Підручник з Економіки. 10 клас. Крупська - Нова програма

§ 6. Виробництво: структура та інфраструктура

Виробництво — це цілеспрямована діяльність людей, результатом якої є створення матеріальних і нематеріальних благ, що задовольняють людські потреби. У цьому процесі взаємодіють основні виробничі ресурси — праця, капітал, земля, підприємницькі здібності.

Поняття «виробництво» знаходить свій прояв у словосполученні «суспільне виробництво». Процес виробництва здійснюється не ізольованими суб’єктами господарювання, а в суспільстві, у системі суспільного поділу праці. Навіть окремий ремісник чи фермер, вважаючи, що він діє цілком незалежно, насправді пов’язаний тисячами господарських ланцюжків з іншими виробниками. Суспільне виробництво передбачає використання особистих і речових факторів виробництва. Особистий фактор виробництва становлять люди, зайняті суспільно корисною працею у сферах матеріального і нематеріального виробництва. Особистий фактор включає підприємницький потенціал, а також виробничий, інженерно-технічний, науковий потенціал трудових ресурсів. Розвиток суспільного виробництва завжди починається з удосконалення працівників, які потім сприяють розвитку виробничого процесу за рахунок нових винаходів. Речовий фактор виробництва — це засоби виробництва: предмети і засоби праці. Предмети праці — це всі об’єкти, на які спрямована праця людини, тобто те, із чого виробляють товари: природна сировина та проміжні товари (штучна сировина, напівфабрикати, матеріали). Засоби праці — засоби, за допомогою яких людина впливає на предмети праці. До них відносять: знаряддя праці (машини, верстати, інструменти); «безмашинну» техніку (хімічний та електричний процеси); судинну систему виробництва (трубопроводи, цистерни та інше обладнання); матеріальні умови праці (виробничі будови, споруди, шляхи). Із технічного боку характер взаємодії факторів виробництва виражається через технічну будову виробництва, яку визначають за кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини й матеріалів, що припадають на одного працівника. З економічного боку характер поєднання факторів виробництва обумовлено формою власності на засоби виробництва.

Структура виробництва. Суспільне виробництво може бути структуроване по-різному.

• Відносно форми суспільного виробництва виділяють натуральне і товарне виробництво. Історично першою формою суспільного виробництва було натуральне виробництво, у якому виготовлені продукти праці використовуються для задоволення власних потреб безпосередньо виробником, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Товарне виробництво характеризується тим, що продукт праці виробляється економічно відособленими виробниками не для власного споживання, а для суспільних потреб, обумовлених ринком через купівлю-продаж. За таких умов продукти праці стають товаром. За сучасних умов основною формою суспільного виробництва є товарне виробництво з елементами натурального (наприклад, виробництво на садово-городних ділянках, виробництво молочних продуктів, яєць, вирощування кролів у домогосподарствах).

• Відносно типу відтворення виділяють просте та розширене виробництво. Просте виробництво — це процес, за якого виробництво з року в рік відбувається в незмінному обсязі. Розширене виробництво — це поновлення виробництва в усе більших обсягах. Результат розширеного виробництва — це збільшення обсягів суспільного продукту. Проте для суспільства дуже важливо знати, якою ціною можливе зростання суспільного продукту.

• Важливим підходом є його розгляд із точки зору поділу на матеріальне та нематеріальне.

Матеріальне виробництво охоплює ті підприємства, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, комунальне господарство, побутове обслуговування, ремонт і пошиття одягу, прання, хімічне чищення та ін.). За кінцевим призначенням продукту матеріальне виробництво поділяють на два підрозділи: перший охоплює галузі, що виробляють засоби виробництва, а другий — галузі, що випускають предмети споживання.

Нематеріальне виробництво охоплює підприємства, у яких створюють нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надають нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наукове консультування тощо).

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг складає сферу послуг.

Існує поділ виробництва на первинне, вторинне, третинне та четвертинне. Такий підхід не означає, що якійсь сфері надають переваги. Він лише підкреслює характер зв’язку між сферами. Наведена класифікація свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших.

Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належать сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничодобувна промисловість, золотодобувні виробництва, лісництво, рибальство.

Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює обробну промисловість, що створює засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.

Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, — це створення різноманітних послуг. Останні поділяються на такі, що обслуговують виробництво, та на споживчі послуги.

Інформація й знання утворюють четвертинний сектор економіки. Четвертинний сектор домінує в економіці постіндустріального суспільства. Капітал і праця — основа індустріального суспільства — поступаються місцем інформації — основі постіндустріального (інформаційного) суспільства. В інформаційному суспільстві провідне місце посідає індустрія інформації та знань. До неї відносять такі елементи: 1) освіту — найбільшу галузь сучасної індустрії знань, яка об’єднує не тільки освітні заклади, а й самоосвіту, армію, церкву тощо; 2) систему науково-дослідних і конструкторських робіт; 3) засоби інформації та комунікації: пресу, друкарні, видавництва, телебачення, радіо, кіно, театр, поштовий, телефонний та мобільний зв’язок, мережу Інтернет тощо; 4) інформаційні машини й механізми: комп’ютери, друкарські машини, сигнальні та контрольні системи; 5) різноманітні консультаційні служби, звітність, обробку й передавання знань.

Сукупність галузей, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це транспорт, зв’язок, торгівля, фінансово-кредитна сфера, інформація, реклама, лізинг, консультації з управління. Послуги виробничого характеру надають, наприклад, оптовий та роздрібний торговець, банкір, страховий та рекламний агент, брокер, водій, зв’язківець.

Соціальна інфраструктура охоплює ті галузі, які безпосередньо впливають на стан і розвиток окремих людей, надаючи їм нематеріальні форми багатства, і задовольняють соціальні потреби.

Соціальна інфраструктура складається з таких підкомплексів: соціально-культурного; оздоровчого; матеріально-побутового.

До соціально-культурного комплексу належать освіта, культура й мистецтво. Освіта забезпечує розвиток загального рівня знань населення та підготовку спеціалістів для всіх галузей народного господарства. Культура й мистецтво представлені театрами, палацами культури, клубами, бібліотеками, музеями. До закладів оздоровчого комплексу належать поліклініки, лабораторії, диспансери, санаторії, будинки відпочинку, будинки й пансіонати для людей похилого віку та людей з обмеженими можливостями, аптеки. Матеріально-побутовий комплекс представлений: житлово-комунальним господарством, яке охоплює водопостачання, теплопостачання, електрифікацію; службою побуту — ательє, пральні, хімчистки, перукарні; торгівлею і громадським харчуванням — ринки, магазини, кав’ярні, ресторани.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. За яким критерієм поділяється виробництво на первинне, вторинне й наступні?

2. У чому полягає значення розвитку соціальної інфраструктури?

3. Визначте, чи правильним є твердження: «Якщо матеріальне виробництво характеризується такою структурою: обсяг виробництва першого підрозділу до обсягу другого підрозділу співвідноситься як 2:1, то суспільство приносить у жертву поточне споживання заради розширення споживання в майбутньому». Стисло обґрунтуйте свою відповідь.