Правознавство. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Наровлянський

Практичне заняття № 6. Міжнародні гарантії прав людини на свободу світогляду та віросповідання

• Використовуючи витяги з міжнародно-правових актів із прав людини, дайте оцінку наведеним ситуаціям. Чи допущено порушення прав людини, чи можливе звернення до Європейського суду з прав людини за захистом у цих ситуаціях? Якщо таке звернення можливе, складіть відповідну заяву.

1. В одній з європейських країн уряд прийняв рішення про заборону прибічникам ісламу виступати в засобах масової інформації з питань релігії, а також виконувати релігійні обряди й відправи за межами мечетей та інших релігійних закладів. Рішення було обґрунтоване терористичними актами, які були скоєні прибічниками угруповання «Ісламська держава».

2. У державі прийнято рішення про запровадження роздільного навчання дітей, які належать до різних релігійних громад. Вибір школи є правом батьків. При цьому відповідні конфесії мають право брати участь в організації навчального процесу та викладати релігійні предмети. Випускники всіх шкіл мають право на вступ до вищих навчальних закладів після проходження незалежного тестування.

3. Суд у Швеції визнав 53-річного жителя Стокгольма винним в образі почуттів віруючих. У квітні 2015 р. чоловік їхав у поїзді. Напроти нього сиділи три жінки в хіджабах, він почав їсти бекон, а коли мусульманки перейшли на інші місця, пішов за ними та продовжував їсти.

Із Загальної декларації прав людини

Стаття 18. Кожна людина має право на свободу думки, совісті й релігії. Це право означає свободу змінювати свою релігію або переконання та свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні й виконанні релігійних ритуальних обрядів.

Стаття 29. Під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина має зазнавати лише таких обмежень, що встановлені законом винятково з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших і забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку й загального добробуту в демократичному суспільстві.

З Конвенції про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти

Стаття 1. 1. У цій Конвенції термін «дискримінація» охоплює будь-яке розрізнення, виняток, обмеження чи переваги за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, економічного стану чи народження, що має метою або наслідком знищення чи порушення рівності ставлення в галузі освіти (...).

Стаття 2. Не розглядаються як дискримінація в розумінні статті 1 цієї Конвенції, якщо вони допускаються в окремих державах, такі положення:

(...) 2) створення чи збереження різних систем освіти або навчальних закладів за мотивами релігійного чи мовного характеру, які дають освіту, що відповідає вибору батьків або законних опікунів учнів, у тих випадках, коли включення в ці системи або вступ до цих закладів є добровільним та якщо освіта, що надається ними, відповідає нормам, визначеним чи затвердженим компетентними органами освіти, зокрема щодо освіти того ж самого ступеня.

З Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини)

Стаття 9. Свобода думки, совісті і релігії

1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики й ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 10. Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади та незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.