Правознавство. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Наровлянський

§ 16. Судова влада та правоохоронні органи

1. Поняття «судова влада»

Суд виник одночасно з державою та є її невід’ємним атрибутом, пройшов тривалий та складний шлях розвитку. За часів рабовласництва й частково феодалізму в монархічних державах судова влада належала монарху. У республіках формуються суди громад, окремих станових груп. З формуванням сучасного розуміння демократичної держави судова влада перетворюється на елемент державного механізму. Право здійснювати правосуддя стає частиною державного суверенітету.

Нині в будь-якій державі існує суд — державний орган для здійснення правосуддя.

Основним завданням судової влади є здійснення правосудця. Здійснюючи його, судова влада забезпечує розгляд різноманітних судових справ і прийняття правомірних рішень. Зауважимо, що суд не лише карає за порушення вимог законів, інших нормативних актів, а й розглядає конфлікти й суперечки між різними особами, зокрема між державою та громадянином. Іноді суд може бути арбітром і в суперечках між різними державними органами. Правосуддя є винятковим повноваженням суду, жодний інший орган не має права його здійснювати.

2. Загальні принципи судочинства

Для дієвості судової влади важливою умовою є її авторитет. Значною мірою він забезпечується завдяки дотриманню певних принципів судочинства. У більшості держав світу принципи правосуддя закріплюються в конституції держави або в спеціальних законах.

Закон передбачає незалежність судів від будь-якого впливу. Водночас одним із найважливіших принципів правосуддя є незалежність суддів. При розгляді справи та прийнятті рішення суддя незалежний від будь-яких інших осіб чи органів. Для суддів передбачено спеціальні гарантії — захист держави, недоторканність, матеріальне забезпечення. У деяких державах незалежність суддів забезпечують особливим порядком їхнього обрання або призначення, а іноді — призначенням суддів пожиттєво.

У діяльності суду навіть за умови дотримання всіх принципів правосуддя можливі помилки, тому передбачається можливість оскарження рішень судів в апеляційному та касаційному порядку.

У розгляді майже будь-якої справи беруть участь дві сторони. У кримінальному процесі — це звинувачення та захист, у цивільному й господарському — позивач і відповідач. Запорукою демократичного, справедливого розгляду справи є дотримання принципу рівності сторін: кожна з них має однакове право подавати докази, виступати в судових дебатах, порушувати клопотання, заявляти відводи тощо. Під час процесу має бути забезпечена змагальність судового процесу, тобто кожна сторона із зібраними відповідно до закону та поданими на розгляд суду доказами своїми виступами під час засідання намагається переконати суд у своїй правоті. Думка жодної із сторін не є для суду вирішальною.

Один із важливих принципів судочинства — гласність судового розгляду, який передбачає, що розгляд більшості судових справ відбувається відкрито, на засіданні можуть бути присутніми всі дорослі особи, представники засобів масової інформації. Водночас закон передбачає, що в окремих випадках можливе проведення закритих судових засідань, зокрема коли йдеться про державні або військові таємниці.

Безумовно, будь-яке судове рішення має відповідати закону. Суддя, приймаючи рішення, повинен керуватися чинними нормативними актами. Якщо рішення не відповідає закону, воно не може бути чинним. Саме це передбачає принцип законності.

3. Юрисдикція судів

У будь-якій країні судам доводиться розглядати величезну кількість різноманітних справ. Тому в більшості держав створюють розгалужену систему судів, визначаючи, які справи має розглядати кожний із них.

Право, повноваження суду розглядати певні види (категорії) справ називають юрисдикцією суду.

Розрізняють предметну, територіальну й суб’єктну юрисдикції.

Предметна юрисдикція визначає право суду розглядати справи залежно від змісту. У більшості держав за цією ознакою виокремлюють загальну та спеціальну юрисдикції. Як правило, до загальної юрисдикції належать кримінальні й цивільні справи. Спеціальну юрисдикцію в різних державах визначають по-різному. Найчастіше до спеціальної юрисдикції належать конституційні, господарські, адміністративні справи, однак існують й інші види спеціалізованих судів. Так, у Болгарії є адміністративні спеціалізовані суди; у ФРН — адміністративні, трудові, фінансові, соціальні суди; у Франції — адміністративні та трибунали в комерційних, трудових, соціальних справах; у США — суди в справах про банкрутство, податкові та митні суди.

Іноді створюють суди, завданням яких є розгляд справ певних категорій осіб. У цьому випадку йдеться про суб'єктну юрисдикцію суду. У багатьох державах до спеціалізованих належать військові суди, які мають розглядати справи щодо військовослужбовців. Такі суди є у Великій Британії, Канаді, Німеччині, Іспанії.

Досить поширеним є створення судів для неповнолітніх. Такі суди називають ювенальними (від латин. juvenalis — юнацький). Перший ювенальний суд було створено в м. Чикаго (США) у 1899 р. Пізніше спеціалізовані ювенальні суди були створені в Ірландії (1904), Англії та Уельсі (1905), Німеччині (1907), Італії та Канаді (1908), Франції (1914), Японії (1923) тощо. Нині такі суди існують в Австралії, Єгипті, Ізраїлі, Італії, Іспанії, США, Сирії тощо.

Територіальна юрисдикція визначає можливість розв’язання судом справ залежно від того, де сталися події. Зазвичай справи розглядає той суд, на території діяльності якого сталися певні події або проживають учасники процесу. У більшості держав суди створені в адміністративних одиницях, з яких складається держава. У деяких державах (зокрема, США) створені спеціальні судові округи, межі яких не збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Метою створення таких судових округів є уникнення чи зменшення можливості впливу на суд виконавчої влади тієї території, де він працює. Також існує практика розміщення судів в інших містах, ніж органи виконавчої влади.

4. Конституційний суд

Особливою ланкою судової системи в багатьох державах є органи конституційної юрисдикції.

Конституційна юрисдикція — це діяльність повноважних державних органів, спрямована на визначення відповідності певного кола правових актів конституції.

Нині органи конституційної юрисдикції створено в більшості держав світу. Виокремлюють дві основні моделі конституційної юрисдикції. Перша з них — американська — притаманна, крім США, також Аргентині, Норвегії, Японії. За цієї системи право визначати конституційність нормативних актів, зокрема законів, має кожний суд загальної юрисдикції. У зв’язку з тим, що розгляд питання про конституційність може здійснювати будь-який суд, то її також називають децентралізованою. Розглядаючи будь-яку справу, суд може не лише прийняти рішення по суті справи, а й розглянути питання про відповідність конституції законів та інших актів, на які посилаються учасники процесу. Якщо буде прийнято рішення про неконституційність певного акта чи закону, він втрачає юридичну силу й не може застосовуватися в майбутньому. Рішення суду загальної юрисдикції може бути переглянуто судом вищої інстанції. У деяких державах — Австралії, Індії, Швейцарії — діє модифікована американська модель конституційного нагляду, коли право конституційного нагляду та контролю надається не всім судам загальної юрисдикції, а лише вищому із цих судів.

Другу модель називають європейською, або централізованою. Така система діє у ФРН, Австрії, Італії, Іспанії, Росії. Вона передбачає створення спеціального судового органу конституційної юрисдикції, для якого перевірка конституційності законів та інших нормативних актів є єдиною функцією. У цих державах не передбачена процедура перегляду рішення суду конституційної юрисдикції, воно є остаточним, а закон, визнаний неконституційним, втрачає юридичну силу. Саме така система діє і в Україні.

У деяких державах (наприклад, Франції) конституційний нагляд здійснює не суд, а спеціальний орган.

До повноважень органів конституційного нагляду насамперед належить перевірка конституційності (відповідності конституції) нормативних актів. Перелік актів, які підлягають конституційному контролю, визначає законодавство відповідної держави. Також до повноважень органу конституційної юрисдикції належать так звані компетенційні спори — розв’язання суперечок між різними органами й гілками влади щодо розподілу їхніх повноважень, а також вирішення питань про припинення діяльності політичних партій, перевірка дотримання передбаченої законом процедури здійснення імпічменту тощо.

5. Судова інстанція. Апеляція. Касація

Одним із принципів судочинства є забезпечення права на оскарження прийнятого рішення. Для забезпечення цього принципу створюють суди кількох інстанцій.

Судова інстанція — це ланка судової системи з відповідними повноваженнями, яка здійснює розгляд справи на певній стадії судового процесу.

У більшості держав існують суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Суди першої інстанції здійснюють розгляд справи, ретельно вивчаючи всі отримані та зібрані докази. Мета цієї роботи — усебічне, об’єктивне та повне дослідження всіх обставин справи. У розгляді справи суду першої інстанції беруть участь сторони процесу, які мають право подавати докази, давати пояснення, виступати з промовами тощо. Під час розгляду справи суд вивчає речові докази, документи, заслуховує сторони процесу, свідків, експертів, спеціалістів. За результатом розгляду кримінальної справи суд виносить вирок, в інших справах приймається судове рішення. Важливо зазначити, що в окремих випадках апеляційні суди можуть розглядати справи як суди першої інстанції.

У разі незгоди з прийнятим рішенням у суді першої інстанції учасники процесу мають право оскаржити прийняте рішення. У цьому випадку йдеться про апеляцію.

Апеляція (від латин. appellatio — звернення) — це форма оскарження офіційно прийнятого рішення.

Апеляція передбачає звернення до суду вищої інстанції, який має право переглядати справу. Зауважимо, що апеляційний суд розглядає вироки або судові рішення, які ще не набули законної сили; подання апеляції призупиняє набуття чинності вироком або рішенням. Розглядаючи апеляцію, суд перевіряє справу в повному обсязі та має право повернути її на новий розгляд. Право на апеляцію закріплено в законодавстві більшості сучасних держав. Воно вважається однією з гарантій справедливого правосуддя, забезпечує можливість своєчасного виправлення судових помилок.

Крім апеляції, існує можливість ще одного виду перегляду судових рішень — касація (від латин. cassatio — скасування). Касацію подають на рішення апеляційного суду. Касаційний суд переглядає справу зазвичай лише в межах поданої скарги. Подання касаційної скарги не зупиняє набуття вироком чи рішенням законної сили.

Право подати апеляцію та касацію мають усі учасники процесу, які вважають, що їхні права порушені, які не згодні з рішенням суду.

6. Участь представників народу в судовому розгляді

У більшості сучасних держав одним із принципів судочинства є участь у його здійсненні представників народу. Протягом багатьох років перебування України в складі СРСР розгляд справ здійснювався судом за обов’язкової участі народних засідателів. Водночас ви бачили американські кінофільми, у яких судочинство здійснюють присяжні.

Участь присяжних у розгляді справ має забезпечити поєднання життєвого досвіду представників народу та професійної юридичної підготовки судді, який також обов’язково бере участь у судовому розгляді.

Кількість присяжних у різних державах визначено від 3 до 12 осіб. У більшості країн участь присяжних у судовому розгляді є досить обмеженою: вони не мають права ставити запитання учасникам процесу і є, фактично, спостерігачами за судовим розглядом, який веде професійний суддя. Крім того, присяжні в багатьох державах приймають лише вердикт, визначаючи винність підсудного (відповідають на запитання «винний/не винний»), а у винесенні вироку й визначенні міри покарання в разі визнання винним участі не беруть.

7. Правоохоронні органи

На жаль, у кожній державі є люди, які не дотримуються чинних правових норм, порушують закони. Саме тому для забезпечення виконання однієї із функцій держави — підтримання правопорядку — створюють правоохоронні органи. Перелік цих органів у кожній державі суттєво відрізняється, однак є певні спільні ознаки. Так, практично повсюди існують органи внутрішніх справ. До їхніх функцій належать забезпечення громадського порядку, боротьба з кримінальною злочинністю. У багатьох державах на них покладено контроль за дотриманням Правил дорожнього руху, управління територіями тощо.

Поліція м. Нью-Йорка (США)

Значну роль у правоохоронній системі відіграє прокуратура. Серед головних завдань прокуратури — нагляд за дотриманням законності в діяльності інших правоохоронних органів, за дотриманням прав людини, а також підтримка державного обвинувачення в суді.

У більшості держав світу існують також правоохоронні органи, які забезпечують державну безпеку, ведуть боротьбу з тероризмом, організовують контррозвідувальну діяльність.

Окремі правоохоронні функції виконують також прикордонна, митна й податкова служби, органи лісової та водної охорони тощо.

Запам’ятайте: судова інстанція, юрисдикція, касація, апеляція, присяжні, правоохоронні органи.

Запитання та завдання

• 1. Поясніть поняття «судова інстанція», «юрисдикція», «касація», «апеляція».
• 2. Визначте основні завдання суду в сучасній державі.
• 3. Які принципи судочинства, правосуддя вам відомі?
• 4*. Поясніть відмінність між різними способами оскарження судових рішень.
• 5. Порівняйте апеляцію та касацію.
• 6*. Висловте свою думку щодо доцільності залучення представників народу до здійснення правосуддя.
• 7*. Визначте позитивні й негативні ознаки суду присяжних.
• 8. Назвіть відомі вам правоохоронні органи.
• 9. Знайдіть у засобах масової інформації та мережі «Інтернет» повідомлення про діяльність правоохоронних органів у різних державах світу.