Зарубіжна література. 7 клас. Міляновська

Як Робін Гуд став розбійником

Хто щастя зичить бідакам

І волелюбний сам,

Сідайте в коло — розповім

Про Робін Гуда вам.

Він за найкращих друзів мав

Знедолених усіх,

А багачів на смерть лякав

Його мисливський ріг.

¹ Шериф — особа, яка від імені короля Англії здійснювала судову і військову владу у графстві та збирала податки. Тут ідеться про шерифа Ноттінгемського графства.

Тринадцять літ Роб славно жив

У лісовій глуші.

Розбійник долею він був

І лицар — у душі.

Було це давно, ще за Генріха II, який після запеклої боротьби зі своїми братами зійшов на престол Англії. У ті часи на півночі країни росли великі заповідні ліси, в яких полювати міг тільки король, а всім іншим під страхом смерті заборонялося вбити бодай єдиного оленя. Ці ліси охороняли королівські лісники, і головний лісничий у кожному лісі мав таку саму владу, як шериф в оточеному мурами місті чи навіть єпископ у своєму абатстві.

Найбільші королівські заповідники — Шервудський та Бернесдейльський ліси — прилягали до двох міст — Шервуда та Бернесдейля. Впродовж кількох років головним лісничим там був один чоловік на ймення Х’ю Фітзу. Він мав тиху, лагідну дружину і маленького сина Роберта. Хлопчик, як свідчить запис в актовій книзі, народився 1160 року в місті Локслі — через те його часто й називали Локслі або Роб із Локслі. Роб, тільки-но міцно зіп’явся на ноги, одразу й понад усе вподобав блукати з батьком по лісі. А коли змужніла його рука, він навчився спритно натягувати лук і пускати несхибну стрілу. Довгими зимовими вечорами найбільшою радістю для Роба було слухати батькові розповіді про хороброго Зеленого Віллі-розбійника. Цей Віллі зовсім не боявся королівських лісників і багато літ розгулював по заповідниках, стріляючи оленів та бенкетуючи зі своїми друзями.

Коли надворі була негода, Роб цілими днями стругав рівненькі стріли для довжелезного лука й прив’язував до них сірі гусячі пера.

Дивлячись, як світиться обличчя сина, коли він слухає розповіді про розгульне лісове життя розбійників, любляча мати тільки зітхала. Вона походила з шляхетної родини і мріяла побачити Роба знаменитістю при дворі короля чи в абатстві. Вона навчала його читати й писати, прищеплювала йому гарні манери, вчила бути правдивим і чесним як перед сановитими лордами, так і перед простими селянами.

Ілюстрація художника Грега Хіпьдебрандта

У ті радісні й безтурботні дні у Роба було двоє друзів: Біллі Геймвелл, син батькового брата, який жив у Геймвелл Лоджі біля Ноттінгема, і Маріан Фітцволтер, єдина дочка графа Хантінгдона.

Замок Хантінгдон добре було видно з одного високого дерева, яких багато в Шервудському лісі, і кожного ясного дня біла хустинка Роба сповіщала з цього дерева Маріан, що він уже чекає на неї. В замок до дівчини Роб не ходив, бо їхні батьки ворогували. Поміж людьми ходили чутки, що нібито законний граф Хантінгдона був Х’ю Фітзу, але його землі підступно прибрав собі до рук Фітцволтер, улюбленець короля. Однак ані Роб, ані Маріан аніскільки не зважали на ворожнечу своїх батьків, хоча вона з кожним днем і поглиблювалась. [...]

У Робового батька, крім Фітцволтера, було ще двоє непримиренних ворогів: сухоребрий шериф Ноттінгема і товстопузий єпископ Герфорда. Ці троє ворогів змовилися між собою і нашепотіли на вухо королеві таке, що Х’ю Фітзу відразу втратив посаду королівського лісничого. Холодного зимового вечора батька, матір і Роба вигнали без попередження на вулицю, позбавивши будь-яких прав на майно. Шериф арештував лісничого за зраду, про яку бідолашний Х’ю Фітзу не мав навіть гадки, і запроторив його до ноттінгемської в’язниці. Роб із матір’ю звернулися по допомогу до свого єдиного родича, сквайра¹ Джорджа Геймвелла, який радо надав їм притулок.

Однак страшне потрясіння згубно вплинуло на місіс Фітзу. Менш ніж за два місяці матері в Роба не стало. У хлопця від цієї втрати наче обірвалося серце. Та не встигли зацвісти на її могилі перші весняні квіти, як Роба спіткало нове горе: не стало й батька. Цей суворий, незламної волі чоловік помер у в’язниці.

Минуло два роки. Двоюрідний брат Роба, Віллі, вчився у школі далеко від дому; Маріан батько відіслав до двору королеви Елеонори, коли довідався про дружбу дочки з Робом. Отже, цілих два роки осиротілий хлопець був зовсім самотній. Грубувато-добродушний старенький сквайр ставився до нього зі щирою ніжністю, але нічим не міг допомогти своєму племінникові, який не знаходив собі місця. Щоразу, коли хлопець брався за тремтливу тятиву лука і, пославши довгу стрілу, чув свист сірих гусячих пер, у його уяві оживали щасливі дні, яких він уже не міг повернути. Та якось уранці, коли Роб прийшов до сніданку, дядько, замість привітання, зустрів його такими словами:

¹ Сквайр (есквайр) — англійський дворянський титул.

— Я маю для тебе новину, мій хлопчику! Є добра нагода випробувати твій лук і здобути гарненький приз! У Ноттінгемі зараз ярмарок, і шериф оголосив змагання лучників. Найкращі з них стануть королівськими лісниками, а того, хто стрілятиме найвлучніше, чекає ще й нагорода — золота стріла...

Сквайр голосно засміявся. У Роба засвітилися очі.

— Я з великою радістю поміряюсь силами з ким завгодно. Та і про місце лісника я вже давненько мрію. Ви дозволите спробувати щастя?

— Авжеж! — палко вигукнув дядько. — Твоя мати, пером їй земля, хотіла зробити з тебе писарчука. Та я добре бачу: твоє життя мине в зеленому лісі. Хай пощастить тобі на цих змаганнях!..

Робін Губ. Кадр із кінофільму «Робін Гуд» (режисер Рідлі Скотт, 2010 рік)

Юнак подякував дядькові за добрі побажання й почав ладнатися в дорогу. За кілька днів ясним погожим ранком Роб вирушив із Локслі й подався через Шервудський ліс до Ноттінгема. Через плече у нього висів довгий тисовий лук, при боці погойдувався сагайдак¹, ущерть наповнений стрілами. Ставний і рослий, він йшов бадьорим кроком. Серце його співало: юнак був сповнений великих надій і не мав жодного ворога в світі. Та це був останній ранок у житті Роба, коли в нього не було ворогів. Продираючись крізь хащі Шервудського лісу й насвистуючи грайливу мелодію, він раптом наскочив на компанію лісників, що влаштували бенкет під розлогими шатами столітнього дуба. Перед ними лежав величезний пиріг з м’ясом, і вони його пожадливо їли, запиваючи кожний кусень пивом.

Роб тільки глянув на ватажка лісників і миттю зрозумів, що перед ним — ворог. Це був той самий чоловік, який незаконно посів батькове місце головного лісничого і безжально вигнав їхню сім’ю на сніг. Однак Роб не сказав йому жодного слова і мирно пішов би далі, коли б ватажок лісників не загорлав у його бік:

— Слово честі, оте хлоп’я вважає себе стрільцем! Куди поспішаєш, парубче, зі своїм іграшковим луком та стрілами? Їй-бо, він чалапає в

¹ Сагайдак — шкіряна сумка або дерев’яний футляр для стріл.

Ноттінгем на змагання! — Лісники зустріли ці дотепи громом образливого реготу. Роб скипів. Він гнівно гукнув у відповідь:

— Мій лук не гірший від вашого, а стріли мої летять далеко і влучно, — отже, не вам мене вчити!

Почувши такі слова, лісники знов гучно зареготали, а ватажок погрозливо звів брови і сказав:

— Ну що ж, покажи нам свій хист. Якщо влучиш у ціль — двадцять срібних монет від мене, а як не влучиш — прочухан.

— Де ваша ціль? — із гарячковим запалом вигукнув Роб. — Кладу свою голову проти ваших грошей, якщо я схиблю.

— Гаразд, нехай буде по-твоєму, — сердито відповів лісничий, — за хвастощі накладеш головою, якщо не влучиш у мою ціль.

Тієї миті з лісової гущавини, поскубуючи траву, вийшов табун оленів. До них було не менше як сто кроків. Це були королівські олені, але на такій відстані їм, здавалось, ніщо не могло загрожувати. Головний лісничий показав пальцем у бік тварин.

— Якщо твоя хирлява рука пошле стрілу хоча б на піввідстані до них, я буду з тобою закладатись.

— Годі! — вигукнув Роб. — Кладу свою голову проти двадцяти пенні¹, що отой ваш красень ватажок робить зараз останній свій подих!

Нічого більше не кажучи, він помацав тятиву; наклав стрілу і відтягнув праву руку до скроні. Мить — і співуча стріла променем сяйнула через широку галявину. Ще мить — і олень-ватажок високо підскочив на місці, а потім, як підтятий, упав додолу. Лісники від подиву тільки зойкнули, а тоді сердито почали репетувати.

— Ти знаєш, дурна твоя голово, що ти накоїв? — кричав головний лісничий. — Ти вбив королівського оленя! За такі витівки наш король Генріх карає смертю. Ні слова про гроші! Мерщій забирайся геть!

Хвиля обурення піднеслась у грудях Роберта і він не стримався.

— Я йду, бо твоя пика вже намуляла мені очі, любий лісничий. На тобі недоноски мого батька! — вигукнув він і пішов своєю дорогою.

Лісничий сприйняв ці слова як погрозу. Налившись кров’ю від люті, він схопив свій лук і без попередження вистрілив у спину Робові. На щастя хлопця, в останній момент лісничий, наступивши на суху гілку, хитнувся: стріла просвистіла у Робіна біля самісінького вуха і лише вирвала кілька волосинок на голові. Роб затремтів від гніву і рвучко обернувся до ворога, який стояв кроків за сорок від нього.

— Ха! — вигукнув він. — Хвастати майстер, а стріляти не вмієш! Ось тобі з мого іграшкового лука!

¹ Пенні — розмінна монета в Англії. Інша назва — пенс.

У повітря шугнула стріла. Головний лісничий зойкнув і впав долілиць. Із лютими криками лісники стовпились навколо свого начальника, але побачили, що допомога йому вже не потрібна. Так помстився Роб за смерть батька, хоч тепер сам опинився поза законом.

Поки лісники ще не отямились, він кинувся тікати і біг усе далі й далі в зелену гущавину лісу. Дерева гостинно розкривали перед ним обійми гілок, ніби вітали з поверненням додому.

Надвечір, голодний і стомлений, Роб прибився до хатини, що стояла на далекому узліссі. Там жила одна бідна вдова, яка знала Роба ще хлопчиком; вона не раз годувала його і поїла, коли він забрідав до неї після своїх лісових прогулянок.

Стара жінка радо зустріла гостя, швиденько напекла йому коржів, а потім поклала спочити і змусила розповісти усе, що з ним сталося.

— Пекельний вітер гуляє по Шервуду, — сумно похитавши головою, мовила стара. — Багатії зовсім розперезались і грабують бідноту, як тільки захочуть. У мене троє синів, і всіх їх оголосили розбійниками тільки за те, що вони минулої зими вбили одного королівського оленя, аби не померти з голоду. Тепер вони ховаються в лісі. Вони ж і казали мені, що разом із ними там переховується ще десятка чотири добрих людей, які не дадуть себе зобидити — у них проти кривдників завжди напоготові луки.

— Бабусю, а де вони? — вигукнув Роб. — Я приєднаюся до них!

— Сьогодні ввечері сини навідають мене. Залишайся тут і побалакай з ними, коли тобі треба.

Роб із радістю лишився, а темної ночі вже мав розмову з трьома удовиченками, з трьома відважними молодцями, які відразу припали йому до серця. Вони взяли з Роба клятву на вірність і тільки тоді розповіли, де розташована схованка їхньої ватаги. Це місце Роб знав дуже добре. Наостанку один з удовиченків сказав:

— Але в нас досі немає ватажка, в якого б голова працювала так само добре, як і рука. І ми домовились обрати собі ватажком такого розбійника, в якого стане клепок, щоб пробратися непоміченим у Ноттінгем і завоювати на змаганнях лучників приз.

Роб скочив на ноги.

— Вчасно сказано! — вигукнув він. — Бо я ж саме зібрався на ярмарок, і ніякі лісники, ніякі посіпаки шерифа не стануть мені на перепоні аж до самого яблучка мішені.

Хоч Роб був іще надто юним, проте тримався він так сміливо, а очі його палали таким вогнем, що всі троє братів схопили його за руку і в один голос закричали:

— Браво, Локслі! Браво! Якщо здобудеш золоту стрілу на змаганнях, ти станеш ватажком усіх розбійників Шервудського лісу!

Роб обмізковував, як йому замаскуватися, щоб непомітно прослизнути в Ноттінгем. Він був певен, що лісники вже встигли призначити ціну за його голову і що про це оголошено на базарному майдані.

Пробиваючись крізь густий натовп до місця змагань, Роб вийшов на широкий базарний майдан. Повітря стрясали закличні звуки сурм, і людські потоки швидко заповнювали площу перед старовинною ратушею. Роб проштовхався сюди саме тоді, коли урядовець почав голосно зачитувати таку відозву шерифа графства Ноттінгем:

— «Молодик, на ім’я Роберт, племінник сквайра Геймвелла, убив головного лісничого його величності короля і оголошується поза законом. Сто фунтів стерлінгів¹ винагороди тому, хто спіймає вищезазначеного Роберта живим або мертвим».

Знов пролунали сурми, урядовець зі своїм почтом пішов геть. [...]

Великі змагання почалися після полудня. Двадцять лучників вийшли на поле для турнірів і приготувалися до боротьби за золоту стрілу. Серед них впадав у око жалюгідний на вигляд жебрак, одягнений в строкате лахміття, із засмаглими до чорного й подряпаними обличчям та руками. Копицю рудуватого волосся прикривав каптур². Жебрак повільно прокульгав за стрільцями і неквапливо зайняв місце в ряду. З натовпу почулися глузливі вигуки.

Пліч-о-пліч з Робом, — бо це, безумовно, був він, — стояв мускулястий смагляволиций парубійко із зеленою пов’язкою на лівому оці. З нього теж реготалися, але він не звертав на те уваги.

Трибуни для глядачів, що величезною підковою оточували стрільбище, були переповнені. Там зібралася дрібна шляхта й поспільство з навколишніх сіл та містечок. Всі нетерпляче чекали початку змагань.

У центральній ложі³ сидів кістлявий бундючний шериф, його обвішана коштовностями дружина й дочка, яка всім своїм виглядом показувала, що вона сподівається одержати золоту стрілу з рук переможця і таким чином стати королевою дня.

Сусідню з ними ложу займав товстенний єпископ Герфорда, а в ложі з другого боку сиділа дівчина, чиє темне волосся, карі очі й витончені риси обличчя примусили серце Роба радісно стрепенутись. То була Маріан! Вона приїхала погостювати з Лондона від двору королеви і тепер сором’язливо горнулась до свого батька, графа Хантінгдона.

¹ Фунт стерлінгів — найбільша грошова одиниця в Англії.

² Каптур — капюшон, який кріпиться до коміра верхнього одягу.

³ Ложа — відділені перегородками місця для кількох глядачів.

Якщо й раніше Роб поклав собі будь-що завоювати золоту стрілу, то тепер, коли він побачив миле обличчя Маріан, це рішення зміцнилося в сотні разів. Він відчував, як мимоволі напружуються м’язи його рук у чеканні вирішального моменту. Але в той же час серце Роба шалено стукотіло, і все його тіло пробирав незрозумілий дрож.

Проспівали сурми, і натовп завмер. Герольди¹ оголосили умови змагань. Першу ціль буде поставлено за тридцять елів². Ті, що влучать у яблучко, стрілятимуть у другу ціль, пересунуту на десять елів далі. Третю ціль поставлять ще далі, і так аж поки визначиться остаточний переможець. Переможець одержує золоту стрілу й посаду королівського лісника. Він також виборює право обрати королеву дня.

Знову заграли сурми, і лучники приготувалися стріляти. Натовп усе ще сміявся і перешіптувався, тицяючи пальцями на недоладну постать, закутану в строкате ганчір’я і куций чернечий каптур. Та ось вистрілив перший лучник, і всі затамували подих.

Ціль стояла не дуже далеко, і двадцять стрільців з двадцяти влучили в самісіньке яблучко. [...] Натовп шаленим ревом і вигуками вітав переможців першого туру змагання. Знову заспівали сурми, і другу ціль було поставлено уже за сорок елів.

Перші три лучники і цього разу поклали стріли у внутрішнє коло. Четвертий і п’ятий лучники ледве зачепили краєчок кола. Роб спокійно пустив свою стрілу, і вона впевнено лягла в сяючу цяточку.

— Жебрак! Дивіться, що робить жебрак! — шаленів натовп.

І справді, стріла Роба стриміла набагато ближче до середини, ніж будь-чия інша. Влучніше за нього вистрілив тільки «Одноокий», як охрестив натовп парубійка з перев’язаним оком. На його постріл глядачі відповіли одностайним ревом. Таку стрільбу можна було побачити в Ноттінгемі не кожного дня.

Маріан і шериф Ноттінгемський Кадр з кінофільму «Робін Гуд: король злодіїв» (режисер Кевін Рейнолдс, 1991 рік)

¹ Герольд — оповісник на лицарських турнірах.

² Ель — давня міра довжини, приблизно 113 см.

Решта лучників один за одним схибили і з похнюпленими головами відійшли назад. Тим часом сурми сповістили про початок третього туру ^— ціль установили на відстані п’ятдесяти елів.

— Слово честі, мій друже, ви непогано володієте луком, — сказав Робові його дивний сусіда. — Хочете, щоб я зараз стріляв перед вами?

— Ні, — відповів Роб, — але ви також дуже добрий стрілець, і якщо перемога дістанеться мені, то отих індиків ви напевне залишите далеко позаду. — Він зневажливо кивнув у бік трьох лучників, навколо яких стовпилися їхні поклонники, слуги шерифа, єпископа та графа.

Після цього погляд Роба ковзнув у ложу, де сиділа прекрасна Маріан. Здавалось, дівчина також стежила за ним, бо очі їхні зустрілись.

Лучники знову приготувались до стрільби. Відчувалось, що вони трохи нервуються. Третя ціль виглядала меншою, ніж саме яблучко першої. Стріли перших трьох претендентів на приз ледь зачепили краєчок внутрішнього кола.

Роб занепокоєно став на лінію стрільби. А непокоїтись було чого. Саме в цей час набігло кілька хмарок, затьмаривши ціль, і повіяв різкий боковий вітерець. На мить юнак звернув свій погляд на ложу, де сиділа темноока дівчина. Серце його радісно тьохнуло. Маріан помітила цей погляд і заспокійливо усміхнулась! Роб одразу відчув, що вона упізнала його. Юнак упевненою рукою натягнув лук і, вибравши мить між поривами вітру, пустив стрілу. Вона співуче пролетіла через поле і вп’ялася в самісіньку середину цілі.

— Жебрак! Жебрак! — заволав збуджений натовп.

Парубійко із зеленою пов’язкою на оці зневажливо посміхнувся і став до бою. Він натягнув лук і, ніби й не дивлячись на ціль, пустив крилату стрілу. Вона зі свистом шугнула до цілі; сотні застиглих очей проводжали її в польоті. І знову дикий рев натовпу розітнув напружену тишу. Стріла Одноокого лише трішечки не влучила в середину, але обідрала пір’я на стрілі Роба. Придивившись до цілі й зрозумівши свою помилку, невідомий лучник здивовано знизав плечима. Він не врахував перемінних подувів вітру, і стрілу занесло трохи вбік. Та, незважаючи на свою поразку, він перший поздоровив Роба з перемогою.

— Сподіваюсь, ми ще колись позмагаємося, — сказав він. — А по правді, мені зовсім не потрібна ота золота цяцька; я просто хотів допекти ненависному шерифу. Що ж, тепер коронуй обраницю свого серця.

І, несподівано повернувшись спиною, він зник у натовпі.

Герольд запросив Роба до ложі шерифа, де чекала його винагорода.

— Дивний ти хлопець, — промовив шериф, знервовано кусаючи губи, — але стріляєш добре. Як тебе звати?

Маріан підсунулась ближче й уважно дослухалася відповіді.

— Я Роб Мандрівник, мілорде шерифе, — відповів лучник-жебрак.

— Ну от що, Робе Мандрівник, — мовив шериф, — хоч ти й не дуже дбаєш про своє тіло та одяг, але до пуття тебе можна довести. Хочеш на службу до мене?

— Роб Мандрівник завжди був вільний і не бажає нікому служити.

Брови шерифа погрозливо зійшлися на переніссі, але заради дочки та золотої стріли він удав, що пропустив відповідь жебрака повз вуха.

— Робе Мандрівник, — сказав він, — ось золота стріла, яка належить кращому лучникові нинішнього дня. І ти завоював цей приз. Подаруй його тій, яка цього справді гідна.

При цих словах герольд підштовхнув Роба ліктем і майже силоміць повернув його до дочки шерифа, яка сиділа з пісною усмішкою на вустах. Та Роб не звернув на це уваги. Він узяв золоту стрілу й підійшов прямо до ложі, де сиділа прекрасна Маріан.

— Леді, — звернувся до неї Роб, — прошу вас, прийміть оцей маленький подарунок від бідного мандрівника, готового завжди вам служити найкращими стрілами із свого сагайдака.

— Дякую вам, Робе в каптурі, — відповіла дівчина, лукаво звівши брівку і встромивши сяючу стрілу в своє темне волосся.

Натовп голосно закричав:

— Слава нашій королеві! Слава!

Шериф тільки зиркав спідлоба на обірванця лучника, який відмовився від служби в нього, без слова подяки забрав приз та ще й на очах у всіх принизив його дочку. Шериф покликав свою сторожу й наказав стежити за жебраком. Але Роб спритно крутнувся і, загубившись у натовпі, швидко попрямував до міської брами.

Того ж самого вечора посеред галявини в Шервудському лісі навколо багаття сиділо сорок молодців, одягнених у все зелене. Вони смажили на вогні оленину і весело гомоніли. Раптом десь поблизу хруснула гілка. Тієї ж миті всі скочили на ноги і схопилися за зброю.

Ілюстрація художника Грега Хільдебрандта

— Не бійтеся, це — друг, — пролунав з хащі дзвінкий голос. — Я шукаю удовиних синів.

Наперед виступило три удовиченки.

— Та це ж Роб! — вигукнули вони. — Ласкаво просимо в Шервудський ліс, Робе!

Решта лісовиків теж підійшли до Роба і гаряче тисли йому руку, бо всі вони вже знали його історію. Після цього один із трьох синів удови, на прізвисько Дебелий Вілл, вийшов наперед і промовив:

— Друзі, усі ви знаєте, що нашому загонові досі бракувало ватажка — шляхетного, добре вихованого, розумного, спритного і сміливого. Здається, тепер ми знайшли отамана в особі цього юнака. Я і мої брати сказали йому, що ви оберете собі у ватажки того, хто пошиє сьогодні шерифа у дурні, заволодівши його золотою стрілою. Правду я кажу?

Всі погодилися, і Вілл обернувся до Роба.

— Які новини принесли ви з Ноттінгема? — запитав він.

Роб засміявся.

— Можу сказати, що я таки справді пошив шерифа у дурні, а на додачу ще й забрав у нього золоту стрілу. Однак щодо призу, ви мусите повірити мені на слово, бо я подарував його одній дівчині. Я буду радий, коли ви приймете мене у вашу сім’ю простим лучником. Бо тут, я бачу, є старші й досвідченіші люди, ніж я.

На цих словах із групи лісовиків вийшов наперед високий смагляволиций чоловік, і Роб одразу впізнав у ньому лучника із зеленою пов’язкою на оці; тільки пов’язку тепер він зняв і дивився на світ обома очима — сміливими й чесними. Він сказав:

— Роб у каптурі — так, здається, назвала вас леді — я можу потвердити ваші слова. Ви уміло збили пиху з шерифа, не гірше, ніж це зробив би я. Ми не вимагатимемо од вас золотої стріли, бо вона потрапила в гарненькі ручки. А хто з нас краще стріляє, ви чи я, це нехай покаже майбутнє. Однак я, Вілл Стютлі, при всіх заявляю, що не визнаю ніякого іншого ватажка, крім вас.

Ілюстрація художника Грега Хільдебрандта

І добрий Вілл Стютлі розповів друзям усе, що сталося під час змагань, а потім простягнув Робові руку на знак своєї відданості.

Те саме зробили троє молодих удовиченків, а слідом за ними з радісними вигуками й усі інші розбійники, серед яких Вілл Стютлі досі вважався найкращим стрільцем. Усі випили за Роба по кухлю чорного пива, після чого щойно обраного ватажка нарекли Робіном Гудом. Роб не заперечував, бо так назвала його прекрасна Маріан.

Того вечора ще довго навколо багаття лунали бадьорі пісні й точилися веселі розмови. Ватага подарувала Робіну Гудові ріжок, яким він мав скликати своїх бійців. Усі урочисто поклялися в тому, що, забираючи гроші та речі в багатіїв, вони всіляко допомагатимуть бідним та знедоленим. Клятву давали під розлогим пишнолистим дубом, при спалахах полум’я, за доброю вечерею і кухлем пива. Так Робін Гуд став розбійником.

Переказ Юрія Юри, переклад віршів з англійської Леоніда Солонька

Історична енциклопедія

Стрілецький лук має давню історію, його використовували ще первісні люди. Впродовж багатьох віків цей вид зброї вдосконалювався, але в часи Середньовіччя з нього все одно можна було поцілити лише на невеликі відстані. Згідно з баладами, розбійник Робін Гуд та його лісові товариші стріляли з так званого великого англійського лука, довжина якого сягала 1,5 метра! Однак в Англії XI - XII століть найпоширенішою зброєю у королівських військах був не лук, а арбалет. Знать уважала лук ненадійною і зовні потворною зброєю простолюду.

Проте вже наприкінці XII століття ставлення до цього виду зброї різко змінилося. Очевидець описав, як під час облоги одного із замків стріла з маленьким металевим наконечником, випущена з великого англійського лука, поранила коня, пройшовши крізь кольчугу і ногу рицаря та дерев’яне сідло! Також він на власні очі бачив, як ці стріли пробили міцні дубові двері замку завтовшки 4 дюйми (10 см)!

Відтоді добре озброєні рицарі, які вважалися непереможною силою в середньовічній армії, виявилися абсолютно безпорадними перед луками, з яких селяни стріляли дичину. У зв’язку із цим королівські війська терміново поповнили загонами піхотинців-лучників, набраних із числа йоменів, які жили в лісистих місцевостях Англії.

Особливо багато добре підготовлених стрільців з’явилося в армії після того, як король оголосив, що браконьєри та інші злочинці, які переховуються від закону в лісах (зокрема і в Шервуді), будуть помилувані, якщо стануть на службу лучниками. Королі особливо цінували стрільців і платили їм більше, ніж решті піхотинців.

Унаслідок цього рицарі змушені були застосувати надійніший вид обладунків, оскільки кольчуга їх уже не захищала від стріл. Таким чином, із XIII століття поширеним стає важке бойове спорядження, що суттєво обмежувало рухи рицарів. Із металевих опуклих обладунків, які тепер повністю заковували тіло вершника, смертоносні стріли просто зісковзували.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з твором

• 1. Згадайте особливості жанру фольклорної балади.
• 2. Що є спільного, а що відмінного між баладами і билинами?
• 3. Що вам відомо про історію виникнення балад про Робіна Гуда?

Працюємо над змістом твору

• 4. Розкажіть, яким було дитинство Роберта. Як хлопчик почувався у лісі?
• 5. Чому життя родини головного лісничого різко змінилося?
• 6. Як юний Роберт опинився поза законом?
• 7. Як хлопець познайомився з лісовими братами?
• 8. Чому вдовині сини та інші йомени і ремісники змушені були тікати до лісів?
• 9. Із якою метою Роб вирушив до Ноттінгема?
• 10. Чому він не міг відкрито з’явитися у місті?
• 11. Розкажіть про участь Робіна у змаганнях стрільців.
• 12. Як ви гадаєте, що сталося б із Робом, якби його викрили у Ноттінгемі?
• 13. Поясніть, звідки взялося прізвисько Робін Гуд (Robin Hood).

Узагальнюємо і підсумовуємо

• 14. Схарактеризуйте образ Робіна Гуда.
• 15. Розкажіть, ким були лісові розбійники і чому вони опинилися поза законом.
• 16. Яким постає у баладі шериф Ноттінгемський?
• 17. Доведіть, що в образі Робіна Гуда втілилися кращі риси захисника знедолених.
• 18. Як у баладах про Робіна Гуда лісові брати протиставляються місцевим феодалам?

Пов’язуємо новий матеріал із вивченим раніше

• 19. Порівняйте образи Робіна Гуда та Іллі Муромця.
• 20. Поміркуйте, що спільного в характерах цих героїв епічних пісень. Що є відмінного у їх зображенні?
• 21. Згадайте, як ставилися до багатства Ілля Муромець і Робін Гуд.
• 22. Складіть таблицю у два стовпчики і впишіть, які з перелічених якостей властиві Робінові Гуду та Іллі Муромцю: жорстокість, справедливість, мужність, почуття гумору, жадібність, зневага до багатства, серйозність, прагнення полегшити життя бідним, підступність, співчуття знедоленим, надзвичайна сила, майстерність у володінні зброєю, самовихваляння, похмура стриманість, відчайдушна легковажність, бажання вступити на службу, незалежність.
• 23. Доведіть, що головною темою балад про Робіна Гуда є боротьба із соціальною нерівністю, а головною темою билин — захист батьківщини від завойовників.

Застосовуємо поняття з теорії літератури

• 24. Знайдіть ознаки баладного жанру в пісні «Робін Гуд».
• 25. Згадайте з вивченого у 6 класі, що таке сюжет. Поясніть, чому балади про Робіна Гуда називають сюжетними піснями.
• 26. Поясніть, чому балади про Робіна Гуда називають фольклорними.
• 27. Прочитайте фрагмент із балади про Робіна Гуда:

1. Robin Hood hee was and a tall young man,

Derry derry down

And fifteen winters old,

And Robin Hood he was a proper young man,

Of courage stout and bold.

Hey down derry derry down.

2. Robin Hood he would and to fair Nottingham,

With the general for to dine;

There was he ware of fifteen forresters,

And a drinking bear, ale and wine.

3. "'What news? What news?' said bold Robin Hood;

'What news, fain wouldest thou know?

'Our king hath provided a shooting-match':

'And I’m ready with my bow'.

4. "We ho'd it in scorn," then said the forresters,

"That ever a boy so young

Should bear a bow before our king,

That's not able to draw one string.'[...]

Поміркуйте, які ознаки фольклорної пісні є в цьому уривку.

• 28. Визначте, про які саме пригоди Робіна Гуда йдеться в цьому фрагменті.

Виконуємо творчі завдання

• 29. Уявіть, що ви живете в Англії XV-XVI століть і берете участь у травневих святах, на яких ушановують Робіна Гуда. Поміркуйте, де і як ви розважатиметеся.
• 30. Складіть план святкової хороводної інсценізації однієї з пригод Робіна Гуда.

Радимо прочитати

Англійська фольклорна балада «Поєдинок Робіна Гуда з Гаєм Гізборном»