Основи релігійної етики. 5 клас. Кришмарел
§ 19. Розуміння смерті в релігіях світу
- 1. Сутність смерті.
- 2. Смерть і потойбічне життя в релігіях світу.
- 3. Страх смерті.
1. Сутність смерті
Прочитаємо і подумаємо
Чи доводилося тобі бачити звалене вітром дерево? Які почуття воно в тебе викликало? Чому?
Світ, у якому ми живемо, дуже великий, не завжди зрозумілий та надзвичайно різноманітний. Проте все, що є у світі, проходить через одні й ті самі стадії:
— виникнення, поява, народження;
— розвиток, оформлення;
— розквіт, зрілість, повне виконання свого призначення;
— згасання, зношення, старіння;
— загибель.
Ці стадії відносяться як до неживої природи (наприклад, галактики також виникають і зникають), так і до всього живого. Те, що не є природою, а має соціальне походження, теж не оминуло цих стадій (країни виникають і розпадаються, музичні напрями набувають популярності та зникають з пам’яті людей).
Розглянь зображення та розташуй їх відповідно до наведених стадій. Порівняй своє рішення з варіантами однокласників.
Людина належить як до світу природи, так і до суспільного виміру, тож ніяк не може бути поза цими законами.
Всі ми народилися, зростаємо, розвиваємося, старіємо та, врешті-решт, помираємо.
Цитата
Як лист зелений на дереві рясному: один на землю падає, а другий виростає, — так бо й з родом тілесним та кровним: один умирає, другий народжується.
Сир. 14:18
Потрібно зрозуміти, що смерть — це не протилежне життю, це завершення життя. Смерть — це зупинка фізичних процесів в організмів, що призводить до зникнення його цілісного існування
Для нерелігійних людей смерть — це кінець існування людини, після якого — ніщо, повне зникнення, пустка й незрозумілість.
2. Смерть і потойбічне життя в релігіях світу
Прочитаємо та подумаємо
Що ти знаєш про мумії? Де вони були? Для чого зберігали тіла померлих людей?
Для більшості релігій світу смерть людини — це не кінець її існування. Оскільки релігійна людина вірить у те, що її поява безпосередньо пов’язана з волею Творця, то й смерть сприймається як єдина можливість повернути початкову цілісність із Ним, бо тіло — мінливе і не є сутністю людини.
Більшість релігій світу має вчення про незнищенну сутність, яка є незмінною й вічною часточкою божественного творення — душу. Тіло — це лише оболонка, в якій міститься душа. Це як лялечка, що в ньому формується метелик, — вона захищає та дає змогу йому сформуватися, а коли метелик вилітає з лялечки, то оболонка просто висихає — вона не потрібна більше, вона не має жодного зв’язку з метеликом, тож що б із нею не відбулося — на метелика це не вплине.
Цитата
Те, що для гусені — кінець світу, для метелика — день народження.
Річард Бах
• Пригадай, який сенс життя є в християн? Мусульман? Буддистів? Що між ними спільне, а що — відмінне?
З точки зору релігії, людина народжується не випадково, а для виконання певного призначення. Наприкінці цього шляху має відбутися повернення до незмінного й вічного божественного світу, який у природному житті недосяжний. Таким чином, для релігійної людини смерть — це лише момент переходу від обмеженого часом і простором земного життя. Душа не припиняє існування після смерті, продовжуючи його поза тілесною оболонкою.
Цитата
Ніхто не в змозі відняти в мене віру в безсмертя моєї душі, яке дає мені такий спокій, таке повне задоволення
Цицерон
Як саме зберігається сутність і на скільки — віровчення різних релігій пояснюють по різному. Проте в усіх них є спільна риса — віра у потойбічне життя, тобто уявлення про те, що відбувається після смерті. Ці уявлення мають суттєві відмінності, проте говорять, по суті, одне й те саме: смерть не є кінцем, це перехід в інший стан і вимір, це закономірне явище, це просто завершення етапу земного життя.
Цитата
І наше ім’я забудеться з часом, і ніхто й не згадає про наші діла; і промине життя наше, немов сліди хмари, розвіється, мов мряка, розігнана промінням сонця, його жаром прибита. Наш вік — тінь минуща, і кончина наша вороття не знає: печать прикладено, і не повернеться ніхто
Пр., 2:4—5
У будь-якому разі після смерті людини слід упокоїти її тіло. Норми щодо необхідності дій, пов’язаних із похованням є чіткими та досить відмінними в різних релігійних традиціях. Окремі з них можуть видаватися неприйнятними, але є цілком зрозумілими та обґрунтованими для їхніх послідовників.
• Здебільшого тіло померлої людини вміщують у труну. Труну переважно закопують у землю на спеціально для цього призначених територіях — цвинтарях (кладовищах). Проте труна може залишитися над поверхнею землі, якщо вона зроблена з каменю або інших матеріалів, що практично не руйнуються. В європейській традиції так прийнято було ховати визначних людей, залишаючи їхні останки у гробницях (склеп та мавзолей є її різновидами). В іудаїзмі наявність труни не є обов’язковою, проте найчастіше вона все ж використовується. Потрібним є поховання в землю. В ісламі також обов’язковою умовою є поховання в землю, проте без труни — тіло загортають у спеціальну тканину (саван) і так опускають до могили. В іудаїзмі та буддизмі поряд із захороненням поширене і є традиційною практикою спалення тіл померлих (кремація).
3. Страх смерті
Прочитаємо та подумаємо
Чи доводилося тобі лякатися чогось, про що ти знаєш дуже мало? Наведи приклади. Чи виправданими виявилися твої страхи? Чи варто боятися того, що неможливо уникнути? Поясни свою думку.
Істотною рисою, яка відрізняє людину від тварин, є усвідомлюваний страх смерті. Неусвідомлено він втілюється в інстинкті самозбереження, без якого неможливо було би жити. Але лише людина усвідомлює, що є таке явище, як смерть, і що з її настанням вже нічого, що стосується земного життя, не можна змінити.
Причина страху смерті в тому, що ми з власного досвіду не знаємо, що очікує після смерті. Все невідоме завжди викликає страх. Наприклад, у дитинстві людина може боятися темряви, бо вона не знає, що в ній приховано — може, дещо небезпечне? З віком, коли людина усвідомлює обставини, в яких ця темрява існує, — страху вже немає (адже не страшно ходити в темряві по власній кімнаті, коли ти знаєш у ній кожен закуток і впевнений у своєму оточенні).
Смерть — це найважливіша зміна, яка відбувається з людиною. Зміни завжди страшні, адже приховують у собі небезпеку. А саме ця зміна — найстрашніша, бо є остаточною, невідворотною, незмінною та незрозумілою.
Для релігійної людини завершення земного життя — це початок стану існування душі поза тілесною оболонкою. Для іудаїзму, християнства та ісламу смерть — це народження із земного життя у вічність, початок життя вічного. Саме тому життя релігійної людини — це підготовка до такого переходу. Земне життя постає як школа, де душа осягає певні істини й виконує завдання, залежно від успішності яких залежить подальше існування в позаземному вимірі.
Цитата
Краще добре ім’я від оливи хорошої, а день смерті людини від дня її вродження!
Ек., 7:1
Смерть — це необхідність. Але саме вона надає сенс життю. Усвідомлення того, що земне життя є частковим та скінченним, надає стимул поспішати творити добро й уникати зла, любити та цінувати життя як неповторність і унікальність у кожній миті.
Цитата
Смерть квапить людину завершити свої безсмертні справи
Геннадій Матюшов
• Напиши в зошиті твір-роздум на тему «Цінність життя»
