Українська література. 9 клас. Міщенко

Давня література

Ти так і не збагнув до яких народів себе записати, бо отой тисячолітній протяг що утворився — коли одні повернули на північ, а інші на південь - зберіг лише піщаний вітер і ти розгадуєш темні слова: і чуєш — приглушене іржання сполоханих коней.

Василь Махно («Приватний коментар до історії»)

Все можеш, коли хочеш. Бо ж се не тяжко, коли ти наситився стравою, накормити голодного, а налившися, напоїти прагнущого; коли ти огрівся, зогрій і того, що трясеться від холоду...

Коли ти задоволив себе при столі, звесели затурбованого; коли врадовався чимось, порадуй засумованого.

Коли тебе почестили як багача, почести й ти убогих.

Ізборник Святослава 1076 року

Середньовічна література XI—XV ст.

«Окуніться ж ви в джерело, що сріблиться перед вами...»

Ми вирушаємо в оповиту таємницями минувшину, в ті часи, коли князь Володимир, живий і повний сил, вдивлявся в задніпровські далі й думав важку княжу думу: якою бути його Вітчизні? І знайшов відповідь, про що так записав на скрижалях історії невідомий автор: «Дивно же єсть се, колико добре сотворив Володимир Руській землі, хрестив ю, ми ж, християни суще, не воздаємо почесті супроти одного возданію...». Зазирнемо ми і до келії мудрого митрополита Іларіона, який гордо сповіщав, що Русь «відома й слишима єсть всіми конці землі»...

ПАМ’ЯТАЙМО!

Хрещення Русі відбулося 988 року за часів правління князя Володимира, названого згодом Хрестителем і канонізованого православною церквою. Митрополію1 на Русі запроваджено 1051 року за часів правління Ярослава Мудрого, сина Володимира Великого. Першим руським митрополитом був учений і письменник Іларіон.

Що ви знаєте з історії про запровадження християнства на Русі? Як це відбувалося? Яку роль відіграла ця подія в історії Київської Русі?

У літературному контексті нас передусім цікавить розвиток писемності в Русі-Україні, історія культури, мистецтва, ті нетлінні пам’ятки людської мудрості, які й оповіли нам про життя на благословенних дніпровських схилах більше тисячі років тому... Для цього зануримося в давноминулі часи, коли народження книги було дивовижним таїнством, що вершилося в півтемряві келій мовчазних понурих ченців.

1 Митрополія - церковно-адміністративний округ, яким відає митрополит.

Пригадаймо, що таке давня література. Що вам уже відомо про неї?

Давня література - тривалий період історії національного письменства, що охоплює XI-XVIII століття. До літературних пам’яток цього періоду належать не лише власне літературні твори, а й історичні (літописи та літописні повісті), описи мандрів, що звалися «ходіннями», поученія, житія святих, або ж агіографічні твори (розповіді про життєвий шлях людей, канонізованих християнською церквою), твори ораторського жанру тощо.

Імена тогочасних авторів переважно не збереглися. Тож значна кількість текстів - анонімна, що споріднює давню літературу з народною творчістю.

Поміркуйте, з яких причин імена творців давньої літератури нам не відомі. Чому автори часто не підписували свої твори?

Київський Псалтир. 1397 рік

Давня література рукописна: твори розповсюджували переписуючи. Талановиті переписувачі нерідко додавали щось до тексту, змінювали в ньому якісь деталі, коригували відповідно до запитів доби чи забаганок чергового замовника. Дехто намагався продемонструвати зміни літературних смаків або власні мовно-стилістичні вподобання. Цим і зумовлена варіативність літературних пам’яток. Нині науковці-текстологи ретельно вивчають їх, щоб з’ясувати, який з варіантів рукопису був первинним, авторським, як він змінювався впродовж століть.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Давню літературу умовно поділяють на:

  • києворуський;
  • ренесансний;
  • бароковий;
  • просвітницький періоди.

Характерною рисою давньоукраїнської літератури є повторюваність у різних творах певних ситуацій, характеристик, порівнянь, епітетів, метафор, а також «етикетність»: герой чинить і поводиться так, як того вимагають закон і умовності того часу; події змальовано за допомогою сталих образів і форм, з виразною церемоніальністю. Давньоукраїнська література урочиста, велична, повчальна.

Виникла давньоукраїнська література в кінці X століття. Прийняття християнства як державної релігії зумовило появу службових та історико-оповідних текстів церковнослов’янською мовою. Київська Русь одразу долучилася до високорозвиненої візантійської літератури, проте інтереси феодальної держави вимагали створення власних, оригінальних творів і нових жанрів. Література мала виховувати патріотизм, утверджувати історичну й політичну єдність руських земель, викривати та засуджувати князівські міжусобиці.

Обшир тематики літератури XI - початку XIII століття - історія виникнення Русі, історія Київської Русі в її зв’язках з історією всесвітньою, боротьба із зовнішніми ворогами, печенігами та половцями, протиборство князів за київський престол. Усе це визначило загальний характер стилю тогочасної літератури - монументального історизму.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Найдавнішими рукописними книгами періоду Київської Русі прийнято вважати Остромирове євангеліє та Ізборник Святослава.

Остромирове євангеліє - найдавніша пам’ятка церковнослов’янської писемності. З болгарського оригіналу в 1056-1057 роках цю книгу переписав дяк Григорій на замовлення новгородського посадника Йосипа (до хрещення мав ім’я Остромир), котрий від імені київського князя Ізяслава керував Новгородською землею.

Талановитий дяк зазначив у своєму рукописі: «Аз, Григорій Диякон, написах Євангеліє се, да хто ліпше напише, то не може заздрити мені, грішному. Почах же я писати місяця октобря 21, на пам’ять Іларіона, а кончих місяця мая в 12, на пам’ять Єпіфана.

Молю же всіх почитающих, не можете клясти, ні ісправляше почитайте, тако бо і Святий апостол Пауло каже: “Благословіте, а не кляніте. Амінь”».

Як ви зрозуміли слова переписувача? На чому він наголошував у своїй праці?

Напис «Євангеліє Софійське апракос» указує на те, що книга належала Софійському собору у Великому Новгороді і призначалася для тижневого читання, себто окремі євангельські глави в ній розміщені не в хронологічному порядку, а за тижнями, починаючи з Великодня.

Дуже цікавою є історія віднайдення рукопису: 1805 року пам’ятку знайдено в гардеробі покійної імператриці Катерини II і передано до Петербурзької публічної бібліотеки, яку нині названо на честь Михайла Салтикова-Щедріна. Уперше Остромирове євангеліє було опубліковано 1843 року дослідником Олександром Востоковим, який і дав йому таку назву.

Навіщо, на ваш погляд, учені дошукуються подробиць написання та зберігання таких літературних пам’яток?

Євангеліє написане кирилицею на 294 пергаментних аркушах розміром 8 вершків завдовжки та майже 7 вершків завширшки (35х30 см). Сторінки прикрашені заставками й буквицями. Текст написаний у два стовпчики по 18 рядків у кожному, крупним уставом. Заголовки писані середнім уставом, післямова - дрібним.

Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового євангелія

ПАМ’ЯТАЙМО!

Уставом називали урочисте письмо, що відзначалося симетричними літерами, комбінаціями прямих і заокруглених ліній, червоними літерами на початку абзаців. У XIV столітті устав замінено на півустав - напівкругле похиле письмо.

У книзі є три художні заставки (рами) - мініатюри із зображеннями євангелістів Іоанна, Луки та Марка. Техніка виконання малюнків - інкрустована емаль, що застосовувалася тоді виключно у Візантії.

Ще однією найдавнішою рукописною книгою Київської Русі є Ізборник Святослава. Відомі два рукописи з такою назвою, датовані 1073 та 1076 роками.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Ізборниками називають пам’ятки писемності києворуської доби, рукописні хрестоматії, що містили цікаві вислови, уривки з богословських творів тощо.

Перша з таких хрестоматій - Ізборник 1073 року, переписаний дяком Іваном та іншими переписувачами для київського князя Святослава Ярославича з болгарського оригіналу, складеного в X столітті для болгарського царя Симеона.

Пам’ятка ця надзвичайно об’ємна, у ній понад 380 статей, що належать понад 20 авторам, переважно візантійцям. Серед них - Іоанн Золотоустий, Григорій Нісський, Атанасій Синаїт. Окремо слід згадати про Георгія Хіровоска. Це перший на слов’янських землях автор риторичного посібника про тропи та стилістичні фігури. Його праця називається «О образах». У ній розкрито значення таких понять, як «алегорія», «метафора», «гіпербола».

Пригадайте, що це за тропи. Поміркуйте, чому цю працю було вміщено в такий поважний збірник. Яку роль відіграють ці тропи в давніх текстах?

Цікаво, що в Ізборнику був уміщений також список рекомендованих і заборонених книг, долучений до найдавнішого списку апокрифів.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Апокрифи - це стародавні релігійно-легендарні тексти, зміст яких не цілком відповідав офіційному віровченню. Так називали і зіпсовані переписувачами чи пошкоджені оригінали, вилучені з релігійного вжитку. До апокрифів належать і деякі біблійні тексти, не визнані канонами церкви. Були вони надзвичайно популярними, поширювалися усно й у списках.

В Ізборнику 1073 року вміщено майстерно виконаний груповий портрет княжої сім’ї, а також на розкішній заставці на тлі храму - зображення сімох святих, оздоблене химерними геометричними та рослинними орнаментами.

Знайдено близько двадцяти рукописів, що є повними або частковими копіями Ізборника 1073 року. Оригінал цієї пам’ятки зберігається в Московському історичному музеї, а один зі списків - у Львівському музеї українського мистецтва.

Ізборник 1076 року - відома пам’ятка давньої української літератури. Він був укладений на основі рукописів великокнязівської бібліотеки Софійського собору. Збірник містить переклади з візантійської літератури, уривки з біблійної книги «Премудрощі Ісуса...», твори східнослов’янських авторів, фрагменти житій святих та ін. Єдиний список цієї пам’ятки, що дійшов до нас, зберігається в Санкт-Петербурзі.

До речі, саме про цей збірник написав дослідницьку працю Іван Франко, що був одним з найвідоміших медієвістів1. Ось як оцінював він твори давньої літератури: «Збірник з 1076 року не визначається об’ємом. Се пергаментовий рукопис, зложений із 276 карток малого формату, так що на одну сторону виходить 13 рядків, а в кожнім рядку ледве по 16-18 букв. Рукопис не заховався весь, бо всередині бракує деяких карток. Зміст його досить мішаний і тільки в малій часті згідний із змістом збірника із 1073 року».

У цьому збірнику вміщені надзвичайно актуальні та важливі твори. У трактаті про читання книг, скажімо, записано: «Не збудується корабель без гвоздів, але і праведник без читання книжок. Як невольника душа біжить до своїх родичів, так праведник до читання книжок. Прикраса воїну оружжя, а кораблю вітрила, так само праведнику читання книжок».

Глибокі думки висловлені в повчанні, яке згодом лягло в основу «Повчання дітям» Володимира Мономаха: «Дитино, приблизи розум серця свого і почуй слова родителя твого, бо вони не підуть на шкоду душі твоєї; але коли приймеш їх розумно, то будуть тобі поводарями до царства небесного. Настав посудину серця твого, щоб накапали тобі слова, солодші від меду, що можуть оживити тебе і зробити безсмертним».

Такими вони були, давні книги, і сторінки їхні, пожовклі й крихкі від часу, нині для нас на вагу золота. Вони переконують нас у тому, що людська мудрість - вічна. І що жодні винаходи цивілізації не знецінять головного - духовних істин, якими живе людство.

А що ви вважаєте вічними, незмінними істинами?

Біблія

...Мудрість увійде до серця твого, і буде

приємне знання для твоєї душі!

Біблія. Книга притч Соломонових

Ми переконалися, що є вічні істини і є книги, у яких ці істини закарбовані. У них - прадавня мудрість людська, що й тримає людство на Землі, не дозволяє йому зникнути, розчинитися в безвісті Всесвіту. Деякі дослідники навіть вважають, що в таких книгах закодовано не тільки наше минуле, а й майбутнє. І одна з таких книг - Біблія.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Біблія - одна з найдавніших пам’яток світової писемності, зібрання різних за змістом і формою текстів, що з’явилися в період від XII століття до н. е. до IV століття н.е., і збереження їх регламентується суворими правилами. Назва походить від сирійського порту Бібл, звідки до Греції завозили папірус. Грецькою ж це слово означає «книги».

1 Медієвіст - дослідник давньої літератури.

Яке значення для сучасної людини має віра? Чи згодні ви з тим, що це суто інтимна сфера людського життя?

Біблія має дві самостійні частини. Перша - Старий Заповіт (Закон), написаний давньоєврейською мовою в дохристиянську добу. Старий Заповіт визнає віровчення єдиного бога Ягве. Друга частина - Новий Заповіт (Благодать), укладений ранніми християнами, завершений не раніше IV ст. н. е. і 364 року канонізований християнською церквою на Лаодикійському церковному соборі.

Християни, що сповідують учення Ісуса Христа, вважають Біблію своєю священною книгою і приймають її в повному обсязі (Старий і Новий Заповіти), а іудеї визнають тільки Старий Заповіт.

Старий Заповіт становить близько трьох четвертих усієї Біблії. Він містить 39 книг, написаних переважно давньоєврейською мовою. У ньому розповідається про створення світу, гріхопадіння, становлення й занепад єврейського народу волею Бога. Головна частина Старого Заповіту - «П’ятикнижжя» - була остаточно завершена в V ст. до н. е. У п’яти книгах пророка Мойсея - «Буття», «Ісход», «Левіт», «Числа», «Второзаконня» - розповідається про створення світу Богом за шість днів, про перших людей - Адама та Єву, які жили в раю, але, порушивши наказ Божий, були вигнані звідти. За цей непослух, або гріхопадіння, Бог прокляв увесь рід людський. Книга «Ісход» розповідає про Мойсея - пророка, якого Господь обрав посередником між собою та єврейським народом; про те, як Мойсей вивів єврейський народ з єгипетського рабства до землі обітованої - Палестини.

Окрім «П’ятикнижжя», до Старого Заповіту входять історичні книги, або «Книги Пророків», і Писання - «Псалми» (Псалтир), «Притчі Соломонові», «Книга Екклезіаста», «Пісня пісень» та численні пророцтва, літописні перекази, казкові оповіді тощо.

Новий Заповіт - друга частина Біблії, у якій викладено власне ідеологію християнства. Ця частина містить 27 книг, що поділяються на чотири Євангелія (св. Матвія, св. Марка, св. Луки та св. Іоанна), «Одкровення Іоанна» (Апокаліпсис), «Діяння апостолів» та ін. У Новому Заповіті розповідається про непорочне зачаття, народження та життя Ісуса Христа, чудеса, які він творив, смерть за спокуту гріхів людства і його воскресіння. Також тут ідеться про виникнення та діяльність церкви. Апостоли у своїх посланнях (листах) до церков дають поради, як жити і діяти, аби порятувати душу. Остання книга Нового Заповіту - «Об’явлення» (Одкровення Іоанна) - сповіщає про другий прихід Спасителя на землю, про вічну кару для тих, хто не повірив у Христа, та про небесне місто, створене Богом для спасенних.

Ікона XVIII століття

Біблія є святим письмом для християн та іудеїв. Які священні книги мають інші релігії? Які відомості про унікальні писемні пам’ятки людства ви отримали, вивчаючи курс історії стародавнього світу?

Тож спробуймо підійняти завісу над загадковим світом біблійних текстів.

Біблійні легенди

Милість та правда нехай не залишать тебе,

Прив’яжи їх до шиї своєї,

Напиши їх на таблиці серця свого -

І знайдеш ти ласку та добру премудрість

В очах Бога й людини!

«Притчі Соломонові»

Легендою про створення світу розпочинається Старий Заповіт. І уява наша вимальовує на тлі тендітного світанку життя дві постаті - Адама та Єви - перших людей, що постали з праху земного шостого дня творіння... І вперше читаємо тут слово «Бог».

ПАМ’ЯТАЙМО!

Сама Біблія трактує поняття «Бог» так: «Бог - це дух безконечний, вічний і незмінний у своїм бутті, мудрості, силі, святості, доброті (милосерді) і правді» (Євангеліє від Іоанна).

А як ви розумієте поняття «Бог»?

Легенда про створення світу оповідає про те, як Господь створив усе суще за шість днів. Спершу - небо і землю, потім - світло, роз’єднавши день і ніч. «Хай станеться світло» - перший день творіння.

Наступного дня з’явилося небесне склепіння. Велике диво трапилося третього дня, коли Бог сказав: «Нехай збереться вода з неба до місця одного, і нехай суходіл буде видний». «І назвав Бог суходіл землею, а згромадження вод назвав морем» (Книга Буття). Бог звелів - і виросла трава, дерева, квіти... Четвертого дня Бог створив сонце, бо ніщо не спроможне жити без сонця на землі, а також місяць і зорі, щоб світили вночі.

Поясніть, спираючись на знання з біології, фізики, чому без сонця неможливе життя на землі. А яка роль місяця в природних процесах?

На п’ятий день з’явилися риби у воді й птахи в небі. Та найпліднішим був шостий день: на землі з’явилися тварини, комахи... А опісля Бог сотворив людину «за власним образом і подобою». І лишився вдоволений своєю працею.

Іван Марчук. Біля джерел життя

Ви запитаєте: тиждень має сім днів, що ж відбувалося сьомого дня? А в неділю Бог спочивав від трудів своїх. І день цей став у людей днем уславлення Всевишнього, який подарував їм життя.

Чому, на вашу думку, саме в такій послідовності за Біблією Бог створював світ? Поясніть це, використовуючи знання з природничих наук.

Легенда про перших людей продовжує легенду про створення світу. Ім’я першої людини - Адам - не випадкове: означає «взятий із землі», адже саме із землі його було зліплено! Бог дав людині душу, щоб вона пізнала Бога. З ребра Адама, поки той спав, Бог створив жінку і дав їй ім’я Єва - «матір усіх живих людей». Бог благословив їх на шлюб, дозволив жити в Едемі (раю), звелівши оберігати райський сад.

Чому, на вашу думку, за легендою Бог дав людині душу передусім для віри у Творця?

Та змій-спокусник (Біблія повідомляє, що в образі змія Єві явився Сатана) умовив жінку скуштувати яблуко з дерева «пізнання добра і зла», до якого Бог заборонив торкатися людині. Єва з’їла заборонений плід і пригостила ним Адама. Розгніваний Господь вигнав людей з раю за непослух і присудив їм надалі в поті чола здобувати хліб свій, але змилостивившись, пообіцяв їм спасителя. Ним і став Ісус Христос.

Страшний гріх учинив син Адама та Єви Каїн: він убив брата свого Авеля, позаздривши йому. А діти іншого сина - Сита, перейнявши лихі звички дітей Каїнових, стали безбожниками. І тоді Бог вирішив знищити все, що створив: таким був його гнів на людей, що не шанували Творця й не дотримувалися заповідей його.

Якопо Тінторетто. Адам і Єва

Легенда про потоп оповідає, що лише праведнику Ноєві Бог сповістив про майбутнє лихо. Творець загадав Ноєві змайструвати ковчег, на якому він і порятувався зі своєю родиною, взявши туди різних тварин по парі, їжу, хлібні зерна, плоди й сіно. Сорок днів заливав землю великий дощ. І сто п’ятдесят днів не було нічого, окрім води й Ноєвого ковчега. І лише потім ковчег з порятованими зупинився біля Араратських гір. Нині мешканці міста Нахічевань, що розташоване поряд з імовірною стоянкою ковчега, стверджують, що саме там - домовина праведника. Адже назва міста означає: «тут оселився Ной».

У легенді про потоп, проводиться думка, що порятуватися від божого гніву може тільки людина праведна, що живе за божими заповідями. Ноя завжди ставлять у приклад тим, хто зневажає закони моралі, не дотримується приписів віри, не плекає чесноти у своїй душі.

Подібна легенда глибоко закорінена у свідомості різних народів. У всесвітній потоп (хоча по-своєму) вірять мексиканці та полінезійці, єгиптяни й греки, китайці й індуси. А знаєте чому? Бо є наукові підтвердження того, що великий потоп міг бути історичним фактом, серед них такі: дощечки з написами; епічна поема про Гільгамеша, знайдена поблизу Ніневії; археологічні дані про потопні осади й наноси; знищені ранні цивілізації, що мешкали в долині Євфрату, тощо.

Спираючись на знання з історії, біології, спробуйте з’ясувати, чи міг насправді відбутися всесвітній потоп, - як його уявляють народи Сходу.

Легенда про Вавилонську вежу пояснює, чому всі люди такі різні. Колись вони забажали сягнути неба, збудувавши височенну вежу. Керувала ними гординя: люди прагнули уславитися, дорівнятися до Вседержителя. Тому Бог вирішив припинити це зухвале будівництво в надзвичайно оригінальний спосіб: він стер з пам’яті людей рідну мову, якою спілкувалися всі, й перемішав мови так, щоб люди не могли розуміти одне одного. Відтак продовжити будівництво було неможливо. Люди покидали знаряддя й розійшлися світом, розділившись на народи, а недобудоване місто назвали Вавилоном, що означає «змішання».

А що для вас символізує Вавилонська вежа? Чим повчальна ця легенда?

Легенда про Мойсея. Мойсей - одна з найвизначніших постатей давньоєврейської історії, пророк, релігійний реформатор, законодавець. Це людина, що прожила бурхливе цікаве життя. Він зміцнив свою волю, навчився підпорядковувати її волі божій, в усьому виявляти абсолютний послух Творцеві. Мойсей очолив плем’я рабів і в тяжких умовах вигнання перетворив його на могутній славний народ.

Історія народження Мойсея незвичайна: єгипетський фараон звелів знищувати всіх новонароджених ізраїльських хлопчиків, щоб не множився рід ізраїльтян, які перебували в єгипетському рабстві. Але матір Мойсея не втопила сина, а сховала. Коли йому виповнилося три місяці, поклала немовля в просмолений кошик і пустила за водою. У хрестоматії ви прочитаєте, як дивом урятувався Мойсей, як потрапив до двору фараона й опановував науку, не забуваючи про свій уярмлений народ.

Після втечі від фараона Мойсей, одружившись із донькою мідійського жерця, жив у пустелі, пас отари. І одного разу побачив терновий кущ, з якого палахкотіло полум’я, та сам кущ не горів. Мойсей почув голос, що звертався до нього. Це промовляв Бог. Саме тоді Господь призвав Мойсея вивести з неволі єврейський народ.

Якими чеснотами був наділений Мойсей, що саме йому Господь доручив таку відповідальну місію?

Мойсей біля вогняного тернового куща

Важко було Мойсеєві змусити фараона відпустити ізраїльський народ з Єгипту. Не раз карав Бог Єгипет... І лише найстрашніша кара - смерть усіх первородних дітей - змусила фараона відпустити ізраїльтян до землі обітованої - землі Ханаан. Господь уберіг нещасних, які позначили свої будинки кров’ю жертовного ягняти, і всі діти ізраїльські лишилися живими. А єгиптян Бог скарав за те, що вони жорстоко знущалися зі своїх рабів. Легенда засвідчує невідворотність кари для тих, хто збиткується з ближніх.

Чимало див трапилося на шляху ізраїльського народу з єгипетського рабства до землі обітованої, що тривав сорок років.

Неабияким випробуванням була ця путь і для Мойсея: змучені тривалою дорогою люди зневірювалися і в усіх бідах звинувачували його. Дехто навіть нарікав на те, що через нього вони покинули Єгипет. І саме за зневіру Бог покарав народ таким довгим шляхом до волі, адже мусили померти ті, хто були рабами, щоб рабська свідомість не тьмарила розум. У цій легенді порушено віковічну проблему стосунків вождя й народу.

Як, на вашу думку, вирішується ця проблема в наш час? Якою є роль лідера нації? Як боротися зі зневірою, що полонить душі людей на шляху до мети?

Ідейним осердям легенди є оповідь про те, як Бог виголосив ізраїльському народові десять заповідей на горі Сипай. Ви, напевно, не раз їх чули, адже ці заповіді - своєрідний моральний кодекс, перелік чеснот, які мусить у собі сформувати кожна порядна, благородна, чесна людина. У них наголошується, що треба вірити, покладаючись на Бога, працювати й розбудовувати своє життя, шанувати своїх батьків; не можна вбивати, красти, чинити перелюбу, зазіхати на чуже майно й неправдиво свідчити... Десять заповідей були записані на кам’яних скрижалях, які звуться скрижалями Заповіту.

Ви маєте розуміти: Бог створив людину за своїм образом і подобою, дав їй душу й змогу безтурботно жити в раю. Проте він не створив людину роботом, який автоматично любив би Бога, безвільно виконуючи його волю. Бог дав людині право вибирати між добром і злом.

Вам уже доводилося вивчати твори, у яких було порушено проблему вибору. Чи завжди людині просто зробити вибір між добром і злом? Чи повсякчас між ними є чітка межа?

З Нагірної проповіді Ісуса Христа

Ця легенда закінчується мудрим повчанням: укотре зневірився народ у своєму пророкові й за зневіру Господь карав людей. Та, незважаючи ні на що, знову й знову Мойсей благав у Бога милосердя для зневірених. І Бог прощав. Лише перед смертю Мойсей зійшов на високу гору, звідки побачив землю обітовану (Палестину). Він подякував Богові за подароване щастя і відразу помер. У легенді возвеличено духовну міць Мойсея, вольовий характер, мужність. Це людина, що пізнала більше, ніж інші, здатна була прозирати майбутнє. Мойсей розумів головне - історичну необхідність для свого народу рухатися вперед. Він прагнув донести до людей ідею богообраності ізраїльського народу, але не всім вона була до вподоби. Пророк виконав свою історичну місію: після його смерті народ ізраїльський увійшов у землю обітовану.

Що саме вас найбільше вразило в цій легенді? Яким постає у вашій уяві пророк Мойсей?

Глибокі за змістом і повчальні легенди та притчі Нового Заповіту. Навчаючи народ, Ісус Христос часто говорив приповідками, щоб доступніше й виразніше висловити свої думки - настанови людству на тисячі років. Тож звернімося до його філософських притч, щоб стати хоч на дещицю мудрішими!

Тарас Шевченко. Програвся в карти (із серії ілюстрацій до «Притчі про блудного сина»)

Який епізод притчі про блудного сина відображений на картині?

Притча про блудного сина порушує вічну проблему стосунків між близькими людьми, між батьками й дітьми. Ця історія вчить шанувати батьків, визнавати свої провини й каятися, возвеличує силу батьківської любові й всепрощення. Ісус переконує, що найвищою радістю є радість віднайдення втраченого - найдорожчої людини: «Веселитись і тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий - і ожив, був пропав - і знайшовся». Батько, чию мудрість уславив своєю притчею Ісус Христос, належно оцінив працелюбність і відданість старшого сина, що працював поряд з ним день у день, і щире каяття молодшого, який після довгого блукання таки усвідомив свої помилки й покаявся.

Найголовніша особливість приповідок Ісусових - їх багатозначність: кожен, хто прочитав їх чи почув, має змогу зробити власні висновки.

Як часто в літературних творах порушують подібні проблеми? Які паралелі з прочитаним раніше ви могли б провести?

Притча про сіяча, як і решта повчань Ісуса, стосується надзвичайно важливої сфери людського життя - віри. Саме здатність людини приймати у своє серце слово Боже стала предметом цієї приповідки Христа. Звісно, він мав на увазі не просто насіння, а слово Боже. Воно ж бо - як зерно: те, що впало край дороги і дісталося птахам, - це слово, почуте людьми, які його не зрозуміли й відкинули. А тому Сатана легко викраде його із серця такої людини. Натомість слово Боже, що, як і зерно, впало в посушливе груддя, таки дісталося до серця людини, та не змогло в ньому вкорінитися. Така людина втратить віру за найменших випробувань. Зерна, що падали в колючий терен, означають слово Боже, сприйняте людьми заклопотаними, обтяженими земними турботами. Вони не вміють жити духовним життям, а тому ті буденні клопоти глушать тендітні пагони слова Божого в їхніх душах. А добрий ґрунт для зернин, які висіяв сіяч, - це люди, котрі і чують, і приймають слово Боже, а воно проростає в них добрим насінням у стократ.

Так за Євангелієм пояснив свою притчу сам Ісус Христос. А як ви її зрозуміли? Які ще повчальні думки приховані в цьому тексті?

Певно, вам не раз доводилося чути слово «псалом». У перекладі з грецької воно означає «пісня». 150 пісень релігійного змісту входять до знаменитого Псалтиря, який є частиною Біблії і навчальною книгою для християн. Автором деяких псалмів вважають біблійного царя Давида, два тексти приписують пророкові Мойсею та цареві Соломону, решта - твори анонімні.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Корінь слова «псалом» означає прославлення, захоплення від чогось або когось доброго, могутнього і гарного. Тож можна зробити висновок, що псалми виконували під час староєврейської літургії, колективного богослужіння і персональної молитви.

Псалми поділяють на кілька видів: хваління Бога, псалми-плачі, царські псалми, псалми вдячні й покаянні.

Псалми ввійшли до обов’язкової щоденної молитви християн. У них поєднані філософські роздуми, релігійна лірика, героїчний епос. Поетична образність, ритмічність і щирість стали запорукою популярності цих творів. Потужна метафоричність і глибинність псалмів спонукали багатьох письменників наступних поколінь переосмислювати, переспівувати їх. Одним з найяскравіших таких творів є Шевченкові «Давидові псалми». Невдовзі ви ознайомитеся з творчістю Григорія Сковороди, зокрема з його поетичною збіркою «Сад божественних пісень», у якій також досить відчутний вплив Псалтиря. Зверталися до неоціненного духовного досвіду псалмів і Павло Тичина («Псалом залізу»), і Ліна Костенко («Давидові псалми»).

Чому, на вашу думку, різні письменники в різні епохи зверталися до цієї вічної книги? Що їх приваблювало в ній?

Для людини, яку не виховували на Біблії і не привчали читати її регулярно, текст Псалтиря може здатися дещо одноманітним. Проте якщо звикнути до тавтологічних і антонімічних прийомів староєврейської поезії, то повільне, медитативне читання псалмів може принести неймовірну насолоду, духовне піднесення.

Іван Марчук. Пісня пісень

Як художник відтворив біблійний образ?

Унікальною книгою є «Пісня пісень», або «Пісня над піснями», - зібрання пісенної лірики давніх євреїв, укладеної протягом І тисячоліття до н. е. Авторство твору приписують цареві Соломону. Це один з найдавніших у світі гімнів любові, любові пристрасній, одухотвореній, що «сильна, як смерть». Головні герої твору - дівчина Суламіф і закоханий у неї юнак. Вони долають усі перешкоди, які чинять на шляху до їхнього щастя родичі, друзі, варта. Палітра художніх засобів настільки яскрава, що сухого опису в підручнику замало - ви самі переконаєтеся в цьому, прочитавши навіть невеликий уривок: «Поклади мене, як печатку, на серце твоє, як перстень, на руку твою: бо сильна, як смерть, любов; люті, як пекло, ревнощі; стріли її - стріли вогненні; вона - полум’я дуже сильне. Великі води не можуть погасити любови, і ріки не заллють її. Якби хто давав усе багатство дому свого за любов, то він був би відкинутий із презирством».

Якими художніми засобами скористався автор у цьому уривкові для вираження своїх почуттів?

«Пісня над піснями» - вічна скарбниця натхнення. З неї повсякчас черпали наснагу майстри художнього слова. Відгомони безсмертної книги звучать у творчості єврейських класиків - Хаїма Нахмана Бялика, Шолом-Алейхема; мотиви старовинного манускрипту заново ожили у творчості Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Євгена Маланюка.

Як бачимо, Біблія протягом багатьох століть була однією з найголовніших книг християнського світу. Так, текст Псалтиря був одним з найдавніших перекладів слов’янською мовою і поширився в Україні відразу після прийняття християнства, до того ж із тлумаченням неясних місць. На ньому в давнину ворожили, і текст так званого гадательного Псалтиря, у якому до кожного псалма додавали різні життєві поради, був відомий уже в XI столітті. Псалтир був однією з найдавніших білорусько-українських друкованих книг Франциска Скорини та Івана Федорова1.

1 Франциск Скорина, Іван Федоров - видатні східнослов’янські першодрукарі.

Цю книгу віками використовували як шкільний підручник, читали над хворими та померлими. Цитати з Псалтиря трапляються в українській літературі вже з XI століття і до найновіших часів. Українською мовою його перекладали Іван Пулюй (1903), о. Олександр Бакинський (1903), Михайло Кобрин (1936, 1941), Іван Огієнко (митрополит Іларіон) (1962), Іван Хоменко (1963) та ін.

Важливими книгами для давнього суспільства були і Євангелія.

ПАМ’ЯТАЙМО!

«Євангеліє» - грецьке слово, яке спочатку означало дар, нагороду за добру звістку, а згодом увійшло в ужиток у значенні благої звістки - благовісту. Добра звістка для християн - одкровення про спасіння, про Новий Заповіт (тобто новий союз) Бога з людиною, про спокуту сином Божим гріхів людства, його хресну жертву, про церкву, засновану ним на землі, про нове, благодатне життя, про обожнення людини. Отже, Євангеліями називають книги про земне життя і вчення Ісуса Христа.

В українській літературі вагомим надбанням стали євангелія, перекладені церковнослов’янською мовою з елементами давньоукраїнської, серед яких найвідоміші - Остромирове та Пересопницьке євангелія.

Саме на Пересопницькому євангелії з 1991 року присягають президенти України.

Чому, на ваш погляд, глава держави присягає саме на цій книзі?

Важливими для християнського віровчення книгами були й Апостоли.

ПАМ’ЯТАЙМО!

Апостол - скорочена назва сакральних книг, у яких описано діяння дванадцяти учнів Христа. Ці книги призначені для щоденних богослужінь.

Львівський Апостол 1574 року, або «Діяння та послання апостольські», традиційно вважають найдавнішою точно датованою книгою, надрукованою на українських землях. Видав Апостол визначний першодрукар Іван Федоров на власні та зібрані львівськими міщанами кошти.

Дуже цікавий примірник Апостола 1574 року з великим вкладним записом Катерини Іванівни Вишневецької-Ходкевич, сестри славнозвісного Дмитра Вишневецького, якого ототожнюють з героєм народної пісні Байдою. Запис зроблено 1575 року. Очевидно, Вишневецька отримала Апостол безпосередньо від самого Івана Федорова. Примірники Апостола є практично в усіх найбільших книгозбірнях України та інших країн світу.

Як ви вважаєте, чому найбільші бібліотеки світу збирають і вивчають давні тексти?

Варто згадати і про перекладачів Біблії, адже в нашу культуру Біблія прийшла саме завдяки блискучим перекладам рідною мовою.

У XIX столітті Григорій Квітка-Основ’яненко в Харкові, а Маркіян Шашкевич - на Галичині (вивчати їхню творчість ви будете згодом) майже одночасно починають перекладати уривки з Нового Заповіту українською мовою. Цікаве видання - «Псальми, переложені на малорускоє нарєчіє» професора Михайла Максимовича, першого ректора Київського університету Святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Видатна пам’ятка XIX століття - переклад Євангелія та «Діянь апостолів», що його зробив Пилип Морачевський. На жаль, Синод заборонив друкувати переклад Євангелія українською мовою. Тільки 1906 року під тиском революційних подій цей переклад було опубліковано.

Письменник Пантелеймон Куліш разом з видатним ученим Іваном Пулюєм спільними зусиллями перекладають майже весь кодекс Біблії.

Це був перший повний переклад Біблії з єврейських і грецьких текстів українською новітньою мовою. Частинами його друкували у Львові й у Відні. Проте під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Невтомний Пантелеймон Куліш удруге взявся за цю працю, та, на жаль, не встиг закінчити її. Завершили переклад Іван Пулюй і письменник Іван Нечуй-Левицький (він переклав Псалтир). Право власності на переклад здобуло Британське біблійне товариство, яке вперше видало Біблію українською мовою 1903 року. В Україні ж ці видання були заборонені. Згодом Британське біблійне товариство замовило Іванові Огієнку (митрополитові Іларіону) новий переклад канонічної Біблії 1936 року, оскільки наклад видання Біблії в перекладі Куліша-Пулюя вже розійшовся, а передруковувати його не було сенсу, адже українська мова за цей час суттєво змінилася.

Стокгольмське товариство для поширення Євангелія в СРСР видало 1942 року Новий Заповіт і Псалтир у перекладі професора Івана Огієнка. Його перекладом, перевиданим 1962 року, нині послуговується більшість протестантських церков, частково православна і греко-католицька.

Серед інших відомих перекладів - «Книга Буття», перекладена Іваном Франком, та один з останніх перекладів Біблії, здійснений нинішнім Патріархом УПЦ Київського патріархату Філаретом.

Поміркуйте, чому впродовж віків виникала потреба знову і знову перекладати Біблію, окремі її частини.

Євангеліст Лука. Гравюра з Апостола. 1574 рік

Тож ми розпочали тривалу й важливу розмову про вічні духовні цінності людства, завдяки яким людина може і повинна йти у світ з мудрою головою та ясним поглядом, любити життя, шанувати людей, свою землю, культуру, мову. А продовжуватимемо її завдяки тим, хто цю мудрість переосмислював у своїй творчості, намагаючись допомогти нам пізнати найпотаємніші глибини буття, - Григорієві Сковороді, Тарасові Шевченку, Пантелеймонові Кулішу і багатьом-багатьом іншим.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

  • 1. Назвіть найдавніші рукописні книги Київської Русі.
  • 2. З яких двох частин складається Біблія? Коротко схарактеризуйте кожну з них.
  • 3. До яких частин Біблії належать вивчені вами легенди і про що в них розповідається?
  • 4. Хто з письменників, учених, релігійних діячів перекладав Біблію українською мовою?

Міркуємо

  • 1. Які рукописні книги Давньої Русі називались Ізборниками?
  • 2. Обґрунтуйте прикладами з вашого життя чи з життя ваших друзів справедливість і мудрість притчі про блудного сина.
  • 3. Перекажіть і прокоментуйте притчу про сіяча.
  • 4. Закінчіть розпочате висловлювання: «Більшість талановитих українських письменників зверталися до Біблії, перекладали її українською мовою, використовували біблійні мотиви у своїй творчості, тому що...».

Аналізуємо

  • 1. Використовуючи знання з історії України, схарактеризуйте епоху, коли в Україні з’являлися перші друковані книги.
  • 2. Зіставте легенду про створення світу Богом і свої знання з біології. Як пояснити співіснування біблійної легенди і теорії Чарльза Дарвіна?
  • 3. Які моральні чесноти визначає в житті людини Біблія? Назвіть їх, прокоментуйте свою відповідь, підтверджуючи її посиланнями на біблійні тексти.
  • 4. Поясніть, чому до основоположної релігійної книги, якою є Біблія, було додано «Пісню над піснями».
  • 5. Подивіться на географічну карту і поясніть, навіщо Бог змусив євреїв сорок років блукати пустелею, не дозволивши за короткий час пройти незначну відстань від Єгипту до Палестини.
  • 6. Поясніть, чому Біблія - духовне надбання Сходу - стала осердям релігійного життя християн різних частин світу.

Дискутуємо

  • 1. Доведіть чи спростуйте думку, що давня література вплинула на весь подальший розвиток українського красного письменства.
  • 2. Висловіть власну думку з приводу того, чому Біблія та окремі її частини були найпопулярнішими серед перших перекладних і друкованих книг в Україні.
  • 3. Використовуючи знання з історії України, а також ресурси інтернету, спробуйте визначити, чим відрізнялася християнська релігія від вірувань наших далеких пращурів.
  • 4. Спробуйте пояснити значення понять «віра», «надія», «любов», «гріх», «покута», «рай», «пекло». Свою точку зору аргументуйте.

РОБОТА В ГРУПАХ

Підготуйте повідомлення про найдавніші літературні й релігійні пам’ятки інших народів, зокрема такі: Коран, Махабхарата, І-Дзин (Книга змін), Авеста, Веди, епос про Гільгамеша. Для цього скористайтеся довідковою літературою з бібліотеки, попрацюйте в Інтернеті, проконсультуйтеся з фахівцями.

Проаналізуйте, що спільного мають усі ці нетлінні духовно-мистецькі пам’ятки і чим вони різняться. Які особливості кожного тексту?

ПРАЦЮЄМО З ПРОЕКТОМ

ВАШЕ ПОРТФОЛІО

Пропонуємо підготувати для учнів молодших класів розповідь про Біблію (на 10-15 хв), про легенди, з якими ви щойно ознайомилися, притчі. Доберіть до своєї розповіді ілюстрації, продемонструйте різні

видання Біблії. Обов’язково складіть план такої бесіди й погодьте його з учителем.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Із запропонованих крилатих висловів, що народилися з біблійних текстів, оберіть той, який вам до вподоби, і напишіть коротеньку історію з життя, стосовно якої доречно було б ужити цей вислів.

  • Адамове ребро - жартівливе найменування жінки.
  • Адамові діти - рід людський, нащадки першої людини.
  • Блудний син - людина, що розкаялася у своїх помилках.
  • Вавилонське стовпотворіння - збіговисько, шум, безлад.
  • Всесвітній потоп - страшна катастрофа, лихо.
  • Обітована земля - багатий край, сподівана мета.

Ви також можете дібрати власні крилаті вислови, що запам’яталися вам під час читання Біблії.

ВАШ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

Притча — невелика за обсягом повчальна алегорична оповідь, максимально типізована, побудована за принципом аналогії. Сюжет притчі прямо підпорядкований її моралізаторській частині. Притча може мати прозову, поетичну чи драматичну форму. У ній розкриваються важливі етичні, естетичні, філософські настанови. Притча має символічний підтекст. Основне призначення цього твору - пояснити, як людина повинна чинити в певній ситуації. Біблійні притчі використовуються для вираження духовних настанов в алегоричній формі.

До жанру притчі зверталися такі українські письменники, як Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Франко, а Тарас Шевченко створив навіть серію ілюстрацій до притчі про блудного сина.

Визначте ознаки жанру притчі у прочитаних вами творах.

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Біблійні сюжети у світовій літературі чи не найпопулярніші, а твори на біблійні мотиви давно увійшли до класики. Якісь із них ви вже прочитали, з деякими ознайомитеся в старших класах. І йдеться не лише про літературу. Адже геніальні літературні шедеври надихали композиторів творити музику, живописців - писати полотна...

Серед світових шедеврів на біблійні мотиви - «Божественна комедія» Данте Аліґ’єрі, поема Джорджа Гордона Байрона «Каїн», Йоганна Вольфґанґа Ґете «Фауст». Перлини світового малярства - графічні шедеври Доре, який ілюстрував більшість біблійних сюжетів, полотна Мурільйо, Караваджо, Тінторетто, Рафаеля - цей перелік можна довго продовжувати. Зокрема, «Повернення блудного сина» - краща з картин геніального голландського художника Рембрандта.

Поцікавтеся, які твори світової музичної класики пов’язані з біблійними мотивами та сюжетами.

ВІДПОЧИВАЮЧИ, ВЧИМОСЯ

Прочитайте бувальщину про славетного першодрукаря Івана Федорова, у якій знайдете відомості про нього самого, його характер, а також перегуки з біблійною притчею про сіяча.

«Коли першодрукарі Іван Федоров і Петро Мстиславець, звинувачені в єресі, змушені були тікати з Москви, притулок їм надав великий гетьман литовський Григорій Ходкевич. Та недовго й тут працювали першодрукарі. Мстиславець з невідомих причин переїхав у Вільно, а Федорову Ходкевич незабаром запропонував залишити друкарську справу й займатися хліборобством.

Федоров на це відповів так: “Не випадає мені проводити дні свого життя за ралом - займатися сіянням зерен житніх: духовні зерна повинен я розсівати по світу, не рало у мене в руках - художество”.

І залишив гетьмана. Чимало злигоднів перетерпів друкар, поки дістався до Львова, а потім до Острога, звідки й розсіялися його “духовні зерна” і дали буйні сходи».

Із книги «Цікаві бувальщини»

Прокоментуйте цю історію. Як у ній переосмислена біблійна притча про сіяча? Як ця ситуація характеризує Івана Федорова?

ПОГЛИБЛЮЄМО ЗНАННЯ, РОЗШИРЮЄМО СВІТОГЛЯД

  • 1. Історія православної церкви в Україні: Зб. наук. праць. - К., 1997.
  • 2. Історія релігії в Україні: Навч. посібник/ За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. - К., 1999.
  • 3. Біблія. - К., 2004.
  • 4. Повернення до Божого Храму. - К., 2004.
  • 5. Ісаєвич Я.Д. Літературна спадщина Івана Федорова. - К., 1989.
  • 6. Довідник з історії України і За ред. І. Підкови та Р. Шуста. - К., 1993.
  • 7. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк, 2000.