Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

ЗОЛОТІ СТОРІНКИ ДАЛЕКИХ ЕПОХ

ОСОБЛИВОСТІ НІМЕЦЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА

Класна дошка

Прикметні ознаки літератури Просвітництва

• культ розуму, науки, освіти; гуманістичний світогляд;

• проголошення рівності і свободи, визнання цінності кожної особистості;

• критика деспотії правителів і феодальних порядків;

• пропагування суспільства, побудованого на засадах справедливості;

• обстоювання економічних і політичних прав третього стану;

• оптимістична віра у прогрес і позитивний розвиток суспільства;

• віра в можливість перебудови і виправлення недосконалого суспільства, в можливість раціонального управління державою;

• ідея «чистої людини»: якщо виправляти пороки людей, кращим стане й усе суспільство;

• переконаність у тому, що мистецтво має виконувати виховну функцію, формувати моральні цінності;

• увага до життя звичайних людей, співчутливе ставлення до чужих страждань

Історичні передумови німецького Просвітництва

XVIII століття — рубіжне в історії європейського феодалізму. Остаточно подолали його пута Англія і Франція, що стали найрозвиненішими державами світу. Звісно, ці процеси відобразилися в літературних творах, у яких засуджувалися тиранія і деспотизм.

• 1. Згадайте зміст першої частини роману англійського письменника Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера», написаного в добу Просвітництва. Яким зображено державний устрій Ліліпутії?
• 2. У чому полягає сатира на внутрішню і зовнішню політику Ліліпутії та на образ її монарха?
• 3. Яким, на вашу думку, є просвітницький ідеал суспільства для Джонатана Свіфта?

Однак Німеччина, яка лише через ціле століття змогла оговтатися після жахливої спустошливої Тридцятилітньої війни 1618—1648 років, залишалася однією з найвідсталіших країн у Західній Європі. Роздроблена Німеччина налічувала понад три сотні маленьких самостійних князівств та майже п'ятдесят імперських міст. Німеччина не мала ні потужного економічного, ні культурного центру, що, безумовно, стримувало її розвиток і поширення просвітницьких ідей.

У різних землях Німеччини сформувалися різні політичні системи правління, і ті князівства, в яких процвітали феодалізм і кріпацтво, залишалися на середньовічному рівні розвитку. Сотні дрібних князьків-герцогів у своїх «іграшкових» володіннях бачили себе могутніми правителями. Вони прагнули військових перемог над своїми ж сусідами, незважаючи на людські втрати.

Населення німецьких міст і сіл, потерпаючи від податків, військових дій як своїх, так і ворожих військ, від мародерства та контрибуцій¹, повністю залежало від, фактично, середньовічної деспотії деяких князів.

¹ Контрибуція — сплата коштів переможеною державою стороні, що перемогла у війні.

Розвиток німецької літератури в добу Просвітництва

Роль культурних центрів у Німеччині виконували князівські палаци, навколо яких зосереджувалися митці, котрі жили за рахунок вельможних покровителів і уславлювали їхні діяння. Тому цілком зрозуміло, чому у вишуканій придворній літературі, яка отримала назву салонної, не було творів, у яких звучала би критика феодального устрою.

Німецька література початку XVIII століття адресувалася вищим колам суспільства, тобто мала елітарний характер. Певний час аристократичне салонне мистецтво перебувало під впливом популярного ще у XVII столітті бароко, проявам якого вже намагалися протистояти німецькі митці нового покоління.

На початку XVIII століття мовою німецької науки та освіти все ще залишалася латина, і майже половина виданих у 1700 році книг мала релігійний зміст.

Однак у Німеччині впродовж XVIII століття, хоч і повільно, поширювалися ідеї Просвітництва. Новий світогляд у цій країні мав низку особливостей. Так, на відміну від Франції та Англії, вплив церкви залишався значним не тільки в побуті, культурі, а й у науці². Наприклад, німецькі вчені XVIII століття намагалися пов'язати наукові факти з біблійними постулатами, позаяк були переконані, що у науковому пізнанні неможливо опиратися лише на розум. Водночас німецькі просвітники, які визнавали релігійне виховання обов'язковим для інтелектуальної та високодуховної людини, вважали неприпустимим релігійне залякування і сліпий фанатизм.

² Ще у середині XVIII століття, яке називають добою Просвітництва, в німецькому Вюрцбурзі була спалена остання «відьма» — жінка, яка була запідозрена у стосунках з нечистою силою.

Водночас німецькі просвітники першої половини XVIII століття не акцентували уваги на проблемах свободи особистості, не порушували гострих політичних питань, а тим паче не бачили потреби у зміні суспільного устрою.

Німецькому Просвітництву тривалий час була притаманна спокійна розсудливість і тісний зв'язок із модним французьким класицизмом (на противагу аристократичному бароко). Тому із середини XVIII століття особливо популярними стали повчальні вірші, байки, комедії і сатири, в яких класицисти, не торкаючись суспільних проблем та вад політичного устрою, викривали вічні людські пороки: лінощі, дурість, жадібність, лицемірство тощо. У повчальних віршах німецькі поети-просвітники радили правителям бути справедливими і милосердними, а підданцям — гарно поводитись і приборкувати власні пристрасті. Усе це мало сприяти цілковитій гармонії і всезагальному щастю.

Театральне мистецтво в Німеччині першої половини XVIII століття було представлене або яскравими барочними придворними постановками для аристократів і багатих бюргерів¹, або виступами мандрівних акторів, які надавали перевагу постановкам на релігійну тематику для простолюду та розважальній клоунаді і фарсам.

¹ Бюргери — жителі міст, міщани, німецькі буржуа.

Натомість німецькі просвітники вважали, що театр має слугувати вихованню у співвітчизників гарного смаку і високої моралі. У зв'язку з цим німецький театр надовго потрапив під сильний вплив французького класицистичного театру.

Із другої половини XVIII століття починається новий етап німецького Просвітництва, пов'язаний із намаганням деяких митців протистояти іноземному впливові і прагненням створити самобутню оригінальну німецьку літературу. З одного боку, вони обстоювали принципи правдивого зображення життя і більше уваги приділяли німецькій сучасності. З другого, — молоді драматурги і прозаїки прагнули вирватися з вузьких меж просвітницької повчальної літератури, а також мистецтва, призначеного для вищих верств суспільства.

Внутрішнє оздоблення придворного театру міста Байройт у Баварії (одного з небагатьох, що зберігся з XVIII століття)

У країні сформувалося нове покоління читачів, які не мали ні шляхетного походження, ні великих статків, але здобули університетську освіту і займали посади дрібних чиновників. Ці енергійні молоді люди, змушені працювати в нецікавих бюрократичних установах, виконувати принизливі вказівки самовдоволених начальників та жити на мізерну платню, сприймали пафосні повчання і поетичні філософствування мало не як глузування над власним життям. Звісно, в літературі їх більше цікавили не повчальні просторікування поетів та абстрактні роздуми філософів, а долі звичайних міщан, їхні зворушливі стосунки та живі почуття.

Рух «Буря і натиск»

Нова німецька інтелектуальна еліта сформувалася у другій половині XVIII століття здебільшого з представників бюргерства, тобто третього стану. Через переклади іноземних творів вони познайомилися з ідеями англійського і французького Просвітництва, основною тезою якого була критика феодального ладу. Позаяк у Німеччині давно назріло невдоволення деспотичними порядками, освічена частина суспільства з готовністю сприйняла популярні у Західній Європі просвітницькі ідеї - ідеї свободи, справедливого влаштування суспільства та рівності всіх перед законом.

Просвітницькі гасла дали поштовх для виникнення у 1770-х роках потужного руху «Буря і натиск», який розпочав новий етап розвитку німецької літератури. Молоді митці вдалися до різкої критики феодального ладу та кріпацтва. Назва нового руху цілком відповідала бунтівним настроям його учасників-штюрмерів¹, які називали себе бурхливими геніями.

¹ Німецька назва руху «Буря і натиск» — «Sturm und Drang». Слово штюрмер походить від слова Sturm (буря, шторм).

Штюрмерів цікавили насамперед реальні життєві проблеми простих німців, які потерпали від утисків вищих станів. Молоді бунтарі обстоювали право на свободу особистості, свободу нації від гніту феодалів і правителів.

Бурхливі генії — публіцисти, проповідники, науковці, митці — у своїх творах енергійно пропагували ідею національної єдності роздробленої батьківщини, сміливо писали про жалюгідне становище шкільної освіти, гостро критикували необмежену владу правителів і навіть закликали до боротьби з тиранією.

Учасники групи «Буря і натиск», серед яких і молодий Йоганн Вольфганг Ґете, обстоювали ідею самобутності німецької літератури та безумовної цінності національної культури. У центрі уваги штюрмерських творів другої половини XVIII століття була проблема соціальної нерівності, неможливості здібній молодій людині зайняти гідне місце в суспільстві, у якому визначальними залишалися статки і походження.

Штюрмерський рух був надзвичайно потужним, але вже в 1780-ті роки він вичерпав себе. Бурхливі генії, які сподівалися своїми творами змінити історію Німеччини, розбудити у співвітчизниках почуття гідності, розчарувалися та усвідомили власну безпорадність перед суспільними проблемами. Самі ж учасники руху, люди здебільшого незаможні, змушені були існувати у принизливих умовах, нерідко нагадуючи своїх героїв. Останнім, хто із захопленням сприйняв ідеологію «Бурі та натиску», був юний Фрідріх Шиллер — сильна і непересічна особистість.

У 1781 році юний Фрідріх Шиллер написав свою першу драму «Розбійники» з епіграфом «In tyrannos!» («На тиранів!»). Так автор уже з перших рядків продемонстрував антифеодальну й антидеспотичну спрямованість цього штюрмерського твору і готовність до боротьби.

• 1. Згадайте із вивченого в 9 класі, що стало причиною конфлікту юного Фрідріха Шиллера з князем Карлом Євгенієм.
• 2. Чому молодому німецькому митцеві довелося залишити батьківщину?
• 3. Доведіть, що в оді «До радості» (1785 рік) звучить просвітницька віра Фрідріха Шиллера у краще майбутнє.

Особливо великих розчарувань німецьким просвітникам завдала Французька революція 1789—1794 років, яка не втілила в життя жодного свого гасла: вона не здобула ні свободи, ні рівності, ні братерства. Із Французькою революцією, прихильники якої вдалися до терору і втопили в потоках крові власний народ, наприкінці XVIII століття завершилася доба Просвітництва в усій Західній Європі.

Після 1789 року вражені німецькі штюрмери та інші діячі Просвітництва більше не сподівалися, що шляхом активних (навіть революційних) дій можна змінити суспільство на краще. Єдиним значущим наслідком руху «Буря і натиск» стала велика популярність у кінці XVIII століття сльозливо-сентиментальної літератури, новий герой якої, за словами Й. В. Ґете, лише страждав і нічого не робив.

Веймарський класицизм

Після 1789 року яскравим явищем в історії німецької літератури став веймарський класицизм, пов'язаний з іменами Й. В. Ґете та його молодого друга Ф. Шиллера. Ґете, відійшовши від руху «Буря і натиск», став високопосадовцем у Веймарському князівстві, де продовжив і літературну діяльність, захопившись античною культурою.

Місто Веймар часів Йоганна Ґете (літографія початку XIX століття)

Вважаючи, що за допомогою революцій неможливо досягти позитивних змін у суспільстві, Йоганн Вольфганг Ґете дійшов висновку, що просвітницькі зміни повинні відбуватися поступово і, насамперед, у свідомості людей. І ці зміни мають здійснитися шляхом виховання через мистецтво.

На думку Ґете, духовному вдосконаленню людини сприяють приклади з давньої історії та літератури. Тому сентиментальний тип звичайного бюргера має змінити класицистична монументальність античних героїв, а звичайні побутові клопоти пересічних німців — високим моральним пафосом.

Фрідріх Шиллер¹, також відмовившись від штюрмерських ідей, на початку 1790-х років проголосив мистецтво вищим виявом людської культури, яке не повинно перетинатися ні з брутальною політикою, ні з сірою повсякденністю.

¹ Фрідріх Шиллер, як і Йоганн Ґете та інші митці, входив до гуртка «Веймарські друзі мистецтва». У 1795 році він на запрошення Ґете переїхав до Веймара.

Згідно з його новими естетичними поглядами, які перегукувалися з переконаннями Ґете, мета літератури полягає у боротьбі за вдосконалення людини, а не суспільства. Шиллер також критикував приземлені образи штюрмерських героїв, побутове тло подій та наближеність творів до смаків простолюду. Головним завданням мистецтва, на думку поета, є естетичне виховання, а не соціальна критика; протиставлення Прекрасного безрадісній повсякденності світу.

Кінець XVIII — початок XIX століть став перехідним етапом до літератури романтизму, риси якого простежуються й у творчості геніальних німецьких митців Й. В. Ґете і Ф. Шиллера. Розчарування в силі розуму, звернення до історичної тематики та зображення протистояння людини і світу були провідними мотивами європейського романтизму, батьківщиною якого стала Німеччина.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Поясніть причини важкого економічного та політичного становища, в якому перебувала Німеччина на початку XVIII століття.
• 2. Розкажіть про особливості раннього німецького Просвітництва. З яким літературним напрямом пов'язаний цей період?
• 3. Згадайте особливості класицистичного напряму літератури.
• 4. Що стало причиною поступового занепаду класицизму в Німеччині середини XVIII століття?
• 5. Розкажіть, що вам відомо про рух «Буря і натиск».
• 6. Поясніть, чому прихильників цього руху називають штюрмерами.
• 7. У чому суть бунтівних переконань штюрмерів?
• 8. Які історичні події в Європі стали причиною занепаду штюрмерського руху?
• 9. Розкажіть про відхід Йоганна Вольфганга Ґете від штюрмерських поглядів. Якими новими естетичними поглядами характеризується веймарський період його творчості?
• 10. Порівняйте погляди Фрідріха Шиллера штюрмерського і веймарського періодів.