Література (українська та зарубіжна). Інтегрований курс. Електронна хрестоматія. 7 клас. Ніколенко
Діана-Вінн Джонс
(1934-2011)
Якщо ти народився, щоб зріти дива,
Де невидимий світ - лиш для тебе ява...
Джон Донн
Діана Вінн Джонс народилася 16 серпня 1934 р. в м. Лондоні в сім’ї учителів. Вона була найстаршою серед трьох сестер. Батьки багато працювали, тож Діана й дві її молодші сестри клопоталися господарством. Найкращим відпочинком для Діани було читання, однак у родині не вистачало грошей на книжки. Тож дванадцятирічною вона написала повість для сестер і переконливо ствердила: «Я буду письменницею!». Після закінчення школи 1953 р. дівчина вступила до коледжу Святої Анни Оксфордського університету. Їй пощастило слухати лекції відомих письменників-фантастів -Дж. Р. Р. Толкіна та К. С. Льюїса. 1973 року вийшла друком її перша книжка. Пригодницькі твори Діани Вінн Джонс нині читає увесь світ. Навіть у далекій Японії про один із її найяскравіших образів - Мандрівний Замок Хаула - знає кожна дитина завдяки майстерній екранізації однойменного твору в стилі аніме. Сучасний світ, стрімкий, розмаїтий і високотехнологічний, як і раніше, потребує казок. Адже саме в добрих чарівних казках людство пізнає себе, учиться розрізняти добро і зло й шукає духовну мету.
Твір як квітка
Вісімнадцятирічна Софі, сирота, донька капелюшника, зустрічається з відомим чарівником Хаулом, який рятує дівчину від двох солдатів. Ця подія привертає увагу Відьми Пустирищ, котра накладає на Софі закляття. Дівчина перетворюється на 90-літню бабусю, котра нікому не може про це розповісти. Софі покидає рідний дім, вирушає на пошуки Відьми, щоби зняти закляття. Згодом вона опиняється в замку Хаула. У Софі з’являються нові друзі, передусім Кальцифер, демон вогню. Вхідні двері замку є чарівним порталом, що переносить персонажів у різні місця. Софі довідується про життя Хаула та мешканців замку, стає учасницею дивовижних пригод, виявляється відданою та хороброю, часто ризикує, аби допомогти Хаулові та багатьом іншим людям. Зрештою прокляття, накладене на Софі, розвіялося. Дівчина та чарівник перегортають нову сторінку своєї, вже спільної, історії.
Кадри із фільму «Мандрівний замок», режисер Мізаякі Хаяо. 2004 р.
У медіапросторі
2004 року режисер Мізаякі Хаяо створив повнометражний анімаційний фільм «Мандрівний замок», або «Замок-мандрівник». З допомогою Інтернету подивіться цей фільм. Порівняйте з книжкою. Висловіть враження. Чи відома вам думка Діани Вінн Джонс про цей фільм, номінований на премію «Оскар»?
На крилах читання
Мандрівний Замок Хаула
(Скорочено)
Барви емоцій
1. Звідки на відома істрія про трьох сестер і мачуху?
2. Яка небезпека очікувала на дівчат?
На крилах читання
Розділ перший,
у якому Софі розмовляє з капелюшками
У країні Інгарії, де такі речі, як семимильні чоботи і шапки-невидимки, існують насправді, народитися найстаршим із трьох дітей - неабияке безталання. Усім відомо, що коли ви, всі троє, вирушите на пошуки щастя, саме тебе першого спіткає невдача, та ще й найдошкульніша. (...)
Софі Хаттер, найстарша з трьох сестер у досить заможній родині власників крамнички дамських капелюшків у містечку Маркет-Чіппінг. Після смерті дружини батько одружився вдруге, у двох сестричок з’явилася незвично добра і дбайлива мачуха та народилася ще одна сестричка. Софі була старанною, багато читала, старанно доглядала сестричок, зокрема, готувала Марту до пошуків щасливої долі. Сестри часом сперечалися про своє майбутнє, а інколи Софі доводилося силою розборонювати Летті й Марту.
(...) Приблизно тоді ж усі знову заговорили про Відьму Пустирищ. Подейкували, нібито Відьма погрожувала вбити дочку короля, і нібито король наказав своєму лейб-магу, чарівникові Саліману, вирушити на Пустирища, аби впоратися з Відьмою. І скидалося на те, що чарівник Саліман не тільки не впорався з Відьмою, а й сам був нею вбитий.
Тому коли через кілька місяців після цього на пагорбах над Маркет-Чіппінгом зненацька з’явився високий чорнезний замок, із чотирьох високих шпилястих веж якого вилітали хмари чорнющого диму, всі були цілком переконані, що це Відьма знову вибралася з Пустирищ і збирається тримати в остраху всю округу, як то вона вже була зробила п’ятдесят років тому. Люди і справді дуже налякалися. Ніхто не виходив на вулицю сам-один, а надто поночі.
А що було ще страшнішим, то це те, що замок не стояв на місці. Іноді він давав про себе знати довгою смугою чорного диму понад заростями вересу на північному заході, іноді височів над скелями на сході, а іноді спускався з пагорбів і зупинявся серед вересу просто за останньою фермою з північного боку. Часом навіть можна було побачити, як він рухається, випускаючи з веж брудно-чорні клуби диму. Якийсь час усі були впевнені, що замок ось-ось таки спуститься у долину, і мер не раз говорив, що варто було би послати до короля за підмогою.
Але замок і далі блукав поміж пагорбами, і якось-то з’ясувалося, що він належить ніякій не Відьмі Пустирищ, а чарівникові Хаулу.
Ну, а Хаул був досить-таки недобрим чарівником. Хоча наразі ніщо не свідчило про те, щоби він хотів покинути пагорби, всі знали, що він для розваги викрадає молодих дівчат і висмоктує з них душі. А дехто казав, ніби він пожирає їхні серця. Він був украй бездушним і безсердечним чарівником, і та дівчина, яка дозволила б йому захопити себе зненацька, опинилася б у страшній небезпеці. Софі, Летті та Марті, як і всім іншим дівчатам у Маркет-Чіппінгу, було наказано нікуди не ходити поодинці, і це їх украй дратувало. Вони дивувалися, до чого б це чарівникові Хаулу мали придатися викрадені ним душі. (...)
Незабаром Софі, Летті й Марта зазнали клопоту. Батько несподівано помер, а рахунки за навчання старшої доньки призвели до боргів крамнички. Фанні вимушено розлучила сестер: Летті стала ученицею в кондитерській, Марта вирушила навчатися на відьму, Софі ж продовжила працювати в капелюшній крамничці. Старша сестра погодилася із рішенням мачухи, котра піклувалася про майбутнє всіх дівчат, але після від’їзду молодших відчула себе самотньою.
(...) З кожним тижнем Софі розмовляла з капелюшками дедалі частіше й частіше. Більше їй ні з ким було порозмовляти. Фанні більшу частину дня бігала десь у місті, залагоджуючи справи або намагаючись залучити покупців, а Бессі була зайнята у магазині, обслуговуючи клієнток і ділячись із ними своїми весільними планами. У Софі з’явилася звичка надягати кожен тільки-но закінчений капелюшок на болванку, так що це виглядало майже як голова без тіла, а потім для розваги розповідати капелюшку, яке тіло буде колись під ним. Софі трохи лестила капелюшкам, адже покупцям теж доводиться лестити. (...)
Софі розмовляла з кожним капелюшком, кожен мав своє ім’я. У крамничці вона почувалася затишно і впевнено. Проте щоразу, виходячи за поріг у своїй сірій сукенці, загорнена у сіру шаль, ставала пригніченою та розгубленою, почувалася старою та згорбленою. Софі боялася замку чарівника Хаула; на Ринковій площі, де гриміло Травневе свято, вона переживала гострий страх. Так, її налякав молодик, коли назвав «сірою мишкою» - і вона чимдуж утекла від нього та його пропозиції й провести до сестри. Молодші перевтілилися: Летті стала Мартою, а Марта - Летті. Так вони виказали своє невдоволення діями Фанні. Наступного дня Софі працювала в майстерні. Раптом...
(...) Знадвору долинули скрип коліс та цокіт кінських копит, і в крамниці стало темно: вікно заступила карета. Задзвенів дзвоник, і в двері впливла напрочуд огрядна пані - Софі таких ніколи й не бачила. З плечей клієнтки спадала соболина накидка, а туго обтисле чорне плаття так і виблискувало діамантами. Погляд Софі передусім прикував крислатий капелюх дами - він був оздоблений справжніми страусовими перами, пофарбованими так штудерно, що вони відтінювали рожеві, зелені й блакитні відблиски діамантів, але при цьому залишалися чорними. Отож це був дуже дорогий капелюх. Обличчя дами було продумано прекрасним. Горіховий відтінок волосся дуже молодив її, тільки от... Софі перевела погляд на молодого чоловіка, який увійшов у крамницю слідом за дамою, - і побачила рудуватого юнака, вбраного вкрай елегантно, але блідого і явно страшенно стривоженого. Він глянув на Софі з благанням і жахом. Юнак був набагато молодший від дами. Софі аж оторопіла.
- Панна Хаттер? - запитала дама голосом мелодійним, проте владним.
- Так, - відповіла Софі. Вигляд у юнака став іще стривоженіший. Імовірно, дама була його матір’ю.
- Я чула, ви продаєте просто божественні капелюшки, - проспівала дама. - Покажіть.
Софі ще недостатньо опанувала себе, щоби наважитися на відповідь.
Вона вийшла назустріч клієнтці й стала демонструвати капелюшки. Жоден із них, звичайно, не відповідав розкішному вигляду дами, до того ж молодий чоловік не зводив із Софі погляду, і їй було страшенно ніяково. Чим швидше дама переконається, що тут для неї нічого немає, тим швидше ця пара звідси нарешті піде. Скориставшись порадою Фанні, Софі почала із найневдаліших капелюшків. Дама відразу ж почала відкидати їх один за одним.
- Просто чарівно, - фиркнула дама на адресу рожевого чепчика.
- Травнева троянда, - обізвала вона ядучо-зелену соломку.
А про вуаль із блискітками заявила:
- Загадковий вигляд. Як банально. А що ви ще можете запропонувати?
Софі подала їй шикарний чорно-білий капелюшок - єдиний, котрий міг бодай трішки зацікавити таку розкішну даму.
Дама презирливо оглянула капелюшок.
- Такий убір не личитиме геть нікому. Ви даремно забираєте в мене час, панно Хаттер.
- Я роблю це тільки тому, що ви прийшли до мене в крамницю і попросили показати капелюшки, - заперечила Софі. - Бачите, пані, це маленька крамниця в маленькому містечку. Навіщо вам було взагалі.- тут молодий чоловік, що стояв за спиною дами, зойкнув і замахав руками, немовби намагаючись перестерегти Софі, - ...завдавати собі клопоту і заходити сюди? - закінчила Софі, і їй стало цікаво, що ж тепер буде.
- Я завжди завдаю собі клопоту, щоби покарати тих, хто непоштиво поводиться з Відьмою Пустирищ, - жорстко, з металом у голосі, проговорила дама. - Мені чимало доводилося чути про вас, панно Хаттер, і мені не до вподоби ні конкуренція, ні ваші настрої. Я прийшла, щоби зупинити вас. Ось вам! - і вона простягнула руку та махнула нею перед лицем Софі.
- Ви хочете сказати, що ви і є Відьма Пустирищ? - здригнулася Софі. Від жаху і здивування в неї щось сталося з голосом.
- Так, - відповіла дама. - І нехай це навчить вас не лізти в мої справи.
- А хіба я в них лізла? Це якась помилка! - прокректала Софі. Тепер молодий чоловік дивився на неї з непідробним жахом, але вона не розуміла, чому це так.
- Ніяка це не помилка, панно Хаттер, - сказала Відьма. - Ходімо, Гастон! - вона повернулася і попливла до виходу.
Поки юнак запобігливо відкривав перед Відьмою двері, та знову обернулася до Софі.
- До речі, ви не зможете нікому розповісти про те, що вас зачарували, - додала вона.
Двері за нею бамкнули, немов похоронний дзвін. (...)
Після візиту Відьми Софі з’ясувала, що перетворилася на сухорляву стару, чия голова була обрамлена сивими пасмами. Дівчина не зажурилася, адже давно почувалася відповідно до такого відображення у дзеркалі. Софі вирішила покинути місто. Блукаючи Пустрищем, дівчина надумала відвідати замок чарівника Хаула, принагідно довідатися, для чого йому душі молодих дівчат (адже всім було відомо, що Хаул викрадає їх). В замку її зустрів юнак, який повідомив, що господаря немає. Проте втомлена Софі зайшла до кімнати.
Розділ третій,
у якому Софі потрапляє в Мандрівний Замок й укладає одну угоду
Софі зручно вмостилася коло комина і роздивлялася довкола. Завела розмову із полум’ям, що промовляло до неї багряно-синім ротом і виявилося Вогненним демоном зі своєю власною історією угоди з чарівником - до того ж відразу розгледіло закляття, накладене на Софі. Аби зняти його, було потрібно часу «трохи, або трохи більше, ніж трохи». Демон пообіцяв Софі знати накладене закляття, якщо вона зуміє розірвати угоду, що зв’язує його самого. Софі прочитала багато книг, знала про небезпеки угод із демонами, тому завагалася, однак зрештою погодилася. (...) Софі залишилася в Мандрівному ЗамкуХаула. Розгадування таємниць чарівника вона почала з прибирання, бо той, що наводить жах на мешканців Інгарії, виявився брудним і захаращеним. Софі швидко знайшла мову з вогненним демоном Кальцифером, Черепом, Майклом. А загадковий Хаул виявився справжнім красенем.
(...) -А, Хауле, привіт, - безпорадно вимовив Майкл.
При цих словах Софі обернулася - можливо, аж занадто поспішно - і стала розглядати господаря Мандрівного Замку. Високий зеленоокий юнак у напрочуд розкішному блакитному зі срібним шиттям костюмі завмер. Він навіть не встиг поставити у куток гітару.
Тим часом Софі порядкувала коло вогню і доволі-таки спокійно розглядала Хаула. (...)
Софі познайомилася із чарівником, чий замок наводив жах на мешканців її містечка, та з його оточенням. Сама вона назвалася новою прибиральницею чарівника, котра зуміє навести лад у його замку, однак навряд чи зуміє виправити його зіпсовану душу. Софі шукала місця, куди Хаул ховає дівочі серця. Але окрім декількох кімнат нічого не знайшла. Найбільшою таємницею Замка Хаула були двері, над якими була вставлена в одвірок квадратна дерев’яна клямка, на кожній із чотирьох сторін якої стояла позначка фарбою - зелена, синя, червона і чорна. Якщо червона мітка веде в Кінгсбері, а синя - у Портхавен, то куди веде чорна - так і лишилося для Софі таємницею, навіть після відвідин Уелсу. Причиною подорожі за чорні двері стало заклинання Майкла.
Розділ дев’ятий,
у якому в Майкла виникають клопоти з заклинанням
Софі познайомилася із заклинаннями Майкла. Діючи за ними заклинанням, вони спробували спіймати падаючу зірку, але цього зробити їм не вдалося.
- Ну, добре, - сказав Хаул. - Софі однаково пробереться сюди, як тільки я спущу її з очей, а щодо Майкла це було б нечесно. Ану, ходіть зі мною. Обоє. Так я принаймні матиму вас на оці.
Він відкрив двері в ніщо і ввійшов туди. Майкл кинувся за ним - так поспішно, що спіткнувся об табуретку. Софі теж підхопилася - так швидко, що пакунки зсипалися з її колін на підлогу перед вогнищем. (...)
Розділ дванадцятий,
у якому Софі стає старенькою матінкою Хаула
Хаул умовив Софі відвідати короля й очорнити його для того, щоб не шукати зниклого принца і королівського чарівника. Софі погодилася, розуміючи, що стала учасницею спланованої гри Хаула проти Відьми Пустирищ.
(...) - Ваша Величносте, пані Пендрагон прибула на аудієнцію!
І тут Софі побачила короля. Він сидів не на троні, а на досить-таки звичайному кріслі, тільки ледь-ледь оздобленому сусальним золотом, майже посередині великої кімнати, й одягнений був куди скромніше, ніж його лакеї. Король був зовсім один, ніби якась зовсім звичайна людина. Щоправда, сидів він по-королівському, виставивши вперед одну ногу, і був на свій лад досить вродливим - принаймні як на повнуватого чоловіка з неуважним поглядом, - але Софі він здався досить молодим і трішечки занадто гордим тим, що він король. Як на її смак, із таким обличчям треба було б бути менш самовпевненим.
- Отже, яка особлива причина привела до мене матінку чарівника Хаула? - запитав король.
І тут Софі раптом заціпеніла від усвідомлення, що стоїть перед королем. У якомусь запамороченні їй подумалося, що ось цей чоловік, котрий сидить перед нею, і та величезна і неймовірно важлива штука, котру називають королівською владою, - це насправді дві різні речі, які лише за дивним збігом обставин опинилися в одному кріслі. Крім того, вона виявила, що раптом забула всі ті делікатні, обережні й стримані міркування, які Хаул звелів їй викласти королю, - усі до останнього слівця. Але щось таки треба було сказати.
Софі спочатку розгублено, а далі упевненіше вела бесіду з королем. Вона намагалася виконати настанови Хаула та всіляко очорнити його в очах короля. Так, старанно переконувала, що Хаул - вислизач і не хоче шукати брата короля, Джастіна, а також підбирала найгірші характеристики для чарівника.
- Дякую, пані Пендрагон, - сказав король. - Ваша відвертість зняла з моєї душі важкий тягар. Чарівник надто легко погодився вирушити на пошуки мого брата, тож я вже було вирішив, що помилився і звернувся не до того, до кого мав би звернутися. Я боявся, що він може виявитися або з тих, хто не може встояти перед можливістю похизуватися, або з тих, хто готовий на все заради грошей. Але ви переконали мене, що Хаул - саме той, хто мені потрібен.
- Прокляття! - вигукнула Софі. - Він же послав мене сюди пояснити, що все зовсім навпаки!
(...) - Річ у тому, що мій брат Джастін - блискучий полководець, а оскільки Верхня Норландія і Чужокрайнія ось-ось оголосять нам війну, мені без нього не обійтися. Розумієте, Відьма ж і мені погрожувала. А оскільки всі джерела одностайні в тому, що Джастін вирушив саме на Пустирища, я впевнений: Відьмі йшлося про те, щоб залишити мене без Джастіна саме тоді, коли він мені найбільше потрібний. Гадаю, чарівника Салімана вона захопила суто як приманку для Джастіна. Отже, якщо я хочу повернути брата, мені потрібний дуже розумний і не надто перебірливий у засобах маг. (...) Пані Пендрагон, передайте чарівнику Хаулу, що я призначаю його придворним магом, починаючи з цієї ж таки хвилини, і даю йому наш перший королівський наказ - розшукати принца Джастіна, живого чи мертвого, до кінця року. Можете йти. (...)
Розділ шістнадцятий,
у якому багато всілякого чаклунства
Софі, Майкл і Кальцифер разом з мешканцями спостерігали за величезною чорною хмарою понад коминами. Розпавшись надвоє, вона стала місцем поєдинку Хаула та відьми.
(...) Софі уважніше придивилася до цих двох хмар. На лівій на колінах стояв Хаул - набагато більший і ближче, аніж сподівалася побачити Софі. Чарівник, як і раніше, був у чорному. Що характерно, він позиркував через плече на нестямних русалок. З його погляду зовсім не було видно, щоб він пам’ятав, що вони були частиною прокляття.
- Не забувайте про Відьму! - заволав кінь позаду Софі.
І цієї миті з’явилася Відьма. Вона стояла на правій хмарі, овіяна вогненним плащем, а могутні пориви вітру куйовдили її розкішні руді кучері. Відьма підняла руки, щоби прикликати ще більше магії. Та щойно Хаул повернувся і подивився на неї, її руки відразу ж повільно опустилися. Хмара, на якій стояв Хаул, спалахнула фонтаном рожевого полум’я. Гарячий вітер промчав над гаванню, з-під кам’яних плит пірса пішла пара.
Хаул зробив приємне для Софі - купив квіткову крамницю, у якій із задоволенням працювали всі мешканці замку: Софі, Майкл, Хаул і приблудний пес-людина.
Розділ вісімнадцятий,
у якому знову з’являються Опудало і міс Ангоріан
(...) Тим часом Софі з Майклом одягалися в щось краще і відкривали крамницю. На гарному вбранні наполягав Хаул. Він вважав, що це привабить покупців. Софі у відповідь наполягла на тому, щоби і в неї, і в Майкла були фартухи. У перші дні після відкриття мешканці Маркет-Чіппінга просто розглядали вітрину, але всередину не заходили. Але тепер крамничка стала дуже популярною. Люди, яких Софі знала все своє життя, стали приходити і закуповувати квіти цілими оберемками. Ніхто не впізнавав Софі, і їй від цього ставало якось надзвичайно дивно. (...)
Нарешті до Софі прийшли усі її рідні - мачуха й сестри. Чари перевтілення майже зникли, Летті з Мартою знову стали самі собою. Виявилося, що Майкл закохався в Марту, а Персіваль - у Летті. Серед свята з’явилася й міс Ангоріан, чим, як завжди, засмутила Софі, яка була впевнена в коханні Хаула до розумної й красивої вчительки. Але коли та раптово зникла, Софі відкинула усі ревнощі й почала діяти рішуче.
Барви емоцій
1. Які чарівні предмети можемо побачити у творі?
2. Яка роль Відьми Пустирищ у творенні сюжету?
На крилах читання
Розділ двадцять перший,
у якому при свідках укладається певний договір
(...) У квітковій крамниці Софі схопила з вітрини семимильні чоботи і вивалила гібіскуси й троянди просто на підлогу. Звісно ж, разом із водою. Вона відімкнула двері крамниці і витягла мокрі чоботи на запруджений людьми тротуар.
Софі рушила на Пустирище, до Відьминої фортеці. Опинившись всередині химерної будівлі, вона нарешті побачила Відьму в білій сукні. Наполегливо почала вимагати повернути міс Ангоріан.
(...) - Ви її знайдете, - відповіла Відьма. - Але почекаємо, поки прийде Хаул.
- Він не прийде, - заперечила Софі. - У нього вистачить розуму не прийти. І ваше прокляття так і не спрацювало.
- Ще спрацює, - злегка посміхнулася Відьма. - Ви ж піддалися нашій омані і прийшли сюди. Доведеться Хаулу хоч раз вчинити по-чесному. - Вона знову змахнула рукою, цього разу в бік тьмяного полум’я, і з-поміж двох колон викотилося щось на кшталт трону і зупинилося перед Відьмою. У ньому сидів чоловік у зеленому мундирі та в блискучих високих чоботях. Софі спочатку вирішила, що він спить, звісивши голову набік, так що її не видно. Але Відьма знову змахнула рукою. Чоловік випростався. Голови в нього не було зовсім. Софі зрозуміла, що дивиться на те, що лишилося від принца Джастіна.
(...) - Я позбулася обох голів ще місяць тому, - сказала Відьма. - Череп чарівника Салімана я продала разом із його гітарою. Голова принца Джастіна валандається десь разом з іншими непотрібними частинами. Це тіло - досконале поєднання принца Джастіна і чарівника Салімана. Воно чекає лише на голову Хаула, щоби перетворитися на довершену людську істоту. Коли в нас буде голова Хаула, Інгарія отримає нового короля, а я стану його королевою і буду правити. (.)
Софі побачила, як у пролам устрибнула ще одна постать. Цього разу постать мала чорні розвіяні рукави. Це був Хаул. Софі чітко бачила його силует: чарівник стояв, склавши руки на грудях, і спостерігав за битвою. Якусь мить здавалося, що він збирається дозволити Відьмі й Опудалу самим з’ясувати стосунки. Але тут зметнулися довгі рукави - Хаул здійняв руки. Перекриваючи крики й удари, Хаул прокричав одне довге незрозуміле слово - і пролунав протяжний гуркіт грому. Опудало і Відьма здригнулися. Між колонами коминів зазвучали громові розкати, відбиваючись луною, і кожне відлуння забирало із собою часточку магічної хмари. Вона зникала в шурхотах і відлітала в темних вихорах. А коли від хмари залишився лише найтонший білий серпанок, висока фігура з кіскою захиталася. Здавалося, що Відьма розчиняється у тумані, вона ставала дедалі білішою і тоншою. Врешті-решт серпанок розсіявся, і тоді Відьма з легким стукотом обсипалася на підлогу. Коли стихла безліч слабких відлунь, Хаул з Опудалом замислено дивилися один на одного поверх купи кісток.
(...) - Ні, друже, - сказав Хаул Опудалу, яке стрибнуло прямо в купу кісток і стало порпатися в них ногою. - Ні, її серця ти тут не знайдеш. Воно - в її вогненного демона. Думаю, він уже давно її подолав. Як же це все-таки сумно.
Софі тим часом зняла шаль і акуратно закутала нею безголові плечі принца Джастіна.
Опудало розповіло про доручення чарівника Салімана.
- Отже, коли принц Джастін замовляв чари пошуку, вони вказували на тебе, - сказала Софі. - Але чому?
- На мене або на череп, - озвалось Опудало. - Між нами кажучи, ми найкращі його частини.
- А Персіваль зроблений з чарівника Салімана і принца Джастіна? - уточнила Софі - і подумала, що Летті це навряд чи втішить.
Опудало знову кивнуло зморшкуватою головою-ріпою.
- Обидві частини сказали мені, що Відьма вже розлучилася зі своїм вогненним демоном і що саму Відьму мені вдасться перемогти, - сказало воно. - Дякую вам за те, що ви дозволили мені скакати вдесятеро швидше.
(...) - Ви що, не розумієте? - сказав Хаул, тягнучи її до проламу. - Міс Ангоріан - це і є вогненний демон! Якщо він проникне в Мандрівний Замок, Кальцифер його впіймає - і я теж!
- Я так і знала, що все зіпсую! - зойкнула Софі, сховавши обличчя в руках. - Він був у нас уже двічі. Але вона. він пішов!
- О небо! - завив Хаул. - Він чого-небудь торкався?
- Гітари, - згадала Софі.
- Тоді він ще там, - сказав Хаул. - Ходімо!
(...) - У мене всі місця вразливі! - крикнув Хаул. - Я розраховував, що Саліман живий! А коли вийшло так, що від нього залишився лише Персіваль, я так злякався, що пішов і напився! І тут з’являєтеся ви - і починаєте грати на руку Відьмі!
- Я найстарша! - верещала Софі. - Я невдаха!
- Дурниця! - крикнув Хаул. - Ви просто весь час про це думаєте! (...)
Вони влетіли на туманний берег і сповільнили біг. Кущі обабіч стежки пружинили і ляскали їх гілками, вкидаючи у вихор за їхніми спинами зелені листки, пелюстки і пташок. Стежкою між живоплотами назустріч Хаулові і Софі повільно плив Мандрівний Замок, а дим з його веж зносило вітром. Хаул ледве встиг сповільнити біг - якраз настільки, щоби різко відчинити двері і ввалитися всередину, тягнучи за собою Софі.
Хаул відпустив Софі і кинувся до гітари.
Не встиг він її торкнутися, як вона вибухнула, протяжно і мелодійно бренькнувши. Кінці струн ляснули у повітрі. На Хаула посипався дощ друзок. Йому довелося сахнутися, прикривши обличчя роздертим рукавом.
І тут біля вогнища раптом виникла міс Ангоріан. Вона стояла і посміхалася. Хаул мав рацію. Весь цей час вона була в гітарі, очікуючи слушного моменту.
- Твоя Відьма загинула, - сказав їй Хаул.
- Ах, яке горе! - безтурботно відповіла міс Ангоріан. - Тепер я зможу зробити собі іншу людину, кращу. Прокляття збулося. Тепер я можу прибрати до рук твоє серце.
Вона нагнулася і висмикнула Кальцифера з вогнища. Кальцифер з переляканим виглядом сіпався над її затиснутим кулаком.
- Не рухатися, - попередила вона.
Ніхто не наважувався навіть ворухнутися. Найсумирніше з усіх стояв Хаул.
- Допоможіть, - слабким голосом пискнув Кальцифер.
- Тобі ніхто не допоможе, - сказала міс Ангоріан. - А от ти допоможеш мені заволодіти моєю новою людиною. Дивися-но. Мені досить лише трішки міцніше натиснути... - і вона так стисла кулак із Кальцифером, що кісточки стали блідо-жовті.
Хаул і Кальцифер разом скрикнули. Кальцифер забився в агонії. Лице Хаула посиніло, він непритомний звалився на підлогу, немов зрубане дерево, і став зовсім такий, як Персіваль.
Софі здалося, що він не дихає.
Міс Ангоріан була приголомшена. Вона вирячилася на Хаула.
- Прикидається, - припустила вона.
- Ні! - верескнув Кальцифер, скорчившись у тремтячу спіраль. - У нього насправді дуже м’яке серце! Відпусти!
Софі повільно й обережно підняла ціпок. Цього разу вона встигла обміркувати свої дії.
- Ціпок, - стиха мовила вона. - Бий міс Ангоріан, але більше нікого не зачепи.
І вона змахнула ціпком і з усієї сили хряснула ним по кулаку міс Ангоріан.
Міс Ангоріан пронизливо зашипіла, наче сире поліно в багатті, й випустила Кальцифера. Бідолаха Кальцифер безпомічно покотився по підлозі, розсипаючи навсібіч на плитку язики полум’я і хрипко ревучи від жаху. Міс Ангоріан підняла ногу, щоб затоптати його. Софі довелося відпустити ціпок і нагнутися рятувати Кальцифера. І тут, на її превеликий подив, ціпок знову вдарив міс Ангоріан, а тоді - знову і знову. «Авжеж!» - подумала Софі. Вона ж сама своїми словами вдихнула в цей ціпок життя. Їй про це сказала пані Пентстеммон.
Міс Ангоріан сичала і хиталася. Софі випросталася з Кальцифером у руках і побачила, що ціпок щосили молотить міс Ангоріан і аж димиться від її жару. Кальцифер, навпаки, дещо похолов. Від страху він став молочно-блакитний. Софі відчула, як у її пальцях слабенько б’ється темна грудка Хаулового серця. «То серце Хаула - у мене в руках! - збагнула вона. - Він віддав його Кальциферові за умовами угоди, щоби Кальцифер міг лишитися жити. Мабуть, йому справді стало шкода Кальцифера, але однаково - що за дурість!»
Тут з дверей, що вели від сходів, вибігли Фанні і пані Ферфакс з мітлами напереваги. Побачивши їх, міс Ангоріан, мабуть, зрозуміла, що програла. Вона кинулася до дверей, а ціпок Софі літав над нею і лупцював, лупцював...
- Затримайте її! - закричала Софі. - Не випускайте її звідси! Перекрийте всі двері!
Усі кинулися виконувати накази. Пані Ферфакс перегородила двері до комори, грізно піднявши мітлу. Фанні стала на сходах. Летті стрибнула до дверей у двір, а Марта кинулася до дверей, що вели до ванної. Майкл кинувся до дверей Мандрівного Замку. Але тут з ліжка зіскочив Персіваль - і теж помчав до дверей. Він страшенно зблід і спав з на лиця, очі в нього були заплющені, але біг він навіть швидше за Майкла. Персіваль першим підбіг до дверей - і відчинив їх.
Оскільки Кальцифер зробився зовсім безпомічний, Мандрівний Замок зупинився. Міс Ангоріан побачила застиглі в імлі кущі і метнулася до дверей з нелюдською швидкістю. Але не встигла вона добратися до порога, як у дверях з’явилося Опудало, що несло на плечах безголового принца Джастіна, ще й досі закутаного в мереживну шаль Софі. Опудало розкинуло дерев’яні руки впоперек дверей, перегородивши шлях. Міс Ангоріан сахнулася від нього.
Ціпок, який лупцював її, загорівся. Його металевий наконечник розжарився. Софі зрозуміла, що ціпкові залишилося ще зовсім не довго. На щастя, міс Ангоріан ціпок докучив настільки, що вона схопила Майкла і заслонилася ним. Ціпкові було наказано не бити Майкла. Він зависнув у повітрі і спалахнув. Марта підбігла і спробувала відтягнути Майкла. Ціпкові довелося уникати і її. Софі, як завжди, все зробила неправильно. Довше зволікати було не можна.
- Кальцифере, - сказала Софі, - мені доведеться розірвати твою угоду. Ти від цього помреш, так?
- Якби його розірвав хтось інший, то я помер би, - хрипко відповів Кальцифер. - Ось чому я попросив про цю послугу саме тебе. Ти вмієш вселяти життя словами. Поглянь-но, що ти зробила з Опудалом і черепом.
- Тоді живи ще тисячу років! - вигукнула Софі, й водночас із усієї сили побажала, щоби так і сталося, на випадок, якщо слів виявиться не досить. Це її сильно непокоїло.
Вона взяла Кальцифера й обережно зняла його з темної грудки, наче висохлу бруньку зі стебла.
Кальцифер вивернувся з її пальців і блакитною сльозинкою злетів над її плечем.
- Як мені легко! - здивувався він. Тут його осінило, що сталося. - Я вільний! - гукнув Кальцифер, вихором метнувся в комин і зник.
- Я вільний! - почула Софі згори стихаючий голос Кальцифера, який вилетів з комина над капелюшною крамницею.
Софі повернулася до Хаула з ледь живою чорною грудкою в руках. Хоч вона і поспішала, проте почувала себе непевно. Усе треба було зробити як слід, а звідки вона могла знати, як саме треба?
- Ну добре, почали, - вимовила вона. Ставши на коліна біля Хаула, вона обережно поклала чорну грудку йому на груди, зліва, там, де вона сама відчувала біль, коли її непокоїло серце, і легенько підштовхнула.
- Лізь усередину, - звеліла вона. - Лізь усередину і працюй!
Вона тиснула і тиснула. Серце почало занурюватися в груди - і битися, все сильніше і сильніше. Софі намагалася не звертати уваги на полум’я і човгання ногами біля дверей і далі міцно невпинно тиснула. Їй заважало волосся. Воно падало їй на очі рівними рудуватими пасмами, але Софі намагалася і на це не звертати уваги. Вона тиснула.
Серце ввійшло в груди Хаула. Як тільки воно повністю зникло, чарівник здригнувся всім тілом. Він голосно застогнав і перекотився обличчям униз.
- О небо! - глухо поскаржився він. - Яке похмілля!
- Ні, ти просто вдарився головою об підлогу, - відповіла Софі.
Хаул насилу встав навкарачки.
- Мушу бігти, - повідомив він. - Треба рятувати цю дурепу Софі.
- Я тут! - вигукнула Софі, сіпаючи його за плече. - Але й міс Ангоріан теж тут! Вставай, зроби з нею що-небудь! Швидко!
Ціпок був уже майже весь охоплений полум’ям. Мартине волосся опалювалося. А міс Ангоріан саме сяйнула думка, що Опудало також можна підпалити. Вона ухилялася від ціпка з таким розрахунком, щоб наблизити його до порога.
«Як завжди, майнуло Софі в голові, - я не продумала всього до кінця!»
Хаулу вистачило одного погляду. Він поспішно піднявся, витягнув руку і вимовив фразу, слова якої потонули в гуркоті грому. Зі стелі посипалася штукатурка. Усе задрижало. Але ціпок зник, а Хаул ступнув назад, тримаючи в руці щось невелике, чорне і тверде. Це міг бути шматок золи, щоправда, точнісінько такої форми, як те, що Софі тільки що вклала Хаулові в груди. Міс Ангоріан засичала, немов залите водою багаття, і благально простягнула руки.
- Боюся, що ні, - промовив Хаул. - Ти мала достатньо багато часу. Я бачу, ти збиралася роздобути собі нове серце. Хотіла забрати моє, а Кальцифер нехай би помер, так?
Він поклав чорний предмет між долонями і стиснув їх. Старе серце Відьми розсипалося - ніби чорний пісок, і стало як сажа, як ніщо. І поки воно розсипалося, міс Ангоріан розпливалася. За мить біля дверей уже нікого не було.
Але сталося не тільки це. Тієї миті, коли зникла міс Ангоріан, не стало й Опудала. Якби Софі захотіла глянути, вона побачила би двох високих чоловіків, які стояли на порозі й усміхалися один одному. В одного було грубувате обличчя і руде волосся. Інший, у зеленому мундирі, мав лагідні риси, а на його плечі була накинута жіноча мереживна шаль.
Але Хаул вже повернувся до Софі.
- Сірий тобі не личить, - зауважив Хаул. - Я це відразу подумав, ще коли побачив тебе вперше.
- Кальцифер полетів, - сказала Софі. - Мені довелося розірвати вашу угоду.
Хаул, здавалося, засмутився, проте сказав:
- Ми обоє цього хотіли. Жоден із нас не бажав закінчити так, як Відьма і міс Ангоріан. А колір твого волосся - його називають рудим?
- Червоне золото, - відповіла Софі.
Наскільки вона бачила, Хаул не надто змінився, повернувши собі серце, тільки-от, мабуть, очі стали більш насиченого кольору - більше схожі на живі очі і менше - на скляні кульки.
- І він натуральний, - додала вона. - Не те що в декого.
- Ніколи не розумів, чому люди так ганяються за тією натуральністю, - сказав Хаул, і Софі зрозуміла, що він ніскілечки не змінився. (...)
Софі та Хаул трималися за руки й усміхалися й усміхалися, не в змозі зупинитися.
- Агов! Я ж до вас звертаюся! - крикнув Майкл. - Кальцифер повернувся!
Ці слова нарешті привернули увагу і Хаула, і Софі. Вони подивилися у вогнище, де серед полін і справді зблискувало знайоме блакитне обличчя.
- Ти не мусив цього робити, - сказав Хаул.
- А чому б і ні, раз я коли завгодно можу взяти і піти, - відповів Кальцифер. - До того ж у Маркет-Чіппінгу дощ.
(Переклад Андрія Поритка)
АКТИВНОСТІ
Комунікація
1. Охарактеризуйте особливості чарівного світу в романі Д. В. Джонс «Мандрівний Замок Хаула».
2. Які проблеми порушуються у творі? Чи суголосні вони проблемам сучасного світу? Поясніть.
Аналіз та інтерпретація
3. Чому, на вашу думку, саме Софі (найстаршій доньці в сім’ї) випали непрості випробування? Що допомогло дівчині їх витримати і вийти переможницею?
4. Доведіть, що твір належить до жанру фентезі.
Творче самовираження
5. Спробуйте наочно зобразити шлях героїв для досягнення мети кожного із них (у вигляді схеми, коміксу, малюнків - за вибором).
Цифрові навички
6. За допомогою інтернету знайдіть і перегляньте повнометражний анімаційний фільм, створений режисером Міязакі Хаяо та студією Ghibli у 2004 році «Мандрівний замок». Створіть табличку, виділивши три колонки
«Мандрівний замок Хаула» (роман-фентезі)
Спільне
«Мандрівний замок» (анімаційний фільм)
Дослідження і проєкти
7. Які зміни відбулися в образі Софі упродовж сюжету? Що, на вашу думку, спричинило ці зміни?
8. Кальцифер сказав, що Софі, вміє «вселяти життя словaми». Поясніть цей вислів, звертаючись до тексту твору.
9. Чим цікавий та привабливий образ чарівника Хаула?
10. Уельс, за дверима Замку з чорною позначкою: поясніть символіку цього світу.
Життєві ситуації
11. У світовій літературі є чимало сюжетів про те, як один герой готовий «віддати своє серце» для порятунку іншого. Пригадайте твори, у яких описані такі історії.
12. Чи ставалися у вашому житті такі події, що потребували рішучих дій для допомоги іншим? Розкажіть про ваші вчинки (або вчинки інших людей) у подібній ситуації.
