Українська література. 9 клас. Міщенко

Як хочеться розсунути межі літопису...

Побачити, що там!

Та ми до кінця не освоїли ще й цього материка

нашої першоісторії, тому кожне нове його прочитання

має розглядатися як наближення до вичерпнішого

знання початків нашої великої історії...

Павло Загребельний

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України

Літописи як історико-художні твори

Оригінальна література Київської Русі X - середини XIII століття є органічною частиною духовної культури всього слов’янського світу. Перекладна література і традиції народної словесності дали початок українському літописанню, проповідницькій, агіографічній (житійній) літературі.

У цей час відбулося становлення світського писання, зокрема з’явилися такі шедеври давньої літератури, як «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово про похід Ігорів» та ін. Давньоруські книжники - Нестор Літописець, проповідники Іларіон, Кирило Туровський, ігумен Данило, монастирські літописці Симон і Полікарп, десятки анонімних авторів - торували нелегкий шлях, збагачуючи ідейно-тематичну й жанрову розмаїтість давньоруського письменства та вводячи його у світовий літературний процес.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Літопис - це жанр історично-мемуарної прози, у якому в хронологічному порядку, порічно записували події, а також фрагменти міфів, житій святих, легенд, ораторської прози, дружинного епосу тощо. Літопис за своєю структурою нагадує різножанровий, різностильовий колаж. Літописи є пам’ятками києворуського періоду.

З найдавнішого київського літописання найвідоміші три пам’ятки - Початковий літопис (1093), «Повість временних літ» (1113) та Київський літопис (1200).

Осередком творення оригінальної літератури княжої доби була Києво-Печерська лавра. Спершу це був монастир. Його заснували 1051 року монахи Антоній і Феодосій у печерах біля літньої княжої резиденції

Триптих «Богоматір з Антонієм і Феодосієм». Києво-Печерська лавра. Близько 1470 року

Берестове поблизу Києва. В XI столітті монастир став центром утвердження християнства в Київській Русі. У XII столітті монастир отримав статус лаври, тобто великого православного монастиря, що підпорядковувався у своїй діяльності найвищій церковній владі. У XVIII столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні, якому було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пустоші (зокрема, Китаївська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями й кріпаками. У стінах лаври перекладали церковнослов’янською мовою і переписували твори іноземних авторів. Саме тут було укладено славнозвісну «Повість временних літ», а в XIII столітті - Києво-Печерський патерик - пам’ятку, що стала основним джерелом історії Києва.

«Повість временних літ»

«Повість...» стала епохою не тільки

в культурному житті Київської Русі.

Вона наклала відбиток на все наступне

літописання східних слов’ян.

Літописці майбутніх поколінь... ставили

минуле в приклад сучасникам.

Олекса Мишанич

«Повість временних літ» є окрасою давньої української літератури. До речі, саме вона дала назву жанру літопису, бо починається словами: «В літо...». Ця пам’ятка об’єднала в собі документи, перекази, легенди, оповіді, дружинний епос, записи візантійських хронік. Першу редакцію1 цієї повісті уклав чернець Нестор на основі попередніх літописних зведень, авторами яких були книжник Никон та ігумен Києво-Печерського монастиря Іван. У літописі Нестор майстерно поєднав народні перекази й уривки з Біблії, перекладних грецьких і болгарських текстів, свідчення очевидців, власні роздуми.

1 Редакція - тут: варіант якого-небудь літературного чи музичного твору або окремої його частини.

 

Другу редакцію уклав за дорученням князя Володимира Мономаха ігумен Видубицького монастиря Сильвестр (1117), третю 1118 року - Мстислав, син Володимира Мономаха.

Поміркуйте, чим була зумовлена необхідність тричі змінювати «Повість временних літ», доповнювати й переписувати її.

Традиційно автором «Повісті временних літ» вважають Нестора, адже його як автора цього твору двічі згадують у Києво-Печерському патерику.

Якими ж вони були, ці давні книжники, що довгими вечорами під мерехтіння свічки виводили на папері хитромудру в’язь1 старослов’янських літер? Геніальну скульптуру Нестора Літописця створив Марко Антокольський. Нині вона стоїть у Київському музеї російського мистецтва: Нестор, вічно схилений над писанням, з пером у руці, творить щоденний подвиг - записує для нащадків величну історію... і сам навіки входить у неї. У монастирській бібліотеці було знайдено опис зовнішності Нестора: «Нестор Летописец подобием сед, брада не раздвоилась, на плечах клобук2, в правой руке перо, а в левой - четки...». Відомо, що він народився між 1040-1056 роками, найвірогідніше, походив з багатої родини. Був високоосвіченою людиною, знав кілька іноземних мов. У віці сімнадцяти років його прийняли до Печерського монастиря. Не дивуйтеся, адже в ті часи навіть князівські діти шукали притулку за мурами святої обителі: дехто ховався там від турбот світського життя, дехто самозречено віддавався улюбленій книжній справі. Так учинив і Нестор.

Нестор Літописець

Яким ви уявляєте давнього ченця, книжника, перекладача і переписувача книг? Чим, на вашу думку, відрізняється Нестор від сучасних учених?

«Повість временних літ» укладена за принципом класичного літопису - порічно. Це давало змогу відтворити поступальність історичного розвитку Київської Русі, вносити зміни та доповнення, встановлювати генеалогію київських князів, чим особливо переймався Нестор. Пропагуючи загальнодержавні ідеали, автор прославляє тільки тих правителів, які боролися за об’єднання всіх руських земель, уміли «творити мир і блюсти землі Руські», як це вдавалося Ярославові Мудрому чи Володимиру Мономаху.

1 В’язь - вид старовинного декоративного письма, у якому окремі літери й слова зливаються в суцільний орнамент.

2 Клобук - високий циліндричної форми головний убір з покривалом, який носять православні ченці.

У якому відомому творі давньої літератури позиція автора щодо цього питання відповідає поглядам Нестора?

Повна назва твору - «Се повісті временних літ звідки почалась Руська земля, хто в Києві перший став княжити і звідки Руська земля стала буть». Як бачите, сама назва налаштовує нас на патріотичний лад - автор наполягає, щоб ми пам’ятали своїх славних предків, пишалися своєю батьківщиною, її величною історією.

Літопис оповідає насамперед про виникнення і розселення слов’янських племен, про їхню роль в історії. Нестор розглядав слов’янські племена та історію Русі як органічну частину історії людства, світу, намагався довести, що Русь була могутньою державою і відігравала ключову роль в історії Європи. Саме тому автор так докладно розповів про становлення Київської Русі, її зовнішню політику, розширення кордонів, військову міць. «Повість временних літ» розповідає і легенду про заснування столиці нашої держави трьома братами-князями - Києм, Щеком, Хоривом та їхньою сестрою Либіддю. У літописі возвеличено мудрість княгині Ольги як жінки-державотворця, воїнську доблесть князя Святослава, далекоглядність Володимира, який, передбачивши напрям руху цивілізації, запровадив на Русі християнство. Великою пошаною удостоєно і Ярослава Мудрого передовсім за культурну діяльність - звершення на ниві освіти, науки, зодчества.

«Повість временних літ» була написана в добу князівських міжусобиць після смерті Ярослава, і цей розбрат найбільше гнітив автора. Він з болем споглядав занепад великої держави, від колишньої слави й могутності якої не лишилося й сліду.

Пригадавши історію України цього періоду, доповніть картину соціально-політичного становища Київської Русі, докладніше поясніть, які саме події найбільше тривожили автора.

ПАМ’ЯТАЙМО!

«Повість временних літ» - не лише історичний, а й високохудожній літературний твір.

Як літературний твір «Повість...» нерозривно пов’язана з фольклором. Автор літопису добре знав і шанував народну творчість, а тому майстерно використав обрядову поезію, змальовуючи побут слов’ян, їхні звичаї, вірування. Народнопоетичними образами сповнена оповідь про віщого Олега, який розгадав хитрощі підступних греків і помер, як і пророкував волхв-язичник, від власного коня. Відгомін фольклорної традиції вчувається в оповіді про помсту княгині Ольги древлянам: вона попросила в мешканців Іскоростеня данину від кожного двору - по три горобці й по три голуби. Потім прив’язала до ніжок птахів запалені віхтики й відпустила - птахи спалили столицю древлян, які вбили її чоловіка, князя Ігоря. Зразком дружинного епосу є оповідь про князя Святослава. Натхненно розповідається і про хрещення Київської Русі князем Володимиром, зародження слов’янської писемності.

Про що свідчить глибока фольклорна закоріненість літопису?

Якщо в першій частині літопису переважають народнопоетичні мотиви, то в другій, яка охоплює період від XI до XIII століття, домінують книжні мотиви, описано події зі свідчень очевидців або самого автора літопису. Важливо, що саме в цій частині вміщено сказання про створення Печерського (нині Києво-Печерського) монастиря (1051), оповідання про напад половців на Печерський монастир (1096), про спільний похід руських князів проти половців (1107), оповідь про замирення князів. Автор повідав нам і про вбивство князів Бориса і Гліба, про осліплення князя Василька Теребовлянського, що стало страшним свідченням підступної боротьби між князями за владу.

У «Повісті...» майстерно поєднані часові та просторові пласти, жанри фольклорного та книжного походження, що разом становлять єдиний монументальний твір зі своєрідною філософією, з власним потрактуванням добра і зла, справедливості й несправедливості, Божої волі, гріха і покарання.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Ідея «Повісті временних літ» - уславити Русь, закликати спільно боротися із зовнішніми ворогами, об’єднати руські землі й засудити братовбивчі війни за княжий престол.

Мова літопису сповнена розмовною лексикою, проте водночас виразно проступає нарочита книжність. Твір за живомовною традицією багатий на поетичні звороти, прислів’я, приказки, афоризми: «січа люта», «стріли, як дощ», «зломити спис», «військо стоїть, як ліси»...

ПАМ’ЯТАЙМО!

«Повість временних літ» засвідчила високий рівень давньоукраїнської культури, стала авторитетною історичною пам’яткою і справила неабиякий вплив на становлення літописання та розвиток національної літератури й культури загалом.

Одним з найцікавіших текстів, вміщених у «Повісті временних літ», був цикл творів під назвою «Поученіє Володимира Мономаха». Це унікальний твір, виконаний у формі літопису-автобіографії, який увійшов у літературу під назвою «Повчання Мономаха своїм дітям» і хронологічно охоплює період від 1066 до 1117 року. За змістом він поділяється на дві частини: власне повчання і книгу шляхів Мономаха - короткий літопис його князівських походів і перемог. У повчанні Володимир розмірковує над вічною проблемою добра і зла, праведності й гріха. Звертання Мономаха з повчанням до дітей часом зливається з молитвами до Бога і Богородиці, в яких князь прохає спасіння, порятунку від ворогів, людей, які творять беззаконня, живуть неправдою і підступництвом, а також спасіння від власної гордості та суєти мирської.

Володимир Мономах увійшов в історію як найвидатніший політичний і державний діяч Київської Русі останньої чверті XI - першої половини XII століття. Він енергійно і вміло організовував походи проти половців, непримиренно ставився до усобиць. За його князювання зміцнилися могутність і єдність Київської Русі, поліпшився добробут народних мас, розвивалася культура. Сам князь мав великий авторитет як серед співвітчизників, так і в країнах Західної Європи. (Мати Володимира була дочкою візантійського імператора Костянтина Мономаха; дружина Гіта - дочкою англосаксонського короля Гарольда). Він був високоосвіченою людиною, знавцем перекладної та оригінальної літератури.

Повчання Мономаха не абстрактні, доброчесність дітей, на його думку, допоможе їм жити по справедливості, думати про бідних, сиріт і удовиць, не дозволяти сильним зневажати інших людей. Мудрий князь наголошує на швидкоплинності земного життя і слави.

За взірець молодим князям Мономах пропонує взяти батька Всеволода, який, сидячи вдома, вивчив п’ять іноземних мов, а також себе, який усе життя провів у трудах, не покладаючись на інших ні у великих справах, ні в малих. Не забув він також відзначити і своє добре ставлення до бідних людей.

Отже, у своєму «Повчанні...» Мономах змалював ідеальний образ мудрого і справедливого князя, яким бажав бачити не лише своїх синів, а й князів-васалів. В умовах постійних князівських чвар і міжусобиць звернення Мономаха було злободенним, але мети своєї не досягло. Ні за часів Мономаха, ні після них Русь не мала такого ідеально справедливого правителя.

У «Повчанні...» Володимира Мономаха виразно помітні три частини, які композиційно пов’язані між собою.

У вступній частині Володимир Мономах засвідчує своє авторство твору, написаного не тільки для власних дітей, а й для інших читачів як порада в практичній діяльності. Згадує він і про причину, яка спонукала його взятися за перо, - рішучу відмову брати участь у князівських чварах та душевний неспокій у зв’язку з порушеннями братами-князями мирних договірних умов.

У дидактичній частині Володимир Мономах повчає дітей у дусі християнської моралі: стерегтися гордині, слухатись старших, шанувати молодих, дбати про убогих, сиріт і вдів; не давати клятв без потреби, а давши - твердо їх дотримуватись, не покладатись ні на тіунів, ні на слуг, ні на воєвод, а входити в усі подробиці життя; остерігатися брехні, пияцтва і розпусти; поважати жінок, але й не давати їм влади над собою; бути пильним під час походів, жити одним життям з дружинниками.

Великим злом, як повчає автор, є лінощі, які гублять людину. Взагалі князь мусить бути уособленням справедливості й усіх чеснот, не боятися праці, робити все залежне від нього в ім’я збереження і зміцнення рідної землі.

Князь Володимир Мономах

Дидактичну частину повчання автор підкріплює автобіографічною, щоб на основі власного життя застерегти дітей від нерозважливих учинків. Він добровільно поступився Олегові Чернігівським князівством; відмовився від участі у змові братів проти Ростиславичів; здійснив 83 тільки великих походи; уклав 19 мирних угод з половцями, відпустив з полону близько 100 їхніх князів, а найлютіших на осторогу перебив.

Звичайно, праці, подібні до «Повчання...», не пишуться з будь-якого приводу і тим більше для досягнення якогось пропагандистського ефекту. Це, по суті, духівниця Мономаха. Вона могла бути написана, найімовірніше, у 1117 році. Напевно, саме як заповіт і слід розглядати твір Мономаха. Готуючись до переходу в інший світ, великий київський князь підсумував у такий спосіб своє бурхливе життя.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

  • 1. Назвіть героїв «Повісті временних літ». Коли і де саме відбуваються події, описані в цьому творі?
  • 2. Опишіть, яким у вашій уяві постає Нестор Літописець.
  • 3. Пригадайте, що вам відомо про Києво-Печерську лавру.

Міркуємо

  • 1. Доповніть інформацію з історії Києво-Печерського монастиря сучасними відомостями про нього. Скористайтеся Інтернетом, відвідайте саму лавру, попрацюйте в бібліотеці, поспілкуйтеся зі священиком місцевої церкви.
  • 2. Доведіть або спростуйте думку, що «Повість временних літ» є унікальною пам’яткою давньоукраїнської літератури.
  • 3. Чому в першій частині літопису переважають фольклорні мотиви?

Аналізуємо

  • 1. Проаналізуйте наукову й загальнокультурну цінність відомостей, записаних Нестором у «Повісті временних літ».
  • 2. Доберіть епіграф до «Повісті временних літ». Проведіть міні-конкурс на кращий епіграф до твору.
  • 3. Чому, на вашу думку, Нестор Літописець долучив до свого літопису «Повчання дітям» Володимира Мономаха?

Дискутуємо

  • 1. Схарактеризуйте жанрові особливості «Повісті временних літ».
  • 2. Доведіть або спростуйте думку, що мета житійних творів давньої літератури - привернути увагу віруючих до певних християнських осередків, святинь.
  • 3. У чому полягає історичне значення «Повісті временних літ»? Свою думку аргументуйте.
  • 4. Наскільки актуальне сьогодні «Повчання...» Володимира Мономаха? Свою думку доведіть.

ПРАЦЮЄМО З ПРОЕКТОМ

ВАШЕ ПОРТФОЛІО

Створіть аудіовізуальний альбом «Храми та святині України». Для цього оберіть кілька найвизначніших, на вашу думку, святинь, доберіть історичні матеріали, зображення, відеоматеріали, відповідний музичний супровід, укладіть карту культурно-релігійних пам’яток нашої держави. Презентуйте свій проект у молодших класах, влаштуйте конкурс таких проектів між паралельними класами.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Створіть літопис вашої школи. Зустріньтеся з випускниками попередніх років, візьміть інтерв’ю в керівників школи, перегляньте архіви, а якщо вашу школу збудували нещодавно, започаткуйте такий літопис і передайте традицію його ведення наступникам - учням молодших класів.

Повірте, вас неодмінно згадають добрим словом, адже ви збережете для нащадків історію вашого навчального закладу!

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

На території Києво-Печерської лаври з XI століття проводилося масштабне будівництво (Успенський собор, Троїцька надбрамна церква). Наприкінці XII століття навколо лаври було зведено оборонні стіни, проте вже 1240 року їх було зруйновано під час нападу Батия. У 1698-1701 роках спорудили нові фортечні стіни з бійницями й баштами. У 1731-1744 роках споруджено велику лаврську дзвіницю, висота якої - 96,52 м. На території лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної церкви - генерального суддю українського війська Василя Кочубея і полтавського полковника Івана Іскру, у церкві Спаса на Берестові - засновника Москви Юрія Долгорукого.

ПОГЛИБЛЮЄМО ЗНАННЯ, РОЗШИРЮЄМО СВІТОГЛЯД

  • 1. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк, 2000.
  • 2. Довідник з історії України / За ред. І. Підкови та Р. Шуста. - К., 1993.
  • 3. Історія Русів / Переклад І. Драча. - К., 2003.
  • 4. Патерик Києво-Печерський / Переклад та прим. І. Жиленко. - К., 2001.
  • 5. Писемність Київської Русі і становлення української літератури. - К., 1988.
  • 6. Повість минулих літ / Переклад В. Близнеця. - К., 1989.