ОПОВІДАННЯ МАРКЕСА «СТАРИГАН ІЗ КРИЛАМИ»

Оповідання «Стариган із крилами» Ґабріель Ґарсіа Маркес написав у 1968 році, його перше журнальне видання відбулося 1969 року, а в 1972 воно було опубліковане в збірці оповідань «Неймовірна сумна історія про простодушну Ерендіру та її безсердечну бабусю», яка вийшла друком у місті Барселона (Іспанія).

Оповідання, створені письменником з 1961 по 1972 рік, належать до зрілого періоду його творчості. Вони суттєво вирізняються з-поміж оповідань, написаних Маркесом раніше, які за своєю формою та манерою оповіді тяжіли до європейської традиції. Його нові твори були подібні на популярні в Колумбії історії-побрехеньки, які досі розповідають оповідачі-куентерос, тому їх логічніше називати авторськими казками. До речі, в першому виданні оповідання «Стариган із крилами» Маркес дав підзаголовок «Казка для дітей» (в українському перекладі підзаголовок пропущено).

Дослідники вважають, що одним із мотивів, який спонукав Ґарсіа Маркеса написати цей твір, було його обурення з приводу негативних відгуків на роман «Сто років самотності». Латиноамериканські критики нерідко закидали, що у творі нема «чіткої і правильної моралі», яку звично очікували від прози. Однак письменник відповідав, що його задум не передбачає моралізаторства взагалі — засобами магічного реалізму він зображував реальне життя, яке насправді значно химерніше, ніж думають прихильники чистого реалізму. Тому кожному читачеві доведеться докласти зусиль і самостійно знайти мораль цього твору.

«Стариган із крилами» — маленький шедевр, де на кількох сторінках автор досяг максимальної невизначеності для читача і забезпечив цілковиту відсутність «чіткої і правильної моралі». Образи та події в оповіданні змальовано неоднозначно, а, власне, цим справжнє життя і відрізняється від літературної вигадки. Тож для того, щоб адекватно сприйняти твір, треба відмовитися від упереджень, не шукати в ньому очевидних смислів і виховної моралі.

Текстуально оповідання тісно пов'язане з твором «Сто років самотності». Воно розвиває тему, яка не отримала свого повноцінного розвитку в одному з епізодів роману.

У романі йдеться про випадок із дивною істотою, що впала з неба поблизу Макондо. Її моторошне волання, «схоже на ревіння молодого бичка», розбудило мешканців містечка.

З'ясувалося, що істота впала в яму з гострими кілками і загинула. «Чудовисько» нагадувало «захирілого ангела», частини його тіла відповідали людським, а на лопатках виднілися дві кукси — «залишки дужих крил, повідтинаних, очевидно, сокирою дроворуба». Образ був знижений наявністю цупкої шерсті, в якій кишіли кліщі.

Появі невідомої істоти передували апокаліптичні явища — аномальна спека і мор птахів, трупи яких заполонили містечко. Вони потрапляли навіть у будинки, і господиням набридало їх вимітати. І хоча місцевий священик передбачав неймовірні події, які очікують Макондо, великого враження істота на мешканців містечка не справила.

Вони так і не визначилися, чи це тварина, чи людина, тому виставили труп на загальний огляд, а потім його спалили. Загадкою для всіх залишився також зв'язок між мором птахів і появою «чудовиська».

В оповіданні «Стариган із крилами» невеликий епізод із роману «Сто років самотності» розростається до самостійної історії, яка дає відповідь на цілком логічне запитання: «А що сталося б, якби дивна істота вижила?» Автор поглиблює акценти, описуючи поведінку людей, і ще більше знижує образ «захирілого ангела», деякі риси якого в романі мають почасти піднесений характер («чисті, тонкі руки, великі похмурі очі»). В оповіданні з'являється також іронічний тон оповіді й елементи пародії.

Художній світ оповідання

В оповіданні «Стариган із крилами» фантастичне і реальне органічно поєднані в цілісний художній світ. Головним художнім засобом, який забезпечує вірогідне сприйняття неймовірного, — це точний і детальний, часом навіть фізіологічний, опис подробиць. Використання реалістичних прийомів для зображення фантастичного має переконати читача, що все зображене справді відбувалося і автор-куентерос лише чесно переповів історію.

Події твору відбуваються у неназваному селі на березі Карибського моря. Точний час подій невідомий, хоча у творі є згадки про пароплави й літаки. Мешканці села об'єднані у спільноту, яка не надто переймається подіями за її межами. Цікавість розбурхують лише дві фантастичні істоти — стариган із крилами і «величезний павук-тарантул завбільшки з вівцю», що мав голову дівчини.

Стариган з'явився після подій, які змальовані як пародія на кінець світу — три дні йшов дощ, потім відбулося нашестя крабів (аналог біблійної сарани), потім потемніло небо. І, нарешті, як ангел Апокаліпсису, з'явилася фантастична істота.

Щоправда, її поява нікого не здивувала, лише збентежила. Мешканці села не відразу визначилися, хто ж це впав у багнюку на подвір'ї їхнього односельця Пелайо. З цього приводу думки були різні — пасажир із пароплава, що потерпів кораблетрощу (Пелайо), ангел (розумна сусідка Пелайо) чи диявол (місцевий падре — священик).

Дівчина-павук прибула в село у значно простіший спосіб, разом із цирком, де її показували за гроші. Її роль в оповіданні полягає в тому, щоб засвідчити — мешканці села живуть у світі, де фантастичним істотам не дивуються, їх сприймають як видовище і покладають на них певні очікування в межах свого бачення дійсності.

Ілюстрація до оповідання «Стариган із крилами» художника Давіда Де Лас Гераса

Стариган із крилами не вписувався в жодні уявлення селян. Хоча, зрештою, всі погодилися, що це ангел, однак його відверта тілесність з ознаками навіть тваринності (він більше скидався на «велику старезну курку») не викликає у них «святобливості», вони ставляться до нього як до «циркової тварини». Тобто ангел, як і дівчина-павук, перетворюється на видовище і розвагу.

Ситуація значно спростилася б, якби стариган творив дива, як і належить надприродній істоті, але й тут не склалося. Навіть його поява викликає запитання і створює невизначеність. Остаточно так і не відомо, чи впав він з неба, чи його прибило хвилею з моря під час підтоплення села зливою. Також невідома причина його появи в селі. Можливо, має рацію сусідка Пелайо, і ангел прийшов на землю, щоб забрати на небо хвору дитину, але злива і вітер збили його на землю (тому дитина вижила), чи, навпаки, ангел явився, щоб урятувати дитину. А, можливо, ангел і дитина ніяк не пов'язані. Дива, які приписують стариганові з крилами, також двозначні. Якщо людина в нього просить одужання, а потім виграє багато грошей у лотерею, то незрозуміло — це звичайний збіг чи все ж таки «чудеса» ангела, нехай і «сумнівні».

Зрештою, стариган із крилами постає як чужий у закритій спільноті. Він не може розвіяти сумніви щодо себе, бо його бурмотіння ніхто не розуміє. Він не йде на контакт і явно не зацікавлений у налагодженні стосунків. Після чудес, які зруйнували йому «репутацію», усі його ігнорують. Виявляється, що просто стариган із крилами, який не може пояснити, звідки взявся і чому не виконує жодних «ангельських» функції, нікому не цікавий. Він не виправдовує сподівань, які мешканці на нього покладали, однак натомість не набуває жодної іншої ролі в їхній спільноті.

Те, що старигана із крилами люди у селі сприйняли як чужого, зовсім не пов'язано з його фантастичною зовнішністю. Наприклад, дівчина-павук, незважаючи на свою зовнішність, знайшла потрібну життєву роль — стала для мешканців села наочним прикладом того, що батьків потрібно слухатись. Якось вона без дозволу пішла на танці й дорогою додому в неї влучила блискавка, перетворивши її на павука (алюзія на давньогрецький міф про дівчину Арахну, яку богиня Афіна перетворила на павука). Ця історія не лише зрозуміло пояснює її дивну зовнішність, а й має моральну складову. Саме цього бракувало ангелові, адже ніхто так і не дізнався, хто він (чи це ангел взагалі, враховуючи те, як мають виглядати ангели згідно з традиційними християнськими уявленнями) і навіщо з'явився на землі.

Мешканці села, дивлячись на старигана із крилами, бачать не більше, ніж їм дозволяють побачити їхні стереотипи й упередження. Вони розглядають його виключно з практичних міркувань — як джерело якихось шаманських див, як видовище, як засіб заробітку, а для священика — ще й як засіб самоствердження. Фактично Маркес порушує важливе питання — як люди поставилися б до ангела, якби він справді явився їм, але не мав тих якостей, яких від нього очікували.

В оповіданні письменник дає дуже неприємну для читачів відповідь: люди виявилися байдужими, упередженими й абсолютно закритими для нового. Адже ніхто навіть не намагався порозумітися з дивною істотою, нікому навіть не спало на думку вивчити її мову.

Крім того, у своєму практичному баченні життя люди продемонстрували нечулість, безсердечність й абсолютну моральну деградацію. Нікого не обурює, що ангел, від якого очікують див, сидить у брудному курнику, що його показують за гроші, що в нього кидають каміння і припікають розпеченою залізякою. Складається враження, що в цьому селі до тварин ставляться краще.

Людська спільнота, зображена письменником, далеко не ідеальна, але й ангел, який явився їй, також не бездоганний. Стариган із крилами, потрапивши до людей, показує закритість, небажання контактувати, зацікавленість лише у задоволенні найпростіших потреб (безпека і харчування). Він постає в оповіданні як деградований занепалий ангел. Так виникає важлива асоціація — деградоване суспільство не може очікувати на бездоганного ангела, воно отримує саме те, чого заслуговує, бо іншого просто не побачить.

Письменник проводить чітку паралель між занепалим ангелом і деградованим суспільством, однак оповідання закінчується на високій і позитивній ноті. Стариган із крилами виявив ангельське терпіння, пережив усі знегоди, «оклигав», у нього відросло гарне пір'я, і одного дня він знявся в повітря й полетів у бік моря.

Останній епізод оповідання ніби повертає читача до початку розповіді — ангел з'явився серед людей, брьохаючись на землі у багнюці, а покинув їх, злетівши в небо на оновлених крилах. Так образ ангела в оповіданні набуває символічного значення можливих позитивних змін, які приведуть людство до духовної досконалості, морального відродження і повернення до вічних цінностей.

Зміст