Мистецтво. Повторне видання. 8 клас. Масол

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Тема 24-25. Класицизм: музика

Чи пам’ятаєте ви, що означають поняття «композитори-класики» й «класична музика»?

У музичній культурі Європи наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. відбулися кардинальні зміни. Це був час Просвітництва з його головною світоглядною ідеєю — вірою в розум людини, час великих учених, філософів, літераторів, митців. Як і в інших видах мистецтва, у музиці на зміну бароко і рококо прийшов стиль класицизм, який відображав гармонійну впорядкованість світу. Вершинне досягнення цього стилю — творчість представників так званої віденської класичної школи. До неї належать австрійські композитори Франц Йозеф Гайдн (1732-1809) і Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791), а також німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827). Усі вони жили й творили у Відні (звідси й походить назва школи) і, незважаючи на відмінності глибоко індивідуальних авторських стилів, стали засновниками класичних канонів у музиці. Ці канони служили взірцями для наслідування багатьом наступним поколінням музикантів. Найвищі досягнення композиторів-класиків належать до розвитку таких жанрів, як соната, концерт, симфонія, квартет, де вони створили чіткі правила побудови музичної форми й основні прийоми музичного розвитку. Отже, не дивно, що твори, які досягають подібної художньої досконалості, називають класичною музикою або музичною класикою.

Томас Гарді. Портрет Йозефа Гайдна

Барбара Крафт. Портрет Вольфганга Амадея Моцарта

Йозеф Карл Штілер. Портрет Людвіга ван Бетховена

Пригадайте, які сонати ви слухали? Для яких інструментів вони були написані? Хто автор музики?

Соната — циклічний твір, у якому частини об’єднані спільним задумом, а їхня послідовність зумовлена образним змістом, єдиною ідеєю. У класичній сонаті зазвичай три частини, перша з яких написана в сонатній формі. Темповий контраст частин циклу такий: перша — швидка, друга — повільна, третя — знову швидка. За характером музики вони також різняться. Як саме? Драматургія сонати передбачає енергійні образи в першій частині, ліричний відступ — у другій, а потім — урочисто-святковий фінал. Загальна схема побудови сонати може змінюватися, варіюватися, складатися з іншої кількості частин (нерідко з чотирьох), але за кожною закріплюється своя «роль» у циклі. Принцип контрастного зіставлення залишається основним для цього жанру.

Контраст важливий і для драматургії сонатної форми, де розвиток музики можна порівняти з дією у драматичному творі. Спочатку композитор знайомить нас з основними дійовими особами — контрастними музичними темами: головною і побічною партіями (ГП і ПП). Відбувається їх експонування, ніби «зав’язка драми». Потім теми розвиваються, музична дія загострюється, досягає кульмінації, після чого наступає «розв’язка дії», головна і побічна теми повторюються, але вже у видозміненому вигляді.

Таким чином, сонатна форма складається з таких основних розділів:

експозиція — експонування основних тем, «зав’язка»;

розробка — розвиток основних тем;

реприза — видозмінене повторення тем, завершення дії, «розв’язка». Отже, у сонаті можемо спостерігати гармонійну упорядкованість форми, певну симетричність, подібну до архітектурних форм класицизму.

У цей період виникли сонати для різних інструментів, найбільше — для фортепіано. У Й. Гайдна таких сонат дуже багато, у В.-А. Моцарта — понад 30, а у Л. ван Бетховена — 32. У них відображено широке коло образів, втілено багатство людських переживань, настроїв, думок.

Кармонтель. Моцарт із сім’єю

Чому ж класики надавали перевагу фортепіано?

Фортепіано — музичний інструмент, який виник у період класицизму на основі вдосконалення конструкції клавесина. Поступово він набув поширення в побутовому музикуванні та концертному житті, відповідно закріпилися його різновиди — піаніно і рояль. На фортепіано грав Й. Гайдн, В.-А. Моцарт з дитинства був піаністом-віртуозом. Для Л. ван Бетховена фортепіано стало улюбленим інструментом. Він майстерно грав на ньому, адже за життя композитора цей інструмент майже витіснив своїх попередників з ужитку завдяки своїм кращим виразовим можливостям — динамічним, регістровим, колористичним.

Й. Гайдн, В.-А. Моцарт, Л. ван Бетховен. Сонати для фортепіано (на вибір).

Схарактеризуйте музичну драматургію і циклічну форму сонати. Як використовують контраст у розвитку музики?

Що ви знаєте про жанр концерту? Які концерти ви слухали? Для яких інструментів вони написані?

У творчості композиторів віденської школи склалася класична форма інструментального концерту. У цьому жанрі втілена характерна для класицизму рівновага контрастних музичних образів. Партія соліста, де він демонструє віртуозність, протиставляється звучанню всього оркестру (туті).

За формою і драматургією класичний концерт подібний до сонати.

СОНАТА, КОНЦЕРТ

Ознака

І частина

ІІ частина

ІІІ частина

Форма

Сонатна

Тричастинна

Сонатна або рондо

Темп

Жвава

Помірна або повільна

Швидка

Характер музики

Енергійна або весела

Лірична, споглядальна

Життєрадісна, стверджувальна

У спадщині композиторів-класиків чимало концертів для фортепіано, скрипки, віолончелі, а також флейти, кларнета, валторни, арфи. Вони писали концерти і для кількох інструментів, тобто подвійні, потрійні. Наприклад, Бетховен створив потрійний концерт для фортепіано, скрипки і віолончелі з оркестром. До найкращих сторінок творчості Моцарта належать 27 концертів.

В.-А. Моцарт. Концерт для флейти та арфи з оркестром до мажор.

Простежте, як композитор зіставляє соло інструментів — флейти та арфи — і оркестрове туті.

Симфонією спочатку називали будь-яке благозвучне поєднання звуків. Згодом таку саму назву отримали вступи до оркестрової танцювальної сюїти або до опери. «Батьком класичної симфонії» або родоначальником цього музичного жанру вважають Й. Гайдна, автора понад 100 симфоній. Звісно, симфонії писали й до нього, але твори попередників не досягали класичного рівня. Більше того, у творчості Й. Гайдна сформувався звичний для сучасників склад симфонічного оркестру.

У спадщині В.-А. Моцарта понад сорок симфоній, у Л. ван Бетховена — дев’ять. У творах представників віденської школи цей жанр набув класичної досконалості.

Масштабний симфонічний цикл має складну чотиричастинну будову і здатний відтворити світ у його різноманітті від драми й героїки до світлої лірики й гумору. Частини циклу створюють у певному порядку. Музична дія, що розгортається, підпорядкована драматургії симфонії і відображує різні моменти життя: драматичні, ліричні, героїчні тощо.

Карл Шльосер. Бетховен за роботою вдома

Зазвичай першу частину симфонії, а нерідко й останню, пишуть у сонатній формі й у швидкому темпі. Динамічно-енергійний початок симфонії має драматичний характер і втілює конфлікт образів. Фінал зазвичай святково-урочистий, характеризується стрімким рухом, адже він є підсумком музичного розвитку. Друга і третя частини контрастують з першою і останньою за темпом і характером музики, вони повільніші, спокійніші. Друга — це ліричні роздуми (форма тричастинна або варіації), після неї йде жвавий менует або скерцо (форма рондо). Усі частини об’єднує наскрізний розвиток музичних тем, що втілюють загальну ідею твору. Якщо порівнювати жанри сонати й симфонії з літературними жанрами, то найбільш вдалим є порівняння з романом або повістю. Подібно до них симфонія і соната мають декілька «розділів» — частин, які складають єдиний цикл. Проте класична схема сонатно-симфонічного циклу в кожного видатного композитора набуває оригінальних і неповторних рис. Розглянемо характеристики частин симфонії.

СИМФОНІЯ

Ознака

І частина

ІІ частина

ІІІ частина

IV частина

Форма

Сонатна

Тричастинна

Тричастинна або рондо

Сонатна

Темп

Швидкий

Повільний

Жвавий

Швидкий

Характер музики

Динамічний, енергійний, схвильований

Ліричний, сумний, зосереджений

Танцювальний

Урочистий, святковий

Симфонічний оркестр

Пригадайте «Дитячу симфонію» Й. Гайдна. Що в ній незвичного? Чому вона отримала таку назву?

У симфоніях Й. Гайдна, незважаючи на серйозність жанру, виникають гумористичні моменти, адже композитор був схильний до музичних жартів. Наприклад, одна з його симфоній називається «Сюрприз» або «Симфонія з ударами литавр». Друга її частина (Анданте) здавалася слухачам дрімотною. Тоді композитор вніс певні зміни до початкового задуму. На концерті, коли виконували Анданте, оркестранти грали все тихіше, аж раптом громовий удар литавр змушував підхоплюватися тих, хто вдавав дрімоту.

Й. Гайдн. Симфонія з ударами литавр (ІІ частина).

Простежте, коли вступають литаври. Уявіть реакцію публіки епохи Й. Гайдна під час звучання литавр.

Симфонічну творчість Л. ван Бетховена пронизують героїчні образи. Митець вважав, що музика повинна добувати вогонь з душі й у своїй творчості оспівував високі ідеали вольової людини, мужнього борця проти несправедливості, за прекрасне майбуття людства. Водночас його музика передає глибокі душевні страждання людини, внутрішні конфлікти, які потребують великого напруження сил.

Ці риси стилю композитора-симфоніста яскраво проявилися в симфонії № 5. Чотири частини симфонічного циклу об’єднуються рішучою темою, про яку сам композитор сказав: «Так доля стукає у двері». Головна тема розвивається, поступово змінюється і завдяки широкому діапазону симфонічних засобів набуває різноманітного емоційного забарвлення — тривоги, устремління, ярості, перемоги.

Друга частина симфонії — це варіації на дві теми, які інтонаційно споріднені з головною темою «долі», що звучить наче філософсько-драматична розповідь про сенс життя. Так головна тема стає лейтмотивом циклу.

Після танцювального скерцо, третьої частини циклу, симфонію завершує урочистий, святковий і переможний фінал.

Симфонія № 5 Л. ван Бетховена — це музична картина боротьби, подолання сумнівів і перешкод на шляху людини до щастя, це втілення життєвого кредо митця «від темряви крізь тернії до світла перемоги».

Л. ван Бетховен. Симфонія № 5 (І частина). Симфонія № 9 (фінал).

Схарактеризуйте головні теми симфоній № 5 та № 9. Які типи розвитку музики переважають у творах?

Грандіозний задум останньої дев’ятої симфонії Л. ван Бетховена потребував, окрім великого складу оркестру, також і включення до фіналу хору та солістів, які співали гімн на вірші оди Ф. Шиллера «До радості». Композитор малює величну картину прагнення людства до щастя, братерства, єднання. Ця мелодія оди стала гімном Європи.

Порівняйте найрізноманітніші аранжування Європейського гімну

http://www.coe.int/uk/web/about-us/the-european-anthem

Ода до радості з симфонії № 9. Л. ван Бетховен (див. додаток 1).

Оберіть темп і динаміку виконання оди відповідно до поетичного образу Ф. Шиллера: «Обніміться, мільйони! Злийтесь в радості одній!»

В історії української культури другу половину XVIII ст. називають «золотим віком української музики». Класичних вершин досягає хорова творчість блискучого тріо українських композиторів Максима Березовського, Артемія Веделя і Дмитра Бортнянського. Водночас було зроблено важливий прорив у галузі світських музичних жанрів — симфонії, концерту, сонати, опери тощо. Цей кульмінаційний момент готувався упродовж попередніх століть шляхом розвитку українського фольклору в усьому різнобарв’ї його жанрів, церковної хорової культури, музичного виконавства та освіти. У театрі та музиці, як і в архітектурі та образотворчому мистецтві, на зміну бароко поступово прийшов класицизм.

Під впливом західноєвропейської професійної музики відбувався перехід від одночастинного партесного концерту доби бароко до духовного концерту періоду класицизму, який будувався на контрастному зіставленні частин циклу. Циклічна форма і складні прийоми поліфонічного розвитку надавали можливості втілювати в музиці гуманістичні ідеали епохи: загальнолюдські моральні цінності, філософські роздуми про сенс життя. У творчості М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського жанр концерту за глибиною образів та їхнього розвитку набуває рис своєрідної хорової симфонії.

М. І. Бельській. Портрет Д. Бортнянського

Меморіальна дошка А. Веделю, м. Київ

Пам’ятник М. Березовському, м. Глухів

Основоположником жанру духовного хорового концерту був Максим Березовський (1745-1777) — композитор і співак, митець яскравої творчої індивідуальності. Він написав оперу «Демофонт» і сонату для скрипки і чембало у трьох частинах, які стали першими зразками музично-театрального і камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці.

Лірико-драматичний чотиричастинний концерт «Не отвержи мене во время старости» написано для чотириголосного хору. У тексті йдеться про вічні категорії добра і зла, життя і смерті, духовного очищення і бездуховності. Він ніби перегукується із біографією митця, який прожив коротке життя, сповнене трагізму і випробувань долі. Музику пронизують інтонації скорботи, безнадійності, схвильованості, інколи протесту. Контраст виявляється через зіставлення музично-образних сфер і темпів частин циклу (Adagio — Allegro — Adagio — Moderato), чергування хорових, ансамблевих і сольних епізодів. Першу й останню частини написано у формі фуги.

Твори М. Березовського поєднують традиції західноєвропейської (італійської) музики з українською мелодикою. Вони вирізняються високою емоційністю і виразністю, художньою досконалістю.

М. Березовський. Хоровий концерт «Не отвержи мене во время старости», Соната для скрипки і чембало (ІІ частина).

Які почуття викликає музика концерту М. Березовського? Яка частина є ліричним центром циклу?

Артемій Ведель (1767-1808) — композитор, співак (тенор), хоровий диригент і педагог — писав виключно сакральні хорові твори. Він не мав тісних зв’язків із західноєвропейською музикою і розвивав традиції української хорової культури, народної творчості. На формування самобутнього стилю митця вплинула побутова лірика. Наприклад, мелодика його «Херувимської» близька до української народної пісні «Повій, вітре, на Вкраїну». Простота і виразність, співучість і щирість сприяли популярності музики А. Веделя.

Відомо 30 хорових концертів А. Веделя, образно-емоційний зміст яких охоплює широкий діапазон людських почуттів і думок — від скорботних до урочисто-величальних. Для музики композитора характерна експресивна мелодика, особливо виразні тенорові соло імпровізаційного характеру, споріднені з українськими думами.

А. Ведель. «Херувимська».

Схарактеризуйте емоційно-образний зміст музики, передайте своє ставлення до неї.

Дмитро Бортнянський (1751-1825) — класик української хорової музики, у творчості якого поєдналися найновіші на той час досягнення світової композиторської техніки, зокрема італійської школи, з вітчизняними музичними традиціями. В історію музичної культури він увійшов як реформатор церковного співу. Серед різноманітних сфер творчості митця хорова є провідною: він створив понад 100 хорових творів — святково-урочистих, ліричних, скорботно-елегійних тощо. Багатство мелодій, оригінальність прийомів поліфонічного розвитку, стрункість форми — ось риси, що визначають хоровий стиль композитора-класика.

Пам’ятник Дмитру Бортнянському, м. Глухів

Крім хорових творів, у спадщині Д. Бортнянського «Концерт для чембало з оркестром», «Концертна симфонія», сонати для клавесина. Тобто він започаткував в українській музиці низку камерно-інструментальних жанрів. Опери композитора, написані на італійські лібрето «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій», ставили в театрах Венеції. За багатогранність таланту і класичну довершеність музики різних жанрів Д. Бортнянського називають «українським Моцартом».

Нині хорові твори Д. Бортнянського звучать у багатьох країнах світу, набули популярності у США. В одному з величних храмів Нью-Йорка — Єпископальному Соборі святого Іоанна Богослова — на початку ХХ ст. встановлено скульптурне зображення Д. Бортнянського. Його розміщено поряд з одинадцятьма скульптурами найвидатніших авторів церковної музики — Давида, автора псалмів; св. Цецілії, покровительки цієї музики; св. Григорія Великого, папи Римського, що запровадив григоріанський хорал; європейських композиторів Дж. Палестріни, Й.-С. Баха, Г.-Ф. Генделя та ін.

Д. Бортнянський. Концерт для чембало з оркестром.

Який загальний характер музики? Як досягнуто контраст виконання головної теми соло і туті? Схарактеризуйте головну та побічну партії, музичну драматургію твору. Які враження викликає каденція концерту?

В Україні в міському побуті виник і набув поширення кант — світський вокальний жанр. Канти виконували вокальні ансамблі найчастіше на три голоси без інструментального супроводу. За змістом поетичного тексту і характером музики канти розподіляли на ліричні, урочисті, гумористичні, сатиричні. Канти включали до репертуару мандрівних дяків, виконували учні Києво-Могилянської академії, лірники. Лірник співав зазвичай канти з хлопчиком-поводирем або з іншим лірником, акомпануючи на лірі.

Іполіт Ліпінський. Лірник

Разом з кантом у міському середовищі побутували пісні-романси, які виконували в супроводі клавікорда, бандури, торбана (різновид бандури), згодом — фортепіано, гітари. Імена авторів українських кантів та старовинних пісень-романсів за великим винятком до нас не дійшли.

Одне з провідних місць у царині створення кантів належить Григорію Сковороді (1722-1794) — видатному українському філософу, просвітителю, поету, митцю, педагогу. Він був різнобічним музикантом, грав на багатьох тогочасних інструментах, укладав своєрідні пісні-роздуми про навколишнє життя людей, сатиричні твори, що викривали соціальну несправедливість тогочасного суспільства. Збереглися канти філософа «Пастирі милі» та «Ангели, знижайтеся», збірка «Сад божественних пісень». Його мелодії дійшли до нашого часу в різноманітних усних версіях бандуристів і лірників як «сковородинські пісні». Чимало його творів, яким притаманні прості мелодичні звороти, поступово стали народними, тобто фольклоризувалися. Наприклад, «Ой ти, птичко жовтобоко», «Стоїть явір над водою», «Про правду і кривду».

Пам’ятник Григорію Сковороді, м. Київ

Одним з перших в Україні Г. Сковорода створив сольну пісню філософсько-сатиричного змісту з інструментальним супроводом. Прикладом останньої є пісня «Всякому городу нрав і права», яка увійшла до численних пісенних збірок. Її використовували у своїй творчості І. Котляревський (опера «Наталка-Полтавка»), М. Лисенко (однойменна опера), згадка про нього є в повісті «Близнецы» Т. Шевченка.

Наприкінці XVIII ст. пісні-романси витісняють з виконавської практики канти.

Всякому городу нрав і права. Музика і вірші Г. Сковороди (див. додаток 1).

Віртуальна екскурсія літературно-меморіальним музеєм Григорія Сковороди

http://incognita.day.kiev.ua/museums/skovorodynivka/

Мистецька скарбничка

Каденція (від лат. «падаю») — віртуозне соло в інструментальному концерті або вокальній п’єсі (наприклад, оперній арії), що імпровізував виконавець. Кант (від лат. «спів», «пісня») — вокальний жанр, триголосна побутова пісня куплетної будови духовної та світської тематики.

Концерт (з лат. «змагання», з іт. «злагодженість») — музичний жанр, твір для виконання солістом (або кількома солістами) і симфонічним оркестром.

Лейтмотив (з нім. «основна думка») — основний мотив, тема, що повторюють у музичному творі кілька разів.

Симфонія (з грец. «співзвучність», «злагодженість») — жанр симфонічної музики, монументальний циклічний твір для симфонічного оркестру.

Соната (з італ. sonare — звучати) — жанр камерно-інструментальної музики, твір, що складається переважно з трьох частин, перша з яких написана в сонатній формі.

Херувимська — урочистий церковний піснеспів у православному та греко-католицькому обряді, що входить до Літургії; назва походить від початкових слів «Іже херувими».

  • 1. Назвіть композиторів, представників «віденської класичної школи». Які музичні жанри набули свого кульмінаційного розвитку в їх творчості?
  • 2. Схарактеризуйте жанр сонати. Що нового привнесли композитори-класики в цей жанр?
  • 3. Розкажіть про особливості класичної симфонії. Наведіть приклади творів.
  • 4. Назвіть хоровий жанр, який став провідним в українській музиці періоду класицизму. Порівняйте особливості хорового та інструментального концертів.

Самостійно дослідіть в Інтернеті, які класичні твори звучать у сучасних флешмобах. Проведіть дискусію на тему «Класика і сучасність: у пошуках діалогу?» За бажанням складіть кросворд до теми «Класицизм».