Основи релігійної етики. 5 клас. Кришмарел

Завдання та тексти для самостійного опрацювання

До теми 1. «Релігія» та «етика» — що це?

Прочитай клятву, яку дають сучасні українські медики. Незнайомі слова випиши зошит разом з коротким поясненням, запам’ятай значення.

Отримавши професію лікаря та усвідомивши важливість обов’язків, що покладаються на мене, у присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь:

• усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров ’я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує;
• незмінно керуватись у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини;
• зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині;
• дотримуватись правил професійної етики, не приховувати правди, якщо це не зашкодить хворому;
• постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання та вміння, в разі необхідності звертатися за допомогою до колег і самому їм у цьому ніколи не відмовляти, бути справедливим до колег;
• власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління, утверджувати високі ідеали милосердя, любові, злагоди і взаємодопомоги між людьми.

Вірність цій клятві присягаю пронести через усе своє життя.

Які етичні риси повинна мати людина, щоб їх виконувати? Запиши перелік до зошита. Як ти вважаєш, лікар, котрий жив у Стародавній Греції, виконував подібні зобов’язання? Уяви, що ти визначаєш текст такої клятви. Чи варто сюди додати певні пункти або прибрати деякі з них? Чому?

До теми 2. Людина та духовний світ

Прочитай вислів Л. І. Солженіцина, який міститься у творі «Архіпелаг ГУЛАГ». Пригадай, що таке «добро» і «зло». Чи завжди можна однозначно сказати, що є добром, а що — злом? Поясни свою думку? Які є критерії відрізнення добра від зла? Запиши їх до зошита.

Поступово відкрилося мені, що лінія, яка розділяє добро і зло, проходить не між державами, не між класами, не між партіями. Вона проходить крізь кожне людське серце — і крізь всі людські серця. Лінія ця рухлива, вона коливається в нас із роками. Навіть у серці, охопленому злом, вона утримує маленький плацдарм добра. Навіть у найдобрішому серці — невикорінений закуток зла. Відтоді зрозумів я правду всіх релігій світу: вони борються зі злом в людині (в кожній людині). Не можна вигнати повністю зло зі світу, але можна в кожній людині його потіснити.

Які запитання ти можеш поставити до цього тексту? Поміркуй, що може призвести до того, що ця межа посунеться? Чи погоджуєшся ти з думкою автора? Чому? Поясни свою відповідь.

Намалюй, як ти уявляєш собі серце звичайної людини з позицій добра і зла.

Як ти вважаєш, що може бути критерієм, здійснила людина добрий вчинок чи поганий? Склади перелік, наведи приклади. Поміркуй, чи йдеться в цій історії про звичайну їжу? Поясни свою думку. Уяви, що ти можеш запитати в людини, яка в цій історії перебуває у пеклі, чому вона не годує сусіда, адже може це зробити без особливих перешкод чи зусиль. Що б тобі відповіли?

Існує давня ірландська легенда про монаха, котрий після смерті потрапив до раю.

— Перш ніж я увійду, — сказав він апостолові Петру, — відведи мене подивитися пекло.

Святий Петро знайшов для нього провідника, і вони попрямували до пекла. Там монах і його провідник побачили величезний стіл, на якому стояла безліч смачних та апетитних наїдків, але люди страждали від голоду. Це надзвичайно здивувало монаха. Монах звернувся за поясненнями до провідника.

— Справа ось у чому, відповів той. — Кожному, хто сюди потрапляє, дають ложку завдовжки п’ять футів, яку необхідно гримати лише за кінчик для того, щоб можна було їсти. Проте, якщо тримати ложку такої довжини за кінчик — їсти нею не можливо. Подивись на них — вони не можуть потрапити собі до рота.

Монах погодився, що це справжнє пекло, і попросив, щоб його повернули назад, до раю. Коли він увійшов, то його здивуванню не було меж. Монах побачив таку саму величну залу та стіл з наїдками. Проте, люди були не просто задоволені — вони сяяли від щастя. Монах знову звернувся з питанням до провідника:

— Хіба тут немає ложок?

— Чому ж? Є, — почув він у відповідь, — такі самі ложки, з такою самою довжиною ручки, і вони мають тримати їх за кінчик, як і в пеклі. Але люди тут надають перевагу тому, щоб годувати одне одного.

1 фут = 30,48 см

Уяви, що ти є лікарем, котрий здатен лікувати від пороків. Які саме ліки та від чого були б у твоїх рецептах для тих, хто не хоче по трапити до пекла? Запиши до зошита рецепти та правила їх застосування. Наприклад: щедрість — це ліки від жадібності; потрібно застосовувати щоразу, коли не хочеться ділитися тим, що є навіть у надлишку.

Пригадай, що таке «молитва». Які її основні функції? Прочитай історію. Поміркуй, у чому була помилка монаха, адже він сказав неосвіченому селянинові правду. Чи означає це, що можна брехати? Поясни свою думку.

Як ти вважаєш, що відчув селянин, коли побачив лисичку? Уяви, що ти знаєш продовження цієї історії. Як змінилися відносини між монахом і селянином?

В Єгипті, багато століть тому було багато величних монастирів. Один із монахів товаришував з місцевим неосвіченим селянином. Одного разу цей селянин сказав монахові:

— Не лише ви вшановуєте Бога, який створив цей світ! Я теж вірю у нього! Кожного вечора я наливаю в тарілочку молоко моєї кози і залишаю його під пальмою. І Бог приходить випити його. Воно Йому подобається!!! Адже ще жодного разу не було такого, щоб тарілочка лишилася повною.

Почувши це, монах посміхнувся. Він спробував просто й дохідливо пояснити, що Бог не потребує молока. Проте селянин не хотів його слухати. Тож монах запропонував йому поспостерігати, що ж насправді відбувається з молоком.

Вночі монах і селянин заховалися недалечко від пальми, і невдовзі завдяки повному місяцю у ясному нічному небі змогли розгледіти — до тарілочки прибігла лисиця. Звісно, молоко їй було до смаку, і вона не лишила жодної краплини.

Побачивши це, селянин став дуже пригніченим. Він побачив, що молоко п’є не Бог. Монах намагався заспокоїти друга, пояснити, що Бог — абсолютно інший у ставленні світу, і людьми Він пізнається не через навколишні речі. Проте селянин його майже не чув. Похнюпившись ще більше, він попрямував додому.

Монах теж попрямував до своєї домівки. Прийшовши, він був приголомшений — біля дверей стояв Янгол. Він сказав монахові:

— У цього простого селянина не було ані особливих знань, ані мудрості, тож він шанував Бога так, як міг і як знав. А ти зі своїм знанням забрав у нього таку можливість. Тож ти вчинив вірно? Адже показав справжній стан речей? Та скажи мені: як лисичка щоночі опиняється біля тарілочки з молоком вже протягом стількох років? Це Бог, бачачи щирість селянина, щоночі своєю волею спрямовує одну з лисичок пустелі до пальми з молоком у тарілочці, щоб втішався селянин, і приймає його жертву!

Пригадай, що називається «добром». Як ти вважаєш, чи можна правителя з наведеного далі тексту назвати добрим? Чому? Чи може бути метою життя творити добро? Поясни свою позицію.

Колись давно жив один правитель. І тривалий час він міркував над трьома найважливішими питаннями: який час найважливіший? Хто найголовніший? Яка справа найвагоміша? Правитель думав, що якщо віднайде відповіді на ці питання, то зможе підкорити весь світ і здійснити все, що захоче.

Він запрошував до палацу безліч мудреців, та жоден із них не зміг відповісти на це питання. Через певний час до правителя дійшли чутки про надзвичайно мудрого відлюдника. І ось правитель сідлає коня та прямує на пошуки. Проїжджаючи через ліс, він побачив галявину з невеличкою халабудою, біля якої старенький обробляв землю. Дідусь був уже зовсім втомлений, але необроблена ділянка була великою, тож він не полишав роботи. Правитель зіскочив із коня, підійшов до старенького, вклонився йому:

— Я здалеку приїхав до тебе, щоб отримати відповіді на три питання.

Та дідусь, не звертаючи на нього уваги, продовжував обробляти землю.

— Ти ж вже, мабуть, зовсім втомився. Давай допоможу тобі, — запропонував правитель. Взяв у відлюдника знаряддя та почав працювати. Потім знову запитав, але відповіді не отримав. Дідусь лише попросив повернути знаряддя. Правитель його не слухає, обробляє землю далі. Вирішив усе доробити, щоб допомогти. Аж раптом бачить — йде поранений чоловік. Правитель зупинив його, заспокоїв, обробив рани, вклав у халабуді старого і взявся готувати йому відвар. За справами минув день, і правитель лишився ночувати разом із пораненим чоловіком у халабуді.

На ранок правитель побачив, що дідусь саджає в оброблену землю насіння.

— Мудрий відлюднику, невже ти так і не даси відповіді на мої питання? — з благанням звернувся до нього правитель.

— Що ж питаєш, як ти вже сам знайшов відповіді, — відказує старенький.

— Та невже? Не чув я жодних відповідей! — не повірив йому правитель.

— Ти помітив мою втому, і взявся допомагати мені. А якби помандрував далі, не зупинившись, тебе б у лісі вбили розбійники, які напали на чоловіка, що вчора поранений ледь дістався сюди.

Правитель дуже зачудовано слухав відлюдника, адже навіть не думав про таке.

— Найважливіший час — коли ти копав землю, допомагаючи мені. Найголовніша людина в ту мить — я сам, а твоя допомога — найвагоміша справа. Потім прийшов поранений — і найголовнішим став він, а найважливішою справою — твоє піклування про нього.

Зрештою правитель зрозумів смисл слів відлюдника.

— Запам’ятай, правителю, — наприкінці сказав дідусь, — найголовніший час — зараз, найважливіша людина — та, що зараз поряд, а найвагоміша справа — допомагати тому, хто поряд, адже для цього ми народжені.

І продовжив сіяти. Правитель невдовзі повернувся до палацу, та слова мудреця назавжди лишилися в його серці. По всьому світу рознеслася слава про великодушність та справедливість того правителя.

Поміркуй, чи легко дотримуватись настанов мудреця. Чому? Якими якостями має володіти людина щоб чинити так, як радить дідусь із притчі? Запиши їх до зошита. Чи зміняться ці настанови для представників різних релігій? Поясни свою думку у вигляді оповіді на 5-7 речень. Запиши її до зошита. Які три питання за нагоди тобі хотілося б поставити мудрецю? Чому саме їх?

До теми 3. Людина та навколишній світ

Чи доводилося тобі розмірковувати, яка твоя роль у долі людства в цілому? Чи варто людині докладати зусилля на шляху добра, якщо навколо так багато інших способів досягнути короткострокової мети? Прочитай розповідь.

В одному місті жив мудрець. Якось пізно ввечері до нього в двері постукав мандрівник. Мудрець запросив його до домівки, пригостив вечерею. Відігрівшись, відчувши тепло як від вогнища, так і від спокійної посмішки господаря, мандрівник став сміливішим:

— Слухай! — сказав він мудрецю. — Слава про тебе дійшла навіть у наші віддалені краї. Ти знаєш так багато! Поясни мені, навіщо людина живе? У чому сенс життя?

— А що ти сам думаєш із цього приводу? — всміхнувся мудрець.

— Я справді багато міркував про це, але відповіді досі не знайшов. Кожного дня я роблю практично те саме: працюю, їм, відпочиваю. Так минають дні, місяці, роки. Після зими настає літо, а потім знову повертається зима. Я знаходжу щастя, радію — та воно зникає, і я знову втрачаю розуміння сенсу життя. Все крутиться в якомусь беззмістовному колі. Я думаю, що жодного смислу в цьому немає...

Господар на це нічого не відповів. Він встав з-за столу, підійшов до великого годинника, що висів на стіні, і відкрив дверцята, за якими був схований механізм. Усередині мандрівник побачив багато коліщаток різного розміру, які крутилися швидше й повільніше, чіпляючись зубцями одне за одне. Внаслідок цього й рухалися стрілки годинника.

— Поглянь, — сказав мудрець, — на ось це коліщатко. Або ось на це. Вони ж весь час рухаються на одному місці. Як ти думаєш, який сенс у поворотах лише одного коліщатка?

А ти як думаєш? Чи залежить від розмірів коліщатка його значення в механізмі годинника? Якщо коліщатко маленьке — чи можна від нього позбавитися, не зламавши механізм?

Пригадай, яким є сенс життя в основних релігіях світу. Запиши спільні та відмінні характеристики. Прочитай текст. Чи прийнятною для тебе є така порада? Чому?

Колись жив один сеньйор. Якось він вирушив подорожувати. Діставшись до нової країни, купив путівник по замках, розташованих у тій місцевості. На одній зі сторінок сеньйор побачив пропозицію вирушити на «Екскурсію твого життя». Чоловік зацікавився, тим паче, що було написано: через деякі причини, які стануть відомі пізніше, передплату за екскурсію не беруть, треба лише домовитися про день і годину приїзду. Сеньйор про все домовився і попрямував до таємничого замку.

Біля воріт мандрівника зустрів чоловік. Крім нього навколо не було нікого.

— Невже екскурсія почалася без мене? Де всі інші відвідувачі? Чому гід мене не дочекався, адже я домовився заздалегідь? — засумував сеньйор.

— Інші? Більше нікого не буде в цей час... На екскурсію Ви підете самі, і екскурсовод Вам не потрібен, — відповів йому чоловік.

Потім він розказав мандрівникові історію замку, особливо наголосивши на тому, що варте уваги: картинах у кімнатах, військовій зброї під сходами, катакомбах у віддаленому крилі замку та маленькій ошатній кімнатці у вежі, яку сеньйор бачив, ще під’їжджаючи до замку. Після цього чоловік дав відвідувачу ложку і пояснив умови екскурсії:

— У нас немає сталої оплати за вхід до замку. Вартість розраховуємо таким чином: насипаємо в ложку дрібний пісок, вона вміщує рівно 100 грамів, і відвідувач іде гуляти замком. Після повернення ми зважуємо пісок, що лишився, і беремо оплату за кожен розсипаний грам — по одній срібній монеті.

— А якщо я не розсиплю нічого?

— Ну, в такому випадку Ви нічого й не маєте платити, — всміхнувся чоловік.

Мандрівник здивувався і зрадів такій нагоді. Впевнений у своїх силах, сеньйор почав екскурсію. Крокуючи коридорами, він невідступно дивився на ложку, щоб не втрачати дорогоцінні піщинки. Кімнати з картинами мандрівник вирішив не обходити — там був гарний дзеркальний паркет, на якому так легко підсковзнутися та розсипати пісок. Зброя, розміщена під сходами, була в напівтемряві, а щоб запалити факел потрібно було спуститися крутими сходами, тримаючись за поручні. Але ж сеньйор боявся розсипати пісок, тож оглянув все здалеку і попрямував далі. У віддалену кімнату він також не пішов — у вежі майже завжди бувають протяги, і вони б точно здули пісок з ложки.

Пройшовшись ще трохи, задоволений своїм успіхом сеньйор повернувся до початку екскурсії.

— Неймовірно! — здивувався хазяїн замку. — Ви розсипали менше граму піску. Тож вітаю, екскурсія для Вас — безкоштовна.

— Дякую! — зрадів сеньйор.

— Чи справив враження на Вас наш замок? Ви задоволені, що їхали так далеко сюди? — запитав біля виходу хазяїн.

Сеньйор знітився. Він так турбувався про пісок у ложці, що майже нічого навколо не помітив. Зважаючи на гостинність та чесність хазяїна, він йому так і сказав. Хазяїн дуже засмутився.

— Це просто жахливо! Знаєте, я зроблю виняток для Вас. Не думаючи про пісок, Ви можете ще раз пройти по замку. Лише одна умова — через 17 хвилин буде наступний відвідувач, Ви маєте повернутися до того, як він зайде.

Сеньйор кинувся до кімнат замку. Основні замкові цінності були розташовані в різних кінцях. Пробігши залами з картинами, відвідувач кинувся в напрямку збройних трофеїв. По дорозі помітив величезний годинник, який показував, що 10 хвилин вже минуло, адже замок був дуже великий. Сеньйор окинув згори оком приміщення і навіть не зупинився, адже вежа з пишною кімнатою, яка, за описом хазяїна, була найбільш ошатною та вартою уваги, розміщувалась далеко. Біля сходів до вежі він зрозумів, що підійматися вже немає часу, і лише зітхнув, побачивши витончені різьбляні двері та шматочок прекрасної люстри. Задихавшись, він повернувся до входу.

— То як, Вам сподобався наш замок? — знову спитав хазяїн.

Сеньйор не зміг одразу відповісти, так захекався. Нарешті він відказав:

— Насправді, я нічого не встиг роздивитися... Я хотів встигнути все, і лише думав про хвилини, що минають...

Хазяїн замку сумно подивився на мандрівника:

— Є люди, які йдуть своїм життям, намагаючись ні за що не платити, тож не можуть насолодитися подорожжю. Є інші — ті, хто весь час поспішають, не мають справжньої мети, і тому теж не можуть отримати задоволення від життя. А є ті, хто розуміє: кожен закуток і кожен момент — неповторні, тож із насолодою прямують життя, не лякаючись того, що за це треба платити.

Як ти розумієш — про яку оплату йдеться в притчі? Намалюй свій ідеальний замок життя. Що обов’язково у ньому має бути? Який вигляд, на твою думку, мав би такий малюнок у монаха? Чи буде у вас щось спільне? Поясни свою думку.

Пригадай, що таке «родина»? На яких почуттях мають базуватися взаємини чоловіка та дружини? Запиши у зошит, навівши по два — три приклади на кожну характеристику. Прочитай оповідання О’Генрі «Дарунки волхвів».

Один долар вісімдесят сім центів. Це було все. Із них шістдесят центів — монетками по одному центу. Вона відвойовувала кожну монетку, торгуючись із бакалійником, продавцем овочів, м’ясником так запекло, що аж вуха палали від мовчазного осуду її скупості, зумовленої надмірною ощадливістю. Делла тричі перелічила гроші. Один долар вісімдесят сім центів. А завтра Різдво. Що було робити — хіба впасти на стару, потерту маленьку кушетку й заплакати. Так Делла і зробила. З цього маємо дійти повчального висновку, що життя складається зі сліз, зітхань, усмішок, причому зітхання переважають.

Поки господиня переходить поступово від першої стадії до другої, огляньмо її господу. Мебльована квартира за вісім доларів на тиждень. Не можна сказати, що вона зовсім убога, але щось спільне з цим поняттям, безперечно, має.

Внизу, у вестибюлі, скринька для листів, у щілину якої не ввійшов би жоден лист, і кнопка електричного дзвоника, з якої жодному смертному не пощастило б витиснути будь-якого звуку. На дверях була ще прикріплена картка з написом «М-р Джеймс Діллінгем Янг».

Слово «Діллінгем» розтягнулось на всю довжину в той недавній час процвітання, коли власник цього імені одержував тридцять доларів на тиждень. Тепер він заробляв тільки двадцять доларів, і літери в слові «Діллінгем» поблякли, немовби серйозно замислились, чи не скоротитись їм до скромного, без претензій «Д». Та хоч коли містер Джеймс Діллінгем Янг, приходячи додому, піднімався у свою квартиру на верхньому поверсі, його завжди зустрічали вигук «Джим!» і гарячі обійми місіс Джеймс Діллінгем Янг — її ви вже знаєте як Деллу. А це й справді так гарно! Делла перестала плакати і провела пуховкою по шоках. Вона стояла біля вікна, сумно дивлячись на сірого кота, який прогулювався по сірому паркану в сірому дворі. Завтра Різдво, а у неї тільки долар і вісімдесят сім центів, щоб купити подарунок Джимові! Вона місяцями економила буквально кожен цент, і ось це все, що вдалося зібрати. За двадцять доларів на тиждень далеко не заїдеш. Витрати були більші, ніж вона розраховувала. Витрати завжди більші. Тільки долар і вісімдесят сім центів, щоб купити подарунок Джимові! її Джимові! Багато щасливих годин провела вона, роздумуючи, що б таке подарувати йому на Різдво. Щось особливе, рідкісне, коштовне, хоч трохи гідне високої честі належати Джимові.

Між вікнами кімнати стояло трюмо. Можливо, вам ніколи не випадало дивитися в трюмо у восьмидоларовій мебльованій квартирі. Дуже худа і дуже рухлива людина, спостерігаючи швидку зміну своїх відображень у його довгих та вузьких дзеркалах, може дістати досить точне уявлення про свою зовнішність. Делла була струнка, і їй пощастило опанувати це мистецтво.

Вона раптом одійшла од вікна і зупинилась перед дзеркалом. Очі її сяяли, як діаманти, але за якихось двадцять секунд лице втратило свої кольори. Вона хутенько висмикнула шпильки і розпустила своє довге волосся.

У подружжя Джеймс Діллінгем Янг було дві речі, якими вони дуже пишалися. Одна — це золотий годинник Джима, що належав колись його батькові та дідові, друга — волосся Делли. Якби цариця Савська жила в будинку навпроти, Делла часом, помивши голову, сушила б своє волосся біля вікна, щоб затьмарити блиск оздоб і коштовностей її величності. Якби цар Соломон був швейцаром у будинку, де вони жили, і зберігав би всі свої скарби в підвалі, Джим, проходячи повз нього, завжди діставав би свій годинник, щоб побачити, як Соломон рве собі бороду від заздрощів. Прекрасне волосся Делли розсипалось каштановими хвилями, сяючи, мов струмені водоспаду. Воно спадало нижче її колін і вкривало, наче плащем, майже всю її постать. Потім вона знову, нервуючи і поспішаючи, підібрала його. Завагавшись, постояла якусь мить нерухомо, і дві чи три сльози впали на потертий червоний килим.

Мерщій надіти старенький коричневий жакет і старенький коричневий капелюшок! Махнувши спідницею, Делла кинулася до дверей і вибігла з дому на вулицю, а в очах у неї ще поблискували діамантовими краплями сльози.

Вона зупинилась перед дверима з вивіскою: «М-м Софроні. Найрізноманітніші вироби з волосся». Делла вибігла на другий поверх і спинилася, переводячи дух, серце її швидко билося. Мадам Софроні була здоровенна білява жінка із сухими манерами.

— Чи не купите ви моє волосся? — спитала Делла.

— Я купую волосся, — відповіла мадам.

— Зніміть капелюшок, треба подивитися, що за товар.

Знову заструменів каштановий водоспад.

— Двадцять доларів,— сказала мадам, звично зважуючи в руці волосся.

— Давайте мерщій, — промовила Делла.

Дві години після цього пролетіли на рожевих крилах — вибачайте за банальну метафору. Делла бігала по крамницях, шукаючи подарунок Джимові.

Нарешті знайшла. Безперечно, ця річ була створена для Джима, і тільки для нього. Нічого схожого не було в жодній іншій крамниці, вона вже все перевернула там догори дном. Це був платиновий ланцюжок для кишенькового годинника, простий і строгий, він привертав увагу коштовністю матеріалу, з якого був зроблений, а не мішурним блиском — саме такими мають бути всі гарні речі. Він навіть був гідний годинника. Побачивши його, Делла відразу дійшла думки, що ланцюжок повинен належати Джимові. Він був такий, як Джим. Скромність і гідність — ці якості були у них обох. За ланцюжок довелося заплатити двадцять один долар. У Делли лишилося ще вісімдесят сім центів, і вона поспішила додому. З таким ланцюжком Джим у будь-якому товаристві зможе дістати свій годинник, глянути, котра година, бо хоч який чудовий був той годинник, а Джим іноді дивився на нього крадькома, бо висів він не на ланцюжку, а на старому шкіряному ремінці.

Коли Делла повернулася додому, її захоплення трохи вщухло, натомість з ’явилися передбачливість та розсудливість. Вона дістала щипці для завивання, запалила газ і почала виправляти спустошення, вчинені великодушністю та любов’ю. А це завжди надзвичайно важка праця, дорогі друзі, велетенська праця.

За сорок хвилин її голова вкрилася дрібними кучериками, і Делла стала дуже схожою на хлопчиська, що втік з уроків. Довгим, уважним і критичним поглядом вона глянула на себе в дзеркало.

«Якщо Джим не вб’є мене з першого погляду, — подумала, — то, глянувши вдруге, скаже, що я схожа на хористку з Коні-Айленда. Але що, що могла б я зробити з одним доларом і вісімдесятьма сімома центами?!».

О сьомій годині кава була готова, а гаряча сковорода стояла на плиті, чекаючи, коли на ній смажитимуться котлети.

Джим ніколи не спізнювався. Делла затиснула в руці платиновий ланцюжок і сперлася на краєчок стола біля вхідних дверей. Невдовзі вона почула його кроки внизу на сходах і на мить зблідла. Вона мала звичку звертатися до Бога з коротенькими молитвами з приводу всяких життєвих дрібниць і тепер швиденько зашепотіла:

— Господи, зроби, будь ласка, так, щоб я все ще сподобалася йому! Двері відчинилися, Джим увійшов і причинив їх. Його худе обличчя було заклопотане. Бідолаха, у двадцять два роки він мав годувати сім’ю! Йому давно треба було купити нове пальто, і рукавичок у нього не було.

Джім увійшов і завмер, наче сетер, що збирається кинутися на перепелицю. Його очі спинилися на Деллі, у них був вираз, якого вона не могла зрозуміти, і їй стало страшно. Це не були ні гнів, ні здивування, ні докір, ні жах — жодне з тих почуттів, яких вона могла сподіватись. Він просто пильно дивився на неї, і на обличчі у нього був отой дивний вираз.

Делла зіскочила з столу і кинулась до нього.

— Джиме, милий, — вигукнула вона, — не дивись так на мене! Я обстриглась і продала волосся, бо я б не пережила, якби нічого не змогла подарувати тобі на Різдво. Воно знову виросте! Ти ж не гніваєшся, ні? Я повинна була це зробити. Волосся у мене росте дуже швидко. Поздоров мене з Різдвом, Джиме, і будьмо щасливі. Ти ж навіть не знаєш, який гарний, чудовий подарунок я приготувала для тебе!

— Ти обстригла волосся? — насилу спитав Джим так, наче він не міг усвідомити цього очевидного факту, хоч його мозок напружено працював.

— Обстригла і продала його, — відповіла Делла. — Але ж я тобі все одно подобаюсь? Я ж така сама, тільки з коротким волоссям!

Джим здивовано оглянув кімнату.

— То, виходить, твого волосся вже нема? — спитав він з якимсь безглуздим виразом.

— І не шукай його, не знайдеш, — відповіла Делла, — кажу ж тобі: я його продала — обстригла і продала. Сьогодні Святвечір, Джиме. Будь зі мною ласкавий, це ж я зробила для тебе. Можливо, волосся на моїй голові й можна було б перелічити, — в її голосі раптом прозвучала глибока ніжність, — але ніхто й ніколи не зможе виміряти мою любов до тебе! Смажити котлети, Джиме?

І Джим раптом наче прокинувся від важкого сну. Він обняв свою Деллу. Будьмо скромні — відвернімося на якихось десять секунд і займімося чимось іншим. Подумаймо, наприклад, яка різниця між вісьмома доларами на тиждень і мільйоном на рік? І математик, і мудрець дадуть неправильні відповіді. Волхви принесли коштовні дари, але серед них не було одного. Цей туманний натяк ми роз’яснимо пізніше.

Джим витяг із кишені свого пальта пакуночок і кинув його на стіл.

— Зрозумій мене правильно, Делл, — сказав він. — Жодна стрижка, жодні нові зачіски не примусять, щоб я розлюбив тебе, дівчинко. Але розгорни цей пакунок — і ти зрозумієш, чому я спершу трохи розгубився.

Білі спритні пальчики розірвали мотузку й папір. Пролунав крик захвату, а на зміну йому — ой леле! — прийшли, як то буває тільки в жінок, потоки сліз та зойки. Довелось негайно вдатися до всіх заспокійливих засобів, які тільки були у господаря квартири.

Річ у тому, що на столі лежали гребінці, набір гребінців — бічні й задні, — якими Делла давно милувалася на одній з бродвейських вітрин. Чудові гребінці, справжні черепахові, прикрашені по краях дрібними коштовними каменями, і саме того відтінку, що пасував би до її волосся. Гребінці коштували дорого, вона знала це, і її серце давно вже нило від того, що не було жодної надії купити їх. Тепер вони належали їй, але де ж ті коси, що їх прикрасили б ці довгождані гребінці.

А проте вона міцно притисла їх до грудей, підвела нарешті затуманені сльозами очі, всміхнулась і промовила:

— У мене дуже швидко росте волосся, Джиме!

Делла підскочила, як ошпарене котеня, і вигукнула:

— О господи!

Джим ще не бачив свого чудового подарунка. Вона хутенько подала йому на долоні ланцюжок. Матовий коштовний метал, здавалося, засяяв відбитим світлом її гарячої і щирої радості.

— Ну, правда ж гарний, Джиме? Я обнишпорила все місто, поки знайшла його. Тепер ти можеш дивитись, котра година, хоч сто разів на день. Дай-но мені свій годинник. Я хочу побачити, який вигляд він матиме з ланцюжком.

Але Джим не послухався — він ліг на кушетку, заклав руки під голову й всміхнувся.

— Делло, — сказав, — давай сховаємо свої подарунки до іншого часу. Вони занадто гарні, щоб так зразу ними користуватись. Я продав годинник, щоб купити тобі гребінці. А тепер, гадаю, пора смажити котлети.

Волхви, ті, що принесли дари немовляті в яслах, були, як ви знаєте, мудрі люди, надзвичайно мудрі люди. Вони винайшли звичай робити різдвяні подарунки. Бо вони були мудрі, і дари їхні були мудрі, ймовірно, що їх можна було навіть замінити, якщо траплялися два однакових подарунки. А я розповів вам нічим не примітну історію про двох дурненьких дітей, які жили у восьмидоларовій квартирі і зовсім немудро пожертвували одне для одного найдорожчими своїми скарбами. Але до відома мудреців наших днів слід сказати, що з усіх, хто робив подарунки, ці двоє були наймудріші. З усіх, хто приносить і приймає дари, наймудріші тільки такі, як вони. Це всюди так. Вони і є волхви.

Про що йдеться в цій історії? Які почуття були між дружиною і чоловіком? У чому це втілюється? Чи знаєш ти, який найбажаніший подарунок був би для твоїх мами і тата? Уяви себе на місці Делли або Джима. Яка була б твоя реакція в подібній ситуації?

Пригадай, що таке доброчинності. Як можна відрізнити добрі вчинки людини від злих? Прочитай історію. Чому перемогу здобула мати? Поміркуй, що ти вмієш робити завдяки навчанню мами чи тата. А що б тобі хотілося, аби тебе навчили робити батьки? Замалюй це у зошит або запиши.

Це було колись дуже давно. В одному українському селі дівчата та жінки вирішили позмагатися в майстерності. Домовилися вони в неділю на центральну площу принести найкраще, що створили: вишиті рушники, мережива, одяг, витинанки...

У визначений день усі зібралися на площі. Чого тут лише не було! Принесли безліч неповторних речей. Старійшини, які мали обрати найкращу майстриню, просто не могли зупинитися на якійсь одній кандидатці — так багато вправних та талановитих дівчат та жінок було навколо. Тут були вишивки тонкими, як павутиння, золотими та срібними нитками; тонкі мережані скатертини, які можна було протягнути через обручку та інші надзвичайно гарні речі.

А дружина бідняка Марічка не принесла нічого... У неї не було грошей на якісні дорогі матеріали для виробів. Вона просто прийшла за ручку з п’ятирічним синочком. У малого в руці був жайвір, вирізаний з дерева. Приклав Петрусь жайвора до вуст — заспівала, защебетала птаха, немов жива. Всі на площі зачудовано слухали пісню. Аж ось високо в небі заспівав живий жайвір — він відгукнувся на поклик чистої дитячої пісні, що линув із землі.

— Той, хто творить розумну і добру людину — найвправніший майстер, — вирішили старійшини, і перемогу віддали Марічці з її сином.

До теми 4. Людина та соціальний світ

Пригадай, що таке «ввічливість». Чи завжди легко дотримуватися правил ввічливості? Як ти вважаєш, чи потрібно бути ввічливою людиною з тим, хто неправильно чинить, не зважаючи на думку інших? А просто з випадковими людьми, з котрими навряд чи ще колись будеш взаємодіяти? Чому? Прочитай історію та подумай, у чому відмінність між дотриманням складних умовностей етикету та правил ввічливості. Запиши свої висновки до зошита у вигляді невеличкого твору (5-7 речень).

Одного шанованого мудреця складно було назвати прибічником дотримання умовностей складного етикету, проте у відносинах з людьми він завжди намагався виявляти повагу та ввічливість

Якось увечері його юний учень підвозив мудреця додому на автомобілі. Дорогою він грубо розмовляв з регулювальником на перехресті, нагрубіянив жінці з малою дитиною, котрі повільно переходили дорогу, ще й посварився з водієм, який пригальмував на жовте світло світлофора. Пояснюючи свою поведінку мудрецеві, юнак намагався розказати, що він вчиняв саме так, як той вчив їх:

— Я хочу бути самим собою! Нехай інші знають, що я відчуваю. Ввічливість — це умовність, лише повітря, змінене звуком. Тож нікому вона не треба!

— Справді, це лише змінене повітря, — погодився мудрець. — Проте саме повітрям наповнені шини автомобіля, яким ми їдемо. І, як ти відчуваєш, саме воно допомагає пом’якшити удари.

Прочитай історію, яка виникла у Франції у період Середньовіччя. Поміркуй, чому артист таємно молився? Як ти вважаєш, його вміння жонглювати та робити акробатичні рухи — це робота заради виживання чи покликання? Чому? Назви, завдяки яким якостям артиста Діва Марія виявила свою милість до нього.

Якось у давнину до монастиря прийшов старий артист пересувного цирку. Далі подорожувати з іншими жонглерами, канатохідцями, фокусниками та дресирувальниками йому було вже несила, а за довгі роки мандрівок він так і не назбирав коштів на власну домівку. Артист попросився до братії, щоб його прийняли в місцині, де він в щирих молитвах і роботі на благо обійстя зможе в мирі закінчити свої дні. Він не надто сподівався на успіх. Циркачі та артисти вважалися тоді людьми, котрі займалися негідною роботою, адже вводили людей в оману фокусами, перевдяганнями та й загадом відволікали від благочестивих настроїв своїми розвагами. Однак монахи дозволили йому залишитися, і чоловік почав жити за уставом.

Проводячи багато годин у молитвах, допомагаючи по господарству, він ще кожного пізнього вечора приходив до храму, коли всі монахи вже йшли відпочивати, і перебував там по кілька годин. Це тривало досить довго, тож настоятель монастиря і ще кілька чоловік з братії вирішили подивитися, що ж артист робить у церкві, коли ніхто не бачить.

Тихенько зайшовши до храму, коли артист увечері вже прийшов туди, монахи побачили неймовірну картину: монах стояв на руках перед іконою Діви Марії, жонглюючи ногами кількома яблуками, які підняв у монастирському саду. Члени братії були обурені й одразу кинулися до артиста, злякавши його своєю появою. Яблука розсипалися в різні боки, артист не знав, що відповісти на обурення, адже знав, що не правий. Аж тут настоятель, а потім й інші монахи побачили — з ікони зійшла Діва Марія, мовчи зібрала яблука, подала їх зачудованому артисту, отерла піт на його чолі.

Монахи кинулися навколішки перед іконою, яка набула звичного вигляду:

— Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать (Матф. 5:8), — зі сльозами на очах сказав настоятель слова з Євангелія, і вся братія, стоячи навколішках перед іконою, схилила голови в молитві.

Чи є щось спільне між артистом і митарем? Запиши до зошита, що саме. Уяви, що ти хочеш засвідчити своє вшанування того, що для тебе є священним. Як ти це зробиш? Запиши до зошита, що саме це буде і чому твій вибір саме такий.

Чи траплялися у твоєму житті ситуації, коли нічого не виходить, і хочеться все покинути? Як тобі вдалося їх подолати? Запиши до зошита приклади, в яких випадках люди схожі на моркву, в яких — на яйця, а в яких — на каву. Які зміни тобі особисто до души найбільше? Поясни, чому.

Приходить до батька молода дівчина і каже:

— Батько, я втомилася, у мене таке важке життя, такі труднощі й проблеми, я весь час пливу проти течії, у мене немає більше сил... Що мені робити?

Батько замість відповіді поставив на вогонь три однакових каструлі з водою, в одну кинув моркву, в другу поклав яйце, а в третю насипав зерна кави. Через деякий час він вийняв із води моркву та яйце і налив в чашку кави з каструлі.

— Що змінилося? — запитав він свою дочку.

— Яйце і морква зварилися, а зерна кави розчинилися у воді, — відповіла вона.

— Ні, доню моя, це лише поверховий погляд на речі. Подивись — тверда морква, побувавши в окропі, стала м’якою і податливою. Крихке і рідке яйце стало твердим. Ззовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих обставин — окропу. Так і люди — сильні зовні можуть розклеїтися і стати слабаками там, де крихкі й ніжні лише тверднуть і міцніють...

— А кава? — запитала дочка.

— О! Це найцікавіше! Зерна кави цілком розчинилися в новому ворожому середовищі й змінили його — перетворили окріп на чудовий ароматний напій. Є особливі люди, які не змінюються через обставини — вони змінюють самі обставини й перетворюють їх на щось нове і прекрасне, дістаючи користь і знання із ситуації...

Прочитай притчу. Чи означає її зміст, що будь-який гріх може бути прощений? Що означає прощати? Хто виявив більше доброчинностей — помираючий монах чи інші члени монастиря? Поясни свою думку.

Жив у якомусь монастирі недбайливий чернець: він часто спізнювався до служби, засмучував цим братів і змушував гніватися ігумена. Ченці нарікали, і навіть просили настоятеля вигнати його. І ось цей монах захворів, хвороба посилювалася, і він уже наближався до смерті. Засмучені були брати, що загине душа нещасного. Зібралися вони в одра його, щоб полегшити передсмертні страждання своєю молитвою, але що ж бачать вони? Цей чернець помирав смертю праведника. Обличчя його виражало спокій і радість. Коли він трохи отямився, браття запитали:

— Яку розраду отримав ти від Бога? З ким ти розмовляв, як із близькими рідними своїми?

І вмираючий, зібравши останні сили, відповів:

— Брати, ви знаєте, що я жив негідно, і ось я побачив, як демони оточили мій одр, у руках їх була хартія — лист, згори донизу списаний моїми гріхами. Вони наблизилися до мене, а Ангел-хранитель мій стояв удалині та плакав. І раптом я почув голос із неба: «Не судіть, і не судимі будете! Цей чернець не засудив нікого, і Я прощаю його», — і негайно хартія в руках демонів загорілася, і вони з криками зникли. Підійшов до мене Ангел і привітав мене, і я говорив з ним.

Як ти вважаєш, чи потрібен людині в житті наставник, котрому можна довіряти і радитися? Яка людина для тебе могла б виконати функцію майстра-вчителя? Чому?

В один прекрасний день майстер привів свого учня в парк, розташований біля підніжжя гори. У парку розміщувався складний лабіринт із дуже високими й гладкими стінами. Даху у лабіринту не було, і його переходи висвітлювалися сонячним світлом.

Майстер підвів учня до входу в лабіринт і велів йому відшукати вихід. Учень плутав у лабіринті цілий день і цілу ніч, але раз у раз незмінно заходив у глухий кут. Зневірившись вибратися назовні, він упав на землю і заснув.

Відчувши, як хтось трясе його за плече, учень розплющив очі. Над ним стояв майстер.

— Іди за мною, — сказав він.

Вийшовши з лабіринту, майстер, не обертаючись, став підніматися на гору.

Піднявшись на вершину, він сказав :

— Подивися вниз!

З місця, на якому вони стояли, лабіринт було видно як на долоні.

— Дивлячись звідси, ти можеш відшукати шлях, що веде до виходу з лабіринту? — запитав майстер.

— Це не складно, — сказав учень. — Треба тільки уважно придивитися.

— Знайди його й гарненько запам’ятай, — сказав учитель.

Через деякий час вони спустилися з гори, учень увійшов у лабіринт і впевнено пройшов його, жодного разу не збившись і не заблукавши.

— Чим далі ти відсторонюєшся від ситуації, чим вище над нею підіймаєшся, чим більшу поверхню охоплює твій погляд, тим простіше відшукати правильне рішення!

Наведи приклади, коли тобі вдалося подолати складні ситуації. Що тобі в цьому допомогло? Запиши поради для своїх друзів у складних ситуаціях.