Література (українська та зарубіжна). Інтегрований курс. Частина 1. 8 клас. Ніколенко

Розділ 1. Священні книги людства

В історії людства є книги, що виникли дуже давно, зміст яких формувався століттями, але вони не застаріли й донині. Це Веди, Біблія, Коран, Авеста, Тора та інші давні тексти, у яких закарбовано величезний духовний досвід багатьох поколінь. Вони стали основою світових релігій і невичерпним джерелом натхнення митців. Священні книги було створено в різних куточках світу, але всі вони пов’язані з уявленнями різних народів про себе і свою історію, про створення світу і його будову, про мораль і життєві цінності. У священних книгах знаходимо образи, що належать до різних світів — небесного і земного, божественного і природного. Вони нерозривно поєднані та утворюють особливу художню реальність, де розгортається одвічна боротьба добра і зла, життя і смерті, де людина намагається осмислити своє існування і звертається до вищих сил за духовною підтримкою.

Різдвяний вертеп. Сучасне фото

У священних книгах різних народів можна знайти відгомін подій, що колись давно, імовірно, відбувалися на Землі. Але ці події було переосмислені та видозмінені в міфах, і вони постали перед нами як поетичні історії, що навчають, як треба жити у світі, і надихають на добро. Сюжети та образи священних книг стали вічними, оскільки протягом століть спонукають до творчості митців/мисткинь. Ми читаємо священні книги, щоб пізнати себе і світ, знайти сенс буття і свою дорогу до Бога. І в кожного/кожної з нас будуть свої відкриття.

Веди

Хто ж нам повідав про те, звідки взялися світи всі безкраї?

Адже пізніше, ніж тії світи, всі боги народились.

Хто ж може відати, звідки пішло все?

З «Ріґведи»

Пригадайте українські міфи та міфи різних народів про створення світу. Як у відомих вам міфах пояснено світобудову і виникнення людей? Визначте елементи чарівного.

Шлях аріїв. Культура Давньої Індії почала формуватися ще в III тис. до н. е., що засвідчують пам’ятки прикладного мистецтва, які дійшли до нашого часу. А в середині II тис. до н. е. кочові племена із Заходу, які називали себе арії, прийшли в північно-західну Індію і поступово розселилися на східних та південних землях. Саме слово арій, імовірно, означало «пастух», а пізніше — «шляхетний». Арії мали багату/розмаїту духовну культуру. З оповідок, міфів, поширених у період кочування, сформувалися згодом Веди — зібрання священних текстів.

Виникнення Вед. Веди (із санскриту — книги знання, мудрість, учення) — давні пам’ятки індоєвропейської словесності, створені упродовж II—І тис. до н. е. Ведична міфологія ввібрала в себе уявлення аріїв та місцеві вірування. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже саме ці зібрання священних текстів стали основою різних релігій — індуїзму, буддизму, брахманізму, джайнізму. Прихильники цих релігій уважають, що Веди мають божественне походження.

presentation

Індійські жінки в національному вбранні. Сучасне фото

Веди. Рукопис

Перші тексти Вед з’явилися в той період, коли племена аріїв лише прокладали шлях до Індії. Тривалий час Веди існували в усній формі, як і міфи, й твори усної народної творчості. У Ведах відображені уявлення давніх людей про створення світу та його будову, про богів, напівбогів, героїв, ворожі сили тощо, а також ритуали, пов’язані з тим, як люди в давнину прагнули поєднати своє життя з природою, виробити систему моральних цінностей у своєму житті.

Зібрання текстів Вед. Веди складаються із чотирьох збірок: «Ріґведа» — книга гімнів богам, «Самаведа» — книга пісень, «Яджурведа» — книга жертвоприношення, «Атхарваведа» — книга магічних заклинань (це також перший індійський текст, пов’язаний з медициною). Ці книги називають самхіти, тобто «зібрання». Майже всі тексти самхіт написані віршами. Із самхітами тісно пов’язані брахмани — прозові тексти, які пояснюють ритуали, їх походження і значення. З брахманами поєднані філософські трактати у віршах і прозі про природу, богів, людей. Їх називають араньяками та упанішадами. Самхіти, араньяки, упанішади об’єднані у священний канон¹, подібний до Біблії чи Корану. Віддалені один від одного століттями, тексти Вед відображають різні рівні суспільних відносин і осмислення дійсності.

¹ Канон (з грец. — норма, правило) — сукупність положень і правил релі­гійного вчення, які визнані незаперечними, істинними, вічними й незмінними божественними настановами.

Образи ведичної міфології. Система ведичної міфології охоплює кілька рівнів: 1) божественний (Агні, Сома, Притхіві та ін. — земні боги; Індра, Рудра, Апас та ін. — атмосферні; Варуна, Мітра, Вішну, Савітар та ін. — небесні); 2) абстрактні поняття (Кала — «час», Шраддха — «віра», Кама — «бажання» та ін.); 3) напівбожественні персонажі; 4) міфічні герої та жерці (Ману, Ахтарван, Канва, Кутса та ін.); 5) ворожі демонічні персонажі (Врітра, Вала, Шушна, Шамбара та ін.); 6) тварини, рослини, атрибути ландшафту; 7) людина в міфологічному аспекті; 8) символи (різні знаки, предмети вжитку — колесо, посуд, цілюще зілля тощо) та ін. Божественний рівень утворюють 33 боги (у деяких джерелах 3333, 3306, 3339). Для ведичної міфології характерне поклоніння багатьом богам, головним серед яких був Індра — бог над усіма богами. Оспівували також інших богів: Сур’я — «сонце», Вая — «вітер», Ушас — «ранкова зоря», Агні — «вогонь», Яма — «смерть». Це була перша спроба людства осмислити Всесвіт у його цілісності.

Невідомий художник. Той, хто пише самхіту. Поч. XIX ст.

Бог Індра. Скульптурне зображення. XI ст.

Космогонічні міфи. У Ведах діє багато персонажів, пов’язаних з космогонічними міфами — тими, які пояснюють виникнення світу й природних явищ. Так, Індра — «той, у кого в руках грім і блискавка», Савітар — «той, хто народжує», Тваштар — «той, хто створює», Тратар — «захисник» та ін. Всесвіт, згідно з уявленнями аріїв, складається із двох суперечливих начал: рита (істина, гармонія, духовний зміст) та анрита (хаос, відсутність істини). Між персонажами Вед (богами, героями, демонічними силами) йшла боротьба, їхні сутички спричиняли різні природні явища.

«Ріґведа». У збірці гімнів «Ріґведа» ведична міфологія постає наче в процесі її творення: від перших богів, які уособлювали природні явища (сонце, вітер, вогонь, вода тощо), до богів, що втілювали абстрактні поняття (наприклад, Манью — «гнів», Шраддхі — «віра», Вішвакарман — «будівничий світу» та ін.). Найпопулярніший персонаж «Ріґведи» Індра — бог грому і блискавки. Йому присвячено до 250 гімнів, більше ніж будь-якому іншому божеству. Його називають у Ведах «цар богів», «цар Всесвіту», «володар», «щедрий», «друг», «син сили». Індра виконував функцію захисту аріїв від ворожих племен. Тому його зображено у ведичних текстах мужнім, сильним, хоробрим, перед ним схиляються всі сили зла й темряви. Воїнські подвиги Індри мають також космогонічне значення. Перемагаючи ворогів, він породжує сонце, небо, зорю, звільняє від демонів ріки, приносить процвітання, добробут і мир людям. А ще у Ведах Індра надихає співців на прекрасне. Його образ у ведичних міфах поетизований за допомогою епітетів і метафор, а також численних гіпербол, які акцентують на його неймовірній силі.

Звідки береться дощ?

Як давні люди пояснювали виникнення води, дощу? У Ведах знаходимо таке тлумачення: «На землі розпочалася засуха, бо демон вкрав небесних корів і переховував їх у горах. Ріки пересохли, тварини страждали. Люди приготували верховному богу Індрі спеціальний жертовний напій, після якого той кинув у демона блискавку й визволив небесних корів. Вони пішли по небу, проливаючи дощ — небесне молоко, животворне начало буття». Сліди давніх уявлень залишилися в культі корови, яку в індійському суспільстві й досі шанують як уособлення живильної сили природи, а також доброчесності й чистоти.

Священна корова. Батик. XIX ст.

Магія українських колядок

Михайло Драгоманов убачав аналогії поміж Ведами та українськими колядками. У колядках давніх слов’ян відображені язичницькі вірування в різних богів, які асоціювалися з явищами природи та різними сферами життя людей. До цих богів наші пращури зверталися з молитвами й піснями. У них обожнювали не тільки природу (сонце, вогонь, вода та ін.), а навіть предмети вжитку, страви (наприклад, колесо — як символ сонця і його вічного руху, намисто — як магічне коло, оберіг від злих сил тощо). Із прийняттям християнства колядки набули християнського змісту, але відгомін давніх уявлень відчувається в них дотепер.

Українські діти співають колядки. Сучасне фото