Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Міляновська

Райнер Марія Рільке (1875—1926)

Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія Рільке — видатний австрійський поет, прозаїк і перекладач. Його поезії мали величезний вплив на літературу ХХ століття. Він, як і Франц Кафка, народився в Австро-Угорській імперії, у Празі, мав австрійське громадянство і писав здебільшого німецькою мовою.

З'явився Рене на світ 4 грудня 1875 року в сім'ї звичайного чиновника залізничної компанії Йозефа Рільке. Його мати Софія Рільке — донька імперського радника — була яскравою і обдарованою особистістю, вона звикла до цікавішого й заможнішого життя, ніж міг запропонувати їй чоловік. Про дитинство Рене відомо мало, проте біографи запевняють, що Софія була люблячою матір'ю і мала на сина великий вплив.

Подружжя Рільке розлучилось у 1884 році, коли хлопчикові виповнилося 9 років, і Софія поїхала втілювати свою мрію про аристократичне життя, сповнене яскравих вражень, у Відень, де перебував імператорський двір.

Йозеф Рільке віддав сина у військову школу, а потім — до військового училища. Однак хлопця у 1991 році визнали непридатним до служби через слабке здоров'я. Хоча Рене добре вчився і був серед кращих, п'ять років життя за правилами казарми стали для нього жорстоким випробуванням. Єдиною втіхою для підлітка були вірші, які він складав і, підбадьорюваний учителями, читав їх перед своїми товаришами.

Перші кроки в літературі

Софія Рільке мала літературний хист і мріяла про поетичне визнання сина в аристократичних колах, заохочуючи його до творчості. Рене і справді з часом досяг успіху, здобувши гучну прижиттєву славу. А з матір'ю в поета на все життя залишився особливий духовний зв'язок.

Першу збірку «Життя й пісні» Рене видав у 1894 році, коли йому не було ще і двадцяти років. Він присвятив ранні вірші своєму юнацькому коханню — Валерії фон Давид-Ронфельд, племінниці чеського поета. Збірка мала романтичну тональність і нагадувала «Книгу пісень» Генріха Гейне. Пізніше поет уважав ці вірші незрілими і, як припускають біографи, більшу частину накладу викупив і знищив.

Наступна збірка «Жертви ларам¹» вийшла друком у 1895 році і стала прикладом імпресіоністичної поезії. У віршах Рене відтворені дитячі спогади, описи природи, вулиць Праги, її двориків і цвинтарів. Юний поет використав богемські народні мотиви, історію та чеський фольклор, надаючи великого значення музикальності поетичної мови. Було очевидно, що Рільке все більше занурюється у світ мистецтва. Однак за наполяганням дядька, який хотів передати Рене у спадок свою адвокатську контору, юнак вступив до Празького університету, щоб здобути фах юриста. Та Рільке навчався там недовго, і вже в 1896 році енергійний юнак несподівано залишив навчальний заклад та виїхав до Німеччини, вирішивши цілковито присвятити себе поезії. Ці мрії мали серйозні наслідки — стосунки з родиною були розірвані.

¹ Лари — у Давньому Римі боги-покровителі дому. Під час свят статуетки цих богів (бронзові або дерев'яні), які завжди були біля домашнього вогнища, уквітчували.

У 1896 та 1897 роках Рене продовжив навчання в Мюнхені та Берліні, де слухав лекції з історії мистецтва, подорожував Німеччиною та Італією і писав вірші. Рільке писав, наслідуючи поетів кінця ХІХ століття — французьких символістів, імпресіоністів і неоромантиків, і створив своєрідну змішану форму віршів.

Юний поет писав багато, вишукано оспівуючи муки кохання і природу, нарікаючи на недосконалість світу, і т. д. Обравши життєвий шлях, Рене був діяльним: він активно листувався з рецензентами, закидав видавців своїми віршами, готував до друку в часописах поезії, які пізніше сам визнав далекими від досконалості.

Духовні шукання Рене Рільке

У житті 21-річного Рене настав період творчих пошуків. У 1897 році в Німеччині він знайомиться із Лу (Луїза) Андреас-Саломе — донькою пруського генерала. Вона народилась і зростала в столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі і вважала себе росіянкою. Лу Андреас-Саломе стала яскравим коханням Рене, він обожнював цю жінку і присвячував їй вірші. Лу була для молодого талановитого митця цікавою співрозмовницею, направницею, вона підтримувала Рільке в духовних шуканнях, тонко відчувала його поезії. За порадою Лу поет навіть змінив своє французьке ім'я Рене на більш звучне німецьке Райнер.

Ця вродлива жінка — письменниця, філософ, інтелектуалка — мала надзвичайний вплив на Рільке та багатьох інших видатних особистостей того часу. Рільке із захопленням сприйняв філософські погляди Лу — головною темою багатьох її статей була тема Бога. Вона писала, що Бог нерозривно пов'язаний із природою, він завжди перебуває поряд із людиною, у кожній речі. Однак людина втратила зв'язок із Богом, і відновити його може лише у своєму дитинному погляді на світ, наближаючись до природи або ж перебуваючи у стані творчого самозабуття.

Благовіщення (картина художника-символіста Генріха Фогелера, 1902 рік)

Лу зацікавила юного поета російською літературою, психологізмом творів Федора Достоєвського і православ'ям. Під її впливом Райнер у 1898—1900-х роках здійснив дві подорожі до Росії та України. Під враженням від цієї поїздки Рільке візьметься перекладати твори Михайла Лермонтова, Льва Толстого, Федора Достоєвського, Антона Чехова та інших.

Україна, яка входила тоді до складу Російської імперії, вразила поета чудовими розлогими пейзажами і святинями. Рільке побачив в українському народові взірець побожності і гармонійної єдності з природою. Історія і традиції українців зачарували видатного митця, залишивши відбиток у його творчості. Він писав пізніше: «Згадую оце полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, і охоплює душу сум, що мене там немає».

Оглядаючи широкі простори України, поет відчув себе частиною Всесвіту, своє єднання з природою і Богом, а в житті народу побачив ідеалізований образ чистого духовного життя дитини, яке він протиставляв практицизму Західної Європи.

Митець побував у Софійському і Володимирському соборах, кілька разів відвідав Києво-Печерську лавру.

Лаврі, що вразила його до глибини душі, Райнер Марія Рільке присвятив низку поезій і захоплено описував її у листах до матері: «Сьогодні кілька годин мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир... У моїх руках горить свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз із людьми».

Також Рільке навідав Харків, Кременчуг, Полтаву, полтавські села, здійснив подорож Дніпром і відвідав у Каневі могилу Тараса Шевченка, вшанувавши пам'ять видатного поета і художника. Під впливом творчості Шевченка в поезіях Рільке з'явився образ кобзаря — співця, виразника народної душі, а збірка «Кобзар» завжди була в його бібліотеці.

Рільке, якого в Україні називали Райнером Йосиповичем, мріяв оселитися в Києві. Про це місто поет захоплено відгукувався як про «місто-сад», місто «близьке до Бога». Він з величезним інтересом відвідував святі місця, вивчав культуру Київської Русі, її мову, історію.

Наслідком подорожі в Україну стали збірка оповідань «Історії про Господа Бога», а також збірка молитовної лірики «Книга годин», яка зробила Райнера Рільке відомим. До неї ввійшли поетичні цикли «Книга життя чернечого» та «Книга прощ», написані як трепетні звернення київського ченця до Бога. У поезіях «Книги годин» стираються межі між реальним і містичним світом, створюється враження єдності з таємничим і водночас таким близьким і рідним Богом. На сторінках творів відчувається присутність Бога поряд із людиною у всеохопній Безмежній Дійсності.

«Книга годин» позначена впливом символізму і є своєрідною збіркою релігійних осяянь. Вона містить роздуми про сенс життя, віру, в ній оспівано щиру і радісну любов до Бога.

Живе зацікавлення українською історією, козаччиною і фольклором відобразилося в прозових притчах Рільке «Пісня про правду» і «Як старий Тимофій помирав співаючи». Також упродовж 1902—1904-х років митець переклав найвідомішу пам'ятку Київської Русі «Слово про Ігорів похід», яка була опублікована аж у 1930 році — вже після смерті австрійського поета.

«Подорож на Схід» набула для митця особливого сенсу: він отримав наснагу на довгі роки. Через усю його творчість проходить тема Бога і митця, чий істинний незаплямований талант робить його богорівним.

Мистецька колонія Ворпсведе

Повернувшись до Німеччини, Рільке оселяється недалеко від Бремена в селищі Ворпсведе. Тут група художників заснувала мистецьку колонію, яка швидко стала відомою і, до речі, існує й досі. У Ворпсведе поет знайомиться з художниками, які представляли югендстиль (молодий стиль), — німецький і австрійський модернізм.

Художники з Ворпсведе прагнули простоти зображення дійсності та виступали проти засилля принципів академічного мистецтва. Вони вважали живопис, створений у міських студіях за традиційними канонами високого мистецтва, штучним і далеким від життя. Запевняючи, що дійсність може бути цікавою і без ідеалізації та академічного облагородження, молоді художники закликали писати на природі, фіксуючи свої безпосередні враження. У Ворпсведе з'їжджалися з усієї Європи не лише живописці, а й поети, музиканти і скульптори.

У творчості найяскравіших представників Ворспведе, зокрема й одного із засновників колонії — відомого художника Генріха Фогелера (1872—1942), втілилася естетика символізму, з властивою для цього напряму особливою увагою до кольору і спокійних обрисів. Результатом перебування Рільке у Ворпсведе стала поява і видання однойменної монографії, у якій він розглянув творчі засади п'яти художників-засновників югендстилю (включно з Генріхом Фогелером).

У 1901 році поет одружується зі скульпторкою Кларою Вестхофф. Дружина багато розповідала йому про творчість видатного майстра Огюста Родена (1840—1917), у студії якого вона навчалася в Парижі майже рік. Рільке зацікавився роботами французького скульптора й, отримавши влітку 1902 року замовлення від одного з німецьких видавництв на монографію про Родена, енергійно взявся до справи.

Паризький період творчості

У 1902 році поет оселяється в Парижі (з Кларою через постійне безгрошів'я вони розлучилися, хоча в подружжя народилася донька). Столиця світової культури неприємно вразила Райнера Рільке гамірністю, «вибагливістю і нервовістю городян», самотністю людини серед «моря будинків», незатишною «механічністю» цивілізації та її залежністю від грошей.

У Парижі Рільке мешкає в злиденному кварталі Шарля Бодлера. Під впливом вражень до двох частин «Книги годин», створеної після подорожі до Росії та України, поет додає третю частину, якій дає назву «Книга убозтва і смерті».

Однак, виконуючи замовлення видавництва, Рільке продовжує жити в Парижі, спілкується з Огюстом Роденом і вже в 1903 році видає монографію про цього надзвичайного митця-новатора, який став засновником імпресіонізму і символізму в скульптурі. До речі, Огюст Роден був шанувальником «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі та «Квітів зла» Шарля Бодлера і створював скульптури та замальовки за мотивами цих творів.

Райнер Марія Рільке (картина художниці-експресіоністки Лу Альбер-Лазар, 1916 рік)

Хоча мистецтво Огюста Родена свого часу немало шокувало його сучасників, воно неабияк вплинуло на формування таланту молодого Рільке. Він навіть підготував про творчість скульптора лекцію, з якою їздив Німеччиною та Австро-Угорщиною. Митець зазначав, що бунтівний Роден, намагаючись позбутися тиску академічного мистецтва, щоб іти власним шляхом, у своїх роботах керувався не сюжетом, а предметом. У зображенні людини скульптора абсолютно не цікавили застиглі традиційні пози, запозичені ще з античності. Роден намагався передати не красу довершеного тіла, а рухи, жести й почуття людини.

1902—1908 — це роки творчого піднесення австрійського поета. Упродовж цього періоду Райнер Рільке видає чимало книжок, серед них — дві частини «Нових поезій» (1907 та 1908 роки). У цих віршах Рільке демонструє свій зрілий оригінальний талант. Очевидно, що спілкування з Огюстом Роденом здійснило переворот у творчій свідомості Райнера Рільке. У центрі його уваги постає річ. Поет намагається усунути символістську невиразність образів і навіть відмовитися від образу ліричного героя, від зображення переживань, концентруючись на конкретному об'єкті (речі), який викликав у нього поетичне натхнення.

Рільке багато працює впродовж років, він видає не лише вірші і книжки про мистецтво, а й збірки прозових і драматичних творів, перекладів. Такий напружений спосіб життя мав свої наслідки — у поета, виснаженого поетичними експериментами, настала творча криза, яку поглибили події Першої світової війни.

Крик (експресіоністська картина художника Едварда Мунка, 1893—1910 роки)

Останній період творчості

Події Першої світової війни викликали у митця непереборний жах. У 1916 році Рільке призвали на службу в австро-угорську армію, яку він проходив у Віденському архіві. Відомий австрійський письменник Стефан Цвейг, який разом із Рільке служив в архіві, писав: «Ніхто з поетів початку XX століття, мабуть, не жив тихіше, потаємніше, непримітніше, ніж Рільке. Але це не була навмисна самотність..., тиша ніби сама поширювалася навколо нього... він цурався навіть своєї слави... Мабуть, тисячі людей проходили повз цю молоду людину з трішки слов'янським обличчям, не підозрюючи, що це поет, і до того ж один із найвидатніших в нашому столітті».

Поет болісно переживав війну і революції, страждав від депресії. Після завершення служби Райнер Марія Рільке мало писав, займаючись переважно перекладами, і жив у Мюнхені, де й зустрів звістку про поразку Німеччини у війні.

У 1919 році митець переїжджає до Швейцарії, де розпочинається його третій період творчості. Там він працює над завершенням давно розпочатого циклу віршів «Дуїнянські елегії» (або Дуїнезькі). Цикл складається з десяти елегій, у яких нема рими і ритму. Це похмурі, часто із затемненим змістом, важкі для сприймання твори.

Заголовок збірки «Дуїнянські елегії» взято від назви італійського замку в містечку Дуїно, де Рільке гостював, коли почав роботу над цими творами. Поет працював над циклом упродовж виснажливого десятиліття (1912—1922 роки). В елегіях, сповнених трагічного світовідчуття, таємничих образів («жахливі ангели») і бентежної напруженості, відобразилася основна тема експресіонізму — ірраціональність, незбагненність і абсурдність життя.

Між лірикою попередніх періодів та елегіями — прірва, утворена Першою світовою війною. Автор «поезій для богообраних» зосереджується на внутрішньому світі людини, яка постійно відчуває страх перед майбутнім і якій «дати лад ні світові, ані собі — несила». У вишуканих і водночас несамовито емоційних віршах поет торкається тем смерті, кохання, творчості, самотності, безсенсовності буття. Світ постає в них безрадісним, сповненим страждань і болю.

Голосу бога ти, серце,

знести не зможеш, — бодай би відчуло хоч подув,

цю ненастанну, утворену тишею, звістку. (Переклад Миколи Бажана)

Якщо у віршах із «Книги годин» чернець звертається до Бога, вільно і щиро, знаючи, що його чують, то в «Дуїнянських елегіях» ліричний герой цілком свідомий того, що Бог полишив людей. У відчаї перед трагізмом людського існування ліричний герой говорить:

Хто з сонму ангелів вчує мій клич, коли скрикну?

Хай би якийсь і почув, і притис би мене

раптом до серця, — я згину тоді, бо сильніший

він є від мене. Адже ж красота — не що інше,

як початок Жахливого. Ми іще терпим його

і дивуємось дуже, чому красота не воліє

знищити нас. Кожен-бо ангел — жахливий.

От я і стримуюсь, от я й ковтаю волання

темних плачів своїх... (Переклад Миколи Бажана)

Після завершення трагічних «Дуїнянських елегій» у творчості Райнера Марії Рільке настає період піднесення. У 1922 році поет на одному диханні створив довершені «Сонети до Орфея». 55 сонетів було написано лише за 14 днів. Тональність цієї збірки різко контрастує з «Дуїнянськими елегіями»: вона спокійніша, здається, що поет, виливши в елегіях увесь свій жах і відчуття приреченості, тепер заспокоївся і знову звернув свій погляд на Вічне Мистецтво, Бога і світ.

І «Дуїнянські елегії», і «Сонети до Орфея» вважають вершинними в творчості австрійського поета. Пройшовши від християнських пошуків через відчай до орфізму, митець центральною постаттю циклу сонетів виводить свого улюбленого міфологічного героя — Орфея. Давньогрецький співець є своєрідним продовженням образу кобзаря у творчості Райнера Рільке, якого особливо цікавила проблема призначення митця, його здатності впливати на світ і свідомість суспільства.

До Рільке приходить слава, але він переїздить у замок Мюзо в горах Швейцарії — подалі від своїх шанувальників і журналістів. Помер Райнер Марія Рільке в 1926 році у швейцарській клініці після тривалої хвороби на лейкемію. В останньому своєму вірші перед смертю поет написав такі рядки:

...Я, майбуття позбавлений і чистий,

на вогнище страшних страждань зійшов.

Нічого ні придбати, ні посісти

в своєму серці сили не знайшов.

Хіба це я, хто тут ось догоряє?

Вже спогадів не збуджує чуття.

Життя, життя: по той бік всебуття.

Я в полум'ї. Ніхто мене не знає... (1926 рік, переклад Миколи Бажана)