Підручник з Захисту Вітчизни. 10 клас. Гнатюк - Нова програма

§ 17. ІНДИВІДУАЛЬНІ ДІЇ СОЛДАТА ТА ВЗАЄМОДІЇ У СКЛАДІ ДВІЙОК І ГРУП

◄ ВИДИ НОСІННЯ ЗБРОЇ (ВІЛЬНЕ, ТАКТИЧНЕ ТА В МОМЕНТ НАБЛИЖЕННЯ ДО ЦІЛІ) ►

Чинні нормативні акти з військових питань не містять норм щодо видів носіння зброї (наприклад, автомата), зазначених у заголовку. У Стройовому статуті ЗСУ знаходимо лише три положення автомата - «на ремінь», «на груди», «за спину».

Види носіння зброї

Як показує практика, статутні види носіння зброї можуть не використовуватись під час безпосередньої участі солдата у воєнних діях. У цих випадках військові пропонують інші види носіння зброї, які дозволяють швидко приготуватись до стрільби й результативно її вести. Ці види носіння автомата в бойових умовах інколи потребують застосування спеціальних (не штатних) ременів, які називають тактичними ременями. На фото містяться зображення, що ілюструють вільне, тактичне та в момент наближення до цілі носіння автомата.

◄ ПЕРЕСУВАННЯ ОДИНОЧНОГО БІЙЦЯ НА ПОЛІ БОЮ ►

Способи пересування солдата на полі бою заздалегідь передбачити практично неможливо. Зазвичай вони визначаються характером місцевості, діями противника і завданням, яке виконує конкретний солдат. Пересування на полі бою під час дій у пішому порядку може здійснюватися прискореним кроком або бігом (у повний зріст чи пригнувшись), перебіжками і переповзанням.

Прискорений крок або біг

Ділянки місцевості, приховані від спостереження противника і такі, що не прострілюються його вогнем, долаються прискореним кроком або бігом. Пересування прискореним кроком у повний зріст застосовується в ході атаки і наступу далеко від противника або на місцевості, де виключено спостереження противником (ліс, високий чагарник, лощина, яр, зворотні схили висот тощо). Пересування прискореним кроком пригнувшись застосовується для прихованого переміщення по місцевості з невисокими укриттями (низький чагарник, висока трава, канава тощо), по траншеях і ходах сполучення. Біг (повільний, швидкісний і в середньому темпі) може застосовуватися під час атаки противника, а також для подолання окремих ділянок місцевості. Швидкісний біг на повний зріст або пригнувшись застосовується при перебіганнях, при вибіганні з укриттів до бойових і транспортних машин.

Перебіжки

Відкриті ділянки місцевості, які обстрілюються противником, долаються перебіжками пригнувшись. Перебіжка починається з положення лежачи за командою (сигналом) командира відділення (старшого бойової групи) або самостійно. Перед початком перебіжки потрібно заздалегідь вибрати позицію (укриття), яка повинна забезпечити захист від вогню противника. Довжина кожної перебіжки в середньому повинна становити 20-40 кроків. Що більше відкрита місцевість, то швидшою і коротшою повинна бути перебіжка. Вона здійснюється стрімко, у напрямку місця зупинки, що міститься на відстані 1-2 м від обраної позиції (укриття). Перед початком перебіжки необхідно уважно оглянути місцевість та оцінити варіанти подальших дій. Досягнувши місця зупинки, потрібно з розгону лягти на землю й перекотитися (переповзти) на обрану позицію та приготуватися для ведення вогню. Зачекавши 5-10 с, потрібно в такому самому порядку перебігти до наступного місця зупинки і так доти, доки не буде досягнуто зазначеного командиром рубежу. Відділення, група або окремі солдати, що залишилися на місці, а також ті солдати, що вже висунулися після перебіжки на вказаний рубіж (зупинку), своїм вогнем підтримують тих солдатів, що перебігають. З однієї вогневої позиції вести вогонь тривалий час не можна, її треба частіше міняти. У ході ведення вогню солдат повинен уміти відшукати нову відповідну позицію (укриття) і за можливості приховано висунутися до неї.

Взвод може здійснювати перебіжки по одному або по відділеннях, а відділення - по одному, по бойових групах або одночасно всім складом.

Переповзання

Переповзання застосовуються для непомітного зближення з противником і прихованого подолання відкритих ділянок місцевості, що перебувають під наглядом або обстрілом противника.

Які перед перебіжкою, перед переповзанням необхідно намітити шлях переміщення і укриті місця для зупинки. В умовах застосування противником «мін-розтяжок» необхідно перед переповзанням застосовувати саперну «кішку» на шнурі, яка з положення лежачи викидається вперед по шляху переповзання та підтягується до себе, приводячи в дію детонатор встановлених мін. Під час застосування «кішки» в зоні ураження міни не повинні перебувати солдати свого підрозділу.

Саперна «кішка» для мін

Переповзання напівкарачки

Переповзання по-пластунськи

Переповзання на боці

Залежно від обстановки, висоти рослинного покриву і наявності укриттів переповзання може здійснюватися по-пластунськи, напівкарачки і на боці.

Переповзання на боці застосовується зазвичай при пересуванні по снігу або на піщаній місцевості, при переповзанні з кулеметами, при підносі боєприпасів, доставці їжі і при винесенні поранених з поля бою.

◄ ВИКОРИСТАННЯ УКРИТТЯ НА ПОЛІ БОЮ ТА РЕЛЬЄФНОСТІ ПОВЕРХНІ ЗЕМЛІ ►

Місцевість відчутно впливає на бойові дії. Вона може як підвищувати, так і зменшувати бойові можливості військ.

Поле бою містить нерівності рельєфу, кущі, рови, ями, дерева, пеньки, споруди тощо. Крім того, на території, де проходять збройні сутички, є воронки від розривів снарядів, мін та бомб. Усі ці об’єкти можуть стати у пригоді бійцю як надійні укриття від ворожого вогню та вигідні позиції для стрільби. Існують перевірені на практиці рекомендації щодо особливостей використання укриттів на полі бою та рельєфу місцевості.

Вище вже зазначалося, що лягати на землю після чергової перебіжки краще не за укриття, а поряд з ним на відстані 1-2 м і потім заповзати за нього. Перед здійсненням чергової перебіжки слід відповзти від укриття. Залишати укриття рекомендується іншим шляхом, ніж той, яким рухався солдат до укриття. Це потрібно для того, щоб ворог не зміг визначити місце появи бійця, а відповідно не мав змоги заздалегідь прицілитись у це місце.

Відповзати краще вправо. Це пояснюється відхиленням куль зброї ворожого стрільця за рахунок деривації (про деривацію згадувалось вище) вправо від нього. Узагалі ж напрямок деривації збігається з напрямком нарізів ствола. Оскільки в більшості сучасних зразків стрілецької зброї нарізи йдуть зліва-угору-направо, деривація кулі також відбувається у правий бік. Лише в японській стрілецькій зброї напрям нарізання ствола і, відповідно, напрям деривації лівий.

Якщо якась ділянка місцевості не має укриттів від ворожих куль, а лише забезпечує укриття від ворожого спостереження або ж противник дуже близько, необхідно після падіння на землю після перебіжки завмерти і не рухати головою, бо це дуже помітно.

Не слід моментально виконувати команду про зупинку в тому місці, де її отримав солдат, якщо воно може його демаскувати. Необхідно зайняти найближче укриття, яке буде зручним для ведення вогню і забезпечить непомітність подальшого переміщення.

Якщо під час перебіжок способом «від укриття до укриття» несподівано солдат потрапляє під ворожий вогонь, не слід будь-що добігти до чергового укриття. Краще відразу впасти на землю і щільно до неї притиснутися.

Не варто користуватися надто очевидними і легкодоступними укриттями. Адже про ці місця може знати ворог і завчасно їх замінувати або ж добре прицілити на них свою зброю. Можуть бути випадки, коли противник сам обладнає такі псевдоукриття, щоб заманити і знищити атакуючих.

Формуємо компетентності

Поміркуйте над ситуацією. Стрілець-правша (прикладає приклад автомата до правого плеча) ховається від ворожих куль за будинком, час від часу відкриваючи вогонь з автомата в бік ворога з-за його рогу. З-за якого рогу будинку вести стрільбу для нього безпечніше?

◄ НАНЕСЕННЯ ГРИМУ ►

Установлено, що з усіх відкритих частин тіла обличчя найчастіше демаскує солдата як удень, так і вночі. Отож виникає потреба в маскуванні його та інших відкритих частин тіла.

Правильно замасковане обличчя важко розгледіти вже на відстані кількох десятків метрів. На практиці для маскування часто використовують грим, який наносять спеціальними фарбами, а за їх відсутності можна користуватися деякими підручними засобами, наприклад вологою глиною та деревним вугіллям. Перед використанням цих засобів рекомендується нанести на обличчя мильний розчин. Перед користуванням фарбами потрібно перевірити шкіру на алергічні реакції. Для цього фарбу наносять на тильний бік кисті та спостерігають за станом шкіри протягом кількох годин. Не повинно виникати свербіння або почервоніння.

Зазвичай, щоб правильно нанести грим, солдати допомагають один одному перед початком операції. Частини тіла, які блищать, - лоб, вилиці, ніс, вуха та підборіддя - фарбують у темні кольори, а затінені ділянки обличчя - навколо очей, під носом і під підборіддям - у світлі відтінки. Крім обличчя, грим наносять і на відкриті частини тіла: задню частину шиї, руки.

Двоколірний грим найчастіше наносять випадковим чином. Долоні рук зазвичай не маскують. Однак, якщо вони використовуються як інструмент передачі певних сигналів, їх також маскують гримом. Двоколірний грим випускають у вигляді двобічного невеликого тубуса, у якому міститься фарба (крем), наприклад, з одного боку коричневого кольору, з другого - зеленого. Таким засобом зручно користуватися і в темноті, почергово відкриваючи кришки з кожного боку. Є також спеціальні коробки (бокси) із дзеркальцем усередині й фарбами трьох кольорів. Спеціалісти радять, як варіант, наносити камуфляж для маскування обличчя влітку в зоні лісостепу в такій послідовності:

1. Розпочинати потрібно з місць навколо очей, але не в безпосередній близькості до них. Потім слід переміститись до скронь, місць, де починає рости волосся на голові, пізніше нанести фарбу під носом і під нижньою губою. Оскільки це затінені місця, слід використовувати світлі фарби (мал. 1).

2. Частину обличчя між носом та щоками слід розфарбовувати симетрично. Далі нанести фарбу на обидві частини підборіддя або поруч із кутиками губ. У центрі лоба слід використовувати помірні кольори, наприклад помірно зелений або зеленувато-жовтий (мал. 2).

3. У безпосередній близькості біля очей, навколо щік і на підборідді слід використовувати чорний колір (мал. 3).

4. За допомогою пальців потрібно розтерти всі розфарбовані місця на обличчі так, щоб один колір плавно переходив в інший (мал. 4).

Термостійка камуфльована стрічка багаторазового використання

Маскування зброї за допомогою «кошлатої» камуфляжної стрічки

Маскування

◄ МАСКУВАННЯ ЗБРОЇ ►

Окрім маскування відкритих частин тіла бійця, використовується маскування зброї. Для цього її фарбують за допомогою аерозольних балончиків. Найчастіше фарбу наносять безпосередньо на місцевості з урахуванням її візуальних особливостей. Після закінчення застосування зброї фарбу змивають мильним розчином або розчинником.

Крім фарбування, для маскування стрілецької зброї також застосовують чохол із тканини або обмотування нерухомих частин зброї камуфльованою тканиною, бинтом, спеціальною термостійкою камуфльованою стрічкою багаторазового використання.

Хороший маскувальний ефект можна отримати від обмотування зброї так званою кошлатою камуфляжною стрічкою, яка повинна бути виготовлена з бавовняно-паперової тканини. Натомість синтетична тканина може розплавитись від гарячого ствола зброї.

◄ ПОНЯТТЯ ПРО ВОГНЕВУ ПОЗИЦІЮ В ОБОРОНІ ►

Оборона здійснюється з метою відбиття наступу переважаючих сил противника, завдання йому максимальних втрат, утримання важливих районів (об’єктів) місцевості та створення сприятливих умов для переходу в наступ. В обороні вогонь є основним засобом ураження і знищення противника. Під час ведення оборонного бою кожен солдат, уміло використовуючи свою зброю, властивості місцевості і загородження, здатний успішно знищити живу силу противника, а також його танки та інші броньовані машини, що наступають. Тому в обороні велику увагу слід приділяти вибору та обладнанню вогневої позиції.

Вогнева позиція — ділянка місцевості, зайнята або підготовлена до зайняття вогневими засобами для ведення вогню. Солдат не має права залишати займану позицію без наказу командира.

Розгляньмо вогневу позицію механізованого відділення. Воно обороняє бойову позицію фронтом до 100 м, на якій обладнуються основні і запасні (тимчасові) позиції для вогневих засобів, що дають змогу разом із сусідніми відділеннями знищувати противника вогнем перед фронтом і на флангах опорного пункту взводу.

На позиції відділення насамперед розчищають місцевість для поліпшення спостереження і ведення вогню, послідовно викопують одиночні (парні) окопи (окопи для автоматичних гранатометів, протитанкових ракетних комплексів) і окоп для БМП (БТР). На бойовій позиції відділення стрільці, кулеметники і гранатометник розташовуються так, щоб усі підступи до неї перед фронтом і на флангах були під дійсним, особливо фланговим і перехресним, вогнем, а загородження і перешкоди добре проглядалися і прострілювалися.

Вогнева позиція відділення

В окопах для стрільців, гранатометників, кулеметників обладнують протиосколкові козирки, потім окопи з'єднують між собою траншеєю, яку доводять до повного профілю, а якщо ґрунт нестійкий, стінки її підсилюють і з'єднують суцільною траншеєю з позиціями сусідніх відділень. Для особового складу обладнують перекриту щілину або бліндаж.

В окопі для БМП викопують окоп з протиосколковим козирком для протитанкового ракетного комплексу. Потім копають окоп на запасній (тимчасовій) вогневій позиції для БМП (БТР) і хід сполучення до нього.

На позиції відділення обладнують бліндаж, ніші для боєприпасів і проводять інші роботи, що стосуються його бойового і господарчого вдосконалення з метою забезпечення тривалого перебування особового складу в обороні.

Місце командира відділення, як правило, обладнують на позиції в такому місці, звідки зручніше управляти відділенням, спостерігати за місцевістю, противником і сигналами командира взводу.

На позиції відділення можуть розташовуватися вогневі засоби старших командирів.

◄ ВИМОГИ ДО ВИБОРУ МІСЦЯ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ВОГНЮ І СПОСТЕРЕЖЕННЯ ►

Якщо командир не зазначив вогневу позицію, солдат вибирає її самостійно. Вона повинна мати хорошу оглядовість та обстріл у потрібному напрямку, бути зручною для стрільби, укривати вогневий засіб (стрільця) від спостереження противника, виключати наявність у секторі стрільби мертвих просторів і забезпечувати проведення маневру. Обираючи вогневу позицію, широко використовують воронки, канави, насипи, а також різні місцеві предмети (дерева, каміння, пеньки, кущі тощо). Якщо попереду обраної вогневої позиції є висока трава, кущі, купини, що заважають спостереженню і стрільбі, їх слід прибрати або вибрати іншу вогневу позицію.

Перш ніж розпочати обладнання позиції, необхідно швидко вивчити місцевість, звернувши особливу увагу на низини, канави, борозни та інші укриття, які противник може використати для непомітного наближення.

Місце розташування вогневої позиції має відповідати таким основним вимогам:

• забезпечувати хорошу оглядовість та обстріл місцевості попереду фронту на відстані мінімум 400 м, оглядовість і обстріл підступів до сусідніх позицій;

• сприяти маскуванню вогневої позиції, завдяки чому значно зменшується ефективність вогню противника;

• забезпечувати максимально приховане сполучення з тилом і з сусідніми вогневими позиціями;

• сприяти виконанню робіт щодо влаштування і обладнання вогневої позиції.

Під хорошим обстрілом розуміють відсутність мертвих просторів у межах сектора обстрілу. Найкращу оглядовість та обстріл підступів до вогневої позиції забезпечує її розташування на схилі пагорба, зверненого в бік противника. При розташуванні позиції біля підніжжя схилу забезпечується настильність вогню, за якої цілі вражаються на всьому шляху польоту кулі.

Розташування вогневої позиції біля топографічного гребеня висоти зазвичай відкриває оглядовість на великі відстані, але обстріл без мертвих просторів, як правило, можливий лише на короткі дистанції.

З точки зору обстрілу найбільш зручним місцем розташування вогневої позиції вважається бойовий гребінь. Бойовий гребінь - це лінія на передньому (зверненому в бік противника) схилі височини, з якого можливий обстріл до підошви схилу без мертвих просторів.

Забороняється вибирати і займати вогневу позицію на гребнях висот, перед місцевими предметами, на тлі яких буде чітко видно силует стрільця.

◄ ПОСЛІДОВНІСТЬ ОБЛАШТУВАННЯ І МАСКУВАННЯ ОКОПУ ДЛЯ СТРІЛЬБИ ЛЕЖАЧИ ►

Облаштування окопу для стрільби з автомата лежачи проводиться малою піхотною лопатою. Зайнявши місце для стрільби, необхідно покласти автомат праворуч від себе на відстані витягнутої руки так, щоб у будь-який момент його можна було використовувати для ведення вогню по противнику. Повернутися на лівий бік і витягнути рукою лопату із чохла. Обхопити держак двома руками і ударами «на себе» підрізати дерен або верхній ущільнений шар землі, позначивши спереду і з боків межі виїмки. Перехопити лопату і ударами «від себе» зняти дерен, поклавши його спереду або вбік, і приступити до викопування окопу.

Викопуючи окоп, полотно (лоток) лопати слід врізати в землю не прямовисно, а навскіс. Землю викинути спочатку вперед, а потім убік, утворюючи бруствер, який забезпечує захист від куль (пробивальність кулею не затрамбованого ґрунту й піску становить до 70 см). Голову потрібно тримати якомога ближче до землі, не припиняючи спостереження за противником. Досягнувши потрібної глибини в передній частині виїмки окопу, відсунутися назад і продовжити викопувати її до потрібної довжини, щоб можна було вкрити тулуб і ноги.

Бруствер окопу ущільнюють кількома ударами лопатою плазом. Викопаний для стрільби лежачи окоп маскують під навколишню місцевість. Для цього використовують дерен, ґрунт і траву, що оточують окоп, а взимку - сніг. Від повітряного спостереження солдат в окопі маскується травою, гілками або використовує маскувальну сітку.

Одиночний окоп для стрільби з автомата лежачи: 1 - сектор обстрілу; 2 - бруствер (розміри в сантиметрах)

Викопування лопатою окопу в кам’янистому ґрунті утруднене. Тому, обираючи місце для стрільби, щоб полегшити окопування, солдат використовує наявні на місцевості великі камені (валуни) і воронки від снарядів. Глибина окопу в такому ґрунті для стрільби лежачи буде невелика - 10-15 см. Бруствер насипають заввишки 25-30 см, і здебільшого попереду окопу через брак землі. На влаштування бруствера йдуть камені, грудки ґрунту з місця окопу. Бруствер з каменю, щоб не було розльоту кам’яних осколків при попаданні в нього куль, обов’язково присипають зверху шаром землі.

Послідовність викопування одиночного окопу для стрільби з автомата лежачи

При окопуванні в пустельних степах, де огляд і обстріл місцевості не обмежений, солдат може викопати безбрустверний окоп. При влаштуванні такого окопу землю з нього насипають у вигляді бруствера на деякій відстані від місця викопування окопу. Це сприяє хорошому маскуванню окопу і солдата, відволікає від нього вогонь противника, змушуючи останнього стріляти по помилковому брустверу. Узимку більш ніж будь-коли солдат, самоокопуючись, повинен уміло користуватися захисними властивостями місцевості й засобами маскування (білими маскувальними костюмами). Спочатку на місці окопу солдат очищає сніг до самої землі. Потім він насипає перед собою невисокий горбок зі снігу, тобто створює маску, що приховує його від спостереження противника, після чого за допомогою лопати розпушує ґрунт і викопує окоп. Викопану землю солдат негайно маскує шаром чистого снігу.

Після завершення обладнання та маскування окопу лопату слід заховати в чохол.

◄ ВИБІР МІСЦЯ ДЛЯ ВЕДЕННЯ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ►

Спостереження - один зі способів розвідки наземного і повітряного противника. Воно ведеться в усіх видах бойових дій. Для ведення спостереження у відділенні призначається спостерігач із числа солдатів. У нього може бути прилад спостереження, наприклад бінокль чи прилад нічного бачення.

Отримавши наказ від командира відділення, спостерігач усвідомлює: орієнтири та умовні найменування місцевих предметів; сектор (смугу, напрямок, район, об’єкт) спостереження; відомості про противника і свої підрозділи; де вибрати місце для спостереження і як його обладнати та замаскувати; на що звернути особливу увагу; порядок доповіді про результати спостереження і сигнали оповіщення про повітряного противника.

Умовне найменування місцевих предметів застосовується для полегшення орієнтування на місцевості, на якій є багато однотипних предметів. Підбирається умовне найменування відповідно до якої-небудь характерної ознаки даного місцевого предмета, наприклад, поле «Жовте», ліс «Темний», гай «Фігурний», висота «Кругла». Усвідомивши отриману задачу, спостерігач обирає місце для спостереження, якщо воно не було вказане, і займає його. Після цього він визначає відстань до орієнтирів і характерних місцевих предметів у призначеному секторі, не припиняючи спостережень за противником.

Вибір місця для спостереження

Місце для спостереження зазвичай вибирається поблизу командира, щоб мати можливість голосом доповідати про результати спостереження. Воно повинне забезпечувати хороший огляд, маскування, укриття від вогню противника і мати зручні підходи. Спостерігачеві необхідно розташовуватися так, щоб можна було якнайбільше бачити й чути, водночас залишаючись невидимим для супротивника.

Не рекомендується розташовуватися для спостереження на гребнях висот, вершинах пагорбів і курганів, поблизу місцевих предметів, які окремо розміщені (дерево, кущ, будова, міст, перехрестя доріг тощо). Вони можуть бути орієнтирами ворога і привернути його увагу. Якщо виявиться, що окремий предмет дуже зручний для спостереження, то розміщуватися біля нього краще з тіньового боку. В окопі, воронці або канаві треба розташовуватися так, щоб іззаду були насип, бугор або кущ, на тлі яких голова спостерігача була б непомітна. На малюнку на с. 146 показано правильне і неправильне розташування спостерігача поблизу місцевих предметів.

Основним місцем укриття спостерігача від вогню противника є окоп. Тому треба за першої ж нагоди викопати його й замаскувати. Під час обладнання окопу не можна ні на мить припиняти спостереження за противником і потрібно бути в готовності до негайного відкриття вогню. Для маскування використовують підручні матеріали, які за своєю формою і забарвленням не змінюють загального тла місцевості, прилеглої до місця спостереження.

◄ СПОСОБИ ВИЗНАЧЕННЯ ДАЛЬНОСТІ ДО ОРІЄНТИРІВ ►

Під час спостереження, а також ведення вогню по противнику потрібно вміти визначати відстані до цілі та різних предметів на місцевості (орієнтирів).

Окрім окомірних способів, відстань до місцевого предмета, якщо відомо його розміри, можна визначити за допомогою тисячних. Що таке тисячна?

Тисячна - це одиниця вимірювання кутів, що застосовується в артилерії і являє собою 1/1000 частку радіана.

Уявити кут в одну тисячну можна так. Подумки розділіть точками коло на 6000 рівних частин. Із центра кола проведіть два радіуси до сусідніх точок. Утвориться центральний кут, який опирається на дугу, що дорівнює 1/6000 частині довжини кола. Цей кут називається «тисячна», або «поділка кутоміра». Довжина дуги, на яку спирається тисячна, приблизно дорівнює 1/1000 радіуса кола.

Тисячна (збільшено)

Сітка бінокля: маленька поділка дорівнює 5 тисячним, велика - 10 тисячним

Тисячною зручно користуватися у стрілецькій справі і при спостереженнях за противником.

Можна собі уявити, що стрілець (спостерігач) перебуває в центрі цього кола, R є дальністю стрільби (відстань до предмета спостереження), а довжина дуги є висотою чи шириною предмета або цілі (при малих кутах довжина дуги мало відрізняється від довжини хорди).

Використовуючи поняття тисячної, можна легко переходити від кутових одиниць до лінійних і навпаки. Адже довжина дуги, яка відповідає одній тисячній, на всіх відстанях дорівнює одній тисячній довжини радіуса, який у нашому прикладі дорівнює дальності стрільби (відстані до предмета спостереження).

Наприклад, на дальності стрільби 1000 м куту в одну тисячну відповідає довжина дуги 1 м (1000 м 1000), на дальності стрільби 300 м - дуга 0,3 м (300 м:1000), на дальності стрільби 500 м куту в дві тисячні відповідає дуга 1 м (500:1000 • 2).

Для виведення загальних залежностей уведемо такі позначення:

К - кут, під яким стрільцю (спостерігачу) видно предмет у тисячних;

В - висота (ширина) предмета в метрах;

R - дальність стрільби в метрах (відстань до предмета спостереження).

Тоді, користуючись останнім прикладом, можна записати такі формули:

Формули (1), (2), (3) називаються формулами тисячної і мають широке застосування в стрілецькій практиці, бо дозволяють, як зазначалось, швидко та легко переходити від лінійних до кутових величин і навпаки.

Кутову величину предмета в тисячних можна визначити за допомогою польового бінокля або іншого спеціального приладу спостереження. У полі зору бінокля є кутомірна сітка, яка, своєю чергою, має взаємно перпендикулярні кутомірні шкали. Величина однієї великої поділки шкали відповідає 10 тисячним (0-10), малої - 5 тисячним (0-05) (див. мал. на с. 147). У разі відсутності приладів спостереження кутові величини можна визначити за допомогою підручних предметів (олівця, сірникової коробки, пальців руки тощо). Для цього потрібно запам’ятати їх значення в тисячних. Кутові величини цих предметів при віддаленні їх від ока спостерігача на відстань витягнутої вперед руки (близько 50 см) наведено в таблиці 7.

Таблиця 7

Назва предмета	Розмір у тисячних
Товщина великого пальця руки	40
Товщина вказівного пальця руки	33
Товщина середнього пальця руки	35
Товщина мізинця руки	25
Патрон калібром 7,62 мм по ширині дульця гільзи	12
Гільза 7,62 мм по ширині корпусу	18
Простий олівець	10-11
Сірникова коробка по довжині	60
Сірникова коробка по ширині	50
Сірникова коробка по висоті	30
Товщина сірника	2

Для вимірювання дальності за допомогою лінійки потрібно тримати її перед собою на відстані 50 см від ока, тоді одна поділка (1 мм) буде відповідати двом тисячним (0-02).

У подальшому розрахунок проводиться за формулою тисячної.

Визначення відстаней за кутовими розмірами предметів дає точні результати лише за умови, якщо відомо лінійні розміри предметів, а кутові вимірювання зроблено ретельно.

Визначення відстаней за допомогою лінійки

Таблиця 8

Лінійні розміри типових об’єктів і місцевих предметів
Назва об'єкта (місцевого предмета)	Розміри (усереднені) в м
	висота	довжина (без гармати)	ширина
Танк	2,4	7,6	3,5
БМП (бойова машина піхоти)	2,6	6,8	3
БТР (бронетранспортер)	2,1	6,7	3
Телеграфний стовп	6	-	-
Стовпи дротяної загорожі	1,5	-	-
Кілометрові стовпи	2	-	-
Опори високовольтних передач	25	-	-
Щогли високовольтних ліній	10	-	-

◄ СПОСОБИ ВИВЧЕННЯ МІСЦЕВОСТІ, ВИЯВЛЕННЯ ЦІЛЕЙ ТА ДОПОВІДЬ ПРО ЇХ ЗНАХОДЖЕННЯ ►

Призначений сектор спостереження за дальністю розбивається на три зони. Глибина ближньої зони 400-500 м, середньої - до 1000 м, дальньої - до меж видимості. Межі зон на місцевості встановлюються за добре видимими орієнтирами або місцевими предметами.

Огляд місцевості можна вести двома способами. Перший полягає в тому, що огляд починається з ближньої зони і ведеться справа наліво в бік противника. Оглянувши таким чином ближню зону, необхідно поглядом пройти по ній назад, ніби здійснюючи самоконтроль. У такому самому порядку оглядають середню і дальню зони. При цьому відкриті ділянки оглядають швидше. Місця, де можуть ховатися вогневі засоби противника (схили висот, яри, чагарник, будівля тощо), оглядають ретельно.

Використовуючи інший спосіб, спочатку оглядають поздовжні й поперечні дороги, потім узлісся лісів, гаїв, околиці населених пунктів, сади, а потім - окремі місцеві предмети.

Виявити противника можна за демаскувальними ознаками. Ними можуть бути сліди гусениць і коліс, стежки, що ведуть до укриттів, зів’яле листя і трава, використані для маскування укриттів, зброї і військової техніки, поява диму там, де його не повинно бути. Виявивши ознаки наявності противника, необхідно вивчити цю ділянку місцевості особливо уважно за допомогою приладу спостереження і визначити характер цілі (об’єкта).

Порядок огляду місцевості в секторі спостереження

Для визначення положення виявленої цілі (об’єкта) на місцевості необхідно визначити відстань до неї (вправо або вліво, далі або ближче) від найближчого орієнтира, відстань до якого вже відома. Відстань в сторони від орієнтира вимірюється в тисячних, а по дальності - у метрах. Доповідь про результати спостереження повинна бути короткою і чіткою. Це дозволяє командиру відразу ж відшукати те, що виявив спостерігач. Спостерігач неголосно, але так, щоб чув командир, доповідає орієнтир (місцевий предмет), положення виявленої цілі відносно орієнтира (місцевого предмета) і її дії. При цьому він спочатку вказує положення цілі вправо або вліво від орієнтира в тисячних, а потім далі або ближче - у метрах. Наприклад: «Орієнтир 1, вправо 20, далі 100, в окопі - спостерігач».

Виявивши повітряну ціль противника, спостерігач негайно подає сигнал оповіщення, визначає її характер, напрямок і висоту польоту й доповідає командирові.

Наприклад: «Повітря, над Іванівкою ланка вертольотів, висота 50».

Результати спостереження заносять у журнал спостереження за такою формою:

Час спостереження	Де і ідо помічено	Кому і коли повідомлено
	«____» ____ 20____ р.
06.10	Орієнтир 1, вправо 20, далі 100, в окопі - спостерігач	Сержанту Іваненку, о 6.10

◄ ЗАВДАННЯ, ПРИЙОМИ І СПОСОБИ ДІЙ СОЛДАТА НА ПОЛІ БОЮ У СКЛАДІ БОЙОВОЇ ГРУПИ. СКЛАД БОЙОВОЇ ГРУПИ ►

Пошук ефективних способів ведення бойових дій в арміях держав, які брали участь у локальних війнах та обмежених збройних конфліктах останніх десятиліть, викликав появу тактики групового бою, основу якої складають дії бригадних, батальйонних, ротних тактичних груп, а також бойових груп, які формуються у взводах і навіть у відділеннях піхоти.

Збільшення ролі невеликих підрозділів у боротьбі з нечисленними групами противника обумовило доцільність створення у складі механізованих відділень позаштатних бойових груп - «двійок» і «трійок», які налічують відповідно два або три військовослужбовці.

Розподіл відділення на бойові групи дозволяє створити більш гнучкий та розосереджений бойовий порядок, підвищити ефективність вогневого ураження противника й живучість підрозділу, забезпечує взаємну підтримку і прикриття вогнем на полі бою під час здійснення маневру. При використанні групової тактики значно підвищується роль молодших командирів, старших груп і взагалі самостійність і відповідальність кожного військовослужбовця за виконання поставленого бойового завдання.

Однією з причин створення бойових груп стало й те, що в ході бойових дій у сучасних умовах особливе місце посіли снайперські дії. Саме снайпер, уражаючи важливі цілі, часто визначає успіх підрозділу.

Зараз снайпера включають до складу групи й автоматники, кулеметники, гранатометники, які діють з ним у парі, стали допомагати йому в пошуках цілі, забезпечувати його охорону, вибір позиції, її маскування. У результаті підвищилася ефективність не тільки снайперів, але й самих бойових груп.

Групова тактика не є універсальною, тобто вона застосовується не в усіх випадках бойових дій відділення. Ефективне її використання вимагає від командирів високої тактичної підготовки, уміння організовувати взаємодію між бойовими групами, із сусідами, із засобами підтримки, здійснювати стійке управління бойовими групами, їхнє всебічне забезпечення в ході бою.

Склад бойових груп залежить від організаційно-штатної структури відділення і наявності вогневих засобів. Відділення складає, як правило, три бойові групи, дві з яких - вогневі, а одна - маневрена.

Маневрена група призначена для виконання завдань щодо знищення противника, міцного утримання займаних позицій та об'єктів, захоплення його об'єктів, озброєння й техніки.

Вогнева група призначена для підтримки вогнем дій маневреної групи й виконання разом з нею її завдань.

◄ РОЗПОДІЛ ОБОВ’ЯЗКІВ МІЖ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ В БОЙОВІЙ ГРУПІ. ПОРЯДОК ДІЙ У СКЛАДІ БОЙОВИХ ГРУП ►

Досвід показує, що за належної підготовки і всебічного забезпечення бойові групи можуть успішно виконувати завдання як у наступі, так і в обороні.

У разі ведення наступу командиру відділення вказуються: напрямок руху, смуга висування, рубіж переходу в атаку (або умовний сигнал на перехід в атаку), спосіб і об’єкт атаки, а також напрямок продовження наступу. Своєю чергою командир відділення визначає старшому кожної бойової групи: напрямок руху, смугу висування, рубіж переходу в атаку (або умовний сигнал на перехід в атаку), спосіб атаки противника (з фронту, з виходом у фланг або в тил, одночасно із сусідньою бойовою групою або самостійно, із застосуванням засобів задимлення або без них), об’єкт атаки і напрям продовження наступу.

Старші бойових груп визначають відповідні завдання кожному солдату. У ході висунення до переднього краю противника (зближення з противником) зазначені завдання через кожні 50-100 м можуть уточнюватися або ставитися заново (з урахуванням характеру дій противника, втрат особового складу тощо).

Схема дій бойової групи в умовах ближнього бою

Інтервали між військовослужбовцями бойової групи повинні становити 5-6 кроків.

Кожному військовослужбовцю, з урахуванням умов місцевості, на напрямку дій групи вказуються дві-три вогневі позиції, які необхідно змінювати після декількох коротких черг.

Кожному солдату бойової групи призначаються сектори стрільби - основний і додатковий, вони повинні перекриватися між військовослужбовцями, які діють поруч, не менше ніж на 10-15° (170-250 тисячних), створюючи зону суцільного вогню.

Висунення на рубіж переходу в атаку відбувається на дистанціях, які забезпечують візуальне спостереження за діями один одного і взаємну підтримку вогнем. Атака на противника відбувається, як правило, під прикриттям димів.

Переміщення на полі бою здійснюється послідовно, наприклад так, як показано на малюнку на с. 151. Спочатку стрілець 1 (найбільш підготовлений і фізично розвинений солдат у групі) під вогневим прикриттям кулеметника і старшого стрільця, застосовуючи різні способи пересування на полі бою - прискореним кроком, бігом (пригнувшись), перебіжками - 2-3 «стрибками» («ривками») повинен вийти на рубіж 50—100 м, при цьому довжина «стрибків» між зупинками для перепочинку залежить від умов місцевості та інтенсивності вогню противника і в середньому становить 20-40 кроків. Після зайняття рубежу стрілець обладнує бруствер і готується до ведення вогню для прикриття інших бійців із бойової групи.

Залежно від обстановки та прийнятого рішення послідовність переміщення інших військовослужбовців, і бойових груп у цілому, може бути різноманітною.

Переміщення має здійснюватися безсистемно, з використанням умовних сигналів (жестів) і команд.

Кожна бойова група повинна мати «кішку», шнури (2-3 на відділення) і вміти їх використовувати для розмінування мін на розтяжках, а також тих, які встановлено на ґрунті без заглиблення й маскування. Усі військовослужбовці повинні вміти використовувати багнет для того, щоб проробляти проходи в дротяних загородженнях противника, виводити з ладу лінії зв'язку і застосовувати його під час ведення рукопашного бою.

У ході виконання бойового завдання командир відділення управляє бойовими групами за допомогою встановлених сигналів управління, переміщаючись із однією з бойових груп або в проміжках між ними. Зв'язок з командиром взводу підтримується по радіо.

З виходом на рубіж переходу в атаку особовий склад бойових груп за командою командира відділення, використовуючи підтримку вогнем з озброєння бойових машин, рішучою атакою знищує противника.

Атака на противника відбувається, як правило, у такий спосіб. Вогневі групи (або одна з них) відволікають увагу противника і сковують його дії на одному з напрямків, а тим часом маневрена група непомітно просувається на один з його флангів або в тил.

З виходом до об'єкта атаки маневрена група засліплює противника димами й закидає гранатами та у взаємодії з вогневими групами одночасно атакою у фланг або тил знищує його (захоплює в полон).

Під час дій в обороні склад бойових груп може бути таким самим, як і в наступі.

Бойові групи можуть успішно використовуватися також у складі бойової охорони, сторожових застав, при проведенні блокування, пошуку, патрулювання, при штурмових діях у населеному пункті, у горах.

Словник термінів

Мертвий простір - ділянка місцевості в межах прицільної дальності стрільби, у якій ціль не може бути уражена безпосереднім у неї влучанням.

Настильна стрільба - ведення вогню під малими кутами кидання, коли траєкторія польоту кулі (снаряду) є пологою, тобто має малу крутизну.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Що таке вогнева позиція? Як обладнується вогнева позиція відділення?

2. Які правила нанесення гриму на відкриті ділянки тіла солдата?

3. Як досягається маскування стрілецької зброї? Поміркуйте й запропонуйте свої варіанти.

4. Як обрати місце для ведення вогню і спостереження?

5. Поясніть таку доповідь спостерігача: «Орієнтир З, ліворуч 25, ближче 50, перед кущем - гранатометник».

6. Від чого залежить склад бойових груп?

7. Поясніть причини появи бойових груп у складі механізованих відділень.

Формуємо компетентності

1. У який бік від укриття краще відповзати в разі ведення вогню противником із нарізної зброї, виготовленої в Японії? Відповідь обґрунтуйте.

2. Розв’яжіть задачу. Спостерігач у польовий бінокль помітив диверсійно-розвідувальну групу (ДРГ) противника, яка зупинилась на рубежі стовпів лінії електропередач. Відомо, що відстань між стовпами 50 м. У біноклі вона займає дві великі поділки горизонтальної кутомірної шкали (20 тисячних). Яка відстань до ДРГ?

3. Зображення ворожого піхотинця помістилось у польовому біноклі по вертикалі між рисочкою і хрестиком, що відповідає 5-ти тисячним. Висота піхотинця 1,5 м. Визначте дальність до нього. Який приціл на автоматі слід установити для влучної стрільби по піхотинцю?

Практичні завдання

1. Використовуючи макет автомата, випробуйте різні види його носіння. Які позитивні й негативні моменти ви відмічаєте? Чи є у вас власні пропозиції щодо носіння автомата?

2. Схарактеризуйте способи пересування солдата на полі бою. Об’єднайтесь у «бойові групи» й повправляйтесь у перебіжках на «полі бою».