпилихи. У возного рука перев’язана шовковою хусткою. За ним іде виборний з білим рушником через плече. Побачивши Миколу, виборний говорить:

Виборний. Здоров, Миколо! Що ти тут робиш? Давно вернувся із города?

Опера «Наталка Полтавка». Львівський національний академічний театр опери і балету імені Соломії Крушельницької. Сучасне фото

Возний. Не обрітається лі в городі новинок каких курйозних?

Виборний. Адже ти був на базарі — що там чути?

Микола. Не чув, далебі, нічого. Та в городі тепер не до новин; там так старі доми ламають, та улиці застроюють новими домами, та кришки красять, та якісь пішоходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було пішки, що аж дивитись мило. (...)

Виборний. Та що його питати: він по городу гав ловив та витрішки продавав... (До Миколи). Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш — він заручився.

Микола. Поздоровляю вас, добродію... А з ким же Бог привів?

Возний. З найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею.

Виборний. Не скажемо, нехай кортить! (Відходить). А се що за парубок?

Микола. Се мій знакомий, іде із Коломака в Полтаву на заробіток.

Возний. Хіба-разві — теє-то як його — із Коломака через наше село дорога в город?

Петро. Я нарошне прийшов сюда з ним побачитись.

(Виборний та возний ідуть).

Ява 4

Петро і Микола.

Петро розпитує Миколу про Возного та Виборного, цікавиться, кого вони засватали.

Микола. Я догадуюсь; тут живе одна бідна вдова з дочкою, то, мабуть, на Наталці возний засватався, бо до неї багато женихів залицялись.

Петро (Вигукує в сторону). На Наталці!.. (Трохи заспокоївшись). Но Наталка не одна на світі. (До Миколи). Так, видно, Наталка багата, хороша і розумна?

Микола. Правда, хороша і розумна, а до того і добра, тілько не багата. Вони недавно тут поселились і дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання.

Петро. Де ж вони перше жили?

Микола. В Полтаві.

Петро (З жахом). В Полтаві!..

Микола. Чого ж ти не своїм голосом крикнув?

Петро. Миколо, братику мій рідний! Скажи по правді: чи давно уже Наталка з матір’ю тут живуть і як вони прозиваються?

Микола. Як тут вони живуть... (Говорить повільно, в задумі). Четвертий уже год. Вони оставили Полтаву зараз по смерті Наталчиного батька.

Петро (Вскрикує). Так він умер!

Микола. Що з тобою робиться?

Петро. Нічого, нічого... Скажи, будь ласкав, як вони прозиваються?

Микола. Стара прозивається Терпилиха Горпина, а дочка — Наталка.

Петро сплескує руками, закриває ними обличчя, опускає голову й стоїть нерухомо.

Микола (Б’є себе по лобі, робить знак, як ніби щось відгадав). Я не знаю, хто ти, і тепер не питаюся, тілько послухай:

Вітер віє горою,

Любивсь Петрусь зо мною,

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус!

Полюбила Петруся

І сказати боюся,

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус! (...)

А що, може, не одгадав? (Обнімає Петра).

Петро. Так, угадав!.. Я — той нещасний Петро, якому Наталка припівала сю пісню, якого вона любила і обіщала до смерті не забути, а тепер...

Микола. Що ж тепер? Іще ми нічого не знаємо, може, і не її засватали.

Петро. Но серце моє замирає, начувається для себе великого горя. Братику Миколо, ти говорив мені, що ти їх родич, чи не можна тобі довідаться о сватанні Наталки? Нехай буду знати свою долю.

Микола. Чому ж не можна? Коли хочеш, я зараз піду і все розвідаю. Та скажи мені, чи говорити Наталці, що ти тут?

Петро. Коли вона свободна, то скажи за мене, а коли заручена, то лучче не говори. Нехай один буду я горювати і сохнути з печалі. Нащо їй вспоминати об тім, якого так легко забула!

Вистава «Наталка Полтавка». Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Сучасне фото

Микола. Стережись, Петре, нарікати на Наталку. Скілько я знаю її, то вона не од того іде за возного, що тебе забула. Подожди ж мене тут. (Йде до Терпилихи).

Ява 5

• Про що розповів Петро Виборному? Чи легка в Петра вдача?

Петро (один, говорить у задумі).

(...) Кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі. Правду в тій пісні сказано, що сосідові все удається, всі його люблять, всі до його липнуть, а другому все як одрізано. (Співає).

У сосіда хата біла,

У сосіда жінка мила,

А у мене ні хатинки,

Нема щастя ані жінки. (...)

З’являється Макогоненко, слухає, як співає Петро, затим підходить до нього.

Ява 6

Петро і виборний.

Виборний. Ти, небоже, і співака добрий.

Петро. Не так, щоб дуже — от аби-то.

Виборний. Скажи ж мені, відкіль ти ідеш, куда і що ти за чоловік?

Петро. Я собі бурлака, шукаю роботи по всіх усюдах і тепер іду в Полтаву.

Виборний. Де ж ти бував, що ти видав і що чував? (...)

Петро розповідає, що був біля моря, на Дону, заходив у Харків — велике місто з театром. А театр — «Се таке диво — як побачиш раз, то і вдруге схочеться».

ЯВА 8

• Чи кохає Петро Наталку попри тривалу розлуку? Що свідчить про його почуття?

Петро (один). (...) Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно! І коли сам Бог благословив мої труди, Наталка тогді достається другому! О злая моя доле! Чом ти не такая, як других? (Співає).

Та йшов козак з Дону, та з Дону додому,

Та з Дону додому, та сів над водою.

Сівши над водою, проклинає долю:

Ой доле, ти, доле, доле моя злая!

Доле моя злая, чом ти не такая! (...)

Ява 9

1. З якою метою Петро сховався?
2. Чи можна назвати зустріч Наталки й Петра щасливою? Доведіть.

Петро і Микола.

Петро. А що, Миколо! яка чутка?

Микола. Не успів нічого і спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі б треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщала на час сюда вийти.

Петро. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?

Микола. Я кликну тебе, коли треба буде.

Петро ховається.

Ява 10

Микола і Наталка.

Наталка (виходить поспіхом). Що ти хотів сказати мені, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.

Микола. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?

Вистава «Наталка Полтавка». Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Сучасне фото

Наталка (сумно). Посватана... Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скілько одвильовалася і всякий раз убивала її своїм одказом.

Микола. Ну, що ж? Возний — не взяв його враг — завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?

Наталка (з докором). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалів би і мене, і його.

Микола. Петра? (Співає).

Що за того Петруся

Била мене матуся.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус.

Наталка (заплакала). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бідна! (Помовчала, а потім показала на річку). Бачиш Ворсклу?.. Або там, або ні за ким.

Микола (показує у той бік, де сховався Петро). Бачиш ту сторону? Отже, і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш (...)

Наталка, побачивши Петра, вскрикує: «Петро!».

Петро теж вскрикує: «Наталка!» (Обнімаються).

Німа сцена.

Микола (співає).

Поблукавши, мій Петрусь

До мене оп’ять вернувсь.

Ой, лихо, не Петрусь,

Лице біле, чорний ус.

Петро. Наталко! В який час тебе я встрічаю!.. І для того тілько побачились, щоб навіки розлучитись.

Наталка. О Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе і затим не питаюся, чи іще ти любиш мене, а за себе — божусь...

Микола (перебиває). Об любові поговорите другим разом, ліпшим часом; а тепер поговоріте, як з возним розв’язаться.

Наталка. Не довго з ним розв’язаться: не хочу, не піду, та й кінці в воду!

Петро. Чи добре так буде? Твоя мати...

Наталка (перебиває). Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися. (...)

Микола. Так, Наталко! Молись Богу і надійся од його всього доброго. Бог так зробить, що ви обоє незчуєтесь, як і щастя на вашій стороні буде.

Наталка. Я давно уже поклялась і тепер клянусь, що, кромі Петра, ні за ким не буду. У мене рідна мати — не мачуха, не схоче своєї дитини погубити.

Петро. Дай Боже, щоб її природна доброта взяла верх над приманою багатого зятя.

Наталка. Петре! Любиш ти мене?

Петро. Ти все-таки не довіряєш? Люблю тебе більше, як самого себе.

Наталка. Дай же мені свою руку! (Беруться за руки). Будь же бодрим і мені вірним, а я навік твоя.

Микола. Ай Наталка! Ай Полтавка! От дівка, що і на краю пропасті не тілько не здригнулась, но і другого піддержує. (До Наталки). За се заспіваю тобі пісню. (Співає).

Ворскло річка

Невеличка,

Тече здавна,

Дуже славна

Не водою, а войною,

Де швед поліг головою. (...)

Петро. Отже, ідуть...

Микола. Кріпись, Петре, і ти, Наталко!.. Наступає хмара, і буде великий грім.

Ява 11

• Хто з персонажів виявляє сміливість і наполегливість? До чого це привело?

Ті ж самі, возний, виборний і Терпилиха.

Виборний. Що ви тут так довго роздабарюєте?

Возний. О чем ви — теє-то як його — бесідуєте?

Вистава «Наталка Полтавка». Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. Сучасне фото

Терпилиха (побачивши Петра). Ох, мені лихо!

Наталка. Чого ви лякаєтесь, мамо? Се Петро.

Терпилиха. Свят, свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара!

Петро. Ні, се не мара, а се я — Петро, і тілом, і душею.

Возний (До виборного). Що се за Петро?

Виборний. Се, мабуть, той, що я вам говорив, Наталчин любезний, пройдисвіт, ланець.

Возний (до Петра). Так ти, вашець, Петро? Чи не можна б — теє-то як його — убиратись своєю дорогою, бо ти, кажеться, бачиться, видиться, здається, меж нами лишній.

Наталка. Почому ж він лишній?

Терпилиха. І відомо — лишній, коли не в час прийшов хати холодити.

Петро. Я вам ні в чім не помішаю, кінчайте з богом те, що начали.

Наталка. Не так-то легко можна окончити те, що вони начали.

Возний. А по какой би то такой резонной причині?

Наталка. А по такій причині: коли Петро мій вернувсь, то я не ваша, добродію.

Возний. Однако ж, вашеці проше, ви рушники подавали, сиріч — теє-то як його — ти одружилася зо мною.

Наталка. Далеко іще до того, щоб я з вами одружилася! Рушники нічого не значать.

Возний (до Терпилихи). Не прогнівайся, стара. Дочка твоя — теє-то як його — нарушаеть узаконенний порядок. А понеже рушники і шовковая хустка суть доказательства добровольного і непринужденного єя согласія бить моєю сожительницею, то в таковом припадкі станете пред суд, заплатите пеню і посидите на вежі.

Виборний. О, так! так! Зараз до волосного правленія та і в колоду.

Терпилиха (зі страхом). Батечки мої, умилосердітесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете робіте з Петром, а Наталку, про мене, зв’яжіте і до вінця ведіте.

Наталка. Не докажуть вони сього. Петро нічого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою ніхто мене не принудить. І коли на те іде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду. (...)

Петро. Утихомиртесь на час і вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те і Богу, і людям ізвісно; но щоб я Наталку одговорьовав іти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матері і поселяв несогласіє в сім’ї — нехай мене Бог накаже! Наталко, покорися своїй долі, послухай матері, полюби пана возного і забудь мене навіки! (Одвертається, ховаючи сльози. Всі співчувають йому, навіть возний).

Терпилиха (в сторону). Добрий Петро! Серце моє против волі за його вступається!

Наталка плаче, возний в задумі.

Виборний. Що не говори, а мені жаль його.

Микола. На чім то все се окошиться?

Возний (Петру). Ти, вашець, — теє-то як його — куда тепер помандруєш?

Петро. Я ішов в Полтаву, но тепер піду так, щоб ніколи сюда не вертатись... Іще пару слов скажу Наталці. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву і для тебе в дальніх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли і згодовалися вкупі у твоєї матері, ніхто не воспретить мені почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив — все твоє: на, возьми! (Виймає із пазухи гроші). Щоб пан возний ніколи не попрекнув тебе, що взяв бідну і на тебе іздержався. Прощай! Шануй матір нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.

Наталка. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грішми можна од його одкупитися: воно тут! (Показує на серце). Не треба мені грошей твоїх. Вони мені не поможуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші... І моїй жизні конець недалеко... (Склоняється на плече Петру).

Терпилиха (подбігає й обнімає Петра). Петре!

Наталка (обнімає Петра, говорить матері). Мамо! Кого ми теряємо!

Микола (виборному). А тобі як він здається?

Виборний. Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!

Возний. Размишлял я предовольно і нашел, что великодушной поступок всякії страсті в нас пересиливаєть. Я — возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал. Поступок Петра, толіко усердний і без примісу ухищренія, подвигаєть мене на нижеслідующеє... (До Терпилихи). Ветхая деньми! Благословити лі на благоє діло?

Терпилиха. Воля ваша, добродію! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

Возний. Добрий Петре і бойкая Наталко! Приступіте до мене! (Бере їх за руки, підводить до матері й говорить). Благослови дітей своїх щастям і здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки і уступаю Петру во вічноє і потомственноє владініє з тим, щоб зробив її благополучною. (До глядачів). Поєліку же я — возний, то по привілегії, Статутом мні наданой, заповідаю всім: «Где два б’ються — третій не мішайсь!» і твердо пам’ятовать, що насильно милим не будеш.

Петро і Наталка (обнімають матір). Мати наша рідная, благослови нас!

Терпилиха. Бог з’єднаєть вас чудом, нехай вас і благословить своєю благостію...

Микола. От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

Виборний. Наталка — по всьому полтавка, Петро — полтавець, та й возний, здається, не з другой губернії.

Петро. Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Бог нам поміг перенести біди і напасті, він поможе нам вірною любовію і порядочною жизнію буть приміром для других і заслужить прозвище добрих полтавців. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю.

Наталка. Коли кого любиш, того нічого не забудеш. (Співає).

Ой я дівчина-полтавка,

А зовуть мене Наталка:

Дівка проста, не красива,

З добрим серцем, не спесива.

Коло мене хлопці в’ються

І за мене часто б’ються,

Но я люблю Петра дуже

А до других мені байдуже. (...)

АКТИВНОСТІ

Комунікація

1. Чому розлучилися Наталка і Петро? Скільки років тривала їхня розлука? Де вони жили і що робили протягом цього часу?
2. Поясніть план Терпилихи стосовно своєї дочки. Чим він зумовлений? Оцініть дії матері.
3. Чому Наталка погодилася з матір’ю? Особисті чи соціальні причини впливають на рішення дівчини?

Аналіз та інтерпретація

4. Поділіть персонажів на позитивних і негативних. У який момент відбувається перетворення негативних персонажів? Які обставини й чинники на це вплинули?
5. Хто з персонажів п’єси змінюється протягом п’єси? Чим обумовлені ці зміни? Як це впливає на долю інших?
6. Охарактеризуйте образи Наталки і Петра. Чи можна назвати їх героями, які втілюють народні ідеали?
7. Які вади людей і суспільства критикує І. Котляревський в образах Возного і Виборного?
8. У які моменти вам було смішно? Поясніть, що саме викликало сміх.

Творче самовираження

9. Створіть комікс за п’єсою «Наталка Полтавка» або її продовження (фанфік).

Цифрові навички

10. Відшукайте в інтернеті інформацію про історію постановки п’єси «Наталка Полтавка» за часів І. Котляревського і пізніше; про відомих виконавців і виконавиць головних ролей. Підготуйте повідомлення і презентацію.
11. Відшукайте в інтернеті й подивіться одну з екранізацій твору. Поділіться враженнями.

Дослідження і проєкти

12. Дослідіть посади персонажів — Возного і Виборного. Чому їх так називають? Які обов’язки на них покладено? Чи сумлінно вони їх виконують?
13. За допомогою інтернету послухайте і дослідіть одну з пісень (за вибором) із п’єси «Наталка Полтавка». Хто є її автором чи авторкою? З якою метою цю пісню введено в текст твору?

Життєві ситуації

14. Чи дослухатиметеся до батьків, коли будете робити вибір коханого чи коханої? Поясніть.
15. Чи матимуть значення для вашого майбутнього шлюбу статки обранця чи обраниці?
16. Що подобається сучасній молоді в п’єсі «Наталка Полтавка»? Чому цей твір і досі є одним з лідерів постановок в українських театрах?

check yourself

Зміст