Зарубіжна література. 6 клас. Міляновська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Чарльз Дікенс

(1812-1870)

Чарльз Дікенс — один із найвідоміших англійських письменників XIX століття. У дитинстві хлопчик захоплювався театром, літературою та з великим задоволенням навчався у школі.

Чарлі дуже любив виступати перед друзями батьків: хлопчина гарно співав і декламував вірші. Від природи надзвичайно спостережливий, він із задоволенням імітував голоси, інтонації знайомих, пародіював міміку і рухи, чим веселив дорослих.

І раптом життя сім’ї різко змінилося — радісне дитинство Чарльза було зруйновано банкрутством та арештом батька за несплачені борги.

Уже в 10 років хлопчик змушений був залишити навчання і почати працювати, щоб заробити своїй багатодітній сім’ї на прожиття. Він самостійно приїхав до столиці Англії Лондона, де його влаштували на фабрику виготовлення вакси — пасти для чищення взуття.

Кожнісінького дня беззахисна самотня дитина приходила на фабрику і по 10-12 годин (!) наклеювала на банки з ваксою етикетки. Так неочікувано почалося знайомство Чарльза з важким життям бідарів, яке він пізніше опише у своїх творах.

Сім’ю Дікенсів врятувала несподівана невелика спадщина. Життя поступово налагодилося, а Чарлі покинув фабрику і, відчуваючи неймовірне щастя, знову пішов до школи. Після її закінчення 15-річний юнак одразу влаштувався на роботу, щоб допомагати родині.

Подорослішавши, Чарльз Дікенс працював в адвокатській конторі, репортером у газеті, захопився літературною творчістю. Слава прийшла до нього відразу після опублікування першого роману.

У своїй творчості Чарльз Дікенс чимало уваги приділяв проблемам бідняків і особливо багато писав про дітей, щодня відчували холод і голод та найбільше страждали через свою беззахисність перед світом дорослих проблем.

Всесвітньо відомий письменник сподівався, що його твори відкриють очі байдужим багатіям на справжнє життя, перевиховають їх, як це сталося, наприклад, з героєм повісті «Різдвяна пісня в прозі, або різдвяне оповідання з привидами» паном Ебенезером Скруджем, «людиною, що втратила душу» в гонитві за багатством.

ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з текстом твору

1. Що вам відомо про дитинство Чарльза Дікенса?
2. Чому тема бідності була болісною для англійського письменника?
3. Яку мету переслідував у своїх творах Чарльз Дікенс?

РІЗДВЯНА ПІСНЯ В ПРОЗІ, АБО РІЗДВЯНЕ ОПОВІДАННЯ З ПРИВИДАМИ

(скорочено)

Строфа І. Марлеєва тінь

Марлей помер. Це точно. Свідоцтво про його смерть було підписане пастором та іншими. Сам Скрудж підписав його, а кожний документ, підписаний Скруджем, мав велику вагу на біржі.

Чи знав Скрудж, що Марлей помер? Звичайно знав. Вони, — Бог знає скільки літ, — були в компанії. Скрудж був єдиним наступником його рухомого і нерухомого добра, єдиним його другом; один же тільки він і оплакав Марлеєву смерть. Але і Скрудж не був надто вражений цією сумною подією...

Скрудж зоставив Марлеєве ймення на вивісці «Скрудж і Марлей». Часом Скруджа звали Марлеєм, і він озивався. Йому було однаково.

О! Скрудж був справжній «жмикрут»: він умів схопити людину як кліщами, придушити, скрутити. Це був старий грішник — заздрий, жадний, твердий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри, скритний, потайний та самостійний, як той слимак. Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщились, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та прикрий скрипів. Холодний іній лежав у нього на голові, на бровах і на сухім підборідді. Скрудж всюди носив із собою холод; в найгарячіші дні він морозив ним свою контору і не давав їй нагрітися хоч би на градус навіть на Різдво.

Надвірний холод і тепло не впливали на Скруджа. Ніяка спека не могла зігріти Скруджа, ніякий холод не морозив його.

Ніхто на вулиці, зустрівшися з ним, не спинявся, щоб привітно спитати в нього: «Як ся маєте, пане Скрудже? Коли ви зайдете до мене?» Старці не сподівалися від нього милостині; діти ніколи не питали, котра година; ніхто ніколи за все його життя не попросив його показати дорогу... Скрудж не звертав на те уваги. Йому навіть подобалося протовплюватися дорогами людського життя, нехтуючи людським співчуттям.

Якось, перед одним з найкращих днів року, перед Різдвом, старий Скрудж працював у своїй конторі. Година була холодна, похмура. Туман аж проймав. Скрудж чув, як люди ходили надворі, крекчучи з холоду. Туман був такий густий, що по той бік двору будинки здавалися привидами...

Скрудж не зачиняв дверей у своїй кімнаті, щоб наглядати за писарем, що переписував папери в сусідньому закамарку, тісному та темному, неначе бочка. В коминку¹ в Скруджа ледве горіло, а в коминку в писаря так мало було вогню, що здавалося, неначе там жевріла одна жарина. Але писар не міг підкинути вугілля, бо скринька з вугіллям стояла в Скруджевій кімнаті, й щоразу, як писар увіходив туди з лопаткою, щоб набрати вугілля, господар казав йому, що, мабуть, їм прийдеться розлучитися. І писар замотав шию білою хустиною і думав, як би його зігрітися коло свічки, але це була трудна справа!..

¹ Коминок — кімнатна піч з широким отвором для палива.

— Будьте здорові зі святим вечором, з веселим Різдвом, дядечку! Щасти вам, Боже! — залунав зненацька радісний голос. То говорив Скруджів племінник, хутко ввійшовши в хату.

— Що за дурниці! — відказав Скрудж.

Племінник зігрівся, швидко йдучи по холоду; на щоках у нього грала краска, очі блищали.

— Різдво дурниці, дядечку!? Ви, звичайно, так не думаєте?

— Думаю, — відповів Скрудж. — «Веселе Різдво!» З якої речі тобі радіти? Ти, здається, доволі вбогий...

— Змилуйтеся! — весело промовив племінник. — Краще скажіть, яке ви маєте право сумувати? З якої речі ви похмурі? Ви, здається, доволі багаті!.. Та не гнівайтеся ж...

— Як же мені не гніватися, — бурчав дядько, — коли світ заселений такими дурнями, як ти! «Радісне Різдво!» Не говори мені такого. На Різдво платять борги без грошей; воно показує, що чоловік став на рік старший і ні на одну годину не став багатший. Коли б я міг робити так, як бажаю, — скрикнув Скрудж зі злютістю, — то я б кожного дурня, що славить Христа, зварив разом з його різдвяною стравою й поховав би, застромивши йому ялинку в серце!

— Дядечку! — благав племінник.

— Племіннику, — одказав суворо дядько, — святкуй собі Різдво по-своєму і не заважай мені святкувати його, як я хочу.

— В тім то й річ, що ви його не святкуєте! — скрикнув племінник.

— Ну то не заважай мені зовсім про нього не думати. Нехай воно тобі буде щасливе! А справді, чи принесло воно тобі коли-небудь щастя?

— Є багато речей, що я з них міг би добути щастя, але я ними не скористався, — між іншим, і Різдво так само. Але, окрім моєї великої шаноби до святого Різдва, я ще вважаю цей день найкращим у році; добрий, веселий, ласкавий, привітний день! Єдиний з усіх днів, коли всі вузькі серця ширшають, коли всіх бідніших людей вважають за своїх товаришів, а не створіннями іншої породи. І через те, дядечку, хоч Різдво й не поклало мені в кишеню ані шматочка злата або срібла, а я все ж певний, що воно мені дало добро і буде ще його давати; я славлю його... Та не гнівайтеся, дядьку! А краще приходьте до нас завтра обідати.

— Іди ти до... — перше ніж я прийду до тебе!

— Але через що? Чому?

— А нащо ти оженився? — одповів Скрудж.

— Бо закохався.

— «Бо закохався!» — заворкотів Скрудж з таким презирством, немов йому показали єдину річ, ще дурнішу за «веселе Різдво». — Прощавай!

— Але ж, дядьку, ви й тоді, як я був нежонатий, не були в мене ні разу: нащо ж відмовлятися тепер моїм одруженням! Я нічого од вас не хочу, чому ж нам не бути в добрій згоді?

— Прощавай, — проказав Скрудж.

— Мене до самого серця діймає ваша невблаганність. Ніякої сварки між нами не було з моєї причини; я спробував просити вас заради Різдва і до кінця свят матиму веселий настрій. Бажаю й вам, дядечку, радісно зустріти Різдво!

— Прощавай, — знов промовив Скрудж.

Незважаючи на це, племінник вийшов, не промовивши жодного гнівного слова. Він зупинився, щоб побажати й писареві щасливих свят, і той, хоч вже мало не зовсім замерз, але від щирого серця відповів на привітання. Почувши це, Скрудж пробубонів:

— Оце ще! Писар бере п’ятнадцять шилінгів на тиждень, — з цілою сім’єю на шиї, — а теж думає про «радісне Різдво»! Це божевільні люди!

Писар впустив двох панів, поважних і дуже приємних на вигляд. Вони підійшли до Скруджа з паперами в руках і вклонилися: — Чи це контора Скруджа й Марлея? — почав один.

— Сьогодні якраз сім літ, як Марлей умер, — відповів Скрудж.

— Ми певні, що ви будете його щедрим наступником, — сказав пан, подаючи Скруджеві підписний лист.

Почувши зловісне слово «щедрий», Скрудж насупив брови.

— У це Свято, — провадив далі пан, подаючи Скруджеві перо, — більше ніж коли хотілося б купити деякого припасу для бідних; вони дуже страждають від холоду. Тисячі людей не мають найпотрібнішого!

— Хіба вже нема тюрми? — спитав Скрудж.

— Тюрем занадто багато, — відповів пан, опускаючи перо.

— А робочі доми¹ ще є?

¹ Робочі доми — в Англії XVII—XIX століть притулки для бідняків та їхніх дітей з жахливими умовами життя та праці.

— Я хотів би сказати, що нема. Але, на жаль, вони працюють.

— А закон про бідних² все ще в силі?

² За законом про бідних, прийнятим в Англії у 1834 році, в робочі доми примусово відправляли всіх, хто не мав житла та засобів для існування.

— У повній силі.

— Так! А я боявся: думав, чи не сталося чогось такого, що спинило їх діяльність. Я дуже радий, що помилився.

— Але ж ці установи навряд чи дають їжу, потрібну для душі й для тіла. Отже, ми дбаємо, щоб зібрати грошей та купувати хліб, м’ясо, дрова й теплу одежу бідним. Ми вибрали це Свято для своєї діяльності, бо в цю пору найбільше допікає нужда і найбільше бавляться багаті люди. Скільки скажете записати від вас?

— Нічого, — відповів Скрудж.

— Ви бажаєте зостатися невідомим?

— Я бажаю, щоб мені дали спокій, панове. Я сам не граюся в Різдво і не маю таких достатків, щоб давати на забави лінивим. Я від себе даю на ті установи, що оце згадував; вони досить дорого коштують і кому доводиться погано, нехай йде до них.

— Багато хто... швидше згодяться вмерти, ніж піти туди.

— Коли б вони згодилися вмерти, — одказав Скрудж, — то ще й краще було б: поменшало б трохи людей, а то вже дуже намножилося!.. Втім, вибачте мені, панове, це не моє діло. Досить чоловікові знати свої справи і не мішатися в чужі. Прощавайте, добродію!

Побачивши, що нема чого говорити, пани пішли. А Скрудж продовжував далі свою роботу, дуже задоволений собою...

Тим часом туман зробився густий, а темрява стала непроглядна. Мороз міцнішав. На вулиці проти двору робітники ремонтували газові труби. Вони розпалили багаття. Навколо нього зібралися дорослі й діти в лахмітті, гріючи руки біля вогню. Вода у крані замерзла, і він став неначе шматок льоду. Тільки світло від ламп у крамницях, прикрашених ялинками, кидало червоний колір на тротуар.

Якийсь убогий хлопчик з червоним носиком, — бо мороз гриз його за носик так, як собака гризе кістку, — спинився коло дірочки від ключа у Скруджевих дверях, щоб пошанувати господаря колядкою, але тільки що він заспівав: «Щасти, Боже, господарю!», як Скрудж люто вхопив лінійку й вимовив такий скажений прокльон, що бідний співак од жаху перебіг на другий бік вулиці.

Пора було замикати контору. Скрудж з неохотою встав зі стільця, і по тому знаку писар погасив свічку в своєму закамарку.

— Ви, певне, захочете бути завтра вільні? — запитав Скрудж.

— Коли це для вас буде вигідно...

— Зовсім не вигідно і це не по правді, бо я плачу вам гроші за цілий день даремно.

Писар зауважив, що це трапляється раз на рік.

— Хороша причина, щоб обкрадати людей кожного 25 грудня, — сказав Скрудж, защіпаючи своє пальто. — Ну та нехай буде завтра ваш день, але зате післязавтра приходьте якомога раніше.

Скрудж, буркочучи, вийшов з контори. Писар швидко, як блискавка, замкнув її, краще замотав хустину навколо шиї (пальто у нього не було) і побіг, ковзаючись по замерзлих калюжах і так святкуючи Святвечір. Потім він з усієї сили побіг додому, щоб гратися зі своїми дітьми в піжмурки, бо світити в них не було чим.

Скрудж жив у тій домівці, що колись належала його покійному товаришу. Це був ряд темних кімнат у здоровенному домі. Дім був такий старий та понурий, що, окрім Скруджа, ніхто в ньому не жив. Всі інші квартири наймалися в ньому для контор. Двір був такий темний, що Скрудж мусив іти навпомацки. Густий туман висів над старими похмурими ворітьми.

Тепер читачеві треба звернути увагу на молоток¹ біля Скруджевих дверей і добре запам’ятати, що він був зовсім звичайний. Скрудж бачив його щоранку і щовечора. Пам’ятайте, що за всі сім років Скрудж не згадував Марлея, а згадав оце вперше перед вечором, як говорив з тими панами. Встромивши ключ у замок, Скрудж виразно побачив, що молоток — не молоток, а Марлеєве обличчя. Хоч навкруги було темно, однак обличчя світилося якимсь блідим світлом. Обличчя було дуже бліде, очі на ньому широко розплющені, але воно було страшне не через свій вираз. Коли Скрудж почав пильно придивлятися до цього явища, то воно зникло, і молоток знов став молотком.

¹ Молоток — фігурний металевий пристрій (кнокер) на вхідних дверях. Відвідувачі стукали ним і сповіщали господарів дому про свій прихід. Тепер із цією метою ми використовуємо дверні дзвінки. Дверні молотки могли мати найдивовижніші форми (голови звірів, страховиськ тощо).

Якщо ми скажемо, що Скрудж не злякався, то це буде неправда, але він знов узявся за ключа, якого впустив од страху, сміливо відімкнув двері, увійшов і запалив свічку. Скрудж промовив: «Дурниця!» — і з грюкотом зачинив двері. Луна пішла по цілому будинку, як од грому. Скрудж замкнув двері і помалу пішов по сходах.

Часто кажуть, що можна проїхати шестернею по гарних стародавніх сходах; а я скажу, що по Скруджевих сходах можна було справді пронести впоперек катафалк¹. Може, через те Скруджеві й здалося, що поперед нього в темряві посувається сам собою здоровенний катафалк. Шість вуличних ліхтарів не змогли б освітити сходів, тому ви можете собі уявити, що від свічки на них було досить темно.

¹ Катафалк — (у XIX столітті) віз, призначений для перевезення труни з небіжчиком.

Але Скрудж пішов нагору, не звертаючи ні на що уваги. Темрява — річ дешева, і Скрудж любив її через те. Але раніш, ніж замкнути двері, він пройшовся по своїй кімнаті, оглядаючи, чи все в ній як слід. Задовольнившись оглядом, Скрудж замкнув двері, переодягся, надів нічну шапочку і сів біля вогню пити тепле питво.

Камін був дуже старий, обложений голландськими кахлями зі строкатими малюнками зі Святого Письма. Там були Каїни й Авелі, дочки фараонів, ангели, що злітають на хмарах; апостоли — взагалі сотні осіб. І все це зненацька перетворилося на обличчя того Марлея, що вже сім літ як умер...

— Які дурниці! — промовив Скрудж. Походивши трохи, він знов сів. Закинувши голову на спинку крісла, він глянув на дзвоник, що давно висів без ужитку. Зненацька він почав гойдатися; потім задзвонив голосно, і до нього обізвалися дзвінки з усього дому. Вони дзвонили пів хвилини, але Скруджеві здалося, що цілу годину.

Потім усі дзвінки змовкли. Тоді в самому низу, в підвалі, щось забряжчало, немов хто волочив тяжкого ланцюга. Скрудж згадав, що він чув, ніби привиди, з’являючись людям на землі, завжди тягнуть за собою ланцюги... Згодом двері з льоху відчинилися зі страшенним гуркотом, і Скрудж почув бряжчання вже виразніше в нижньому поверсі, потім на сходах, а далі коло дверей до його покоїв...

— Дурниці! — сказав знов Скрудж. — Не хочу цьому вірити.

Але він таки змінився в лиці, коли привид перейшов крізь двері, увійшов у кімнату й встав перед ним. То була, справді, Марлеєва тінь у його звичайному каптані¹ і високих чоботях. Ланцюг, що тяг Марлей, прив’язаний йому до стану, був дуже довгий і звивався як хвіст. Він був зроблений зі скриньок на гроші, з ключів, із замків і з мішків з грошима. Все це було зроблене із заліза.

¹ Каптан — чоловічий верхній одяг з подовженими полами.

Скрудж пильно роздивлявся привида наскрізь; він почував на собі погляд його смертельно холодних очей і сам холодів од того. А все-таки він не вірив і сам боровся зі своєю уявою.

— Ну, — сказав Скрудж холодно, — чого ви хочете від мене?

— Дуже багато, — відповів привид. Це був Марлеїв голос.

— Хто ви такий?

— За життя я був товаришем вашим — Яковом Марлеєм.

— Чи не могли б ви... сісти? — спитав Скрудж, підозріливо поглядаючи на привида. Скрудж через те спитав, що не знав, чи може прозорий привид сидіти. Привид сів по другий бік каміна.

— Ви не вірите в мене?

— Не вірю.

— Чому ж ви не вірите своїм очам?

— Бо часом найнезначніша річ впливає на наші почуття. Незначний розлад шлунку робить почуття неправдивими, і вони нас обдурюють.

Скрудж в ту хвилину намагався жартувати, щоб одігнати страх, бо голос привида проймав його аж до кісток. Він відчував, що сидіти мовчки й дивитися в скляні очі привида буде йому погибеллю. Навкруги привида була якась пекельна атмосфера.

— Дурниці! Я вам кажу дурниці!.. — сказав Скрудж.

Почувши це, привид так страшно і сумно крикнув і з таким страшенним брязкотом затряс своїм ланцюгом, він зняв хустку, і його щелепа впала йому на груди. Скрудж упав на коліна й затулив обличчя руками:

— О, змилуйся! — скрикнув він. — Нащо ти, страшний привид, так турбуєш мене?!

— О чоловіче, чи віриш ти тепер в мене? — спитав дух.

— Вірю, — одповів Скрудж. — Я мушу вірити. Але чого привиди сходять на землю, чого вони приходять до мене?

— О Скрудже! У чоловіка душа не повинна бути замкнена, — треба, щоб вона зустрічалася зі своїми близькими, щоб мала співчуття до інших; коли душа не робила цього за життя, то мусить спокутувати це по смерті. Вона засуджена тинятися по світі й бачити, — о горе мені! — те бачити, до чого вже не може прилучитися, тих бачити, що за життя могла б з ними ділитися, що їх щастя держала в своїх руках,— привид застогнав.

— Ви сковані, — промовив Скрудж тремтячим голосом.

— Твій ланцюг був такий, як мій, за сім літ перед цим. Відтоді ти багато працював коло нього, і він зробився дуже важкий.

— Якове, — почав Скрудж благаючи, — старий Якове, скажи мені що-небудь. Заспокой мене.

— Я не маю чим тебе заспокоїти, Ебенезере Скрудже, — одказала мара. — Заспокоєння приходить з інших володінь, його приносять інші посланці іншим людям. Я навіть не можу тобі всього сказати, що хотів би. Я ніде не можу затриматися. Моя душа за життя ніколи не виходила за вузькі межі нашої грошової ями, через це мені треба відбути багато тяжких мандрівок.

Скрудж, не підводячись з колін та не розплющуючи очей, став міркувати про все те, що йому сказав привид.

— Ти вже сім літ як умер, — сказав Скрудж, — і увесь час мандруєш? А прудко ти просуваєшся? — спитав Скрудж.

Замість відповіді привид затряс ланцюгом; зловісне бряжчання залунало в нічній тиші так, що поліція могла б зовсім справедливо обуритися за порушення громадського спокою в цілому кварталі.

— О нещасна, скована істото! — скрикнув привид. — Ти не знаєш, що коли б людина хотіла робити те добро, що вона може зробити, то життя здалося б їй коротким! Не знаєш ти, що ніяке каяття не може полагодити життя, страчене даремно. І я цього раніше не знав! І я такий був!

— Але ж ти завжди був хорошим, діловитим чоловіком, Якове, — зауважив Скрудж заїкаючись, бо він став почувати, що Марлеєві слова приходяться й до нього.

— «Діловитим»! — скрикнув привид. — Моє діло мусило бути — всі люди, добро, любов, співчуття, доброчинність, — оце все було моє діло! Торгові справи були тільки краплею того моря справ, що мені було призначено. У цю пору року я найбільше страждаю. О, чому я ні разу не підвів очей до тієї зірки, що завела волхвів до убогої печери! Хіба мало бідних домівок, що сяйво тої зірки завело б мене до них!

Од цих речей Скруджеві серце стислося, він почав тремтіти.

— Слухай! — скрикнув привид. — Бо я муситиму тебе лишити.

— Я буду слухати, — відповів Скрудж. — Тільки благаю, Якове, не малюй мені таких картин, — Скрудж обтер піт з обличчя.

— Я прийшов для того, щоб сказати, що ти ще можеш мати надію минути моєї долі. До тебе прийдуть три духи.

У Скруджа був тепер нещасний вигляд.

— Я думаю... Мені не хотілось би того!.. — мовив Скрудж.

— Без їхнього візиту ти матимеш таку саму долю, як я. Сподівайся першого з них завтра в першій годині ночі. Другого — на другу ніч, в ту саму годину. Третій прийде на третю ніч з останнім дзвоном півночі. Мене ти більше не побачиш; але пам’ятай, що було цієї ночі.

Привид почав одступатися від Скруджа, і за кожним його кроком вікно потроху відчинялося, а як він дійшов, то вікно вже стояло одчинене. В ту хвилину Скрудж почув за вікном невиразні гуки, що колихалися в повітрі. То був якийсь плач горя, каяття, жалю. Привид прилучив і свій плач до них і поплив помалу в холодну ніч.

Скрудж з острахом підійшов до вікна і визирнув. Він побачив силу привидів, що літали в повітрі та жалібно стогнали. На кожному був такий ланцюг, як у Марлея. Було видно, що всі муки привидів були від того, що вони хотіли допомогти нещасним людям, але навіки втратили змогу...

Далі вони зникли. Тиша знов запанувала в домі. Скрудж зачинив вікно й почав оглядати двері, міркуючи, як це могла крізь них увійти Марлеєва тінь. Двері були замкнені. Скрудж хотів сказати: «дурниці!», але за першим же звуком зупинився.

Тим часом Скрудж почув велику потребу відпочити; підійшов до ліжка, не роздягаючись упав на подушку і в ту хвилину заснув.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

4. Що ви дізналися про Скруджа та Марлея? Яким, на вашу думку, було ділове життя двох компаньйонів?
5. Знайдіть у тексті та зачитайте, як автор характеризує Скруджа. Які епітети і порівняння він використовує в його портреті?
6. Яку рису вдачі пана Скруджа можна визнати найголовнішою?
7. Як ви вважаєте, що, в розумінні Ебенезера Скруджа, означає бути діловою людиною?
8. Розкажіть про ставлення Скруджа до племінника, писаря та інших персонажів твору.
9. З якою метою племінник прийшов до Скруджа, викликавши лють старого: позичити грошей, запросити на святковий обід, поскаржитись на життя, поговорити про погоду? Чим здивувала вас реакція дядечка?
10. Знайдіть у тексті та зачитайте, що говорять про Різдво Скрудж і його племінник. У чому полягає відмінність у їхньому ставленні?
11. Як Скрудж відгукується на пропозицію пожертвувати гроші на добрі справи? Що вас обурює в його висловлюваннях про бідняків?
12. Опишіть помешкання Скруджа. Чи хотіли б ви оселитися в цих просторих покоях? Чому?
13. Як інтер’єр помешкання характеризує Скруджа? Чому, на вашу думку, автор постійно акцентує увагу на холоді й темряві, які оточують старого? Як ви гадаєте, чому Скрудж любив холод і темряву?
14. Розкажіть про візит Марлея до Скруджа. Що привид розповів про своє теперішнє становище?
15. Чому Марлей назвав своє життя «витраченим даремно», адже він багато працював? У чому, за словами Марлея-привида, полягає призначення людини?

Строфа II. Перший з трьох духів

Коли Скрудж прокинувся, було так темно, що він ледве міг одрізнити прозорі вікна від стін. Скрудж почав прислухатись, щоб почути, яку ж годину битиме годинник. На превелике його диво тяжкий дзвін пробив аж до дванадцяти, потім став. Дванадцять!.. Годинник недобре йде. Він придушив пружинку в своєму годинникові з боєм... «Бом!»

— Година і нічого нема! — скрикнув Скрудж полегшено.

Але в ту ж хвилину в хату полилося світло і запона на Скруджевому ліжку розсунулася. Скрудж схопився і напівлежачи просто зустрівся поглядом з тим неземним гостем, що його потурбував...

Цей гість був чудна істота: він мав дитячу постать, однак був більше схожий на діда. Волосся спадало на плечі і було зовсім біле, але на свіжому обличчі не було жодної зморшки. На гостеві була сорочка, дуже біла, підперезана поясом. Він держав гілку вічнозеленої рослини. Але найдивніше було те, що од його голови йшло широким пасмом світло, — воно освітлювало все навкруги.

— Це ви, добродію, той дух, що про його відвідини мені казано?

— Я. — Голос у нього був лагідний. — Я дух минулого Різдва.

Скрудж насмілився спитати, чого прийшов дух.

— Задля твого добра, — відказав дух. — Вставай, ходім зі мною. — Дух ласкаво доторкнувся до Скруджа. Скрудж встав і пішов за ним. Побачивши, що дух веде його до вікна, Скрудж ухопився за духову одежу і благаючи скрикнув:

— Я ж людина, я можу впасти!

— Дай я доторкнуся до твого серця, — сказав дух, поклавши йому руку на груди, — і доторкання підтримає тебе тепер і потім.

Вони пройшли крізь стіну й опинилися на сільській дорозі. Зник туман і темрява; був ясний зимовий день, і земля була вкрита снігом. Скрудж озирнувся і, сплеснувши руками, скрикнув:

— Боже мій, та я ж тут ріс, я був тут дитиною!

Дух ласкаво глянув на нього. Скрудж почув у повітрі тисячі запахів, з ними зв’язувались тисячі давно забутих дум, утіх і турбот.

— Твої губи тремтять, — зауважив дух. — А що це у тебе на щоці? Чи ти пам’ятаєш дорогу?

— Чи я пам’ятаю дорогу? — скрикнув Скрудж із запалом. — Та я міг би йти нею, зав’язавши очі!

— Дивно, що ти протягом стількох років не згадав про неї, — зауважив дух. — Ну, ходім!

Вони пішли дорогою. Скрудж упізнавав кожний стовп, кожне дерево. Он місток, он церква, он в’ється річечка. Кілька коненят бігло підтюпцем, на них їхали хлоп’ята й перегукувалися з другими хлопцями, що сиділи на сільських візках.

Веселі подорожні наближалися, і Скрудж пізнавав кожного. Чого йому було втішно слухати, як ті селяни бажали одне одному веселого Різдва? Що було веселого в Різдві для Скруджа?

— Школа ще не зовсім порожня, — сказав дух. — Там ще до цієї пори сидить самотній хлопчик, покинутий своїми близькими.

Скрудж сказав, що він знає те, і заплакав. Вони звернули на стежку, добре відому Скруджеві, й підійшли до темної будівлі. Це був великий будинок, зовсім запущений. І всередині будинок був не кращий: кімнати хоч великі, та бідно прибрані. Холод і порожнеча наводили на думку, що тут рано встають і мало їдять.

В останнім кутку будинку двері одчинилися і вони побачили порожню, похмуру кімнату. Коло блідого вогню сиділа самотня дитина й читала. Скрудж сів на лавку й заплакав, побачивши себе самого, забутого, як бувало завжди на Різдво...

Потім Скрудж сказав, жаліючи сам себе: «Бідне хлоп’я!» — і знов заплакав. Утерши сльози кінцем рукава, він промовив тихо:

— Я хотів би... але вже пізно!.. Минулої ночі хлопчик колядував коло моїх дверей... мені хотілось би дати йому що-небудь...

На духовім обличчі з’явився замислений усміх; він сказав: — Подивимося на друге Різдво.

При тій мові маленький Скрудж став більший, кімната потемнішала і стала ще брудніша. І ось хлопець знов тут сам, бо всі хлопці пороз’їздилися додому на веселі святки...

Скрудж глянув на духа й боязко глянув на двері. Вони одчинилися, і маленька дівчинка, значно менша за хлопця, вбігла в хату, кинулася до нього, почала обіймати, цілувати, мовлячи:

— Любий братику мій! Я приїхала по тебе! — Та й почала плескати рученятами. — Я приїхала, щоб одвезти тебе додому!

— Додому, моя маленька Фанні? — спитав хлопчик.

— Еге ж! — одповіла дівчинка, сяючи од втіхи. — Додому, зовсім і назавжди! Тато став такий добрий, що в нас дома тепер просто рай! Він послав мене з повозом¹ по тебе. Ти вже ніколи не вернешся сюди, і ми святкуватимемо усі свята вкупі!

¹ Повіз — легкий віз, призначений для перевезення пасажирів.

Вона заплескала в долоні, сміялася, коли це хтось голосно гукнув знизу: «Принесіть скриньку панича Скруджа!..» Скриньку прив’язали до повозу; діти попрощалися зі школою і поїхали садком, збиваючи колесами іній з кущів.

— Дівчинка була таким тендітним створінням і могла зів’янути од найменшого подиху вітру, — зауважив дух. — Але серце в неї було добре.

— О! — скрикнув Скрудж. — Твоя правда!

— Вона потім умерла, вже бувши заміжньою, і в неї, здається, зосталися діти? — спитав дух. — Твій племінник?

— Еге... — Скруджеві стало ніяково.

Скрудж і дух опинилися на людних вулицях у великому місті. Люди поспішали, карети мелькали. Дивлячись на вбрані крамниці, можна було бачити, що й тут святкують Різдво. Дух затримався коло крамниці й спитав Скруджа, чи знає він цю крамницю.

— Чи я її знаю! — скрикнув Скрудж. — Та я ж тут був у науці!

Вони увійшли. Там сидів старий пан у перуці за високою конторкою. Побачивши його, Скрудж, не тямлячися, скрикнув:

— Це старий Фецвіг?! Поздоров же його, Боже!

Далі Скрудж побачив себе молодим парубком, який перебував у навчанні у цій крамниці. Дружня атмосфера сповнювала крамницю, яку по закінченні робочого дня молоді працівники під керівництвом веселого господаря прибрали для святкування Різдва. Невдовзі прийшли музиканти, усі працівники, слуги, сусіди, а також радісна родина самого Фецвіга, який влаштував цілий бенкет.

На забаві усі щиро веселилися, пригощалися наїдками, танцювали і поздоровлялися. А після учти сім’я Фецвігів тепло проводила гостей, привітно побажавши усіляких гараздів і гарного Різдва... Ці картини минулого неабияк втішили Скруджа!

Скрудж був у нестямі. Його серце було на бенкеті. Він пізнавав кожну річ, згадував усе і був дуже зворушений.

— За які дурниці вдячні сі дурні люди! — сказав дух. — Господар витратив трохи грошей на простий бенкет, прийняв свою челядь. Хіба це така велика річ, щоб заслужити за неї хвалу од людей?

— Не в тім річ, — одповів Скрудж. — Господар може зробити нашу службу легкою або тяжкою, обернути нашу роботу в муку або в утіху. Добре слово, привітний усміх грошей не коштує; але часом добре слово — дорожче нам за великі кошти!.. — Скрудж відчув на собі духів погляд і замовк.

— Що таке? — спитав дух. — Ти про щось думаєш?

— Нічого... — сказав Скрудж. — Я тільки хотів би сказати кілька слів своєму писареві... Оце й усе.

Старий Скрудж і дух знов опинилися надворі. Скрудж побачив себе. Тепер він був старший — уже чоловік зрілого віку. Обличчя його ще не вражало неприємними рисами, як це було пізніше, але вже мало ознаки скупості. В очах у нього був якийсь неспокійний заздрий вираз. Коло нього сиділа молода гарна дівчина в жалобі; сльози стояли у неї в очах і блищали од світла, що йшло від духа.

— Нічого, — говорила дівчина ніжним голосом, — вам усе одно; другий божок став вам за мене, мені нема чого журитися...

— Який божок став мені за вас? — спитав Скрудж.

— Золотий.

— Того потребує світ. Світ найбільше буває суворий до бідності, дарма що ганить тих, що женуться за багатством.

— Всі ваші величні почування потроху пожерла охота наживати гроші, вона зовсім опанувала вами, — лагідно одповіла дівчина.

— Ну, то що? — одказав Скрудж. — Що ж за біда, що я став розумніший? Чи я ж через те змінився до вас? Хіба змінився?

— Наша умова давня. Вона була зроблена тоді, як ми обоє були вбогі. Ми зважили терпіти нашу бідність, доки не заробимо чесною працею трохи достатку. Тепер у вас інша думка...

— Тоді я був ще хлопцем, — відповів нетерпляче Скрудж.

— Ви не такі були, як тепер. Ми стали зовсім різними людьми. Я не буду вам розповідати, як я часто і з яким болем у серці про це думала. Тепер я вертаю вам вашу волю...

— Хіба я добивався коли-небудь її?

— Скажіть, чи ви хотіли й тепер добути моє кохання? О ні! Коли б ви були вільні, чи ви взяли б дівчину без посагу. Коли б взяли її, то потім ви б жалкували. Я це знаю і вертаю вам ваше слово й волю, хоч серце в мене повне кохання до того, ким ви були колись. Дай, Боже, щоб ви були щасливі в тому житті, що собі вибрали!

Вона вийшла, і вони розлучились.

— Духу! — скрикнув Скрудж. — Не показуй мені нічого більше!.. Веди мене додому!.. Що тобі за втіха мучити мене! Не треба!..

Але невблаганний дух схопив його й примусив дивитись.

Вони опинилися в другому місці. Кімната була не велика й не пишна, але чепурна. Коло каміну сиділа гарна дівчина, дуже подібна до тієї, що Скрудж тільки що бачив. Але він хутко впевнився, що вона була тільки дочкою тієї. Він побачив і ту — вона стала тепер поважною й доброю матір’ю родини.

У хаті був такий галас, що аж у вухах лящало, бо там було кілька дітей. Але мати й дочка тим не турбувалися, — вони сміялися й тішилися з дитячої радості...

Зненацька хтось застукав у двері; дитячий гурт кинувсь до дверей, якраз упору встиг зустріти батька. За батьком ішов чоловік, навантажений подарунками на Різдво. Тоді зчинився такий гамір та шарварок¹, що страх!

¹ Шарварок — безладна метушня.

Бідний посланець із крамниці витримав страшенний напад; діти тягли в нього пакунки; лізли до нього в кишені і, пограбувавши зовсім, кинулися до батька; вішалися йому на шию, спинались йому на ноги, і все з такою приязню! А скільки ж було дивування та втішного гукання, як почали розгортати пакунки.

Але згодом діти пішли на другий поверх і лягли спати; все затихло. Тепер, коли господар, ніжно обнявши свою старшу дочку, сів біля каміна, Скрудж зрозумів, що таке саме створіння, любе та прекрасне, могло б його звати батьком і бути весняним променем в сувору зиму його життя, — у нього навернулися сльози на очах...

— Белло, вгадай! — промовив чоловік, вдаючись з усміхом до жінки. — Я бачив сьогодні твого колишнього приятеля.

Побачивши, що він сміється, жінка сказала, теж сміючись:

— А, знаю, знаю: пана Скруджа?

— Так! Я йшов повз його контору; вікна були не зап’яті, а в нього світилося. Він сидів сам, зовсім один у цілому світі, мабуть...

— Духу, веди мене звідси! — промовив Скрудж надірваним голосом. — Веди мене! Я не можу цього стерпіти.

Скрудж повернувся і побачив, що дух пильно дивиться на нього. Скрудж почав боротися з духом.

— Веди мене додому, лиши мене і не приходь до мене більше!

[...] Скрудж опинився в своїй спочивальні... Ледве він успів дійти, хитаючись, до ліжка й лягти, як зараз заснув тяжким сном.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Що ви дізналися про дитинство Ебенезера Скруджа? Чи завжди він був таким черствим і злим? Відповідь обгрунтуйте.
2. У чому полягає відмінність між Фецвігом і Скруджем? Порівняйте їхнє ставлення до своїх працівників.
3. Знайдіть у тексті, яка розмова відбулася між духом минулого Різдва і Скруджем після вечірки у Фецвіга? Що свідчить про початок змін у характері головного героя?
4. Розкажіть про причину розриву стосунків між Скруджем та його нареченою. Як Белла говорить про те, що сталося з душею її коханого?
5. Порівняйте атмосферу в домі вже заміжньої Белли та самотнього Скруджа. Опишіть, які звуки чути у цих оселях, яке в них освітлення, настрій тощо.
6. Як ви гадаєте, чи шкодує Белла, що не стала дружиною Скруджа? А чи шкодує Скрудж?
7. Що розповів чоловік Белли про Скруджа? Прокоментуйте його слова: «Він сидів сам, зовсім один у цілому світі...»
8. Складіть план до строфи ІІ у вигляді життєвих етапів Скруджа.

Строфа III. Другий з трьох духів

Скрудж захропів на всю кімнату й прокинувся. Сів на ліжку й став приходити до пам’яті. Він знав, що дзвін знов виб’є першу годину. Він почував, що прокинувся якраз упору, щоб зустріти другого духа. Скрудж почав пильно дивитись. Йому хотілося, щоб дух не застав його несподівано...

Червонясте світло ринуло потоком на ліжко, де Скрудж лежав. Це світло було страшне Скруджеві й турбувало його більше, ніж дванадцять духів разом...

Нарешті він почав думати, що джерело того світла в сусідній кімнаті, бо справді світло йшло звідти. Скрудж тихенько встав із ліжка і, чалапаючи пантофлями¹, пішов до дверей і увійшов. Кімната була його власна, але вона дуже змінилася: стіни були гарно вбрані свіжими гілками; у всіх кутках сяйніли яро-червоні ягоди. В каміні горів такий великий вогонь, якого той задубілий камін вже багато-багато років не бачив.

¹ Пантофлі — м’які кімнатні туфлі.

Долі лежали купою гуси, ковбаси, шматки м’яса, червонобокі яблука, соковиті помаранчі, солодкі пироги. На всій тій купі, неначе на престолі, сидів веселий, кремезний чолов’яга, дуже милий на погляд; в руці у нього був запалений каганець, він держав його високо над головою, освітлюючи Скруджа в ту хвилину, як той визирнув із-за дверей. Скрудж боязко нахилив голову перед духом.

— Я дух теперішнього Різдва, — промовив здоровань.

Дух був убраний в зелену кирею¹, облямовану білим хутром. На голові був вінок, зроблений із зимового зілля, прикрашений блискучими льодинками. Темно-каштанові кучері; обличчя добре, очі блищали. Від нього віяло радістю й щирістю...

¹ Кирея — довгий верхній одяг (до п’ят) без рукавів з хутряним коміром.

— Духу, веди мене, куди хочеш! Останньої ночі я ходив по неволі, і та наука багато вдіяла... Я хочу скористатися з твоєї науки.

— Доторкнися до моєї шати.

Скрудж міцно вхопився за духа. В ту ж мить вони опинилися на міських вулицях у різдвяний ранок. Було дуже холодно, й люди згрібали сніг із східців перед своїми домівками. Небо було похмуре, і менші вулиці були повні туману.

Хоч місто і погода не з’являли нічого веселого, однак люди, що згрібали сніг, весело перегукувалися і кидалися сніжками, сміючись від щирого серця. Крамниці блищали розкішно...

Переклад з англійської Ольги Кривинюк, як ілюстрації використано кадри з мультфільму «Різдвяна історія» (2009 рік) режисера Роберта Земекіса

Скористайтесь посиланням http://surl.li/figyl або QR-кодом і прочитайте продовження твору. Дізнайтеся, що сталося з Ебенезером Скруджем під час подорожі з духом теперішнього Різдва і що йому приготував дух Різдва прийдешнього.

Теорія літератури, інтер’єр

У 5 класі ви познайомилися з поняттям пейзаж. І вам відомо, що у літературних творах є чимало описів природи, міст і сіл, — тобто світу, який знаходиться зовні, за межами приміщень.

Але крім пейзажів нерідко у текстах ми зустрічаємо описи кімнат, офісів, класів, крамниць і навіть печер. Такі описи називають інтер’єром.

Слово інтер'єр походить від французького interieur — внутрішній світ.

Інтер’єр — це зображення внутрішнього вигляду приміщення, в якому відбувається дія твору.

Опис приміщення і речей, що знаходяться в ньому, має вагоме значення в характеристиці героїв. Наприклад, інтер’єр помешкання героя чи героїні, може свідчити нам про їхні звички і спосіб життя.

Що спитав у нас Згадайко?

1. У 5 класі ви читали твір Елеонор Портер «Поліанна». Згадайте приклади інтер’єрів у творі: покоїв, у яких жила міс Полі, і кімнатки, у якій вона на початку твору оселила дівчинку-сироту.

2. Як інтер’єри цих кімнат характеризують тітоньку та її ставлення до своєї небоги?

3. А як характеризує Поліанну ставлення до вбогої обстановки в кімнатці на горищі?

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

9. Розкажіть про сім’ю Скруджевого писаря. Що свідчить про вбогість родини Кретчитів? Як оселя Кретчитів контрастує з їхнім душевним багатством?
10. Що свідчить про дружні стосунки та взаємну увагу в цій сім’ї? Чому про Кретчитів можна сказати: «Вони вміють цінувати маленькі радощі життя»?
11. Чому, на вашу думку, Скруджеві стало соромно своїх слів про бідних після того, як він побачив Тайні Тіма?
12. Чи тримає Боб Кретчит у своєму серці зло на Скруджа? Доведіть це.
13. Яку картину застав невидимий Скрудж у свого племінника?
14. Як ставиться Фред до свого дядька? Як ви розумієте його слова про Скруджа: «Зло, яке він робить, карає його самого...»?
15. Чому, на вашу думку, племінник вирішив щороку запрошувати дядечка на Різдвяний обід?
16. Доведіть, що характер Скруджа та ставлення його до бідних змінюється.
17. Як відбулося прощання Скруджа з духом теперішнього Різдва?
18. Яким зображений дух прийдешнього Різдва?
19. Що стало центральною подією четвертої частини твору?
20. Які почуття у довколишніх викликала смерть Скруджа? Поясніть, що було причиною такої страшної самотньої смерті старого жмикрута.
21. «Скрудж подумав: Що, коли б цього чоловіка воскресити? Які могли б у нього бути спогади?..» Спробуйте уявити спогади Скруджа.
22. Кого в усьому великому місті зворушила смерть старого скнари? Чому «смерть того чоловіка внесла спокій і втіху» в ту родину?
23. Розкажіть про нещастя, яке спіткало сім’ю Кретчитів. Які почуття переживають рідні?
24. Поясніть суть протиставлення в сценах у крамниці старого Джо та в домі Кретчитів після смерті Тайні Тіма.
25. Як ви розумієте слова Скруджа: «Як люди живуть, такий їм буде й кінець»?
26. Що вразило Скруджа на кладовищі? Поміркуйте, що символізує вигляд занедбаних могил.
27. Яку обіцянку дає Скрудж духу прийдешнього Різдва? Чому, на вашу думку, він вирішив стати іншою людиною?
28. Розкажіть, як Скрудж почав виправляти свої помилки.
29. Фінал твору викликає в нас віру в краще чи безнадію? Відповідь обґрунтуйте.

Узагальнюємо і підсумовуємо

30. Схарактеризуйте образ Ебенезера Скруджа.
31. Складіть розповідь про поступову духовну деградацію головного героя. Що стало причиною його перетворення на моральну потвору?
32. З якою метою духи показали Скруджеві усе його життя?
33. Порівняйте характер і вчинки пана Скруджа на початку твору та в кінці. Проаналізуйте зміни, які відбулися.
34. Як подорож у часі допомогла нам дізнатися про життя Скруджа?

Міркуємо самостійно

35. Чому автор зробив часом подій твору саме святкові Різдвяні дні?
36. Поміркуйте, у чому таким людям, як Скрудж, можна поспівчувати.
37. Що Скрудж помилково вважав життєвими цінностями?
38. А що, на вашу думку, є справжніми життєвими цінностями?
39. Яка повчальна думка міститься у творі Чарльза Дікенса?
40. Складіть таблицю з переліком вад Ебенезера Скруджа та рис вдачі, які він повинен у собі виховати (наприклад, скупість - щедрість).

Застосовуємо теоретичні поняття

41. Що таке інтер’єр? Знайдіть приклади інтер’єру в повісті Чарльза Дікенса «Різдвяна пісня в прозі».
42. Поясніть значення інтер’єру в характеристиці образу Скруджа.
43. Яку роль виконує в характеристиці героя його портрет? Знайдіть приклади портретів у тексті твору і прокоментуйте їх.

Пов’язуємо новий матеріал з вивченим раніше

44. Як у «Різдвяній пісні в прозі» автор утілив мотив подорожі? Згадайте, у яких вивчених вами творах присутній цей мотив.
45. Назвіть приклади фантастичного у творі Чарльза Дікенса «Різдвяна пісня в прозі».
46. Яку роль у творі «Різдвяна пісня в прозі» відіграє фольклорний триразовий прихід духів Різдва?

Завдання від Фантазерчика

1. Намалюйте святкову листівку і від імені Скруджа складіть текст Різдвяного вітання для родини Кретчитів і його племінника.
2. Ви знаєте, що Скруджеві впродовж лише наступного року треба виправити усі помилки, які він наробив за своє життя. Допоможіть йому скласти перелік справ, які він повинен виконати, щоб його життя стало корисним і радісним.

Що спитав у нас Згадайко?

1. Згадайте, що дух теперішнього Різдва попереджав Скруджа, що найбільше людям потрібно остерігатися хлопчика «Темноту». Яку темноту мав на увазі автор твору?
2. Проведіть паралель між художніми образами темноти у «Різдвяній пісні» і вогню титана Прометея.
3. Розкажіть про значення освіти і проблему неосвіченості в наш час, про вміння мислити самостійно та залежність від чужої думки і волі.

Потіште Знаюсю своїми знаннями

Скористайтесь посиланням http://surl.li/fgzrf або QR-кодом або і виберіть правильну відповідь у тестах.