Зарубіжна література. 7 клас. Міляновська

Англійські балади про Робіна Гуда

Основою надзвичайно популярних англійських балад про стрільця Робіна Гуда стали легенди про ватажка селян та ремісників, які, не витримавши утисків феодалів, залишили свої домівки і втекли в ліси. Особливими рисами цих балад є пригодницький зміст та оптимістичний настрій. Відомо близько 40 баладних сюжетів про пригоди Робіна Гуда, в яких він постає то простим йоменом1, то нащадком розореного графського роду, то грабіжником на лісових дорогах, то борцем проти норманських завойовників.

Чи був стрілець Робін Гуд із селища Локслі реальною особою і коли жив (у XII чи у XIV столітті) — невідомо, але в кількох англійських середньовічних літописах згадується це ім’я як ім’я людини, яка очолювала ватагу із сотні вільних стрільців. Очевидно, що Робін Гуд став у народних баладах узагальненим образом вільної особистості, незалежної від свавілля феодалів.

У баладах ватага Робіна Гуда осіла у величезному Шервудському лісі2, через який пролягав один із головних шляхів Англії — Велика Північна дорога. Звісно, цією дорогою постійно пересувалися торговці з крамом, вельможі з розкішним почтом, королівські чиновники. Усі вони були ласою здобиччю для лісових розбійників. Проте балади називають їх «чесними злодіями» — «лісові брати» грабували лише зажерливих баронів-феодалів, продажних суддів і неправедних священиків, а відібрані багатства роздавали злидарям, удовам та сиротам. Розбійники вправно володіли луком і стрілами, тому відчували себе в абсолютній безпеці перед баронами-рицарями та їхніми озброєними слугами. А для того, щоб стрільців важче було помітити у лісовій гущавині, вони носили зелені плащі.

Пам’ятник Робіну Гуду біля стіни Ноттінгемського замку (скульптор Джеймс Вудфорд, 1952 рік)

Королівська влада за всяку ціну намагалася знешкодити лісових братів та їхнього ватажка. Проте кмітливість, хоробрість і взаємовиручка завжди допомагали їм знайти вихід зі скрутного становища. І, безумовно, найвинахідливішим, найвправнішим, найсправедливішим серед них був Робін Гуд. Він завжди приходив на допомогу всім, хто потрапив у біду: старій матері трьох синів, яких шериф Ноттінгемський1 прирік на страту; юнакові, чию наречену відібрав старий феодал; бідному рицареві, якого розорили хитрі монахи і судді, тощо.

1 Йомен — вільний селянин.

2 Дослідники вважають, що ліс Шервуд займав площу близько 40 кв. км.

Найзапеклішим ворогом стрільців був шериф Ноттінгемський — людина жорстока і підступна, від необмеженої влади якої потерпало все графство. Шериф обстоює інтереси багатих рицарів-завойовників, які, за реальним свідченням англійського історика XII століття, «вважали для себе все дозволеним, проливали за забавку кров, виривали у бідняка кусок хліба з рота, відбирали усе: гроші, майно, землю».

Також у баладах змальовано образ короля Англії. Бажаючи розібратися, що відбувається в його володіннях, Ричард І Левове Серце, переодягнений у звичайне вбрання монаха, з’явився у Шервудському лісі. Король, гостюючи у вільних стрільців, заприятелював із Робіном Гудом і запросив його служити при дворі. Але волелюбному стрільцеві швидко набридло ситне життя, і він повернувся до своїх друзів у ліс.

В образі Робіна Гуда англійці втілили найкращі риси національного характеру. У ньому відобразилися сила і нездоланність народу, його волелюбність і рішучість, уміння співчувати чужому горю та життєвий оптимізм. Пісні про Робіна Гуда були настільки популярними серед простолюду, що впродовж століть під час весняних свят селяни і ремісники ходили в ліс, де залюбки співали балади у хороводах. Одягнувши зелене вбрання, вони влаштовували інсценізації пригод легендарної ватаги та брали участь у змаганнях зі стрільби з лука.