Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

Йоганн Вольфганг Ґете (1749—1832)

Ріс Йоганн Вольфганг Ґете у німецькому імперському місті Франкфурт-на-Майні, у багатій бюргерській родині. Дід майбутнього поета — Фрідріх Георг Ґете — був кравцем, який зумів досягти успіху і статків (став власником будинків, виноградників, земельних ділянок).

Йоганн Ґете згадував про свого батька, Йоганна Каспара Ґете, як про людину з доволі суворою вдачею. Батько все життя прагнув енциклопедичних знань, здобув звання доктора права та імперського радника, мав величезну бібліотеку та чимале зібрання творів мистецтва.

Мати Йоганна, Катарина Елізабет, була набагато молодшою від чоловіка. Жінка вирізнялася веселою вдачею, яку успадкував від неї і син Йоганн. Вона походила з родини франкфуртських юристів, а одним із її предків був ректор Гейдельберзького університету.

Каспар Ґете дав синові та дочці чудову домашню освіту за власною програмою. Він виховав Йоганна воістину універсальною людиною доби Просвітництва, обізнаною у найрізноманітніших галузях науки і мистецтва. Йоганн Вольфганг Ґете усе життя вирізнявся бажанням активно діяти та пізнавати світ. Його бурхлива натура жадібно бажала нових вражень і відкриттів, та найбільшим захопленням упродовж життя залишилася література.

Становлення поета. Рання творчість Й. В. Ґете

Дорослий Й. В. Ґете найбільшим враженням свого дитинства називав іграшковий ляльковий театр, подарований бабусею на Різдво. Для чотирирічного Йоганна та його сестри було і дивом, і щастям створювати нову реальність, новий світ. Діти навчилися керувати ляльками і показували бабусі вигадані ними вистави.

З 10 років Йоганн Ґете почав писати вірші. Друзів хлопця захоплювала його невгамовна фантазія, здатність миттєво вигадувати найрізноманітніші сюжети. Своє майбутнє він пов'язував насамперед із літературою, але, коли постало питання вибору професії, батько наполіг на юридичному факультеті.

Йоганн виріс і став високим вродливим юнаком, у душі якого нуртували нестримна енергія і веселощі. 1765 року він поїхав до престижного Лейпцизького університету вивчати право. Тогочасний Лейпциг, місто багатих бюргерів і банкірів, купців і чиновників, професорів і магістрів, називали маленьким Парижем. Його чудова архітектура, активне культурне життя, прогресивно налаштовані викладачі, мода на французьку мову, літературу і навіть одяг створювали для Йоганна особливу атмосферу свободи.

Навчаючись в університеті, Ґете продовжує писати вірші на різні теми, здебільшого це легкі вишукані твори, на яких позначився французький вплив салонної літератури. Його юнацькі поезії сповнені кохання і прагнення насолоди, а почуття в них зображуються грайливо і радісно. Однак уже ці ранні твори свідчать про майстерне володіння словом та особливе бачення світу.

Також у Лейпцигу, наслідуючи Мольєра, Ґете (шанувальник французького театру) пише комедії, у яких навіть імена деяких героїв такі, як і у творах видатного французького драматурга XVII століття. Незважаючи на тяжіння до іноземних літературних традицій, Йоганн цікавився творами сучасних німецьких письменників і мислителів, які закликали рішуче відмовитися від французького впливу.

У вересні 1768 року 19-річний юнак змушений був повернутися додому у Франкфурт. Він серйозно занедужав і на півтора року залишив навчання в університеті. Припускають, що Йоганн захворів на туберкульоз, а традиційні методи лікування не діяли на цю смертельну недугу. Але одного разу лікар приготував хворому юнакові питво за алхімічними рецептами, і воно несподівано допомогло — Ґете одужав.

Біографи вважають, що ця подія настільки вплинула на Йоганна, що він захопився алхімією і магією, а на горищі батькового будинку влаштував хімічну лабораторію, де проводив досліди. Юнак сподівався, що магічні знаки, містичні формули, за допомогою яких він робив спроби викликати духів, допоможуть йому пізнати головні закони буття, людської історії, таємницю походження світу і винайти еліксир безсмертя. Цей період став часом духовного зламу: містика заступила для Ґете літературу.

У 1770 році Йоганн Ґете продовжив навчання в місті Страсбург, де, крім лекцій з права, відвідував лекції з анатомії, хірургії, продовжував цікавитися магією і займатися хімічними дослідами. Того ж року красень-студент Йоганн Ґете закохався у вже відому вам чарівну дівчину Фредеріку Бріон, яка жила в селі Зезенгейм і якій поет присвятив сповнені променистого любовного почуття вірші.

• 1. Сформулюйте головну тему вірша «Травнева пісня», що ввійшов до збірки «Зезенгеймські пісні».
• 2. Якими художніми засобами поет передає радість життя і юнацького кохання?

У 1771 році Йоганн латинською мовою захистив докторську дисертацію. Однією з головних ідей дисертації була ідея про те, що ні церква, ні держава не мають втручатися в особисті переконання громадян. Для тогочасної Німеччини ця думка була безумовно революційною. Дисертацію визнали «доволі небезпечною» і не рекомендували до друку.

Саме тут, у Страсбурзі, в долі Йоганна стався новий поворот. Ґете познайомився з Йоганном Ґотфрідом Гердером¹. Гердер був провідником нових ідей у літературно-суспільному житті Німеччини й очолив рух «Буря і натиск».

¹ Йоганн Ґотфрід Гердер (1744—1803) — філософ, письменник-просвітник, перший німецький фольклорист. Гердер закликав митців звертатися до німецької історії та народної творчості.

Йоганн Ґете називав дружбу з Гердером, який був на 5 років старший, «значною подією», що мала на нього величезний вплив. Новий товариш зі жвавим характером, «широкими знаннями і глибокими поглядами» був для юнака безумовним авторитетом. В автобіографічній книзі «Поезія і правда», яку Й. В. Ґете завершив незадовго до смерті, митець писав, що навіть почерк Йоганна Гердера мав над ним якусь «магічну владу».

Гердер підсміювався над віршами, в яких Ґете писав про фантастичні й радісні країни, де жили античні боги і напівбоги, та закликав молодого поета до правдивості у зображенні життя. Під його впливом Йоганн нарешті залишив «містично-алхімічні хащі» і зацікавився фольклором та історією. Ґете по-іншому поглянув на роль митця в суспільному житті, захопився новими ідеями розвитку національної самосвідомості та протистояння іноземному впливу на німецьку культуру. І саме Гердер допоміг Ґете знайти власний шлях у літературі, а світові відкрив геніального лірика.

• 1. Поміркуйте, чому для німецької культури важливо було позбутися іноземного впливу.
• 2. Проведіть паралель між ситуацією, що склалася в Німеччині XVIІІ століття та в сучасній Україні, коли формування національної самосвідомості неможливе без опори на власну культуру і національні традиції.

Молодий Ґете та його друг Йоганн Гердер у 1770—1775-х роках заклали основу штюрмерського світогляду. Вони сповідували право митця на натхнення, пристрасть, свободу творчості, які не підпорядковуються усталеним зразкам. Холодній розсудливості класицистів Ґете протиставляє юнацький запал, книжності — життєву енергію, а виховним цілям — безпосередність вираження найпотаємніших переживань. Письменник під впливом Йоганна Гердера побачив приклади задушевності і живої жвавості мови у народних німецьких піснях, а багатогранність характерів і потужний пал пристрастей — у творах Вільяма Шекспіра.

Після закінчення університету Ґете жив у різних містах Німеччини, працював у суді та юридичній конторі, виконуючи нудні доручення. Проте його непереборний ентузіазм знайшов вихід у літературі. Він шукав нові поетичні форми; одні його поезії вирізняються нерівним і напруженим ритмом, інші ж простотою образів та невимушеністю мови нагадують народні пісні.

Твори, написані в 1770-х роках, характеризуються штюрмерськими настроями та жанровою і стильовою різноманітністю. Їх головна тематика — кохання і природа. Поет-штюрмер звертається до образів дороги, бурі, грози, яким ліричний герой кидає виклик. Поета приваблює тема сильної богорівної особистості, що відобразилося в творах цього періоду.

Вершиною бунтарства «Бурі і натиску» став вірш «Прометей» (1773 рік), у якому Й. В. Ґете змальовує образ могутнього титана, що повстав проти тиранії богів.

• 1. Згадайте вивчений у 9 класі вірш «Прометей». Поміркуйте, чому поет-штюрмер звернувся до образу титана.
• 2. Доведіть, що у вірші «Прометей» засуджується влада тиранів.

Після виходу у світ роману «Страждання молодого Вертера» навколо Ґете зібралося коло освічених людей: митців, філософів, журналістів. Цей твір, написаний у 1774 році, приніс авторові європейську славу. Мрія Ґете про народження високохудожньої самобутньої німецької літератури, яка була б цікава й іноземним читачам, здійснилася.

Дослідники вважають, що цей роман автобіографічний — тут відображені нерозділене кохання і страждання самого автора. У листах Вертера розкривається його багатий внутрішній світ, високі душевні поривання, муки витонченої натури. Йоганн Вольфганг Ґете всю увагу зосередив на переживаннях героя, які, зрештою, призвели до його загибелі. Митець простежив поступову зміну його психологічних станів (від оптимістично-радісного на початку твору до тужливо-пригніченого у кінці).

У романі «Страждання молодого Вертера» талановитий 25-річний автор торкнувся важливих проблем тогочасного суспільства. Він змалював не античного героя зі сталевою волею і «класицистичним» почуттям обов'язку, а свого сучасника з властивими йому слабкостями і чеснотами. Цей роман, що належав до сентиментального напряму літератури, став рубіжним у творчості Й. В. Ґете.

Переїзд Й. В. Ґете до Веймара і перше веймарське десятиліття

У 1774 році юний правитель князівства Саксен-Веймарського Карл-Август, проїжджаючи через Франкфурт, забажав познайомитися з молодим адвокатом Йоганном Ґете — автором уславленого «Вертера». Ця зустріч справила незабутнє враження на освіченого сімнадцятирічного князя, який був прихильником ідей Просвітництва. А через рік Карл-Август запросив Й. В. Ґете переїхати до Веймара. Поет прийняв запрошення монарха, який мріяв зібрати навколо себе якомога більше талановитих людей і здобути славу правителя з прогресивними поглядами.

Будинок Ґете у Веймарі (малюнок початку XX століття)

Рідні і друзі не зрозуміли рішення Йоганна оселитися у Веймарі. Батько вважав, що дружба з коронованими особами нічого доброго людині бюргерського походження не принесе. Особливо цей переїзд здивував товаришів-штюрмерів: Ґете, який оспівував торжество свободи, закликав не коритися ні правителям, ні стихіям, називав себе «братом богів», несподівано погодився стати придворним!

Утім, у Ґете були свої причини для переїзду. По-перше, він сподівався, що, перебуваючи при дворі Карла-Августа, позитивно вплине на правління зовсім юного князя. По-друге, 26-літнього Ґете пригнічувала дріб'язкова фінансова залежність від батька, а юриспруденція заробітків не давала.

Оселившись у Веймарі, Ґете поринув у світське життя: багато подорожував із князем, брав участь у його бурхливих розвагах, невтомно танцював на балах. Його дружба з Карлом-Августом міцніла, і в подарунок від правителя Йоганн Ґете отримав будинок із садом, який облаштовував із великим задоволенням. У той період поет писав, що відчуває себе цілком щасливим.

Поступово Й. В. Ґете, намагаючись втілити просвітницьку ідею суспільно корисних змін, зробив кар'єру державного діяча. За величезний внесок у розвиток князівства Карл-Август подарував Ґете титул барона. І хоча до здобутого дворянства поет поставився з гумором, решта титулів і високих посад дісталися йому важкою працею.

Веймарське князівство, що налічувало всього 100 тисяч жителів, було надзвичайно бідним; промисловість не розвивалася, а землеробство перебувало в занепаді. Ґете щиро прагнув здійснити позитивні зміни у межах дорученого йому князівства і провести важливі реформи. Але вже через кілька років марних зусиль він визнав свою мрію нереальною.

Упродовж свого першого веймарського десятиріччя, зайнятий державними справами, Ґете писав мало. Великі твори залишилися незавершеними, або, на думку самого автора, були недосконалими. Лише поезія цього періоду стала справжнім творчим здобутком митця. В любовній ліриці відобразилися болісні переживання поета, закоханого у дружину придворного, й усвідомлення безнадійності свого почуття.

Високе становище поступово навчило Ґете стримувати свій бурхливий характер і змусило колишнього лідера штюрмерів по-іншому подивитися на життя.

Поезія першого веймарського десятиріччя позначена ідеєю примирення. Людина вже бачиться не богорівною, а істотою, слабшою від лозинки. Якщо раніше у штюрмерських поезіях тема мандрівки пов'язувалася з бурхливою радістю пізнання невідомого, бажанням випробувати свої сили, то тепер у веймарських віршах простежується мотив втоми, прагнення спокою.

Й. В. Ґете поступово відмовляється від штюрмерської ідеї руйнування старих порядків, від переконання, що поет має піднімати людей на непримиренну боротьбу з тиранією. Тепер він уважає, що покликання митця — сповнювати серце спокоєм, лікувати душевні рани, відкривати красу природи. Ґете схиляється до думки, що справжня поезія має служити Істині, Гуманності і Красі.

Розмірковуючи про сутність Прекрасного, Й. В. Ґете звертається насамперед до природи, вічної і мінливої, щедрої і суворої. Поет висловлює вдячність їй за свої таланти. Він розвиває тему єдності людини з природою — джерелом усього сущого на Землі. У творчості Ґете з'являється новий мотив: цікавість до природи науковця, який намагається осягнути її вічні закони та усвідомлює необхідність спрямувати її сили для потреб людини.

Вивчаючи у Веймарі ботаніку, митець доходить висновку про еволюційний шлях розвитку природи. Ґете остаточно відкидає революцію як засіб перебудови державного ладу. Він уважає, що суспільство (яке є частиною природи) також має розвиватися шляхом поступових змін.

Духовна криза і другий веймарський період Ґете

Із часом Йоганн Вольфганг Ґете втратив надію на можливість розумного влаштування веймарського господарства. Його обурювали непомірні витрати молодого герцога на розваги і полювання. Він усвідомив — що більше виробляється у герцогстві, то більше споживається при дворі. Втомлений багаторічними щоденними клопотами, роздратований неспроможністю навести лад у фінансових справах герцогства, Ґете вирішує поїхати на відпочинок.

У вересні 1786 року поет вирушив до Італії, як колись йому радив батько. Ця країна вразила його архітектурою і природою. Тут Ґете познайомився з довершеними творами живопису і скульптури, захопився мистецтвом Античності і Відродження. Далеко від державних проблем, відчувши себе у творчій атмосфері, він зумів завершити розпочаті раніше драматичні твори.

Подорож до Італії тривала близько двох років. Повернувшись до Веймара, Ґете відмовився від високих посад і залишив за собою лише керівництво театром, Йенським університетом та художньою академією. Саме у цей період Ґете закохався у Хрістіану Вульпіус — просту дівчину, яка працювала в майстерні капелюшків. Як писав сам митець, Хрістіана стала для нього найбільшим подарунком долі.

Ґете диктує своєму секретарю (картина художника Йоганна Шмеллера, 1834 рік )

Кохання поета знайшло втілення у збірці віршів «Римські елегії», у яких Ґете передав також враження від поїздки до Італії та відобразив традиції античної поезії. Загалом творчості другого веймарського періоду властиве наслідування давнім класичним зразкам, тому цей період називають веймарським класицизмом.

Й. В. Ґете багато і плідно працював: займався науками (мінералогією, геологією, метеорологією, оптикою, остеологією, філософією); писав вірші, балади, теоретичні праці, драми, трагедії. Чимало сил віддавав організації у Веймарі загальнодоступного театру, яким згодом понад 15 років керував, добирав для нього репертуар, писав п'єси і навіть деколи сам виконував ролі.

Дружба з Фрідріхом Шиллером

Зблизившись у 1794 році із Фрідріхом Шиллером, 45-річний Ґете знайшов однодумця. Обидва — колишні штюрмери, які відмовилися від революційних поглядів, обидва вважали, що завдання мистецтва полягає у вихованні людини згідно з ідеалами Прекрасного. І Шиллер, і Ґете були переконані, що за допомогою високого мистецтва можна виховати ідеальних людей і поступово, мирним шляхом створити ідеальну державу.

Під впливом Фрідріха Шиллера Йоганн Ґете працює над трагедією «Фауст», задуманою ще у штюрмерський період. Її фрагмент поет уже друкував у 1790 році. Доповнивши новими сценами, він опублікував Першу частину твору в 1808. Читацька публіка була у захваті, а критика визнала її одним із найвеличніших творів у світовій літературі і з нетерпінням чекала появи Другої частини.

У жовтні 1805 року після багаторічної важкої хвороби помер Фрідріх Шиллер. Ґете важко переживав утрату друга. Шиллер, мабуть, був єдиним, хто розумів Ґете-митця і Ґете-людину, який після зближення з простолюдинкою-Хрістіаною опинився в деякій ізоляції у Веймарському вищому світі. Поети разом працювали у мистецьких журналах, організовували діяльність театру, обговорювали проблеми мистецтва і навіть плідно суперничали у творчості. Тепер, після смерті Шиллера, Ґете відчув себе самотнім і слабким.

Пізня творчість Й. В. Ґете

Й. В. Ґете переживав депресію, він чудово розумів, що його твори останнього періоду, які були розраховані на освічену й високоінтелектуальну публіку, цікавлять доволі вузьке коло читачів. Митець тримався осторонь політики, мало цікавився подіями в Європі, охопленій наполеонівськими війнами. Через намагання митця уникнути оцінок важливих подій сучасності, його багато критикували й іронічно називали «олімпійцем», порівнюючи з байдужими античними богами-олімпійцями.

Поступово долаючи кризу, Йоганн Вольфганг Ґете знову звертається до науки та літератури. Він багато читає, листується з видатними культурними діячами Європи, слухає лекції, приймає у себе молодих письменників. Ґете стає символом цілої епохи, видатним культурним явищем не тільки для Німеччини, а й для інших країн.

Лірика пізнього періоду характеризується використанням глибоких символів і метафор; вона сповнена роздумів людини, яка дивиться на життя з висоти свого віку і життєвого досвіду, досягнень і розчарувань. Деколи Ґете звертається до форми віршованих суджень про життя, мораль та етику. У пізньому періоді творчості німецький геній також пише автобіографічні книжки і спогади, намагаючись подолати відчуження між ним і публікою, яке з'явилося з часом.

В останній період творчості поет працював над Другою частиною «Фауста», яку закінчив у 1831 році. Проте опублікували її, згідно із заповітом Ґете, лише після смерті митця. Варто зауважити, що не всі читачі сприйняли це видатне творіння, сповнене складних символів, міфологічних і біблійних образів, фантастичних сцен, несподіваних поворотів. Окрім того, Друга частина була слабо сюжетно пов'язана з Першою частиною. За кілька днів до смерті в листі поет написав, що мало сподівається на розуміння сучасниками його «Фауста», значно більші надії він покладає на майбутні покоління.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Що вам відомо про ранню творчість Йоганна Ґете?
• 2. Що свідчить про вплив французької культури на юного митця?
• 3. Розкажіть про штюрмерський період у творчості Ґете. Чому молодий митець відмовився від класицистичних принципів?
• 4. Що стало причиною переїзду Йоганна Ґете до Веймарського князівства?
• 5. Які амбітні цілі ставив перед собою поет у Веймарі?
• 6. Розкажіть про перше веймарське десятиліття Й. В. Ґете. Що стало причиною духовної кризи поета?
• 7. Як після поїздки до Італії змінюються естетичні погляди Ґете? Чому новий період його творчості називають веймарським класицизмом?
• 8. Розкажіть про співпрацю Йоганна Вольфганга Ґете та Фрідріха Шиллера.
• 9. Що вам відомо про пізній період творчості Й. В. Ґете?
• 10. У чому, на вашу думку, полягає сутність розриву між Йоганном Вольфгангом Ґете і його молодшими сучасниками?