Література (українська та зарубіжна). Інтегрований курс. Електронна хрестоматія. 7 клас. Ніколенко

Філіп Пулман

Нар. 1946 р.

Коли слова на папері зустрічаються з думками в голові читача, тоді історія набуває свого справжнього значення.

Філіп Пулман

Філіп Пулман (англ. Philip Pullman) народився в м. Норвічі на сході Великої Британії. Його батько був пілотом Повітряних сил, тому родина багато подорожувала, і частину свого дитинства маленький Філіп провів у Зімбабве та в Австралії. Згодом письменник вступив до Оксфордського Ексетер-коледжу, де вивчав англійську мову і літературу, а по завершенню навчання працював учителем. На уроках він любив розповідати своїм учням казки, допомагав їм ставити п’єси, а у вільний час придумував власні фантастичні історії. У 1986-1996 рр. Ф. Пулман викладав у Вестмінстер-коледжі. Саме в цей період він розпочав роботу над трилогією «Темні матерії»(англ. “His Dark Materials”). Історія про пригоди хороброї дівчинки Ліри захопила серця читачів у всьому світі. Перша книжка трилогії «Північне сяйво» вийшла друком 1995 р., а незабаром побачили світ її продовження - «Магічний ніж» (1997) та «Янтарне скло» (2000). Ці твори були перекладені багатьма мовами світу і здобули чимало престижних нагород: Медаль Карнегі (1995), Уїтбредівська премія (2001), Меморіальна премія імені Астрід Ліндгрен (2005) та ін.

Твір як квітка

Головна героїня твору Ф. Пулмана - дівчинка на ім’я Ліра Белаква, наділена незвичайними здібностями. На її долю випало складне випробування - урятувати дітей, які несподівано почали зникати в її рідному містечку. Ходили чутки, нібито це роблять Ковтачі - таємничі зловмисники, які заманюють дітей у пастку, а потім відправляють їх на Північ для небезпечних експериментів... Разом із друзями - гиптянами, які живуть на довгих човнах, Ліра вирушає у мандрівку, щоб з’ясувати, в чому річ. По дорозі до них приєднується Йорек Бирнісон - бойовий ведмідь або панцерборн, якому Ліра допомогла віднайти втрачену броню. А відповіді на найважливіші питання дівчинка знаходить за допомогою алетіометра - це чарівний пристрій, який показує правду. Не кожному під силу навчитися читати його загадкові позначки, але для Ліри це так само легко, як дихати.

У світі «Північного сяйва» кожна людина має свого деймона. Це сутність людини, утілена в тваринну подобу, зазвичай протилежної, ніж хазяїн, статі. Остаточного вигляду деймони набувають, коли людина дорослішає. Лірі ж лише дванадцять, тому її деймон Пантелеймон може обертатися котом, птахом, світлячком, горностаєм... Деймон - у фантастичному світі це ніби продовження людини, її найкращий друг і захисник, тому він майже ніколи не розлучається зі своїм господарем. Забрати у людини деймона - означає забрати частку її душі, вважає автор. А яким міг би бути ваш деймон, ваша прихована сутність?

Північне сяйво

Невідомо з якої причини в Оксфорді почали зникати діти. Говорили, нібито їх заманює вродлива жінка на ім’я місіс Колтер, а потім відправляє на Північ. Але що достеменно відбувається з дітьми, ніхто не знав.

Місіс Колтер дружньо ставилася до Ліри й навіть забрала дівчинку жити до себе із Джордан-коледжа. Та згодом Ліра побачила справжню сутність цієї жінки і вирішила втекти. Коли вона блукала вулицями, її знайшли гиптяни, які відтоді піклувалися про неї.

7. Джон Фаа

Барви емоцій

1. Поміркуйте, чому алетіометр потрапив саме до Ліри, а не до іншої дитини.

На крилах читання

(...) У залі горіли лігроїнові лампи, обличчя й постаті людей були добре освітлені, але грубі балки вгорі губилися в темряві. Люди тислися, щоб зайняти вільні місця, усі лавки були вже заповнені, діти сиділи на колінах у батьків, деймони згорталися клубочками під ногами або вмощувалися на дерев’яних стінах.

Наприкінці залу височів поміст із вісьмома різьбленими кріслами. Щойно Ліра й Кости притулилися скраю біля стіни (сидячих місць уже не було), як на поміст вийшли восьмеро чоловіків і кожен став біля свого крісла. Залом прокотився гомін, і зразу стих. Семеро на помості сіли.

Восьмий залишився стояти; йому було років сімдесят, він був високий, кремезний, із бичачою шиєю. Одягнутий у просту парусинову куртку й картату сорочку, як і багато інших єгиптян, він нічим не вирізнявся з юрби, але вся його постать випромінювала владність і силу. Ліра впізнала цю силу: дядько Азріель мав її, і Магістр Джордана мав також. Деймон чоловіка був галкою - дуже схожою на ворону Магістра.

- Це Джон Фаа, отаман західних єгиптян, - прошепотів Тоні.

Джон Фаа заговорив низьким повільним голосом.

- Гиптяни! Браття! Ласкаво прошу на Сходини! Ми зібралися тут, щоб вислухати одне одного й ухвалити рішення. Ви знаєте чому. Тут є багато родин, які втратили одну дитину. Деякі - двох. Хтось краде наших дітей. Втім бережани втрачають дітей так само, у нас немає претензій до бережан з цього приводу.

Ходять чутки про дівчинку й винагороду. Ось правда, а все інше - теревені. Дівчинку звати Ліра Белаква, і її розшукує поліція. Призначено винагороду: тисяча соверенів тому, хто віддасть її копам. Вона - дитина бережан - перебуває під нашим захистом і залишиться з нами. Хто купиться на цю тисячу, хай шукає собі інше місце - лиш не на воді й не на суходолі. Ми її не віддамо.

Ліра відчула що червоніє від кінчиків волосся до п’яток; Пантелеймон зробився брунатним нічним метеликом і принишк. Всі очі в залі звернулися до неї. (...)

Джон Фаа казав далі:

- Від довгих балачок пуття не буде. Якщо хочемо щось змінити, маємо діяти. Ось іще дещо: Ковтачі, ці крадії дітей, везуть своїх бранців у місто на далекій Півночі, в країну темряви. Я не знаю, що вони з ними роблять. Дехто каже, що їх убивають, дехто каже зовсім інше. Ми не знаємо. Але ми знаємо дуже добре, що їм допомагає поліція і священники. Уся влада бережан на їхньому боці. Пам’ятайте про це. Їм відомо, що відбувається, і вони сприяють Ковтачам. Моя пропозиція непроста. Тому я потребую вашої згоди. Я пропоную відправити на Північ загін вояків, щоб урятувати дітей і привезти їх назад. Я пропоную вкласти в цю справу гроші та всю нашу спритність і відвагу. (...)

Ліра вирушила на Північ разом з гиптянами та їхнім лідером - Джоном Фаа, а по дорозі вчилася читати алетіометр. У цьому дівчинці допомагав старий мудрий гиптянин Фардер Корам. Але одного дня на гиптян напали. Ліру викрали і привезли на таємничу станцію, де було багато дітей її віку. Цих дітей досліджували лікарі, щось вимірювали і проводили досліди.

15. Клітки з деймонами

Ліра не вміла довго сумувати, вона була життєрадісною і діяльною дівчинкою, до того ж не мала багатої уяви. Дитина з багатою уявою ніколи не подумала б, що це можлива річ: вирушити в таку далечінь і врятувати свого друга Роджера, а якщо б і подумала, то одразу б знайшла безліч причин, через які усе це було неможливо. Якщо ти завзятий брехун (або брехуха), то це ще не означає, що в тебе багата уява. Добрі брехуни часто-густо взагалі не мають уяви: саме це й дозволяє їм наївно вірити в свої вигадки.

Отож тепер, опинившись у руках Комітету Офірних Волонтерів, Ліра недовго мучила себе думками про гиптян. Вони були добрі вояки, і хоча Пантелеймон і казав, що бачив, як у Джона Фаа влучили, та, може, він помилився. А якщо й не помилився, то, може, Джона Фаа поранили не надто серйозно. Авжеж, їй не пощастило, її викрали самоїди, але гиптяни незабаром визволять її, а якщо їм це вдасться, то Йорека Бирнісона точно ніщо не зупинить - і тоді вони разом полетять на повітряній кулі Лі Скорзбі і врятують лорда Азріеля.

В її думках усе було дуже просто. (...)

Раптом гучно задзеленчав дзвоник; він дзвонив, не вгаваючи. (...)

Вони поквапилися надвір. На майдані перед головною групою будівель юрмилася сотня дітей і дорослих: радісних, роздратованих або просто збитих з пантелику. (...)

Хтось свистів у свисток і розмахував руками, але на нього не звертали уваги. Раптом Ліра побачила Роджера. Той тримав за руку Біллі Косту, і за мить вони втрьох стояли біля юрби дітлахів.

- Ходімо на розвідку, ніхто не помітить, - сказала Ліра. - Вони сто років усіх рахуватимуть, а ми скажемо, що пішли за кимось і загубились.

Дочекавшись моменту, коли більшість дорослих дивилася в інший бік, Ліра зачерпнула жменю снігу, зліпила снігову кулю й кинула в юрбу. За мить усі діти робили те ж саме, і повітря сповнилося сніговими кулями. Сміх і крики дітлашні заглушили вигуки дорослих, які намагалися їх угамувати, а трійця дітей завернула за ріг будинку і зникла.

Сніг був глибокий, швидко йти вони не могли, але цього й не вимагалось - ніхто не гнався за ними. Ліра та хлопці перелізли через круглий дах одного з тунелів і побачили дивний місячний пейзаж: білі горбки й западини під чорним небом, освітлені відблисками ліхтарів із майдану.

- Що ми шукаємо? - спитав Біллі.

- Не знаю. Просто дивимось, - Ліра йшла до невисокого квадратного будинку, що стояв окремо від інших; на його розі тьмяно горів анбаричний ліхтар.

Гомін з майдану не змовкав, але звучав віддаленіше. Очевидно, діти вперше за багато днів відчули себе на волі, і Ліра сподівалася, що вони користатимуться цією волею якомога довше. Вона обійшла довкола будинку, шукаючи вікно. Дах був приблизно футів на сім від землі, і, на відміну від інших будинків, тунель не з’єднував його з основною будівлею Станції.

Вікна вона так і не знайшла, проте знайшла двері. Над ними червоними літерами було написано: ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНО.

Ліра простягнула руку, щоб відчинити їх, та Роджер зненацька вигукнув:

- Дивися! Птах! Або...

У цьому «або» чувся сумнів, адже істота, що спускалася з темного неба, була не птахом: це був знайомець Ліри.

- Деймон відьми!

Гусак залопотів великими крилами і приземлився, здійнявши сніговий вихор.

- Вітаю, Ліро, - мовив він. - Я стежив за тобою, хоч ти мене й не бачила. Чекав, поки ти зможеш вийти надвір. Що відбувається?

Дівчинка швидко розповіла. (...)

Обидва хлопчики налякано дивились на деймона-гусака і на те, як Ліра спокійно з ним розмовляла: вони ніколи не бачили, щоб демон був окремо від людини, і майже нічого не знали про відьом. (...) Ліра знову обернулась до дверей.

- Навіщо тобі туди? - спитав деймон-гусак.

- Бо вони там щось роблять. Вони відтинають. - вона притишила голос, - відтинають дітям деймонів. І, можливо, роблять це саме тут. Принаймні, щось тут є, і я хочу подивитись. Але двері замкнені.

- Я можу відімкнути, - сказав гусак, раз чи двічі змахнув крилами, підкинувши сніг до дверей, і Ліра почула, як щось у замку клацнуло. (...)

Ліра потягнула двері на себе, трохи відхилила їх і прослизнула всередину. Деймон-гусак ішов за нею. Пантелеймон стривожився і злякався, але не хотів, щоб демон відьми бачив його страх, тож підлетів до грудей Ліри й заховався в хутрі.

Щойно очі звикли до світла, Ліра зрозуміла, чому він заховався.

На полицях уздовж стін рядами стояли скляні контейнери, а в них сиділи деймони «розділених» дітей: коти, птахи, пацюки та інші звірі, усі розгублені й перелякані, примарні та бліді, наче дим.

Вигук люті вирвався в деймона відьми, а Ліра притиснула до себе Пантелеймона й шепнула: «Не дивись! Не дивись!»

- Де діти цих деймонів? - гусак здригався від гніву. (...)

- Я хочу випустити цих бідолах! - палко мовила Ліра. - Розіб’ю клітки та звільню їх.

Вона роззирнулась, шукаючи підходяще знаряддя, але напохваті нічого не було.

- Зачекай, - сказав деймон-гусак.

Він був демоном відьми, набагато старшим за неї і сильнішим. Вона мала його слухатись.

- Хай ці люди думають, що хтось забув замкнути двері й зачинити клітки, - пояснив гусак. - Якщо вони побачать розбите скло й сліди твоїх чобіт, як гадаєш, чи довго тобі вдасться їх дурити? А ти маєш триматися, поки не прийдуть гиптяни. Зробімо так: візьми жменю снігу і за моєю командою здувай потроху на кожен контейнер.

Ліра вибігла надвір. Роджер і Біллі стояли на варті, а з майдану й досі долинав сміх і вереск - минуло не більше двох хвилин.

Дівчинка обома руками зачерпнула велику жменю легкого, розсипчастого снігу й повернулась назад. Коли вона здувала сніг на контейнери, гусак клацав язиком і засуви на дверцятах відчинялись.

Відчинивши всі клітки, вона підняла переднє скло першого контейнера, і бліда подоба горобця вискочила з нього, але тут же впала на підлогу, бо розучилась літати. Гусак нахилився, ніжно підняв деймона дзьобом, і горобець перетворився на мишеня, боязке й розгублене. Пантелеймон скочив униз, щоб його заспокоїти.

Ліра заходилася відчиняти контейнери, і за хвилину всі деймони були на волі. Деякі намагалися щось сказати, юрмилися круг її ніг і хотіли посмикати за гетри, але це було заборонено. Дівчинка розуміла, чому вони до неї тягнуться: сердешні, вони скучили за теплом людського тіла, так само як Пантелеймону, їм хотілося притулитися до людського серця. (...)

Роджер смикнув Ліру за руку.

- Мерщій! Вже всі майже вишикувались.

Вони приєднались до Біллі, який махав із-за рогу. Діти вже втомилися або дорослим вдалося таки взяти ситуацію під контроль: серед гамору й метушні перед головними дверима тягнулася довга нерівна черга. Ліра й двоє хлопчиків непомітно вийшли з-за рогу й змішалися з натовпом, та перед цим Ліра сказала:

- Перекажіть усім дітям - хай готуються до втечі. Вони мають знати, де їхній верхній одяг, і бути готовими взяти його й побігти, як тільки біде сигнал. Але дорослим ні слова, зрозуміли?

Біллі кивнув.

- А який сигнал? - уточнив Роджер.

- Пожежний дзвінок. Коли прийде час, я його натисну. (.)

Лірі вдалося вивести дітей зі станції і повернути їх до батьків. Однак у неї залишалася ще одна місія - врятувати лорда Азріеля, її батька, який перебував у полоні в королівстві ведмедів. Разом зі своїми друзями - кухарчуком Роджером, бойовим ведмедем Йореком Бирнісоном та аеронавтом Лі Скорнзбі вона полетіла далі на Північ.

Королівством ведмедів правив Йофур Ракнісон, який захопив владу хитрощами й обманом. Він запровадив багато пишних звичаїв для своїх підданих, залякував їх і навіть підступно вигнав з палацу свого супротивника - Йорека Бирнісона. Тому єдиним способом відновити справедливість був двобій між Йореком і Йофуром.

20. На життя і смерть

Барви емоцій

1. Яким був настрій публіки перед двобоєм? Що зауважила Ліра?

На крилах читання

Двобої між ведмедями були явищем звичним і відбувалися за певним ритуалом. Втім, ведмідь рідко вбивав іншого ведмедя, а якщо таке траплялося, то або внаслідок нещасного випадку, або коли один із ведмедів неправильно розумів знаки іншого, як це сталося з Йореком Бирнісоном. Випадки навмисного вбивства, такі, як з Йофуром, що вбив свого батька, траплялися ще рідше.

Проте час від часу виникали обставини, коли єдиним способом розв’язання суперечки був поєдинок на життя і смерть. Для таких двобоїв передбачався окремий церемоніал.

Щойно Йофур оголосив про Йорека Бирнісона і про поєдинок із ним, місце для герців розчистили й розрівняли, а з вогняних шахт прийшли зброярі - перевірити Йофурову броню. Кожну заклепку оглянули, кожну ланку перевірили, кожну пластину гарненько натерли дрібним піском. Таку ж увагу приділили й кігтям. Золотий манікюр зняли, а кожен шестидюймовий пазур відполірували й ідеально нагострили. Ліра спостерігала за цим і не знаходила собі місця, бо Йорек, звісно, не мав такої уваги й догляду: він двадцять чотири години пробіг крижаною пустелею без їжі та відпочинку, ще, може, й забився під час аварії. А вона втягнула його в цей двобій! Після того, як Йофур Ракнісон перевірив гостроту своїх пазурів на свіжовбитому моржі, нарізаючи його шкуру смугами, як папір, а також силу своїх потужних ударів на моржевому черепі (два удари - і той луснув, наче яйце). Ліра перепросила у Йофура і відійшла вбік поплакати.

Навіть Пантелеймон, який зазвичай її підбадьорював, не мав для неї нічого втішного. Залишалося знову звернутися до алетіометра, і він повідомив: Йорек за годину буде тут. Прилад знову нагадав, щоб Ліра довіряла Йорекові, і (це було важче прочитати), здавалось, навіть дорікнув їй за те, що вона двічі поставила те ж саме запитання.

Тим часом чутка про двобій розлетілася серед ведмедів і простір довкола майданчика став поступово заповнюватись. Можновладці посідали найкращі місця, був також спеціальний сектор для ведмедиць. (...) Дехто з аристократів, вона помітила, носив із собою маленького манекена, схожого на лялькового деймона Йофура, запобігаючи таким чином ласки в короля і наслідуючи загальну моду. (...)

Ліра починала розуміти загальний настрій ведмежого двору. Вельможі не знали, хто вони такі. Йорек Бирнісон був справжнім, цілісним, самодостатнім ведмедем, а вони блукали в тумані невпевненості і дивились то один на одного, то на Йофура Ракнісона. (...)

Ліра пройшла через порожній і чистий майдан, лишаючи сліди на снігу, і ведмеді розступилися, щоб дати їй дорогу. У просвіті між масивними тілами відкрився обрій - похмурий, сірий. Де Йорек? Нікого нема, але вартова вежа висока, і охоронці бачили те, чого вона не могла розгледіти. Залишалося йти далі.

Він побачив її перший. Почувся тупіт і брязкіт, і у хмарі снігу перед нею став Йорек.

- Йореку, милий! Я зробила жахливу річ! Ти маєш битися з Йофуром Ракнісоном, а ти не готовий - ти втомлений і голодний, і твоя броня...

- Яку жахливу річ?

- Я сказала йому, що ти йдеш сюди, бо дізналася про це від читача символів. А Йофур шалено хоче бути таким самим, як людина, і мати деймона, просто шалено. Тож я обманула його, сказала, що я твій деймон, і хочу тебе зрадити і стати його демоном, але для цього він має перемогти тебе у двобої. Бо інакше, Йореку, дорогий, вони не дозволили б тобі з ним битися, вони хотіли спалити тебе вогнеметами і не пустити сюди.

- Ти обманула Йофура Ракнісона?

- Так. Я переконала його битися з тобою, а не вбивати як злочинця. Переможець стане королем ведмедів. Я була змушена піти на це, бо.

- Белаква? Ні. Ти - Ліра Золоте Слово, - сказав ведмідь. - Битися з ним - це все, чого я хочу. Ходімо, маленький деймоне.

Вона дивилась на Йорека Бирнісона, на його броню, таку тонку й кострубату, і серце її ладне було вискочити з грудей від гордощів. (...)

Врешті-решт супротивники зупинилися. Між ними лежав увесь бойовий майданчик, вони мовчки дивилися один на одного.

І враз, з ревом збиваючи сніг, вони одночасно рвонули з місця. Як дві величезні брили, що лежать на сусідніх вершинах і, скинуті землетрусом, котяться гірськими схилами, набираючи швидкості, перестрибуючи через розколини й розбиваючи дерева на скіпки, аж поки не вріжуться одна в одну й не розлетяться на порох і уламки - так зіткнулися два ведмеді. Гуркіт луною відбився від мурів і розлетівся в непорушному повітрі. Та, на відміну від брил, вони не розсипались на уламки. Вони відлетіли один від одного, і першим підвівся Йорек. Розгорнувшись пружиною, він стрибнув на Йофура; в того броня зігнулась від зіткнення і заважала підвестися. Йорек вдарив у вразливе місце на шиї. Шкрябонув біле хутро, зачепив кігтями шолом супротивника і рвонув уперед. (...)

Перемога над Йофуром означала, що Йорек зміг повернути собі законний титул короля ведмедів.

Голос Йорека Бирнісона гримотів над юрбою.

- Ведмеді! Хто ваш король?

І гуркотом штормового прибою пролунало у відповідь:

- Йорек Бирнісон!

Ведмеді знали, що робити далі. Усі значки, пояси й діадеми були вмить зірвані, презирливо втоптані в сніг і забуті. Вони були ведмеді Йорека, правдиві ведмеді, а не роздвоєні неповноцінні недолюдки. Усі рвонули до палацу й заходилися скидати мармурові брили, розхитувати кам’яні парапети й жбурляти на пірс кам’яні блоки. (...)

Один із ведмедів поклав біля Йорекових лап жмут цупкої зеленої рослини, густо вкритої інеєм.

- Кровоспинний мох, - мовив Йорек. - Ліро, приклади його до ран і насип трохи снігу, аби примерзло.

Ведмедям він не дозволив за собою доглядати. До того ж у Ліри були спритні руки і вона дуже хотіла допомогти. Дівчинка схилилась над величезним звіром, прикладала мох, засипала снігом. Незабаром її рукавиці були просякнуті кров’ю, але вона закрила всі рани. (...) Була голодна і знесилена. Тож вирішила нікому не заважати.

Примостилась у тихому кутку майданчика (Пантелеймон, прибравши форму горностая, вкрив їй шию), нагорнула на себе снігу, як це робили ведмеді, і заснула.

(Переклад Миколи Байдюка)

АКТИВНОСТІ

Комунікація

• 1. Хто і як допомагав Лірі в її мандрах?
• 2. Як ви вважаєте, чи змогла б дівчинка досягти своєї мети самотужки?
• 3. Виразно прочитайте опис Джона Фаа. Як ви гадаєте, чому він вирішив захистити Ліру?

Аналіз та інтерпретація

• 4. Доведіть, що Лірі вдалося подружитися з бойовим ведмедем Йореком Бирнісоном.

Творче самовираження

• 5. Розкажіть про стосунки між Лірою та її деймоном. Що поведінка Пантелеймона може сказати про його власницю?
• 6. Придумайте і опишіть власного деймона. Намалюйте її/його (за бажанням).

Цифрові навички

• 7. За допомогою інтернету перегляньте американсько-британську екранізацію першої частини фантастичної трилогії Філіпа Пулмана «Темні матерії» (англ. His Dark Materials) - «Північне сяйво» (англ. Northern lights). «Золотий компас» (англ. The Golden Compass). На думку критиків, фільм був невдалим. Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?

Дослідження і проєкти

• 8. Порівняйте образи Йорека Бирнісона і Йофура Ракнісона. Кого з них ви вважаєте гідним королем? Обґрунтуйте свою думку.
• 9. Знайдіть у тексті ім’я, яке Йорек дав дівчинці. Поясніть, чому він назвав її саме так.
• 10. Які риси характеру виявляє головна героїня твору? Наведіть 2-3 приклади на підтвердження своєї думки.

Життєві ситуації

• 11. Уявіть, що ви маєте можливість вирушити разом з гиптянами на Північ. Переконайте Джона Фаа взяти вас з собою: розкажіть, чим ви зможете допомогти і які обов’язки будете виконувати.
• 12. Запропонуйте 2-3 способи, як можна допомогти дітям, котрі втратили впевненість у собі в екстремальних обставинах.
• 13. Чи були у вашому житті випадки, коли вам необхідно було перебороти власний страх? Поділіться власним досвідом. Як ви почувалися в той момент?