ПОЕЗІЯ РАЙНЕРА МАРІЇ РІЛЬКЕ

Класна дошка

Прикметні риси поезії Райнера Марії Рільке

• створення нової поезії через поєднання традиційних прийомів;

• вишукана образність, використання символів і алегорій;

• філософічність і глибинний психологізм; поезія для обраних;

• перетікання тем із вірша у вірш, із поетичного циклу в цикл;

• тема мистецтва, життя, смерті, релігійної віри;

• самотність людини, яка опинилася сам на сам із власними думками, тлумачиться як самозаглибленість і зосередженість;

• використання міфологічних образів;

• поетизація внутрішнього світу людини; емоційне сприйняття світу;

• ідея цілісності світу і взаємопов'язаності всіх його елементів;

• вірші-речі: естетичне, довершене зображення предметного світу;

• ідея містичного зв'язку людини з Богом; любов до світу;

• відсутність соціальної тематики;

• оспівування природи; антиурбаністична тематика

Літературознавці не мають чіткого визначення літературного напряму, до якого мала б належати творчість Райнера Марії Рільке. У незвичайних і таємничо-містичних поезіях австрійського німецькомовного митця дослідники бачать риси символізму та експресіонізму. Однак однозначна класифікація численним шанувальникам, мабуть, і не потрібна. Поета називають найбільш філософським ліриком у літературі ХХ століття, митцем, який «жив одночасно у двох світах». До речі, існує думка, що поезії Райнера Марії Рільке вплинули, зокрема, на формування творчої манери українського поета Василя Стуса.

Поезія Рільке — це постійний пошук гармонії у світі — гармонії з Природою, Богом, із самим собою. Філософічний зміст ранньої лірики відображає духовні шукання поета, його роздуми над сенсом буття і світле бажання знайти риси вищої одухотвореності в собі. Особливо яскраво ці мотиви втілились у двох циклах «Книга чернечого життя» і «Книга прощ», що ввійшли до збірки «Книга годин» (1905 рік):

...Вдивляюсь я в травневу синю ніч,

в якій світи ведуть свої дороги,

і вірю я, що вічності хоч трохи

несу в собі. Вона, зіркам навстріч,

летить, і рине, й тріпотить з тривоги...

Це зву душею. («Звете душею те, що в вас бринить...», 1897 рік)

Переклад із німецької Миколи Бажана

Вірші «Книги життя чернечого» — це молитовні звернення київського ченця до Бога, намагання осягнути його і себе. Чернець як людина, яка не тільки має у своїй душі частинку Всесвіту, а й сама є його невіддільною частиною, радісно вдивляється у Безкрайність і прагне бодай подумки наблизитися до вічної величі Творця.

Зміст