Підручник з Захисту Вітчизни. 10 клас. Гнатюк - Нова програма

§ 18. ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОЇ ТОПОГРАФІЇ

◄ СУТЬ ОРІЄНТУВАННЯ НА МІСЦЕВОСТІ ►

Орієнтуватися на місцевості - це означає визначити своє місце перебування й потрібний напрямок руху відносно сторін горизонту, оточуючих об’єктів місцевості тощо.

Сутність орієнтування складають три основних елементи:

• упізнання місцевості, на якій перебуває особа, за характерними її ознаками та орієнтирами;

• визначення свого місця розташування, а також інших необхідних об’єктів;

• відшукування та визначення потрібних напрямків на місцевості.

Орієнтування на місцевості необхідне для постановки бойових завдань підрозділам та вогневим засобам, нанесення на карту результатів розвідки противника та місцевості, для управління військами в ході бою тощо.

В основі орієнтування лежить уміння вибирати на місцевості орієнтири й використовувати їх як своєрідні маяки, що вказують потрібні напрямки, пункти, рубежі тощо. Вивчення та запам'ятовування незнайомої місцевості потрібно завжди розпочинати з вибору кількох найбільш примітних орієнтирів. Потрібно запам’ятати їхній зовнішній вигляд та взаємне розташування, щоб у подальшому можна було за ними в будь-якому пункті впізнати місцевість і визначити своє місцеперебування.

Орієнтуватися можна за картою, за компасом, за зірками. Орієнтирами можуть також бути різні об’єкти природного (річка, болото, дерево) або штучного (маяк, вишка) походження. При орієнтуванні за картою необхідно пов’язати зображення на карті з реальним об’єктом. Найпростіше вийти на берег річки або дорогу, а потім повертати карту доти, доки напрямок лінії (дороги, річки) на карті не буде збігатися з напрямком лінії на місцевості. Предмети, розташовані праворуч і ліворуч від лінії, на місцевості повинні перебувати з тих самих боків, що й на карті. Для надійного і точного орієнтування в будь-яких умовах місцевості та погоди на озброєнні військ є компаси та сучасна навігаційна апаратура.

◄ ВИЗНАЧЕННЯ СТОРІН ГОРИЗОНТУ ЗА КОМПАСОМ, ГОДИННИКОМ ТА СОНЦЕМ, ЗІРКАМИ, МІСЦЕВИМИ ПРЕДМЕТАМИ ►

Визначення сторін горизонту за компасом

За допомогою компаса дуже зручно і швидко можна визначити сторони горизонту. Однак слід пам’ятати, що на його показання можуть впливати металеві предмети, лінії електропередач та електронні пристрої, розташовані в безпосередній близькості від нього. Тому під час визначення напрямків за компасом треба відходити на 40-50 м від ліній електропередач, залізничного полотна, бойових машин та інших великих металевих предметів.

Визначення сторін горизонту за компасом

Щоб орієнтуватися за допомогою компаса, потрібно покласти його на горизонтальну поверхню (наприклад, долоню), далі дочекатися, поки стрілка зупиниться. Вказівний її кінець завжди показує на північ, а протилежний - на південь. Ліворуч від стрілки буде захід, праворуч - схід. За компасом також орієнтують топографічні карти.

Орієнтування карти за компасом застосовується в основному на місцевості, яка складна для орієнтування (у лісі, у пустелі), де зазвичай важко підібрати орієнтири. У цих умовах компасом визначають напрямок на північ, а карту розташовують верхньою стороною рамки в бік півночі так, щоб вертикальна лінія координатної сітки карти збігалася з поздовжньою віссю магнітної стрілки компаса.

Орієнтування карти за компасом

Визначення сторін горизонту за годинником та Сонцем (до 13.00)

Визначення сторін горизонту за годинником та Сонцем (після 13.00)

Визначення сторін горизонту за годинником та Сонцем

Для визначення сторін горизонту в Північній півкулі годинник встановлюється горизонтально так, щоб годинникова стрілка була направлена на Сонце.

Кут між годинниковою стрілкою та напрямком на цифру 1 на годинниковому циферблаті ділиться навпіл прямою лінією (бісектрисою), яка вказує напрямок на південь.

До полудня потрібно ділити навпіл той кут, який годинникова стрілка повинна пройти до 13.00, а після полудня - той кут, який вона вже пройшла після 13.00.

Зверніть увагу. Що ближче до екватора будуть визначатися таким чином сторони горизонту, то більшою буде похибка.

Визначення сторін горизонту за зірками

Полярна зоря завжди знаходиться на півночі. Уночі на безхмарному небі її легко відшукати за сузір'ям Великої Ведмедиці. Для цього через дві крайні зорі Великої Ведмедиці потрібно подумки провести пряму лінію і відкласти на ній п'ять разів відрізок, який дорівнює відстані між крайніми зорями. Кінець п'ятого відрізка вкаже місце Полярної зорі, яка міститься в сузір'ї Малої Ведмедиці (крайня зірка ковша Малої Ведмедиці).

Знаходження Полярної зорі на небосхилі

Знаходження Полярної зорі за сузір’ям Кассіопея на небосхилі

У ситуації, коли сузір'я Велика Ведмедиця закрите хмарами або розташоване надто низько на небі, відшукати Полярну зорю може допомогти сузір’я Кассіопея. Воно розташоване майже завжди навпроти сузір’я Велика Ведмедиця і так само обертається навкруги Полярної зорі. Сузір'я Кассіопея складається з п’яти яскравих зірок, які нагадують сильно сплюснуту букву «М». Полярна зоря розташована прямо навпроти центральної зірки сузір'я приблизно на такій самій відстані, як і від Великої Ведмедиці.

Підказати напрямок на північ може Чумацький Шлях - густо «розсипані» дрібні зорі, що перетинають небо широкою смугою, яка орієнтована по лінії північ-південь. Але цей спосіб є приблизним.

Визначення сторін горизонту за місцевими предметами

Сторони горизонту можна визначити за місцевими предметами за такими ознаками:

• кора більшості дерев грубіша й темніша на північному боці;

• на деревах хвойних порід смола зазвичай більше накопичується з південного боку;

• річні кільця на свіжих пеньках з північного боку розташовані ближче один до одного;

• з північного боку дерева, каміння, пеньки тощо раніше і рясніше покриваються лишайниками, грибками, мохом;

• мурашники розташовуються з південного боку від дерев, пеньків та кущів, південний схил мурашників пологий, північний - крутий;

• улітку ґрунт біля великих каменів, будівель, дерев і кущів сухіший з південного боку;

• у дерев, що стоять окремо, крони пишніші й густіші з південного боку;

• вівтарі православних церков, каплиць і лютеранських кірх обернені на схід, а головні входи розташовані із західного боку;

• піднятий кінець нижньої поперечини хреста православних церков звернений на північ.

◄ АЗИМУТ МАГНІТНИЙ І ЙОГО ВИЗНАЧЕННЯ ►

Вам відомо з курсу фізики, що через кожну точку земної поверхні проходить магнітний меридіан, «спрямовуючи» вздовж себе стрілку компаса вказівним кінцем на північ. Цей меридіан у даній точці завжди має стале положення і направлений з південного до північного магнітного полюса Землі. Через це відносно магнітного меридіана зручно визначати інші напрямки, узявши його напрямок за початковий. Для цього вводиться поняття магнітного азимута.

Магнітний азимут напрямку - це горизонтальний кут, який вимірюється за ходом годинникової стрілки (від 0 до 360°) від північного напрямку магнітного меридіана до напрямку, магнітний азимут якого визначається.

Азимута, що має 360°, не існує, бо цей кут збігається з напрямком на північ, тобто з 0°.

Магнітні азимути визначаються на місцевості за допомогою компасів і бусолей, які мають відповідні градусні шкали.

◄ ВИЗНАЧЕННЯ АЗИМУТА НА МІСЦЕВИЙ ПРЕДМЕТ І НАПРЯМКУ РУХУ ЗА АЗИМУТОМ ►

Магнітний азимут на предмет - горизонтальний кут, який вимірюється за ходом годинникової стрілки (від 0 до 360°) від північного напрямку магнітного меридіана до напрямку на предмет.

Для визначення азимута на місцевий предмет за компасом його потрібно встановити на рівну поверхню, після чого зорієнтувати компас за сторонами горизонту. Для цього шкалу компаса повертають таким чином, щоб північний кінець його стрілки показував на «0» шкали. Шкала компаса має поділки й цифрові значення, за їх допомогою і визначають азимут. Після того як компас був зорієнтований, потрібно візуально відкласти на його шкалі напрямок на предмет, азимут якого визначається. У найпростіших компасів це робиться «на око», для більш точних, наприклад для компаса Адріанова, є особливе рухоме кільце з мушкою і ціликом, яке потрібно акуратно повернути так, щоб, поглянувши через цілик на мушку, побачити потрібний предмет, стрілка компаса при цьому повинна продовжувати вказувати на північний напрямок. Те числове значення шкали компаса, навпроти якого виявиться мушка, і буде шуканим кутом від напрямку на північ - азимутом.

Визначення азимута

Визначення напрямку руху за вказаним азимутом за допомогою компаса здійснюється у зворотному порядку до визначення азимута на місцевий предмет.

Для цього спочатку на круговій шкалі компаса (лімбі) знаходять і позначають потрібний азимут. У разі наявності простого компаса це можна зробити, наприклад, за допомогою сірника. На скляну кришку компаса потрібно покласти сірник так, щоб він одним своїм кінцем лежав у центрі компаса, а другим був направлений на поділку лімба, яка відповідає заданому азимуту. Потім компас повертають так, щоб нульова поділка лімба містилась під північним кінцем магнітної стрілки (орієнтація компаса). Сірник при цьому буде показувати необхідний напрямок руху за вказаним азимутом.

Користуючись, наприклад, компасом Адріанова, не потрібно використовувати сірник або інші підручні засоби для позначення азимута. Для цього потрібно встановити на шкалі компаса навпроти мушки відлік, який дорівнює значенню заданого магнітного азимута.

Для того щоб точно запам’ятати визначений за азимутом напрямок руху, на ньому помічають орієнтир, якого не втрачають з поля зору, рухаючись до нього. Щоб не збитися з напрямку, потрібно час від часу перевіряти правильність руху за компасом.

Рух за азимутами

Для руху за азимутами необхідно знати магнітні азимути з кожного пункту на маршруті руху й відстані між цими пунктами в парах кроків. Під час руху на машині відстань вимірюють за спідометром. Ці дані готує командир і оформлює у вигляді схеми маршруту руху або таблиці (табл. 9) для руху за азимутами.

Схема маршруту руху за азимутом (відстань - у парах кроків)

Таблиця 9

Таблиця для руху за азимутами
№ з/ч	Ділянка шляху	Магнітні азимути, град.	Відстань, у парах кроків (ПК)
1	Будинок-вітряк	80	600
2	Вітряк-церква	88	620
3	Церква - газова вишка	79	750

Під час руху переходять від одного пункту до іншого, дотримуючись напрямку на орієнтири і ведучи рахунок пар кроків. На початковому (будинок) і поворотних (вітряк, церква) пунктах по заданому азимуту за допомогою компаса знаходять напрямок руху. У цьому напрямку вибирають і запам'ятовують або більш віддалений орієнтир (допоміжний), або орієнтир, розташований ближче до поворотного пункту маршруту руху (проміжний). Якщо з проміжного орієнтира не видно поворотного пункту, то визначають наступний орієнтир.

Якщо на шляху виникають перешкоди, які заважають рухатись за азимутом, їх обходять. Щоб не збитися зі шляху під час обходу перешкод (за наявності видимості), діють так. Позначають орієнтир, який розміщений за напрямком руху на протилежному боці перешкоди. Потім визначають відстань до нього й додають її до довжини вже пройденого шляху. Після цього обходять перешкоду й продовжують рух від поміченого орієнтира за азимутом, який був до виникнення на шляху перешкоди.

Формуємо компетентності

Поміркуйте, як можна обійти перешкоду під час руху за азимутами, якщо немає можливості позначити орієнтир за напрямком руху на протилежному боці перешкоди.

Для того щоб скласти схему маршруту або таблицю руху за азимутами, командир спочатку прокладає маршрут на топографічній карті. Азимути він вимірює транспортиром, а відстані між пунктами визначає, використовуючи масштаб карти. Потім переводить метри відстані в пари кроків (для людини середнього зросту пара кроків складає приблизно 1,5 м).

Для визначення відстаней на місцевості за топографічною картою потрібно якомога точніше виміряти довжину лінії на карті, а далі, користуючись масштабом, знайти цю відстань.

Зручно користуватися числовим масштабом. Числовий масштаб виражають у вигляді дробу із чисельником, що дорівнює одиниці.

m = 1/М, або m = 1:М

Знаменник М показує, у скільки разів довжини ліній на карті менші стосовно довжин відповідних ліній на місцевості. Порівнюючи між собою числові масштаби, більшим називають той, у якого менший знаменник.

Числовий масштаб не має конкретних одиниць вимірювання. Це означає, що будь-якій одиниці довжини на карті відповідає М таких само одиниць на місцевості. Якщо чисельник дробу виразити в сантиметрах, то і знаменник буде мати таку само одиницю вимірювання, тобто сантиметри. Наприклад, масштаб 1:10 000 означає, що одному сантиметру карти відповідає 10 000 сантиметрів місцевості.

Отже, довжина лінії на місцевості дорівнює добутку величини масштабу на довжину відрізка (к), виміряну по карті в сантиметрах. Наприклад, відрізку 3,5 см на карті масштабу 1:100 000 (кілометрова карта) відповідає на місцевості відстань S = 1 км х 3,5 = 3,5 км.

◄ СКЛАДАННЯ ОПИСУ МІСЦЕВОСТІ ►

Місцевість - це частина земної поверхні. Сукупність її нерівностей називається рельєфом, а всі розташовані на ній об'єкти, як природні, так і ті, що створені людиною, називають місцевими предметами.

Місцеві предмети за ознакою однорідності їхнього господарського та воєнного значення поділяють на групи, які називають топографічними елементами місцевості. Основними такими елементами є рельєф, гідрографічна мережа (водні об’єкти), рослинний покрив, ґрунти, дорожня мережа, населені пункти, промислові, сільськогосподарські та соціально-культурні об'єкти.

Топографічні елементи місцевості в поєднанні з кліматичними умовами впливають на різні сторони ведення бойових дій. Цей вплив може бути як сприятливим, так і несприятливим. Тому місцевість розглядається у воєнній справі як один із найважливіших елементів бойової обстановки. Через це виникає потреба фіксування (опису) місцевості з метою наступного його аналізу для визначення тактичних властивостей місцевості.

Тактичні властивості місцевості - це такі властивості, які впливають на організацію і ведення бойових дій, застосування зброї й техніки в бою.

До основних тактичних властивостей місцевості належать прохідність місцевості, її захисні властивості, умови орієнтування, спостереження, маскування й ведення вогню, інженерне обладнання місцевості.

Щоб описати місцевість, її потрібно спочатку добре вивчити. У бойовій обстановці місцевість вивчають за топографічними картами, особистим оглядом під час рекогностування та розвідки місцевості, за спеціальними картами та аерофотознімками. Відомості про місцевість можуть бути отримані також з довідникових матеріалів (описів місцевості, довідок тощо), опитуванням місцевих мешканців і військовополонених.

Опис місцевості в районі бойових дій може виглядати так:

Місцевість являє собою приморську горбисту рівнину яка переходить на півдні в низькі гори, укриті листяним лісом. Переважна крутизна скатів північніше населеного пункту Стоянівка близько 2°. Висота горбів 40-50 м. На рівнині є невеликий гай з висотою дерев до 18 м. Дерева завтовшки до 0,25 м, середня відстань між ними 4-5 м. Гай засмічений буреломом і хмизом.

Є дві ґрунтові дороги. Ґрунт суглинистий, під час дощу рух по дорогах утруднений.

Оглядовість місцевості обмежують в основному височини й дерева. Природними перешкодами є заболочена заплава невеликого струмка, яка під час сильних дощів у горах і танення снігу затоплюється і стає важкопрохідною.

До опису місцевості може додаватися складена схема.

◄ СПОСІБ ГОРИЗОНТАЛЕЙ ЯК ОСНОВНИЙ СПОСІБ ЗОБРАЖЕННЯ РЕЛЬЄФУ НА ТОПОГРАФІЧНИХ КАРТАХ ►

На топографічних картах рельєф зображується горизонталями, тобто кривими замкненими лініями, кожна з яких являє собою зображення на карті горизонтального контуру земної нерівності, усі точки якого на місцевості розташовані на однаковій висоті над рівнем моря.

Зображення рельєфу горизонталями

Щоб зрозуміти сутність зображення рельєфу горизонталями, наведемо такий приклад. Уявіть острів у вигляді гори. Припустимо, що рівень води навколо гори підіймається щоразу на висоту h.

Кожному рівню води, починаючи з початкового, буде відповідати своя форма берегової лінії (межа між водою та суходолом). Вона буде замкнена, усі її точки розташовуватимуться на однаковій висоті. Якщо ці лінії зобразити в заданому масштабі на папері (карті), то отримаємо зображення гори в плані у вигляді системи замкнених кривих ліній. Це і є горизонталі.

Не важко зробити такі висновки:

• кожна горизонталь являє собою горизонтальну проекцію (проектування відбувається за допомогою прямовисних ліній) лінії однакових висот місцевості, яка є зображенням у плані обрисів земних нерівностей (рельєфу). Отже, за малюнком і взаємним розташуванням горизонталей можна сприймати форми, взаємне розташування і взаємозв'язок нерівностей;

• оскільки горизонталі відповідають обрисам рельєфу, які мають місце через рівні проміжки за висотою, то за кількістю горизонталей можна визначати висоти рельєфу і взаємні перевищення точок земної поверхні: що більше горизонталей, то вища нерівність земної поверхні;

• відстані між суміжними горизонталями залежать від крутизни схилів нерівності земної поверхні. Що крутіший схил, то менша відстань між горизонталями.

У взятому вище прикладі ми розглядали острів у вигляді гори, так би мовити, випуклу нерівність. Однак на земній поверхні є і впадини (увігнутості). Вони так само зображуються на картах горизонталями, які будуються за таким самим принципом, що й для підвищень рельєфу.

Зрозуміло, що невелика гора (горб) і котловина в такому разі будуть виглядати однаково у вигляді системи замкнених горизонталей. Подібні також між собою зображення хребта і лощини.

Щоб визначити, який рельєф зображено - випуклий чи ввігнутий, - біля горизонталей ставлять рисочки - берґштрихи. Якщо берґштрих намальований із внутрішнього боку горизонталі, то це увігнутий рельєф. Якщо берґштрих зображений із зовнішнього боку горизонталі, то рельєф випуклий.

Визначати напрямки схилів допомагають також висотні позначки на картах:

• позначки горизонталей - цифрові написи на деяких горизонталях, які вказують їх висоту над рівнем моря;

• позначки висот окремих, найбільш характерних точок місцевості (вершин гір і пагорбів, найнижчих точок долин та ярів тощо).

◄ ВИСОТА ПЕРЕРІЗУ РЕЛЬЄФУ ►

Висота перерізу рельєфу - це різниця висот двох суміжних горизонталей. У взятих нами вище прикладах ця висота позначена буквою h.

У межах аркуша карти висота перерізу рельєфу є постійною і залежить від її масштабу (табл. 10).

Таблиця 10

Масштаб карти	Висота перерізу рельєфу м
1:10 000	2
1:25 000	5
1:50 000	10
1:100 000	20
1:200 000	40

На картах гірських районів, щоб зображення рельєфу не затемнювалось через велику густоту горизонталей і краще читалося, висоту перерізу беруть у два рази більшу від нормальної (табличної). На карті масштабу 1:25 000 - 10 м; 1:50 000 - 20 м; 1:100 000 - 40 м; 1:200 000 - 80 м.

На картах плоскорівнинних районів масштабів 1:25 000 та 1:200 000 висоту перерізу беруть у два рази меншу від табличної, тобто відповідно 2,5 і 20 м.

Горизонталі на карті, які відповідають встановленій для неї висоті перерізу, зображуються суцільними лініями і називаються основними, або суцільними, горизонталями.

У випадку коли важливі елементи рельєфу не відображаються на карті основними горизонталями, тоді поряд з ними застосовуються половинні (напівгоризонталі), які проводяться на карті через половину основної висоти перерізу. Половинні горизонталі зображуються переривчастими лініями.

В окремих місцях застосовуються допоміжні горизонталі - проводяться на карті через чверть основної висоти перерізу.

Для полегшення підрахунку горизонталей під час визначення висот за картою всі суцільні горизонталі, що відповідають п’ятикратній висоті перерізу, зображуються потовщеною лінією (потовщені горизонталі).

Основна висота перерізу рельєфу зазначається під південною стороною рамки карти, наприклад так: «Суцільні горизонталі проведені через 10 м».

◄ ВИЗНАЧЕННЯ АБСОЛЮТНИХ І ВІДНОСНИХ ВИСОТ ЗА ТОПОГРАФІЧНОЮ КАРТОЮ ►

Абсолютна висота точки земної поверхні - це її висота над рівнем моря.

Відносною висотою точки земної поверхні є її перевищення над якою-небудь іншою точкою, відносно якої вимірюється перевищення.

Висоти точок місцевості за картою визначають за горизонталями, використовуючи висотні позначки на них. Якщо точка розташована на горизонталі, то її абсолютна висота дорівнює висоті цієї горизонталі. Якщо ж точка розташована між горизонталями, то потрібно визначити висоту найближчої до неї нижньої горизонталі й додати до цієї висоти перевищення даної точки над горизонталлю.

Перевищення однієї точки над іншою визначається як різниця їх абсолютних висот. Якщо точки розташовані на одному схилі, то перевищення легко визначити підрахунком кількості проміжків між горизонталями цих точок. Перевищення буде дорівнювати добутку висоти перерізу рельєфу на кількість підрахованих проміжків між горизонталями.

◄ ВИЗНАЧЕННЯ ЗОН ВИДИМОСТІ ►

Визначення зон видимості можна здійснити від зворотного, а саме через визначення зон невидимості. Місцевість, яка не потрапила в зону невидимості, буде зоною видимості.

Визначення за картою зон невидимості

Зони невидимості - ділянки місцевості, які не проглядаються із спостережних пунктів.

Розташування меж цих ділянок на карті визначають побудовою профілю місцевості.

Профіль місцевості - це накреслений у масштабі «слід» перерізу земної поверхні вертикальною площиною. Як правило, горизонтальний масштаб профілю дорівнює масштабу карти, а вертикальний - у 10 або більше разів більший.

Лінія на карті, уздовж якої будується профіль місцевості, називається профільною.

Побудова профілю місцевості

Якщо спостережний пункт вибраний завчасно, зони невидимості з нього визначають у такій послідовності:

1. На карті позначають точку на піднесенні і з нею прокреслюють межі сектора спостереження.

2. У секторі спостереження креслять кілька напрямків, які нумерують. Ці напрямки є профільними лініями.

3. Уздовж кожної профільної лінії будують на розграфленому папері (краще на міліметровому) профіль місцевості.

Робиться це так, як показано на малюнку.

Прикладають до профільної лінії аркуш міліметрового паперу й переносять на його край вертикальними рисочками всі горизонталі, які перетинають профільну лінію. Біля кожної рисочки підписують абсолютну висоту горизонталі. Паралельно до профільної лінії проводять горизонтальні лінії, які також підписують цифрами, що відповідають абсолютним висотам горизонталей, беручи проміжки між паралельними лініями за висоту перерізу рельєфу на карті.

Після цього від рисочок проводять лінії, перпендикулярні до профільної. Перпендикуляри проводять до перетину з паралельними лініями, які відповідають висоті горизонталей, від яких були проведені перпендикуляри. Отримані точки перетину сполучають плавною лінією, яка показує форму рельєфу. Такий профіль місцевості називається повним, бо під час його побудови використовувались усі горизонталі, що перетинали профільну лінію.

На побудованому профілі місцевості від спостережного пункту проводять прямі лінії (промені зору), які торкаються вершин укриттів, і позначають за укриттями зони невидимості. Межі цих зон позначають на профільній лінії, на якій будувався профіль. Аналогічно будують профіль по кожній профільній лінії, проведеній у секторі спостереження, і відзначають на ній межі зон невидимості. Якщо на профільній лінії є місцеві предмети, які обмежують видимість (ліси, населені пункти, різні будови тощо), то їх висоти враховують при побудові профілю.

Після побудови профілю по кожній проведеній у секторі спостереження профільній лінії на карті простим олівцем проводять межі зон невидимості, з’єднуючи всі отримані на профільних лініях межі окремих невидимих ділянок місцевості. Зони невидимості заштриховують простим олівцем. За потреби штриховку зон невидимості в розташуванні ворога роблять червоною, а у своєму розташуванні - синьою. Під час визначення зон невидимості часто будують скорочені профілі. У такому випадку на край аркуша міліметрового паперу переносять тільки ті горизонталі, які позначають межі підйомів і спусків, місця перегинів схилу, а також меж лісу і населених пунктів. Поза зонами невидимості в межах сектору спостереження розміщуються зони видимості.

◄ СИСТЕМА ПРЯМОКУТНИХ ТА ГЕОГРАФІЧНИХ КООРДИНАТ ►

Географічними координатами точки А є її широта та довгота. Широта точки А - кут φ між площиною екватора Землі й нормаллю (перпендикуляром) до поверхні земного еліпсоїда, яка проходить через точку А. Відлік широт ведеться по дузі меридіана в обидва боки від екватора, від 0 до 90°. Широти точок Північної півкулі називаються північними (додатні широти), а Південної - південними (від'ємні широти). Про широти, близькі до полюсів, прийнято говорити як про високі, а про близькі до екватора - як про низькі.

Довгота точки А - двогранний кут λ між площиною початкового нульового (Гринвіцького) меридіана і площиною меридіана точки А.

Відлік довготи проводиться за дугою екватора або паралелі в обидва боки від початкового меридіана, від 0 до 180°.

Довгота точок, розташованих на схід від Гринвіцького меридіана до 180°, називається східною, на захід - західною. Інколи довготу відраховують лише в напрямку із заходу на схід від початкового меридіана від 0 до 360°.

Географічна довгота і широта

Географічні координати можна визначати за допомогою топографічної карти. Вони друкуються окремими аркушами, розміри яких встановлені для кожного масштабу. Боковими рамками аркушів слугують меридіани, а верхньою і нижньою - паралелі. Отже, широту і довготу точки можна визначати за боковими рамками топографічної карти. На всіх картах верхня рамка завжди направлена на північ.

На картах масштабів 1:25 000 - 1:200 000 сторони рамок розділені на відрізки, що дорівнюють 1" (одна мінута). Ці відрізки зафарбовані (затінені) через один і розділені точками (крім карти масштабу 1:200 000) на менші відрізки по 10" (десять секунд). На картах інших масштабів наносяться додаткові лінії, які полегшують знаходження географічних координат.

Географічні координати точки визначають від найближчої південної паралелі (нижче від точки) і від найближчого західного меридіана (лівіше від точки), широта і довгота яких відомі.

Визначення прямокутних координат точок

Бокові рамки карти

Визначення географічних координат точки А

Проекція Гауса-Крюгера

При створенні топографічних карт (крім карти масштабу 1:1 000 000) в Україні та ряді інших країн застосовується рівнокутна поперечна циліндрична проекція Гауса-Крюгера. Вона утворюється перенесенням поверхні земного еліпсоїда на бокову поверхню еліптичного циліндра, вісь якого перпендикулярна до осі обертання Землі.

Застосування цієї проекції дає можливість без суттєвих викривлень зобразити досить значні ділянки земної поверхні й побудувати на цій території систему плоских прямокутних координат.

Дослідженнями було встановлено, що оптимальні розміри території (зони) зображення мають обмежуватися меридіанами, віддаленими один від одного на 6° Ця фігура отримала назву сфероїдального двокутника. Його розміри: 180° по широті (від полюса до полюса) і 6° по довготі. Зони нумеруються від Гринвіцького меридіана на схід. Перша зона розташована між меридіанами 0 і 6°. Усього зон - 60.

Щоб визначити номер зони за географічними координатами, необхідно до довготи, що виражена в цілих числах градусів, додати 6 і отриману суму розділити на 6. У результаті ділення залишаємо тільки ціле число. Це й буде номер зони. Наприклад, потрібно визначити номер зони для точки, що має східну довготу 18°10'. Для цього до цілого числа градусів довготи 18 додаємо 6 і суму ділимо на 6:

(18 + 6) / 6 = 4.

Отже, карта знаходиться в четвертій зоні.

У кожній зоні віссю X є середній (осьовий) меридіан зони, винесений західніше на 500 км від свого фактичного положення, а віссю Y - екватор.

Система прямокутних координат на топографічних картах

Визначення прямокутних координат точки за картою (точка В)

Координатна сітка на топографічній карті являє собою сітку квадратів, утворених лініями, паралельними координатним осям зони. Лінії сітки проведені через ціле число кілометрів. Тому координатну сітку називають також кілометрової сіткою, а її лінії - кілометровими. На топографічних картах значення абсцис та ординат координатних ліній підписують біля виходів ліній за внутрішньою рамкою аркуша і в дев’яти місцях на кожному аркуші карти.

Повні значення абсцис та ординату кілометрах підписуються біля найближчих до кутів карти координатних ліній і біля найближчого до північно-західного кута перетинання координатних ліній. Решта координатних ліній підписуються скорочено двома цифрами (десятки та одиниці кілометрів). Підписи біля горизонтальних ліній координатної сітки відповідають відстаням від осі ординат у кілометрах.

Підписи біля вертикальних ліній означають номер зони (одна або дві перші цифри) і відстань у кілометрах (завжди три цифри) від початку координат, умовно перенесеного на захід від осьового меридіана зони на 500 км. Наприклад, напис 6740 означає: 6 - номер зони, 740 - відстань від умовного початку координат у кілометрах.

На зовнішній рамці подані виходи координатних ліній (додаткова сітка) системи координат суміжної зони. За координатною сіткою за допомогою циркуля (лінійки) можна визначити прямокутні координати точки на карті. Наприклад, точки 6.

Для цього потрібно:

• записати X - оцифрування нижньої кілометрової лінії квадрата, у якому міститься точка Б, тобто 6657 км;

• виміряти по перпендикуляру відстань від нижньої кілометрової лінії квадрата до точки В і, користуючись масштабом карти, визначити величину цього відрізка в метрах;

• додати виміряну величину (у нашому випадку це приблизно 575 м, бо сторона квадрата сітки карти дорівнює 1 км) до значення оцифрування нижньої кілометрової лінії квадрата: Х= 6 657 000 + 575 = 6 657 575 м.

Визначення ординати У відбувається аналогічно:

• записати значення Y - оцифрування лівої вертикальної лінії квадрата, тобто 7363 км;

• виміряти по перпендикуляру відстань від цієї лінії до точки В, тобто приблизно 335 м;

• додати виміряну відстань до значення оцифрування Y лівої вертикальної лінії квадрата: Y = 7 363 000 + 335 = 7 363 335 м.

Словник термінів

Прямовисна лінія - напрямок сили тяжіння в даній точці земної поверхні.

Рекогносцировка (від лат. recognosco - «оглядаю») - огляд позицій противника в районі майбутніх бойових дій особисто командиром та офіцерами штабів для отримання переваги й прийняття рішення.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

1. Розкажіть про порядок орієнтування карти за компасом.

2. Назвіть сторони горизонту, розташовані в азимутах 90 та 180°.

3. Порівняйте порядок визначення магнітного азимута предмета та напрямку за заданим азимутом.

4. Що слід зробити командиру для складання маршруту руху за азимутами?

5. Чому на картах гірських районів висота перерізу рельєфу вдвічі більша від нормальної, а на картах рівнинних районів - навпаки?

6. Який порядок визначення зон видимості за топографічною картою?

Формуємо компетентності

1. Користуючись додатковими джерелами інформації, з’ясуйте, як визначають сторони горизонту за годинником і Сонцем у Південній півкулі.

2. У Південній півкулі Полярної зорі не видно. Поясніть, використовуючи різні джерела інформації, яким чином можна знайти сторони горизонту за зірками в Південній півкулі.

3. Робота в команді. Об’єднайтесь у дві команди й підготуйте повідомлення про використання графічних масштабів топографічних карт. Одна група готує повідомлення про лінійний масштаб, друга - про поперечний.

4. Як ви розумієте вплив тактичних властивостей місцевості на ведення бойових дій?

5. Зобразіть схематично горизонталями півсферу, піраміду з трикутною основою, усічений конус.

6. Назвіть географічні координати Х та Y точок, розташованих на:

• перетині Гринвіцького меридіана та екватора;

• Північному полюсі.