Зарубіжна література. 5 клас. Міляновська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Оскар Вайлд

(1854-1900)

Талановитий ірландський письменник народився в місті Дублін і отримав традиційно довге для тих часів ім’яОскарФінгал О’Флаерті Уїлс Вайлд.

БатькиОскарабули одними із найосвіченіших людей в Ірландії і виховували сина у творчій атмосфері.

БатькоОскара— відомий ірландський хірург — заснував безкоштовну клініку для бідних. Водночас він захоплювався ірландською археологією, був авторитетним фольклористом та автором етнографічних¹досліджень. Мати письменника безмежно любила своїх трьох дітей (двох синів і молодшу доньку) і завжди підтримувала їх. Вона була надзвичайно яскравою жінкою, писала поезії, займалася перекладами, збирала ірландський фольклор. У будинку Вайлдів влаштовувалися поетичні вечори, які відвідували талановиті особистості.

¹Етнографія — історична наука, що вивчає побут та культуру народів світу.

Найбільшою дитячою втратою дляОскарастала смерть його улюбленої сестри Ізоли, яка була молодшою від нього на три роки. Дівчинка померла від несподіваної хвороби в десятирічному віці, і брат присвятив їй зворушливий вірш.

ОскарВайлд здобув чудову освіту в найкращих навчальних закладах Англії і був нагороджений медаллю за успіхи в навчанні. Під час перебування в коледжі юнак зробив перші літературні спроби, видав поетичну збірку та отримав літературну премію за вірш.

ЗгодомОскарВайлд став надзвичайно модним письменником. Сучасники зачитувалися його творами, прагнулипоспілкуватися з ним. Його ідеї справді вирізнялися оригінальністю. Наприклад, Вайлд відстоював думку, що митець не повинен зображувати у своїх творах потворне, його уваги варте лише прекрасне.

Проте самОскарВайлд, який високо цінував талантГансаКрістіанаАндерсена,у своїх казках не залишив поза увагою складні проблеми людського життя. Про це свідчить поява двох збірок чарівних казок «Щасливий принц» (1888 рік) та «Гранатовий будиночок» (1891 рік). В основу творів Вайлда лягли сюжети давніх народних ірландських легенд, які розповідала йому мати.

Обидві збіркиОскарВайлд написав для двох своїх синів, однак зауважував, що його казки будуть корисними і для дорослої читацької публіки.

До збірки «Гранатовий будиночок» увійшла казка «Хлопчик-Зірка», у якій автор засуджує пихатість, жорстокість і бездушність. Як і в інших казках збірки, письменник велику увагу приділяє зміні внутрішнього світу людини, її душевному переродженню.

Тільки милосердя повертає красу головному герою, який зміг побороти в собі зло.

ХЛОПЧИК-ЗІРКА

(скорочено)

Якось двоє бідних Лісорубів верталися додому, продираючись через великий сосновий ліс. Була зимова ніч, стояв пекучий мороз. Сніг товстою ковдрою покривав землю й гілля дерев, і коли Лісоруби продиралися крізь хащі, навкруги, потріскуючи, ламались перемерзлі галузки, а коли вони підійшли до Гірського Водоспаду, то побачили, що він нерухомо завис, бо його поцілувала Крижана королева.

[...] А двоє Лісорубів усе йшли та йшли, сердито похукуючи на задерев’янілі пальці та шурхаючи своїми здоровенними, підбитими залізом чобітьми по зледенілому снігу. Якось їм здалося, що вони заблукали, і їх охопив великий жах, бо вони знали, яка жорстока Крижана королева з тими, що засинають у її обіймах. Але вони помолилися Святому Мартінові, під чиїм заступництвом перебувають усі мандрівники, і зрештою вийшли на узлісся і звідти побачили внизу долину й вогні рідного села.

Вони дуже зраділи, що небезпека минула, і голосно засміялись. Але, посміявшись, вони знову посмутніли, бо згадали свої злидні, і один з них сказав другому:

— І чого це ми так зраділи? Життя гарне тільки для багатих, а не для таких, як ми з тобою. Краще б ми замерзли в лісі або дикі звірі нас порозривали.

Але поки вони отак нарікали на свою злиденну долю, трапилося щось дуже дивне: прекрасна, надзвичайно яскрава зірка впала з неба. Вона ковзнула небосхилом поміж іншими зірками, і коли вражені Лісоруби повели за нею очима, їм здалося, ніби вона впала зразу ж за кущами верболозу, за овечим загоном, лише за кільканадцять кроків від них.

— Ого! То неабиякий шмат золота, треба його знайти! — разом вигукнули вони й кинулися до того місця — так захотілося їм золота.

Та один з них біг швидше за товариша, продерся крізь верболіз... І що ж він побачив? На білому снігу справді сяяла золотом якась річ. Лісоруб підбіг, нагнувся, взяв ту річ і побачив, що тримає згорнутий плащ із золотої тканини, дивовижно вишитий зірками. І він крикнув товаришеві, що знайшов скарб, а коли той теж підбіг, вони почали розгортати плащ, щоб поділитися золотом. Та ба! У складках плаща вони незнайшли ні золота, ні срібла, ні взагалі будь-якого скарбу, а тільки мале дитинча, яке лежало і спало... І тоді один Лісоруб сказав другому:

—Оце немає нам щастя, бо хіба принесе щастя бідному дитина? Покиньмо її краще тут: адже ми люди бідні, дітей у нас і своїх досить, і не можемо ми відривати їм кусень хліба від рота, щоб дати чужому.

Але товариш його відповів:

— Ні, то було б лихе діло — залишити дитину, щоб вона замерзала тут на снігу, і хоч я бідар, як і ти, і ротів у мене своїх повно вдома, я все ж візьму його до себе, — якось виростимо удвох із дружиною.

І він обережно взяв дитинча на руки, вкутав його в плащ, щоб не замерзло на лютому холоді, і почвалав з горба в село, а товариш його, ідучи поруч, усе дивувався подумки з такої його дурості та м’якосердя.

[...] Коли дружина відчинила двері й побачила, що її чоловік вернувся живий-здоровий, вона обняла його, поцілувала, допомогла зняти з плечей важку в’язку хмизу і запросила до хати. Але він сказав їй:

— Я знайшов щось у лісі і приніс тобі, щоб ти подбала про нього, — і не переступив порога.

— Що ж це таке? — вигукнула дружина. — Покажи хутчій, бо хата в нас гола, і нам стільки всього треба.

І тоді він розгорнув плащ і показав їй дитинча.

— Ох, чоловіче добрий! — промимрила вона. — Та хіба в нас своїх дітей мало, що ти надумав принести до хати ще й підкидька? А може, воно принесе нам нещастя? Та й як же нам виглядіти його?

— Ні, ти послухай, це ж не звичайне дитя, а Дитя-Зірка, — заперечив чоловік і розповів дружині дивну історію про те, як він знайшов дитину. Але це її не заспокоїло, і вона стала кричати:

— Своїм дітям он не вистачає хліба, а ти хочеш годувати ще й чуже? А хто потурбується про нас?

— Ну, жінко, та Бог навіть про горобців турбується і дає їм харч.

— А мало їх гине взимку з голоду? — спитала дружина.

І чоловік нічого не відповів, але й не переступив поріг.

А тут із лісу потяг пекучий вітер і залетів крізь відчинені двері до хати; дружина здригнулась і сказала чоловікові:

— Може, ти зачиниш двері? Вітер завіває в хату, і я вже змерзла.

— А хіба не вічний холод у тій хаті, де люди з кам’яними серцями? — запитав чоловік. Але дружина не відповіла ні слова.

Та через деякий час вона глянула на чоловіка, і очі її були повні сліз. Тоді він швидко ввійшов до хати і поклав їй дитя на руки. А вона поцілувала його й поклала на ліжечко поруч із найменшою своєю дитиною. А вранці наступного дня Лісоруб узяв дивовижний золотий плащ і заховав його у велику скриню, а дружина зняла з шиї дитини бурштинове намисто і теж поклала в скриню.

Отож Дитя-Зірка росло й виховувалося вкупі з дітьми Лісоруба, їло і пило з ними за одним столом і гралося разом з ними. І з року в рік хлопчик гарнішав і гарнішав, а жителі села тільки дивувалися його красі, тому що всі вони були смуглолиці й чорняві, а цей мав личко біле й ніжне і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюстки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка.

Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гордий, себелюбний і жорстокий. Дітьми Лісоруба і всіма іншими сільськими дітьми він гордував, бо ж вони, мовляв, низького походження, а він — шляхетного роду, адже походить від Зірки. І він попихав дітьми й називав їх своїми слугами. Він не тільки не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік і всіх скривджених долею, а ще й кидав у них камінцями та проганяв на шлях. І жоден жебрак не наважувався вдруге заходити в те село просити милостиню.

Хлопець був ніби заворожений своєю казковою вродою і насміхався, й глузував з нещасних та безпомічних. Себе ж любив, і часто влітку, коли стояли тихі сонячні дні, вінлежав у священниковому садку біля кринички і посміхався собі з утіхи, милуючись своєю вродою.

Не раз, було, Лісоруб і його дружина дорікали йому, кажучи:

— Ми ж не вчинили з тобою так, як ти чиниш із тими, що зосталися на світі, мов билинка в полі, і ні до кого їм прихилитись. І чому ти такий жорстокий з тими, що потребують співчуття?

Та Хлопчик-Зірка не слухав їх, він тільки стояв понуро та посміхався зневажливо, а потім знову біг до своїх ровесників і верховодив ними. А ті в усьому слухалися його, бо він був гарний, прудконогий, умів танцювати, співати й грати на сопілці. І хоч би куди вів їх Хлопчик-Зірка, вони стрімголов бігли за ним, і хоч би що наказував робити, вони все покірливо робили. І коли він виколював кротові очі гострим шпичаком з очерету, вони реготали, а коли жбурляв камінцями на прокаженого, вони реготали теж. Так він верховодив ними в усьому, і вони стали такі ж немилосердні, як і він.

І от якось проходила селом одна бідна жебрачка. Її одіж була саме лахміття, а з босих ніг, зранених об гостре каміння шляху, сочилася кров, жаль було дивитися на ту страдницю. Вона сіла під каштаном перепочити. Та її побачив Хлопчик-Зірка і сказав своїм товаришам:

— Гляньте! Он під гарним зеленим каштаном сидить брудна старчиха. Ходімо проженемо її звідти, бо на неї гидко дивитися.

І він підійшов до жебрачки ближче і став кидати в неї камінцями та насміхатися, і вона з жахом дивилася на нього і не могла відвести погляду. І коли це побачив Лісоруб, то підбіг і став дорікати йому:

— У тебе й справді кам’яне серце, і не маєш ти милосердя, бо що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї?

А Хлопчик-Зірка весь спаленів від гніву, тупнув ногою і сказав:

—А хто ти такий, щоб питати мене, чому я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі.

— То правда, що не син, — відповів Лісоруб, — але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі.

Коли старчиха почула ці слова, вона скрикнула і зомліла. Тоді Лісоруб підняв її і відніс до своєї хати, а його дружина почала клопотатися коло неї. І коли та жінка опритомніла, вони подали їй їсти й пити. Проте жінка не схотіла ні їсти, ні пити, а тільки спитала Лісоруба:

— Чи правду ти сказав, що знайшов цього хлопця в лісі? І відтоді минуло десять років, чи не так?

І Лісоруб відповів:

— Так, я знайшов його в лісі, і це справді було десять років тому.

— А які речі були при ньому тоді, як ти його знайшов? — вигукнула жінка.— Чи не було в нього часом на шиї бурштинового намиста? І чи не був він закутаний у золотий плащ із вигаптуваними зірками?

— Саме так,— відповів Лісоруб. І він витяг плащ та бурштинове намисто зі скрині, де вони лежали, й показав їх жінці. І коли вона побачила ці речі, то заплакала з радощів і сказала:

— Це він, мій синочок. Благаю вас, покличте його негайно, бо я обійшла весь світ, шукаючи його.

І Лісоруб з дружиною вийшли надвір, і гукнули Хлопчика-Зірку:

— Іди до хати, там на тебе чекає твоя мати.

І Хлопчик-Зірка, сповнений великою радістю, убіг до хати. Та коли побачив ту, що чекала на нього в хаті, він презирливо зареготав: — Ну, а де ж та моя мати? Я тут не бачу нікого, крім цієї бридкої старчихи.

— Я — твоя мати, — відповіла йому жінка.

—Ти збожеволіла! — гнівно вигукнув Хлопчик-Зірка. — Ніякий я тобі не син, бо ти — бридка старчиха в лахмітті. Тож тікай звідси, і щоб я більше не бачив твого бридкого обличчя!

— Не кажи так, адже ти й справді мій синочок! — вигукнула вона і, впавши на коліна, простягла до нього руки. — Грабіжники викрали тебе в мене й кинули в лісі на сніг, щоб ти замерз, — плачучи, промовляла вона. — Але я тебе зразу впізнала, щойно побачила тебе, і впізнала ті речі, що були тоді з тобою: золотий плащ та бурштинове намисто. І я благаю тебе: ходімо зі мною, бо я, шукаючи тебе, обійшла весь світ. Ходімо зі мною, мій сину, бо я потребую твоєї любові.

Та Хлопчик-Зірка навіть не ворухнувся: він наглухо закрив своє серце, щоб її нарікання не проникли туди, і в тиші, що запала, чути було тільки, як схлипує бідна жінка. Нарешті Хлопчик-Зірка заговорив, і голос його звучав безжально й презирливо:

— Якщо це правда, що ти моя мати, — сказав він, — то краще б ти не приходила сюди йне ганьбила мене, адже я гадав, що моєю матір’ю була Зірка, а не якась старчиха, як ти кажеш мені. Тому забирайся звідси геть, щоб я тебе більш ніколи не бачив.

— Ой, синочку мій! — скрикнула жінка. — Невже ти й не поцілуєш мене на прощання? Я ж стільки натерпілася мук, доки відшукала тебе!

— Нізащо, — відповів Хлопчик-Зірка, — адже на тебе навіть бридко глянути, і я радніше поцілую гадюку чи жабу-ропуху, ніж тебе.

Тоді жінка встала і поплентала, обливаючись гіркими сльозами, до лісу, а Хлопчик-Зірка, побачивши, що вона пішла, зрадів і побіг гратися зі своїми товаришами.

Та тієї ж миті, як ті побачили його, вони стали глузувати з нього, кажучи:

—Та ж ти бридкий, як ропуха, і відразливий, як гадюка! Тікай звідси геть, бо нам гидко гратися разом із такою потворою, як ти. — І вони прогнали його.

Хлопчик-Зірка промовив сам до себе:

— Що це вони кажуть? Ану піду я до кринички й погляну на себе в воду, і вона скаже мені, що я гарний.

І він пішов до кринички і глянув у воду, але що ж він побачив! Обличчям він став схожий на жабу, а тіло його вкрилось лускою, як у гадюки. І він кинувся обличчям у траву і заридав, а потім сказав собі:

— Це мені кара за мій гріх. Адже я відмовився від рідної матері й прогнав її геть, я посоромився її і вчинив жорстоко. Тепер я піду й шукатиму її по всьому світу і не знатиму спочинку доти, доки не знайду її.

І він побіг до лісу, гукаючи матір, щоб вернулась, але нізвідки не чув відповіді. Цілий день він ходив і гукав по лісу, а коли зайшло сонце, ліг спати на купу листя, і всі пташки та звірі повтікали від нього, бо пам’ятали його жорстокість. І він спав один-однісінький, тільки ропуха збоку лупала на нього очима та гадюка повільно проповзла біля нього.

А вранці він прокинувся, зірвав кілька кислих ягід з дерева, з’їв їх і пішов далі лісом, умиваючись гіркими сльозами. І кого тільки зустрічав дорогою, всіх запитував, чи не бачили його матері. Він запитав Крота:

— Ти риєш нори під землею. Скажи мені, чи не бачив ти там моєї матері?

А Кріт йому відповів:

— Ти виколов мені очі. Як же я можу бачити?

Тоді він запитав у пташки-Коноплянки:

— Ти літаєш понад самими вершечками найвищих дерев і можеш бачити весь світ. Скажи, чи не бачила ти моєї матері?

А Коноплянка відповіла йому:

— Як же я можу літати, коли ти заради втіхи підрізав мені крила?

І малу Білочку, що самотою жила в дуплі ялини, він спитав:

— Скажи, де моя матір?

А Білочка відповіла:

— Ти вбив мою матір. Шукаєш свою, щоб і її вбити?

І Хлопчик-Зірка заплакав і став просити пробачення у всіх божих створінь та все йшов і йшов далі лісом, шукаючи тієї старчихи.

А на третій день, пройшовши весь ліс, він вибрів на узлісся і спустився в долину. І коли він проходив селами, діти дражнили його й кидали в нього камінцями, а селяни, боячись, щоб від нього не пішла на зерно яка зараза, не пускали його навіть до клуні ночувати, наказуючи наймитам гнати його геть, і не було жодної людини, яка б зглянулася на нього.

Не доводилося йому ні від кого чути й про бідну старчиху, свою матір, хоч не раз, бувало, йому ввижалося, ніби то вона пішлапопереднього битим шляхом, і він кидався доганяти й гукав її, до крові збиваючи свої босі ноги об гостре каміння. Але він ніколи не міг наздогнати її, а люди, які жили при шляху, казали йому, що їм ніколи не доводилося бачити таку чи схожу на неї жінку і ще й потішалися з його горя.

Отак три роки блукав він по світу і ніде ніколи не зустрів ні любові, ні доброзичливості, ані милосердя; увесь світ повівся з ним так само жорстоко, як він чинив у дні своєї гордині.

І от одного разу надвечір підійшов до брами міста, що лежало на березі річки за міцним муром, і хоч він ледве волік натруджені ноги, а все ж вирішив зайти в місто. Проте вояки, що стояли перед брамою на чатах, схрестили свої алебарди і грубо гукнули йому:

— Що тобі треба в нашому місті?

— Я шукаю своюматір,—відповів він,—і благаю вас: пустіть мене до міста, бо, може, вона саме тут.

Та вояки тільки взяли його на глузи, а один з них закричав:

— Слово честі, твоя мати не дуже зрадіє, коли побачить тебе, адже ти гидкіший від ропухи з болота чи від гадюки, яка повзає в баговинні. Йди геть звідси! Геть же! Твоєї матері нема в нашому місті.

А другий, той, що тримав жовтий прапор у руці, запитав його:

— А хто твоя мати і чому ти розшукуєш її?

— Моя мати так само, як і я, просить хліба, а я завдав їй страшної образи, тож благаю вас: пропустіть мене, щоб я міг випросити в неї пробачення, якщо вона живе в цьому місті.

Але вони не захотіли пропустити його і почали колоти своїми списами. І коли він, плачучи, повернув назад до брами, підійшов чоловік в обладунку, прикрашеному золотими квітами, і в шоломі з крилатим левом замість гребеня і запитав у варти, хто це просив дозволу зайти до міста. І вони відповіли йому:

— То якийсь жебрак і син жебрачки, і ми його прогнали геть.

— І дарма, — засміявся той, — а ми продамо цю потвору в рабство, і ціна за нього буде така: вартість келиха солодкого вина.

А в цей час мимо йшов якийсь страшний і лихий з лиця дідуган, і, почувши ці слова, сказав:

— Я заплачу за нього цю ціну. — І, заплативши гроші, взяв Хлопчика-Зірку за руку й повів його до міста.

Вони пройшли багато вулиць і підійшли, нарешті, до хвіртки в стіні, затіненій деревом. Дідуган торкнувся хвіртки своїм перснем, і хвіртка відчинилася, і вони спустилися поп’яти бронзових східцях до саду, де цвіли чорні маки.

Тут дідуган витяг із свого тюрбана мережаний шовковий шарф, зав’язав ним очі Хлопчикові-Зірці й повів його кудись, підштовхуючипопередсебе. А коли він зняв пов’язку з його очей, Хлопчик-Зірка побачив, що опинився в підземній в’язниці, яка освітлювалася ліхтарем, почепленим на гаку.

І дідуган поклав перед ним на дощечці скибку цвілого хліба й сказав: «Їж», — і поставив кухлик із солонуватою водою і сказав: «Пий». І вийшов, замкнувши за собою двері й закріпивши їх залізним ланцюгом.

Наступного ранку дідуган, що був насправді найпідступнішим із чаклунів Лівії і навчився свого мистецтва в іншого чаклуна, який жив на березі Нілу, увійшов до в’язниці, глянув похмуро і сказав:

— У тім лісі, що неподалік від брами цього міста Гяурів, сховано три золоті монети: з білого золота, з жовтого золота і з червоного золота. Сьогодні ти мусиш принести мені монету з білого золота, а коли не принесеш, одержиш сто канчуків по спині. Гляди ж принеси біле золото, а то погано тобі буде, бо ти — мій раб. — І він знову запнув Хлопчикові-Зірці очі мережаним шовковим шарфом і вивів його з будинку в сад, де росли чорні маки, і, примусивши піднятись на п’ять бронзових східців, відчинив хвіртку своїм перснем і виштовхнув його на вулицю.

І Хлопчик-Зірка вийшов з міста й підійшов до лісу, про який казав йому Чаклун. Та мало втіхи зазнав він у тому лісі, бо хоч би де він ступив, скрізь перед ним уставали батоги шипшини з колючими шпичаками, і вогнем обпікала жалка кропива, і будяки кололи його своїми гострими, як кинджали, колючками. До того ж, він ніде не міг знайти монету з білого золота, про яку говорив йому Чаклун, хоч і шукав її від ранку до заходу сонця. А коли стало заходити сонце, він повернув додому, вмиваючись гіркими слізьми, бо знав, яка на нього чекає кара.

Та коли він виходив на узлісся, з хащів до нього долинув крик — здавалося, хтось кличе на допомогу. Забувши про своє горе, він побіг на той крик і побачив Зайченя, що потрапило в пастку мисливця. І Хлопчик-Зірка зглянувся на бідне Зайченя і звільнив його, промовивши:

— Сам я всього-на-всього раб, але тобі я подарую волю.

А Зайченя відповіло йому так:

— Ти й справді подарував мені волю, а от чим я тобі за це віддячу?

І Хлопчик-Зірка сказав йому:

— Я шукаю монету з білого золота, але ніде не можу її знайти, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене дуже битиме.

— Іди за мною, — сказало йому Зайченя, — і я заведу тебе туди, куди тобі треба, бо я знаю, де захована ця монета і навіщо.

Тоді Хлопчик-Зірка пішов за Зайченям і — о радість! В дуплі великого дуба побачив монету з білого золота, яку він шукав. Сповнений безмежної радості, він схопив монету і сказав Зайченяті:

— За послугу, яку я тобі зробив, ти мені віддячив у багато разів більшою, і за мою добрість відплатив ти мені сторицею.

— Ні, — відповіло Зайченя, — як ти вчинив зі мною, так я вчинив з тобою, — і швидко поскакало геть, а Хлопчик-Зірка пішов до міста.

Тепер слід сказати, що біля міської брами сидів прокажений. Його обличчя закривав сірий полотняний каптур, і його очі палали в прорізах, мов жарини, і коли він помітив Хлопчика-Зірку, що підходив до брами, він ударив у свою дерев’яну миску, гукнувши йому так:

— Дай мені монетку, а то я помру з голоду. Адже мене вигнали з міста і ніхто не змилується наді мною.

— Як жаль! — вигукнув Хлопчик-Зірка. — У мене тільки одна монета в гаманці, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене страшно битиме, бо я його раб.

Та прокажений благав його доти, доки Хлопчик-Зірка змилувався над ним і віддав йому монету з білого золота. А коли він прийшов до будинку Чаклуна, той впустив його в сад, і запитав:

— Ти приніс монету з білого золота?

— Ні, не приніс, — відповів Хлопчик-Зірка.

Тоді Чаклун побив його і поставив перед ним порожню дощечку й сказав: «Їж», — а потім поставив порожнього кухлика й сказав: «Пий», — і знову кинув його в підземелля. А вранці Чаклун прийшов і сказав:

— Якщо сьогодні ти не принесеш мені монети із жовтого золота, то навіки залишишся моїм рабом і одержиш триста канчуків по спині.

І пішов Хлопчик-Зірка до лісу і цілісінький день шукав монету із жовтого золота, проте ніде не міг її знайти. А коли стало заходити сонце, він сів на землю й заплакав, і коли він плакав, прибігло до нього те саме Зайченя, яке Хлопчик визволив із пастки. І запитало його Зайченя:

— Чого ти плачеш? І що ти шукаєш у лісі?

І відповів йому Хлопчик-Зірка:

— Я шукаю монету із жовтого золота, яка десь тут захована, і коли я її не знайду, мій господар поб’є мене і я навіки зостанусь у рабстві.

— Іди за мною, — сказало Зайченя і побігло лісом, аж доки прибігло до озерця. А на дні цього озерця лежала монета із жовтого золота.

— Як я тобі віддячу за це? — сказав Хлопчик-Зірка. — Це ж удруге ти виручаєш мене з біди.

— Ну то й що, зате ти перший зглянувся на мене, — сказало Зайченя і швидко побігло геть.

А Хлопчик-Зірка взяв монету і пішов назад до міста.

Але прокажений знову побачив його, упав на коліна й закричав:

— Дай мені монету, бо я помру з голоду.

І Хлопчик-Зірка відповів йому:

— У мене тільки одна монета із жовтого золота, і якщо я не принесу її моєму господарю, він поб’є мене і я зостанусь навіки в рабстві.

Але прокажений так благав, що Хлопчик-Зірка пожалів його й віддав йому монету із жовтого золота.

А коли він підійшов до Чаклуна, той запитав:

— Ти приніс монету із жовтого золота?

— Ні, не приніс, — відповів Хлопчик-Зірка.

Тоді Чаклун накинувся на нього, і побив його, і закував його в кайдани, і знову кинув до підземелля. А наступного дня вранці Чаклун прийшов до нього і сказав:

— Якщо ти сьогодні принесеш мені монету із червоного золота, я відпущу тебе на волю, а якщо не принесеш, я тебе вб’ю.

І пішов Хлопчик-Зірка до лісу, і цілісінький день шукав монету із червоного золота, проте ніде не міг її знайти. А надвечір він сів на землю й заплакав, і коли він плакав, прибігло Зайченя і сказало йому:

— Монета із червоного золота, яку ти шукаєш, лежить у печері, що позаду тебе. Тож не плач, а радій.

— Як же я тобі віддячу за це? — вигукнув Хлопчик-Зірка. — Гай, гай! Це ти ж втретє виручаєш мене.

— Але ти перший зглянувся на мене, — відповіло йому Зайченя і швидко побігло собі геть.

А Хлопчик-Зірка зайшов у печеру і в найдальшому кутку її побачив монету із червоного золота. Він поклав її у свій гаманець і вирушив хутчій до міста. А прокажений, побачивши його, закричав, благаючи:

— Віддай мені монету з червоного золота, а то я помру!

І Хлопчик-Зірка знову пожалів його й віддав йому монету, сказавши:

—Твоя біда гірша, ніж моя. — Але серце його стислося з туги, бо він знав, яка лиха доля на нього чекає.

Та диво дивне! Коли він проходив міську браму, вартові вклонилися йому з великою шанобою і промовили:

— Який гарний наш володар!

А натовп городян ішов за ним слідом і гукав:

— Та нема за нього вродливішого в усьому світі!

Заплакав тоді Хлопчик-Зірка і сказав сам до себе:

— Це вони потішаються з моєї жалюгідності.

Але навколо нього зібралося так багато люду, що він заблукав і прийшов на широку площу, де стояв королівський палац. І ворота палацу відчинилися, і назустріч Хлопчикові-Зірці поспішили священнослужителі та найбільші вельможі міста, і сказали, вклонившись йому:

— Ти наш володар, на якого ми давно чекаємо, і син нашого короля.

А Хлопчик-Зірка їм відповів:

— Я не королівський син, а син бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я вродливий, коли я знаю, що на мене гидко глянути?

Тоді той, чий обладунок був прикрашений золотими квітами і на чийому шоломі замість гребеня був крилатий лев, підняв перед ним свого щита і крикнув:

— Чому мій повелитель не вірить, що він гарний?

І Хлопчик-Зірка глянув у щит. І що ж він побачив? Його обличчя знову було гарне, як колись, і вся його колишня врода знову повернулася до нього, тільки в очах він побачив щось нове, чого раніше ніколи в нихне бачив. А священнослужителі та найбільші вельможі впали перед ним на коліна й сказали:

—Було давне пророцтво, що цього дня прийде до нас той, хто має владарювати над нами. Тож хай володар наш візьме цю корону і цей скіпетр і стане нашим королем, справедливим і милосердним.

Але Хлопчик-Зірка відповів їм:

— Я не гідний бути вашим королем, бо я зрікся матері і я доти не матиму спокою, доки не знайду її і не випрошу в неї пробачення. Тож відпустіть мене, бо я мушу далі йти по світу.

І по цих словах він відвернувся і глянув на вулицю, що вела до міської брами, і — леле! Серед людей, що товпилися довкола сторожі, він побачив жебрачку, яка була його матір’ю, а поруч неї стояв той самий прокажений, що сидів був перед міською брамою.

Крик радощів зірвався з його вуст, і він побіг до жебрачки, і, впавши перед нею навколішки, обцілував рани на її ногах і омив їх своїми слізьми.

Він низько схилив голову, аж до пилюки і, ридаючи так, що, здавалося, його серце ось-ось розірветься з болю, промовив такі слова:

— Мати моя! Я зрікся тебе в дні своєї гордині. Не відштовхни мене в годину мого смирення! Я ненавидів тебе. Даруй же мені любов. Я був відцурався тебе. Прийми ж своє дитя...

Проте жебрачка не відповіла йому й слова.

І він простер руки до прокаженого й припав до його ніг, кажучи:

— Тричі виявляв я до тебе милосердя. Ублагай же мою матір заговорити до мене.

Але прокажений не відповів йому й слова.

І він знову заридав і сказав:

— Мати моя! Несила мені більше терпіти ці страждання. Даруй мені своє прощення і дозволь вернутися назад до лісу.

І жебрачка поклала руку йому на голову й промовила:

— Устань!

І прокажений поклав руку йому на голову й теж сказав:

— Устань!

І він підвівся, глянув і — о диво з див! Перед ним були Король і Королева.

І Королева сказала йому:

— Ось твій батько, якого ти пожалів у біді.

А Король сказав:

— Ось твоя мати, чиї ноги ти омив своїми слізьми.

І вони обняли й поцілували його, і повели в палац та вбрали в дорогі шати, і наділи йому корону на голову та дали в руки йому скіпетр, і став він правити містом. І він був милосердний і справедливий до всіх. Він прогнав геть лихого Чаклуна, а Лісорубові та його дружині послав багато дорогих подарунків, а дітей його зробив вельможами. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами і вчив усіх любові, добра та милосердя. І в його державі панували мир і достаток.

Та правив він недовго. Надто багато зазнав він горя і надто тяжкі пройшов випробування — тож через три роки він помер. А після нього прийшов лихий володар.

Переклад з англійської Ілька Корунця, ілюстрації ДенисаГордєєва

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Розкажіть, як Лісоруби знайшли хлопчика.

2. Що свідчить про добре серце бідного Лісоруба, який приніс знайдене в лісі дитя додому?

з. Як поставилася до знахідки дружина Лісоруба? Як ви розумієте слова чоловіка: «Хіба не вічний холод у тій хаті, де люди з кам’яними серцями?»

4. Яким ріс Хлопчик-Зірка? Яким був вплив Хлопчика-Зірки на дітей? Знайдіть у тексті підтвердження своєї думки.

5. Чому хлопчик з погордою ставився до інших дітей?

6. Розкажіть про зустріч Хлопчика-Зірки із жебрачкою. Чому син відчув розчарування, почувши розповідь матері?

7. Знайдіть у тексті, як змінилася зовнішність Хлопчика-Зірки після зустрічі з матір’ю.

8. Як ви гадаєте, чому хлопчик перетворився саме на потворного жебрака?

9. Розкажіть про пошуки хлопчиком жебрачки.

10. Як ставилися до нього люди? Прокоментуйте цитату: «Увесь світ повівся з ним так само жорстоко, як він чинив у дні своєї гордині».

11. Чому звірі відмовлялися допомогти Хпопчикові-Зірці?

12. Як хлопчик потрапив у рабство? Які завдання ставив йому господар?

13. З яких вчинків хлопчика стає зрозуміло, що він справді виправляється і долає свої ганебні вади?

14. Розкажіть, як Хлопчик-Зірка знайшов своїх батьків і заслужив їхнє прощення.

15. «Колишня врода знову повернулася до нього, тільки в очах він побачив щось нове, чого раніше ніколи в них не бачив». Як ви гадаєте, що незвичайного побачив хлопчик у своїх очах?

Міркуємо самостійно

16. Визначте ключові епізоди у казці «Хлопчик-Зірка». Намалюйте ілюстрацію до одного із них.

17. Простежте, як упродовж твору змінювався характер Хлопчика-Зірки?

18. Доберіть слова для характеристики героя на початку твору і в кінці.

19. Прокоментуйте думку: «Мати, яка втратила любов дитини, почувається жебрачкою, а мати, яка відчуває любов дитини, почувається королевою».

20. Лісорубова донька сказала Хпопчику-Зірці: «Чи ж то найбільше горе — втратити вроду?» А яка, на вашу думку, втрата є найбільшим горем?

21. Які риси вдачі засуджуються в казці?

22. Доведіть, що і діти повинні бути підтримкою для своїх дорослих батьків.

Пов’язуємо новий матеріал із вивченим раніше

23. Порівняйте життя у нерідних батьків Хлопчика-Зірки та падчерки з казки «Пані Метелиця». У чому полягає відмінність?

24. Доберіть прислів’я, які стосувалися б головної думки казки.

25.Прочитайте останнійабзац«Хлопчика-Зірки». Чим, на вашу думку, кінцівка казкиОскараВайлда відрізняється від кінцівок народних казок?

Застосовуємо теоретичні поняття

26. Чому казку «Хлопчик-Зірка» ми називаємо літературною, або авторською, казкою?

27. Які елементи народної казки використав у своєму творіОскарВайлд?

28. Знайдіть у казці «Хлопчик-Зірка» приклади триразової дії.

29. Як у творі розкривається ідея боротьби добра і зла?

Завдання від Фантазерчика

1.Чим вас вразив фінал казкиОскараВайлда «Хлопчик-Зірка»? Придумайте власне закінчення твору. Запишіть його у зошиті.
2.Уявіть себе журналістом/журналісткою. Запишіть зі своїми батьками, рідними чи близькими коротеньке інтерв’ю на 5 речень. Нехай вони розкажуть, якою вони хочуть бачити свою дитину, її душевні якості, а також хай розкажуть про свої стосунки з вами.
3.Прокоментуйте, як пов’язані наведені зображення з подіями казки: